Форум Рідного Міста

“Марко Вовчок”: літературний проект чи PR-технологія, розрахована н...

Іван Лихобор - 16-6-2007 у 15:41

Змушений заснувати окрему гілку, бо в «Українських письменниках» вона там, нова тема, загубиться…
Цитата:
Загадка Марко Вовчок
[…]
Я розповім Вам про Опанаса Марковича, про те, як він став Марком Вовчком і як потім Марко Вовчком стала інша людина. Опанас Маркович був стовбовим дворянином і походив із стародавнього, прославленого Роду Марковичів-Маркевичів, що дав країні знаменитих полководців, державних мужів, письменників. Так ось якщо придивитися уважніше до тих знаменитих українських дворянських родів, то серед їх засновників знайдуться українці хіба в родах Розумовських, Галаганів, Киселів, Березовськіх та Забіл. Серед більшості засновників знаменитих українських династій, українцями і не пахло. Були серед них литовці, поляки, татари, а то і євреї. Ось саме євреєм і був засновник роду Марковичів.
[…]
Письменницька кар'єра готувалася і Опанасу Васильовичу. Найстарший його брат Александер вже дослужився до генерала, але був більш відомий, як письменник-історик. Другий його брат, Іван, також прославився своїми “Нарисами з історії України”. Долю Опанаса напророкувала бабця, що приймала пологи. Коли новонароджений подав голос тільки після одинадцятого ляпанцю, бабця сказала, що бути йому письменником і померти від нещасної Любові. Що ж, повісті Опанаса читала і дотепер читає вся Україна, тільки хто знає, що він автор тих «українських оповідань». Помер він від туберкульозу, яким нагородила його дружина. Отже дійсно, нещасна любов обкрала його долю і принесла смерть і забуття… (Володимир Сиротенко-Вербицький - Загадка Марко Вовчок)

Хто був творець проекту „Марко Вовчок”? У чиїх інтересах було видавати у цьому чоловічому імені-псевді жінку? Завважте, жінку-росіянку...

Іван Лихобор - 16-6-2007 у 15:54

Отже, як постає з джерела, свідомо було затерто образ Опанаса Марковича. А на перший план висунуто було саме його дружину, верхоумку та розпусницю Марію Вілінську, яку саме під псевдо «Марко Вовчок» і розуміють.
Цитата:
[…]
Щоб розрахуватись з численними боргами, які наробила Марійка, що не звикла рахувати гроші, Опанасу довелося ще ціле літо пробути на цій службі. Але вже в кінці серпня Опанас Васильович упрохав Чалого узяти до себе Маріїного брата Дмитра, а самі з Марією поїхали до Тарновських. Інвентаризацію Опанас провів за лічені дні. Зайнявся статистичними дослідженнями для розробки, кажучи сучасною мовою, бізнес-плану. Вечорами він пропадав з селянами, записуючи їх пісні і перекази. Іноді до нього приєднувалася Марія, але більшою частиною скучала удома. Але незабаром ці нудні її вечори перетворилися на веселі вечірки то із старшим, то з молодшим (Тарновській син був молодше її на 4 роки, йому тоді було всього 17 років) господарем. Я, звичайно, благоговію перед українським Третьяковим Василем Васильовичем Тарновським. Але про Тарновських говорили, що люблять вони тільки три речі – свою Качанівку, картини і жінок. Найбільшим бабієм був молодший Тарновський. Ось цього 17-річного хлопчини і застав Опанас в ліжку своєї дружини. Великого скандалу він не піднімав, але наказав зібрати речі. Збентежений Тарновський - старший, взнавши від Марії про причини від'їзду, намагався спочатку відрадити Опанаса, а потім запропонував йому близько 10000 рублів відступного. Маркович від цих грошей відмовився, так що повернулися вони до Києва без копійки. Щоб зупинитися на перші дні в готелі, Опанас вимушений був закласти годинник. Насилу вони зняли на Куренівці халупку. Майбутній знаменитий художник Іван Федорович Рашевський, якого батько в цей час привозив до Києва і разом з ним відвідував Марковичів, пише, що в цій халупі підлога була земляна, а замість дверей висіло дране рядно. І в цій убогій обстановці Марковичі прожили з вересня 1854 по серпень 1855. Опанас Васильович підробляв репетитором. Марія сама ходила на базар за продовольством і записувала всі плітки, що вона там чула. Адже вона з дитинства мріяла стати письменницею. Але на жаль, Бог таланту не дав. Тільки починала писати оповідання, повісті, романи, але далі за першу сторінку вони не просувалися. Ці етнографічні записи допомагали їй підтримувати хоч видимість відносин з чоловіком. А Опанас Василеьович описав те своє життя репетитором в оповіданні «Пригоди домашнього вчителя»…
[…]

Іван Лихобор - 16-6-2007 у 16:19

Цитата:
[...]
Ці вечори, з читанням Опанасом його розповідей, стали надзвичайно популярними серед Немірівчан. Вони стали вимагати від Опанаса ці розповіді у письмовому вигляді. Але вимагати від Опанаса щось впорядковано записувати було нереально. Хитруган Дорошенко підкотив до Марії і умовив її стенографувати розповіді чоловіка, а потім давати списки обраним. Незабаром набралося декілька дрібно списаних зошитів, за якими вишикувалася майже річна черга. Друзі чернігівці вирішили, що настав час надрукувати ці оповідання. Вони пригадали про земляка, старовинного друга Опанаса - Пантелеймона Куліша, який в Петербурзі на гроші Галагана і Тарновського заснував українську друкарню. Хлопці вважали, що Куліш був і залишався кращим другом Опанаса. Ось і примусили вони Опанаса вислати ті зошити Кулішу. Так, Пантелеймон колись був одним з кращих друзів Марковича, що навіть зафіксовано в слідчих матеріалах III-го відділення. На жаль, однією з характерних наших рис є заздрість. Куліш був абсолютним ізгоєм в Тулі. Його не любило начальство, не приймала Тульська спільнота. Єдиним другом був жандарм Гусєв. Пантелеймон чудово знав, про ту популярність, якою користувався в Орлі Опанас, про те, що сам цар звернув на нього свою дбайливу увагу. Йому, великому трудівнику і самоучці дістаються одні тільки знегоди, а його колишньому обожнювачу-послідовнику, все саме собою пливе

Одержавши від Опанаса пакет, Пантелеймон, як він напише згодом у „Руському вестнику”: „... хтось, що назвав себе Марком Вовчком, прислав один зошит. Поглянув я на нього бійцем і взяв написане в ньому за стенографію з народних оповідань за моїми зразками, та й відкладав собі до іншого разу. Зошит лежить у мене тиждень і другий. Нарешті я знайшов часину і почав його читати. Читаю і очам не вірю: у мене в руках чистий, непорочний, повний свіжості художній твір!” На одному диханні Куліш прочитав-проковтнув зошит і написав Опанасу лист з вимогою негайно вислати нові оповідання. Присягався, що негайно все опублікує. Опанас розгубився. Він зовсім не збирався негайно виносити свої, не оброблені до кінця оповідання, на суд громадськості. Він тільки хотів дізнатися про них думку свого колишнього наставника. Він розраховував почати публікуватися тільки тоді, коли досягне рівня Квітки-Основьяненко чи Гоголя (Шевченко тоді був відомий виключно як поет і художник). Він хотів обробляти і обробляти ці оповідання, поки вони не досягнуть належного рівня. А Куліш все настирніше вимагав нових оповідань. Друзі також не відступали. Опанас здався. Він повитаскував свої замітки на листках паперу, на серветках, в недописаних зошитах. Заглядаючи в них для пам'яті, він створював-розповідав одне оповідання за іншим. Розчервоніла від захоплення, Марійка ледве встигала записувати під його розмірене диктування. Весною і літом 1857 Куліш одержав "Одарку", "Максим Грімач", "Сон", "Чари", "Сестра", "Даніло Гурч", "Козачка" і "Горпина". Незвичайні, вражаючі новизною повісті. Правда, жіночі образи в них були якісь одновимірні, спрощені. Було видно, що автор абсолютно не розбирається в жіночому характері. Що поробити, про Опанаса не скажеш, що він був знавцем жіночої душі… (А нам постійно твердять, що «Марко Вовчок»-Марія Вілінська чудово розбирається в жіночій душі… - І.Л.)

Куліш, пам'ятаючи себе старшим другом - наставником Опанаса, не вважав потрібним сповістити його про правки і познайомив Опанаса вже з набором. Правда, перед виданням книги він викликав до себе Опанаса для узгодження питань співпраці. Опанасу було не до поїздок – заїла виробнича текучка. Марійка їхала в Орел до рідних, ось і доручив їй Опанас заїхати до Куліша на хутір і утрясти всі питання співпраці. Марія і Куліш відразу сподобалися один одному. Так, у Куліша була красуня-дружина Сашенька Білозерська. Але хоч вона і була столбовою дворянкою, але поряд з Марією здавалася неотесаною селянкою-простачкою. До того ж в їх відносинах з чоловіком наступив важкий період, що межував з повним розривом. Колись при арешті Куліша, у вагітної Саші трапився викидень і тепер вона не могла мати дітей. А Пантелеймон так мріяв про сина – продовжувача Роду. А тут ще спроби зажити хутірським життям показали, що і як господиня-поміщиця, вона не на висоті - не може справитися з кріпосними. Став Пантелеймон задивлятися на молоденьких дворянок. Першою була Маня де Бальмен, яка зачарувала Пантелеймона безпосередністю. Місячні вечори з нею в знаменитому Ліновицькому парку зовсім вже лаштували його на романтичний лад. У кожному листі до дружини він описував це чарівне створіння. Як було Саші читати ті листи! Вона відчувала себе зайвою. У неї почалися нервові зриви, з-за яких Куліш тільки і думав, як би втекти від неї. Після Мані були і Ганна фон Рентель, і Олеся Милорадович Всі столбові дворянки і всіх він кидав лише досягав мети. То ж і Марію, теоретично, повинна була чекати така ж доля – довге уламування, нарешті ліжко і швидкий розрив...

Чим–чим, а наукою зваблювання Марія володіла чудово. Як не як у тому Немирові звабила всіх друзів Опанаса та ще й гімназистів з випускного класу. Зачарувала вона Куліша зразу. А на прощання при від’їзді встигла шепнути, що не проти провести з ним час тет-а-тет, де-небудь на станції, коли повертатиметься з Орла…

Два місяці пролетіли у Куліша, як в чаді. Він до пізньої ночі правив повісті із заповітних зошитів, з нетерпінням чекаючи звісточки від Марії. Марія ж не поспішала. Вона гостила то у братового Василя в Глухові, то у рідні в Єльці. Лише в жовтні вона сповістила Куліша, що повертається на Україну і вказала маршрут. Куліш терміново виїжджає на Москву через Орел. На одній з поштових станцій вони зустрічаються і проводять разом декілька бурхливих ночей. Саме ці ночі любові і вкрали у Опанаса Марковича його родовий псевдонім «Марко Вовчок». Саме цим псевдонімом були підписані «народні оповідання». Але Куліш «по секрету всьому світу» твердив, що «Марко Вовчок» - це жінка, що вперше узялася за перо. Опанас же мовчав. Йому було досить, що його повісті опубліковані. А кого вважатимуть Марком Вовчком, його не чіпало. Адже під власним ім'ям він не мав права публікуватися за рішенням царя по справі про Кирило-Мефодіївське братство.

Не мовчали друзі – Михайло Чалий, Ілля Дорошенко, Коля Лєсков. Але читачі не чули їх голосу. Адже те, що автором вважають росіянку, котра раніше не тільки української мови не знала, але й письменництвом ніколи не займалась, це було так романтично і ново! То ж і не звертали уваги українці, вірніше малороси, уваги на їх голоси...
[...]


OpanasMarkovych.jpg - 7kB

Іван Лихобор - 16-6-2007 у 22:36

Вар’яти

Людоньки, а чи нині межи нашими письменниками, а то й узагалі – межи творчим людом, - чи бувають такі бурхливі стосунки, як ото відбувалося з-поміж українців понад сторіччя тому?
Цитата:
Марія разом з сином у супроводі Тургенєва увечері 29 квітня поштовим диліжансом до Берліна виїхала за кордон...

Опанас не кинувся наздоганяти дружину. Занадто багато справ вона залишила йому в Петербурзі. Треба було улагоджувати справи з видавництвами, правити здані у друк оповідання, а головне вибивати гонорари для того, щоб Марія там в зарубіжжі не почувала себе Попелюшкою.

Вдогінку за Марією кинувся Пантелеймон Куліш. Щоправда, важко це назвати навздогін. Куліш в цей час знаходився в Німеччині. Він, чи не найбільше від усіх, вважав, що Марії треба і відпочинок, і творчій зріст на Заході. Та й сам він хотів побачити світ, показати себе. Йому, з його західним мисленням, тісно було в хутірській Росії. Отож, захвативши кілька барилець цілющих настоянок друзяки Забіли він поїхав мандрувати Європою. Та от одна біда. Віктор Забіла все життя кохав єдину жінку - Любу Білозерську, сестру Пантелеймонової дружини. Коли та пожалілась на невірність чоловіка, Віктор пообіцяв їй відвадити чоловіка від жінок. Він приготував йому таку настоянку, яка повністю позбавляла чоловічої сили, ще й видав її за знамениту „коханівку”. То ж Куліш, тільки приїхавши в Кенігсберґ, шле Марії телеграму з пропозиціями, як і куди їй їхати. Пройшов тиждень – ніякої відповіді. Він шле депешу вже своєму видавцю Каменецькому: „З Кенігсберга надіслав на Ваше ім’я телеграфічну депешу – нема відповіді! Припустимо, М.О. була хвора чи прикро вражена, чи як би там не було у неї на душі, але Ви мусили негайно передати її слова... Ви вважаєте, що все те жарти, що діється в моєму серці...”.

Отримавши від Кременецького відомості про те, що Марія виїхала разом з красенем Тургенєвим в Берлін, він страшенно розлютився і сам приїхав в Берлін. Не дивлячись на скупість, зняв розкішний двомісний номер у кращому готелі і став дожидатись Марковичку. Приїхала вона 7 травня. Він таки уламав її залишити Богданчика Тургенєву, а ніч провести з ним. Бідний Пантелеймон! Він видудлив майже пів літру Забіліної „фальш-коханівки”, що бути на висоті! Забіла ніколи не кидав слів на вітер. Обіцяв Саші, що відвадить чоловіка від жінок. І – відвадив. Даремно провела Марія ніч у його номері. Нічого в нього не вийшло. Розгнівана Марія ранком разом з Тургенєвим поїхала до Дрездену, де зупинилась у друзів Тургенєва Райхелів, а Тургенєв поїхав до своєї коханки Поліни Віардо. Куліш примчав і до Дрездена. Знову вони провели ніч разом і знову у нього нічого не вийшло. Марія неймовірно образилась і розірвала з ним всі стосунки. Куліш від незрозумілої чоловічої слабкості ледь не звар’ював і повернувся до Петербургу…

Ну геть чисто тобі повар’ятіли! :rolleyes:

Галина Лев - 17-6-2007 у 00:09

Оце так витівки... :rolleyes: А я ще кілька місяців тому дивилась по телебаченню передачу про Марко Вовчок як про Марію Маркович, а не Опанаса. Тепер, як серпом по іміджу. І дуже переконливо. Такі факти! Уся еліта ХІХ століття як на долоні. Історію літератури можна вивчати.

spark - 17-6-2007 у 16:40

Галино, як легко вам навішати локшини на вуха :)

Свою останню повість Марко Вовчок написала вже через багато років по смерті Марковича. Збереглися її листи українською до Марковича з Парижа, в яких вона його розпитує певні подробиці для оповідання, яке писала. Цікаво, що Маркович їй при цьому відповідав російською :)

Я не став усе читати, що там шановний псевдоВербицький понаписував, бо він лише перебріхує модні серед певної частини української інтелігенції в кінці 19 століття плітки, це зрозуміло з першої ж подачі. Ці тези вже декілька раз спростовано, але щось ніяк не вгомоняться. Мабуть дійсно файна жіночка була :)

Галина Лев - 17-6-2007 у 18:04

А я не переконана, я в роздумах і спостерігаю за продовженням додавання інформації. Ніколи не цікавилась творчістю чи біографією цього автора, тому й сперечатись не буду ні з чиєю версією.

Ярема П. - 18-6-2007 у 00:12

Щось там не гаразд з генеалогією, я пробував малювати родинне дерево, кінці з кінцями не сходяться. Липа, коротше кажучи.

tysovska - 18-6-2007 у 09:40

Пані Галино, невже ви не пам'ятаєте цього Сиротенка-Вербицького - ми вже раз його обговорювали http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=2854&page=4 (перший допис від 20.9.2006). Олесь Бузина відпочиває.

Андрій Пелещишин - 18-6-2007 у 10:19

Взагалі, встановлення авторства художніх текстів, ІМХО, не є нерозв'язною задачею, і якщо є оригінальні тексти Марковича, то здіййснити порівняльний аналіз їх з текстами Марко Вовчок - не є проблема.

spark - 18-6-2007 у 10:43

Андрію, я пробував це зробити так званим "штампоміром" Деліцина :) Тільки не з текстами Марковича, а з текстами самої Марко Вовчок, автентичність яких встановлено ( з листами). Але в процесі формування вибірки натрапив на листи, які все спростовували без будь-якого аналізу. Опис мандрівки Україною (Маркович сидів вдома і Марія йому дописувала) в листах. Просто бери і до будь-якого з її оповідань вставляй цілими шматками.

А достатньої кількості текстів для аналізу я так і не набрав. Син Марії колись знищив її архіви, зо що я йому щиро вдячний. Скільки б вербицьких зараз у тих архівах порпалося б.

Іван Лихобор - 18-6-2007 у 12:28

Цитата:
Оригінальне повідомлення від spark
Син Марії колись знищив її архіви, за що я йому щиро вдячний. Скільки б вербицьких зараз у тих архівах порпалося б.

Знищив, щоби замести сліди? :rolleyes:

Ось цікаве що підмітив. У француза Фредерика Трістана є його всесвітньовідомий роман „Заблудлі душі”, десь початку 1980 рр. написання. І от там простежуються певні аналогії із нашим, українським „проектом” середини 19 ст.. У нас як: письменник Опанас Маркович пише (як каже Сиротенко-Вербицький) свої знамениті твори, видаючи їх під псевдо (цілком нормальна ситуація!), яке, - псевдо (sic!), - утім, приписують… його дружині Марії Вілінській. І яку в дальшому визнають як істню авторку творів, яких пише „Марко Вовчок”. У французьких «Заблудлих душах» 80 рр. 20 ст. такий собі Сиріл Помпомейкер пише свої чудові твори під псевдо „Ґілберт К. Честерфілд”, а славою втішається зовсім інша реальна людина – якийсь авантурник на ймення Джонатан Варлет, котрий, однак, чудово зіграв відведену йому роль „письменника Ґілберта К. Честерфілда”…

Виникає питання: чи не „позичив” Ф. Трістан темну гісторійку з українського літературного світу ще ген 19 сторіччя для сюжету свого роману?

Dmy - 18-6-2007 у 14:01

Цитата:
Оригінальне повідомлення від tysovska
Пані Галино, невже ви не пам'ятаєте цього Сиротенка-Вербицького - ми вже раз його обговорювали http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=2854&page=4 (перший допис від 20.9.2006). Олесь Бузина відпочиває.

Не дивно - я теж про нього встиг забути. Таке ... пам'ятати :mad:: голова все ж - не сміттярка. А і справді, ще в суботу закортіло натякнути, що щось бузиною засмерділо: не аргументів, ні доказів - суцільна сенсаційно-викривальна істина в останній інстанції.
Полінувався (до того ж не думав, що буде ще якесь обговорення), а вчора-сьогодні Спарк із Наталею (Тисовською) за мене вже майже все і сказали.

А в цитованому матеріалі (див. посилання в 1 пості) оте сиротенко просто відмазує прадідового кореша:
Цитата:
у могилы друга-наставника моего прадеда ...(Николая Вербицкого-Антиоха) Афанасия Марковича я приносил Присягу Роду
У мене вчора ще закралася думка: може Марія Вілинська колись дала відкоша "автору перекладів і слів" або з чоловіком були якісь складності, дядько приходив пожалітися "учневі" і колєгі по дружньому перемивали жінці кістки?

В будь-якому випадку
Цитата:
в процесі формування вибірки натрапив на листи, які все спростовували без будь-якого аналізу. Опис мандрівки Україною (Маркович сидів вдома і Марія йому дописувала) в листах. Просто бери і до будь-якого з її оповідань вставляй цілими шматками
- які ще сумніви? які ще "сліди замітати"?

Галина Лев - 18-6-2007 у 21:10

А того допису я не бачила або не пригадую, пані Тисовська. Я - не регулярний відвідувач, і не все читаю.