Андрій Пелещишин - 23-10-2018 у 10:58
Обоговорення наступних виборів ще попереду, але можна поговорити про тих, хто
внесе різноманіття у класичний український набір претендентів.
В Україні завжди окрім професійних політиків до влади прагнули прийти прийти
представники інших соціальних груп.
Колись це були письменники, потім вчені (пам'ятаєте президентські амбіції
академіка Юхновського), потім нарисувалися навіть спортсмени.
Якщо відносно перших з другими принаймні є переконаність у високому
інтелектуальному рівні, можливо здатному компенсувати досвід, то третій це
звісно кгм... Правда, наразі спортсмени вище мера столиці не цілилися, і якщо
умовно Кличко захоче бути президентом, то розцінювати його як спортсмена вже не
варто. Бо він вже знаний політик і мер найбільшого міста України.
Але цього разу загорілося в представників естради. Вакарчук і Зелінський, можливо
самі не розуміючі як, стали чи не лідерами громадських симпатій.
Що сумно. Сумно не тому, що я вважаю їх недостойними (хоча один з них двох викликає
в мене якусь огиду). А тому що ніхто жодного розуміння того, що хочуть ці "лідери",
які в них цінності, переконання, наміри, плани, програми не має. Вони не існують як
громадські лідери в принципі, але вже потрохи декларують свою готовність взяти на
плечі управління державою і майбутнє нації.
Це ненормально.
Ось цікавий матеріал на цю тему
https://www.pravda.com.ua/articles/2018/10/23/7195967/