кецо - 15-5-2003 у 10:47
Чи ніхто ніколи не задумувався, що спільного між Львовом і левами і чому їх (левів,
правда кам"яних) у ньому (Львові) так багато. Невже банальна дитяча
співзвучність слів. Бо історія говорить, що Львів отримав своє ім"я в честь сина
засновника і князя Льва, а не хидака.
Odarka - 15-5-2003 у 12:00
ти вже на своє питання відповів
кецо - 15-5-2003 у 13:52
Але я все одно не розімію ЧОМУ? Така моде склалася не в останні 10 років і навіть не
в 50.
Nazar - 15-5-2003 у 14:05
Але ж в походженні імені Лев таки є акась алегорична відповідність могутності цим
хижакам. Саме тому, гадаю, і прославляють славу міста ці могутні тварини. Одарка
права, лев цар звірів, відповідно Львів - цар .....
кецо - 16-5-2003 у 10:07
Я дуже сумніваюся, що князь назвав би свого сина в честь тварини, нехай навіть
"царя звірів" (Такі казки напевне придумали пізніше).
Odarka - 16-5-2003 у 12:03
Слухй, Кецо!!! Хтось, когось називає Зіркою, чомусб це тобі ен дивно, а якщо Данило
Галицький назвав свого сина Левом, це тебе дивує. Що з аглупі питання. Ми ніколи не
дізнаємося, що стрільнуло в голову Данилу, коли в нього народився син. Все
дискусія закрита!!!
Користувач Олесь - 16-5-2003 у 14:38
Ім'я Лев і означає лева-тварину. І не тільки в Українській мові: Лео (Leo) з латини,
Леон (Leon) з французької, в тюркських мовах це Арслан - також лев (напевно звідси
походить ім'я Руслан). А Львів різними мовами називається: Леополіс (Leopolis) (лат. -
місто лева), Леонбург (Leonburg) (фр. - місто лева). Так що зв'язок з левами тут
очевидний. Тільки по-німецьки називається Лемберг (Lemberg) - глиняна гора.
Таємниця львівських левів
Роман Голощук - 10-10-2003 у 18:49
Людина живе доти, доки є кому про неї згадувати. (Народна мудрість)
Чи замислювались ви коли-небудь, чому й звідки у Львові так багато левів? Старші
люди кажуть, що й не леви це зовсім.
Якщо уважно придивитись до символів нашого міста, можна помітити, що вони
скидаються на людей. І не випадково, оскільки це — колишні львів'яни, які у
своєму житті щось зробили для свого міста. Серед них є правителі та прості
городяни.
Є одна ніч у році, коли всі львівські леви збираються у потаємному місці. А на свої
зібрання вони запрошують лише тих львів'ян, які творять добро для міста Лева, і
розповідають їм свої історії.
Головує на цих зборах лев із найстаршого з львівських гербів, оскільки це —
засновник нашого міста. Вже багато століть він стоїть у відчиненій міській брамі.
Поряд із ним гордовиті леви з площі Ринок — колишні бургомістри.
На почесному місці — лев із Високого Замку, куди він потрапив з-під Старої Ратуші.
Це — поважний городянин, який, не шкодуючи власного життя, вступив у бій із
розбійниками й урятував життя бургомістру. Після свого повернення у місто
бургомістр поруч із входом до Ратуші, на високому кам'яному стовпі, побачив
лева, який у лапах тримав щит із написом: "Від вдячних львів'ян".
Усі затихають, коли з'являється Лев-віщун, який колись служив флюгером, а нині
сумує в музеї. Золотий блиск і корона свідчать про його винятковість. А й справді,
коли він іще був людиною, то заслужив повагу за те, що вмів передбачати повені,
пожежі та інші лиха. А коли став левом — його розмістили на шпилі Ратушевої вежі,
де він і надалі служив львів'янам. Якщо до міста наближались вороги, то
Лев-віщун падав у той бік, звідки слід було очікувати небезпеку.
Він часто розповідає про свого помічника — маленького хлопчака, який одного разу
помітивши ворожі загони, що прямували на Львів, першим сповістив городянам про
небезпеку. І на старій Ратуші вони теж були поруч. Хлопчак був левом, у пащу якого
вкладали сигнальну сурму. Але відтоді, як завалилась вежа старої Ратуші, його
ніхто не бачив.
Вхід до потаємного місця пильнують два мармурові леви — колишні воїни, які
загинули, боронячи вхід до міста. Трапилось так, що ворог вже декілька тижнів
тримав у облозі Львів. Однієї темної ночі зрадник відчинив один із входів до
міста. Лише два мужні воїни вступили у бій. Вони не пропускали ворога, доки з міста
не надійшла підмога.
Найбільше покепкувати полюбляють леви з двох братів-сідлярів, які за життя були
настільки дружніми, що стали левом з однією головою та двома тулубами на розі
вулиць Галицької та Староєврейської. Брати були не лише вправними ремісниками,
але й добрими порадниками для городян.
У найтемнішому кутку, наче привид, займає своє місце лев, який ніколи не бачить
денного світла — лев із печери Святоюрської гори. Колись він був воїном,
володарем могутньої держави, але згодом відрікся від світу і став першим
львівським монахом та оселився в одній із печер. Відтоді гору стали вважати
святою, а згодом над печерами звели церкву Святого Юра.
Єдиним, хто не приходить, а прилітає на таємне місце, є крилатий лев-іноземець, що
не випускає зі своїх лап книги. За людського життя він багато подорожував. Проте
зі всіх міст для себе він обрав Львів. І, будучи консулом, запрошував до Львова
купців із цілого світу, які приводили сюди багаті каравани товарів.
Жодне зібрання не обходиться без частування. Пригощає всіх лев-корчмар, який
навіть при такій поважній публіці не випускає з пащі виноградне гроно. Це був
чоловік веселої вдачі, він допомагав убогим та годував голодних. Його корчму при
вулиці Руській знало все місто. Мабуть, тому й серед левів у нього так багато
друзів.
У всі часи особливо шановані леви — це будівничі Львова. Вони ведуть суперечки
про сучасне архітектурне обличчя міста. І сумують, коли хтось із їхнього кола не
приходить, зникає назавжди, разом із черговим будинком.
На відміну від левів-одинаків, представники багатьох львівських родин приходять
цілими лев'ячими сім'ями. Кожна з них має свою багату та неповторну історію.
Це — меценати, духовні наставники, діячі культури, письменники, музиканти,
художники... Ця строката публіка крокує -кам'яними, дерев'яними, скляними,
шовковими та паперовими ногами.
Тієї ночі ненадовго вони покидають львівські площі, вулиці, музеї, квартири...,
щоби зранку знову повернутись на свої місця.
Петро Радковець, Іван Радковець
Джерело – газета “Ратуша”, № 58, 2003