Я думаю, що не повинно бути обмежень типу "державного управління". Це не фах, це володіння основами менеджменту. А фах дійсно потрібен, і
нормально щоб Держкомітет з рибальства очолював біолог, а зі Звязку - звязківець
Але вища освіта - є необхідною. А для високих чинів напевно і науковий ступінь. А то дивно - пари для студентів читаєш - мусиш бути кандидатом, а
державою керуєш - хоч взагалі три класи середньої освіти.
У розвиток теми - вчора побачив біографію одного чоловіка. Вразило:
"1997р - радник премєра з питань економічної реформи"
"2000р - отримав вищу освіту у **** ***** ****"
Отак і реформи йдуть 
Після доволі прозаїчних запитань у темі "освіта" на Форумі, як ото "...як списати..." та після прочитаного повідомлення Олексія
вирішив порушити більш концептуальну тему.
Отже державна служба. Ті хто нами керують, опікуються і все решта. Відомо, що в радянські часи, престиж такої професії був чи не найвищий. Прошу
одразу зважити відвідувачів Форуму, що державна служба це не тільки керівники міністерств і центральних відомств, яких можемо бачити з екранів
телевізорів чи читати одкровення яких і про яких можемо у газетах і, звичайно, в Інтернеті. Це і маса людей на нижчих рівнях на посадах простих
спеціалістів. Їх, до речі, куди більше. Повертаючись до радянських часів хочу зауважити - елітну цю професію тоді здобували з нерозривним просуванням
по партійній (у останньому випадку профспілчаній) лінії. Була сила-силенна курсів, а вінцем навчання радслужів (вислів з невмирущого "Дванадцять
стільців"
була вища партійна школа.
Зараз ситуація, що стосується спеціалізованої освіти на порядок погіршилася. Найбільш профільний ВУЗ - Академія державного управління при Президентові
України у Києві навряд чи випускає більше 300 випускників на рік. З усіма філіями (Львів, Дніпропетровськ, Одеса) навряд чи нашкребеться на 1000 в
рік. При цьому, врахувавши, ще звичайних слухачів, що здобувають таким чином першу вищу освіту та інші ВУЗи (Тернопільська академія приміром, МАУП)
може бути ще зо 2-3 тисячі маємо цифру у 3 500 на рік. Але половина з цьої цифри - державні службовці, що після підвищення кваліфікації повертаються
назад на роботу. Таким чином маємо свіжий притік десь коло 2000 майбутніх державних службовців на рік. З огляду на значний передпенсійний вік
більшості теперішніх предтсавників державної служби, як нижчої так і керівної ланки, нестача в кадрах десь орієнтовно оцінюється в 400 %. Такі цифри
чув на власні вуха від проректора Академії державного управління при Президентові України на одному з семінарів.
Але й то ще не все. У радянські часи партійно/профспілчана/виконкоміська лінія була серйозною путівкою в життя для амбітної молоді. В тому чмслі сіл і
незабезпечених сімей. Існували серйозні можливості прориву. Що ж маємо на сьогодні?
Перше. Якщо приходити з вулиці на державну службу - на простого спеціаліста (опускаючи момент, що вакансій чомусь надивовижу нема) то перша проблема -
180 грн. заробітньої плати. Це за умови вищої освіти, конкурсу з усіма бюрократичними перепонами, стажування і ще купи всього. В таких умовах говорити
про молодь з сіл чи незабезпечених сімей говорити якось не випадає.
Друге. Є бажання прийти не просто з вулиці а з базовою вищою освітою магістра державного управління, про яку мова йшла вище. Найближче місце вступу
львів'янина звичайно Брюховичі. Умови - якщо приходиш з вулиці попадаєш в умову 10% від набору - 5 осіб на стаціонар і 5 на заочне. Це при тому,
що вже повинен мати стаж будь якої роботи не менше 3 років. Можливості вступу на заочне навчання практично немає - кваліфікацію здобувають державні
службовці рангу начальників управлінь, заступників голів ОДА, народні депутати. Щодо стаціонару то світло з'являється за таких умов - потрібно
працювати мінімум рік в органіх державної влади і мати ранг не нижче 10 ( за звичайної кар'єри держслужбовця - років з 6), або бути в кадровому
резерві на посаду першої четвертої категорії (в районних адміністраціях- заступник голови РДА, в обласних - начальник управління) не менше року. О
такі то невеселі умови.
Це все, враховуючи, що державного службовця, який міцно обіймає своє місце (особливо навіть звичайного спеціаліста) неможливо звільнити, аж ніяк не
створює умови для притоку нових кадрів. Тому то випадки, коли керують гуманітарними галузями люди з інженерними чи середніми професійними освітами
непоодинокі.
Зі свого боку можу сказати одне тим кому це потрібно - борітеся-поборете!!!
Відповідь без варінтів. Крім спеціалістів ІІ кат. та спеціалістів без категорії всі повинні мати вищу освіту. Освіта за спеціальністю "Державна
служба" (для спеціалістів) або "Державне управління" (для керівників), як післядипломна.
Такі вимоги керівних документів.
Сергій правий на 100 %
На кожну окремо взяту посаду державного службовця(звичайно, є узагальнення) є свої вимоги до вищої (!) освіти. Тут треба дивитися посадові інструкції:
десь достатньо базової вищої освіти за спеціальністю (бакалавра), десь вимагається повної вищої (спеціаліста, магістра), десь обов'язковим є
"магістр державної служби/державного управління", десь є вимогою кандидатський науковий ступінь тощо. Дані критерії відображаються у
переліку вимог для кандидатів на посади державних службовців при оголошенні конкурсу на зайняття вакансій.
Найприкріше, що за останні роки настільки знівелювалася вища освіта, що подейкують наче сьогоднішні кандидати наук - це колишні (за рівнем знання)
спеціалісти... Звідси і приказка: "ти чєловєком можеш і нє бить, но кандідатом бить обязан".
...мені здається, що головне не те, яка є освіта, а те, які моральні якості має держслужбовець – порядність, чесність, відповідальність...
а якщо бракуватиме якихось знань, то можна й самоосвітою зайнятися, бо не в лісі живемо, є бібліотеки, купа навчальних
закладів, інтернет, в кінці кінців...
Тільки от порядність, чесність, відповідальність ще міряти не навчилися, а освіту можна точно визначити.
Освіту повинен мати кожен. Бажано спеціальну. Однак погоджуюся, освіта ще не визначає моральність службовця. А взагалі, добре б було, перш ніж іти на певну посаду, проходити конкурс із зданням екзаменів.
Та проходять такий конкурс. Згідно з чинними законодавчими та нормативними актами прийом здійснюється на конкурсній основі із здаванням певних екзаменів (знання певних нормативно-правових актів, питань державної служби, питань, що безпосередньо належать до компетенції посади, на яку претендує особа).
Дійсно,чув я про конкурсні екзамени, здавалися вони, як то кажуть, на халяву... Екзамену з знання державної мови, правда, немає.
Як на мене залежить від того якого рівня цей службовець. Якщо це начальник управління, радник президента/мера/горови області іт.д. - безумовно вища за своєю спеціальеностю. А якщо це держслужбевець нижчого рівня (клєрк) достатньо певної середньої спеціальної по профілю, але кар"єра цієї людина просуватися догори може тільки за умови підвищення освіти.
Стаття 4. Право на державну службу
Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної
приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну
підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Вивчення державної мови у нас передбачено при здобутті будь-якої освіти, від початкової до вищої.
Для особливо прискіпливих осіб існує ще й ДОВІДНИК ТИПОВИХ ПРОФЕСІЙНО-КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ПОСАД ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ.
п. 2.7 Державний службовець повинен володіти:
...
Державні службовці повинні досконало володіти державною мовою. Крім того, державні службовці, які за характером своєї роботи вирішують
питання, пов'язані з формуванням та здійсненням між державних зв'язків, повинні володіти на рівні побутового іпрофесійного спілкування однією з
іноземних мов.
...
Отже, факт володіння українською мовою має перевірятись при прийнятті на роботу на посади державної служби, а неволодіння у цьому випадку є підставою
для відмови у прийомі на роботу.