Форум Рідного Міста - Мої пережиття

Мої пережиття

Яндрух - 27-6-2003 у 16:10

Усім ше раз привіт!

Радий знов „бачитися” на хворумі!
Во ту’ во зайшов ту’ до вас – як ту’ нудно стало: якісь топики про призидентів, як вибрати банк (та чоловіче, та прочитай-си Порадник – там є відповіді на всі життєві трафунки! Ніби тут всі поголівно тримають свої гроші в банках?... І не лізь зі своїми дрібницями на Форум!), якісь хлопчачі питання про первісні інстинкти (Зіронька поїхала на вакації до бабці на село – нема кому чоловічу частину форуму „заводити”?...). Шо, невже всі пішли у відпустку? Нема кому навит шось путнє вповісти?!
Добре, хлопці/дівчата - троха мене не було, тож маю зара’ шо сказати вам!
Отож, шановні хлопці/дівчати, пані й панове, був’им без ті три дни на вакаціях: в монастирі! (Sic!! Прошу триматися впевнено в кріслах і не пудитисі!).
Нє, не то, щоб мати якийсь далекий намір постригтися у ченці (жа-а-ах!), а просто для духовного очищення (во, як сказав!): надто вже „того” матер’яльного накопичилося в середині (та й можливість „підвернулась – чом’би й не скористатись, хоч би й раз в житю).
Ясне діло, шоб пізнати дух монастиря, не варто їхати туди непідготовленим: так – „ні з того, ні з сього”. Бо, якшо хтось поїде ось так (див. вище як), то це буде схоже на забаганки туриста чи нового українця, який в такий спосіб хоче дістати нових відчуттів (екстрім?!..). Для мене, напевно, така собі духовна підготовка розпочалася ще до Паски: попросту від багатьох мирських речей старався відмовитись, а натомість – закцентувати більшу увагу на духовних потребах людини, що, як виявилось - не безуспішно. І ще одне: їдучи „туди”, мав намір „побути” там більше, ніж три дні – для сього навіть пішов у відпустку, поспішно владнавши перед тим всі мирські справи свої.
Отож – поїхали: мої мої монастирські пережиття по днях.

День перший – понеділок.
Прибувши на кінцеву зупинку маршрутки, виявив, що, окрім мене, ще хтось має намір отримати певні відчуття за монастирськими мурами: якийсь юнак на лавочці „пікся” на вранішньому сонці, запопадливо оглядаючись по сторонам, надто на представниць слабшої половини людства (відряджають у довготривале заслання?!)... Як потім виявилось, то був студент одного з арт-коледжів, який відбував там практику (агов, Назаре з Рясної – відгукнись!).
...Зручно вмостившись на сидінні в салоні маршрутного таксі „Львів-Унів”, дійшов висновку, що сьогодні до об’єктів по наданню „нормальної” праці належать і монастирі з їх численною інфраструктурою: всередині невдовзі опинилось декілька чолов’яг зовсім не „бетономішального профілю”.
Отож, врешті виїхавши, до нас, незабаром (ще у Львові), підсіла якась панночка: в голові промайнуло: „Куди ж вона прямує – невже також у монастир, до місця праці?” Наївний... Вона ж, у свою чергу, глянула на нас зі студентом таким благально-милосердним своїм поглядом (як потім, знов ж таки, виявилось, ця „ладнє вдєгнута і файно покроплена дівка” вертала домів, до Унева!)...
Десь в Перемишлянах до нас знов підсіла гурма селян з торбами і дітьми, знову ж таки, з того самого Унева: вертали з райцентру, із закупів!. І так само „нагородили” нас зі студентом своїми поглядами, але вже співчувального характеру: от, мовляв, ше одні бідаки з міста (бо разюче було помітно по нас, шо ми з міста, надто по студентови арт-коледжу!) їдуть зрікатися того світу...
...Отже, за годину подорожі булись-мо на місці. Студент долучився до своєї групи (не міг же сучасний спудей „вовком вити” без ті два вихідних! Інші ж мусіли-си спацерувати 9 км (!) „на танці” до Перемишлян), яка, як виявилось, була досить чисельною там. Робітники собі порозходились по місцях своєї праці. А я, ну а я пішов поселятися.
Ok, вже не буду так досконало переповідати своє поселяння; зостановлюся лиш на основних моментах зі всього решти.
Отож, вже того першого дня, на вечірній я отримав ШОК - побачене ну ніяк не хотілось „вкладатись” у моїй голові: це ж настільки потрібно себе змінити, щоб повністю присвятити себе служінню Отцеві, відмовитись від мирських потреб!!!
Досконале життя досконалого ченця полягає у вгомонінні. Це означає, що для нього має бути однаково – весна чи осінь, літо чи зима, Різдво чи Пасха, рядовий монах він чи підвищений - жити він має сьогоднішнім днем, бо „доволі дневі його турбот”, не має роздумувати над майбутнім і чекати на нього, а цілковито віддати себе на Божу волю.
Також, безперечно, іншою запорукою для досягнення внутрішньої тиші є чиста молитва, тобто молитва без помислів, коли думка не розбігається, увага не розсіюється і серце чуває, тобто наповнюється острахом й умилінням. Коли ж молитися устами, а думки далеко – то це не молитва. Причому молитися треба постійно. Як розповів один старець – отець Іван, що як став він свого часу подвизатися постійній молитві, то, спочатку з великим зусиллям, а потім ставало легше і легше. Опісля в нього налагодилось і потекло, як струмочок, молитва стала самоплинною, дзюрчить і дзюрчить, та милує серце. Ось тоді став він від людей усамітнюватися і оселився свого часу у віддаленому місці. Не лише мирянок, а й мирян перестав приймати, та й монахів зрідка. І з’явилось в нього нездоланне прагнення молитви (проведіть аналогії – чого МИ ПРАГНЕМО НЕЗДОЛАННО??!!!). На запитання “А що таке нездоланна молитва?” – то о. Іван відповів: „А ось що таке нездоланна молитва. Стану, каже, на молитву до заходу сонця, а коли отямлюсь, то сонце високо на небі, а я й не примітив”. - Оце і є чиста молитва.
Для себе того ж першого дня зробив висновок, що прийняття рішення присвятити решту свого життя виключно служінню Богу й цілковитої відмови від мирського, буде не таким болючим (як душевно, так і фізично!) у ще несформованому віці: 15÷18 років. У більш пізніших роках така життєва видозміна зумовлена або душевною зневірою від сього світу, або ж якимсь потрясінням душі людської.
Отож, укладаючись у своїй (!) келії спатки, понадіявся, що завтра буде видно…

День другий – віторок.
Ще вчора я був мусів скорототи своє перебування тут до тижня (а було спочатку - більше 2-ох !). Сьогодні ж ввечері твердо було вирішено, що "три дні - і всьо!". Бо, попросту, не мислю свого подальшого життя без: музики, радіо, "нормальних" газет і книжок, морозива і пива, мотоциклів (жа-а-а-ах!!!); зрештою, міського гамору, людських обличь на вулиці: чоловічих, жіночих, дитячих, обличь бомжів і жебраків, продавців у крамницях, своїх екстрім-вояжів і ше там чогось… Ет, шо там говорити: є багато ще речей, які просто присутні в нашому житті й до яких ми так чи інакше звикли!

День третій – середа.
Ранок виявився напрочуд гарним: на свій подив, встав о 5-ій (!!!) – тож навіть, майже, не запізнився на утренню!
Вчорашнє “тверде рішення” сьогодні виявилось чомусь зовсім “не твердим”...
Сумніваємось, молодий чоловіче?! Адже ж ви так скучили за музикою і газетами, чи не так?
Ні-ні, ні в якому разі!! Вперед, на волю! (до жінок?..)
...Після обіду став писати отсі рядки, взявши у брата-наставника два аркуші. Брат й не здивувався...
Всьо, після вечірньої приймемо душ, вкладемось у ліжечко й будем спати аж до самого ранку. А завтра, завтра буде вже воля...

P.S. У четвер вранці, стоячи на зупинці пресловутої маршрутки і дзиґуніючи від вранішнього холоду, понадіявся зувидіти ше раз цю панночку: може-де знов поїде до Львова?... Ага, так-во, відразу...

P.P.S. А природа там, дійсно - ФАНТАСТИЧНА!!!

P.P.P.S. Розклад відправлень маршрутного таксі “Львів-Унів” можна взяти у вашого покірного слуги...

P.P.P.P.S. Сим розділом започаткував нову тему – пишіть усі, кому не ліньки про свої пережиття.

Всім привіт!!!

Марко Терлецький - 23-1-2008 у 09:33

Надто неприємно читати такі рядки, написані, очевидно, львів’янином – людиною, рідне місто якої по праву вважається столицею української культури та духовності!!!
Про що ви пишете? Про молитву? Чи про монаший уклад життя? А, може, про історичну цінність архітектурного комплексу Унівської лаври? Чи про власні переживання з цього приводу?
З’ясуйте це для себе! Адже нульова інформативність та бридка епатажність написаного наштовхує на думку про те, що Ви ніколи не мали ані найменшого поняття про те, "куди" потрапили, перебуваючи в святих та славних мурах монастирської оселі в Уневі.
Ви отримуєте задоволення, пишучи про маршрутку та її пасажирів, тому для людини, яка ніколи не була в Уневі, Ваша розповідь стане "справжнім дороговказом".
Ви гордо констатуєте, що є духовно бідною особистістю і підкреслюєте примітивність свого мишлення.
Сумно...

Hanor Narasson - 23-1-2008 у 11:08

Пане, Ви неуважні! :rolleyes:

Цитата:

Яндрух Блокований написано 27.6.2003

Рост - 23-1-2008 у 16:03

Так, не переймайтеся, Марку. Яндрух - це "притча во язицах" тут на ФоРуМі

Він (вони?) про все писав в такому ключі.

А стосовно Унева, то це, як я уже згадував тут недавно, в темі про веб-сторінку Лаври, дійсно справжній духовний центр Західної України. І від того, що будуть про це писати яндрухи нічого не зміниться.

Юрій Сєров - 23-1-2008 у 16:18

Оскільки пан Яндрух давно вже поза межами спільноти, то дозволю собі трохи за нього вступитися. (Для цього ще раз уважно перечитав його повідомлення.)
Чоловік розповів про три дні з свого життя, свої враження та переживання. Якоїсь претензії на історичне чи релігійне дослідження не бачу. Богохульства - також. І критики якоїсь не побачив.
Якби в цьому повідомленні було щось таке, то неодмінно вже б викликало хвилю обурення ФоРуМчан.
Тому не зовсім розумію обурення п. Терлецького (за вийнятком варіанту, що він і Яндрух є одна і та ж персона

)

Рост - 23-1-2008 у 22:04

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Юрій Сєров
(за вийнятком варіанту, що він і Яндрух є одна і та ж персона

)

Так, про такий варіант я якось не подумав. Але хочеться вірити людям, хоч це іноді призводить до помилок, аніж відноситись до усіх з недовірою.

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Юрій Сєров
Тому не зовсім розумію обурення п. Терлецького

Я розумію. Хоча написане, якщо його читати цілком з інформаційної точки зору, у відриві від стилю написання, не несе нічого охульного чи неправдивого, звісно. Але писати в стилі бульварної преси про одну з найбільших Святинь нашої землі трохи теє... не ґречно. Бо вийшло щось на кшталт "як ми в неділю до цирку ходили".
І, до речі, якщо ти ще раз, уважніше, перечитаєш текст, то ні про які внутрішні переживання навіть не йдеться, так, звична яндрухівська тру-ля-ля з претензією на дотепність мовлення.
Бачиш, тебе це не зачіпає, тому що ти, хоч і хрещений, але фактично не віруючий. А людині, для якої Лавра можливо є місцем духовного прозріння, джерелом натхнення, читати було неприємно.
Для прикладу. Є недалеко від Львова древній печерний монастир (нині не діючий). В печерах просто неймовірна, намолена століттями атмосфера. Дійсно, стоїш, а молитва сама відбувається. Але тут в печеру заходять "турісти", яким просто цікаво поглазіти... "Ой, диви, диви... МИКОЛООО, ДЕ ТИ ТУУУТ? МИ ВЖЕ ЙДЕЕЕМ... ГИ-ги-хи-хи". Люди не розуміють, куди вони прийшли, їхня свідомість спить, а очі бачать лише зовнішнє. Не збираюсь їх за це осуджувати, але неприємно вражає просто елементарний брак культури, поваги до інших. І в стилі написання Яндруха відчувається те ж саме. І хоча були написані слова про нібито свідому підготовку до поїздки, весь опис перебування виглядає таки на звіт туриста. Описав зовнішнє життя монахів, взяв інтерв'ю в отця, зробив помітки на полях про те, коли і за якої умови "легше", на його думку, вступати в монастир, але найголовніше у всьому інтрига - а чи поїде панночка знову до Львова...
Тобто, можливо в людини і був десь там глибоко справжній інтерес, але повів він себе так, як шкільний лідер шибайголів. Щоб не пострадала його "репутація", після повернення треба похіхікати.

Юрій Сєров - 24-1-2008 у 00:21

Цитата:

Справа не в недовірі, просто спало таке на думку (в ході аналізу інформації і написання повідомлення). Загалом я людям довіряю (хоча при вихованні радили не бути довірливим). І персона Яндруха (бан він дістав вже ака Іван Лихобор) на відміну від декого з інших не викликала якоїсь різкої антипатії і писав він не погано. Хоча, часом, він звісно палку перегинав.
Відносно цього повідомлення. Я звісно не психолог, тому не можу професійно оцінювати і ставити якісь діагнози, але лише висловити свою думку. Так от я не відчув у ньому характерного стьобу. Як на мене, це просто думки, відчуття, "пережиття".
Між будь-якими 2 людьми виникає якесь ставлення один до одного, і потім на грунті цього ставлення людина оцінюється постійно. І мабуть це природньо. А до чого я веду? До партії Регіонів.

Цитата:

Бачиш, тебе це не зачіпає, тому що ти, хоч і хрещений, але фактично не віруючий.

Не буду сперечатися, але трохи дивно, коли хтось зі сторони дає (?) відповідь на запитання, на яке кожен має відповісти сам собі в якийсь момент життя(або не змогти відповісти). Поняття віри, імхо, надто складне, щоб так його вирішувати... Можна згадати ап. Петра і його відречення.
А ще, мабуть, варто розділяти поняття віруючий і релігійний.

Ростику, не ображайся, але в тебе ніколи не виникало відчуття, що твої висловлювання на релігійну тему, часом носять харатер, якись.... повчальний, чи шо... Чи може це лише я так це сприймаю...

Крім того, наскільки я знаю, потрібно пробачати ... :saint:

Юрій Сєров - 24-1-2008 у 00:32

...а ще засуджувати не можна.
Ми ж не надто близько знаємо, Яндруха. Можливо справді вилив душу.
А стиль бульварний... це теж суб'єктивно... Кожен пише, як вміє, як може.

І ще згадка про кобіту в кінці, можливо, не випадкова - можливо це просто розуміння того, що монастир не для нього?

І ще що дивно. Людина купу часу забанена, а ми почали обговорювати її і її креатив.

Максим Стюфляєв - 24-1-2008 у 08:34

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Юрій Сєров
Людина купу часу забанена, а ми почали обговорювати її і її креатив.

То, може, амністувати креативника?

Юрій Сєров - 24-1-2008 у 09:43

Не думаю.

Марко Терлецький - 28-1-2008 у 11:55

Я не Яндрух!
І зареєструвався на форумі лише через те, що випадково, шукаючи в гуглі інформацію про щорічну пішу прощу "Львів-Унів", натрапив на цю розповідь... і був шокований...
Реально для мене Унівський монастир - це символ відродження духовності нашого народу, адже він, як і ряд інших монастирів Львівщини... України, переживав усі негаразди разом з нами протягом тяжких совєтських років (Я не є вповні учасником цих подій через свій вік).
Далі по цій темі, думаю, коментарів не потрібно...
Так само, не буду зупинятися на Чудотворній іконі Матері Божої... на джерелі, яке витікає з-під мурів монастиря та має цілющі властивості... на чернечому цвинтарі, де поховано багато святих монахів, молячись до яких, оздоровлюються люди... на постаті теперішнього настоятеля, молитва якого настільки сильна, що вирішує життєві проблеми людей, які про неї просять...
Про все це, напевне, мав намір написати автор... лиш забув... чи просто не встиг...
Будучи людиною тактовною, я не маю навіть найменшого наміру нав`язати свою точку зору... Та терпіти таку неповагу та насмішки не збираюся...
Саме тому пишу зараз ці рядки.
З 1994 року щорічно до Унівського монастиря відбувається піший похід. Відстань пройденого шляху 58-65 км, яка долається протягом двох діб (три дні разом з поверненням). Найбільша кількість прочан, якщо не помиляюся, близько 2,5 тис. осіб...
Лише пройшовши цей шлях пішки та відчувши на собі все те, що переживають ці люди протягом долання підйомів, боліт... в дощ... вітер, переживши фантастичне духовне піднесення, коли увійшов нарешті до святині...
Лише після цього можна писати про Унівський монастир, про шлях туди, про дівчат, про молитву і про три дні...