Ніч на Івана Купала

Сиджу зараз біля вікна і молюся, щоби не було дощу, бо може загасити купальське багаття. А так хочеться знову плести вінки і пускати їх за водою, щоби побачити, звідки прийде щастя (для незаміжних дівчат - з якої сторони буде чоловік = щастя), стрибати через вогонь і шукати квітку папороті. Івана Купала... що за дивовижне поєднання язичества, віри наших предків, з якою так боролась церква, та різдва Хрестителя Господнього Іоанна! Подих сивої давнини, якась генетична пам’ять, що спалахує раптом, як нова зірка на небі - ось так воно було колись... так воно має бути... А як ви, шановні Форумівці, проведете (чи вже провели) цю ніч? Як звичайну? Чи теж стрибали через багаття і шукали квітку, яка відкриє тому, хто її знайшов, усі земні скарби? Напишіть про це, прошу. І я бажаю вам усім, щоби віднині і довіку вам був відкритий найголовніший скарб цього світу - любляче серце.

Гарна тема...Завше мріяла поїхати кудись на Купала....Знаю, що як була зовсім маааахінька, хтось щось організовував у Шевченківському гаю (там знаходиться і церква св. Івана). Років зо два тому теж щось було, хоч може і не настільки масштабне. Ще казали, що як хочете побачити справжнє Купала, варто поїхати у гори, на Косівщину або ще десь. А ще, колись, під час розкопок поблизу Галича, архітектори та інші "археологи" святкували Купала, пускаючи вінки на воду. Колєжанка ще довго сміялася, згадуючи як її вінок закрутило посеред ріки - свічка не гасла, але й вінок нікуди не рухався. Так і залишила його там...
Одразу пригадується і минулорічне свято...На жаль, спогади не дуже приємні. Вже кілька років друзі вмовляли мене поїхати у Зашків - озеро, недалечко від Львова. Щороку там організовувалися купальські забави. Врешті, минулого року вдалося вирватися зі Львова і, вмовивши решту друзів вирушили таки до Зашкова. З розповідей очевидців знала, що завше приємна компанія - та яка компанія - сотні людей, які здатні створити ту атмосферу, що мимоволі можна не лише у мавок повірити...:-)
Приїхавши, вирушили на пошуки вогнища та інших людей. Невдовзі втрапили посеред якихось наметів, де чулася одна нецензурщина. Були легко шоковані - принаймні не того чекали. Поруч бігали ще якісь хлопці, що, як і ми, шукали свята... Згодом виявилося - були проблеми з організацією, хтось когось підвів, тощо. Хоча може не в тому річ : молодь завше може бавитися і не обов'язково "організовано"
Здивували лишень тоті намети, які наче теж приїхали на Купала, і зуміли всім зіпсути настрій. Поволі, посеред ночі, люди роз'їжджались додому...
Чому написала? Бо цікаво, як це все відбувалося цього року...

У мене все було чарівно. Було полум’я, язики якого, здавалося, сягали неба, були ніжні співи і танці довгокосих босоногих дівчат, котрі містично скидалися на мавок - а може, не тільки скидалися? Були вінки з вогниками свічок, і навіть квітка папороті, що розквітла блідим місячним сяйвом прямо у мене в долонях, в ту мить, коли я подумки сказала коханому, що люблю його... Були береги річки Десенки, такі зворушливі в своїй мальовничості, що навіть ніч не змогла сховати цього, хоча дуже старалася, навішуючи на їх свіжий лик чорну чадру... Був ніжний, як пелюстки троянди, вітерець, що приємно холодив розпашіле від танців та мрій обличчя, і була ніч на Івана Купала. Одна з найпрекрасніших ночей, повна незбагненних чар буяючої, життєдайної, квітучої природи...

Вінок купальський, сплетений тобою,
Прикрашений намистом зір та мрій,
Поплив собі за тихою водою,
Що розділила берег твій і мій.