Те плаття, у якому я була,
В той день, як ми зустрілися уперше -
В зеленім листі і червоних вишнях -
Тобі здавалось гілкою живою.

І ти хотів би рвати тії вишні,
І в миску їх складати, щоби потім
Поласувати ними, тільки я
Пішла і гілка та жива зів’яла.

Та ти шукав мене по всіх світах так довго,
Що не лишилось вже такого місця
На глобусі, де б ти не був, і потім
Я мусила до тебе повернутись!

Людоньки добрі, ніч, романтичний настрій, закоханість, хвилююче передчуття чогось надзвичайно світлого і ніжного - я, з вашого дозволу, підберу слова із серії "фатальна любов".
Отже:
безумство, спогад, жар

безумство смажити котлети,
коли прийшла любов фатальна.
ти вся у спогадах згоряєш
В пательні жиш самі жарини...

ти вже вибач, Наталко, але у мене вже ранок і настрій веселий і той-во... як мухи на спасівку...

слова: місто, шкляний, риби

ти тут стоїш. над нашими думками
шалені сни й шалений погляд віч.
твоя свідомість обійма руками
мій стан, та ти стоїш, як річ.
і вії наші непорушним змахом,
і губи наші непорушним "ТИ".
і соїмо, як речі, перед страхом,
хтось без коханя а хтось без мети.
і сніг танцює танго поміж нами,
і трупом падає на стріх.
навіщо ти мені поміж думками,
навіщо я тобі поміж доріг?
ШКЛЯНИМИ стали всі будинки в МІСТІ,
байдужі РИБИ люди пропливають,
бруківка - перламутрове намисто,
сніжинки наче вітра розважають.
ми стоїмо ось так уже 100років,
ми сторонилися любові, хто як вмів.
але ні ти не відступив ні кроку,
і я на тебе дивлюся без слів.
і ніч блищит і сніг під чоботями,
і вії мокрим інієм блищать.
і сніг кружляє танго поміж нами.
ми стоїмо й годинники стоять.
і сніг танцює поміж нами дуже,
і застилає чорно-синю ніч.
і місяць якось мружиться байдуже,
і я стою, і ти стоїш як річ.

...хоч наче літо
Слова: місце сон треба

маю три дні щоб зібратись, три дні щоб покинуть дім
маю три дні щоб зібратись, лише три дні щоб покинуть дім
треба забиратись з міста, бо прийде й на мене лихо як грім

може чули добрі люди, мали чути про вовків
може чули добрі люди, чули про нічних вовків
перейшли одної ночі річку, не злякалися кострів

як виходив хтось із дому, не вертався вже назад
як виходив хтось із дому, не вертався він назад
жінки плакали й стогнали, як знайшли в ріці дитят

сорок дві душі спочило, сорок дві злягло у гріб
сорок дві злим сном спочило, сорок дві злягло у гріб
хто закрився вдома тої ночі, чув лиш гавкіт у пітьмі

от зібрались добрі люди, і до церкви вдень прийшли
от зібрались добрі люди, і до церкви вдень прийшли
лихий знак - сказав отець їм, то не вовки мабуть а чорти...

...опустіли всі доми, гість не стука вже в вікно
опустіли всі хліви і двори, гість не стука вже в вікно
залишив хазяїн сторожити, та втечу я все одно

не знайду собі місця, не знайду от вже три дні
не знайду собі тут місця, не знайду от вже три дні
як прийде вечірній потяг, то відправлюся в Теннесі


(такий блюз, навіяний нічною зміною)

---

вівця, контрабанда, яр

Вівця, контрабанда, яр
Прикордонник і пес Мухтар.
Десять баксів йому, свині,
І вівця вже на тій стороні

сало, комунізм, поезія

Комунізм - то як сало без хліба,
Як поезія - зовсім без рим,
То смердить, як зіпсована риба,
То їсть очі, мов капосний дим.

конвалія, цвинтар, лебідь

Конвалія, лебідь, цвинтар...
Що за дивні, я бачу сни?
Треба бігти вже на базар -
Є ж вівця з тої сторони.

прохолода, мінерал, вояк

Халявщик... O)

віршик про rost'а

Якісь мінерали - вояк бачить сни
зв"язавши, вівцю він завдав на підводу
Вона вже втомилась шука прохолоди
і мека, бо з тої вона сторони

слова:
слоїк бруківка губи

Вуйко слоїк* впустив на бруківку
І від жалю аж губи тряслись
Мав за бімбер** дістати готівку
Тепер мер прибере шкло колись

* cлоїк - скляна банка
**бімбер - самогонка

слова:
сервер, вила, самогонка

Губи слоїка бруківкою склались
Взяв би пензель і намалював,
Як це диво назвати вагаюсь,
Ще-м такого не спостерігав.

Це не губи, це тріщина в склі
Кажуть люди наївні мені
Так і хочеться їм відрубати:
"В мої мрії вам зась влізати".

Хочу, щоб як і колись
Слоїк скляний дививсь
Скляними очима своїми
На світ наш скляний і повільний.

Скляне усе навколо, причім не те, що треба -
Скляні перехожі ходять, не підіймаючи погляду в небо.
Та й небо скляне нависає
Над містом скляним і брудним,
Лиш мер бите скло прибирає,
Але на жаль - він один.

А де вила???

І де наступні три слова?

Мушу сам тепер дописувати за того Олеся ледачого:

Лежить він в лікарні, заледве не вмер.
Щоб тих фірмачів добре трясця побила!
Як тільки в палаті прибрав йому мер,
Почав вимагати він вила.

Слова: мер, гелікоптер, молодиця

цокав маятник із бронзи,
у шпарині жук застиг
повз стовпи, каміння й люки
вітер гнав сторінки книг

над дірою у паркеті
мер схиливсь і мимрив в ніс
може це молитва, може
час вже під відкіс?

мокрий лоб, брудні виски у нього,
очі - у більмі
і чума, як молодиця
крає час, мов уві сні

тут чотири паркани, а може
п'ять проб'є висок
лопасті гелікоптера
тут зарилися в пісок

...у провулку Силікатнім
бідний мер наївся скла
з рік повилізали руки
здійнялася сарана

полин, метеорит, курка

Quote:Вила - дієслово третьої особи минулого часу жіночого роду недоконаної форми.
----------------------------------------------------------------------------------
Ну в принципі, так теж можна сказати. Але, я думаю, що коли є ймовірність різночитання, то все ж іменник превалює. Крім того, коли б я хотів використати дієслово, то звичайно це було б дієслово невизначеного часу і роду (вити, іти, кричати і т. д.). Це є загальноприйнята форма посилання на дієслово, як і іменник в називному відмінку.

Злому духу, який насправді не злий.
Чого хотітимеш тоді,
коли відмовлю й цього разу?
казатимеш, що то немов
до тебе маю я відразу.

Чого хотітимеш тоді,
коли лежатимем у полі,
коли дощисько на воді
робитиме великі кола?

якщо туди впад зоря -
бажань не хочу говорити.
та навіть і якщо, - дарма,
літають то метеорити.

чого замріяний лежиш,
стидаєш своїм взором небо?
і запитаннями гнівиш
мої бажання коло тебе?

і якщо зникнеш ти, коли
по ночі заспівають півні,
я засміюсь, бо то лише
курка молилася на бійні.

а потім я тебе знайде,
бо ти вполині слід лишив.
тепер вже я тебе питаю:
ти ще мене не розлюбив?

ніж вода глибокий

Дивовижно!

Cправді?!

Дуже сподобалась послідовність образів. Серйозно. А також те, як використані ключові слова. #)

(Слова, до речі, придумав не я, а мій шеф)

2 Гриця: Вражаюче. Супер!!!
2 all: Обіцялась Олексію, який поїхав на тиждень туди, не знаю куди, не дати згаснути цій забавці на Форумі, але бачу, що мої дорогі Форумівці самі здатні про себе подбати! А я, на жаль, з роботи вже не матиму змоги заходити на Форум – принаймні, поки що. Лише з дому. До слова, для ролі сера Ланселота я написала віршик, у якому є слово “ніж”. Представлю його вам, любі мої, тут, а потім – вірш з усіма ключовими словами. Отже:
Чужа королева, чужа...
Моя королева – моя!
Танцюю на лезі ножа,
І серце в долонях сія.

Ганьбує моїми грудьми,
Бо знає - належить тобі,
Візьми, королево, візьми,
На згадку про право любить.

Бо ти – моя перша душа,
Прекрасна вечірня зоря.
Чужа королева. Чужа?
Моя королева – моя!

А тепер - експромт.

ніж, вода, глибокий
Глибокий сум. Очей твоїх глибоких
Сумна вода, що ранить, наче ніж...
Люблю тебе, мій пане синьоокий,
І голос твій, що закликає “ріж!”

І шепіт твій, який належить іншій,
І біль, котрий належить лиш мені...
Глибокий сон. І білий-білий іній,
Що застудив всі сльози уві сні.

І - наступні слова:
прощання, бій, шукай

дякую!!!

про нещасне взаємне проте кохання
шукай у небі хмар, яких немає,
шукай в очах ці змари, може там
ти їхх знайдеш. я не кажу "кохаю",
не маю сили. відчувай це сам.

шукай, якщо таки знайти бажаєш,
бо я уже й сама не знайду їх -
тих слів, яких від мене ти чекаєш,
в очах, тобою марячих, моїх.

вони мені вже мабуть не потрібні,
їх колір згас, життя в них помутніло.
якісь ми ве-таки дурні і дивні -
я ненавмисне відриваю обом крила.

шукай слова. я не змогла сказати.
шукай. ти виграв бій, шалений бій,
в якому ти залишився кохати,
і я поїхала кохати без надій.

якісь ми все-таки дурні і дивні -
прощатися назавжди й знати, ЗНАТИ!,
що більше не побачимось ніколи,
і будем тим не менш завжди кохати.

пісок хотілось дихати

Цілунок твій - немов дощу ковток,
Та, я боюсь, сезон дощів позаду,
І я ловлю долонями пісок,
Гарячий, мов твоя невинна зрада.

Хотілось ним напитися, та він
Протік крізь пальці струменями болю...
А сльози змили тисячу провин,
І знову я народжуюсь собою.

І в диханні твоєму я сама
Цілую ніжність: "дихати" - то дія!
Коханий мій, до нас прийшла зима,
Та й миті я про весну не жалію!

жаль, ведмежа, трава

око окунь смерть

Космос:
освітлений
окунь у колі.
Навколо - океан
глибокий, він -
полюс:
його жовтий
образ у полосах
нерухомих,
живих.
Світло
епох - полоси:
океан і гора,
марево хмар,
визирає з ікри
немигаюче око:
затемнення.
Коло:
лушпиння,
лінії, грунт,
земля - на ній
темрява, тисячі
стоків у вічність:
смерть і старий,
пальці, голка,
молитва і
морок.

стіл, яйце, вовк

І запізніло і невчасно і абияк але є

Має два ока й всього одну смерть
шукав би опертя, але то круговерть
убий або викинь - набридло терпіть
бажання? помилуй, не золота слід

я окунь... ти любиш збирати кістки?
ти втрапив у бездну чужої води?
я риба дивись - не забудь, посоли,
посмаж, нехай вперше цілує пательня
тарільчик... серветка... готово... бери...
бажання твох мені виконать годі,
але передсмертне я маю своє -
залиш мені очі, а хоч би одне -
можливість побачити їх... і тебе?

P.S. - Дуже люблю окунів

Я щиро вражений!

Як казав Кру., просто дивовижно!



Novy Svet

Хіба це стіл? Це, певно, хрест... Не знаю,
Мов лютий вовк, гризе мене печаль,
І голку-смерть я злякано ламаю,
А де ж яйце? Розбите. Чи не жаль?

І гнуться пальці ув останнім русі,
Тремтить на віях зрадниця-сльоза...
Хіба це хрест? Це просто стіл... Боюся,
Що більше просто нічого сказать!

пальма, серп, замок (себто будівля)

Вони чекають нового месію
Вони живуть прикметами дива
Вони п'ють воду що стане живою
Вони вмирають та тільки на мить

Яйце котиться по столу
(Все ближче і ближче)

Щури танцюють навколо вогню
Щури звіряють напрямки тіней
Щури малюють майбутнє сонце
Щури засипають останню нору

Яйце котиться по столу
(До самого краю)

Вовки жаліють двоногого звіра
Вовки співають щодня і щоночі
Вовки пильнують новий світанок
Вовки воюють за завтрашній трон

Яйце котиться по столу
(Новим колом спіралі)

Яйце котиться по столу...
Чи востаннє?

Серпом по пальмі
Тільки волохаті тріски
Горіхи атакують
Летять червоні бризки

Пришкандибали жабки
Заспівали октетом
А тих, хто вижив
Добили балетом

Та що за дурниці
Ніякої втіхи
Ось піщаний замок
Це буде навіки

гомін | блискавка | ганьба

Щось гомонить... а гомін той - відлуння
Пекучих слів, що вмерли у тобі...
І блискавка, мов тріщина безумна,
Знов розтинає неба голубінь.

І те ганьба, що ти злякався слова,
І те ганьба, що я тебе люблю...
Люблю тебе, такого... боязкого,
Мов м’ятний смак росистого жалю.

тигр, сонце, бій

Павутиною сховані двері
Не шукай заржавілий замок
Просто штовхни їх рукою
І зроби боязкий перший крок

Вниз вниз вниз вниз
Де Сонцю тебе не знайти
Вниз вниз вниз вниз
Назавжди назавжди

Без жалю забудь обличчя своє
Людську маску навіки зірви
На порозі потойбічного світу
Душу звіра нарешті звільни

Крик крик крик крик
Нізвідкіль
Крик крик крик крик
Звідусіль

Чи в дзеркалі
Тигр грізний?
Чи в дзеркалі
Сокіл шляхетний?
Чи в дзеркалі
Гепард швидкий?
Чи в дзеркалі
Ворон чорний?

Відкрий очі свої і побачиш
Як іде навкруги лютий бій
Серед нього не лев і не тигр
А лише переляканий кріль

Вниз вниз вниз вниз
Де Сонцю тебе не знайти
Вниз вниз вниз вниз
Назавжди назавжди

сузір'я | туманність | пульсар

Колись.
Прокинулись думки мов зграя вітру,
зеленого вітру одвічних питань.
То де ж вона? Обіцяна книжками,
То мусить бути щонайменше сонце.
Але ж і сонце є дитя сузір"я
Воно хоч птах, та в клітці його воля,
І в вишиванці трав воно блистить росою
Чи тою самою?
Колись.
Туманність поглядів про світло
В зворотнім напрямку горять його проміння
Нащо далеко так її ховати?
Чи дійсно схована вона?
Пульсар думок - вже чути ноти
Вже все зіграло, лиш один акорд...
він все перевернув!
Бо істина то й справді сонце!
А пошук той для вартості.
Колись.

Сурма, Інтегрований, Личаків

Робота
Ніби є та насправді нема
Пишу на Форум
Ніби нема але все-таки є
Хочу додому

Windows
Інтернету інтегрована підтримка
Та невже? Я й не знав
Soulseek поглинає весь трафік
Йти додому бажання нема

Вікно
Два дерева та будинку шматок
Могло бути і гірше
Та все одно не Личаків
Знову хочу додому

Winamp
Laibach вже майже годину
Сурми голосно грають "Drzava"
Дух бойовий піднімають
Додому? Навіть не знаю...

... льон ... пані ... щур ...

Якщо є Чарівник - то мусять бути чари,
Або вже були, або будуть ще.
Чи має він ключі від міста Гамельн?
І чорний одяг, косу наплече?

А де нові слова? :-)



Novy Svet

Та то був жарт.
Гамельн і надалі в активі, хороша тема.

...за час вияснення локального політичного стану я вже настрочив віршик на слова "де, нові, слова". :)

. . .


тяп-ляп
слова-словечки
олов'яні чоловічки
саморозбираються,
сегментуються,
гоп!

устав, постав
костел-квадрат:
і храм, і крам
тваринам всім
окрім котів
та кошенят

а там - алтар,
як кубик Рубика
без кольорів,
з кусками букв, прикрас
старих та нових;
а в куті - тамтам
і три канарки

смердить, чадить
і дико тхне
кадило - рубикон
для душ німих і
рук простягнутих
у простір;
карми метроном,
тваринок мідні очі
вмить модифіковані -
обернені монети!
та незавершені
сонети.

отож, мораль
універсальна є:
де дзвякне мідь,
поллється олово -
струмками в труби,
ще й мідяками в відра
і зойками у надра
паралелепіпеда
пробитого,
критого.
хлоп!


. . .

Ось це так тема на форумі; треба швидше повертатись з відпустки.
До Круціфукса: як я зрозумів, нові слова повинен писати ти.

Ні, старі нові слова ще в силі (Гамельн ітд), як сказав Nazar.

Sorry, я попередньої сторінки не читав

Померлий син не обніме матір
Холодну труну не зігріє час
І Янка більше не напише пісню
Замріяна фея не згадає нас

І ніби все прекрасно, але чогось нема
І ніби світить сонце, але щось не так
Так хочеться піти і не повернутись
Так хочеться піти і забути про все

Сліпе курча не побачить неба
Наївний Буратіно не знайде свій ключ
У місто Гамельн не вернуться діти
Невдаха-мер не збере сміття

І ніби все прекрасно, але чогось нема
І ніби гріє сонце, але щось не так
Так хочеться піти і не повернутись
Так хочеться піти і забути про все

Підступний вбивця не загубить кулю
Ядерну зиму не розтопить весна
Косу Марени не зупинить камінь
Байдужий Господь не врятує Христа

І ніби все прекрасно, але чогось нема
І ніби світить сонце, але щось не так
Так хочеться піти і не повернутись
Так хочеться піти і забути про вас


Така от вийшла Гражданская Оборона...



Novy Svet

Дуже сподобалось, кому як не Вам знати про то місто?
Так виглядає, що може є і якісь ноти до того?

прутень | ґвер | Нава :-)

> Так виглядає, що може є і якісь ноти до того?

Я, на жаль, не музикант :-(

Але писалось це дійсно як текст пісні.



Novy Svet

Назаре! Я вражена, просто в захваті! Прекрасний вірш.
Тільки де ж наступні слова? Чекаю їх, а поки чекатиму, кину віршик просто так (сподіваюсь, Форумівці не будуть проти

Мої долоні похололі
Тримають міцно – не впустить –
Цей божевільний згусток болю,
Що народив розлуки мить.

Ту мить, яка триває вічно –
Усе життя, і уві сні...
Таку принизливо-трагічну,
Як п’яний вітер навісний.

І ти береш мене за руку,
А на долоні – знов вона...
Остудна, завчена розлука -
Від сліз солона і сумна.

Та, приємно читати таке, дає поштовх для подальшої присутності в цій темі.
Наталю, зі своєї сторони помітив, що не виказував вслух (чи то побуквенно) свого захвату від Ваших вторінь, вони мені дуже подобаються!

Наступні слова мала би написати Наталка, бо вірш того вартий. Навіть незнаю. Але обов"язок передання естафети на нічні поетично-дощові роздуми (львів"яни зрозуміють) зобов"зує мене написати наступне:

Тиша, дощ, прозорий.

Дякую, Назаре!

Прозора тиша - дощ холодний,
Холодний, як твої вуста...
Відлуння зваблює сьогодні,
А завтра? Краще не питай!

За хмарами сховались зорі,
І стогне відьма-темнота...
А голос твій - як дощ прозорий,
Небесних сліз дзвінкий кришталь.

зима, забутий, ельф

> Нава - це трава під сонячним годинником? Чи малося на увазі щось інше?

Трава під сонячним годинником?! Малось на увазі "щось інше" :-)

Навою у снах
Вона лине, а в очах
Страх, птах...

Нава (Навь) - в слов'янському язичництві - "темна" сила, яка керує Всесвітом, і одночасно - "потойбічний" світ. Нава протиставляється Яві. Ява (Явь) - "світла" сила, яка керує Всесвітом, і одночасно - "цей" (реальний, видимий) світ.



Novy Svet

що таке нава, я знала (тим паче, маю знайомих рунвірівців)... Але що таке ґвер?

А у мене вже готовий є на Наталчині слова і доволі старий.

Наврочено. Зима плекає нерухомість.
Згортає спритно біс в сувій замерзлу тінь.
Старенький сивий Кай зникає, а натомість
Метелик-білий ельф і первоцвітів синь.

Неначе немовля, від молока сп"яніле,
Немов червоний цвіт, що опада з повік,
Кориди і короrв - наврочено - безсилля
Стікає на пісок і капає на сніг

Тут царство неживих, забутих і прощених
І що вже їм до нас, тим паче, нам до них,
Та завжди є у них холодна, аж до щему
Водиця для батьків й задамо взимку сніг.

На пірсінг йде Вона, щоб проколоть повіки
І начепить рядок шкляних прозорих сліз.
Нечиста сила спить і півень кукуріка
І з місця ані руш старий чумацький віз.

Клас!
І Назаровий останній вірш теж!

2 fish: Вірш чарівний , але де ж наступні ключові слова?!! Мушу обходитись без них

Я хочу знов побачити тебе
На обрії смарагдових небес,
На перехресті всіх восьми вітрів,
У мрії тій, де ти мене зустрів.

Я хочу знов потрапити туди,
Де квітнуть сяйвом місячні сади,
Перлинне листя яблуневих снів
Колишеться в примарній глибині.

Я хочу повернутися назад,
Туди, де ти “люблю” мені казав,
Туди, де волоока і струнка,
Розгублено весна моя блука.

Туди, де сон гойдає на гілках
Солодкий плід; де спить блакитний птах,
Туди, де сонце морок розжене,
Туди, де ти кохатимеш мене.

Ось такий простенький віршик І - наступні слова:

плесо, гнів, світ

Щось у мене сьогодні ну ніякого натхнення... :-)

> Але що таке ґвер?

Гвинтівка.



Novy Svet

Нава мною завжди розумілась як дія чогось темного, наприклад як вроки.
Гвер - плющоподібна рослина, що в"ється по камінню. Засміявся, коли прочитав, що йдеться про гвинтівку, якось тоді не подумав, воно б тоді вийшло патріотичніше.

Віршик на Ельфів.

Словами синього кольору співає
Остання пісня, що почув, як привітати шлях додому.
Зима забута, але він літає...
Рясний такий і білий, никне втому...
Хіба то танець? Радше жалюгіддя -
Багато ельфів і всі падають згори...
Одна хвилина розміром в століття
Мережевіє... Тлій, а не гори!

Стихає все, зникають ельфи в танці
І розтають сніжинки в голові
Той жар не втримати, він сочиться крізь пальці,
Одною піснею співається мені.
Один лише фрагмент, а так пролилась,
І аквареллю рвала стіни, стелі, башти.
Фрагмент про те, як "тиша поселилась
В дущі її назавжди."

>>а де ж наступні слова?

та от задумалася... Що як нам трошки повар"ювати правила? Наприклад, новий вірш пишеться так, що першим рядком має бути останній рядок попереднього, але не продовження, а щось інакше, самостійне. Ну, як в сонетах, але простіше й вільніше. Як ви на це дивитеся?

До речі, наші колєги на СМІТнику, поки ми тут віршуємо, коломийки складають. Власне, ними спілкуються, десь так. Така файна штука, я з них дурію!

> Засміявся, коли прочитав, що йдеться про гвинтівку, якось тоді не подумав, воно б тоді вийшло патріотичніше.

Дивно... Звідки я взяв слова "льон, пані, щур" усі зразу здогадались, а те, що слова "прутень, ґвер, Нава" я знову ж таки "повисмикував" з пісень Кому Вниз, ніхто й не помітив :-)


> Наприклад, новий вірш пишеться так, що першим рядком має бути останній рядок попереднього, але не продовження, а щось інакше, самостійне.

Чому б і ні? Я підтримую. Коли надоїсть, щось нове вигадаємо :-)

Тільки давайте все-таки напишемо вірш на слова "плесо, гнів, світ", а вже його останню стрічку і візьмемо за "взірець".



Novy Svet

та канєшно, ніхто не помітив. Це просто в очі лізло.

Ок. Плесо-гнів-світ, а тоді міняємо

Троха еротики.


Намальовані очі у ночі
Вульгарно, наче у повії.
Звабляє світ, погратись хоче
Диктує снам рожеві мрії.

І плесом місячного світла
З дахівками фліртує вміло
І безсоромно гнівить сонце
Як демонструє голе тіло.

> Як демонструє голе тіло

Хороший початок для нового вірша :-)



Novy Svet

Мов демонструє голе тіло,
Стоїть без сорому й тремтить
Оголеним гіллям
Рослина.
Чи не рослина?
Тільки глянь -
Її гілки - неначе руки
Та стовбур - тіло золоте.
І дотик мій - для неї мука,
Мій поляд - сором,
Час - пусте.

Є таке дерево безсоромниця. Дуже ця деревина людину нагадує... голу.

Мій погляд – сором. Час – пусте.
Час – просто вбивця мрій і сміху,
А в мареві очей-пустель
З твоїх очей я маю втіху.

Вони – моря. Любов моя,
Як човен, вдалині зникає,
Мій погляд – біль. А я – твоя?
Я – відгук втраченого раю.

я - відгук втраченого раю
ти - глиняна гора, залишки пекла
я - терен, дикобраз на скелі
ти - лісом була, і вугіллям стала
мій трон розсипався
на кремневі кристали
твої литанії в минулому,
в землі лежиш.
одвічна тиша
і гра в "істину":
хто шах поставить -
Вітер чи Голем?
стіна до самих хмар
чи стертий знак на лобі?...

А-а-а-а! я вже спізнився!


Я - відгук втраченого раю -
Він мешкав в раю замість мене.
Я знав лишень що його граю
Натомість він жив там для себе.

Він - лицарем, а я актором
Він Ланселотом, я - гравцем
Він переміг свого дракона
Своїм мечем. Я - олівцем.

Він закохався - я лиш спав
Він мріяв - я лиш бачив сни
Він віднайшов собі Ґрааль
Та його частку дав мені.

Він світлу фею покохав,
Він здобував свій Авалон.
А я тим часом міцно спав,
Я бачив свій казковий сон.

Я бачив свій казковий сон,
В якому ти моєю стала,
Я мріяв. До чужих ікон
Ти прикладалася вустами.

Я мріяв. Ти до вівтаря
Пішла тим часом – не зі мною...
У небі втрачена зоря
Блищить кривавою сльозою...

Це для Olexiy - втішний приз

А цей - вибачайте, дитячий трохи вийшов - по справедливості.
Стіна до самих хмар
Чи стертий знак на лобі?
Та це не знак – це шрам.
Бо стіну не пробить.
І хтось колись тобі
Розкаже, що є добре...
Не вір йому, не вір.
Нехай в очах – блакить.

Нехай його вуста
Немов від меду, п’яні,
Нехай його слова,
Мов голос чистоти –
Ти все одно не вір –
Що добре, що погано –
То мусиш знати ти.
Дізнатись мусиш ти.

Дізнатись мусиш ти... - філософія,
Чи не так? Та так, вона сама.
Причепурена та кокетлива,
Ненав"язлива. На перший погляд...
Але то вона - процесор з виникнення питань,
Джерело мордацій багатьох мізків,
Поглинач вільного часу.
Але як від неї не вберігався
Все одно інфікувався.
Як би то заглянути через хмари
І подивитись прямо в вічі небу
І всі знаки питання замінити на знаки оклику.
І нарешту пізнати істину
Дати відповідь на одне єдине питання
1715 це пиво, чи ні????

Сімнадцять, п'ятнадцять...
це пиво чи ні? Соняхи мої в'януть...
піду виллю. Від гаражів
шинами тхне... спека...
пісок прямо в очі... тьху...
якісь мужики вантажать мішки...
шум, гуркіт моторів
в провулку сусідньому...
бредуть пішоходи... туди, сюди
під загорожею інвалід сів...
таблиця: "Будівництво",
"Аварійні дахи"... водички би...
тут хтось блокнот загубив...
вже везуть вантажі - чути!
Матеріали везуть, інструменти,
ящики з мотлохом якимось везуть,
воду везуть, генератори і
мазут... собаки повибігали
і гавкають на колону...
далі, рухайтесь далі -
куди ж ви, туди-розтуди вас -
куди їдете?! Ну куди?!!

Браво!
Вже можемо свою "Мову риб" записувати.

Куди їдете? Ну куди?
Порожнеча скрізь, порожчеча...
Смак довіри чи смак біди?
Чи розлуки важка предтеча?

Чи сумне засихання трав,
Чи криваве калини гроно?
Нащо Бог мені крила дав?
З синім небом я незнайома...

З синім Небом я незнайома
Бо я не можу просто так
Сказати два простеньких слова,
Подати ніжний теплий знак.
Я буду грати кольорами,
Тремтіти буду коли Ти
Розложиш хмари поміж нами,
Дощем обіймеш з висоти.
Твій кожен подих - жар шалений
У вітрі мужність є твоя
Зведись, звернись, поглянь на мене,
Закохана Веселка я.

Закохана Веселка я –
Сумна Веселка. День згасає,
І тихі зорі вже горять
Далеко десь - на небокраї.

Та є хіба у неба край?
Хіба є край моїй любові?
Мене торкнися! Не тікай!
Не бий мене глузливим словом!

Та сонце спить. І дощ мине,
Тепер я мушу помирати,
Бо ти не вірив, що мене
Ти міг так просто обійняти!

Ти міг так просто обійняти,
Міг повернутися й піти,
Міг мені в душу наплювати -
Та не зробив нічого ти.

Ти лиш стояв, мов скам'янілий,
Свій погляд скерувавши в даль.
Мені направду страшно стало,
Але мені тебе і жаль.

Якби я вміла розуміти
Цей світ, як розумієш ти,
Могли би ми удвох таке творити,
Щo не насниться й у ві сні.

Та ти стояв. Мовчав. Дивився.
Щоб перервати цей твій стан
До рук твоїх я дотулилась
Але стояв ти, мов який бовван.

Ти вибудував коло себе
Стіну неоковирну і криву
Де кожне слово – це цеглина,
Чим більше слів – тим вищий мур.

Слова, слова. Чим більше розмовляєм,
Тим більше віддаляємся. І вже
Я бачу, що коли б не запізнались,
То було б романтичніше усе.

Йдучи по місту б я на тебе задивлялась,
Коли б назустріч ти ішов по вуличці вузькій.
А ти б у відповідь дивився, я би посміхалась
І в грудях був би цей приємний неспокій.

Якби ми були не спізнались,
То досі, може, й поки я живу,
Мене би гріла думка, що коли б ми запізнались –
Який би був прекрасний цей світ – в ньому я і ти.


2 Fish: от і любовь-марковь , як Ти писала в темі Віршик-2.

Який би був прекрасний цей світ –
В ньому я і ти...
Але між нами тільки лід,
І спалено мости.

І ти – чужий, і я – чужа,
Твоєю не була,
А душу їсть облуд іржа –
Я спалена дотла.

Вогонь незграбного “прости”
Знов душу обійма...
Далеко – я, далеко – ти,
А поруч лиш зима...

Любофф-марковь, частина друга... закулісна...

А поруч лиш зима._______________|||__________ Одна.
За склом - лиш біла крейда._______|||_______ Зимно.
В горнятно цукор, чай.________|||_______ До дна.
На донце меду.__________||________Дна не видно.

Приймач ввімкнути._____||___Може ні?
Послухать пісню.__|__ Краще тиша.
І загорнутись. _|_ У вісні.
Не стало кисню. Навіть ліпше.

Даруйте за кострубатість - то мало були дві окремі гілки що зходяться до одного - останнього - спільного рядку.

Даруємо Ми всі тут білі і пухнасті

Не стало кисню. Навіть ліпше –
Навіщо дихати? Ти зник…
І обіймає м’яко тиша…
Чи м’яко душить ніжні сни?

Я хочу вибуху! І звуку!
Я хочу дії! І життя!
Ще більше тиші – я зомлію…
Моє кохання – наче тать.

Палає серце. Сліпнуть очі,
Мовчить зруйнована душа…
Порожні дні, самотні ночі,
Даремних сліз пекуча шаль…

Даремних сліз пекуча шаль...
Думок вчорашніх жменя у кишені
Висиш і дивишся, тобі напевно жаль,
Краплинки сліз - то спогади шалені.
Щоранку плачеш як пророк,
І щогодини стогнеш своїм дзвоном.
І стрілками з обірваних думок
Ти місто вчиш своїм тактовним словом.
І в лоні ратуші аскельником живеш
Чому ж ти плачеш у своїй молитві?
пророцтвом катаклізмів і пожеж
Даєшся чути в часовій гонитві.
...


п.с. наступні роздуми слід починати з трьох крапок.

Три крапки (урочисто)

Даєшся чути в часовій гонитві,
Твої сліди жагуче пестить сніг,
Та знов плітки кружляють, наче бритви,
По венах всіх занедбаних доріг.

І той танок, побожно-ритуальний,
Спалахує і тоне у пітьмі,
Жевріє кров. І брязкають кайдани,
Гартовані у холоді земнім.

А сни чужі, у крижаній глазурі,
Так безнадійно прагнучи тепла,
Цвіли, цвіли, аж доки не поснули,
Від дотику усміхненого зла.

Від дотику усміхненого зла
Оця бридка товста змія
Що попід стелею між павутин
Клубком звиса й неначе руки простяга
(Хоч в змій нема ні рук, ні ніг)
Вхопити хоче, як павук
Хапає муху. Брудний пух,
Ця тополина вата лізе в ніс,
А оси повзають й літають
Довкола. Слимаки -
Їх так багато, я в житті
Не бачив стільки. І кліщі.
Їх повно всюди. Ці гидкі
Створіння оточили звідусіль
Мене. А я безсилий. В мене рук нема.
Відтяті руки - це реалія й біда моя.

Відтяті руки - це реалія
Й біда моя. Птах не схиля колін...
Обпечені ці руки і зів’ялі,
Твої слова масний рихтує тлін.

Говориш ти – квапливо і багато,
І дивишся – в підлогу, у вікно...
Звучить твій сміх – проціджений крізь вату,
Проте в грудках олжі, мов толокно.

А я не можу руки заламати,
Не можу їх до тебе простягти...
Вони болять – тому вони й відтяті...
Вони тремтять – тому вони й пусті.

Вони тремтять, тому Вони й Пусті танцюють
в резонансі, обережним поступом крокуючи
у танці - тендітно, тихо. Непомітно. І трохи
боязко, як гризуни в підвалі пробираються
повз закутки, де зачаїтись міг підвальний кіт.

Проходять ночі, і Вони зникають поступово
в царствах шепоту, зітхаючи; Пусті тим часом
відкорковують пляшки і п'ють вино. Тінь відступає,
знову стає світло. А з його появою з'являється
і страх, змія. Пусті крізь зуби щось бурмочуть...

...пітніють руки й ноги; в когось зір зникає, або повертає
світ лихими кольорами; на устах - лиш постулати;
в серцях - символи. В долонях сховані ножі,
або ніщо, або земля. Хто з чим, Пусті виходять в нову ніч,
а мовчазні Вони - ті сплять з роззявленими широко ротами.

2 Круціфукс: я в захваті. Зробила, сподіваюсь, з Вашого дозволу , з одного рядка два - для наступного вірша.

А мовчазні Вони - ті сплять
З роззявленими широко ротами.
Прокинувшись, ковтають і мовчать;
І шаром сала вкрито їхню пам’ять.

У мозку ненароджені слова
Кричать “ми тут!” - та язики ледачі,
І правлять лиш байдужості жнива.
А мовчазні Вони мовчать. Не плачуть.

У ката - “кат!” - не кинуть мовчазні,
І ворогу не крикнуть “клятий враже!”,
Полита кров’ю рілля навесні,
Аж пар іде... Та хто про неї скаже?

Ні, сказано: “Мовчання – золоте!”,
А мовчазні Вони - такі багаті...
І небо, від обіцянок пусте,
Цілують палко спалахи багаття...

Цілують палко спалахи багаття
твої замерзлі руки - обіймають
тонкі, прозорі пальці, палко грають
у танці жару і вогню затятім.

На твоїх плечах тепла сіра ковдра,
волосся мокре липне на обличчя.
Цей дощ холодний став для тебе ніччю,
ця ніч створила темний, мокрий покрив.

Але ти вдома - геть холодний спомин
гливкої ночі, втомленої мряки.
У твоїх ніг лежить старий собака
і руки зігріває жаркий комин.

І руки зігріває жаркий комин,
Та серце все холоне – чистий лід...
Слізьми залите, наче плай у повінь,
Закуте в панцир втрачених століть,

Воно так вперто згадує про весну,
Немов її колись пережило,
Мов вірить в те, що крига раптом скресне,
І що його торкнеться теж тепло.

Та ні, дарма. Цього уже не буде.
Грій руки, грій. І що пусті слова?
Навіщо ж серце вперто прагне чуда?
Всі знають – лід печеним не бува!

А що вже всі вичерпалися?

Андрію, я вже очам своїм не повірила, думала, невже Ви вірша сюди написали?!

Деякі працюють... і системний аналіз читають... Z)

мені просто асоціацій добрих про печений лід не приходить. Хіба що "падав сніг на поріг".

Чемпіонство у будь-якому разі залишається за Наталею.
А мені особисто найбільше, мабуть, смакували тексти Круціфікуса.

Гик!
Дякую.

всі знають лід печеним
не буває схил затьмареним
урветься в прірву голосіння
мертвим димом стихне полум'я
між хмар і паром затвердіє
небо хлібним грунтом
без зернин та трав і зашкварчить
казан один віддасть іскру
дровам як немовлятам пісню
без вогню вже місяць одинокий
як знамення всім у тиші
ти бредеш по схилу вдалині
по урвищах та чагарях
примарні постаті кіз і овець
мовчать обличчя відвертаючі
поводирі що все ховають
у льодових прорубах світила
тліючі останки покривають
стежки де проходиш ти
а шкіра вся у крихтах хлібу
і одежа знімається зовсім
без вагань ти оминаєш
казани на кам'яних підйомах
та в кратерах місяця хорониш
обережними долонями й словами
захищаєш плід уже навіки.

2 Круціфукс: Я в захваті!!! Це все - моя реакція!

Продовжуємо:

Захищаєш плід уже навіки
Від своїх ненависних тортур,
Від кружляння ласого шуліки,
Від вітрів і знавіснілих бур.

Човником складаєш ти долоні –
Знак молитви – свідок пустоти;
Захисти плід краще від безсоння,
Від кохання й болю захисти!

Хай вогнем освячене прокляття
Ллється з неба зоряним дощем;
Плід – предтеча милого дитяті
В світі безнайдійних теорем.

В світі безнадійних теорем
Запліснявілий мозок прагне знати
І плями знань, конвульсії дилем,
Бруднять його тендітні білі лати..

Шкода, що пізнання таке болюче
Добро без зла - такого не буває/
В черговий раз коктейль манливий п"ючи
Хай мозок думає, а серце відчуває.

Хай мозок думає, а серце відчуває,
Хай руки роблять те, що їм властиво,
Хай очі бачать, пісня хай лунає,
Нехай слова з грудей летять сміливо!

Ми всі то прагнемо, але ж де наші думи
Коли нещадна тінь вкриває сонце?
Де наші дії в час страждання, глуму,
Де наша зброя, коли кличе помста?

Він встав над нами тінню... Відвернулись?
Але ж не дарма він над нами став!
Він голову підняв - де ваша мудрість?
Злякались голови? А я віттяв!

Кострубатенько...

На кострубатенько щось не пішло, зате на голову так пішло, що ледь встиг повідбиватись від всіх асоціацій, щоби хоч перших не забути.

Злякались голови? А я відтяв!
Залив багряною смолою
Свій страх на лють я проміняв
Я переміг... Стою над головою.

Сповзає фарба з заспаних очей,
Я був сліпцем бо вперше бачу сльози -
Вологий стогін - тіні від мечей,
Шокує, кривить, дрижки від морозу!

Я вперше бачу ліс!
Я вперше бачу зорі!
Я немовля...

Я - немовля
Чисте й прекрасне
В кривавому мороці буття
Ступаю по людських кістках
З невинною посмішкою Сонця

Я - гриф
Чорний і похмурий
В останніх променях Заходу
Роздираю тіло Бога
Щоб нагодувати своїх дітей

Я - змій
Що пробудив од сну
Розрізавши яблуко
Посіяв насіння знань
В скорботну землю

Я - ранкова зірка
Що страшить сліпих
Сяючим світлом темряви
Серед темряви світла
Провіщає новий день

Чорне (крило)
Біле (вино)
Червоне (сонце)
Блакитне (небо)

Я - кат
Урочистий і мовчазний
Що запалює небесне вогнище
В якому згорить Світ
(щоб народитися знову)

Я - немовля...



N.S.

я скажу те, що всі подумали:
Риба!

Кому ж, як не тобі то казати

я - немовля під сонцем...
блакитні очка роздивляються -
загорнуте тепленько, є
м'яка, товстезна ковдра,
поряд пляшечка маленька і
два яблука у в'язаному кошику, -
а ось папірчик загубився,
біля кошика - сандалі,
ось шматинка та кілечко, і
огризок на сходинках,
і тече водичка

І тече водичка,
Крихка, неначе шкло,
А ще - гиндичка дикою буває.
А ти казав - домашня,
З поламаним крилом,
Яка і не співа, і не літає...

Яка - давно не птаха,
А їжа - та й усе...
Яку годують, щоб зарізать згодом...
І ти лаштуєш плаху,
А я - одне крило...
Даруй мені, я хочу на свободу!

> я скажу те, що всі подумали:
> Риба!

(з наївністю немовляти)
А що значить "Риба", і чому про це всі подумали? :-)

Мій янгол сказав, що мені "двійка", і що це означало те, що якби вірш писала Fish, то в ньому була би ще одна строфа, в першому рядку якої фігурувало б це слово, але... боюсь я справді заслуговую на "двійку" :-)


N.S.

то у дворах дядьки в доміно граються і кричать "риба", коли замикається коло - з усіх боків однакові точки. І у нас такий замкнутий віршик був - на ті ж слова закінчується

Ага!

Значить, "трійка з мінусом" самому янголу. E)

Та чого ви, і Янголу, і Чарівникові пробачається, враховуючи що вони не бавляться в інтелектуальні забавки, і відповідно не володіють їхніми термінами.

Даруй мені, я хочу на свободу,
Пробач мені за ранок без дощу,
За краплі воску спалені у воду
Що хмарками мандрують досхочу.

Ти бачиш їх? Тоді зведи свій погляд,
На плеєрі постав "Єхидну" Плачу,
Стань так, щоб річка була поряд,
І ще...
Заплющ повіки, лиш тоді побачиш....

Кру.

Все, більше не буду для тебе на підвіконнику цукерки лишати :-)


N.S.

Заплющ повіки – лиш тоді побачиш,
Як плаче ніч у зорянім вінку,
Як пада сміх, і як найважча вдача
Холоне, наче замок на піску.

Побачиш ти не темряву, а море,
У метушні зелених теплих хвиль...
Колишній страх вже робиться прозорим,
Прийдешній сон руйнує перший біль.

Заплющ повіки. Душу хай бентежить
Химерний смак пекучого жалю,
Цей світ крихкий, тягучий і безмежний,
Як вічне, не розгублене “люблю”.

як вічне, нерозгублене "люблю",
як древній "смуток", як холодний "розпач",
незворушне, мовчазне "сміюсь"
і тихий "сумнів", а за ним -
трясеться павутиння,
та заходить сонце -
бачити ж "боюсь",
що буде,
як розгублю,
по безоднях вештаючись -
без лиця й без цілі, як
забутий сонний "гнів"
старого бога із далеких гір -
його знамення чорні -
як убогим битим шляхом
не пройду у сни,
заледенівши у снігах
із криком в горлі
під арктичним сяйвом -
вбогий на краю землі
розколюється навпіл
і щезає - світ
за очі

2 Круціфукс: Вірш просто фантастичний!!!

І щезає – світ за очі,
Шлях торує кораблю,
Маки польові толочить,
Мов кривавий млосний блюз.

Біль розщеплює на порох,
І в бурштинових сльозах
Бачу я тривожні спори
Росянистих перших птах.

Знов танцюють ельфи сонні
Менует чужих небес,
На простягнутій долоні
В’ється лінія Тебе...

В"ється лінія - тебе її кордони рвуть
На двох, що бачать інших...
Гілки неправди, що у них з очей ростуть
Ховають все, що містить в собі вище.

Чи бачив щирість я у тих обличчях?-
Тримав в руках і каву з них варив!
І сіллю згашував буденні протирічя,
Цідив крізь щирість трудову ланівв та нив.

Чи можна нотами їх кроки зрозуміти?
А звуками побачити їх суть?
Зібрати всіх, молитвою зігріти,
Прорвати терен, жадобу і лють.

І потім ше раз з них зварити каву.

Назаре, то просто СУПЕР!!! Я в захваті! Я бачу, наша забавка виявляє чудових поетів!

І потім ще раз з них зварити каву –
З пахучих слів, посолених в журбі,
Розбите скло в крові гуртує млявість,
І падають у небо голуби.

Чужі дороги, вигнуті лекалом,
Ведуть мене у світ грайливих зрад...
У світі тім я теж тебе кохала,
І бачила, як сяяв зорепад.

Ти був моїм. А потім – чи спочатку?
Ти став чужим. Ти просто охолов,
Гудуть вітри, огорнуті печаллю,
І тягне сон поламане крило...

І тягне сон поламане крило
Я в тому сні побачив очі лісу
Побачив листя, що на них лягло,
І їм від нього важко, темно, тісно.

Побачив я Наталчині слова,
Вони в сопілці грали колискову.
Для лісу й цвіркунів вона нова,
Але дерева знають її мову.

А ще я бачив сьози в джерелі
У тім, що мавки миють білі груди.
Сумні і чисті, й так близькі мені
Зі скронь зривалися й котилися внікуди...

Назаре, у мене просто бракує слів!
- оце мої очі! Сказати, що я в захваті, просто нічого не сказати!
Це прекрасний вірш! Просто - ПРЕКРАСНИЙ!!!!

Це тому, що ти мені в ньому наснилась?

Дякую за слова

Знаєш, Назаре, останні два твоїх вірші - чи не найкраші у всій забавці. Чесно.
За останній взагалі мій респект і віртуальний келих пива.

Давайте не будемо забувати про інших. Просто ці віршики були останніми цього часу.

Дуже дякую за слова, аж направду дужже приємно та тепло.

А пиво може з віртуального на справжнє якось перенесем. Скажімо на наступнийтиждень?

Пора нам серйозно замислитись над виданням збірки "Поезії Рідного Міста". Ми не маємо права ховати ТАКІ вірші від народу

А є ймовірність твоєї появи в Києві?
Все! Відрядження відкладаються! Одеса та Чернівці ще почекають

Ой, я слово підібрала!
Назаре, твій останній вірш - шедевр! (Я серйозно!)

Зривалися й котилися – в нікуди,
В пекуче “ні” летіли, мов вода,
Цілунок збожеволівшого Юди,
До скронь моїх біль ніжно прикладав.

А дощ безжурний лився знавісніло,
І я тебе шукала серед тих,
Хто шматував небес блакитне тіло,
У пальцях блискавиць та в ситі стріх.

Я так тебе прискіпливо шукала,
Поміж сумних блукаючих вогнів...
Від вуст моїх відлуння помирало,
На плаї, де мене ти не зустрів...

наталці:
@->->--

nazar-у:
~/~/

На плаї, де мене Ти не зустрів,
Такий старий та сивий, щось шепочеш,
Крило поламане, тос лід болючих слів,
Ховаєш ореол від них щоночі...

Ти любиш їх, тому стоїш отут,
Покривджений їх сміхом та знущанням.
Ти кличеш кожного - вони ж тікають в блуд,
І відчайдушно молиш покаяння.

Ти плачеш, мов над мурами пророк,
В озерах твоїх сліз стоять дерева,
Та місто спить під ковдрою думок
що всі врятовані. О грішне місто Лева!

агов, грішне місто Лева,
Ти, мабуть, думаєш бруком,
коли опускаю руки
на плечі твої-дерева

зітхає камінна луска
й - чи сонно? - тремтять повіки,
для нього кожне навіки
храниться, на всякий густ

Бо це місто-фотограф, або
старий фетишист, або ще
коли виходиш до Площі,
може скидатись, мабуть,

на око пильного пана,
чи на око пильної панни,
що вийшла на полювання,
але - до першої рани.

бо ж рано, то в першій стрімко -
на другий трамвай, до вокзалу,
а ще ж пан обіцяв показати
свої старі фотознимки...

Фіш, то чудо!
Ціла пачка брав у твою кишеню, пива та троянд не вмію малювати, тому тобі солодкі пляцки в коробці [{__}].

;о9 - це я облизуюся, зазираючи до коробки з пляцками

Назаре, ти просто вражаєш мене своїми поезіями, у тебе талант – сподіваюсь, тобі це відомо?
Бачу, що не встигла – та все ж свій віршик кину!


Врятовані. О, грішне місто Лева,
Це ти туманом звабило мене!
Дощем сповита, плаче королева
Над почтом слуг: примар, розлук, тіней.

Той срібний плач, пронизливий, мов вістря
Усіх, колись гартованих, мечів,
Мов поклик твій, засмучений та чистий,
О, місто Лева! Міст правдивих снів!

І Лев, що спить, безпечний, та не зовсім.
Він грішний – так, і велич там, де гріх
Фарбує жовтим розбишака-осінь
Бруківки, листя та клубок доріг!

"Він грішний – так, і велич там, де гріх"
Суперово, так ніби мої думки, Наталю, не перестаєш дивувати!

писати про Львів - то тєма...

Свої старі фотознимки
демонстрував один китаєць так як міг
Там були гори, рута, росяні краплинки,
Бруківки листя та клубок доріг.

ізнов риба! Назаре, що ж ти із нами робиш?
Чи то натяк, що час знов правила міняти?

Я не дуже сильний в про-термінах тої гри, але то певно шось інше. Треба в хлопців запитати, вони напевно вже вивчили всі тонкощі висловів доміно, і до речі - старий китаєць, то ж про одного з них Якщо би я закінчив старими фотокартками, ото була б риба, так чомусь захтілось продовжити Наталчин вірш

я теж не дуже розуміюся на тому, просто трапилася тупикова ситуація - що ж ми маємо далі продовжувати?

Я за зміну правил!

Гіп-гіп Ура!

Я ще не знаю, це в залежності до яких змін і яких правил.
А то ніякий не тупик, чому тупик? Слід жиш було продовжувати вірш Фіш, я його продовжив, закінчив іншим віршем, який згідно правил мав би ігноруватись як такий, якого слід продовжувати... Де тут тупик?
І щось Круціфукс не сильно поділився набутими знаннями висловів доміно...

а, тобто, тепер можна продовжувати, беручи вірш Наталки, так?

Так. Або мій

Тю, господи, риба це коли на дошці складається наступна ситуація - на двох краях змійки лежать однакові цифри і вони є останніми, тобто на руках ні у кого продовження нема.

Така ситуація створюється навмисне, бо якщо вона не вигідна, то її можна уникнути продовживши останнім представником цифри передостанній.

Наприклад:
3-------------4
у вас на руках є 4:3
При чому 3 - то взагалі-то остання. Якщо вам вигідно, то робите рибу:
3------------4|4:3
І підраховуєте очки

Ах, коли я вже стану почесним академіком?

Олесю, то було весело. Не знаю, в мене ряд такий - Інтелектуальна забавка -> почесний академік - > доміно з рибою

Назаре, ти неперевершений дипломат! (І талановитий поет!) А доки правила ще не змінено...

Бруківки, листя та клубок доріг
З твоїх повернень дивними вузлами
Приніс мені той ніжний спалах – сніг,
Хрусткий, мов спиць поламаних в’язання...

Сплетіння доль – це хто пожартував?
Сплетіння снів, невидиме, як стогін...
Давно пожовкла й скулилась трава,
А осінь знов розплутує тривоги.

В багряних шатах, шитих золотим,
Вона сміється листям шурхотливим...
Клубок доріг, який не розплести,
Лише пройти під спів гортанний зливи...

Лише пройти під спів гортанний зливи,
Лише пройти...
Наш подих в унісон,
Запалить настроєм вечірнім та дощливим,
Вогнем зігріє, наворожить сон.

Роса на шклі, за ним вогні палають,
За ним є місто. Так я бачу це!
Я бачу дощ, краплинки, що згорають,
І миють тим вогнем моє лице.

Я хочу як та камера з "Грифону",
Мов дзига в око зазирнути в дощ,
А з іншого враз опинитись в твому,
Й тобою бачити миття дахів і площ.

Я хочу бути дощем.

Назаре, це просто ПРЕКРАСНО!!!!!!!!!!!

Я хочу бути дощем,
Бо дощ – це сльози небес,
Між сотень спин та плечей
Я загубила тебе.

Я хочу бути дощем,
Стікати хочу зі стріх,
Від мене ти не втечеш,
Від снів вологих моїх.

Тоді тебе я знайду –
Якщо я стану дощем,
Тоді я просто піду –
Як докір, що не пече.

Як барви неба, впаду,
На очі, вії тобі,
До вуст твоїх припаду –
Бо дощ ти завжди любив.

Я заспіваю про щем,
Про слів даремну красу...
Я хочу бути дощем,
Я хочу бачити сум.

Оф-топ, звісно, але... Цікавий підпис пан має... Зі скількома чортами в житті спілкувалися?

Ну що ж, маємо біса, маємо Янгола - хто кого?
/

Звичайно, мій Янгол!


Everywhere and nowhere...

Шось поки що не видно...

Хоча його віршик про немовля, то шедевр, і в опонентів фактично нема шансів...

Круто, але бажано це писати в іншу тему - тут є правила, все-таки

Ця доля вас не мине,
І ви разтанете... І вас покинуть...
Ваш білий колір вабить так мене...
Пейзажів шкода - вони теж загинуть...

Та зараз ще не час, і не до вас,
Бо зараз ще витають у повітрі
Білявки Осені волосся, що на нас
мов павутиння грається на вітрі.

Ще рано, ви ще в лоні у зими,
В якої от, от, от будуть пологи,
І вас пречистих знов побачим ми,
У білім танці іскряток вологих!

у білім танці іскряток вологих,
у співах вітру в вишині,
в заплутанім мереживі дороги,
у крихках хліба у руці,
зі смаком кави через пам'ять,
засохлою трояндою в столі -
цілунком витравлено: "згадуй",
на серці вибито: "люби"...

Я би продовжував на комувнизівський підпис, суперово поєднюється з віршем!

дякую...

коли прочитаю - Місцезнаходження: Київ, запрошую на пиво або каву

каву у "каффі", пиво у "сундуку"...

Дякую, хоча в мене до п"ятниці Пустомитівський район...

пусте... чекати на приємну людину