Форум Рідного Міста

РЕЦЕНЗІЇ - що ми слухаєм і як воно нам

Юрій Карашівський - 26-9-2003 у 17:57

Зрештою, я не зауважив схожої рубрики на Форумі, хоча висловлювання про ставлення до тієї чи іншої групи, альбому чи пісні читаю тут постійно. Думаю, першим рецензом виставити альбом Всеволода Дячишина "Подорож в країну бас". Читайте нижче...

Nazar - 26-9-2003 у 19:29

Та куди вже нижче?
Де той огляд?
І чим тема огляд не схожа?

Чекаю на Бас:rolleyes:

fish - 27-9-2003 у 09:16

почекай трошки, Юрко нам на сайт надіслав той огляд, ми сьогодні викладемо у себе і тут буде лінк. Бо нам би не дуже здорово було мати справу з передруком...

Юрій Карашівський - 27-9-2003 у 11:18

Перепрошую. Справді я не уважний. Реценз на "Подорож" встромлю в "Огляд".

Igor_J - 22-10-2003 у 17:53

А я познайомлю Вас із Дніпропетровським роком. Звісно, ці компакт-диски в своїх містах Ви навряд чи знайдете, але скачати деякі mp3, прочитати більш подробно про групи можна на "Перекреstock" http://ps.org.ua/ та офіційних сайтах.

Я и друг мой Грузовик (http://www.gruzovik.dp.ua/)

Прохладным летом 1997-го, когда вся городская общественность готовила суперзвездный фестиваль КАРЬЕР, рядом рождался днепропетровский механизм - неотесанный алмаз альтернативной музыки - группа Я И ДРУГ МОЙ ГРУЗОВИК.

2001 - YA I DRУG МОЙ GRUZOVIK
01 - Колёса
02 - Черешни
03 - Йогурт
04 - Эта свобода
05 - Ирландские травы
06 - Фенечки
07 - Грязный реггей
08 - Кастанедоlunch
09 - Котёнок
10 - Урок
11 - Кукушка
12 - Колёса (гранж версия)
13 - Повозка
+ відео на "Урок"

2002 - Воланчик
01 - Швейцарские бароны
02 - Мотогонки
03 - Otto Sander
04 - Вагонетка
05 - Мамы
06 - Человек
07 - Помощник
08 - Рыбу
09 - Воланчик
10 - Два Подбородка
11 - Какао
12 - Бароны II (концертная версия)
13 - Мотогонки (игрушечная версия)
14 - Церемониймейстер
+ відео на "Otto Sander"

Я спробую охарактеризувати відразу два альбоми. Перше, що приходить у голову - повністю оригінальний стиль. Намішано багато: drum'n'bass, альтернативний рок, acidjazz, фольк, city folk, grunge, постійний "гітарний драйв". Група породила якщо не стиль, то нову манеру виконання. Зараз з'являються групи, що своєю творчістю намагаються бути схожими на "Вантажівку". Якщо Ви бачили кліп "Урок" і були шоковані - знайте, це ще не найкраща композиція ! Заради справедливості треба зазначити, - інші пісні більш змістовні. :-) Не можна писати, треба просто послухати.
Другий альбом в порівнянні з першим виглядає більш цілісним, більш дорослішим (може, дається в знаки професійний студійний запис?), більш "драйвовим". Перший - більш спокійний і, я б сказав, менш "звуково наповнений".
Група, яку можна порівняти з ними - "Red Hot Chilli Peppers", але то грубе порівняння. Тільки послухавши хоча б одну пісню можна скласти своє враження. І я Вам рекомендую це зробити: з першого альбому - 02, 05, 09, 10, другого - 01, 03, 06, 09, 10.


Гуррт мандрівних дяків "Вертеп" (http://artvertep.dp.ua/)

Відкритий Арт-Проект «ВЕРТЕП», заснований Гурртом Мандрівних Дяків із Лівого та Правого берегів Дніпра, злився разом на початку весни 2001 р., з центром у Підгородньому, що неподалеку від Дніпропетровська.
Склад групи - більше 10 людей. Присутній повний набір музичних інструментів :-)

2001 - АЛЬБОМонет
01 - Пес
02 - Месье Жорж
03 - Наречена
04 - Лапта
05 - Коти
06 - Пісня мого татка
07 - Настя
08 - Джон Ячмінне Зерно
09 - Діти
10 - Драйвер
11 - Города
12 - Сідіха мандрує до Симіїзу з яйли, гірничими стежками
13 - Де, що (промова Юрая Курая 7.07.2001)
14 - Банкет
15 - До Ленінграду

Наші групи широко використовують в своїй творчості фольклор. До переїзду в місто на Дніпрі я наслухався "Гайдамак". Їхня "нестандартна" фольк-рок-ще_шось музика здавалася мені неперевершеною. Неперевершеною в тому сенсі, що, принаймні, я не очікував більшої "нетрадиційності" в підході до фольк-року.
Помилявся. Ця група, на мій погляд, є найбільш яскравою в центральному подніпров'ї. Стиль альбому я би визначив як акід-фольк-рок. Мета альбому - розважити слухача. Серйозне органічно переходить у веселе, далі - ліричне, безтурботне, незрозуміле та ніц безшабашне... Половину пісень виконує хлопець, половину - дівчина. Слухається легко та приємно. На одному диханні.
ПС. Приблизно половина пісень - російськомовні, що аж ніяк не позначається на якості. :-)
Найкращі треки - 04, 07, 10.

2003 - Підпілля
01 - Володар (закликання весни)
02 - Олекса теплий (масляна)
03 - Шевченко молодий (9-го березня)
04 - Колеса (веснянка)
05 - Маленька бджілка (гаївка)
06 - Коса (колискова)
07 - Марена (купальська)
08 - Петра і Павла (петрівчана)
09 - Марічка (весільна) - кавер обробки В. Таперічкіна - анс. 'Червона Рута' (77 р.)
10 - Стодоли (жниварська)
11 - Давнина (Кузьми та Дем'яна)
12 - Спать мені не хочеться (сороміцька)
13 - Пан Іван (колядка)
14 - Ой, завіяли (новорічна посипальна щедрівка)
15 - Зимова Чумацька
16 - Дністров'янка (меланкова)
17 - На річці, на Йордані (щедрівка до Водохреща)
18 - Наречена (весільна)

Як Ви можете судити за назвами треків - використані лише народні пісні. Проте стиль і настрій першого альбому повністю перенесено на другий. Хоча, народні пісні - всі веселі. :-) Так само гарно поєднані чоловічі та жіночі голоси. Так само гарно награно. Слухається із захопленням на одному диханні. Їхня інтерпретація народних пісень зачаровує. Та й багато з них я почув вперше.
Найкращі треки - 01, 05, 11, 15, 16.

fish - 23-10-2003 у 11:57

якщо пішло за Дніпропетровськ, то цікаво, як народові пішло Тайн:ши?

Captivitas - 1-4-2004 у 10:35

Пропоную рецензію на наступний музичний матеріал. Може комусь буде цікаво відкрити це для себе.

Agnes Buen Garnas / Jan Garbarek "Rosensfole" ECM, 1989

Музика бузується на середньвічних норвезьких піснях.

1 Innferd 0:54
2 Rosensfole 2:45
3 Margjit og Targjei Risvollo 16:08
4 Maalfri mi fruve 5:12
5 Venelite 7:34
6 Stolt øli 4:54
7 Signe lita 4:13
8 Lillebroer og Storebroer 2:35
9 Grisilla 7:15
10 Utferd 1:14

Так, Innferd - це пісня-клич, яким худоба збиралася з пасовиська. Інші композиції теж побутові, або лицарські балади.
Агнеса Буен Гарноос народилася у родині музикантів у Телемарку. Її мати - відома співачка народних пісень, а брат - провідний виконавець на хандангерській 8-струнній скрипці.

Оригінали пісень загубилися у часі, бо норвезькі народні пісні почали записуватись лише 150 років тому. Й родина Гарноос багато зробила у цьому напрямку.

На останок цитата з інтерв"ю Яна Гарбарека про норвезьку традиційну музику:
"У цій музиці є великий балканський присмак - безліч гам з малими терціями, є тотожність з грецькими ладами, й з лідійським зокрема"

Круціфукс. - 1-4-2004 у 12:40

А без Гарбарека і ЕСМ-ного студійного гриму цей альбом був би ще кращим :-)

Captivitas - 1-4-2004 у 14:35

Цитата:
Першим відправив користувач Круціфукс.
А без Гарбарека і ЕСМ-ного студійного гриму цей альбом був би ще кращим :-)


Але на жаль без Гарбарека записів Гарноос поки що не знайшов. Зараз у пошуках записів Марі Боне (зараз маю лише 1 пісню). :sing:
;)

Чарівник з міста Гамельн - 1-4-2004 у 14:58

Я собі купив MP3-диск з усіма альбомами Mari Boine...

Прибивати його на стінку поки що не спішу, але вона мене розчарувала - вокал у неї може й класний, але нью-ейджевий бекграунд мене харить :-(

А Rosensfole мені подобається - це вже Круцифікус домахується :-)

Captivitas - 1-4-2004 у 16:38

Цитата:
Першим відправив користувач Чарівник з міста Гамельн
Я собі купив MP3-диск з усіма альбомами Mari Boine...

Прибивати його на стінку поки що не спішу, але вона мене розчарувала - вокал у неї може й класний, але нью-ейджевий бекграунд мене харить :-(



Останнім часом натрапляю у крамничках на скандинавських "дівчат".
Таке спостереження на рівні вокалу:
вокал Гарноос якийсь більш глибинний, ніж, наприклад, в Лени Віллемак (Lena Willemark), оскільки друга прийшла у фолк з джазу й у виконанні трошки інші акценти.

бе-бе-бе

Круціфукс. - 1-4-2004 у 17:12

Цитата:
Першим відправив користувач Чарівник з міста Гамельн
Я собі купив MP3-диск з усіма альбомами Mari Boine...

Прибивати його на стінку поки що не спішу, але вона мене розчарувала - вокал у неї може й класний, але нью-ейджевий бекграунд мене харить :-(

А Rosensfole мені подобається - це вже Круцифікус домахується :-)

Давно слід знати, що використовуючи аргумент "а мені подобається!", ти сам перетворюєшся на нью-ейджевий бекграунд. http://www.zsu.zp.ua/99/kritik19.htm - читай класиків. Живи вічно.

Чарівник з міста Гамельн - 1-4-2004 у 19:39

As you wish, Sir :-)

Боюся, Ваша Величносте, Ви переплутали з аргументами звичайну тезу "мені подобається <щось>", яка і не претендувала бути камнем у Ваш довершений у своїй цілісності аргумент "ECM-ний студійний грим = отстой" (-:

Веселих Свят Вам та Вашим Фрейлінам!

Круціфукс. - 2-4-2004 у 12:24

LOL,

Саме по собі "а мені подобається" - не аргумент.

Протиставлення "А мені подобається - це вже Круцифікус домахується" - це вже претензія на аргументацію. Типу, "Круцифікус не правий, бо Мені Подобається і Все!!"

Я думав тут пояснити свою позицію (для себе я її остаточно прояснив ще тоді, коли слухав твій диск Mari Boine), але в двох словах це не зробиш, і тема заширока. Я почну нову тему, сьогодні-завтра. Там і продовжимо.

fish - 2-4-2004 у 14:49

але пан гоноровий!
а без повчань пан вміє бодай речення побудувати?
Ніколи не варто думати, що ти розумніший за всіх присутніх.
Я сердита.

Odarka - 2-4-2004 у 15:16

Фішко ти ж не вмієш злитися:)

David Sylvian, "Blemish" (2003)

Круціфукс. - 8-4-2004 у 10:40

1. Blemish (Sylvian) - 13:42
2. The Good Son (Bailey/Sylvian) - 5:25
3. The Only Daughter (Sylvian) - 5:28
4. The Heart Knows Better (Sylvian) - 7:51
5. She Is Not (Bailey/Sylvian) - 0:45
6. Late Night Shopping (Sylvian) - 2:54
7. How Little We Need to Be Happy (Bailey/Sylvian) - 3:22
8. A Fire in the Forest (Fennesz/Sylvian) - 4:14

Останній альбом Девіда Сильвіана. Музика спокійна, приглушена. І зовсім не комфортна.

Сильвіан співає на фоні холодних, колючих і детально розписаних електронних полотен та атональних імпровізацій на акустичній гітарі. Голос, тихий і виразний, займає великий об'єм акустичного простору, так наче хтось тихо наспівує тобі щось на вухо.

В цій музиці тотально відсутні будь-які настирливі ритми. І взагалі, регулярної ритмічної пульсації звукової матерії тут майже немає. Електронний фон, що супроводжує голос, здалеку виглядає цілком статичним. Більш-менш рівномірне гудіння і потріскування, наче й не дуже виразне. Ніяких драматичних злетів чи падінь. Якщо ж зупинитись і розглянути його поближче - кожен звуковий відрізок є неповторним. Натрапляєш на локальні "історії в звуках", які виростають з фонового шуму, або прориваються крізь шум - тільки щоб відразу зникнути безслідно.

Голос співака ненав'язливо, але впевнено, "зачитує" цілком пісенні мелодії - мабуть, ще в минулому житті це були поп-пісні. Якщо й так, то на цьому альбомі вони потрапили в дуже несприятливе середовище для поп-життя; їм приходиться пристосовуватись. В результаті у колись тривіальних мелодій (деякі з яких ще можна спробувати насвистіти) зароджуються початки свідомості. Вони трохи скорчуються, трохи випростовуються, переповзають з місця на місце (намагаючись вхопитись за шматок ритму), загинають свої хвости - або й просто відкидають їх (слідкуючи за словами, відмічаючи закінчення речень). При тому всі мелодії зберігають видимість своєї початкової форми. За винятком пісні "The Only Daughter", в якій деякі фрази жорстоко порізані ножицями, і ми замість них знаходимо клапті якихось слів чи окремих звуків.

Всі електронні партії склеєні та зліплені самим Девідом Сильвіаном (він далеко не новачок у цій справі). Тільки на пісні "A Fire in the Forest" цей обов'язок виконує Крістіан Фенеш (Christian Fennesz), відома людина в колах "експериментальної електроніки".

На акустичній гітарі - віртуоз вільної імпровізаційної музики Дерек Бейлі (Derek Bailey). Його гра тримається на нерегулярностях, на відсутності будь-яких повторів, на вплетених у мелодійні мережива характерних тембрах. Зовсім чуже мислення для поп-музики. Гітара Бейлі та голос Сильвіана живуть у різних світах. Підкреслюючи деякі приспіви дисонантними, різкими акордами, гітара навіть у такі моменти не перетворюється на "акомпанемент". Вона залишається скоріше коментатором, нерегулярність зберігається.

Подібні конфлікти між голосом, з однієї сторони, і гітарою та синтезаторами, з іншої, чомусь тільки підсилюють цю музику. Начебто випадкові, непродумані невідповідності слів та звуків додають змістовності кожному окремо взятому моменту. Якщо ця змістовність і не задумана в самій музиці, її "додумає" сам слухач.

Nazar - 8-4-2004 у 15:01

Дуже суперовий огляд вийшов. Нажаль, неможу провірити чи насправді все так, але картина в один колір рідко коли вдається кольоровою. Тепер вдалось супер.

Круціфукс. - 8-4-2004 у 15:22

дякую :-)

"Чим більше сиру, тим більше дірок; але чим більше дірок, тим менше сиру". А музику можу записати :-)

Олег Воробйов - 10-4-2004 у 01:28

Vlasne duety z Bailey na ts'omu al'bomi najbil'sh tsikavi. Osoblyvo - The Good Son.

Vlasne golos v tsykh pisnyakh shvydshe vykonuje funktsiju akomponementa, bo khoch vin i vysunutyj na perednij plan, ale same za jogo porivnyano prostu z tochky zoru rytmu i melodiji liniju trymajetsya vukho. I same tsej kontrast mizh skladnoju improvizatsijnoju gitaroju Bailey i vocal'noju pop-melodijeju Sylviana stvoruje nepovtornu atmosferu. Tse majzhe napevno shchos' nove, bezumovnyj proryv dlya pop muzyki.

Osoblyvo dyvno bachyty prychetnym do ts'ogo Sylviana, jakogo ja (bezpidstavno?) vvazhav blyz'kym do new age stylistyki. I khotilosya b pereklasty vsyu zaslugu na Bailey, a ne mozhu :-)

Круціфукс. - 10-4-2004 у 14:35

Ну, те що він раніше ваяв більш "ембієнтні" речі, ще не значить, що він нью-ейдж; на альбомі "Gone to Earth" і на спільному записі з Хольгером Шукаєм пророблена досить тонка робота (наскільки я ці альбоми зараз пам'ятаю :-) ).

Так само Cocteau Twins - не нью-ейдж, хоча й звучання реверберацією роздуте до неможливого.

Captivitas - 19-4-2004 у 12:52

Japon

Kinshi Tsuruta (biwa)

1. Atsumori 27:50

Katsuya Yokoyama (shakuhachi)

2. Ko-ku 9:41
3. Tsuru no Sugomori 6:23
4. Daha 3:52
5. Shika no tone 7:44

(c)1994, Okora

Запис здійснено у 1976р. на французькому радіо.

Це записи японської музики періоду Камакура (1185-1392рр.) - періоду великого розвитку японського дзен-будизму.

Тепер кілька слів про кожну композицію.

1. Біва - це однострунний музичний інструмент, на якому переважно грали сліпі виконавці, розповідаючи героїчні поеми.

"Ацюморі" є 9-ою частиною епічної поеми "Хеіке Моноготарі" (12-13 ст.)

Сякухаті - японська флейта.
2. Одна з найдавніших речей для сякухаті.

3. Переклад цієї композиції "танець лелек". Досконало передає захоплення цими птахами.

4. Теж як і (2) одна з давніх композицій.

5. Композиція для 2 флейт. Темою є клич оленя, якому відповідає лунА у осінніх горах.

Echoes of Ancient Didjeridu.

Captivitas - 23-4-2004 у 18:55

Authentic Traditional Aboriginal Song
(c) 1999

Час звучання 33:47

Традиційна музика австралійських аборигенів. Диск складається з двох частин:
1) традиційний акапельний спів з відбиванням ритму паличками
2) інструментальні композиції на традиційному інструменті (Didjeridu) - довга (138см) деревяна флейта.

Переважно звукоподражальні та ритуальні композиції, наприклад:
Gundool (Emu), Wiberigan (Rainbow)

Captivitas - 19-5-2004 у 18:24

Reptilicus "Temperature of blood", 1989 (MC), 1995 (CD)

Ну що, всі зібралися, тоді поїхали. Забув попередити, що повернення не буде й це Потяг до Пекла.

Приблизно так можна розпочати рецензію на перший альбом цього ісландського проекту.
Половина композицій - це концертні записи, які й складають цю неприємну подорож. З інших можна відзначити Mosca - взагалі перша річ гурту, з якою вони вийшли на радіо.
До цього індустриального проекту доклав руку сам Хілмар Хілмарссон (він же HOH) автор музики для майже усіх фільмів ісландського режисера Фрідріка Тора Фрідрікссона ("Діти природи", "Янголи Всесвіту" ).
Ну от диск зупинився, в кімнаті сумно,тихо й темно. З повернення в цей Прекрасний Світ.

Круціфукс. - 19-5-2004 у 20:18

Цікаво. А як цей проект відрізняється від саундтрека до "Янголів Всесвіту" Хілмарссона з Sigur Ros? Мені щось Хілмарссонська простота з часом приїлась.
Це щось подібне на Current 93/HOH "Island"?

Captivitas - 20-5-2004 у 09:18

Цитата:
Першим відправив користувач Круціфукс.
Цікаво. А як цей проект відрізняється від саундтрека до "Янголів Всесвіту" Хілмарссона з Sigur Ros? Мені щось Хілмарссонська простота з часом приїлась.


Це індустриальний альбом, як його ідентифікували російські рецензенти biological tension-ambient.
Ще одна російська рецензія


Цитата:
Це щось подібне на Current 93/HOH "Island"?


На жаль ще нічого з Current 93 не слухав, тому порівняти не можу.

Юрій Карашівський - 16-9-2004 у 12:29

ТАРТАК, „Музичний лист щастя”
„Funk!submarine”, 2004

1. Мила.
2. Дівчата.
3. Борода Руда.
4. Нашеліто.
5. Моя Любов, Моя Ненависть.
6. Лайливе Слово.
7. Інді Я.
8. Весело!
9. Комп’ютерні Тигри
10. Щось.
11. Стільникове Кохання.
12. Іди Тусуйся!
13. Це Ваше Свято.
14. Хулігани.
15. Я Не Хочу.

bonus-Трек: „Поцілуй” (Ані Лорак-рімейк).

Отже, подивимось на „Музичний лист щастя” меломанським вухом. Це не такий„Тартак”, до якого вже встигли звикнути за останні роки. Сталася якась неповторна зміна, перетравлюванню якої мій мозок займається при кожному новому прослуховуванні „МЛЩ”. В першу чергу, група зробила доволі відчутний ривок в бік пост-панку та кору, при цьому чітко зафіксувавши якусь свою „п’яту” точку в ска-музиці („Мила” (Трек #1), „Лайливе слово” (Трек #6) і „Весело” (Трек #8)). Якщо бути ще прискіпливішим – то й гранж можна розчути („Іди тусуйся” (Трек #12). Вокальні експерименти загнали „Тартак” на слизькій лід уподібнювання „Мальчишнику” (Трек #5) та „Linkin Park” (Трек #13), і, дуже віддалено, „Muse”. Це окремішні речі і лише найближчі асоціації, вони навряд чи є тенденційними. Левово-джедайську частку звучання альбом „купається” у власному тартаківському саунді („Дівчата”, „Інді Я”, „Комп’ютерні ігри”, „Щось”), який сьогодні в Україні не сплутаєш ні з чим: гітари, скретчі, подвійна драм-секція (в цьому альбомі крім звичних лупів наклались і живі барабани, які нагримав Едуард Косорапов), клавішні і пилорамно-ляскаючий голос МС Polozhynsky.
Перегорнута з ніг на голову „Поцілуй” Ані Лорак (bonus-Трек #16) з її HMR-запилами нагадує про втрачені депресії музикантів-самітників – єдина річ, яка відхиляється від „генеральної лінії” партії. Це, взагалі, другий рімейк пісень наших поп-королев, який мені доводилося чути. Свого часу потішила одна ужгородська група (нажаль, назви вже не пригадаю), стібнувшись з „Місяця” Н. Могилевської. Щоправда, ефект був протилежним: і з шмаркатої мелодрами вони зробили ідіотську пантоміму, забійну і веселу. Зрештою, це навіть можна визначити як нову традицію - в кожному альбомі "Тартака" буде з'являтись якийсь рімейк...
І все одно, не розумію що ж сталося з музикою. Мабуть справа таки в гітарах – не такі ламані, як раніше, гнуть своє...
Прокручу ще кілька разів, принаймі – слова вивчу.

Captivitas - 31-5-2005 у 10:31

Якщо вас дістала спека, то рекомендую:

Tord Gustavsen Trio
The Ground

Якщо не помиляюсь, березень 2005.
Знову ЕСМ (як же ж без Манфреда Ейхера :D )
Спокійний норвезький джаз (клавишні (Tord Gustavsen), бас ( Harald Johnsen) та ударні (Jarle Vespestad).
Особливо раджу композиції
Colours of Mercy
Token of Tango
Sentiment


Офіційна сторінка проекту http://www.tordg.no/trio

Воплі Відоплясова "Були деньки"

Юрій Сєров - 14-11-2006 у 14:13

"Динозаври" українського року випустили новий альбом "Були деньки"
Складається з 12 пісень:
1. Пісенька
2. А-ба-бап
3. Пісня
4. А чи то
5. Були деньки
6. Заднє око
7. Колискова
8. Політрок
9. Червоні коні
10. Гей, налягай!
11. Дитинство
12. Катерина

Рецензія від Андруховича: (та що на обкладинці)

Я ОХОЧЕ ПОМЕР БИ, ЯКБИ НЕ МУЗИКА.
Музика більша за все на світі, бо вона початок
і завершення і все, що поміж, і все, що потім,
сподіваюся, теж,
бо після завершення обов'язково настане потім -
от побачите.
Музика - це те, як ми дихаємо, кохаємо, те,
як спимо, як танцюємо, як балансуємо на цій грані,
на цій натягнутій линві під куполом
нашого мандрівного бездомного цирку.
Музика - це наші захриплі голоси,
наші ледь чутні шепотіння, це наші хорові співи,
це народні пісні, накопичені десь поміж серцем
і легенями, а потім викричані в ніч усією силою
крові, любові й горілки -
наші волання, воплі, себто крики в пустелі...
Я міг би годинами розповідати
про 80-ті, про 90-ті, про 20-ліття БуБаБу
і їхнє 20-ліття,
про те, як я з ними жив, а вони про це навіть і не здогадувались,
про їхні піратські касети, про палені диски...
ВВ - це Внутрішнє Військо (музики).
ВВ - це Висота Віддачі.
ВВ - це Весна Весни, весна у квадраті.
ВВ - це подвоєне V, тобто перемога здобута двічі - раз і назавжди. ВВ - це Велика Візія, це країна мрій, фантастичні човни і музіка, це танці, це Високовольтне життя, це Все, що Відлунює...

Юрій Андрухович Берлін, 25.03.2006

Як на мене - гарний альбом!

VV_Buly-Denjky.jpg - 49kB

Тарас Капущак - 14-11-2006 у 22:12

А наскільки форумчани знайомі з музикою близького зарубіжжя? Маю наувазі слов'янські держави: Чехію, Польщу, Словаччину, пост-Югославські держави, Білорусь, Болгарію... (Росія, яко мультинаціональна федерація слов'янською, на мою думку, називатись не може, а з її музикою певною мірою знайомі напевне всі.)

Я сам з задоволенням слухаю багатьох Югославських виконавців (сербських, хорватських, македонських). Подобається музика польського гурту Brathanki. Нещодавно з задоволенням познайомився з чеськими гуртами Cechomor (Чехомор), Fleret та ін. виконавцями. Особливо би виділив цікавий і якісний гурт Cechomor.

В кого який досвід є в цьому напрямку? Чи знайомий хтось з такою музикою?