ЗАЙЦІ У МОГИЛЯНЦІ
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЧЕРГОВОГО ЧИСЛА «МОЛОДОЇ УКРАЇНИ»
Здається, що на обрії літературно-мистецьких інституцій стало однією традицією
більше. Ідеться про чергову презентацію числа часопису «Молода Україна», що
відбулася вівторкового вечора у підвалі одного з корпусів Могилянки, що водночас
є приміщенням оновленої «ОsтаNNьої Барикади». Як Доній і обіцяв, з настан-ням
холодів презентації перебазували-ся на терени навчальних закладів, а почати
катувати студентів літературою Олесь вирішив із найінтелектуальнішого, проте, за
його ж словами, «найбільш буржуазного» ВНЗ міста.
Андеграундовість вражала до кісток: відсутність будь-якого ремонту, купи цегли,
лави спортзалівського штибу, купи сміття та, найприкріше, відсутність місць
справляння природ-них потреб. До цього додавався абсо-лютно безкоштовний вхід, що
зібрав на презентації вже традиційні два де-сятки напівтверезих митців та
не-сподівано велику кількість студентів, в основному Могилянки, хоча трапля-лись
навіть і політехніки. Також були присутні Юрій Макаров, відомий му-зичний критик
Олександр Євтушенко, головні редактори чотирьох видань, представники з двох
десятків інтернет-проектів та депутат Київради Ростислав Карандєєв.
Щодо програми, то її вінцем, як завжди, був живий виступ. Цього разу над вухами
фанатів літератури експериментували “Королівські зайці” що спеціально прибули
для цього зі Львова. «Розігрівали» Лесю Герасимчук із компанією нью-металічні
парубки з цікавою назвою “Андерсон” та Пільманом у продюсерах (для довідок: Леся
Герасимчук - фронтвумен «Королівських зайців». Нью-метал – важкуватий стиль
музики. Пільман – власник найінформативнішого сайту про музику). Щодо «зайців»,
то це традиційний прифолкований укр-рок, частково на вірші класиків, частково на
вірші Лесі. Втім, казати щось про Лесю та її “зайців” річ невдячна. Гурт завжди на
висоті.
Музичній частині традиційно передувала літературна. Декламували вірші, читали
прозу, дискутували, закликали, спілкувались. Серед віршотворців запам'ятався
Роман Горбик – студент «ворожого» Університету імені Тараса Шевченка (до речі,
для більшості виступаючих того вечора альма-матір'ю був саме цей заклад, на
чому вони усі не забували наголосити). Урбаністичний верлібр Горбика справді
гідний того, щоб його друкувати в МУ. Прозові тенета захищала Світлана Поваляєва,
яка презентувала книгу “Ексгумація міста”, видану львівською «Кальварією».
Рецензію на книгу чекайте у наступному числі. Щодо змісту часопису, то спеціально
нічого згадувати не будемо, щоби цікавіше було його читати.
Зважаючи на певну стабільність, яку демонструє «Молода Україна”, та тенденції до
збільшення з числа у число її аудиторії, констатуємо факт: література зараз
потрібна. І не лише двом десяткам напівтверезих митців, а й кільком тисячам
пересічних людей, головно – молодих. Що здається дуже радісним.
Сашко Корнієнко
Газета “Молода Гвардія”, # 29 (032) 06/10/2003
Провокації “Молодої України”
Молода Україна - 17-10-2003 у 12:12
Провокації “Молодої України”
Нора Дзиґа
Здається, сучасна українська література не тільки індифікує орієнтацію в
контексті сьогодення, а й стає модною та елітарною. Часи самвидавів повільно, але
впевнено захаращуються й поглинаються літературно-мистецькими часописами.
Людям, що цікавляться україномовним літературним процесом, вже не потрібно,
принаймні частково, сидіти біля моніторів та борсатися в глобальній мережі у
пошуку смачненьно-новеньких текстів державною мовою.
Формальними показниками моди на літературу є стрімкі ажіотажі навколо будь-якого
перфоменсу, що дотикається “гарячої” тематики. Вершками літературної тусовки та
молодіжною навалою був наповнений підвал четвертого корпусу Могилянської
Академії у вівторок, 30 вересня. В анонсі акції суворо заборонявся вхід особам у
фраках, краватках та вечірніх сукнях з огляду на “андеґраундно-джинсовий
антураж”. А те, що андеґраунд був реальний, засвідчували химерні сходи, які вели
до ремонтованих льохів і невеликої зали зі сценою, де відбулася презентація 3-го
номеру літературно-мистецького часопису “Молода Україна”.
Головним редактором видання є відомий мистецький діяч, власник атр-клубу
"ОsтаNNя барикада", учасник "революції на граніті"(до речі, єдиної
української революції, що здобула перемогу), Олесь Доній. Часопис такого кшталту
просто необхідний столиці, навіть, в якості противаги вже легендарному західному
“Четвергу”, власник особистої бібліотеки у видавництві “Кальварія”.
Презентація виявилась подвійною, якщо згадати, що на суд публіці була винесена ще
книга Світлани Поваляєвої “Ексгумація міста”. Витончений й суто жіночий роман
авторка презентувала емоційним декламуванням цікавих викусів зі свого творіння.
Потрійним же це свято також можна назвати через те, що публіку ознайомили з новим
місцем дислокації богемної “ОsтаNNьої барикади”.
Сценарій перфоменсу будувався на тому, що люди, дотичні до “Молодої України”,
змагалися в ораторському мистецтві, дотепному, іронічному й провокуючому. Так,
Павло Солодько, автор капреалістичного роману “Четверта революція” в стилі
фентезі, що публікувалася в двох номерах часопису, закликав аудиторію
розважатися не тільки в андеґраунді, загерметизованому в собі, а й робити щось
реальне. Щоправда, до чого такого “реального” він закликав - не зрозуміло, а от
твердження, що революція здається можливою тільки в 20 років – імпонувала майже
всім присутнім. Андрій Кокотюха, приміром, роман Солодька назвав найбільшим
терактом, якій би міг статися в нашій країні. Що ж до самого свята, то завершилось
воно виступом львівського гурту “Королівські зайці”.
Сам часопис на те й мистецький, що жанрова різнобарвність текстів часопису (проза,
поезія, драматургія) заразом з інтерв'ю, рецензіями та статтями містить і
рубрики, що торкаються музики й образотворчого мистецтва. Так, у рубриці
“Арт-і-Факт числа” в останньому номері представлені яскраві колажі київської
художниці Дарини Подольцевої, а роздуми з музичних приводів подаються в
"МуZон-і" від славнозвісних Євтушенка, Сорокіна і Пільмана.
Одним словом, літературні провокації такого штибу мають переживатися особисто,
тобто в моментах зануреного читання нових часописів та романів,
яскраво-динамічних й україномовних. Чого і Вам всім бажаю.
Прохання без потреби не називати теми ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ
Троммельфоєр і унітази
Молода Україна - 17-10-2003 у 12:18
Троммельфоєр і унітази
Ми вже писали, що на ринку періодики з’явився новий літературно-мистецький
журнал «Молода Україна». Щойно в ньому (№№2-3) опубліко-вано роман Павла Солодька
«Четверта революція».
Останнім часом у нас отакі сценарії «можливого майбутнього» (або «можливого
минулого») дуже пулярні. Роман Солодь-ка — добрий зразок подіб-ної прози. Можна
скеп-тично сприймати політ-прогнози автора — але не можна не вірити окремим
деталям, які, здається, міг написати лиш очевидець. От, приміром, як автор примушує
нас повірити у справжність вигадки. Він пише, що ота Четверта ре-волюція в Україні
сталась в останній рік футбольної кар’єри Андрія Шевченка! І все, ми готові
читати далі. А воно ж цікаво: роман про те, що хорошим українським майбутнім
хлопцям набрид поганий (теж майбутній) пре-зидент. І вони взялися його скинути. А
він покликав на поміч миротворців з ООН (за напис «UN» на касках їх тут дражнять
унітазами). Уявіть: наші партизани беруть Київ з боку іподрому, дійшли до
Либідської площі й засіли на да-ху Інформцентру. Їх мусять звідти скинути два
вертольоти з італійськими екіпажами. Пікіруючи на Інформцентр,
«унітази»-вертольотники бесідують про свого улюбленого гравця Андрія Шевченка. В
цю мить їх і дістає наш стінгер. Шкода хлопців! Узагалі, всіх шкода, бо більшість
ге-роїв роману гине: хто підчас штурму ЦУМу на Хрещати-ку, хто в останнім бою на
пивзаводі «Авалон», де наш май-бутній поганий президент з «унітазами» знайшов
приту-лок. А ось ще одна справжня деталь: у наших партизанів мало техніки, і вони
зняли з постаменту той танк, що на метро «Шулявська» стоїть (ще стоїть, бачу його
щоранку, йдучи на роботу). А в романі танк дійшов до Печерська й загинув коло
лаври.
І ще. Автор знає: щоб героїв любили, в них мають бути переконливі імена. Такі вони й
є у героїв Четвертої рево-люції: Троммельфоєр, Дубощит, Храпля, Стовогнів.
Чим скінчилося? Цитую: «Врешті-решт до Нового року усі неукраїнські війська були
виведені. Після Різдва відбу-лися референдум і вибори. Держава отримала
компроміс-ну назву Україна-Русь. Пост президента було скасовано. Пеньонжик став
прем’єр-міністром. Він пропонував кріс-ло міністра оборони Паляничку, але той
відмовився й сів писати мемуари. Почалося мирне будівництво. Почалося мирне
життя. Адже земля широка, мудрий в небі Бог, і серце людське – мужнє й велике». Бо ж
треба якось жити. А жити треба так, щоб було весело. А весело – щоб було
по-доброму».
...Кажуть, роман невдовзі вийде окремою книгою у ви-давництві «Кальварія».
Віталій Жежера.
Газета “Голос України”, 15 жовтня 2003 р.
Перепрошую
Молода Україна - 17-10-2003 у 12:35
Цитата:
Першим відправив користувач Андрій Пелещишин
Прохання без потреби не називати теми ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ
