Людина як біологічний вид

Це ще не людина. Це дійсно біологічний вид. Така істота стане людиною лише коли в ній прокинеться духовність, коли саме вона, духовність, визначатиме мотивацію. Оце і буде - "за образом і подобою". А до цього часу - так, тварини. Хоча й цікаві

Ні, соціальність не є духовністю. Соціальність - це норми поведінки, вироблені видом в процесі існування. Це те, що тренується, передається з покоління в покоління через навчання і т.п.
Духовність - це Божественна риса. Але сперечатись на тему, так це, чи ні - не буду Вважайте це моїм ІМХО

Додам ще.
В контексті релігії духовність - це знати Бога, соціальність - це думати про Нього.

А ще люди соціальні і люди духовні ніколи між собою не погодяться Мотивація різна

Як перше, так і друге може бути вірним.
По відношенню до людства духовність може бути сталою. Зафіксованою певною метою. А людство розвивається під його, духвності, впливом.
Так і Бог теж може розвиватись разом з людством, що вельми імовірно, бо, по-перше - ми його частина, друге - нащось він це все затіяв.

Духовність - риса Божественна Ментальна, чи будь-яка інша інтерпретація її - риса суспільна.
Ні, скажу так - будь-яка суспільна чи інша риса людини буде духовною, якщо вона (людина) пізнала Бога. Якщо усвідомила, що Отець її Бог, а не мавпа. Якщо намагається жити за Божими законами.
Якщо усвідомлення цього нема, якщо людина думає, що походить від мавпи - тоді усі її суспільні риси будуть бездуховні. Тобто, духовність буде присутня, бо без неї нема життя, але вона буде експлуатуватись в угоду земної природи, тобто, тваринної, і не буде визначати поведінки людини. Тоді людина буде керуватись законами землі, тваринними законами - їсти, спати, секс, влада в стаї - різні особисті задоволення...

Внутрішній світ людини складається з двох діалектично пов'язаних світів (ти ба, як загнув):
- розум - джерело думок - світ раціонального;
- душа - джерело почуттів, бажань та віри - світ ірраціонального.

Керується людина як одним, так і другим (в якій мірі - а Бог його знає).

Якщо людина не має якоїсь ірраціональної основи до прийняття конкретного рішення, то вона цілком спокійно може віддати його на поталу розуму.

Але якщо її рішення мотивоване почуттям, проявом віри чи бажанням, то розуму ой як тяжко переконати людину в протилежному. І, якщо розум програє, то його подальша роль зводиться до такого:
- збудувати раціональну основу для ірраціонально прийнятого рішення;
- обдумати як же ж це рішення виконувати.

Як вам подобається така теза?

2NetGuy:
"По відношенню до людства духовність може бути сталою. Зафіксованою певною метою. А людство розвивається під його, духвності, впливом. "

Приклади сталої духовності навести зможеш?

"Так і Бог теж може розвиватись разом з людством, що вельми імовірно, бо, по-перше - ми його частина, друге - нащось він це все затіяв. "

Ну-у-у-у-у, я думаю якщо б Бог був істотою і читав цей форум, то образився б.
Якщо Бог розвивається з людством, то:
1. Що він робив до того як нас створив? (насправді я знаю що він робив - сидів в кущах і вирізав різки для тих, хто задає такі питання)
2. Затіяв він не тільки нас, а , наприклад, і мого папугу.
3. Якщо навіь так, то доведеться визнати що Господь підвладний законам часу, тобто не є господарем цього світу
4. Ми сьогоднішні розумніші (духовніші) за того, хто дав заповіді Моісею.

І, нарешті, ХТО ВАМ ВСІМ СКАЗАВ ЩО ЛЕВ НЕ МАЄ БОГА???
Я навіть не здивуюсь якщо колись з'ясується що яка-небудь коза дивлячись як ми їмо битки насправді дуває що ми безбожники і що нам бракує духовності.

2 Зоряна:
Тваринами теж керує розум. Це доведено і не раз. Щури розгадують ребуси та лабіринти краще за людей, наприклад.

Інша справа що тварини мають досить просту систему цінностей у порівнянні із людьми. Проте наважтесь ствердити що лелеки або ж лебеді не вміють кохати. А якщо істота кохає, вона духовна.
Мабуть ті собаки що помирали від голоду на могилах хазяїв керувались якимись інстинктами, проте я таких інстинктів не знаю.

2 Руслан:
"Але якщо її рішення мотивоване почуттям, проявом віри чи бажанням, то розуму ой як тяжко переконати людину в протилежному. І, якщо розум програє, то його подальша роль зводиться до такого:
- збудувати раціональну основу для ірраціонально прийнятого рішення;
- обдумати як же ж це рішення виконувати. "

За власним досвідом - іноді так і є, проте не завжди

Отже, я стверджую що людина то тварина, просто дуже розвинута. Можна, якщо хтось хоче, вважати що у виділенні людини з тваринного світу у щось розвинено-соціальне приймав участь Бог, вищий разум, або що.

Проте не треба казати що ми такі унікальні і духовні, що не маємо природніх ворогів

Ну, Олексію, ти надто серйозно сприйняв мої слова
Під сталою духовністю я розумів, що є якась мета в Бога по відношенню до нас, людства. Вона чітко визначена (для Нього) і не міняється - мінятись можуть тільки засоби. А оскільки все, що іде від Бога є духовність, то я і сказав про сталу духовність.
Також про те, що Бог розвивається з нами. Ми є частинка цілого. Розвиток частинки є також і частковим розвитком отого цілого. От.
Але Олексію, розум не дасть відповідей на ці запитання. Те, що я сказав - це так, забавка. Воно як милиці на якомусь етапі, коли самостійно ходити важко.
Намагатись зрозуміти світ - марна затія. Більше того - шкідлива. Власне таке прагнення і породило цілу низку філософій, систем, які збили зі шляху не одну людину.
Наш розумовий апарат для іншого, імхо - для упорядкування.

Аж тепер стає зрозуміло, куди ти вів

І висновок:

Добре, тільки застереження. Я не буду вдаватись в обговорення речей, якщо вважатиму це недоцільним.
Тоді я просто скажу свою думку, а далі кожен може робити з нею що хоче. Ну, в сенсі - погоджуватись чи ні...

Гаразд, це вже значно цікавіше, проте є офтопом. Цікавим.

Про приклад з автомобілем.
Насправді я вважаю що вибір тварини від вибору людини в цьому випадку відрізняється лише тим, що тварина не їздить на автомобілях
Наприклад ситуація (цілком реальна): В квартирі мешкає собака, цілком дорослий невеличкий пес який був улюбленцем хазяїв і завше їм радів коли вони приходили.
Одного ж разу в хату принесли кошеня. Не зовсім маленьке, але щось накшталт 10-тирічної дитини. Згідно з інстинктами могло відбутися все що завгодно окрім того, що трапилось. В кращому випадку пес залишив би кошеня у спокої і відносився б нейтрально (принаймні в перші дні). Проте коли ввечері хазяї повернулись додому, пес не вийшов їх зустічати і навіть не лаяв і не стрибав. Здавалось - в хаті пусто.
Тоді хазяї зайшли до вітальні і знайшли їх - пес лежав на боці а поруч, поклавши голову на його живіт, спало кошенятко. Пес не спав - він був дуже зраділий і навіть обережно вимахував хвостиком - дуже обережно, аби не вдарити по підлозі і не збудити... конкурента по території, мисці, хазяйській ласці.
Питання: Пес - Людина?

"Будучи чистим від "власних суджень", керуючись духовним"

Мені здаєтьяс це не дуже реальна ситуація - не мати власних суджень. Спробуй ні про що не думати. Мені важко протриматись навіть хвилину. Щодо керування духовним, то це і є судження. Не твої, то священика чи то автора цікавої книжки, батька, діда, друга. Те, що тобі здається духовним, є духовним лише за твоїм судженням.

І ще одне. Хочу процитувати одну людину, ставлення до якої у мене двозначне. Тому автора зараз не назву:
"Людина потребує сенсу, якою б брутальною тварюкою вона не була. Інстинкт бути для, потреба перебувати в середині сенсу - один з основних на рівні зі статевим і інстинктом голоду. Гадаю навіть, що почуття самозбереження - окремий випадок сенсового інстинкту".

Спробуй розглянути все сказане тут, свої і мої погляди в цьому ключі. Іноді експерименти з власними поглядами на життя та оточуючий світ дають цікаві результати.

Цитата:

Те, що тобі здається духовним, є духовним лише за твоїм судженням

Ось бачиш, що витворяє розум Замість допомогати, він заважає.
Ось теза: "знати" не еквівалент "розуміти".
Насправді ми не розуміємо нічого, ми лише так думаємо, що розуміємо. Маємо судження
Насправді ми або знаємо, або ні. А знання - це досвід. До розуму він не має відношення.
Людина не може нічого "розумово пережити" - це буде помилка, індульгенція.
Не мати власних суджень важко. А хто казав, що життя - легка штука? Мати власні судження ми також учимось, довго і наполегливо

Цитату про сенс обговорювати не буду - це гра слів, яка ще більше заплутує розум. Істина ж поза словами. Поза розумом.
ІМХО.

Олексію, я ж казав - кожен залишиться при своєму.
Кожна людина оцінює світ, виходячи з власного досвіду. Якщо відповідного переживання не було, то переконати в його істинності неможливо. Засобами розуму.
Ти читав Кастанеду? Там був цікавий момент, не пригадую, в якій саме книжці. Кастанеда про щось говорив з доном Хуаном і просив його пояснити, мотивуючи, що той такий вумний і може пояснити все. Так той сказав цікаву фразу: "Пояснити то я можу, але чи зможеш ти це зрозуміти?"
От мене зараз в надмірній пихатості звинуватять, я вже прямо це чую!
Але це саме те, про що я казав - якщо людина не має певних переживань, вони для неї не існують.

А в ігри бавитись я не буду, вибачай. Брак часу, та й переходив я вже через це. Знаходити пояснення від розуму - помилково ізначально.
Та й писав я в цей тред не для того, щоб когось у чомусь переконати, а просто висловив своє бачення. Якщо воно комусь придасться - чудово. Ні - значить ні.