Форум Рідного Міста

Питання про незалежність

Руслан Кравець - 7-12-2003 у 00:39

Цитата:
Першим відправив користувач Наталка
...чула з його вуст таке, що я органічно не сприймаю... У нього ... спитали, як він ставиться до проголошення незалежності Україною... Прикро було почути, що так, як і переважна більшість росіян...


А як шановні форумці ставляться до журналістів, які задають такі питання?

Чому, власне кажучи, ми повинні питати в росіян, як вони ставляться до нашої незалежності?:mad:
Ми їм що - завинили своєю незалежністю?:mad:
Може нам ще просити в них пробачення, що ми - українці - взагалі живемо на цьому світі?:mad:

(Перепрошую за тон, але я :mad: на таких журналістів).

P.S. Тема, звідки взята цитата, закрита, а промовчати я не зміг. Тому довелось відкрити нову таким незвичним способом.

Наталка - 7-12-2003 у 17:01

Як до вкрай непрофесійних суб’єктів, запопадливість яких переходить усі розумні межі! :mad: Є таке хороше визначення - посіпака. Для мене такі журналісти - посіпаки шовінізму та провідники імперських замашок і байдуже, яке видання вони представляють - українське чи російське. (Якщо українське, гірше тому, що це - ніж в спину.) Деякі "служитєлі пєра" настільки звикли на когось озиратися, що чекати від них гідної поведінки, все одно що груш з верби. Ще побутує думка (теж неодноразово чула від, як влучно говорить Назар, "тліючих українців".) "Ми без штанов, зато нєзальожниє!". Мішають Божий дар з яєшнею! Я вже не раз переконувалась: ми самі собі вороги, якщо ми себе від себе ж визволимо (даруйте за кульгавий вислів), нам не буде чого боятися!
І ще одне питання, через яке я зла на наших журналістів. Нещодавно знову його почула: "Чому ви пишете українською мовою?". Зціпивши зуби, ввічливо відповіла: "Бо я - українка!". "Але ж ви володієте російською!". Володію. Дивно було б, якби не володіла, зважаючи на те, що вчилась у російськомовній школі. Питаю: "А ви якою мовою володієте вільно?!". "Англійською". "Це зробило вас англійцем?". "Ні, але ж ви володієте російською!". "Це робить мене росіянкою?". "Ні, але ж всі говорять російською!". "Всі полізуть стрибати з 16 поверху, і я за ними?". "Ні, але ж Київ - традиційно російськомовне місто". "А ви не вважаєте, що настав час змінювати традиції?". "Так, і все ж - чому ви пишете українською?". І так ще хвилин 15. Я скоро просто буду кидатися на людей і за це питання теж. :mad:

Нормалайзер - 7-12-2003 у 20:23

Я думаю так: якщо журналіст вважає, що питання "витягує" тему - він, як профі (якщо він - профі), - мусить його ставити. Інше питання - наскільки він професійний... Я не бачу ніц злого в задаванні отого питання (чи питання про "чому - українською" ) якщо жур передбачає нетривіальну відповідь і розвиток теми.

rost - 7-12-2003 у 22:24

Цитата:
Першим відправив користувач Нормалайзер
Я думаю так: якщо журналіст вважає, що питання "витягує" тему - він, як профі (якщо він - профі), - мусить його ставити.

Робота у журналістів така – питаня задавати. Бо відповідь на це питання і Макаревича і переважної більшості його співітчизників повинна відкрити очі тим українцям, що ще знаходяться в полоні іллюзій. За невеликим винятком, якщо росіянин в Росії відповідає не так, як Макаревич, Михалков чи Лужков та ін., то він просто бреше (Путін, Черномирдін та ін.).

Росіяни останній класичний імперський народ. Заради своєї імперії, яка останні 80 років називалася СССР, вони довший час жертвували своїми життями і добробутом. Більшість з них і зараз готові на жертви, щоб тільки відновити свою втрачену велич і могутність. Програвши холодну війну і втративши своїх всіх горе-союзників, що реально приносили більше клопоту ніж користі, російська імперія все, ще залишалася великою державою на теренах, як Європи так і Азії. Але втрата України в 1991 завдала імперії смертельного удару. Бо була це втрата землі, яку росіяни вже 300 років вважали своєю і на ресурси якої опиралася їх міць. Це була втрата талановитого і працьовитого 50-ти мільйонного народу. Народу, розпорошення, якого по просторах імперії, дававало демографічний приріст росіянам. Згадайте, наприклад, ким заселялися Кубань, Західний Сибір, Далекий Схід, степи Півн. Казахстану. Ще в часи Союзу, коли стараннями Л.Кравчука українські призовники перестали висилатися за межі України, імперський генералітет забив тривогу. Бо технічноємкі війська поза межами України не могли задовільняти свої потреби в персоналі без українських і прибалтійських призовників. Я вже не кажу про втрату українського агро, промислового та наукового потенціалу. Найкраще про це сказав М.Горбачов „Радянський Союз немислимий без України. Це як у слона відняти одну ногу”. Тобто немає інакших шансів у імперського слона. Можна, як завгодно нарощувати його м”язи, видовжувати хобот, але він, без України, залишатиметься калікою на трьох ногах.

У нас з росіянами різна мета. Нам треба утвердитися, як члену європейської сім”ї вільних народів. Росіянам треба відновити свій статус великої держави. Вони прекрасно розуміють, що без України в складі їх імперії це неможливо. Тому, для кожного російського патріота незалежна Україна є незагойним болючим більмом на оці. Це не можна ставити їм у вину, це треба просто весь час памятати.

Згадайте, що після поразки в І-й світовій війні імперський дух німців тільки зміцнів. При тому, навіть тоді, російський імперіалізм викликав значно більший страх у Європі ніж імперські амбіції німців. Лише тотальний розгром в ІІ-й світовій, територіальна кастрація і 40 річна окупація стали тими ліками, що дали змогу німцям „вилікуватися”. Російська імперія зараз на етапі, якраз, після першої в своїй історії поразки.

Ігор Мартинів - 8-12-2003 у 10:58

Ніхто не вчить працювати лікаря, пожежника, космонавта, вчителя...
Зате журналіста повчити - то ми залюбки :)
Панове, нащо позоритись і писати про те, в чому нічого не розумієте?
Цілком має рацію мій опонент з іншої теми ROST. Журналіст ПОВИНЕН задати це запитання для того щоб ВИ ж і побачили і почули хто є хто. І якщо ви робите з цього лише висновок про "запопадливість" журналіста і ще й узагальнюєте це своє враження на усіх моїх колег, то це свідчить лише про ваше невігластво.

Щоправда я не дуже зрозумів, чому пані Наталка, обгрунтовуючи своє ставлення до "служитєлєй пєра", цитує нам свою розмову з якимось чи то росіянином, чи то просто російськомовним паном про російськомовність Києва. Чому наводите в приклад саме цю розмову, а не розмову з подругою про помаду, колготки чи чобітки?

Наталка - 8-12-2003 у 15:56

От що я люблю в людях - не обов’яково лише в журналістах - так це впевненість, що людина, яка написала щось, чого не знає, аби почути різні думки про те, і може, про щось дізнатися, "позориться".
Прив’яжіть мене до віртуального ганебного стовпа - може, вам полегшає!
Пане Ігоре, ніхто НЕ ВЧИТЬ вас писати, питати і працювати журналістом. Висловлюються думки і зауваження - наплюйте на них з високої гірки, якщо не подобається!
А подруги, з якими я розмовляю про колготи, помади і чобітки, чомусь ще жодного разу не питали мене про мою мову. Це роблять журналісти. При чому, на мій погляд, дубово - дубовіше не буває. (МІЙ ОСОБИСТИЙ ПОГЛЯД СТОСУЄТЬСЯ ДВОХ ЖУРНАЛІСТІВ, З ЯКИМИ Я МАЛА ДОВГУ РОЗМОВУ). Питали це у мене чоловік п’ять, але троє нормально зреагували - вони спитали, я відповіла і на тому все.
Перепрошувати ще раз за те, що "опозорилась"? :o

Ігор Мартинів - 8-12-2003 у 16:42

Ідіоти є серед представників будь-якої професії
Ви чомусь робите акцент на журналістах, а не на політиках, ментах, письменниках чи продавцях

kallisto - 8-12-2003 у 16:50

В "Кореспонденті" колись писали, що незалежність журналіста вимірюється довжиною повідка, на якому його тримають. І мені здається, що то діло кожного як писати і про що писати. Дуже потішилася коли подивилася передачу Чайки на 5 каналі. Особливо новини від Леся Подерв"янського. Супер!

Наталка - 8-12-2003 у 17:02

Пане Ігоре, акцент дійсно зроблено на журналістах, бо це питання сформульоване в темі. :) Як-то кажуть, нічого особистого :) Акцент на міліціонерах зроблено у відповідній темі, акцент на письменниках - теж (дозволяю акцентувати на мені прямо тут :D ) Про продавців теж згадувалось... Мова йшла не про те, і я дійсно перепрошую, якщо когось образила. Не мала того на меті.

Dmy - 8-12-2003 у 18:15

Цитата:
Першим відправив користувач Наталка
МІЙ ОСОБИСТИЙ ПОГЛЯД СТОСУЄТЬСЯ ДВОХ ЖУРНАЛІСТІВ, З ЯКИМИ Я МАЛА ДОВГУ РОЗМОВУ

Цитата:
Першим відправив користувач Ігор Мартинів
Ідіоти є серед представників будь-якої професії

Як щодо того, аби Наталка назвала поспільству 2 журналістів із їхніми вихідними даними (мідії, там, ну, адреси, телефони поки що не треба)?

  1. бо то не журналісти, а "ідіоти" (см. відповідне посилання) і лише ганьблять поважну професію;
  2. бо може ідіотськими є не вони, а їх видання, а вони ту ні дочого;
  3. бо народ мусить знати своїх героїв: по-перше пан Ігор зможе відхреститись від тепер уже не умовних (уявних) 2 журналістів, а по-друге, раптом вони ще когось про якусь дурницю запитають, а людина вже "в курсі", з ким має справу - святе діло.

Доречі, а пані не питала, чому пан журналіст не пише англійською, якщо знає?

Наталка - 8-12-2003 у 18:24

Питала. Він на мене подивився красивими очима, і сказав: "Я ж не в Англії живу".
Офт-топ, але я все ж напишу: одна людина, яку я дуже-дуже поважаю, сказала: "Доки ми не подолаємо в собі оце постійне відчуття гето, нам (мається на увазі - проукраїнській частині суспільства) немає на що сподіватися. Бо нині україномовні створили собі гето, вимушено, але створили, і в ньому живуть".
Мабуть, тому мене шляк трафляє, коли я чую це питання - я знову згадую ці слова... Гірка то пігулка - правда...

Руслан Кравець - 9-12-2003 у 00:42

Перепрошую ще раз за тон свого повідомлення,
я не мав на меті образити журналістів (хоча, можливо, цього припустився).
Просто журналісти в силу своєї роботи час від часу проговорюють вголос думку,
притаманну частині суспільства, тому перепало саме їм.
Зрештою, я не мав на увазі ВСІХ журналістів.

Мене дійсно розізлило це питання.
Бо в ньому я побачив свого роду вибачення раба перед колишнім господарем за те, що той
змушений був відпустити його на волю.
Можливо я помиляюся і перебільшую, але таке моє особисте сприйняття.

В такому разі я спробую відвести стріли від журналістів
і перевести розмову в русло аналізу питання, обумовленого темою, як феномена.
З цією метою формулюю питання.

1. Що спонукає (раціональне, ірраціональне, свідоме, підсвідоме) нас ставити це питання (перед росіянами чи будь-ким іншим)?
2. Чому воно взагалі спадає нам на думку?
3. Що хочемо ми почути у відповідь на це питання?
4. Для чого, з якою метою його задавати?

Були висловлені такі думки.

1. В журналістів робота ставити питання, тому журналіст сам вирішує які питання йому ставити,
а які ні. Ця думка передбачає обговорення професії журналіста з напевно неминучим їх "повчанням".
Цього особисто мені робити не хотілось би.
Єдине, що собі дозволю - репліку, яку прошу сприйняти як жарт.
Чому б журналістові не поставити питання перед росіянином, як той ставиться до незалежності Росії?
Можливо розвиток теми був би цікавішим?

2. "Журналіст ПОВИНЕН задати це запитання для того щоб ВИ ж і побачили і почули хто є хто" (Ігор Мартинів).
А для чого, власне кажучи, чути "хто є хто"?

Ігор Мартинів - 9-12-2003 у 01:24

Щоб знати