Форум Рідного Міста

Ти любиш Україну????

freak - 15-2-2004 у 12:32

Цікаво чи люди люблять країну в якій живуть,працюють,навчаються,закохуються...:)

Олексій Мачехін - 15-2-2004 у 14:11

Ні, так не цікаво. Треба конкурс оголосити, призи призначити...
Щоб у людей стимул був.

freak - 15-2-2004 у 14:15

Думаю головний стимул - це прагнення до спілкування!!!!Хіба ні???

Наталка - 15-2-2004 у 17:05

Так. :)

сумна - 16-2-2004 у 16:24

Гадаю, на цьому Форумі всі скажуть "так". Ті, хто сказали б "ні", - на інших форумах.

Олексій Мачехін - 16-2-2004 у 16:27

А тут почнемо мірятись..... ну у кого що є, а семе у кого довше... почуття до Вітчизни :)

Риторичне запитання, їй-бо.

freak - 16-2-2004 у 20:59

1Я сподіваюсь на чесність людей,навіщо їм обманювати???Їх за це, ж не розтріляють!!!!
2Це ж форум ,люди висловлюють свої думки навіщо їм обманювати самих себе????

ЗОРЯНА - 17-2-2004 у 14:04

Я люблю Україну бо це моя країна. Країна де я народилася, де виростала. Це моє середовище, мій соціум, тут я почуваюся найкраще.

Volodymyr - 17-2-2004 у 16:29

я люблю Україну як сукупність її громадян, як її мова, звичаї, пісні, поезія, проза, краєвиди, міста, люди...

я ненавиджу сучасний державний апарат, більшість силових відомств, мені не подобаються майже усі політичні діячі, мені інколи буває бридко вийти на вулицю...

але за жодних обставин я звідсіля не виїду - бо я її таки дійсно люблю - діалектика, чи не так? ;-)

Руслан Кравець - 17-2-2004 у 17:26

Мені чомусь згадався вірш Франка "Сідоглавому".

Nazar - 17-2-2004 у 19:57

Цитата:
Першим відправив користувач Volodymyr
але за жодних обставин я звідсіля не виїду - бо я її таки дійсно люблю


В мене нераз виникав такий антикуч, коли не бачиш ніяких перспектив в майбутньому у цій країні, і що не день, то на гірше, бували такі спокусливі думки втікати звідси і з-за океану допомагати...
Потім чомусь мене завжди стримує то, що багато вже так зробило, і почуття останньої фортеці мене стримувало.
Згодом, я зрозумів, що не то почуття мене стримувало, я просто однодумець Володимира, я її люблю більше за себе. Ця любов не базується на простій противазі антиподам чи якимось загарбникам, вона є якоюсь першоджерельною та надзвичайно стійкою. І вона дійсно є!

Олексій Мачехін - 17-2-2004 у 20:32

І за це, Назаре, ми випємо в понеділок ;)

Nazar - 17-2-2004 у 21:55

Олесю, то не тост, то такбимовити сповідь у почуттях.
На п"яну про серйозні речі не говорю. Хіба перед пивом:)

freak - 20-2-2004 у 17:13

Пропоную всім зайти сюди: http://narod.yandex.ru/userforum/?owner=pidmanula
Тут є признання у коханні одного фацета до України!!!

сумна - 21-2-2004 у 12:51

Любов до України - то одна з небагатьох тем, на яких я дозволяю собі збитися на патетику.

В мене це почуття якесь ірраціональне. Воно перейняте від батьків на рівні інстинкту.
Ми із сестрою народилися у Воркуті, де наші батьки жили після відбуття строку в таборах. Я не пам'ятаю жодного випадку, щоб вони, наприклад, садовили нас і повчали на тему любові до України. Але сам приклад їхнього життя був найкращим вчителем. Вони і подібні їм творили там маленьку українську спільноту, де зберігалися і плекалися мова, віра, звичаї, традиції. Надії повернутися в Україну не було, і деякі сім'ї, щоб полегшити своїм дітям входження в тамтешнє життя, розмовляли з ними російською. Наші ж батьки змалечку передплачували нам дитячі українські журнали - "Малятко", "Барвінок" (і це у Воркуті!), купували українські книжечки. Франкового "Лиса Микиту" ми зачитали до дірок. А одного разу була якась телепередача (здається мені, то був концерт до чергового партійного з'їзду), і там вийшли на сцену дівчата в українських строях, з хлібом-сіллю на вишитих рушниках, і проголосили: "Ми - з України!". Тоді я вперше і востаннє побачила, як ридає мій тато, і тоді, напевно, любов до України стала свідомою. Хіба таке можна забути?

Так, мені багато що не подобається із того, що я бачу. Але я тут своя, тут моє місце, і ніде більше. Я люблю те, що ще не знищене духом модернізму, що є самобутнім (окрім шароварщини). Я хочу, щоб українці були патріотами. І щоб властивий нашому часу прагматизм не затер пам'яті про наше коріння.

Веселка - 27-5-2004 у 14:30

Люблю, люблю, люблю. За все. За те, що вона така. За людей:тих, що здались і ні.За красу.За витривалість та оптимізм, що тут панує.За звичаї.За історію:славетну і не дуже.За МОВУ.
Треба побачити інші країни,щоб відчути глибоку любов до РІДНОЇ.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки БАТЬКІВЩИНУ!

Odarka - 27-5-2004 у 15:27

Колись Тарас Чубай в одному інтерв'ю на питання чи любить він Україну відповів - що цю, яка зараз є ні...
А коли запитали чому він повертається із закордонудо україни, а не залишається там, сказав, що: Україна для нього це - Погулянка - це Львів - це бабця - мама - сестра - родина - дівчина - це традиції - це друзі - ось це для нього Україна до якої він буде повертатися завжди. але не те що я зараз, не те що носить зараз просто "ім'я Україна"

Веселка - 27-5-2004 у 15:37

Цитата:
Першим відправив користувач Odarka
Колись Тарас Чубай в одному інтерв'ю на питання чи любить він Україну відповів - що цю, яка зараз є ні...
А коли запитали чому він повертається із закордонудо україни, а не залишається там, сказав, що: Україна для нього це - Погулянка - це Львів - це бабця - мама - сестра - родина - дівчина - це традиції - це друзі - ось це для нього Україна до якої він буде повертатися завжди. але не те що я зараз, не те що носить зараз просто "ім'я Україна"


Що поробиш, мама любить дитину такою, якою вона є, дитина любить маму. А що ж тоді "Україна" як не "це - Погулянка - це Львів - це бабця - мама - сестра - родина - дівчина - це традиції - це друзі" + ще трішки інших місць і міст?:(

jaguara - 27-5-2004 у 15:48

Останні місяців вісім я своє почуття до України схильна називати патологічним патріотизмом. я і до цього ніжно любила свою країну, а тепер перебуваючи більше за її межами, ніж у ній, у мене остаточно поїхав дах, і я виявила, що просто обожнюю Україну(але, як тут уже говорилося -- не її партапарат і т.д.). і попри те, що іноді у ній доводиться півдня шукати смітницю, що друзів гребуть у каталажки за політпереконання, що є купа загальновідомих неприємних моментів, я готова порвати кожного за свою країну. можливо тому, що Україна для мене -- це багато у чому люди, які мені близькі і які зараз трохи далекі. а можливо, за ту Україну, якою я хочу її бачити. десь так.

Lotty - 27-5-2004 у 20:46

Люблю. Коли починаю аналізувати своє почуття, розкладати по поличках, хапаюся за голову: і те зле, і те кепсько, п’яте-десяте, хоч бери та тікай. Однак любов тим і класна, що скільки її не аналізуй, а розтину на складові вона не піддається.
Україна - це моя Батьківщина. Ось і все. :)

Volodymyr Kislitskyi - 12-6-2007 у 04:07

Батьківщина-Україна. Народження, дитинство, юність, зрілість-ЖИТТЯ!!! БАБУСЯ,НЕНЯ,БРАТИ - РІДНІ!!! страхи, сподівання, кохання - ПОЧУТТЯ!!!
Хіба це любов? Україна-це моя сутність.

Ната Толмачова - 12-6-2007 у 08:53

... люблю, але невзаємно (я так думаю) :lol: