Captivitas - 19-2-2004 у 11:53
- Але скажіть, скажіть мені на милість, - не вгавала Марта, - чому вже в першій строфі
стільки птахів? Що не рядок - то птиця! Як не зозуля, то ластівка, а як не ластівка -
то соловей. Це що, орнітологія? Хто цю пісню писав - дроздофіл?..
Марта їла чанахи в придорожньому барі. Лука сидів поряд з нею, сьорбаючи вистиглий
чай, а навпроти примостилося знайоме Марті подружжя, яке випадково зустрілося їм
нині вранці - Богумила і Миромир.
- Івасюк, - роздратовано пояснив Миромир. Цей огрядний літній пан
постійно думав про щось своє, увесь час перемикаючись на тему суперечки і
вставляючи слово чи речення. Натомість його дрібненька дружина, бабця з низьким
чоловічим голосом і сивим волоссям, підстриженим в кружальце, щиро намагалася
довести Мартину неправоту і те, наскільки жахливо вона помиляється.
- Марто, Марто, - забубоніла Богумила, - уяви собі: настала весна. Гори, гірське село.
Все починає зеленіти. Але по-справжньому можна бути впевненим, що зима
закінчилася, тільки тоді, коли прилітають птахи. Знову настала весна - "знов
зозулі голос чути в лісі", знов "ластівки гніздечко звили в стрісі", а ось -
чуєш? - "тьохнув пісню соловей за гаєм"!..
- Але ж ні, це якась пташина інвазія, пташина напасть і пошесть! - гарячкувала Марта.
- Добре, зозуля хоч одна. А ластівок якого дідька до дідька?.. Я маю на увазі - так
багато...
- Ластівок, швидше за все, тільки дві, - знову отямившись від самозаглибленості,
забурчав Миромир, - бо вони звили лише одне гніздечко.
- А решта де птаства багатоголосого? - єхидно поцікавилась супутниця Луки. - Якась у
вас весна недороблена: одна нещасна зозуля на цілий ліс, дві ластівки бідолашні...
І який стосунок до них всіх має Отар?
- Вівчар, - знову поставив її на місце Миромир.
- Нехай вівчар. Чого вівчар зі своєю отарою затесався між птахів?
- Уяви собі картину: весна. Птахи повертаються в рідні краї. Нарешті вівчар вперше
може вигнати на плай свою отару, - замріяно сказала Богумила.
- Дуже однобоко, - наморщила ніс Марта. - А чому не дзюркотять струмочки, чому квітки
не розцвітають?
- Розцвітають. Пізніше, в приспіві.
- Гарненька компанія: зозуля, ластівки, соловей і Отар.
- Вівчар.
- Гаразд, - не вгавала Марта. - Самі бачите, як недолуго. От ще цей соловей. Якого
милого він тьохнув свою пісню за гаєм, а не в гаї чи не перед гаєм?
- Може, ще не долетів? - припустила Богумила.
Марта залилась сміхом:
- Якщо не долетів, тоді він перед гаєм, все ж таки.
- Але для нас - за!
- Ну це, по-перше, ще невідомо: залежить, як з якого боку подивитись. А навіть, якщо і
так, якщо він летить до гаю з протилежного від нас боку, то для нього самого
все-одно перед, бо пісню тьохнув соловей, а не ми: йдеться про нього!
Офіціант прибрав брудний посуд і поставив перед кожним ще по горняткові чаю.
Марта відразу ж взялася до свого.
- Добре, залишимо тих птахів у спокої, - промовила дещо тихше. - І перейдемо до
приспіву. Тут у нас починається флора. Черемшина-калина-садок вишневий коло
хати...
- Останнє не звідти, - спробував встромитися Лука, але Марта жестом його зупинила:
- Як можна порівнювати одну з одною дві різні рослини? Це так, якби вола
порівнювали з коалою: "віл стояв біля тину, мов коала сиділа на своїй гілці".
Це ж абсурд! Ця пісня абсурдна і нелогічна!
- Я тобі зараз поясню... - почав було, насупившись, Миромир, але Марта не дала йому
жодного шансу: надто повільний темп мала Миромирова мова.
- Як калина взагалі може "вбратися до шлюбу"? Що це за порівняння: черемшина
квітне так, ніби то калина вбралася до шлюбу? Я зрозуміла би ще, якби до шлюбу
вбиралася дівчина, але калина? Чому?
- Ти зовсім недобре розумієш, - строго сказала Богумила. - Заспокойся і вислухай
нас.
- Добре, - вмить охолола Марта, уважно спозираючи на подружжя.
Богумила продовжила:
- Тут не взаємозв'язок, а послідовність: один - "всюди буйно квітне
черемшина"; два - "мов до шлюбу вбралася калина", тобто калина вбралася
(зацвіла білим), мов до шлюбу. Розумієш?
- О, тепер так. Тепер розумію все. Чому ж мені досі ніхто не пояснив? Дякую! - відразу
ж здалася Марта, ніби щойно не відстоювала своєї думки з палким ентузіазмом. -
Але скажіть, чому пісню треба пояснювати? А якби ми з вами ніколи не
заговорили на цю тему - я так і не знала б, про що йдеться, так і думала б, що вола
порівняли з коалою, щоб то нагла кров залляла!.. Що й не кажіть - а речення в пісні
побудовані неправильно, якщо їх можна розуміти двояко.
- З пісні слів не викинеш...
- Якщо вони неправильні - викинеш!.. Але пісня ця насправді хороша, я під неї вчора
добре натанцювалася, - закінчила суперечку Марта, вмиротворено зітхнувши. -
Залишаємо Яремче? Їдемо до вас?
(с) Софія Андрухович "Старі люди"