Розарій самотніх сердець

Шановна, сумна! ВИ НЕ САМОТНЯ!
Перше, що прийшло на думку:

…Вона мовчки йшла, не звертаючи уваги на перехожих. Ноги не слухались, а очі не бачили уже нічого...
...І знову поплили думки, одна за одною, без зупину і спочинку. І були вони такими гіркими, що очі від них налилися сльозами. І от одна не втрималася і впала додолу, змочивши довгі чорні вії. Жінка, ніби намагаючись наздогнати її і повернути, раптом глянула вниз, туди, де впала сльозинка. Але її звісно ж вона там не побачила, та натомість побачила дещо інше. Вона зрозуміла, що йде по бруківці, по цій неймовірно - надзвичайній, омитій холодним львівським дощем, львівській бруківці. Сотні раз вона проходила цією вуличкою, однією із тих старовинних вуличок, яких так багато у Львові, сотні раз ступала цією бруківкою, але жодного разу не відчувала чогось подібного. Це було якесь не зрозуміле і не відоме їй досі відчуття. Вона бачила красу цієї бруківки, її незвичайність, вона відчула, що пов’язана із тими сотнями тисяч людей, які проходили чи проїжджали тут за сотні років, із тими, хто ще ходитиме і їздитиме тут. І її охопила гордість за те, що вона теж тут іде, що це її рідне місто...

Віра Рикалюк
http://top-story.narod.ru/vira/6.htm

Як на мене, кожна льдина протягом життя іноді відчуває себе самотньо. Але ж то є тимчасове явище. Озирніться довкола – Вам посміхається маля в колисці, зустрічний чоловік кидає на Вас не зовсім пристойний погляд, а жінка, що сидить поруч у маршрутці, заздрісно споглядає Вашу сьогоднішню зачіску.
ВИ НЕ САМОТНЯ!
“Жодних подруг, друзів, розваг і т.п.” – розваги – це супер! Людині необхідно розважатися, відриватися на 100% (іноді корисно забути про все – див. Доброго вечора - 2) І наступного ранку Ви зрозумієте – ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ і варте аби ним насолоджуватись!!!!
Посміхніться собі у дзеркало, погляньте у віконечко на Веселе весняне Сонько.
Зверніть увагу на запрошення Одарки (див. Форумці - Великдень) і прийміть його, обов’язково прийміть!
ВИ НЕ САМОТНЯ! Ви ТИМЧАСОВО сумна

загалом ото сильнорізні віднОшення і віднЕсення до такого тексту (стартового у треді).
(зразу завважу, що я теж у сім клюбі, але за "технічними" ознаками. див. місцевий тред з tid=1993)

Основною (_не_ базовою) проблемою я, щиро кажучи, вважаю відсутність нормально/результативно працюючої інституції свах. Ну "клубознайомств", скажімо.
Чому, власне, нормальний людь (не забацаний научник як я, а нормальний) не проводить нормальної і (головне) _Результативної_ пошукової роботи? Пранення (припустімо) є. Можливості (зокрема от, приміром, у високоактивної Рибки) - є. А от нормальних баз даних - катма.
Тому і важко провести синхронізацію душ для людей, що з серединності вибиваються.
А от ото і є вже не головною проблемою, але Базовою. Відхід від серединності.
Розкіш перебування за гуртом - завжди обходилась. Коли чим, але дорого.

Розберімо pro&contra.

+1. у нормальних сімействах то теж так. Але нормальних не всі є.
+2. так. тота хвороба має місце. (правда гарячкоскуповування ака "вещічізм" і у самотніх суть)
+3. краще примірювати роль друга/подруги.
+4. (задумливо) прикнешся кішечкою, аж воно - собачник :-(
+5. воно так. Звісно. Тому монахи і.
+6. ну чому? то є атракційним завжи. Стати (хоч на мент) іншим - то вже продовжити своє життя пропорційно тому менту.

-1. ну то і у одружених нерідкість.
(додаток до "-1"
"інакше чого б я шукала на Форумі?"
(ображено) о. А я думав, що Друзів шукала...

-2. воно так. Тільки часом і несамотність в тім злепомагає. Але воно таки так.
-3. ну і хай їм. (позАтим - бути об'єктом анекдоту - то таки ж Слава!!)
-4. кооперуватись тра. Позатим, враховуючи пункт "+5", а отже, і змогу дещо заощадити, - що важко знайти сервістехніка якого? Що всі вже спилися/емігрували люди з руками не з дупи??
(задумливо) а жарівку у наш технічний вік і самій можна би м.
-5. о! ото тут нєфіг. З тим (особливо заздрістю) боротись треба рішуче.
Або заздрити, або надіятись. Бо Заздрість - то найбільш дієвий шріт/трутка на легкокрилу птицю що її Надією звуть.

2 сумна:

Знаєш, деколи. коли ти навіть маєш кохану людину і купу друзів...відчуття самотності тебе не покидає...воно впринципі присутнє...і не залежить від тогочи ти сама фізично чи ні...головне це відчуття...
дО самотності не можливо звикнути з нею можна змиритися...і переконувати себе, що ти справжня лишень тоді, коли одна не варто...
ПРосто можливо колись ти зустрінеш людину або людей, які будуть тебе сприймати такою як ти є...а ти в свою чергубудеш комфортно і затишно і зовсім не самотньо з ними себе почувати
А самотність - це страшноі холодно і нічого в ній теплого і самостійного не має...порожнеча...

P.S. ПРиходь на Великдень там і побалакаємо, якщо хочеш

2 Яндрух сумна і ВСІ
(саркастично ги-ги-и) Сихів - то є модний район !!! ТАких хл(г)опів не усюди найдеш !!!

2Яндрух
(сором'язливо) А мені мона з вами - у мене навіть права є, чесно...

Самотність...

Колись мені сказали, що я свідомо самотній - знаєте, було досить цікаво спромогтися зрозуміти, як людина, що бачила мене лише два рази за життя і то, ми не спілкувалися навіть, взяла на себе сміливість так казати . Кумедно... Адже жодна людина не є самотньою, доки є люди котрим не байдужа чиясь доля. Не важливо - кохана людина, друзі, знайомі чи колєжани, важливим є те, що хтось хоч трохи переймається вами.

Інколи ми прагнемо усамітнення, інколи ми ховаємося від світу, бо дуже важко жити у цьму комунікаційному світові, але...бути самим то просто, але...

Оточуючі не завжди показують свої переживання, хтось з-за гордості, хтось від сором'язливості, просто це інколи відчувається...

І най зараз поруч немає близької людини, най відстані, сварки, образи нас роз'єднують - але вона завжди поруч... Інколи досить підняти слухавку та набрати номер... І слухати як вона просто дихає...

Ось так.

Щиро, Володимир.

У Львівській газеті за вівторок (6 квітня) вміщена класна стаття (сторінка 4 "Коментарі", раджу прочитати!!!

2 Володимир
Мені іноді просто необхідна самотність - це в моменти т.зв. "кризи особистості". Коли ж таке відчуття приходить в інші моменти-дуже рятує спілкування (не плутати з виливанням душі - просте, буденне спілкування за гальбою пива чи чарочкою горілки про все на світі). Іноді навіть не має значення - знаю я людину все життя чи зустрів на останньому рок концерті. Важливим є сам процес обговорення
Є ще дещо, але останнім часом це чомусь починає засмучувати - надзвичайно близька людина протилежної статі. Її ніжне слово та невинна райдужна посмішка могли змусити забути як правильно дихати "... і забуваю я, що вмію дихати..." не те, що якесь відчуття самотнсті, але, нажаль, вона вже не нагороджує мене такою посмішкою
...

Христос Воскрес!

Складаю всім найщиріші вітання!

2 Dмитрик:
Ваші поради продиктовані, без сумніву, Вашою добротою. Думаю, вони можуть згодитися для людини, яка відчула короткочасний напад самотності. Напевно, такому ж, як Ви, оптимісту та екстраверту допоміг би чийсь погляд, усмішка, розглядання себе у дзеркалі. Мені це не допомагає, а часом навіть діє протилежно. Особливо дитячі усмішки, які донедавна просто-таки різали по серцю, тому я намагаюся їх уникати. Зараз якось навчилася від цього абстрагуватися.
За запрошення на зустріч дякую, але після тих зізнань, які я тут зробила, навряд чи наважуся коли-небудь явити себе перед очі форумчан.

2 Fish:
Із того, що Ви написали, я відчула, наскільки Вам близька тема самотності... На фото з великодньої зустрічі форумчан я бачу у Ваших очах непозбувний сум. Може я помиляюсь?
Щоправда, Ваша самотність – це самотність серед натовпу, моя ж – самотність у порожнечі. Ви не зовсім самотні, поки біля Вас батьки (про Вашого батька я прочитала в темі про випікання пасок). Я була б щаслива, якби мала змогу розділити паску з батьками, але їх вже багато років нема зі мною. Щодо того, щоб йти до людей – в мене це не дуже-то виходить. Якщо я бачу, що нецікава співрозмовнику, нізащо не буду себе нав’язувати. Я цілком згодна з Вами, що люди не погані, і нічого їм від мене не треба. І мені також (в більшості випадків) від них нічого не треба. От і виходить – нічого, помножене на нічого.

2 Asmera:
Якщо у Ваших силах дозувати і контролювати стан усамітнення, щоб він не переріс у звичний стан душі, то самотність Вам не загрожуватиме.

2 dr.Trollin:
Ваш аналіз, як завжди, глибокий і всебічний. І Ваша думка про відхід від серединності та розкіш перебування поза гуртом – це поціляння в саму суть. А от щодо інституції свах... Це буває якось так грубо і примітивно, що має зворотній ефект.
До аналізу “pro” і “contra”:
-1. На Форумі я шукаю насамперед спілкування. А Ви що подумали?
-4. Мені якось не траплялись люди з нормальними руками, в яких водночас і голови були б нормальні, які б не намагались скористатися моїм повним невіглаством в будівельно-ремонтних роботах. Якось не хочеться незнайомих фацетів впускати до хати. Бо одні вже були: нахалтурили, обрахували, впилися, ледве з хати виперла. А щодо жарівки: якщо зріст далекий від модельного, доводиться робити конструкцію - стіл, на нього стілець, тоді навшпиньки, все хилитається, патрон заварився... Словом, вирішила не ризикувати.
Ну, щодо решти пунктів - начебто без особливих розбіжностей, правда?

2 Нормалайзер:
Ви праві, це найбільш хисткий пункт. Напевно, я трохи погарячкувала. Відверто зізнаюся, я таку позицію обрала свідомо. Раніше оточуючі зловживали, виливаючи на мене свої жалі, і я врешті відчула, що далі просто фізично не можу цього переварити. Тепер я не надто дослухаюся, і таким чином рятуюся. З іншого боку, навчилася нікого ні за що не засуджувати і нічому не дивуватися. І не намагатися, щоб мене хтось зрозумів. Вважаю, що повне і тривале взаєморозуміння між двома людьми – це велика рідкість.

2 -=IGO=-
Некомунікабельна людина не може знайти справжніх друзів, в цьому вся проблема. Це даність, риса характеру, яку неможливо докорінно змінити.

2 NetGuy:
Все, що Ви написали, абсолютно правильне. Але всім цим речам мусить передувати початок, і цей початок – зустріч двох людей, які відчувають взаємну зацікавленість, поштовх до подальшого спілкування. А якщо цього не сталося? Я навіть не можу змоделювати, яка була б з мене дружина, мати. Я не знаю, як це – бути любленою. А щодо суспільної користі – зазвичай такі поради дають люди, щасливі в подружньому житті. Суспільна корисність ніколи не замінить особистого життя, це ж різні речі. А поза тим, Ви справді гарно про все написали, лиш з точки зору несамотньої людини...

2 Остап-М:
Я згідна, що самотнім людям треба об’єднуватися. Для цього і розпочала цю тему, щоб віртуально поспілкуватись з подібними собі (така собі психотерапія). Навряд чи реальні зустрічі можливі і потрібні. Дякую за Ваш допис, в якому нема ані натяку на менторство.

2 Одарка:
Соломійко, невже і Вашому серденьку знайоме почуття самотності? Женіть його від себе! Хоча творчій людині треба і його спізнати, чи не так?
А загалом, це не так вже й страшно. До холоду і порожнечі можна призвичаїтись, повірте...
Дякую за запрошення на зустріч. Ви були в Києві? Напишіть про враження.

2 Captivitas:
Поборення самотності методом проб і помилок добре хіба в художній літературі. А в житті це зайві психологічні травми. Хіба що тим, хто відчуває “нестерпну легкість буття”, доступна легкість у стосунках; але вони зазвичай самотніми не бувають, бо з ними цікаво. Залишається, як Ви і радите, тікати в роботу, що я з успіхом і роблю. Не піддатися самотності уночі – теж актуально; на цю біду дуже помічне нічне читання.

2 Яндрух:
Але ж то була б атракція: я на мотоцику! Всі, хто би тото побачив, нігди би того не забули, внукам би переказували. Але Ви не вказали одну важну річ: чи має Ваш мотоцик колясу? Бо як нє, то я сі не годжу.

2 Влодко:
Роблю все можливе, щоб не опинитись в тому місці, на яке Ви натякаєте. Допомагає почуття гумору і самоіронія. Хоча... Від цього ніхто не застрахований, і хто його зна, з якої причини в якийсь момент в людини розладнуються коліщатка в голові. Це, напевно, тільки збоку видно. Хто знає, якими бувають перші симптоми? Поділіться.
Дякую Вам за побажання.

2 Volodymyr:
Ваша самотність – це зовсім не самотність, поки Вам хтось дихає у слухавку! Гірше, коли єдині можливі абоненти – телефон довіри, чи 01, 02, 03...

Дякую всім! Особливо мене тішить, що серед дописів нема зневажливих чи образливих.

Христос Воскрес!

2 NetGuy, Fish

Ваш присуд жорстокий, але я його приймаю. З того, що я написала, Ви зробили висновок про мою нездатність любити і робити добро, про мою нещирість. Отже, я отримала те, на що заслуговую; отака сумна арифметика.

Гадаю, тут не місце хвалитися, кому і скільки я роблю добра. Достатньо, що ті, кого я люблю, про це знають.

2 сумна:
ТИ питала чи моє серце відчувало самотність, о, ще й як...я її найбільше боюся...
В Києві було не самотньо, а весело)
ТИ прийшла на гаївки в Гай?

п.Bis заліпив тему анекдотом, подібно як в "Інтелектуальній забавці".

2 сумна
Ото меєш!, Ви починаєте мене сердити Ніякі розглядання себе в дзеркалі не приймаються КАТИГОРИЧНО! Вам таки необхідно посміхнутись - вже і тут і тепер!!! отак , або так чи, може " Посміхнулись? Не обманюйте - змусьте себе посміхнутись!!! У Вас вийде!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
І ще питаннячко - чого Ви сподіваєтесь від життя?

2 Dмитрик:
Я справді не дотрималась Ваших порад. Ви писали, що треба собі в дзеркало усміхатись, я лише критично зирила. Ну от.
Ви схожі на мого начальника: він, заходячи зранку, вітається і робить таку “фізкультуру”: пильно на мене дивиться і усміхається, примушуючи мене усміхатись у відповідь, коментуючи: “Ну давай, давай...” Всі навколо сміються. Я з себе вимучую сякий-такий оскал, бо трохи соромно все-таки: я ж така серйозна...
Зараз пишучи, усміхаюсь. Причому зовсім не вимучено. Деколи вмію це робити.

Так!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Їй це вдалося!!! Вона таки посміхнулась!!!!!!!!
Молодець, хороша дівчинка! Тепер запам'ятайте як воно - випромінювати світло, бути схожим на Сонько і намагайтесь якомога частіше то повторювати!!! І все буде просто супер
Але Ви так і не дали відповіді на моє питання???

Дмитрик ти просто супер психолог, так просто посміхнутися...застивити Сумну посміхнутися. молодчина))

2 Dмитрик:
Яка я насправді? Та отака, як з цих дописів постаю, бо намагаюся в них бути відвертою.
Щодо готичності: а які ознаки їй притаманні, на Вашу думку? Може якісь асоціації з готичною архітектурою - щось таке похмуре, сіре, стрільчасте, вкрите мохом і водночас моторошно-таємничо-притягальне? Якщо так, то це мені подобається.

Що змушує мене страждати? В основному те, що перелічене із знаком "мінус" в дописі № 1 у цій темі. А найбільше змушують мене страждати страждання моїх рідних, їх хвороби і проблеми.
Розраду я знаходжу насамперед у добрій книжці. А брак спілкування заповнює Форум.
Все це, звичайно, дуже схематично...

Дорога Сумна!
Чомусь у мене склалося враження, що попри все Вами написане, Вам подобається перебувати у стані самотності і Вам не хочеться нічого міняти ("Навряд чи реальні зустрічі можливі і потрібні", "Раніше оточуючі зловживали, виливаючи на мене свої жалі, і я врешті відчула, що далі просто фізично не можу цього переварити. Тепер я не надто дослухаюся, і таким чином рятуюся", "Некомунікабельна людина не може знайти справжніх друзів, в цьому вся проблема. Це даність, риса характеру, яку неможливо докорінно змінити", і т.ін)
Я теж не надто комунікабельна особа, як би це не дивно звучало, але присутність інших на одному кв. кілометрі часто помагає. І зважте, що не обов"язково багато говорити в товаристві інших, можна просто слухати (особливо в присутності цього товариства). І не сподівайтеся, що при зустрічі Вас будуть жаліти

2 Ярка-Дзвінка:
Та я, власне, з самого початку заявила, що мені подобається стан самотності. Чи хочу я його міняти? Скоріше ні, ніж так. Я до нього призвичаїлася, і не приховую цього.
Згідна, що в моїх дописах часом бракує послідовності. Раніше я не намагалася розкласти себе по поличках, аналізувати свій стан, “теребити рани”. Тому зараз, коли доводиться відповідати на запитання, трохи розгублююся, звідси і непослідовність. Це для мене щось нове – щоб хтось цікавився, що я думаю з того чи іншого приводу.
Перебувати в товаристві не люблю, бо почуваюся незатишно, невпевнено. Здебільшого мовчу, хоча і маю що сказати. А якщо і кажу, то виходить воно якось незугарно, потім себе за це картаю. Часом буваю “в ударі”, коли почуваюся та спілкуюся вільно. Але це буває дуже рідко (зрештою, від товариства залежить).

От-от, і я про те ж (себто, про "від товариства залежить" )

Очевидно, що незважаючи на всю Вашу любов до самотності, чогось-таки та й забракло Вам у цьому Вашому тісному і сумному світі, бо:

1) Ви зареєструвалися на цьому форумі, а не стали пасивним читачем;
2) Ви підняли цю тему самостійно, а не чекали, поки це зробить хтось інший;
3) чи Ви можете бодай для себе самої пояснити пп. 1 і 2???

2 Ярка-Дзвінка.
Я розумію, до чого Ви ведете: що самотність – це погано зі всіх поглядів, і причини самотності криються в мені самій. Добре. І що тепер?
Щодо Ваших запитань:
1. Я зареєструвалася на Форумі, бо побачила, що тут спілкуються розумні люди, яких цікавить щось більше, ніж лахи, їдло і плітки. В моєму оточенні таких людей практично нема, тому я вирішила хоча б віртуально тут поспілкуватися. Адже це не заборонено нікому, хто дотримується правил Форуму, чи не так? В реальному житті до форумчан, як і до Вас, я не могла б наблизитися в силу різних обставин.
2. Перш ніж підняти тему, я тривалий час була на Форумі дописувачем в чужі теми, бо вважала, що слід тут певний час побути, перш ніж щось самій виносити на обговорення. А підштовхнуло мене те, що в одній з тем на такі мої слова мені відповіли, що це неправильно. І я зважилась. А оскільки ця тема для мене найактуальніша, от я її і “втулила”.
Взагалі-то моєю метою було знайти таких же самотніх, щоб довідатися, як вони дають собі з цим всім раду. Але такі не озвалися, отже їх на Форумі нема. Є багато самотніх епізодично, періодично, потенціально... але не цілком.
3. Чи зуміла я щось пояснити? Ой, не знаю...

P.s. Перечитала і здивувалась: щось таке істерично-агресивне получилося... Свят-свят. Мабуть, треба брати відпустку.

Добривечір вам, сумне самотнє паньство.
Клуб самотніх сердець сержанта.... Мовчу.. мовчу!

Власне, що ви всі маєте на увазі під вашим "самотність"?
а)Ти один і навколо тебе - лиш ти один.
б)Ти один, навколо тебе купа народу, але ти все одно один.
в)Ти не один, та тебе не чують - ти все одно ОДИН!
г)Ти не один, тебе чують, на тебе реагують, а ти відчуваєш, що ти таки один.
д)Ти не один, та всі навкруги такі закохані в свою самотність, шо ти знов-таки почуваєш : ти один-іднісінький на цьому світі.
Варіянти?
Після чергової юнацької депресії я зрозуміла,що ліпше відкинути все те, що заважає мені "спокійно" жити: свою самотність, нерозуміння інших, а також навіть шматочок (мабуть таки замаленький..) власного его.
Крім того, маю тверду думку про те, що всілякі страсті - то погано. За страстною закоханністю (як мені пояснили знаючі люди - ідеалізацією!) настає розчарування або ряд неприємностей. Типу "світовий баланс".

2 Dмитрик:
[ ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ і варте аби ним насолоджуватись!!!! ]

Шановний, але ж такимим темами ми самі собі ятраємо рани і підкидаємо дьогтю в те саме прекрасне життя? Чи я не вірно зрозуміла, для чого всі ці жалості форумчан до себе в цій темі? Енджой Кока-кола, Дмитрику

2 сумна:

От ви, шановна, пишете, що не хтіли би зустрітись з кимось, хто прочитав крововиливи вашої душі. Я вам заздрю. Чесно. Вам іще не все одно, хто і що про вас думає.
Не знаю,чи то така я вже самодостатня, чи що ще там, але мені рідко вже буває сумно на самоті. Можливо тому. що я одразу завантажую голову працею. Аби зайві думки не лізли. А ще, боронь боже, якісь почуття. Бо як обпечуся ще рази 2--3, то сяду писати такі коменти, як у вас всіх. Поставлю крапку і піду натирати вірьовку
Придбаний прагматизм і уроджений цинізм. Правда?
Фігня. У мене просто роздвоєння особистості: душа і , власне, особистість Та ніц страшного: "роздвоєння особистості - то коли з багатьох особистостей, що населяють нас, лишаються тілько дві "(якийсь там друг Фройда).

ОФФ-ТОП:
Винайму острів з диваном. Геть безлюдний. Комунікації: зорі, місяць, небо, вода. Можна інколи сонце (з 9-ї до 10-ї). Місцезнаходження: на краю землі. 362 дні на рік прохання не турбувати. Оплата - за домовленністю. Звертайтесь в асю.

2 Bullet:
Ну і пірвали Ви нас тут, стареньких.. Де ж Вам у 27 років про самотність розводитись?

2 Bis: До Вашої збірочки казок.

Казочка про муху

Жила-була собі мала мушка. Була чемною, слухняною, літала тільки там, де дозволяли старші мухи. У школі вчилася добре; вчителі – оси та бджоли – дали їй багато корисних (і не дуже) знань. І здалося нашій мусі, що перед нею відкриваються широкі обрії, що чекає її попереду велике мушине щастя. І захотілося їй осягнути ще більше мушиних знань, щоб майбутнє щастя було якомога більшим. А для того вирішила вона полетіти навчатися у найкращий, омріяний вуз, чи то пак смітник – університет. Але сусідка-муха остудила цей запал, повідомивши, що в університет з її біографією – зась: ти що, забула, де народилася і хто твої батьки? Та шершні з першого відділу тебе і на поріг не пустять! Так що лети, дорогенька, туди, де попростіше...

І засумувала муха, бо пропали її мрії... Але сум її скоро минув (що то значить – молоде!), і полетіла вона туди, куди можна було з її біографією. І навчали там її, і дали багато корисних (і не дуже) знань. І було їй весело, бо поряд були такі ж, як вона, молоді мухи обох статей. Але стала вона помічати, що мухи протилежної статі мало звертають на неї уваги. Це її трохи турбувало, але на надто. Бо в дитинстві вона прочитала чудову казку про гидке каченя, і була впевнена, що треба просто трохи почекати, щоб перетворитися у щось гарне. Проте час минав, а перетворень не спостерігалось...

І вдруге засумувала муха, бо пропали її мрії... Але вирішила вона не думати про це. Тим більше, що мухи-родичі втовкмачували їй, що мухи-чоловіки – це зовсім і не мухи, а підступні павуки, які обплетуть, отруять, висушать і викинуть... І була вона дуже строга до мухів, бо в кожному з них бачила зачаєного павука. Проте кілька мухів-відчайдухів все ж наважились до неї підлетіти. Та, бачачи її серйозність і строгість, невластиву молодим мушкам, швиденько летіли геть, на прощання кажучи їй, що вона несучасна (або й нічого не кажучи). Та й дійсно, який мух захоче гризти сухарик, якщо навколо повно булочок?! І щоб менше думати про свою жіночу мушину долю, віддалася вона цілком і повністю роботі. Всю свою мушину душу у неї вкладала. І поступово стала вона мухою-волом, мовчки тягнучи віз, який ставав все тяжчим і тяжчим.

І втретє засумувала муха, бо якось так сталося, що зовсім занедбала вона свої мушині потреби і радощі, перетворилася на похмуре, невеселе створіння. Але вирішила не думати про це, бо зрештою полюбила свою самоту. У своїй щілині вільно могла читати, мріяти, думати і навіть деколи дзизчати. Та сталося так, що в її усталене життя прийшла нова гризота: з’явилася на роботі молода, гарна, усміхнена мушка, яку призначили нібито допомагати нашій мусі. І відтоді все, що робила молода мушка, було добре, а все, що робила наша муха – було зле (хоча працювала так само, як і раніше). І хоч вона нишком ремствувала, проте розуміла, що інакше і бути не могло, бо такий вже закон цього паскудного мушиного життя (бо і сама колись була молодою мушкою, яку прийняли на роботу допомагати старій мусі). І так довго вона про це думала, так згустила фарби, що із просто сірих вони перетворились на геть чорні. І відчула вона, що втрачає ту соломину, за яку так чіплялася всіма своїми лапками.

І вчетверте засумувала муха, і то так сильно, що... вилетіла у кватирку. І ніхто її більше ніколи не бачив. Правда, дехто казав, що бачив її уві сні, як вона радісно ширяла у мушиному раю. Але що там якийсь сон? Як казала одна стара муха, “дурне спить, дурному дурне ся снить”.

Йой, вже так Вам шкода тих островів!
Та в світлі Вашого недавнього гасла - "баба гірше чорта" - наш відліт мав би Вас тільки тішити!

Авжеж, з легким вітерцем та висхідними повітряними потоками можна і політати. Літак можна зконструювати самому

Здається мені, що нашу балачку скоро прикриють. Тож давайте повернемося до серйозного тону (наскільки це можливо на даному етапі обговорення теми).

Знаєте, це як езопова мова в старому радянському фільмі: тітка – це квартира, племінниці – це кімнати, ґудзики – це вікна.
Отже, давайте визначимося що в нас таке:
Легка авіація - ?
Правила польотів легкої авіації - ?
Сконструйований самостійно літак - ?
Легкий вітерець, висхідні повітряні потоки - ?

Цитата:

Першим відправив користувач сумна Знаєте, це як езопова мова в старому радянському фільмі: тітка – це квартира, племінниці – це кімнати, ґудзики – це вікна. Отже, давайте визначимося що в нас таке: Легка авіація - ? Правила польотів легкої авіації - ? Сконструйований самостійно літак - ? Легкий вітерець, висхідні повітряні потоки - ?

Тему остаточно занесло на манівці.

Отже, пропоную варіанти:

Перший.
Вилетіти у кватирку – поїхати ровером у весняний ліс.
Легка авіація – ровер.
Правила польотів легкої авіації – правила дорожнього руху для ровера, детально описані в темі “Сезон полювання на велосипедистів відкрито”.
Сконструйований самостійно літак – мотоцик зі знятим мотором і припасованими педалями. Проконсультує п.Яндрух.
Легкий вітерець, висхідні повітряні потоки – вихлопні гази автомобілів.
Незайманий острів – остання галявина, не загиджена туристами.
Незайманий заброньований острів – та ж галявина, обгороджена колючим дротом.

Другий.
Вилетіти у кватирку – влаштувати грандіозне споживання алкоголю.
Легка авіація – наявний арсенал напоїв.
Правила польотів легкої авіації – дотримання послідовності вживання трунків і закуски.
Сконструйований самостійно літак – самогонка.
Легкий вітерець, висхідні повітряні потоки – тости, анекдоти, байки, бувальщини, які сприяють доброму польоту.
Незайманий острів – остання тарілка олів’є.
Незайманий заброньований острів – та ж тарілка олів’є, але в холодильнику.



Чекаю Ваших варіантів.
Якщо така балачка розвіює самотність, чом би й не продовжити?

п.Bis, чудовий варіант! Але як це в'яжеться з Вашим настроєм - "злий"? Пора змінити.



Повертаючись до теми:

Самотносте, подай мені скрижалі,
А далі буду вибирати сам:
Твій життєдайний, як роса, бальзам,
Чи твоє смертоносне жало.

Вітаю, п.Bis!
Ви вже не вперше збиваєте мої рулади своїми фанфарами. І мушу визнати, у Вас це цілком незле виходить. Натякніть хоча б, хто Ви за професією, чи не пародист часом?

А щодо настрою - таки міняйте, бажано разом з ніком. Спілкуватися з нечистою силою, навіть віртуально, якось страшнувато.

Я буду писати коли день міста закінчиться, бо зараз мене люди дістали...)))

2 сумна
Як Ващі справи? Сьогодні на дворі пахло весною - неповірю, що то Вас не потішило!!! Особисто я сьогодні гуляв під весняним дощиком в самій футболці наверх - класно!!!!

2 Fish:

Пробачте, що я Вас аж так роздратувала.
Виправдовуватися не буду, все й так зрозуміло.
Отож, на все добре.


P.S. Та й дійсно, куди я, убога, попхалася? Просто черговий раз дізналася про себе, яка я кака.

То я цвітасто висловилась. Під Прірвою розумію Інтернет.

Блін, як це я раніше цієї теми не надибав - симптоми хронічної самотньості, що є у мене, перераховані у першому пості один в один Як і позитивні й негативні моменти такого існування. Для себе я вже зробив висновки, що позитиву в цьому таки більше. Звісно, бува накотить якась туга, але то як кидати курити - якщо перечекати, то попустить Так що в клубі самотніх вовків поповнення
Не бийте сильно за песимізм

Дякую, а то мені довгий час здавалося, що я взагалі один такий

На жаль, знайде...

і що - у мене немає жодних шансів?

Якби були шанси - я б сам вже сидів у сховищі ...
"Добро пожаловать в рєальний мір"

Невже мир?! Ура!
Пригадалася картина: я в дитячому садочку, порпаюся в пісочниці – печу паски. У всіх гарні, а в мене якісь рапаті. Скроплюю пісок сльозами, пробую ще і ще... Підходить вихователька, гладить по голові і каже: “Не плач, дивися, як в тебе гарно виходить!” Йой, сонце відразу засяяло, життя зробилося прекрасним! Хоча паски і далі розвалювалися...

І це все мені?!
Я в зАхваті!

Я й сама хотіла б це знати!
А може здитиніти на годинку і спробувати? (Неподалік дитячий садочок, і дірка в паркані є, там пияки вночі товчуться.) А потім, як пісочок висохне, пересипАти його поміж пальців під акомпанемент думок про минущість буття...
Ні, краще не треба. Тим більше, що спекти гарнішу пасочку, ніж спік др.Троллін, навряд чи можна.

Я самотній в плані кохання (наразі), та не вважаю що це якась вада, бо вирішив що спочатку потрібно чогось добитися в житті, а тоді вже шукати свою Єдину

Підтримую Дмитрика!!!
Бо мені так добре з тою хто зараз поруч!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

2 п.Dмитрик:
О ні, я зовсім не збираюсь із Вами сперечатись! Повторюю, я висловила свою думку.
Але, якщо йти за Вашою логікою про притягання протилежних полюсів, то та особа, яка є зараз біля Вас і з якою Ви щасливі, мала би бути Вашою протилежністю – похмурою, злою, самозакоханою (не знаючи Вас особисто, продовжити перелік не можу). Ну як портретик?

До речі, сьогодні Міжнародний день сім'ї, тож я вітаю всіх тих, хто цієї теми ніколи не читатиме.

Цитата:

Першим відправив користувач Bis Якщо на "добивання"(чи то добування) від життя піде багато часу, то Ваша Єдина може недочекатися.

Я вже казав власне про це своїм дівчатам в школі і в політеху...

Ой справді - стііільки неймовірно симпатичних дівчат, та не дай Боже щоб лірик переважив, бо наразі я ще нічого не досяг...

(жалісним/нервенним тоном) а мій пост досюдить (ще з учорашній) шляк трафив
(і що прикре -- написало ж. що все ОК - ви перенаправляєтеся...)

ну якщо по пам'яті, а також з реакцією на сьогоднішні дописування.

Bis { Якщо на "добивання"(чи то добування) від життя піде багато часу, то Ваша Єдина може не дочекатися }
так і то є направду трагедія.
Але ж позАтим - не меншою трагедією є ж ще і те
(що як я бачу може і мене спіткати )
- бачиш, що от вже от-от побачиш оту мету у досяжності
(опційно - побачиш Щастє у кінці тунелю)
- спішиш до... втупившись цілеспрямовано, не оглядуючись навсЕбіч на отих крутих закрутах життя,
- аж Глядь (як таки вже вийдеш на належний рівень)
-аж тої "Вашої Єдиної" і нема поблизу.
не те, що "не дочекалася", а те,
- що от спішачи до мети - не оглядувався - і не вишукав потрібної/близької
і будеш (як ото я ж, приміром) - оголошення по стовбах/інтернетах вивішувати

сумна {Опиратись доти, доки не зустрінеться людина, яка дивиться на життя вашими очима, поділяє ваші думки, читає ті ж книжки, слухає ту ж музику, має таку ж шкалу цінностей, мріє досягти того ж, що й ви (утопія, правда?). Якщо таку зустріли – вперед, і будь що буде! " }
Воно-то теєє.
Загалом - мо й так. Синхронність має бути.
але ж не повній копії/відображенні себе,
а при люстральній копії/відображенні (взаємодоповнювальній)
імхою моєю є те, що Удоповнювати, а не Поділяти має.
але знову ж таки є тут те, що було у моїй "Bis-совій" відповіді
Прагнучи до мети - нема часу/змоги розглядуватись
за відображеннями себе (душі своєї) вздовж шляху до тої мети...

Ото ж і залишається
сидіти у
(правда різнобарвно квітнучому,
але ж притемненному ж отими Оголошеннями про самотрість, що вклеїли всі шиби)
"Розарії Самотніх Сердець"
(насолоджуючись запаморочливими духм'янощами,
але ж не Такими запаморочливими, як хоч легкий повів кохання)
очікуючи на повів вітру змін
(котрому годі проштовхнутись крізь те
загартоване у змагах за пробивання до кращого майбутнього крицеве шкло)
і помАленьку усвідомлюючи собі,
же Розарій сей - то не є жодна повітряно-легка споруда,
але важкий панцерваген, окропленний/уквітчанний ружами
(для стислої замаскованності своєї мілітарно-прагматичної суті,
або мо' і просто від прагнення скинути броневу шкаралупу розквітлий...)
котрим ми, власне, і рвались до здолання/досягнення/вибОрення мрії-мети,
(не в змозі вчути у реві-стугоні мотору
тріпотливий шелест крилець того малого капостника з луком,
що марно лукає затруті труткою кохання стріли у нашу обпалену броню)
збиваючи траками куряву - котра Крила Слави (для вдальців) або Саван Смерті (для не-вдальців)
(не помічаючи у куряві збитого траками шляху
легких зблисків геліографа - бісиків у очах тої особи, що мо' стала б тобі ...)



то Лірика.
А в Уставі (прошу я вас) написано, же панцерник сам на полі бою - до дупи.
Тра не забувати про Розвідку та Групи вогневої підтримки і зв'язку.
а паче ж того - не забувати про ПАП -- Пропаганду та Агітацію П. (прибічників/прибічниць).
Лишень провадячи таку ПАП - дасться таки
(сидячи в панцернику, таки ж,
- прецінь, на полі бою панцерник до дупи Взагалі, а не Відносно.
відносно, скажімо, піхотинця. на котрого вишколитись легко. але не нАдовго.)
залучити оту підтримку

(здивовано) саме цікаве - те, що (чомусь)
- ото чим ближче ти на тім своїм закіптюженім та виквацяним у багні панцернику до проходу на лінію ферзів
- то ота ПАП - стає все більш результативною.
(сумовито) біда лиш, що при проходженні до отої Ферзевої лінії - фігурок-то поблизу стає все менше...
нема з кого при-бічників (від при-боку своя) вербувати.
КотрЕ вистріляли.
КотрЕ виїхало на сусідню шахівницю, де не бавляться шахматами у Чапаєва.
А Котре - вже і Саме ферзь.
(а тоті ферзі - як разом зійдуться - то важко... бо ж рідко коли 2 ферзі однієї барви. Хоч і трапляється, правда.)

а там - глядь - і прапорець годинниковий - теє -- впав

Кохайте та будьте коханими!
*

Моє шанування панству, самотньому і не дуже...

Прочитав казочку про муху. Що тут казати... Занадто вже ця муха була слухняною. І наслухалася від інших мух всіляких дурниць. Набула собі таку "цяцянку", як "навчена безпорадність". Там де треба перти рогом і плювати на те, що щось не виходить та що хтось там собі думає, вона все "тишком-нишком", "п...им паром", сумуючи періодично... Шершне-особисти, мухо-павуки... страшно як навколо! І вирішила собі зробити кокон і до нього сховатися від усіляких жахів. Тільки одна проблема - з таких коконів ні шовку, ні метеликів не буває...
Гидке каченя... ще та казочка. Сумна, я перепрошую, Ви давно дивилися до дзеркала? Підійдіть ще раз і, врешті, побачте, що Ви - найкраща в світі! Другої такої не існує. І не варте уваги, хто і що думає з цього приводу - то є їхні особисті статеві подробиці. Не вмовляйте себе в цьому, то є дурниця - просто побачте, бо то є правда.
Коли побачите, що в дзеркалі сидить лебідь, починайте іноді вилазити з кокону - лебедеві це не пасує. У світі достатньо цікавих речей навіть для абсолютного інтроверта, але до них треба дійти/долетіти ногами/крилами, а не лінитися і плекати власні проблеми, в основному собі ж навіяні.

Все, що написав - не зі стелі. Я такий самий замкнений інтроверт, все це deja vu.
До речі, передайте Вашій мусі, щоби не здумала на мене ображатися - бо, як відомо, на ображених воду возять, а я не думаю, що практика роботи "волом" їй сильно до вподоби.

Mon respect.

п.Bis, dr.Trollin:
З приводу того, що Ваша Єдина не дочекалася: це означає, що Ви для неї не були Єдиним, а якщо так, то за чим шкодувати? Нав’язуватися без взаємності не варто, правда?
Я цілком з вами згідна, коли ви пишете про втрачений час. Справжня біда, коли при тому ще й надія зникла. Тоді вже і писання по стовбах/інтернатах перестає бути актуальним. Що тоді? Та просто сказати собі: “Не судилося”. І заспокоїтися. А коли вже аж дуже паскудно – написати в “Розарій”. Мені, наприклад, допомагає.

А поза тим – наш панцерник рухається вперед.
Спробувала уявити собі його, як він, неоковирний, обвитий ружами, безтямно пре по бездоріжжю, збиваючи куряву або підкидаючи до неба багно, – і стало трохи смішно: як же тоті ружі після куряви і багна виглядають?
Ой, та не має наш панцерник мілітарної цілі, повірте! Він же ж беззбройний, і нікого не наздожене, і не переїде! Пропаганда та Агітація Прибічників/Прибічниць ведеться досить в’яло, безсистемно. Він просто мандрує, як “річ в собі”. І якщо отой власник лука від нього сахається, то свідчить, що малий поганець занадто вже перебірливий і примхливий.

2 п.Святослав:
О, моя муха і не думала ображатися! Вона ж вже не малА слинява мушка, що рюмсає з приводу і без. Вона (за винятком моментів, коли переживає напади жалю до себе самої) є досить-таки загартованою і здатною до самоіронії.
А щодо інтровертів – мушу вам сказати, що екстраверти мене сильно втомлюють. Деколи хочеться зреагувати, як героїня (чи то пак герой) фільму “Здравствуйтє, я ваша тьотя”: вліпити кавалком торта зі словами: “Ви мєня утомляєтє!”
І ще одне: Ви знаєте, моя ступінь зіпсутості не дозволила мені розшифрувати, що Ви заховали під словами “п...им паром”. Крутила і сяк, і так – не знаю, хоч згинь.

Божечки, Сумна, та до чого ж Ви мене спонукаєте? Щоб я, отак, вголос, при жінках?..
Але, врешті, здоровий цинізм колишнього професійного рятівника МНС бере гору...
Увага! Набираю повітря...
Є така давня-давенна українська ідіома: "пердячим паром"...
Уф-ф! Я дуже перепрошую!
Що ж Ви зі мною зробили? Був такий інтеліґентний чоловік... і ось тобі. Бачите, на що здатна жінка? Отак от підступно змусити чоловіка виказати свою приховану сутність. А ви кажете "уваги не звертали". То Ви у дзеркало погано дивилися. Тож у Вас іще все попереду - життя тільки починається... Cherchez l'homme.

Mon respect.

Йой, що я, нерозумна, наробила! Не знати українських ідіом – сором мені, сором!
Втішає лиш одне: п.Святослав людина загартована, здорово-цинічна (за його ж визначенням), тому “виказання прихованої сутності” навряд чи йому зашкодить.

Пусте, не переймайтеся. Тим паче що нічого вже не поробиш - усе поспільство тепер вже знає справжню ціну п. Святославові.
А допомогти завжди радий - слівце там гарненьке підказати...

Якщо хтось не читає французькою, то ось такий собі переклад. Я дуже перепрошую, бо поет з мене зовсім ніякий, до того ж складненько утиснути український текст до ґальського розміру. Тож, прошу не дуже на мене лаятись.

Ну, принаймні, я не проти. Привіт землякам, заходьте.
Що ж то у Вас за катастрофа така у настрої, якщо не секрет?

2 Святослав: на даний момент катастрофа полягає у повному завалі із науковою роботою. якщо я колись із ним розгребуся, то обов'язково прийде наступна

То Ви - фаталістка?
А яка тема роботи?

Вітаю, п.Tеmpika!
Нашого полку прибуло, хоча нічого доброго в цьому нема, правда?
Пишіть в “Розарій”, будемо разом розганяти сумні думки.
Щодо моєї відвертості – я й сама дивуюся, що це мене “пробило”. Тому і тримаюся за анонімність, бо такі зізнання підписати власним іменем – то вже якийсь мазохізм.
Але як то Ви потрафили так сильно “сховатися” , що dr.Trollin розшифрував?! О, я розумію, вміння логічно мислити йому, напевно, не позичати; що то значить науковець!
Запрошення на каву/чай звучить заманливо. Нігди не пила зеленого чаю з дизайнером. Але що робити зі своїм інкогніто? Я ж з ним ношуся, як з писаною торбою...

2 п.jaguara: “... прикро визнавати фактичну приналежність до клубу...”
А це ж чому, дозвольте спитати?! Ми не меншовартісні, ми просто самодостатні. А тому – ніякого шморгання носом в кутку, а виходити на середину кімнати і висловлюватися на повний голос! А взагалі, вітаю Ваш максималізм і прошу не називати його "дурістю".

Цитата:

Першим відправив користувач сумна 2 п.jaguara: “... прикро визнавати фактичну приналежність до клубу...” А це ж чому, дозвольте спитати?! а просто дуже не люблю спати сама, а котів у гуртожитку тримати заборонено винятково через це, бо людиська у клюбі милі і добрі Ми не меншовартісні, ми просто самодостатні. та ми самодостатні незалежно від того, чи з кимось, чи ні! А тому – ніякого шморгання носом в кутку, а виходити на середину кімнати і висловлюватися на повний голос! Так, мем! зрозумів, мем! вже там і висловлююсь і прошу не називати його "дурістю". Горда впертість? вперта гордість?

Цитата:

Першим відправив користувач сумна Нашого полку прибуло, хоча нічого доброго в цьому нема, правда? Пишіть в “Розарій”, будемо разом розганяти сумні думки. Але як то Ви потрафили так сильно “сховатися” , що dr.Trollin розшифрував?! О, я розумію, вміння логічно мислити йому, напевно, не позичати; що то значить науковець! Запрошення на каву/чай звучить заманливо. Нігди не пила зеленого чаю з дизайнером. Але що робити зі своїм інкогніто? Я ж з ним ношуся, як з писаною торбою...

Бігти - звісно сюди, на Форум... власне, Ви вже прибігли. А співчутливість - то не така вже і вада...

от паршива мережа - зіла такий пост ок - пробуємо знову
2 кошеняті
слухай сюди! день був просто припаскудний!!! згоден, цілком згоден з тобою.

поясніть мені, як ваша ласка, хтось - чому коли ти хочеш зробити якомога краще - то виходить гірше нема куди??? приклад з реального-паршивого-непотрібного нафіг нікому існування: одна дорога і близька мені людина вже другий день сердита та, як то кажуть - не в настрої. можливо, не виключений такий варіант, що то тіко у моїй присутності, але факт залишається фактом. іноді, правда, на неї находить прозріння і настрій блискавично змінюється на протилежний. але то лиш миттєві явища
що я тільки не намагався вдіяти - ні тобі причини такої поведінки, ні якихось сталих змін - як алмаз - зась чим поріжеш! ну от сьогодні я таки вирішив залишити її сердитись "сама собі" та ж ні - новий приплив емоцій, а вже через певний проміжок часу ми взагалі перестали одне з одним балакати
от така от хвігня

тож для себе можу зробити висновок, що яким би близьким ви не були людині і якою дорогою вона не булаби вам - усе то ілюзія. немає ніякої ложки. і спробуйте переконати мене у протилежному - ДУЖЕ ПРОШУ ПЕРЕКОНАЙТЕ МЕНЕ У ПРОТИЛЕЖНОМУ!!!

2 Дмитрик: все не так. усе, що ти нагородив сьогодні -- теж результат твоїх ілюзій. насправді все кльово. посміхнися

2 Дмитрик: а от тим ілюзіїї від мрій і відрізняються -- бо часом роблять блояче. це у них в природі. Розумієш, в принципі усі чуттєві зв'язки побудовані на ілюзіях. іноді одна ілюзія, яка тобі подобалася, змінюється на іншу, яка вже робить тобі боляче. але теж ілюзію. тому не парся, а вигадай собі третю, від якої обом буде добре. хто казав, що якщо не можеш змінити ситуації -- зміни своє ставлення до неї? а не можеш змінити щось внутрішньо -- спробуй чисто жіночий спосіб зміни зовнішніх факторів: підстрижись там, поголись, педікюр зроби це як в деяких комп'ютерних стратегіях, коли повертаєшся на хід назад, бо комп тебе замочив, і просто купуєш вояків на одиницю менше -- циферки помінялися, формально щось змінилося, і у половині, а то й більше, випадків на тебе навіть не лізуть. вір мені -- я філолог: манюсінька зміна розстановки -- і все може стати інакше. соррі якщо що за банальщину - насправді хоч якось втішають лише давновідомі штуки
тримайся, ти не один!

підстрижись там, поголись, педікюр зроби
ти про депіляцію забула то походи по магазинах
дякую, Ягуарко

2 Дмитрик: ні, просто депіляція -- жорстоко, магазини --накладно

2 Ягуара
а мені сподобальсь твоя ідея
в якому фонтані ти хотіла би скупатися???

радьте-радьте по змозі, і бажано пошвидше

Це Ви нарешті зібралися вимити голову?

нє, Дмитрика перевірити на плавучість

для підтримки теми - мені зарас самотньо
для Ягуари - сокира не тоне

Ось іще кращій варіант, що правда, місце двоє вже зайняли, але ж циклоп не дрімає, тож нехай начуваються...
http://kuka.kontorakuka.ru/countries/europe/france/culture/fontmedi...

2 Дмитрик: печальне створіння, не сумуй. для підтримки теми -- зараза до зарази на жаль не липне та якщо знайдеш фонтан під рукою -- переконаю аби ти сам туди вкинувся, от і побачимо з чого ти там зроблений

2 Влодко: та хто ж тобі таку глупость сказав, що ми топитися там зібралися? так, поплюскатися... а як раптом хтось тонутиме - ну, виходу нема, доведеться другому спасати... або так -- підеш з нами для підстраховки?

2 Влодко: Боже, як приємно а за що така честь?

Таж, ІМХО, п. Влодку приємний сам процес (витягання з фонтану)

фонтан під парком підходить - хтось бажає приєднатись?

Справа Амелі живе та процвітає

Люди! В мене проблема:
В принцепі не сприймав себе як "самотне серце" але відчуваю, що чим далі тим більше наближаюсь до цього стану! Постійний ритм життєвого барабану: Робота - дім, побутові проблеми, короткий відпочинок, знову робота.. Пробував розірвати це замкнуте коло і невиходить! Як сказала Tempika: (...а з віком розумієш, що всі перехожі зайняті лише собою :-)) ) Єх! мабуть ще рік-Два і я точно приєднаюсь до вашого гурту (

Самотність... це таке гидке відчуття, яке роз'їдає всю душу і помаленьку вбиває її. Самотнім можна бути і з купою друзів, які сидять поруч і спілкуються з тобою, але ти їх не чуєш. Ти чуєш лиш одну самоту... Самотність - це відчуття непотрібності суспільству, дорогим людям ... нікому... Стан, коли усміхаєшся крізь сльози.. і найгірше те, що ніхто цього не помічає...
Якщо людина ні разу не відчувала стану самотності, то над цим варто задуматись... Якщо не відчути хоч раз в житті самотності, то є великий ризик не достатньо належним чином оцінити відчуття щастя, коли біля тебе є дорогі серцю люди, турботу коханого і, взагалі, його присутність у вашому житті. Як кажуть, без негативу - нема позитиву та я намагаюсь завжди позитивно дивитись на життя... Якщо щось не виходить, як задумала, то значить це 'не моє'. Якщо щастя не знаходить мене, то я сама йду на його пошуки! Життя надто коротке і швидкоплинне, щоб марнувати його на сум і негативні емоції... Треба відчути його у повній красі! Радіти дрібничкам і кожному прожитому дневі.

А щодо “pro” і “contra”:

1. Абсолютну свободу дій можна отримати і у спілкуванні з людьми, головне бути особою і не надівати маску.
2. Ніякої гарячки скуповування лахів, прикрас, предметів необхідності, предметів розкоші і тому подібного - а що в цьому поганого? Відчути себе красивою у новій сукні чи радіти від нових кольорових колготок, чи миленької білизни (моя слабкість )
3. *Сприймання людей такими, якими вони є, без приміряння (свідомого чи підсвідомого) на них ролі партнера.* Особисто я, ніколи не рахую, що спілкування з чоловіком обов'язково призводить до прагнення бачити його в ролі свого партнера. Якщо приємно з людиною спілкуватись, у вас спільні захоплення та інтереси, то навіщо дотримуватись якихось стереотипів.
4. *Розкіш бути собою: не намагатись сподобатися, не прикидатися кішечкою.*
5. *Ніякого розпорошення; сублімація в одному керунку, що особливо корисно для творчості чи для роботи.* і чим тут заважає спілкування з іншими людьми? Для творчості напевно й справді корисна самотність і страждання від нерозділеної любові. Результатом чого є печальні і душероздираючі пісні і вірші, романи...
6. *Не потрібно намагатися зрозуміти іншу людину чи шукати розуміння в інших (на мою думку, зрозуміти іншого взагалі неможливо).* Але ж тоді не цікаво жити!

P.S. 2 сумна - за ці 6 років у Вас змінились погляди на життя?

імхо, головне не звикнути до самоти!

ну у мене життя завжди було самотнє і дуже спокійне :-) надто не було над чим думати

знаєте, я захоплююсь вашим терпінням! Не знаю чи я так змогла б.... Знати що кохана людина десь в іншому місті і не знати з ким... Та й 5 років це вже солідний термін.
І взагалі, я найбільше не терплю невизначеності...

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко знаєте, я захоплююсь вашим терпінням! Не знаю чи я так змогла б.... Знати що кохана людина десь в іншому місті і не знати з ким... Та й 5 років це вже солідний термін. І взагалі, я найбільше не терплю невизначеності...