dr.Trollin - 28-7-2004 у 10:59
http://www.livejournal.com/community/lviv/9505.html?view=40225#t402...
lanis писала @ 2004-07-27 11:13:00
у http://www.livejournal.com/community/lviv
Моє місто
Сьогодні зранку знову похмуро. І ми знову незадоволені погодою. Зле, коли дощ, бо
мокро, парасоля заважає і чомусь починають погано ходити маршрутки. Зле, коли
спека, бо тоді повітря можна краяти ножем і нема чим дихати у транспорті. Так
завжди у Львові. Чистенький і брудний, пишний і обірваний, веселий і сумний,
багатий і бідний. Я радію з нього, дивуюся йому, часом гніваюся на нього.
Перетинаючи площу Ринок, щоразу маю якесь містичне відчуття балансування на
межі століть. Де ще можливо таке - народитися і жити у Львові, щодня ходити центром,
раптом подивитися трохи вище тротуару і вперше побачити неймовірної краси
барельєф на стіні старовинного будинку (О!!!). Або позіхаючи на парі в інституті,
раптом помітити кам'яного лебедя, що завмер на даху будинку навпроти.
Я пишаюся, що у Львові жив перший друкар Іван Федоров. Що у Львові монах
Лукасевич винайшов гасову лампу. Що є Оперний театр, на сцені якого співали Карузо
та Крушельницька. Що тут творив Іван Франко.
Мені байдуже до співачки Руслани. Але, боже коханий! Що то було
гордощів, захоплення і втіхи, коли львів'янка Руслана перемогла на
Євробаченні! Я не розуміюся на шахах. Але я тішуся, що є львів'янин
Василь Іванчук! Я також щаслива з того, що Леонід Ярмольник та Анжеліка Варум -
львів'яни.
Ми сваримося в маршрутках і магазинах, але ми разом, і коли у нас велика радість,
і коли велика біда. Я пам'ятаю той страшний чорний дим зі Скнилова, пам'ятаю
жах, що нескінченним потоком лився з усіх ЗМІ, досі не можу спокійно чути, як
злітають літаки, бо маю нещастя жити недалеко від летовища. Я пам'ятаю, як ми
плакали, львів'яни. Ту безмежну, тяжку скорботу і той нестерпний біль. Я дякую
Богові, що діти мої живі і здорові, що живі і здорові мої рідні, друзі, сусіди,
знайомі і незнайомі, що я жива. Сьогодні - річниця трагедії. Але я пам'ятаю візит
Папи Римського, як він співав у Львові пісеньку про дощик, як центром їхав
Папа-мобіль і як незручно було добиратися додому і на роботу. Та проте, Господи,
які всі були піднесені і щасливі. Як люди (українці, росіяни, поляки, чехи, словаки,
угорці, вірмени.... ) йшли пішки через усе місто на зустріч з Іоанном Павлом ІІ. Як
ніхто не сварився в забитих вщент маршрутках, як усі жартували і посміхалися. Я
пам'ятаю День міста, феєричне вогневе видовище (виставу театру Воскресіння
"Данило-князь Галицький"
, фейєрверк біля
Оперного театру, коли іскринки падали на нас з неба. І ми танцювали і сміялися, і
пили пиво разом із нейзнайомими людьми. Ми – разом!
Я росіянка за національністю. Я - українка і львів'янка. Кохані мої, де б ви не
були, залишайте серце у Львові. Львів любить вас.
P.S. авторка настирливо запрошується на Форум.
Олексій Мачехін - 28-7-2004 у 11:09
Може авторка пишатиметься Львовом ще більше, коли дізнається що друкарство у
Львові було і до Федорова?
Андрій Пелещишин - 28-7-2004 у 11:10
Ага, років на 70 раніше.
Анастасія Кулакова - 28-7-2004 у 11:20
Так, і винахідником друкарства був не Федоров і виникло воно раніше.
Справа не в цьому. Справа у піднесеності того тексту, у щирості. Таке можна
написати тільки "від душі". Я не Львів'янка, але маю ті ж самі відчуття,
коли перебуваю у Львові. Відчуття причетності до красивого міста з його погодою,
його вуличками, храмами, людьми.
Висновок: того "листа місту" писала щира й цікава людина.
Користувач Олесь - 28-7-2004 у 11:37
Так, і Лукасевич був не монахом, а аптекарем.
Олексій Мачехін - 28-7-2004 у 11:44
Ох зара вона дістане 
Кожень щось скаже і ніякої романтики не лишиться 
dr.Trollin - 28-7-2004 у 15:09
(обуреноволаюче) !!прагматики!! паче ж -Матеріалісти. (вибачте за негарне слово) 
тут щирість (поетична) кохання до.
а вони якісь дати...
ну раніше було...
але ж "Львів любить вас. "
во!
dr.Trollin - 28-7-2004 у 22:35
2Olexiy угу. не лишилося.
lanis Wed, 28 Jul 2004 14:39:54 UT пише
"Е-е, Сергію, щоб Вам добре було! Суворі там у Вас люди. Ну так, вибачте красно, я
не звірилась з відповідними джерелами. І писала я п-р-о-с-т-о т-а-к! Прошу передати
там, на Форумі. А взагалі, дякую за підтримку. "
зістрашили дівчину таки.
матеріялисти
Андрій Пелещишин - 28-7-2004 у 22:43
Чому зісташили? http://misto.ridne.net/member.php?action=viewpro&member=lanis
dr.Trollin - 29-7-2004 у 04:59
ну, мо' пози Зі-страшили, але ще не Від-страшили
матеріалізьм то, зрештою ще не є так зле
(хіба б ото "історичний" якщо і ще б при
владі притім він би б... - то таки...)
Юра Кириченко - 30-7-2004 у 01:01
Гарне місто Львів, файне місто Тернопіль, таке-собі місто Вінниця. Ні сало, ні
мнясо. Маленьке місто, але якусь приємну містечковість втратило давно і назавжди,
покривши всі вулиці порепаним асфальтом. З примєчательностєй тільки підірваний
Вервольф рядом, а так більше нічого і не нагадаю.
Ні, я своє місто люблю, але все одно щиро заздрю львівянам, а особливо авторці
першого листа.
Олексій Мачехін - 30-7-2004 у 15:21
Між іншим, в Вінницькій області є Бар. І взагалі місця там чудові. Моя бабця звідти
Капітошка - 12-9-2004 у 22:50
Я народилася не у Лбвові і про це шкодую. Вперше побачила Львів з фотографії.
Відтоді я серцем і душею люблю його як львів"янка. Мені дуже болить, коли
звідтам їду.
dr.Trollin - 12-9-2004 у 22:59
звісно, що болить, бо ж - ти тільки глянь, як про Львів Львів'яни пишуть.
normaliser@ 2004-09-09 20:12:00
Пилюка. Ковзаючи бруківкою, закручується десятками міні-вихорів друге опале
листя (перше опало ще влітку, захищаючи асфальт від спеки. Чи – від злив).
Але осінь у Львові починається не з приземленого шурхоту: з моменту, коли
кількість жіночих ніжок, мацаних чоловічими поглядами, стає сумно й помітно
меншою настільки, що погляди, дорогою до тих ніжок, зчіплюються між собою і
навіть починають жертися. Хіба ви не чуєте плямкання, сичання і зубовного
скреготу, коли йдете вечірнім містом?
Не чуєте, дійсно? Ви, певно, мужчина...
Вам зараз – надивитись би, нахапатись вражень, позаклеювати ними, як шпалерами чи
плакатами, всі бажання й відчуття на всю довгу, мокру осінь, на всю довгу, брудну,
мокру зиму, де ж вам зараз – чути.
А тішить те, що з кожним шаром отих шпалер все одно стаю на крок ближчим до весни.
А коли із бажань опадатимуть зжовклі шпалери –
Враз не стане мужчин: бо – весна, будуть всі кавалери...