хто що думає про Дереша??

думаю що він заслуговує окремої теми в розділі Культура...

...
хм, а можна зразу дві теми - по одній на кожен роман

Створіть теми, напишіть рецензії ...

В нас у постатях вже є тема Юрко Банзай, давайте там і будемо обговорювати Любка і його 2 романи. Тай сам Юрко (Любко) маємо віру буде туди заходити.

Пане Андрiю, щиро дякую за запрошення, за увагу i теплi слова. Ось трохи розв’яжуся з основною роботою, i неодмiнно завiтаю i до роздiлу "Творчiсть", i дещо про себе напишу, певно, вiдредагую трохи бiографiю. Мене "Форум Рiдного Мiста" приваблює i, не побоюсь цих слiв, приємно вражає надзвичайною iнтелігентністю його дописувачiв. Мов бальзам на рани Ви просто молодцi.

розриваюся між Іздриком та Андруховичем. Проголосувала все-таки за першу любов То, з чого почалася для мене сучасна укр. літ...
Люди, що думаєте про Прохаська? Вже певен час ходжу як кіт коло гарячої каші - купувати чи не купувати?
Покальчука - взагалі нафіr зі списку: письменник, який вживає звороти на кшталт "але найбільше вражали очі"...

"Покальчука - взагалі нафіr зі списку: письменник, який вживає звороти на кшталт "але найбільше вражали очі"...

А якi звороти має вживати письменник? Пiдкажiть, бо дуже цiкаво...

Чим тобі не до вподоби такі звороти?
Шо, як чувака вражають жіночі очі - то то є ненормально?..
Хто звертає увагу на бюст, хто на зад, хто на очі, а хто відразу на всьо - то його справа.
А, взагалі, той Покальчук - нормальний сучасний письменник!

Прохасько дійсно - це супер його кайфово читати, він легкий і не вимушений.
Покальчук - гм. він залишаєтиься культовим письменником, яким би він паскудою як людина не був, продажним, старим, слизьким....в нього не забереш того, що він класно пише і перекладає. Так що не треба його нікуди викидати!

спробую пояснити щодо Покальчука.

вислів "але найбільше вражали очі" поганий тим, що це типовий штамп. Штамп із шкільних творів, оповідань в районних газетках і письменників 19 століття (яких за то в жодному разі не треба судити, бо тоді такі фрази ще не були затерті до дірок).
Це лиш приклад. У мене є книжка Покальчука "Час прекрасний" на 600 сторінок. З них 500 сторінок - оповідання із одним сюжетом: як доросла тьотя зваблює хлопчика-підлітка. Нюанси і обстановка вар"юються. Інтимні сцени описані одними й тими самими словами - перевірте! Все йде за одним сценарієм. Нудьга страшенна! У Андруховича на половині сторінки "Рекреацій" більше чуттєвості і вигадливості, ніж на всьому тому 600-сторінковому гральному конвейєрі.

Чекаю на заперечення

Абсолютно погоджуюсь з fish. А такої бездарної еротичної прози, як "Те, що на споді" ще треба пошукати!

Так, штампи - це погано. Але повністю позбутися їх, як мені видається, неможливо. Вони чимось скидаються на прописні істини - затерті до масного лиску, але вірні. Звісно, коли весь твір - один великий штамп, то вже нікуди не годиться. Але якщо їх (штампів, тобто) помірна кількість - це не значить два, чи три, чи десять, а лиш те, що вони не ріжуть мені внутрішній зір - то, я вважаю, ще можна пережити. Так що... список складений дуже добре, не треба нікого викидати

я б усе-таки викинув... Забужко наприклад.

Здається(принаймі з тих що я прочитала) що всі сучасні трохи переборщили.В Андруховича відчувається якась кудинейшло ідея, а решта - вже надто всі супероригінальні. якісь ніби перегони - хто шо напише пооригінальніше. Пробачайте за таку неупередженість.

??? а що в тому поганого?

Я в трансі Люди, ви не зарано ховаєте українське не-поцмодерністичне письменство?
Запевняю вас, що
Валерій Шевчук більший письменник за Любка Дереша
Павло Загребельний - за Василя Кожелянка
Ліна Костенко - за Оксану Забужко
і навіть думаю, що Юрій Мушкетик більший письменник за Юрія Покальчука...

То не є застаріла, безнадійна і непотрібна література; то просто література, яка не відхилилась у нео- та пост-модерністичний степ. Ви заперечуєте її як таку?

Я автоматично проголосував за Андруховича )))

Та погано те, що таке враження, всі підряд помішані на божвіллі і сексі і алкоголі. Література вимирає.Епоха така? ну, тоді НЕХАЙ!Якщо воно так є, то так тому і бути.

Отарбану:
розумієте, у всьому винна школа. Ті шкільні програми, вчителі, манера вивчення, кут зору на твори були (принаймні для мене) такими примітивними (огидними) що склалися стереотипи, які не сприяють (і ще довго не будуть) визнанню тих письменників (Мушкетика, Загребельного і т. д.)
це звичайно суб’єктивно...

"всі підряд помішані на божвіллі і сексі і алкоголі. Література вимирає. Епоха така? ну, тоді НЕХАЙ"

2 Гриці: Перепрошую, а що ж ви читаєте? Згодна з тим, що книжковий ринок (не в значенні "базар" завалений трупами безвинно вирубаних дерев, та повірте мені, як людині, котра трохи вариться у цьому середовищі, не все так безнадійно. І не вимирає якісна література, а просто їй дуже важко пробитися на поверхню того моря макулатури, яке нині маємо. Ще Оскар Уайльд сказав, що немає аморальних книг, а є книги, написані добре, і ті, які написані погано. Звужувати сучасну українську літературу до понять "божевілля-секс-алкоголь" все одно, що зводити людьське життя до віх "родився-вчився-помер". Це теж правильно, але чи є це ВСЯ правда? Епоха така? Ні, вибачте, я переконана, час створюється людьми. Станьмо іншими - і епоха буде іншою. Демагогічне гасло (або придуркувато-романтичне, як кому більше подобається , але то є факт такий - ми творимо своє оточення. Може, якщо ми будемо критичніше ставитись до доріг, які ми вибираємо , то не буде звучати оте безнадійне "нехай"... Що то значить - "нехай"? Яке ще "нехай"? Нехай конає в конвульсіях культура, а ми декадантськи зітхнемо "О, така епоха"? Якщо хочеш щось змінити - змінюй! Принаймні, будеш знати, що зробила усе, що від тебе залежить!

Шановна Гриця
- ні не всі підряд
просто забудьте на деякий час про Андруховича й Іздрика і ваші занепадницькі думки зникнуть самі собою..

2 тихий вечір

Хммм... Аргумент щодо шкільної програми - дуже поширений; але ж ми не віримо у фройдизм, то як ми можемо вірити в те, що дитячі травми змушують розумну, розвинену й самоактуалізовану людину відкидати величезний масив якісної літератури?
Антонича ви визнаєте, бо його любить Андрухович А Вінграновського або там Тичину - нє. А Стуса ви визнаєте? Стус, як на мене, перший український постмодерніст (це можна навіть обґрунтувати), але ж його вчать у школі... А Ліна Костенко теж стала жертвою шкільних жахів?

Я не кажу про літературу 19 століття; це окрема тема, її взагалі можна не любити й не читати з принципу, бо вона створювалась в умовах зовсім іншої свідомісної парадигми. Але наші українські шістдесятники, література Розстріляного Відродження, зрештою, наші сучасники поза "Станіславським феноменом" - вони що, нічого не варті?
Що тоді є українська література?

якщо чесно, Стуса в школі ми чомусь вивчали досить-таки побіжно. Я взагалі не пригадаю, що там було. Ну реферат, біографія (і то в курсі історії України), а які вірші читали - хоч убий не згадаю. Так шо Стус навряд чи асоціюється у мене особисто зі шкільною програмою...
Тичину відкрила для себе сама - щось дуже подобалося, як на мої тодішні смаки...
Але загалом мабуть, так. Незалежно від того, яка була вчителька. Просто прочитане невчасно - такі й висновки. Зі шкільних уроків я тоді винесла українській літературі цинічний дитячий вердикт: сентиментальна шо соплі по коліна і геть усе про те як пан виграв наймичку.

ps. приємно тепер і тут тебе бачити.

2 fish

Ну аякжиш, раз уже закликали, то я і тут повиступаю ))
Я про тебе особисто і не кажу, бо не сумніваюсь, що ти знаєш як Ту, так і Ту українську літературу. А може, навіть і Тууууу, про яку я скромно мовчу, тобто про "премодерністичну".
Я собі думаю, що предмет "українська література" не має права на існування. Повинна бути "історія української літератури", а також вільне "читання". На читанні діти нехай би вчилися читати і оцінювати, добирати і вдуплятися; на історії - зубрили біографії і періодизації. Але це окрема тема.

З іншого боку, якби вони дітям не вбивали цвяхи в голову змалку, то як би вони дітям довели, що, приміром, коломийково-примітивний Тарас Шевченко є Найкращим Українським Поетом? Хіба можна давати маленькій людині право вибору й оцінки?

... Так, справді, Стуса в школі майже не було.. Так, він повинен визнаватись..
Але в школі відверто спаскудили ту літературу. Серйозно. Це справді було прочитане невчасно.
А щодо сучасної - то хіба тут не простежуються різниця між поколіннями (хай навіть у 4-5 років, не говорячи про 10-20). Станіславський феноменен на те і "феномен" щоб ілюструвати ці процеси.
І чому ви кажете шо не визнається "не-поцмодерністична" літ-ра? Вона просто не така популярна. Навіть ті ж самі Медвідь чи Моcкалець ... - про них просто на кожному кроці не говорять.
А поділ на сучасне і "минуле" все ж робити варто і справедливо. Хіба сучасному українському читачу (чи як там його називають) видаються актуальними не-сучасники? Напевно шо ні. От і не читаються вони.

2 тихий вечір

Не знаю, коли ти закінчив школу, тобто - чи давно... Але з роками враження можуть трансформуватися. Спробуй, може, щось перечитати з зіпсованого шкільною програмою? Крім того, література ХХ століття вивчається в 11 класі, в пору тотального забивання, а в нас вона взагалі закінчилась на Ліні Костенко.

Щодо популярності, ти теж трошки не так ставиш акценти. Так, усі знають ім'я Андруховича і майже всі його читали; так, народ переважно прочитав "Польові дослідження" Забужки, рівно як і "Зелену Маргариту" Пиркало або "Ключ" Шкляра, хоча я б не сказав, шо то є література високої проби, як "Стежка в траві" Шевчука. Але український аванґард (до якого чи й можна тепер зараховувати неомодерністів/Бубабістів) є популярним серед тисяч і друкується тисячними тиражами; звісно, звісно, читачі його - "луччі люди".

Ставити знак "=" між постмодернізмом і сучасністю є жорстока помилка. Український постмодернізм - не період, а окремий дискурс, який прийшов до нас із запізненням і мав дуже специфічне, фрагментарне, "креолізоване" втілення. Світова свідомісна парадигма вже проминула постмодернізм і вступила в якесь нове... мгм...

ну в принципі все так. звісно.

А те, що тиражі тисячні означає що визнання є, просто ці прізвища не потрапили до опитування...

Наталка: я пишу, але шо з того? а читаю шестидесятників, і покищо не деградую. а чим я зможу збагатитись від Андруховичів- Іздриків? Красною мовою??Глибоко-філосовськими ідеями та моралями? Історією? Чим?Пробачайте за емоції. І всерівно років так через нн дехто з них вивчатиметься у школах як "література 20 21 ст."

Гриця: Чим ти можеш збагатитися від того чи іншого письменника або поета, можеш знати лиш ти сама. Що до того, буцімто ніхто з них не вивчатиметься в школах - ну, перше, це ще бабця надвоє ворожила, а по-друге, школа... о, школа - то круто! То серйозний показник! Я в школі не вивчала Олександра Олеся, я навіть не знала, що є такий поет, а нині щиро вважаю, що, як лірик, він АС Пушкіна за пояс заткнув, як кажуть ті маленькі друзі, що верещать під моїми вікнами російських блатних пісень, "льогко"!

"я пишу, але шо з того?"

А шо з того має статися? Це ж добре! Пиши.

що ж я тоді маю зробити, щоб потім знати, що все зробила? (Про Олеся файно сказала, влучно!)

Просто бути собою, Грицю. І в творчості і в житті. І не здаватися, якщо відчуваєш - те, чим займаєшся, твоє. Знаєш, я, коли починала писати прозу, вважала десь так, як ти - куди мені пробитися, і нічого нового я не скажу, і нащо мені ровера наново придумувати, і взагалі... все погано... але не писати не могла. Папір переводила зі вражаючою впертістю А коли мені зателефонувала координатор "Коронації Слова" і сказала (цитую) "давно я не читала такого світлого і романтичного твору", я розплакалась. Від щастя і від того, що оті недоспані ночі, оті кола під очима, ота зима на картоплі, щоби грошей вистачало на картріджи, на інтернет, на папір і каву, отой постійний напівнепритомний стан - все не дарма. Бо, принаймні, одна жінка цілу ніч (бо сказала, що читала запоєм) була щасливою. Що вона не дарма згаяла час. Що вона сміялась і плакала над романом, у який я вклала душу, і від того - від її добра - мені теж було добре.
(Вибач за патетику, прошу, на мене інколи находить

Гм... це мабуть в чомусь і добре, особливо як початок, але я особисто ніколи не купую книжечок Коронації (хоча літературу суч укр письменників перечитую з маніакальною впертістю, все, до чого лапи доходять і на що копійок стає), - можливо, упереджено, але ставлюся до того, що видається під цією маркою, як до чтіва. Зрозумій, це не спроба тебе образити, а лиш засторога.

Угу. Застрогу прийнято, тільки від чого вона, я так і не зрозуміла. Від того, щоби перестати писати "чтіво" (це від слова читати?) і почати писати розумні речі, від яких у людей прогресує головний біль? Я не вмію, не хочу і не буду того робити. Я не філософ, я просто люблю життя і пишу про те, що мені подобається. Твоє право на упередження я підтримую, але навряд чи я стала б узагальнювати одним епітетом твори, з якими я не знайома. І мені байдуже, чи валяється книжка на кожній розкладці, чи її читають просунуті люди Я не на цьому базую свою думку. Доки роман (повість, оповідання) не прочитаний, нічого сказати я не можу.

класно! Успіху далі! але мені здається вірші важче сприйняти. чи може й ні. можна запитати що ти написала? це можна десь придбати?

Я тут читала, що ви тут понаписували - треба підняти нову тему, кого потрібно чи не потрібно вивчати у школі з українських поетів.
Щодо Тичини та Вінграновського-вони мої улюблені поети-я їх навіть напамять цитувати можу.

"але мені здається вірші важче сприйняти. чи може й ні"

2 Гриця: я б сказала, що все залежить від рівню прози та поезії, а ще - від чутливості людини, яка це сприймає. І ще одне... вірші зараз важко надрукувати, справді цікаві є, я такі речі чула, що в мене аж мороз по шкірі біг, а от з видруком - проблеми. Не знаю, як у Львові, а в Києві крутять по всіх FMах, у багатьох газетах є також реклама такого собі Юхніци. Вірші не читала (окрім одного, на календарику, що кинули у поштову скриньку. Саме цей нє ) Але ж така потужна рекламна кампанія... навіть на фірмі один чоловік, який у поетичному розвитку зупинився на дитячих віршах Агнії Барто, питався, чи я не знаю, що то за Юхніца. То ж хлоп або сам нє бєдний, або має дуууже багатих спонсорів. Тобто в цьому проблема, на жаль, але талантів багато
А що до мого роману... має вийти десь у листопаді, ще не скоро, і можеш мені повірити, я вже хочу, щоби був листопад! Божевілля! Я обіцяла Форуму примірник, а де один, там два, три і т.д. (десь до 10, бо більше не вийде. Мені обіцяно щось 65 авторських примірників

Планується вивчати у школі "Рекреації". Але Андрухович проти цього:
"А я ненавиджу школу і всі наші традиційні вчительські ідіотизми. Поцікавлюся, чи можу я скористатись можливостями авторського права і повернути все на місце. Хай дітиська вивчають письменників правильних, лауреатів і теде - Пашковського, Римарука, Герасим'юка. Навіщо калічити юні душі авторами переверзійними?"

З інтерв'ю Андруховича газеті "Ратуша", №35, 2003

правильно! Якщо вже так хочуть позбочуватися, нехай Позаяка вивчають.

Позаяка дітям не можна, вони, тоді почнуть лапати качаок (і далі по тексту...

А я чув що не лише Андруховича, а весь Бу-ба-бу

...і всю "пропала грамота" /вперто додала fish /

Нещодавно перечитала Забужко. То якісь пародії, поясніть! Наче вона в 5 класі. Зміст лежить на долоні і зовсім нецікаво.

згідно зі сподіваннями такої собі Ірени Карпи, "мощі Забужко і їй подібних колись таки перегниють, і ми все-таки матимемо справжню українську літературу".

це так..., повністю суб’єктивно звичайно...

до речі, а як вам сама Ірена Карпа у ролі письменниці? (див. Четвер 16)

Я знаю співачку Наталку карпу. Вони сестри? Якщо так, тоді цеи попсова літереатура...
Киньте на форум щось почитати Ірини Карпи.

ось тут є її "Сни Ієрихона" : http://www.ii.lviv.ua/chetver/n16/erena.htm
(правда там немає "50 хвилин трави"...)

ці речі я ше не читав... (якось так вийшло). але має бути чимось вартісним. Бо на живо Карпа справляє вражання крутої інтелектуалки (шось типу доктор філології; викладає...).

А ще, якщо не помиляюсь, вона є вокалісткою гр. "Фактично самі" !

звичайно, Фактично самі.
А ще, виявляється, Міщенко (Таліта кум) собі там щось пописує. Читала її оповіданнячко "Кіт" - нічогеньке.

А у Наталки Карпи ниньки бьоздник, до речі...

Але того мабуть ніхто не помітив. ВАСИЛЬ КОЖЕЛЯНКО через "Я", а не "ю". Модераторе, виправте недоречність, Кожелянко того вартий!!!

Про Ірену Карпу можу сказати лише одне - це навіть не бульварне чтиво. Їй разом з Пиркало треба ще вчитись і вчитись писати ДЛЯ ЛЮДЕЙ, а не для себе. Хоча в цьому плані Пиркало на голову вища. Звичайно, кожен сприймає літературу по-своєму. Комусь те навіть подобаться. Але нашарування всіх тих образів у "ЗнесПаленого" - це саме те, за що я не витримую Станіслава Лєма. Тим більше, що легко прослідковується їхня природа (і це, як не прикро, не плюс, а мінус). Тим більше, надто Карпа пише схоже на Іздрика. Ви пробуйте спочатку почитати його, а потім її твори. Вас виблює на асфальт простісінько під колеса першого ліпшого трамвайчика.

З укрсучліту мене вразив ТАРАС ПРОХАСЬКО. Гігант. І без блюзнірства і самовихваляння про якийсь там "станіславський синдром", який існує виключно в головах бу-ба-бістів. Основне правило літератури (і журналістики теж, до речі) - писати треба ДЛЯ ЛЮДЕЙ. І звання "магістра філології" (Ірена Карпа) ще не дає людині право називатись письменником. Це всього-навсього - вища освіта. Це я до того, що рано їй ще книжки писати. Он, Кучма теж "письмменник". І зараз готує нову книгу. Вам цікаво її читати буде?

Доречі - почесний академік КНУ ім Шевченка. Ви тільки не подумайте що в професорства нашого хтось питав.

Молодець, п. Юрію!

"ЛЄМ" українською - ЛЕМ, через "Е", а не "Є". Модераторе, виправте недоречність, Лем того вартий!!!

і взагалі я в шоці. Ви певно не знаєте про що говорите. Або говорите просто так. Щоб щось сказати і когось зачепити.

направду, ваші вище наведені думки "висмоктані з пальця"


П. С. Невже ви справді думаєте що письменник повинен виконувати якісь правила!? Писати для людей? Та ви що... Хто вам таке сказав.
Ви хочете сказати що Прохасько бере і пише спеціально для людей? Тобто що він турбуєтя про те чи їм буде цікаво, чи вони зрозуміють його образи, настрій, БАЧЕННЯ, ... ?? Та ніколи в житті. Справжні пишуть для себе, тому що це їм потрібно. І люди це читають не тому що це написано для людей, а тому що це їм теж потрібно.

Я, звісно, перепрошую - сам аж ніяк не гуманітарій, проте мені здаєтся - якщо людина пише для загалу, то мусить щонайменьше мати що сказати цьому загалові (а не завалювати цікавим словоблуддям) і, по-друге, вміти це сказати.

Бо інакше вийде твір для "обраних", що розуміють мову письменника.

А мені не важливо, чи пише письменник для себе, чи для людей. Я від нього хочу одного: щоб він писав ДЛЯ МЕНЕ. Всіх, хто пише не ДЛЯ МЕНЕ, автоматично заношу до нездар і ставлю жирну крапку.

Звичайно. Тобі ж казочки сподобалися.

Цікава дискусія. Я оце замислилась (письменницею себе називати не буду, бо боюся ) чи для себе пишу, чи для людей? Для себе - і так, і ні. Для себе - це як графоман, його ніхто не читає, а він все пише, пише, і - в шухляду! І водночас... як бути з тими моментами, коли нікому вилити душу, або просто на душі такий тягар, що нікому й сказати не можеш? Навіть собі боїшся зізнатися? Хто що робить, а я - пишу. Отже, для себе. А з іншого боку - хочеться, щоби люди читали, щоби їм це подобалось - отже, для людей!

писати тре те що хочеться. а там вже кому сподабається - добре, кому ні - їм же гірше))) я теж так роблю. тільки от проблем - батьки не розуміють.

О, моя мама спить і в своїх рожевих снах бачить, як її доня покине "оту дурню", сяде за баланс і почне орати бухгалтерську ниву. Я вже писала - батьки просто проігнорували моє нагородження на конкурсі. Не прийшли. Не змогли - дуже були зайняті. Подруга з іншого міста змогла приїхати, а вони - нє. (Шкода, до слова, що я тоді ще не бувала на Форумі Рідного Міста - ото б мала групу підтримки, уявляєте? Там і концерт був для переможців - переважно попсовий, а так... ех, могло би бути краще!!! ) Та розуміння або не розуміння батьків мене вже не зупинить. Я безнайдіно зіпсована людина Я - маніяк, як сказала та ж мама!

ні, це жахливо. мої би напевно прийшли, але з радості за мене. тато мого вабще не читає і оправдовує тим, що нічо не шарить в поезії. а мама постійно каже" от я б не так написала, а так, і тут нашо було таке писати, і там не те слово, а там рими нема....зміст її не цікавить.(((((((
та, з форуму до тебе на нагородження б армія прийша а не група.))))))))))

Дякую. Юрку, але я хіба називала?

Може б пан Юрій поділився б з нами "цікавим досвідом" спілкування з письменниками? Бо ж таку інтригу завів - краще б розповів щось...

А може б пан Олексій саменький спробував якось? Я вже ніби все сказав...

2 fish
тобто? я читав. нарпиклад, про рибу

Пан Юрій такі слова каже: "Якби Ви були знайомі з творчим процесом письменника, то не задавали б таких нудних питань. Походіть на літ-вечори, зустрічі з письменниками... Вони Вам скажуть все без мене. Корисний досвід. "

Або ж: "Геніальна сентенція. Вас треба занести в енциклопедію якусь. Тільки от яку - я не знаю. Або "Пафос та словоблуддя українського народу", або "Неприший кобилі хвіст". Можливо, товариство підкаже ще якісь збірки "перлів всезнайок"?.. "

То мабуть пан дуууже розумний. То ж всі й заклякли - чекають коли пан поясне, поділиться досвідом навчить нерозумних - про що і як пишуть письменники, про що і хто спілкується на форумах....

Всі просять пана.

Не думав, що змушу Олексія комплексувати стосовно розумових здібностей. А говорили про письменництво...

Олексію, ти спочатку уважно перечитай власну біографію. Стосовно "розумності". А потім дійсно, спробуй потрапити на зустріч з кимось із письмменників. Ти ж, сарако, навіть не знаєш, про що ж тут більше написати, крім якихось "колючих" шпиньок на мою адресу...

Давай, попускайся легенько і займайся своїми справами, бо Андрій Пелещишин ще цю тему закриє

В тебе унікальний дар балакати не по темі. На кожен аргумент має бути контраргумент. Тоді можна сперечатися. А не "ну давай починай нас тут всіх вчити як дітей робити!.." Сам вчися. Для чого переводити час і гроші на пояснення?

Ну якщо вже перейшли на ти, то поїхали:
Не ти мене напускав, хлоп, не тобі й попускати, менеджер ти розумний. Чи може вважаєш що зайшов в інтернет, виліз на форум, побачив першу-ліпшу тему, всіх "попустив" і самий крутий на все село хлопець?

Власні месаги спробуй перечитати - окрім гонору навряд що знайдеш. Розум проявляється не в наїздах - а в аргументованості думки. Вирішив ту всіх чомусь повчити, вважаєш що розумний? Ну то давай! Я вже чекаю. Напиши щось своє, від себе - бо ж найзджати кожна шавка вміє. Досі бачу лише відмазки - "не збираюсь вчити, не буду писати" - то може й нема чого?

Здається якийсь ти компактний - замкнений та обмежений. Менеджер, словом.

Пацани, перестаньте. Можна не зважати на наїзди й ближче до теми?

На особистості переходити не варто, але в мене про п. Юрія Карашівського склалося таке враження - це людина, яка вважає "Ось я зараз прийду і покажу вам, темним, світло в кінці тунелю"! Це враження склалося з першого повідомлення в закритій нині темі про Скрябіна, і з тих пір, на жаль, тільки міцнішає. Якщо деякі питання йому здаються нудними - немає нічого простіше, в ігнор їх! Не відповідати, та й годі. А постійно підкреслювати, що те у того зле, а в того ще гірше - то вже не дискусія виходить, а міні-реферат на тему "Планета Земля і швидкість її обертів навколо мене". Сприйняти іншу думку легко, якщо вона не висловлюється у формі "На цей рахунок існує дві думки, одна хибна, а друга - моя". Чи п. Юрій сам такий толерантний до інших думок та захоплень, що одні називає словоблуддям та "Не приший кобилі хвіст", другі - медико-еротичними термінами, що взагалі для мене, як плювок в лице. Він вважає, що має на це право? Це термін? Прекрасно! То нехай терпить аналогічне відношення і до себе.

Привіт усім!
не знаю шо тут ще додати, але щоб уникнути "розборок" з п. Юрієм скажу лише дві речі:

1. так я читав Воннеґута, я теж вважаю його великим і т. д. і я маю досвід (хоч і невеликий) спостереження за літ процесом і т. д.
Але що з того. Це складно в цьому всьому розумітися...

2. а ще я читав Моcкальця і не можу не зацитувати:
"І це важко. Але це чесно. Неможливо бути легким, неможливо мати власний простір, якщо ти опираєшся на ті або ті авторитети, якщо ти посилаєшся на когось, а не на самого себе. І справді: на кого можна покликатися? На кого можна покластися? Ні на кого. Відтак робота триває, січень закінчується сьогодні, а лютий розпочинається завтра".
Так от, хочу сказати, що мені байдуже хто пише прозу, сивий дядько чи одноліток. Навіть якщо там немає меседжу і це здається графоманством – якщо там є душа автора я це буду читати і насолоджуватись. Це ж наша література! Це ж все ілюстує певні процеси в нашому суспільстві. І чим більше таких ілюстрацій, тим краще. Я не буду казати що от тій-то книжки ще зарано писати, а от після того і того вас знудить під перший-ліпший трамвай і т. д.
розумієте?

наразі

2 Олексій
Попустись.

2 Наталка
Дякую за комплімент. Питання дійсно нудні. Тому я на них не реагую. І чого це тебе так зачіпає? Бачиш в моїх месагах гонор - ігноруй!!! Нема чого і нема кого (головне!) повчати.

Тихий вечір правду пише: все неоднозначне. І підхід в кожного різний. Комусь Карпа до шмиги, комусь ні. Література - це мінеральна вода. Випив - і освіжився... Але не кожна водичка смакує. Таке враження, що ви загіпнотезовані тут і в вас також існує дві думки: наша і неправильна. Колективізм=революція=тоталітаризм=стадні інстинкти=смерть особистості.
Поважайте особистість і вона вас не зачепить своїм ЕГО. Повага - це дистанція. Тримайте дистанцію, люде!!!

йой, пане Юрію не ту правду я пишу. не те я мав на увазі. і не траба перекручувати на свій манір.

Йой, люди!
та що ви вчепились за пана Юрія!
Мені пан Юрій зара є більш симпатичний ніж за часів його НБМ-редагування!
Редактором Він був набагато гіршим, самі можете пересвідчитись, прочитавши теми з розділу НБМ. А зар людина висловлює наразі свою думку, що я шаную!

Прошу припинити, шановні друзі! Ви вже занадто відхилились від заданої теми.

А пана Юрія я прошу не займатися цілеспрямованим провокуванням інших учасників. Пригадую, як Ви модерували мертві тепер (по незрозумілим мені причинам) розділи НБМ, Вам не надто такі відвідувачі подобалися...

Якщо піде далі оффтоп, я буду змушений видалити штук 10-15 останніх повідомлень. Тему закривати шкода. Бо цікава

Дуже прошу тих, хто читав "Кобзар 2000" братів Капранових, висловити про нього свою думку.

Ну я вже тобі казав... ще й тут напишу:
Що сподобалось:
1. Жива, цікава мова. Читається легко, невимушено, цікаво
2. Цікаві сюжетики (майже всі), реалістичність

Несподобалось:
1. Книжка недопрацьована - немає поєднюючої йдеї. ОДна маленька глава посередині могла "підняти" сюжет ще й у вертикаль, подарувати йому другий вимір замість порпання у "площині". То могло бути що завгодно - хоч розповідь про слизьку гидотну потвору яка завжди сидить в чорній хмарі і створює тих суккубів, вовкулаків...
2. Жіноча частина слабка - розраховано на.... ну незовсім обдарованих (даруйте, якщо когось образив). Дуже схоже на статті у жіночих журналах - чоловіки падлюки, а от вона - нещасна і тому стала відьмою....

Тому загальне в мене враження нейтральне - непогано попрацювали, але не допрацювали.

п. Юрію Карашівському: Дякую за інформацію про новий роман Шкляра - дуже зацікавилась, куплю.
Олексію: назагал, я з твоїм враженням згодна. Як плюси, так і мінуси ти окреслив добре. Для оповіданні "Катеринка" я запропонувала мужу альтернативне закінчення: жінка залітає в квартиру і вбиває невірного чоловіка (як саме - то вже багато варіантів), а його коханка має hard time, пояснюючи міліції, що до неї в кватирку влетіла гола відьма і прибила любчика. Ну, тут або в’язниця, або психлікарня... Чоловік цей варіант вислухав, якось так засумував і сказав, що я дуже вже присікуюсь до авторської розв’язки

Подивився список.І засумував. Список дрібненьких письменничків. Отака вона укрсучлітература.

Укладачеві списка. Ви б туди хоч для годиться ввели Валерія Шевчука. Чи він за віком не проходить

Не погоджуюсь, з тим, що "ось така вона дрібненька укрсучлітература" Просто - і про це вже говорено - сто тисяч разів - письменники, молоді і не дуже, не мають підтримки від держави, я говорю навіть не про фінансування творів, держзамовлення і т.д., а про те, що не існує (вірніше, не виконується) певна квота - в якій ще країні 85% відсотків літератури - іншомовна? Тому з українських авторів пробиваються ті, яким є чим зацікавити читача, яким є що протиставити отій навалі. А добре це чи погано - теж, як дві сторони однієї монети...

Валерій Шевчук, безумовно, достойний бути у списку стократ більше, ніж Кокотюха чи Покаль... Мені надзвичайно смакують його химери. У той же час на енній книжці починаю відчувати в ньому вже певну передбачуваність. Це не тішить. Ніхто подібного не відчував?

Давайте попробуєм сформувати аналогічне опитування для невітчизняних письменників. Тут самому визначитись з 10 дуже складно. Тому давайте, аналогічно до хіт-параду, свої пропозиції по 5 письменників. І на протязі місяця визначим 9-ку для опитування + хтось інший.

Увага. Для цього формується нова тема "Закордонні письменники".

Дорогий Інгваре!
В принципі, згодна з Вами, але не в усьому, бо не вважаю, що всі російськомовні книги, які "знайшли дорогу до серця читача", такі вже гарні. Просто є таке поняття, як попит, і є таке, як пропозиція, і коли пропозиція формує попит, виходить те, що виходить - люди споживають низькоякісне "чтиво". Кажу це, не як противниця "масової літератури", навпаки, вважаю, що без неї не буде інтелектуальної літератури. Повинні ж видавці на чомусь заробляти гроші - це нормально, а у нас цього чомусь бояться. Зізнатися в тому, що хочеш заробляти гроші на книжках - ледь не поганий тон. Я впевнена, що у нас багато цікавих авторів, і за рік-два в цьому списку для голосування будуть нові прізвища.

Попитом зараз, мабуть, стабільно користуються Андрухович, Іздрик, Шевчук і Винничук... Може, ще якісь?

Лівівяки! Руки геть від Андруховича!



Жарт....

Щоб збудити попит на поезію, треба багато працювати. Треба усвідомити, що гроші, вкладені у випуск поетичної збірки для видавця - то інвестиції в доволі далеке майбутнє. При книгарнях, як це було колись, можна влаштовувати поетичні вечори, зустрічі з авторами, книжкові лотереї, і т.п. Треба пропагувати наших класиків, того ж Тичину, чи Олеся, приділяючи водночас увагу і молодим авторам. Треба видавати тематичні збірки. Бо книга - то книга, при всій любові до інтернету Але оскільки все вищеперераховане держава якщо і буде робити, то дуже не скоро, потрібні меценати.

Андрухович: егей! Лівівяки! я не бачу ваших рук!

Уночі автоматники захопили Спілку письменників України
13:07 [ 3.11.2003 ] | UNIAN

У ніч з 2 на 3 листопада близько 24.00 у Києві було захоплено будинок Національної спілки письменників України на вул. Банковій, 2.

Група людей у цивільному вибила двері в актовий зал з чорного ходу, після чого відкрили парадний вхід людям з автоматами.

За свідченнями чергової, люди з автоматами довго грюкали у двері, вимагаючи, щоб їм відчинили, заявляючи про замінування будівлі. Чергова не відчинила й викликала міліцію. Міліція приїхала у той час, коли люди, які потрапили у приміщення з чорного ходу, відкрили двері автоматникам. Правоохоронці затримали чергову і відвезли її до Печерського райвідділу міліції для надання свідчень.

За словами чергової, міліція нікого з “бойовиків” навіть не намагалася заарештувати, і мала на меті затримати лише саму чергову. До приїзду правоохоронців вона встигла повідомити про надзвичайну пригоду кількох письменників, зокрема голову спілки Володимира Яворівського. Коли прибув В.Яворівський, біля будівлі знаходилося четверо міліціонерів, серед яких заступник начальника Печерського райуправління міліції, начальник міліції громадської безпеки Микола Барило. На запитання про ініціаторів проникнення до Спілки письменників він нічого не зміг відповісти.

У цей час директор будинку НСПУ Василь Фольварочний з огляду на бездіяльність правоохоронців вибив забарикадовані двері чорного ходу. Проте, у приміщенні нікого із сторонніх не було, окрім члена спілки Романа Коваля, редактора газети “Нескорена нація”. Р.Коваль відмовився від коментарів. Новоприбулий наряд міліції затримав Р.Коваля і склав протокол. В.Яворівський залишок ночі провів у Спілці письменників, повідомляє прес-служба "Нашої України".

29 жовтня в ефірі ТСН каналу "1+1" пролунало повідомлення, що Національна спілка письменників України висловила недовіру голові В.Яворівському, який є членом фракції "Наша Україна". Рішення про недовіру В.Яворівському було ухвалено на "загальних зборах" Спілки письменників. У телевізійних новинах було повідомлено, що В.Яворівському закидали "надмірну політизацію" НСПУ.

30 жовтня голова НСПУ В.Яворівський звернувся із заявою до міністра юстиції Олександра Лавриновича, в якій йдеться про визнання недійсними рішень “так званих вчорашніх загальних зборів” щодо його відставки і внесення змін до статуту організації.

За його словами, 29 жовтня “на автобусах з номерами АП (Адміністрації Президента) були звезені до Києва люди, їх погодували”, і “87 осіб вирішували долю Національної спілки, і це при тому, що деякі з них не є її членами”. В.Яворівський наголосив на неправомірності таких зборів. За його словами, на сьогодні НСПУ нараховує 1 тис. 832 членів.



До чого б це все?

А хто такі лівівяки?

Знаєте після тих викриттів у стукатстві таварища Яворівського, йому б ліпше заховатися на пару років від людей а не корчити з себе постаждалого від наїзду влади.
Ґендлювати на майні Спілки він мастак, літератор слабенький та ще й стукачок в купі з Драчем та Павличком хоча в останнього хоч талант непересічний був. Отакі вони наші провідники. Кому вірити?
p.s.
тільки не кажіть мені про провокації з боку КГБ. в 29 років лауреатами просто так посередні літератори не стають.Відпрацював своє таварищ Яворівський. Доноси не горять.

А докази?

я в шоці...

2 Ingvar Olaffson. Дуже стає цікаво: якщо ви страждаєте від діяльності влади, то як ви себе маєте почувати. Тут є два варіанти: проковтнути і ступитись або боротись. Яворівський вибрав друге і, як на мене, правильно зробив. Щодо слів "стукачок", то якщо ви це нічим не доводите, то їх не вживайте. Аналогічно я вас можу назвати стукачом. Крім того Яворівського було обрано нардепом у сусідньому з моїм округом і я довіряю людям, які за нього голосували. Тому ображаючи Яворівського ви ображаєте їх.

2 Ingvar Olaffson: Що до збірки - ні, не маю, на жаль... Скоро має вийти мій роман, але то проза З віршами, як ви, безперечно, знаєте, складніше. Мені вже не раз казали, щоби я шукала меценатів, але я не вмію... Тому користуюсь тим, до чого поки що маю доступ - інтернетом.

Цікавий, звичайно вибір: Андрухович чи Дереш (то трохи подібно на вибір, що ліпшіше - Людкевич чи Кіркоров)... Я за Іздрика голосував.

Дужже мене розвеселив аргумент на підтримку невключення Подерев"янського "він себе не вважає письменником": Дереш, очевидно - вважає

От ще ніяк не второпаю , що означає пункт "Хтось ІНШИЙ з НАВЕДЕНИХ"...

2 Нормалайзер. "Хтось ІНШИЙ з НАВЕДЕНИХ." З того давно вже всі посміялись. Зрозуміло, що там помилка, має бути ненаведених.

Якщо ЗРОЗУМІЛО, що там помилка, і давно зрозуміло, чи не простіше її виправити, а не казати: з того вже давно всі (ну, крім тебе, звичайно) сміялись...

А ти як думаєш, чому вона досі не виправлена?

Коли стояли в черзі за Гаррі Поттером, я зайшов в сусідній відділ НТШ і придбав книгу "Нерви свободи". Це 25 есеїв різних український сучасних авторів (Андрухович, Ірванець, Забужко, Дереш, Жадан і т.д) про свободу. Сама книга присвячена пам'яті Набоці та Кривенку. Вчора майже цілий день читав - супер.

а, знаю, Мартінка собі таку купила теж. Я поки що лиш проглянула поспіхом, але, здається, вартісна штука.

пан Нормалайзер порівнює Дереша з Кіркоровим і не вважає його письменником?... Чи можна пояснити why?
(Бо я напевно чогось не доганяю... )

може мав на увазі схильність до "запозичень"?
Підозру маю, що Нормалайзер з тим чувачком просто ближче знайомий, тому й не визнає. Так само можна (і варто) лаять Ульяненка за запозичення в Пашковського і ще більше Вольвача за запозичення в Ульяненка...

Так ясно, ще ж Стравінський казав, що "хороші композитори не запозичують, хороші композитори крадуть"! Тобто, якщо ти поганий письменник, то в когось запозичуєш, а якщо хороший - то в когось дерЕш

Сьогодні у сніданку з 1+1 презентували книжечку доньки андруховича. Зараз вона в п'ятірці кращих за рентийгом Книжки року (чи щось таке), а якийсь критик навіть назвав її принцесою української літератури.
Цікаво - це дань моді, чи справді добре дівчина пише?

Дереш не письменник, а попсовик. І не тому, що запозичує, бо запозичують усі, а тому, що не ґенерує власних ідей. Бося, що й Андрухович у прозі попсовик, хоча в "Дванадцяти обручах" він уже цікавіший. І жадан у прозі попсовик, крім останнього оповідання з його книжки - "Порно". І остання його поетична книжка теж, на жаль, попсова.

ну да, а Пашковський - рокєр. Пашковський - самий шо ні на єсть рокєр і ні в кого не запозичує крім самого себе, причому ретурн кожні десять сторінок.

Софія Андрухович - цілком незле. Читала її Літо Мілени - хоч для мене це навряд стало книгою року, але було цікавенько. Там якийсь світ зображений, дуже схожий на дитяче "по-кабуткі". Така от стихійність дитячої гри, достоту як малі сидять з ляльками, ні сіло ні впало: а тепер ми по-кабуткі як поїхали в Африку. Поїхали, поїхали сюди, всьо, вертаємося назад. Власне, не відчувається ніяких звичних дорослій людині пут, які стають на заваді імпульсивним вчинкам, але й не дають вільно рухатися - а тут все відбувається миттєво, щось спало на думку - зробили. І атмосфера такого метеликового щастя. Любителям порефлексувати там мабуть особливо нема чого шукати, а от любителі абсурдного світорозуміння певно, лишаться задоволені

Про книгу "Старі люди" я вже писав в розділі форуму книговидавців у Львові. До речі цей ж роман надрукувано в останньому 18 номері Четвера. Мені сподобалось. Тішусь з того, що у своїй книжечці мають автограф Софійки.

я не дивлюся Кустуріцу %-Р(

#) і правильно робиш.

(Фелліні rules, Кустуріца drools!)

Взагалі, мене ця "абсурдна імпульсивність" і "метеликове щастя" починає параноїдально діставати... навіть в Кортасарі вже щось таке починає ввижатись... брррр.

Мені найбільше подобається Лесь Подерев'янський

ну... в Кортасара то метеликова хандра, напевно

Того та іншого потроху А що до зауважень... робили трохи, та є такі щасливі люди, у яких слух вимикає саме тоді, коли їм щось зауважують Кажуть, то є дар Божий А чоколядку він відхопив, здається, за "Елементала" 2001 року - першу чоколядку 2002 року пан Василь Шкляр був в журі (цікаво, чи буде цього року? Може дарма я на нього теє... наїхала? Втім, що зроблено, те зроблено! )

Я зрозумів! Пан гол~ред у такий спосіб просто хтів зазнайомитись із молодими перспективними ( ) дівчатками.

Проте вони не зрозуміли ...
Тепер він знову у журі й знову ніц не отримає, навіть чоколядки.

А тим часом сучукр~ література гине

"А тим часом сучукр~ література гине "

Мається на увазі у прояві творчості зазначеного пана?

Урочисто обіцяю від імені молодих перспективних дівчаток докласти всіх зусиль, щоби врятувати сучукр~літ від загибелі

О, я звикла розраховувати лише на себе! А плівочка - ні, не містить ЧІПлянь... Ох, ми й наофтопили

1. хтось на Різдво ходить в Оперу;
   
2. хтось із-під Опери постить на Форум;
   
3. хтось під Оперою влягається спати (бо не має де - це теж традиція).
   
4. Дехто під Новий рік літає до Съ-Ленінграду і назад.
   

1. З'ясувалося, що пані "прекрасна господиня" (чи хтось сумнівався), зокрема, "прекрасно готує" (натяк усі зрозуміли?)
   
2. Наталка своїми тисячами повідомлень встигла вже розкритися на Форумі вельми багатогранно. Але не цілком. От, приміром, якщо комусь потрібна порада щодо сантехніки - звертайтеся - вона є фахівець, жиби не казала.
   
3. Виникло слушне питання: зрозуміло, що маркетингова стратегія передбачає після розкрутки=прогнозованого успіху "Містичного вальсу" видання попередніх 3 романів шаленими накладами за шалену ціну (нехай недолуге журі "КС" на чолі з В.Шкляром потім собі ліктики кусає). Але може якось можна кудись повісити якісь витинки, вирізки, виразки з нетлєнок? Чи тут якісь сторонні люди зібралися?
   

Той прямий етер впав на мене, як сніг на голову, я навіть мусила поїхати зі Львова на день раніше, ніж збиралася, а ще переплутала потяги (певно, Львів не хотів мене відпускати ) Але таки встигла на ту передачу, називалася вона "Мистецтво бути жінкою", прибігла туди прямо з вокзалу, і за 45 хвилин з’ясувалося, що я цілком оволоділа вищезгаданим мистецтвом.

Деякі пояснення:
1. Консультацій щодо сантехники не надаю, бо то було давно, хоч і правда.
2. Запрошую всіх до мене в гості, однак попереджаю (як Міністерство охорони здоров’я): спробував би чоловік в прямому етері брякнути, жи я погана господиня - до кінця життя сидів би на бульбі!!!
3. Витинки, вирізки, виразки з нетлєнок обіцяю повісити кудись навесні - до того часу ще маю готувати поетичну збірку, то є наразі пріорітет.

Шкода, що в розмові чоловік мав бути неодмінно киянином, бо з’ясувалося, що в Києві, окрім рідного мужа, про мене і доброго слова сказати нікому! От якби можна було, щоб Львів...

1. ... так називається пісня моєї улюбленої, МОЖНА СКАЗАТИ, групи (не зрозумів лише: МОЖНА СКАЗАТИ "улюбленої" чи МОЖНА СКАЗАТИ "групи"
   
2. ... [сучасні письменники] зосереджені на сво__{погано чути} торч... м-м-м, своїй творчості
   
3. Я ще доволі молода, МОЖНА СКАЗАТИ
   

Можна сказати, улюбленої.
Про юну - то вона прикололася, і доволі кріпко.
Пане Dmy, спеціально для Вас зроблю виключення - проконсультую щодо сантехники

А Шкляр - не лауреат минулого року... на щастя

Вибрав Андруховича його "Московіада"- дуже сильний твір!!!!

Не перестаю захоплюватися "станіславівським феноменом". За Андруховичем "запала" на Прохаська, Єшкілєва. Саме в останнього прочитала про Миколая Хомського, людину надзвичайно обдаровану, філософа і провидця. Судячи з наведених уривків його творів, непідготованому читачеві важко щось зрозуміти. Але спробувати хочеться. Чи знає хтось про нього докладніше?

Sershu witaju wsih "veteraniv" na ciomu saiti. Ja tut ...majzhe wpershe. Skazhimo, ja nikoly na brala aktywnoji uchasti u dyskussijah.Siogodni ja zarejestruwalas´, sho b u majbutsniomu takozh w mene bula zmoga pospilkuwatysia z cikawymy liudmy.
Otzhe, ja wagalasia mizh Izdrykom i Andruhowychem... bulo duzhe wazhko wyrishyty, komu wreshti widdaty swij golos.. wygraw Andruhowych

p.s. Sorry, za latynku, aletakym tchynom ja ekonomliu masu mogo cinnogo tchasu

Між іншим на сайті потягу76 http://www.potyah76.org.ua появився 2-ий рейс, дуже цікаві твори Марека Гласко та Мілоша Црнянського, а також інших цікавих матеріалів про маразм, фанатизм та ненависть.

Стиль оповідання ніяк не скидався на вигадки: наведено факти з життя (в т.ч. про трагічну загибель), проаналізовано творчість, і все це у серйозному викладі.
Я маю доступ до компу лише на роботі, а книжка вдома. Отже обіцяю завтра зробити конкретне посилання і цитати.

Володимир Єшкілєв. Візантійська фотографія. В-во “Сполом”, 2002.

Парадокс Хомського

Надмірна упередженість та задушлива дидактичність стилістики Окрю Іржона, єдиного дотепер біографа Миколая Хомського, змусили мене перебороти відразу до життєписів і скласти текстову офіру зашкарублому вівтареві з тогою Светонія та сандалею Плутарха у святая святих.
Починаючи оповідь, я змушений визнати, що в книзі “Терен уможливлення. Життя та ідеї Миколая Хомського”, котру вимучив вищезазначений добродій Іржон, є три незаперечні істини: Миколай Хомський дійсно народився в місті С. 12 липня 1960 року, дійсно був “людиною відкритих вікон”, як несподівано вдало зауважує біограф на 112-й сторінці свого твору, дійсно був вбитий прохололої хмарної ночі 8 жовтня 1987 року. Всі інші події та факти в іржонівському тексті відносяться до речей, які могли народитись у бутті, але, з невідомих мені причин, цього не зробили; до цих речей я відношу також совість, об’єктивність та поінформованість автора “Терену уможливлення”.

Людські обличчя – ніби хвіртки у мороці. Цей морок не дозволяє роздивитись розміри та прикраси будівель, що їх подвір’я замкнені комбінаціями очей, носа, губ тощо. Я дивлюсь на фотографію сімнадцятирічного Миколая: який фізіономіст зміг би побачити крізь ювенільний ландшафт клаповухого обличчя творця “Онагра” і “Григоріади”, людину, котра на двадцять другому році життя сформулює Парадокс, перед яким стадо едіпів застигне в жаскому передчутті Сфінкса?..
<....> Підлітком Миколай минав святкові компанії та дівчат – напівбоги самотності пильнують егоїзм істот, вагітних на парадокси. Якщо символісти праві, і кожна особистість обтяжена власним цвинтарем вмерлих культур, то цінностний простір Хомського був всіяний кам’яними стовпами сірійських відлюдників в ім’я Христове. Відсутність друзів та нестерпна балакучість заскорузлої рідні дозволили йому зненавидіти мову як засіб спілкування. Він намагався жити мовчки – всі слова, створені людьми, викликали в нього огиду своєю нав’язливістю, затертістю та легкістю використання. До кінця життя він не зміг примирити себе з тим, що Невичерпні Речі Буття люди пришпилюють до своєї свідомості смішними комбінаціями з трьох, чотирьох, або п’яти літер.
В розмові він довго підшуковував слова точні та не затерті, коли не знаходив – мовчав. Дехто вважав Хомського недолугим і повільно мислячим; старша сестра позаочі називала його “Наш ідіот Миколка”. За місяць до закінчення школи майбутнього парадоксаліста поставили на облік у психоневрологічному диспансері, що врешті-решт врятувало його від служби у Збройних Силах.
Оточений словами, немов ворожою армією, Хомський вирішив завести власну гвардію – скласти нову мову, назви і тропи якої не були б подібні на калічних чудиськ. <....> Мову Хомського я назвав би “від’ємною”, або апофатичною. Головний принцип цієї мови: для того, щоб щось визначити чи о-значити, треба підвести – в межах самої мови – буття цього “щось” під сумнів. У мові Хомського це досягається кількома шляхами. Ключове слово мови – СУО, “небуття”; відповідно домінуючий слово утворювальний елемент – СУ має три значення; “ні”, “ніщо”, “навпаки”. Переважаючим типом мовного тропу у цій мові є катахреза – мовна помилка, піднесена до норми вживання. В нашій звичайній мові також присутні катахрези: наприклад, “червоне чорнило”.
Поняття “життя” в мові Хомського передається словом ФАРСУА – “суще ніщо”; відповідно слово СУФАРСУАТІ (істота) за змістом тлумачиться як “незмінність того, що трансформується у неіснуючому існуванні”. <....>
На відміну від Хітона і Дальграно, Миколай не мав амбітних планів запропонувати свою мову людству як універсальний засіб спілкування. Відлюдник, він створював її для своєї внутрішньої планети, де був сувереном і єдиним мешканцем. Але людині не передбачити всіх лабіринтів, які породжує її вторгнення у наявне. Мені вже відомі шанувальники Хомського, котрі пишуть свої твори його мовою.
<....> Протягом 1981-1985 років парадоксаліст пише головні твори – “Онагра” та “Григоріаду”. В Онагрі він сформулює славетний Парадокс”.

(за браком місця опускаю цитати і пояснення, хоча це головне ...)

<....> Тільки через два роки після загибелі Хомського його рукописи були впорядковані та надруковані у напівсамвидавському часописі “День тижня”. Передмову до першої публікації написав Славомир Балюта. У 1991 році в місті С. виникло Філософське товариство ім.Миколая Хомського, видавничий відділ якого невдовзі впорядкував збірку творів загиблого парадоксаліста. Через рік з’явились перші переклади “Онагра” англійською мовою. Головним недоліком першого видання творів Хомського є відсутність Словника апофатичної мови. З невідомих мені причин, упорядники на чолі із Славомиром Балютою зігнорували більшість поезій з віршованого доробку філософа. За підрахунками друзів Хомського, він написав більше двохсот поетичних творів.
<....> Мій текст не претендує на вичерпність. Єдине, що можу визначити собі за заслугу: “Парадокс Хомського” увійде в терени уможливлення тим наївним типом тексту, який бере участь у грі з читачем всією своєю сукупністю, окрім назви...”

З приводу Хомського.
Чи не думаєте ви, що це чергове загравання з читачем. Оперсоналювання літературного героя.
Згадаємо ХОМСЬКОГО у "Рекреаціях" Ю. Андруховича.
Цікаво, чий з"явився раніше.

Мені пригадується, що в "Рекреаціях" при згадці про Хомського є примітка про нього як про реальну особу. Знову-таки треба пошукати у першоджерелі, а мій примірник "Рекреацій" зачитали друзі ...

Я подивлюся, у мене є "Рекреації" з примітками.

Заздалегідь дякую Пригадую, що то мала бути примітка внизу сторінки.

Так, Юрко Іздрик значно сильніший за Андруховича і як прозаїк і як людина кращий, мудріший!

1) Андрухович Ю.І. Екзотичні птахи та рослини з додатком "Індія" . Колекція віршів. - Івано-Франківськ, Лілея-НВ, 2002. - 112с.

Коректор - Орест Хомський. ( це чергове Юркове приховування?).

А що стосується "Рекреацій" викладу через годинку.

Хомський в "Рекреаціях" виступає як символ чужинця.

Приміток ніяких нема, тому цитую за текстом
Андрухович Ю.І. Рекреації. Романи. - К.: "Час", - 1996. -287с.

стор. 34. "Ось уже другу добу ти нудишся в цьому поїзді, кинувши на поталу недоумкам свої псевдонаукові розробки і тим ризикуєш дістати копняка з інституту, але їдеш, їдеш..."

стор37. "Саме так, Хомський - довгий і широкий сірий плащ, тижневий заріст на підборідді (бродвейський стиль) , волосся на потилиці зібрано хвостиком, темні окуляри зразка шістдесят п2ятого року, капелюх, саме так, мандрівник, рок-зірка, поет і музикант Хомський, чи просто Хома, веселий скурвий син власною персоною ощасливлює провінційний Чортопіль своїм визитом. "

стор. 38. (Білінкевич) "тримає у правиці високо підняту картонну табличку з написом "Mr/ Khomsky, Leningrad"... "

стор. 55. Хомський читає "Веснянку до сну" Андруховича, але Мартофляк його викриває.

І останнє 13 березня 1960р. - це день народження Андруховича. Тому той же самий 1960 р. як рік народження Хомського у Єшкілєва дуже цікаво.

Невже Хомський - цілковита містифікація?! Думаю, варто було б запитати тих, хто належить до "станіславівського феномену", чи знайомі вони з такою особою. Спробую звернутися до Юрія Андруховича.

думаю, що М. Хомський точно вигадана особа...

Варто згадати оповідання Борхеса "Аналітична мова Джона Уілкінса", де в "енциклопедичному стилі" говориться про винахідника власної універсальної мови Уілкінса і теж наводяться деякі біографічні факти...
не читав "Візантійської фотографії", але думаю що це з "тієї ж опери"

І те що і в Андруховича він теж зустрічається підтверджує міфічність... А що рік народження однаковий (1960) - то ще більше

П.С. пан Єшкілєв же ж міфотворець від природи

Причинок до теми про існування Хомського:

ПЛЕРОМА 3’98, Мала українська енциклопедія актуальної літератури (МУЕАЛ), проект Повернення Деміургів. “Лілея-НВ”, 1998

ХОМСЬКИЙ Микола. Псевдонім напівлегендарного івано-франківського андеграундного філософа і літератора Михайла Шота (1953-1990рр.). Псевдонім був узятий ним на честь Ноама Хомського (Chomsky, нар. 1928р.), американського лінгвіста та філософа-семантика. У 80-х роках Шот-Хомський разом з Борисом Шапіро та Євгеном Цвєтковим розробив деміургійний проект апофатичної (від’ємної антиознакової) мови (Див. статтю ХОМСЬКОГО МОВА). Шот-Хомський був також автором перекладів з французької (Дерріда, Ж.-П-.Сартр, М.Фуко) та декількох власних літературних текстів невизначеної жанрової спрямованості, зокрема “Онагру” (1981?). Йому належить пріоритет у формуванні так званого ПАРАДОКСУ ХОМСЬКОГО.
Володимир Єшкілєв.

ХОМСЬКОГО МОВА. Мовний проект М.Хомського (Шота), метою якого було створення принципово антиознакової мови, було реалізовано у 1977 – 1981рр. Він кристалізував у собі передчуття сецесійної вичерпаності кінця 2-го тисячоліття (Див. статтю СЕЦЕСІЯ). Мова Хомського складалась переважно з катахрез, мовних помилок, піднесених до норми вживання. 90 % слів містили як конструктивний елемент часточку “СУ” – “ні, нізащо, навпаки”. Другим, за рясністю вживання, був елемент “ДЖО”, або “ДЖА”, який презентував семантичне означення цілісної зворотності. У мові Хомського були відсутні чисельники, всі синоніми слова “Бог” та будь-які антоніми. Залишки змістовності знищувались особливими тропами, яким Хомський дав назве “емерджентів незмінності”. Фактично мову Хомського можна вважати постмодерністською мовою (Див. статтю ПОСТМОДЕРНІЗМ), - вона межово ситуативна, рафіновано екзистенцій на. Створити нарацію будь-якої тривалості за допомогою мови Хомського неможливо. Це – поза історична мова, контра у формі проекту є одночасно мета історичною. У Станіславський реаліях 80-х років літературна гра навколо мови Хомського не відбулась, хоча Хомський (Шот) та його спів проектант Є.Цвєтков намагались писати художні твори новоствореною мовою. Деякі з цих творів уміщені в оповіданні автора цієї статті “Парадокс Хомського”.
Володимир Єшкілєв.

ХОМСЬКОГО ПАРАДОКС. У 1981 р. Хомський (м.Шот) (Див. статтю ХОМСЬКИЙ) сформулював парадокс, який описує специфіку взаємопроникнення тексту в буття автора і буття автора у текст. Апофатичною мовою цей парадокс сформульований реченням: “Сутісні к’йсу тізнусу сутіс суо”. Розгорнутий переклад цієї формули може бути наступним: “Переходячи у буття автора як віддзеркалення його світу, котрому надано певної самостійності, текст стає відносним метабуттям, унезалежненим від історії як тривалості, і приречений на блукання у позачассі, де накидує своє знакове життя на інших людей та інші ситуації у наявній тривалості (історичному часі)”. Інші переклади парадоксу Хомського уміщені в оповіданні автора цієї статті “Парадокс Хомського” (1994).
Володимир Єшкілєв.


На сторінках 115-116 розміщено малюнки:
Мал.15. В.Чернявський “Портрет М.Хомського (Шота)” 1998р.
Мал.16. В.Чернявський “Ескізи до портрета М.Хомського (Шота)” 1998р.
Мал.17-18. В.Чернявський “Ескізи до портрета М.Хомського (Шота)” 1998р.

Пробігся по мережі й ось перші результати

http://www.acta.com.ua/reviews/print/bilorusets-labyr-print.htm

Євгенія БІЛОРУСЕЦЬ

У мовному лабіринті
Ноам ХОМСЬКИЙ. Роздуми про мову.
- Л.:Літопис, 2000.
Ми, як завжди, трішки запізнилися на дискусію, адже Ноам Хомський почав роздумувати про мову ще в 1975. Треба зазначити, що з того часу дослідники мови та інші шукачі скарбів у лінгвістичному просторі тихенько склавши руки не сиділи. Адже були висунуті зовсім нові питання, і деякі мови були досліджені на загальному типологічному рівні. Та все одно "зацікавленого" лінгвіста, що тримає в руці цю маленьку чорну книжечку не може обминути легке тріпотіння: це перший переклад видатного сучасного лінгвіста та філософа на українську мову. Допитливим науковцям та дослідникам когнітивних наук вже мабуть припадало читати деякі праці Ноама Хомського, що були перекладені російською мовою, але ознайомлення з ними не могло бути вичерпним, бо ж видані вони були мізерним накладом та майже одразу стали бібліографічною рідкістю.
(Далі за адресою вище)

Та облишимо емоції і проведемо тверезий аналіз економічних наслідків неоліберальної політики в окремих країнах і покажемо "досягнення" неоліберальної доктрини, яку інтелектуал і провідний борець за демократію і проти неолібералізму Ноам Хомський назвав Вашингтонським консенсусом.

Журнал "ПЕРЕХІД-IV " http://www.perehid.org.ua/n10/18.html

З книги Ернест Гелнер "Націоналізм"
http://litopys.narod.ru/gellner/gel.htm)
1 Хомський Ноам (Абрам) (нар. 1928 р.) — американський лінгвіст, автор теорії генеративної граматики. Український переклад праць: Хомський Ноам. Роздуми про мову. — Львів, 2000. (Прим. перекл.)

Тобто людина була реальна, а "станіславівські хлопці" інтерпретували її роботу у своїх творах.

А оскільки книга Гелнера вийшла 2003р., то Наом Хомський ще живе у Штатах й надалі працює політологом (судячи з примітки перекладача).

Я все-таки не полишаю надії знайти докази існування Михайла Шота. Буду шукати.

"Книжку Року" отримав Юрій, але не Андрухович. (с)ВВ

Перемогу здобула "Мальва Ланда" Винничука

Саме так, в номінації "Красне письменство", сучасна українська проза та драматургія, з 1008 балами проти 932 Андруховича. Подейкують, що поліграфія "12 обручів" жахлива, роман в руках розсипається. Так воно чи ні, невідомо, однак відомий результат.

Мій примірник "Дванадцяти обручів" прочитаний кілька разів - і не розсипався. Хоча дійсно, тримати цю книжку розгорнутою нелегко, треба притримувати обома руками.
Сумно, що через чиїсь проколи вартісна книжка не поцінована належно.
В "Поступі" досить докладно описано, як відбувалось оцінювання (знову-таки, "а судді хто?" )

Головне, як оцінили книгу читачі. Я ще не читала "Мальву Ланду", тому не можу порівняти цей роман з "12 обручами", однак виправлюся найближчим часом!

У мене аналогічно розсипались „Дванадцять обручів”
Шкода, напевно забагато сили в руках мав, бо розвалилась на три частини, і дочитувати прийшлось, тримаючи сторінку в руках.
До-речі також почав з Мальвою виправлятись.
Що не кажіть Наталю, а ми з вами однаково мислемо

Ну, я давно підозрювала, що у нас з Назаром думки співпадають та й емоції на одну хвилю налаштовані.
А що до КР - знову ж таки, лише за чутками - говорили, ніби чомусь прийняли рішення видавцям-львів’янам Гран-прі не давати. Я це чула, але не можу поручитися, що це правда, та й, напевне, ніхто не зможе. Все це бесіди в кулуарах... Завжди буде хтось, хто захищатиме голосування, і хтось, хто сумніватиметься у його чесності. Будь-яке визначення найкращого суб’єктивне, як на мене...

Вчора Шевченківську премію надали Василю Слапчуку.
Те, що мені довелося почитати більш-менш приємне (маленькі оповідання у літературних журналах).

Наталко, Мальва Ланда - книжка надзвичайно захоплююча, я від неї отримала задоволення не менше, а в часі - то навіть більше, ніж від 12 обручів. Мені чимсь нагадало кероллівські казки, тільки для дорослих.
До речі, от вам дивний збіг.
Щойно я дочитала Мальву, в руки трапила газетка чи журнальчик, звичайний, бульварний. І там мою увагу привернула стаття про людей, що живуть на сміттярці. Починалася вона так:
"Іван Іванович К. потрапив на сміттярку завдяки любові до книг".
Очі у мене поповзли з орбіт. А далі йшлося про те, що певен час він був мореплавцем (ще один збіг?) ну там типу жінка зраджувала, прогнала... Далі: бомжі зі сміттярки дуже поважали К. за письменність і за те, що він вів картотеку (!!!) їх родичів тощо.
Я була в шоці. Таке враження, що автор писав статтю за цією книгою. Дивно, що там ще борщових русалок не згадували. І в той же час дуже сумніваюся, що люди, які працюють в таких газетах, читають сучукрліт.

2 fish: Вже, вже облизуюся...
А остання книжка, яку я прочитала - "Глибинка" Олександра Шевченка. Це роман жахів, про упирів. Сподобалося все, окрім закінчення - воно, на мій смак, зіжмакане, і не обгрунтоване, таке, як грім серед ясного неба. Якщо я вірно зрозуміла закінчення, то... ну не уявляю я собі Бога в чорних окулярах - се ж не агент ФБР! Але у автора хороший потенціал, і якщо цього року вийде його вже фантастичний роман (не містичний, назву сповіщу, як сама дізнаюся) - прочитаю обов’язково!

Василь Шкляр за свої проекти вже отримав призвісько "Вбивця наших пророків". А як ще можна ставитись до редагування того, що вже стало класикою. Які можуть бути "русизми, зайва описовість, повтори"? Якою би ця література не була, але вона є віддзеркаленням часу свого написання. Й "різати" Кобилянську, Мирного, а й ти більше "Декамерон"...???

Чесно кажучи (зараз скажу крамолу) мене смішить та істерія (та й істерика), яку здійняла навколо цього проекту наша спілка письменників. Пам’ятаю, як зараз, у школі ми вивчали "Гаргантюа і Пантагрюєль" Рабле, адаптований для шкільного віку - без сороміцьких сцен і т.д. Можливо, слід було почекати, доки ми виростемо, і дати нам ознайомитися з оригіналом? Але так ніхто не зробив. Пам’ятаю "дитячі", "спрощені" обробки Толстого, Тургєнєва, але не пам’ятаю жодного українського автора. Навіщо? Нам у школі Стефаника (добре, дуже добре, що не обробляли), але ж навіть словника не подали. Я читала його і 30% слів не розуміла - я ж не із Заходу України, на жаль. Добре, жи я така допитлива, ходила в бібліотеку і там рилася у спеціальних словниках. Як гадаєте, багато було таких, як я?
А подібна практика - адаптування та редагування - існує в усьому світі. І якщо на сторінці 10 героя звуть Петро, а ще через 50 сторінок - Павло, то це повинно виправлятися редактором. (Якщо тільки герой не перехрестився! )
Тепер що до Шкляра і його проекту. Як на мене, це прізвисько пахне "совком". Яких пророків він вбиває? Це його проект, його робота, його бачення, хто не хоче читати Кобилянську чи Мирного адаптованими - боже, читайте в оригіналі, хто боронить? Я не велика прихильниця Шкляра (яко людини, бо творчість у нього, безперечно, талановита), та читаю статті про цей його проект, і повне враження, що ще трохи - і Шкляра підсмажать на вогнищі, як шашлик для Азарова і Януковича. Люде, схаменіться, саме цей вереск - і є реклама! Тихо будьте, він же гроші на це проект не з вашої кишені тягає! Моя особиста думка: я проти адаптування, як такого, але не збираюся на Шкляра "анафема" кричати. Я вже досить доросла тьотя для того, аби дивитися, вибирати і бачити, що я читаю.

Ні, не сильно, бо ви однозначно - український письменник, дуже здібний, і я чула дуже хороші вигуки про ваш новий роман.
І, на мій погляд, "Глибинку" абсолютно незаслужено позбавили заохочувальної премії - це пишу цілком щиро. Шкода, що я - не журі.
Пишить, будь ласка, ще - я чекатиму ваших нових романів!
До слова, мене в "Літературній Україні" обізвали богохульницею, і сказали, що богохульство і література - це дві речі несумісні.
А ось вам другий відгук про "Глибинку" від мого чоловіка - йому сподобалося. Се ще більш цінніша думка, ніж моя, бо він ну дуууже критичний.

Дякую, дякую Зовсім на таке не сподівався На жаль, ніде не можу знайти "Містичного вальсу" , перерив усю Петрівку, знайшов лише видання "Кальварії"... Невже "Піраміда" до Києва не доїжджає?

Я того Вальсу і у Львові не надибав
А він взагалі-то яким тиражем вийшов?

Взагалі-то - 6000. У Києві "Містичний вальс" є (принаймні, був) у книгарні "Наукова думка", а ось у Львові... не знаю, мусить бути. Хіба що... видавці казали мені, що він добре продається... Невже аж Так добре?

Будучи в Києві у "Букві" придбав "Містичний вальс". Трішечки шкодую, бо у Львові в книгарні на пр. Шевченка – вдвічі дешевше. Почав читати–подобається. Дивує, що пишуть про відсутність у Львові та в Києві. Складається враження, що ви його не хотіли знайти, я бачив у багатьох книгарнях у Львові.

О! Дякую за наводку! Забіжу завтра на Шевченка.
(сумно) а по книгарнях я і дійсно давненько вже Активно не бігав. Замотався з статтєписанням вщент.

Ду-у-уже важко перечитувати всі доступні повідомлення форуму, перш ніж нарешті втрутитися до обговорення. Але я героїчно перечитала, хоча в багатьох місцях так і хотілося гукнути що-небудь "вслєд уходящєму поєзду".

Не проголосувала взагалі, бо в переліку не було Прохаська, а мислити цього без перебільшення геніального письменника під безликою графою "ненаведений" сумління мені не дозволило:-)

Думала, що на форумі мені буде не дуже цікаво по причині непристойно великої кількості однодумців, але все виявилося не так. Просто шокована кількістю негативних відгуків про Андруховича та Забужко, наприклад! Забужко нагадує ученицю п’ятого класу? Але ж усі сенси, підсенси та натяки, закладені в "Польових дослідженнях", доходять ВПОВНІ лише десь із третього прочитання! Може, це й викликає у читача головний біль (це не знущання, а лише цитата, пані Наталко, повірте!), але ж не тільки легкою літературою живляться наші естетичні потреби! Адже особливо цікаво поринати в чужий внутрішній світ, коли він заплутаний, таємничий, можливо, для самого носія цього світу не до кінця зрозумілий. А мова! Так, у Забужко важка, громіздка, але ж наскільки яскрава та соковита мова! Я вже не кажу про непересічну емоційність "Польових досліджень", про те, який надривний, роздираючий, відчайдушний біль струменить з кожного рядка. Смішно сказати - біль за Україну, тоді як саме по Забужко так довго каталися, як по запеклій святотатниці! Чесно кажучи, за рівнем гостроти переживання, за рівнем розпеченості всіх емоцій я з "Польовими дослідженнями" можу порівняти лише "Московіаду" Андруховича.

Якщо ж когось зацікавить, чому не проголосувала за таких любих серцю авторів :-), то скажу: все-таки такої цілісності тексту, такої досконалості, невимушеності, відкритості, як у Прохаська, ні у кого з сучасників не знайдеш. Але це не значить, що крім нього немає талантів. Я і Любка Дереша, наприклад, дуже ціную ;-)

Ласкаво просимо!
Раді будемо познайомитись.
Зараз насправді і всіх на устах, очах, вухах Прохасько, і я абсолютно розділяю ваше захоплення ним, та й не лише я. Багато хто з форумців вже виказував своє захоплення у розділі "Яку останню книжку прочитав".
жаль, але на час створення цього опитування, а це було 1,5роки тому пан Василь ще не був ознайомленим із Прохаськом
Ще оаз хочу вас привітати на форумі, заходьте частіше!

А я зі свого боку, щиро вітаючи на форумі пані Наріжну, зазначу, що естетичні потреби у людей різні, як різні і люди; мене зараз дійсно турбує відсутність якісної масової літератури, і я втомилася відповідати на питання "Ви пишете жіночі романи? А справжньою літературою збираєтеся займатися?". Такі опоненти мене письменницею не вважають, може, я і не є нею, не мені про те судити, але повторюся ще раз - бажано все ж, щоби чужий світ, наскільки він не був би заплутаний, викликав бажання зрозуміти і дослідити його, а не, чортихаючись, зупинити шлях після двох перших кроків. (імхо)
Ну, і звісно, одна моя упереджена думка не робить із Забужко безталанну. Яко і з усіх інших.

2Наталка:
Дуже приємно бути на зв’язку саме з вами. Читаючи форум, уже маю враження, що особисто з вами зазнайомилася :-)

Можливо, це в мені говорить так і не випущений на білий світ психотерапевт, але як на мене – чим більше чортихаєшся, тим з більшим ентузіазмом лізеш далі... :-)))

Взагалі-то, пані Наталко, у мене виникає враження, що українська література в рівній мірі боїться й масової, й елітарної літератури (хоча тоді стає незрозуміло, яку ж вона сприймає без розладу свого літературного шлунку?). Масова література – харч для покидьків, брутальне читво. Елітарна література – аморальне марення, огидне самозамилування заумних батьківщинопродавців (о!). Десь так.

Як на мою думку, масової літератури в Україні страх як не вистачає. Причому її має бути більше, ніж елітарної: це виправдано відсотковими співвідношеннями читачів. Ви собі не уявляєте, як я за цю свою думку із "колєгами" у Дніпропетровську гризусь! У-у-у-у! Така точка зору в нас повсюдно – "в штикі!"

Отож, приємно чути однодумця! :-)

2Наталка "Ви пишете жіночі романи? А справжньою літературою збираєтеся займатися?".
Дійсно. На холєри взагалі. Тільки час у людей займаєте!!!
(то я обуренно відпльовуюся після поглИнення "Вальсу"

Просто Жах!!!
Людь (я, цебто) замість статтю у Полоцьк дописувати - усяцькі Баєчки читає!!!
Пару годин нАніц!
Просто Жах!!!

(як на серйо) текст дійсно досить непоганий.
Звісно чисто жіночописаний, але захоплюючий/не дурний.

Загалом романтична "жіночописанність" дійсно "пре валом".
Це спокійно могло би зіпсувати мені сприйняття тексту, якби не розум авторки.
Цебто, загалом - маємо непогане урівноваження тексту об'єдане у досить вартістну сукупність як отой (прославлений тобою) срібний перстеник.

Молодець!

З вище зазначеної "жіночеписаності" хотілося б бідзначити Євенію Кононенко, Т. Зарівну та Оксану Соловей.
Це те, до чого є бажання повертатись.

Що стосується "Вальсу", то ще знайти не вдалося.

2 dr.Trollin: Дуже-предуже дякую за відгук! До слова, у новому романі (якщо його видадуть) вже більше виписана детективна лінія, то такий (слова не мої) "іронічний жіночий детектив". (Щось це мені нагадує... )

І ще - не знаю, чи буде це офт-топ, та по гарячих слідах, у зв’язку з деякими відгуками на "Містичний вальс" почуваюся зобов’язаною дещо прояснити, щоби потім зраджені у своїх надіях читачі не плювалися, згадуючи намарне витрачені гривні і всіх моїх родичів з маминого боку. Отже:
"Містичний вальс" - це любовне фентезі. Поціновувачів динаміки попереджаю (майже як Мінздрав) - у романі немає броунівського руху, космічних піратів, бластерів, трупів на кожній сторінці, натомість багато почуттів, сумнівів, коливань, сліз і усього, що супроводжує не дуже щасливе кохання. І ще одненьке прохання: ви можете не читати книгу взагалі, можете кинути її на першій (другій, сотій) сторінці, можете написати в цю тему все (в межах дозволеного адміном), що ви думаєте про мою дурну писанину, але не читайте книгу "по діагоналі". Не треба. Повірте, почути таке автору куди болючіше, аніж навіть "читав та й кинув". Це означає "книга - фігня, але з поваги то тебе, через наше особисте (віртуальне) знайомство я домучив(ла) її до кінця". Не треба так мучитися. Це не обов’язково.

Що ще? О, так, прошу пам’ятати, що це - фентезі, і не прагнути від роману "історичної достовірності". Її немає і не може бути, це не історичний роман, і не псевдоісторичний, це вигадана країна, і те, як живуть у ній герої, які слова вживають, а які - ні, у що вдягаються та кому моляться - це моя ВИГАДКА. Трохи забарвлена етнографічно, це так, але вигадка. Бо мені вже доводилося чути "Тоді таке не носили!" або "Так не говорили! Це слово з’явилося значно пізніше". Коли "тоді"?! І "пізніше", ніж що? Ніж я вигадала свій роман?

Оце, здається, і все. Якщо, звісно, за той час, доки я писала роман, не відмінили гіперболи та метафори, бо читаю деяких професійних критиків - і повне враження, жи так воно і є. А загалом - буду щаслива, якщо читання мого роману принесе комусь втіху, хоч кілька теплих хвилин - власне, для цього я його й писала. Бо одна критикеса - та, що назвала мене богохульницею - вважає, що раніше письменники писали, щоби висповідатися, а тепер - щоби грошей заробити (Та як вони насмілилися?! - я ). І патетично вигукує "Кому на догоду?!". Відповідаю - вам, усім, бо я пишу задля людей. Я люблю людей, не зважаючи на всі їхні недоліки, я сама - жива людина, і мій роман, як і я, недосконалий - ніхто не досконалий. А своє завдання, яко письменниці (вибачте, якщо я називаю себе так, а на чиюсь думку, я не письменниця, а хтось, хто, не маючи філологічної освіти, шкрябає там щось незрозуміла) я бачу в одному - писати так, щоби людей це зачіпало. Зворушувало. Тішило. Щоби їм було легко читати. Щоби вони посміхалися і сумували разом з моїми героями та моїми відчуттями. Щоби разом зі мною знову і знову доходили до висновку - вигадати у цьому світі можна все, що завгодно, окрім кохання. Бо воно - є. І буде. Завжди. Бо воно створило світ.

Тепер нарешті все. Ух, щось мене понесло. Вибачте, просто зачепило. Книга у чомусь схожа на дитину - ти, як мати, бачиш усі її недоліки, але нехай хтось тільки скаже тобі у вічі, що дитина нездала - будеш захищати з піною на роті.

Наталко, учора отримав листа від представниці "Піраміди", яка дуже хотіла б вам написати, але ваш мейл чомусь не працює. Тому, виконуючи поручення, прошу вас написати мені на alex-dj1978@mail.ru та повідомити вашу працюючу адресу
Вибачаюся перед форумчанами за цей вимушений оф-топ...

2Наталка:
Дозвольте мені вас добряче вилаяти! ;-)))

Доки ви, шановна, збираєтеся розводити ці колупання припічку на зразок "вибачте, що називаю себе письменником", "я не наважуюся називати себе письменником", і т.д., і т.п., і P.S.?!! Для дівчинки-семикласниці в гуртку "Юний віршувальник" це, можливо, ще годиться, але не для вас! Чесно скажу, я не читала ще жодного вашого тексту (присягаюся якнайшвидше вийти з цього варварського стану! :-)), але людина, яка з таким щирим захватом, з таким глибоким почуттям говорить про свою роботу, просто не має права так їздити трактором по своєму покликанню!

Прошу вибачення, це, мабуть, теж трохи оф-топ (а може й ні, Наталка все ж таки український письменник, як не страшно їй з цим змиритися :-)))). Ну просто соромно мені читати ці постійні виправдовування! ;-)

2Наталка.
*Щодо Кохального_Фентезі_.
загалом суттю є не ореалюванння/ореалістичнення ситуацієопису, але ж внутрішня непроотирІчивість і незагублення базової думки.
Звісно, у тексті (як на мій, любителя SF, погляд) забагато натяжок/неузгодженнь з реальністю/реалістичністю, але, загалом, ці неузгодження не випадають з загальної барви.

*Щодо "одна критикеса - та, що назвала мене богохульницею"
(загрозливо) радій! раніш би зпалили!
ич! Що Вона (ота от "авторка" собі ПОЗВОЛЯЄ!!!!
Що вона зробила з...
(мало що, що воно Йому подобається)
але ж ЦЕ випадає з КАНОНУ!!!

PS. принагідно відмічу цікаву трактовку образу Лісовика.

ой-о... фентезі - то для мене болюча тема, я його не зношу.
Але я не дуже-то вірю, що то справді фентезі, тому чекаю, доки в Букву нашу привезуть. Гадаю, то скоро. Коронівські у нас якраз бувають.

Гадаю, вам, Наталко, не потрібно ні за що ні перед ким виправдовуватися. Я, коли сидів над першим романом, також переживав - "а якщо я напишу так, а це комусь не сподобається..." То марна справа. Скільки людей - стільки смаків, і потрібно бути готовим, що будуть лаяти, але ж знайдеться і той, кому книга сподобається цілком і повністю. Ось з уявленнями про такого ідеального читача і потрібно працювати Я от сам готуюся, що коли хтось врешті решт прочитає мої творіння, то посиплються докори - "ааа, жахи, дешевий прийом, йому що - мало жахів у реальному житті?!!" І тп. Тобто, наперед вже знаю, але виправдовуватися навряд чи буду, бо люблю те, що роблю, і зовсім не збираюся комусь щось доводити. В такому дусі
До речі, знайшов-таки "Містичний вальс" у "Сяйві" на Льва Толстого, але не вистачило 2-х гривень, аби придбати Нічого, завтра виправлю цю помилку. Але з того, що встиг прочитати у крамниці, нічого негативного сказати не можу - написано легко і приємно.

Нарешті Наталці сказали все) Нарешті) Дійсно Натлочко не потрібно боятися слова "письменниця" ти пишеш і це чудово. це подобається людям - і це прекрасно, а найбільш вагома причина того, що ти світишся. коли ти пишеш і ти дійсно створена для того)

2 Наріжна: Ну тоді перепрошую за перепрошення!
2 All: Дякую, що ви є. Усі. І ті, хто хвалить, і ті, хто критикує, головне, що ви - є, благослови вас Боже! А за підтримку - то я просто слів не доберу, як не вона, не ця підтримка, не віра в мене на рівному (голому) місці, я б і першого роману не дописала б, зводила б досі дебет з кредитом... Не знаю, що втратила б від цього українська література (ой, знову - все, мовчу!), а я б точно втратила себе. Дякую!

"І жилі оні долго і счастліво і умєрлі в одін дєнь..." Хі-хі-хі! Аж душа радіє!!! ;-))))))

У продовження теми:

"ПИСАТИ ДЕТЕКТИВИ В УКРАЇНІ - БЕЗГЛУЗДО"
(Ірен Роздобудько, джерело - "Книжник-ревю".

Саме так, безглуздо. Адже ми здебільшого дуже серйозні люди і у всьому, навіть у анекдоті, маємо вбачати глибинний зміст, визначати тему, ідею, а до того ж — безкінечно обговорювати, чи потрібен нам саме такий анекдот, чи не суперечить він концепції нашого буття, чи не паплюжить нашу національну гідність, чи може такий анекдот існувати в країні Тараса Григоровича Шевченка…

Кілька років тому заповзятливі люди захвилювалися, що в нас майже не існує цього розповсюдника зла та несмаку — масової літератури. Московських видань на книжкових ринках — скільки завгодно, а от власного чтива бракує. Тепер дещо починає з’являтися… А разом із нечисельною кількістю зразків масового чтива піднімається «дев’ятий вал» його супротивників, диспутантів на тему масова література — література духовних самогубців. І це — страшніше за будь-який трилер. От тільки навіщо цей ґвалт?..
Живе собі в Москві хороша жіночка Д.Донцова, пише по два-три детективчики на рік, має від того задоволення разом із грошовим еквівалентом. Майже всі її твори більш-менш однакові: є там героїня — «сіра миша», яка за певних обставин змінює ім’я й перетворюється на дотепну супер-вумен, є зграї домашніх тваринок, купа дітлахів і, звичайно ж, злодіїв, є рецепти приготування їжі тощо. Донцова пише на радість любителям почитати проти ночі чи в метро. І нікому не спаде на думку розпочати багатогодинну дискусію на тему «чи потрібна росіянам така література?». Кому не потрібна — її не читає. Отак. А все, що читаємо в періодичній пресі про пані Дарію, стосується її відвідування модних тусовок чи громадських акцій із врятування вуличних тварин. І жодного питання на кшталт «бути чи не бути». Проте — яка реклама!
У нас, як завжди, виникає море проблем та запитань. Від «чому жінки пишуть романи?» — до «чи може з’явитися в Україні власний Акунін?». Поважні люди, для яких слово «екзистенційний» звучить так само природно, як для слюсаря Пєті комбінація з трьох літер, сперечаються, чи потрібні нам гостросюжетні книжки та фільми. Попри всілякі психологічні вишуканості, на це питання відповідь проста. Усі витвори «масової культури» — це передусім бізнес. І щоби не бути збитковим, він має постачати якісну продукцію. Звучить досить грубо. Але ринок є ринок, навіть якщо він «книжковий».
У нас якісної масової літератури поки що не існує з двох причин: «серйозним» письменникам писати про «низьке» нецікаво й непотрібно, а«конкурсанти» та «лавреати» ще не набули сміливості декларувати себе літераторами (точніше — виробниками). І тому часто замість динамічного, захоплюючого твору виходить «кисіль».
До всього, збиває з пантелику критика, яка ставиться до масової літератури без певної частки гумору та розуміння, що це за жанр і з чим його їдять. Психологічний трилер — особливий жанр. Світ добробуту об’ївся солодкими тістечками, індичками та святковими яблучними пирогами, і його організм потребує чогось гіркого, солоного, чогось із іншим присмаком, тому «страшилки» та «ужастіки» і стають своєрідним допінґом для ситого мозку. Наше ж «тутешнє» життя часом буває таким темним, тяжким та проблематичним, що коли глядач (читач) дивиться чергову «лякачку», то його життя здається не таким уже й страшним. І це також своєрідний допінґ, тільки з протилежним знаком. Не вважаю, що ця література (чи не-література) — для духовних чи фізіологічних збоченців. Трилери — це казки для дорослих, у них є гумор (нехай і чорний), ґротеск, гра, фантазія. Невже хтось насправді вважає, що лічилка про «десять негренят» і все, що відбулося довкола неї — реальність? Шанувальники Агати Крісті, впевнена, про це не замислюються: вони просто читають захоплюючий твір. Уявляю, що б зараз сказали про нього критики! І про жіночу кровожерливість, і про апологію смерти, та ще й ґендерне питання б приплели... У передачі «Остання барикада» Василь Шкляр влучно зауважив, що книги масових жанрів писати складніше, ніж надаватися глибокодумним екзерсисам. Якщо автор вправно володіє словом, аби його твір претендував на «елітарність», можна, не замислюючись про читача, писати потоком свідомости, без розділових знаків, запроваджувати філологічні старожитності, рефлексувати... А от писати той же детектив треба так, як, вважається, треба писати для дітей: як для дорослих, тільки — краще.

Щодо функції віртуальної держави - дуже цікава думка, просто смаколик. Майже як у Павичивських хозар, тільки там мова була "законсервована" у папугах, а у нас - весь оберемок включно з традиціями, звичаями, мовою - заархівований в літературі. Прийде час, "ненароджені" розархівують і скористаються.
І все ж, гадаю, і література цілком правомірно бере на себе зокрема і таку функцію, нічого особливого в тому нема (тільки у нас так? дайте подумати над прикладами-контраргументами). Та й то, хіба не добре, що в наш період книговидавництва вона дала таку фору "елітарній"? (даруйте за матюк). То сприятиме позитивній ідентифікації знову ж таки. розумне=українське. чтіво=російське.

А масова література є. Чом нема. Мені торік з рукомесла приз надіслали, книжечку. автора не пам"ятаю, але йшлося про кровожерних слимаків. Страшне, сумне й невеселе, зате "масове".

2Dmy:
А ми й не обговорюємо питання: чи потрібна. Нам (і таким, як ми) тут і так все зрозуміло. Ми взагалі не обговорюємо: ми скаржимося одне одному на невмирущість тих пришмалених, для яких це питання ще існує (і які вирішують його, між іншим, зовсім на іншу користь). Скаржимося й розмірковуємо, через що саме в нашій державі склалася така ситуація... :-(

А тепер, мої дорогенькі, привітайте мене, будь ласка: щойно стало відомо, що я посіла 5 місце на "Коронації Слова-2003" і скоро отримаю 1000 гривень за "іронічний жіночий детектив", що називається "Учора і завжди".
На цьому цілую всіх і йду пити шампанське!

В І Т А Ю від усієї душі! Майбутнє за нами, як казали в "Матриці"

М-да, добра новина не приходить одна П'ять хвилин тому також дізнався, що зайняв 7-ме місце на тому ж конкурсі з фантастичним романом жахів "Аутсайдери" Якщо бажаєте, підкиньте заразом і мені пару привітань ...

Від усієї душі вітаю і Наталю і Олександра з черговим визнанням, хочу побажати нових якомога престижніших та вагоміших нагород! А головне - нових творів!

Вітаю, бажаю подальших творчіх визнань.
Не тільки премієдавцями, але й читачами

2Наталка "посіла місце ...і йду пити шампанське"

(вкрадливо) а совість?
ото отримала визнання і тікать п'янствувати??
замість того, щоб ЩЕ інші (вічноживі) книги дописувати?

(грізно) ГА???

Людь (же ж) чекає і прагне ЩЕ твоїх книг!

(пояснююче) то я - щоб ви (нам) так здоровенькі
були, о, оп'ятимістнена Наталочко!!!

Вітаємо-вітаємо! То дуже приємно, що поцінували і особливо приємно, що такий славний нарід в нашому колі

а щодо літератури легких жанрів. тоді по вашому хто такі ті ж Кокотюха, Кононенко, Шкляр, чи, прости Господи, Покальчук?

2 Олександр Шевченко: ВІТАЮ!!! Прийміть і мої поздоровлення, се чудова новина, а найбільше тішить певне зростання - від звання дипломанта до лавреата, хоча найвища нагорода - це любов читачів!

2 fish: Та річ не в тім, хто вони такі, а в тім, наскільки широко вони відомі, наскільки популярними є їхні твори, а ще - мова йде про ставлення наших рідних критиків до чтива і до тих, хто його продукує. Інтелектуальна література і масова не повинні протиставлятися одна одній, і не повинні одна одною підмінятися. Інтелектуальні твори - се голова літпроцесу, масові - тіло, а "Вершник без голови" та "Голова професора Доуеля", на щастя, існують тільки у фантастичних романах.

Ото нещодавно нарешті прочитав "науково-популярне видання" Миколи Рябчука "Дві України...". І хоч нічого спільного з письменством в чистому вигляді тут нема, проте дуже цікава книга. Може хтось щось про неї напише??? Ну така собі анотація-коментар???

Думаю. він просто навертає нас до основної теми

Прочитав нарешті "Містичний вальс", чому дуже радий Хоч я і вважаю себе занадто цинічним для таких книжок, але ця мене приємно вразила - рівно написана, читається на одному диханні і справді щира - одне задоволення. Так що всі виправдання, Наталко, були зайві - абсолютно не шкодую про витрачені гроші З неї навіть вийшов би добрий фільм. Хоча вітчизняне кіновиробництво у нас зараз не в пошані

Дякую щиро! Після таких слів просто крила ростуть. До речі, фільм - це і моя мрія (таємна ), і багато хто з читачів мені про це каже, але, але, але... Та ж Коронація - конкурс романів та кіносценаріїв. Романи, хвалити Бога, виходять. А фільми? За весь час - два чи три вийшло. Та менше з тим, тепер я вповні відчуваю себе українською письменницею. Спасибі!

А, забув додати. Шукав-шукав я там богохульство, але з моїм щастям так і не знайшов... Може, рецензію у тій газеті писав Сам понтифік? Свят-свят-свят...

Я кохаю Андруховича!!!!!! Я хочу з ним одружитись!!!!!!
Але я запізнилася з цим на років 20, мабуть...

Чого ти злишся, Андрухович завжди кобітам дуже подобався, тому вони й офтоплять...
Якщо ти такий красивий як і Андорухович, то ми скоро будемо про тебе офтопити))

Юрко помітить, я сама йому скажу

Український перекладач Анатоль Перепадя отримав нагороду Міністерства культури Франції – Орден Академічних Пальм, яка надається за визначні заслуги в царині літератури і мистецтва. Пан Анатоль буде гостем програми "Книжковий базар" 24 квiтня, субота 11:05, Радіо "Ера-ФМ" (Львів- 88,6ФМ)

А що за Перепадя? Це ж мабуть саме той, про зникнення якого розповідає Неборак у "введенні до Бу-Ба-Бу"?
Відтак, який є імовірною "музою" Перверзій?
Дивуюся, наскільки інформація падає зручним потоком: досить щось про щось почути, і найближчим часом це "щось" підстерігатиме тебе звідусіль.

заголосувала на Т. Прохасько (тобто "Хтось інший з наведених".
Сподобались мені "непрОсті".
Хоч я, на жал, читаю ще трохі "напомацьку".

Знаю, що я своєрідна, але мені Леся Українка подобаєся страшно. Нарешті маю змогу її Лісову Пісню читати.

А я,певно.ніколи не перестану захоплюватися Кобилянською.

Українському письменникові Юрієві Андруховичу присвоїли спеціальну премію в рамках премії світу імені Еріха Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк. Про це «proUA» повідомили в прес-службі Івано-Франківської облдержадміністрації.
[2005.03.19 05:09]

Так тримати!

Україна вперше приймає участь у Лейпцигському книжковому ярмарку.
На цьому ярмарку Андрухович презентує "Культ" Дереша.

Все більше подобається Ігор Бондар-Терещенко ака ІБТ як есеїст (особливо про Харків 20-30-х рр. минулого століття).

23 квітня - Всесвітній день Книги та авторського права. Гадаю, це цікаво:
http://www.proza.com.ua/article/1231/

Марія Матіос, "Солодка Даруся"
Ця книжка об'єднала три повісті, які пов'язані між собою головними героями (або головною героїнею - солодкою Дарусею). Мені важко визначити справжній жанр книжки - може, правду написала Матіос, коли назвала книжку "Драма на три життя". Композиційно три повісті поставлені у зворотній хронології - від більш пізнього часу до більш раннього. Мова - абсолютно неперевершена. Влучні діалектизми, якими текст не перевантажений, але які створюють чудову атмосферу. Одне застереження для всіх, хто читатиме: це драма. Правдива драма. Тобто читати на ніч не раджу. Але, щоб показати рівень впливу цієї прози на читача: їхала в метро, читала "Дарусю". Проїхала свою станцію. Все.

Хлопці/дівчата, порадьте, будь ласка!
Хтось читав "Альфонса" Нелі Шейко-Медведєвої? (Книжка видана "Кальварією").
Анотація хороша, погортала - мова теж ніби гарна...
Коштує 20 грн., хочу купити, але щось вагаюся...

Все-таки купила "Альфонса" - й одразу ж, звісна річ, прочитала. Жанр - містика + детектив + психологія. Початок гарний, кінцівка теж, середина дещо провисає - таке враження, що авторка написала книжку, потім узялася її доопрацьовувати, початок і кінцівку вилизала, а на середину духу забракло. Численні відступи - життєві історії другорядних персонажів - саме всередині книги гальмують сюжет і відволікають увагу.
Починається книжка з того, що успішна журналістка виявляє, що вона насправді ніби жила чужим життям - гадала, що вона кохана жінка й незалежна журналістка, а насправді виявилося, що чоловік хоче її вбити, а люди, яких вона вважала своїми друзями, просто вміло її використовували. Головна героїня не тільки прагне вижити, а й помститися своїм кривдникам (на яких має компромат) і тому їде з Києва до Міста, в якому минули її найкращі юнацькі роки. І там зустрічає давнього приятеля, який може їй допомогти. Тут починається роман у романі, адже приятель розповідає їй кримінальну історію, яку головна героїня записує (робитиме з цього книжку).
Завершується "Альфонс" дещо несподівано - адже саме наприкінці з'являється містика. І ще одне: кінець відкритий, адже це - тільки перша книга. Авторка планує видати продовження. Всім шанувальникам не чистого детективу, а суміші мейнстрім+детектив рекомендую.

Андрій Пехник, "Таємниця замку Торшер" ("Роман-газета")
Новий роман Андрія Пехника, лауреата конкурсу "Смолоскип", доктора економічних наук, зацікавить любителів пригодницької літератури, які з деякою іронією ставляться до цього напрямку, адже "Таємниця замку Торшер" - це пародія на крутий шпигунський роман у стилі "агента 007". Автор не висміює розважальну літературу, але трошки кепкує з неї - дотепно і по-доброму. Крім основної сюжетної лінії, у романі є й відступи, які сам автор називає "лівими вставками". Хоча вони жодним чином не пов'язані з основним текстом, та зовсім не скидаються на штучні наліпки. Єдине моє зауваження до роману: пародія - вельми цікавий і продуктивний напрямок, але, на мій погляд, органічнішою вона б виглядала у коротшому тексті - в оповіданні, в невеликій повісті. Витримати цілий роман-пародію не всяк читач спроможеться. Рекомендую людям, які вміють і не бояться підсміюватися самі над собою.

От я і ознайомився з творчістю половини з наведених письменників:
1)Юрій Андрухович
Прочитав 12 обручів. Під кінець книжки був втомлений читанням. Книжка справляє враження відсутності сенсу написаного, неначе автор не доносив до читача якусь думку, ідею, а просто писав що писалося, викладав емоційний досвід останніх років життя. Дуже допомогола стаття після книжки - стало зрозуміло звідки в книжці взявся той чи інший момент. Але навіщо була написана книжка я так досі і не збагнув.

2)Василь Кожелянко
Читав Котигорошко. Мотивація написання твору очевидна, проте сюжет відчутно шкутильгає. Дуже нагадує юнацькі твори у журналі "Україна молода" (чи якось так), хіба вирізняється кращим стилем написання.

3)Любко Дереш
Культ. Здається, я про нього вже тут писав. Непогана стильна книжка, яка знайомить молодь як і з самою можливістю існування модної української молодіжної культури, протиставляючи її російськомовному "бикуванню", так і з певними наробками сучасної фантастики. От тільки власних думок автора у книзі мало помітно, хоча, можливо, висловлення якихось власних ідей не закладалось в основу книжки.

4) Андрій Кокотюха
З останньої серії Коронації слова - Повзе змія. Рядовий дефектив, читво для потягу або автобусу. Не займає ані уваги ані емоцій.

Залишились ще чотири автори у списку. Дуже сподіваюсь щось віднайти варте уваги, бо чотири розглянуті не зачипають абсолютно і бажання купляти їх нові книжки нема. Хіба можна подивитись ще Дереша - може з хлопця визріє непоганий містик чи фантаст.
Не хотілось би, власне, переконатись що сучасна українська література мене взагалі не чипає, буду шукати. Спробую, може почитати твори Дяченків.

Еге ж, і тому наступний форум буде в Україні.

Ого! А хто ним опікуватиметься?
(Бо ж осоромимося з нашим рівнем книговидання!)

ну пані tysovska і як письменниця і як модератор форуму могла б такі новини дізнаватися не з форуму

Взагалі ця подія якось не впала нікому в очі. Росіяни не радіють бо Дяченки кияни, українці тихо сидять бо Дяченки російськомовні. Тим часом саме Дяченки піднімають проблему російськомовних фантастів в Україні, виокремлюючи їх як "проміжний місток" між українською і російською сучасними культурами і чи не єдині російськомовні українці які беруть на себе труд перекладати власні твори на українську мову.

Ну а що до суті питання - я не думаю що варто комусь опікуватись. Цього року в Києві вже відбувався конгрес фантастів (Шеклі, памятаєте?) і нічого, все було добре. У мене мешкала в той час в хаті білоруська кореспондентка, яка, власне, на нього і приїхала. Наче була задоволена. Інша справа, що рекламувати ми такі події і справді не вміємо. Про конференцію я дізнався від самої кореспондентки, коли вона вже оселилась

Пане Олексію, справа в тому, що якраз "Порталом" дуже й дуже опікувалися - журнал "Реальность фантастики" і ВД "Мой компьютер" (який цей журнал фінансує). Без організаторів жодного заходу не може відбутися, це ви згодні? До речі, "РФ" рекламувала "Портал" - і в інтернеті, і в пресі інфа була, тому всі охочі, я гадаю, на цей захід потрапили. "Алфізика" під час "Порталу" проводила акцію "Полювання на автографи" і дарувала книжки. Якби я любила фантастику, я могла б на "Портал" потрапити. А що стосується "Єврокону-2006", то про те, що він буде в Україні, мені вже місяць-два відомо (у них навіть сайт є - http://www.eurocon.kiev.ua/index.cfm), але я якось не пов'язала між собою нагородження Дяченків і "Єврокон". Я спершу гадала, що йдеться про якийсь інший форум - не конвент фантастів, а просто книжковий форум.

Мені здається, фантастика - цілком окрема й нетипова галузь. Виразно комерційна, як детективи, жіночий роман і т.д. Не варто до чистої комерції підходити з якимсоь мистецькими, чи ще й ідеологічними критеріями. В комерсантів нема національності. Російський ринок більший, то треба писати російською й на нього прориватися. Сприймайте Дяченків як Вєрку Сердючку й радійте блискучому прориву нашого ширпотребу на зовнішні ринки.

Не можу погодитися з тим, що Дяченки - це Вєрка Сердючка чи ширвжиток. Не всі, звісно, їхні твори подобаються, але більшість - так. А "Відьмина доба" - чи не найулюбленіший мій роман із усієї фантастики, яку я взагалі читала.
Що ж до мистецьких чи ідеологічних критеріїв, і що до того, що у комерсантів немає національності - теж вельми спірне питання. Але воно вже не раз обговорювалося, в тому числі й на цьому Форумі, тому повторюватися не буду. Лише зазначу, що позиція письменника, як і будь-якого іншого діяча культури, має значення не лише для нього самого. І питання не тільки і не стільки в тому, якою мовою ти пишеш (а мова у Дяченків блискуча, цього не забрати), як у тому, що ти намагаєшся донести тією мовою до читача. І в тому, чи ти поважаєш свого читача. Так мені здається.

Та яка там мова? Ліньки через аналізатор проганяти, але якщо допечете, можу це зробити. 500 слів, не більше. Це я не на докору Дяченкам чи ще комусь з авторів, навпаки, захоплює подібна майстерність. Це вимоги до комерційної літератури взагалі. І нічого тут не попишеш. Зараз не час Лєскова однозначно.

У Дяченків?! 500 слів? Я не хочу нікого допікати, колгосп - справа добровільна, але... проженіть, будьте ласкаві, через аналізатор "Відьмину добу". Дуже цікаво...

Пані Наталю, я ніколи не читала фантастики, тому й Дяченки пройшли якось повз мою увагу, але після ваших слів стосовно "Відьомської доби", мабуть, візьму цю книжку в руки... Ох, покритикую! Я люблю, коли мова вишукана, тому сподіваюся, що книжка не розчарує (маю деякі побоювання, бо це ж дійсно - переклад).

Ох, подивилася на сайті "Кальварії" - схоже, наклад книжки вже давно розійшовся. Поки що скачала собі рос. варіант. Враження поки непевні. Що напружує, так це "жарти" типу:
муха взвилась под потолок и закружилась вокруг белого плафона, на котором Ивга разглядела косо приклеенное газетное объявление: "Зоопарку требуются на работу сторож, уборщик и слонопротирщик задней части, оплата сдельная..."

Могли, думаю, і перевидати.

Щодо статистики Дяченків.
"Володар криниць", російський текст (звиняйте, "Відьомської доби" в Мошкова нема)

24903 слововживання, 4514 лем (слів). Мушу взяти свої слова назад. Майже нормальний активний словниковий запас освіченої людини (близько 5 тис.)

Дивує, що майже немає невідомих програмі слів, окрім неіснуючих власних імен та якихось "эльфуш".

spark, скажіть, будь ласка, а ця програма на українські тексти теж розрахована? (І де її можна взяти )

Та подібних онлайнових сервісів начеб-то трохи є, але жоден з них не став "їсти" роман. Довелося звертатися до знайомих спеціалістів. Те, чим вони користуються взяти неможна ніде, для внутрішнього вжитку. Українську, звичайно, підтримує.

Якщо цікавлять усілякі такі програмки, то ось добрий лінк на лінки
http://www.rvb.ru/soft/catalogue/c01.html

Дякую!

Цікаво що з наведеного таки підтримує українську, чи треба перепробувати все?

Я не все пробував. "Штампомір" Деліцина, наприклад, підтримує. Він орієнтується на розділові знаки, абзаци й словесні штампи, його морфологія не цікавить. Намагався використати його для встановлення авторства текстів Марка Вовчка. Та втім, тут це офтоп, здається.

Ще одне відлуння Єврокону у Глазко - найкращий художник Сергій Поярков

Мабуть гальмую. Чому не буде?

Мабуть, Дмух має на увазі що коли всі книжки легко буде придбати в будь-якій крамниці, народові вже не буде сенсу їхати до Львова на Форум

А невже таке щастя колись буде? Я хотіла собі Марини Меднікової нову книжку в "Книгоноші" купити, а мені по-секрету сказали, що вони з "Кальварією" посварилися. Шукай тепер, дівчинко, в іншому місці...

от ще коли кияни будуть скаржитися, що десь чогось нема! все, Наталю, все тепер продається в Донецьку, як свідчить Дми.

Молодці "Зелені пси" (вони ж "Джерела-М"). Люблю їх щиро.

До речі, Сценарій до фільму "Украдене щастя" за мотивами Франка, що вчора закінчився на плюсах, писали, виявляється, Дяченки.

Ну вони й закрутили Югославія, блошині ринки, мєнти. Франко мабуть просльозився.

А серіал нічо так вийшов, хіба ні? Я його вже раз дивилася. Тільки кінець - не серіальний. Ніякої тобі надії...

Кінець, наче за Франком, нє? А серіал слабкий за режисурою, на жаль

Я не фанат серіалів, а всім моїм жінкам сподобалося. Може за режисурою й слабкий, зате яка акторська гра. На братиків без реготу дивитися не можна. Які типи вхопили! Гіляровський відпочиває.

Володимир Войтенко, "Цирк маленьких людей"
Можна назвати психологічним детективом. Непересічний твір, як на мене. По-перше, гарна мова, стилістика витримана в усій книжці, нема рядків/абзаців, які хочться не прочитати, а побіжно проглянути.
Сюжет складний. Три паралельні сюжетні лінії сходяться тільки в самому кінці, хоча я, як читач, ще приблизно на середині книжки здогадалася, що пов'язує всі сюжетні лінії.
Основна лінія: приватний детектив Антон Корзун отримує завдання розшукати зниклу людину - професора-германіста Андрія Бондаря. Як на мене (бо ж я не знаюся на слідчій кухні), поведінка, дії, кроки, думки приватного детектива - переконливі.
Друга сюжетна лінія: професор-германіст Андрій Бондар в заручниках у мафіозі (назвемо його так ). Тут у мене виникла невеличка претензія: що то за мода, описуючи бандитів, обов'язково змушувати їх говорити російською мовою? Чи бандитами можуть бути тільки росіяни чи зросійщені и? Національно свідомих бандитів не буває?
Третя лінія: Антон Корзун у своїх пошуках натрапляє на рукопис під назвою "Цирк ліліпутів". То спогади професора з його дитинства. Відіграють вельми важливу роль у книжці
Далі не розповідатиму, сподіваюся, що достатньо вас заінтригувала.

Сергій Батурин, "Охоронець"
Книжка вийшла кілька років тому у рамках проекту "Коронація слова". Я не читала раніше, бо, чесно зізнаюся, книжки "Кальварії" завжди були задорогі. Три роки тому за книжку 12 грн. віддати, самі розумієте, викликало внутрішній спротив. Зараз у "Книжнику-ревю" розпродаж, старі "Коронаційні" книжки по 7 грн., купила всі
Отже, "Охоронець". Дві сюжетні лінії, але одна чисто формальна, слугує обрамленням головної лінії. Фактично, перша сюжетна лінія, де дія відбувається в 1919 році, є ніби прологом і епілогом для решти дії, що переноситься в часи Святославової та Володимирової Русі. Завдяки прологу, в якому згадується Ізенбек, читач одразу здогадується, що мова в романі йтиме про "Велесову книгу".
Основна сюжетна лінія: шлях киянина Тура від коваля до сотника княжого війська, а також від пересічного громадянина до людини, яка усвідомлює свій поклик охоронити минуле цілого народу. Я би назвала твір Bildungsroman'ом, бо попри те, що автор неодноразово наголошує на першочерговості, на головування у своєму романі ідеї русовірства й історичної важливості дошок із родоводом русів (принаймні, у мене таке склалося враження), набагато більш виписаним і проникливим (таким, що в душу проникає) є отой другий план - фізичне і духовне зростання Тура.
Є в мене зауваження чисто технічне: автор полюбляє перескакувати в межах одного розділу з точки зору одного персонажа на точку зору іншого, я щораз у таких місцях підскакувала, як на горбках. Тільки звик, що оповідь ведеться ніби вустами Тура, - бах! - тут же даються думки іншого персонажа. Читач розгублений.
Шкода, що зараз не практикується писати на другій сторінці книжки, у вихідних даних, "Рекомендовано для такого-то віку". Я вважаю, що ця книжка - прекрасне читання для старшого шкільного віку. Історія в такому викладі, як в "Охоронці", прекрасно засвоюється, а ще в книзі є виховні моменти, роздуми і т.д. Для підлітків було б надзвичайно корисним і приємним читанням.
Дорослим (вам) теж рекомендую

Павло Щегельський, "Хата-читальня"
Давно так не сміялася. Чи не перший український сучасний твір, під час читання якого мені довелося багато і щиро сміятися.
Нехай вас не відлякує те, що твір - нібито мемуарний. Настільки ж мемуарним можна вважати і "Швейка".
Перша частина - взагалі супер, друга трошки спокійніша.
Автор - справжній "письменник-сортирик". (Коли ви прочитаєте книжку, ви зрозумієте і символізм цього означення, і симовлізм самої назви )

Привіт усім
Я впреше шось пишу на цьому форумі.
Я прголосував за Юрія Винничука - це мій улюблений письменник і я прочитав всі його видані твори. Він, направду, письменник широкого діапазону: дослідницькі праці, переклади, антології, історія ЛЬВОВА, еротика, чорний гумору і звичайний, фантастика, ліричні та сентементальні твори ("Місце для Дракона" раджу прочитати цю казку, я сам чуть не плакав!). А, взагалі, я читаю залежно від настрою.

Пане Ростиславе, вітаємо Вас на Форумі!
Так, справді, "Дракон" Винничука - дуже щемка і глибока річ.

Так-так, "Кальварія", ось тут посилання:
http://www.calvaria.org/book.php?isbn=9666630230

Сергій Батурин, "OST"
З цього можна було би зробити великий епічний твір...
Як ви можете здогадатися з назви, роман присвячений українцям, які були відправлені на роботу в Німеччину під час Другої світової війни. Головна героїня твору, Марічка Джура, на мій погляд, - переконливий образ українки воєнного покоління, і я підозрюю, що вона має прототипа в реальному житті. Крім неї, у творі задіяна ще пристойна кількість другорядних персонажів, кожен із яких має пройти своє випробування. Є моменти, коли сльози навертаються на очі.
Чому я пишу, що з цього можна було б зробити великий епічний твір: книжка насичена подіями, передвоєнними і воєнними реаліями, долями остарбайтерів, але на менш ніж 200 сторінках неможливо по-справжньому розгорнути оповідь про такі серйозні, страшні, величні події. Кожен із героїв заслуговує кількох окремих розділів, заслуговує на те, щоб його історію розповіли неквапливо. Крім того, книжка вельми подієва, але ми, як читачі, не маємо змоги глибше зануритися в думки, почуття, переконання персонажів, і хоча з подій і вчинків героїв ми, безперечно, дізнаємося, "хто чим дихає", як на мене, цього замало для розкриття такої складної теми.
Загалом, книжка цікава, ви її прочитаєте за день-два, вона надзвичайно пізнавальна. Закінчується, як і має закінчуватися драма, на дещо сумній ноті, але автор полишає читачеві надію, що люди здатні перемогти будь-які життєві ситуації.

Роман Іваничук, "Через перевал"
В анотації цей роман означений, як химерний. Книжка має три частини - "Море", "Ґражда" і "Замок". У кожній із частин автор (біографічного) роману має здолати (внутрішню) перешкоду, яка заважає йому примиритися з самим собою і з навколишнім світом. На схилі літ письменник Северин, якого всі давно називають Майстер, вперше стикається з таким явищем, як творчий ступор, творчий застій, і він намагається пробитися через цю несподівану перешкоду. Перший етап - він шукає причин у навколишньому світі. Він стикається з повальним невіглаством молодої літератури, з її ницими устремліннями, з прагненням епетажу понад усе. Северин вирішує усамітнитися у ґражді, де його чекає зустріч із власним минулим і з деякими вчинками, які досі не дають йому спокою. Коли він знаходить у собі сили зізнатися самому собі у всіх праведних і неправедних ділах, він готовий "перейти через перевал" - ступити у завтрашній день, хоча думав, що навіки залишиться у дні минулому. А там, за перевалом, його очікує занурення в історичні події, про які він, письменник, написав багато романів. Він уявляє себе у ролі безпристрасного скриптора, який тільки нотує події, але ті нотатки допомагають проаналізувати помилки, щоб нащадки їх більше не припускалися. Оце історичне занурення - останній етап примирення з собою, хоча тут я, чесно кажучи, не зовсім зрозуміла, чому саме цей етап стає вирішальним. Але письменник нарешті долає творчий ступор, і знову стає ляльководом літературних героїв, ним створених а чи відтворених.
Роман у першу чергу буде цікавий письменникам, які, поза всяким сумнівом, час від часу мають схожі почування й стикаються з подібними проблемами. Для решти читачів роман може видатися дещо тяжким, громіздким. Найкраще читається друга частина, вона по-справжньому захоплює.

Марія Матіос, "Щоденник страченої"
Скажу відверто, що після "Солодкої Дарусі" цей текст мене розчарував. По-перше, це таки справді щоденник. Принаймні, на 3/4. Остання частина теж мало відрізняється за змістом, хоча й дещо інша за формою. Мотиви і вчинки головної героїні Лариси лишилися поза моїм розумінням. Те, що написано в щоденнику, заперечується ув останній, пояснювальній частині. Щоденник головної героїні - це фантастичний світ, який собі вигадала неврівноважена жінка, і тільки подекуди події зі щоденника таки корелюються з дійсністю, відповідають їй.
Навіть не знаю, кому порадити таку книжку. І психологічною прозою (в моєму розумінні цього терміну) її не назвеш, і "детективний сюжет", заявлений в анотації, тут притягнутий за вуха. Словом, я розгублена

Я мав на увазі під попсою те, шо не можна вважати поп-артом... Волков пише, шо інше, аніж попса в мому розумінні... Я не так висловився, певно. Я мав на увазі, шо книжку писали до дати і під шумок слави з минулої. Я купив, лише тому, шо сподобалась мені Даруся. І я певно не один такий

Так, пане Тарасе, згодна.

Дякую за розуміння

Радіопрограма Ніни Герасименко "Коронація слова"
Щотижня у четвер о 15:20
на Третьому мистецькому каналі - каналі духовного відродження
(частота 72,8 FM або третя програма на трипрограмному приймачі)
На передачі зазвичай запрошуються письменники знані і незнані, видавці, культурні діячі тощо.

А мені з останнього прочитаного дуже сподобалось "Перламутрове Порно" Ірени Карпи. На початку книги - вступне слово Юрка Андруховича, де він фігіє з нового роману Карпи. А це вже щось значить...

а ти у Львові купив? значить скоро й тут буде, поближче...

Марина Гримич, "Мак червоний в росі..."
І в анотації, і в усіх рецензіях, що мені траплялися, написано, що книжка ця - про дітей шістдесятників як про "втрачене покоління". І справді, тема самогубства - чи не найголовніша в книжці.
Щоправда, як на мене, авторка приписує тільки дітям шістдесятників проблеми, з якими насправжки стикається будь-яке покоління. (Наприклад, біль - як головна ознака того, що людина жива).
Книжка по-своєму філософська, хоча далеко не всі ідеї для мене прийнятні. Скажімо, один із героїв-киян кидає іншому герою-західнякові таке майже звинувачення (цитую з пам'яті): "Легко бути націоналістом на Західній Україні, де навколо всі - націоналісти, а ти спробуй побути ним у Києві". Коли згадати, скільки західняків були вивезені до Сибіру, то якось це обвинувачення блякне.
Ще одна думка, яка зачепила особисто мене: одна з головних героїнь оповіді, Ляля, говорить про те, що культовий твір написати легко, треба тільки знати, що саме підкреслити, виділити, які штрихи додати... Якби це так було насправді легко, гадаю, і "Мак червоний в росі..." міг би стати таким, але я не маю певності, що твір потягне на культовість (хоча анотація вельми самовпевнена).
Книжка має потужний містичний пласт, і от він якраз, наприкінці оповіді, "витягає" на собі всі її слабкі місця й змушує читача раз у раз повертатися думкою до твору.

Мені "Мак червоний в росі..." дуже сподобався. Настільки, що не маю жодного бажання аналізувати цей твір. Я просто була (і залишаюся) під враженням, а враження - чудове. Не знаю щодо слабких місць - прочитала на одному диханні, і отримала море задоволення. І плакала трохи, і над чим поміркувати було. Імхо, "Мак червоний..." - найсильніший художній твір у пані Марини Гримич, а я читала їх усі.

Я дала почитати "Мак..." своїй колишній університетській викладачці - і вона теж у захваті. Напевно, то я просто дуже черства з натури

Василь Шкляр, "Елементал"
Перевидання, яке вийшло у новій "Кальварійській" серії "Першотвір". Продається у парі з "Тарасом Бульбою" Гоголя (у перекладі того ж Шкляра)

Коли я читала "Елементал", у мене виникло таке собі дежа вю: десь колись я вже читала щось схоже чи то за стилем, чи то за темою, чи то взагалі щось таке... таке... такого типу. І я нарешті згадала: аякже! серія Кононовича про агенцію Тартар і детектива Оскара! Хоча, на мій смак, у Шкляра текст більш витончений, і навіть там, де він допускається відверто маскулінно-шовіністичних випадів, він це робить якось... е-е-е... м'якше, ніж Кононович.

Що вирізняє цю книжку з-поміж інших бойовиків? Беззаперечна якість тексту. Витриманий стиль, довершена композиція, багата українська мова. Нема за що зачепитися оку. Такі тексти читати надзвичайно приємно. Сюжет достатньо цікавий, щоб читач не занудьгував, але не такий стрімкий, щоб неможливо було взагалі відкласти книжку.

Дія відбувається переважно на російській території, Чечня присутня примарно, адже герой так і не потрапляє на її територію. Завдання головного героя - французького найманця-українця "Анрі" - врятувати красуню Хеду, дочку президента Ічкерії. Але, як завжди у Шкляра, кінцівка далеко не така, якої б міг очікувати читач.

26.01.06. У прямому ефірі з нами спілкуватиметься автор "Московіади", "Рекреацій", "Перверзій", "Дванадцяти обручів" і багато чого іншого. Не кажучи вже, що патріярх Бу-Ба-Бу і автор улюблених Майдан-Інформом рядків про те, що "влада собі як влада - суцільні, курва, бандити". Отже - Юрій Андрухович.

Інтернет-конференція відбудеться на форумі "Культура" сайту Майдан тут: http://www2.maidanua.org/news/view.php3?key=1138091459&trs=-1&bn=maid... і почнеться о 15.00. Питання можна ставити за наведеним лінком вже зараз.

Микола Гоголь, "Тарас Бульба" (у перекладі Василя Шкляра, видання "Кальварії")
За основу для свого перекладу В.Шкляр узяв найпершу версію повісті, опубліковану у збірці "Миргород". Я не ставила перед собою задачі порівнювати два видання - перше й друге, і тому вірю на слові Шкляру, що у першому виданні набагато менше промосковських реверансів. Крім того, у першій версії трошки інакший кінець - але це вже ви самі прочитаєте, не буду вам усіх секретів розкривати.
Переклад Шкляра - прекрасний. Коли я читала "Тараса Бульбу" в оригіналі, у мене завжди було відчуття, що мені хочеться текст перекласти на українську мову - ніби зробити зворотний переклад. От якраз Шкляр і зробив такий зворотний переклад - і книжка читається зовсім гладко, мов оригінал.
Можливо, колись саме це видання вивчатимуть у наших школах

З інтернет-конференції Андруховича
(тут він класно сказав):

Питання від Харцизяки: Ви пам*ятаєте уроки української літератури в школі? У нас на Донбасі, це певне, було ще "цікавіше" . Смаки формуються і виховуються з дитинства. Як би ваша воля, то яким чином Ви би спланували навчальну програму з української літератури? Кого, скільки, як і в якому віці, вважали б за доцільне подавати для вивчення в загальноосвітній школі?

Ю.А. Це тема для великої статті, тут є над чим думати. Якщо отак сходу, то я, мабуть, пропонував би вчителям приблизно те, що робив мій друг Віктор Неборак, коли на початку 80-х засланий був викладати укр. літ-ру у шахтарському ПТУ в посьолку Карбамід на Луганщині. Він просто розповідав учням про свої улюблені книжки і часом читав з них уривки. Вони його «признали» і називали «Учітєль».

На сайті "СУМНО" проводиться опитування - Хто ваша наулюбленіша писарка
Я проголосувала за Забужко, хоча могла би проголосувати і за Соколян .
Наталка Очкур в опитування не включена, але там пропонується в коментарях називати того, кого ви хочете додати.

Лариса Денисенко, "Корпорація ідіотів"
Я не була знайома з творчістю авторки, коли купувала цей роман. Зізнаюся, "запала" на рекламу в анотації: "Сучасна проза в дусі Гоголя та Зощенка". Щоправда, вже на першій сторінці фрази на кшталт "...я кажу абсолютно щиро й без зайвого кокетування: коли ти влучно смердиш, шансів залишитися без уваги в тебе обмаль" мене насторожили. Ця фраза, як на мене, радше в дусі Світлани Пиркало, ніж Зощенка, а тим паче Гоголя.
Але текст читається легко, трапляються смішні місця. Є в мене, проте, відчуття, що авторка в побуті - людина російськомовна і тому деякі фрази - цілковита калька з російської. (Наприклад, "я помічаю кілька знайомих облич, але всі вони не викликають бажання приєднатися до трапез їхніх господарів" або "Він не повинен ліворуч та праворуч розкидатися своїми здібностями".
А от фраза на стор. 116 мене просто підтяла під корінь: "Величезні баби, схожі на античних наяд, які тримають на своїх плечах колони...". Уявили наяд - отих морських німф - у вигляді колон? Мабуть, слово "каріатида" - задовге, тож і в тексті не вмістилося...
Словом, враження від книжки дивне: ніби й нічогенька - і "не те". Безперечно, на любителя.

Наяди, здається, не тільки морські німфи. В річок та струмків - теж наяди

spark, правда-правда

Володимир Лис, "І прибуде суддя"
На перший погляд роман видався мені містичним трилером. Для цього в тексті - чи не до останнього моменту - було все: чотири загадкових смерті, блукання головного героя нічним незнайомим містечком у пошуках жіночого крику про допомогу, загадкова жінка-сусідка - "кривенька качечка", яку герой чи то обожнює, чи то ненавидить за її несподівані зникнення час до часу. Читати було цікаво, місцями - не відірвешся. Середина, щоправда, трохи провисла, бо автору забракло дихання весь час тримати інтригу на найвищій точці. А от кінцівка мене геть розчарувала. Всі загадкові події, що трапилися протягом книжки, жодного розв'язання так і не отримали. Тобто всі вони гамузом отримали пояснення - але то, на мою думку, не пішло книжці на користь. Таке саме в мене було враження від ще одної книжки автора - "Продавець долі": читати цікаво, а кінцівка цілком не відповідає настроєві книжки. Якщо хтось іще читав, поділіться, будь ласка, враженнями.

Василь Слапчук, "Дикі квіти"
Не найновіший роман Василя Слапчука, лауреата Шевченківської премії, який останнім часом дуже плідно друкується, а проте один із нещодавніх. Як завжди, видало в-во "Факт".
Роман про родинні стосунки розділений на три частини: перша оповідь ведеться від імені чоловіка Степана, друга - від імені хлопчика Вовика Степановича, а остання - він жінки Лариси.
Перша частина видалася мені спочатку занадто гротескною. Герой її, безробітний Степан, у мене не викликав жодних позитивних емоцій, бодай співчуття. Ниє, ниє, на роботу влаштовуватися не хоче, ще й зраджує жінку з її ж власною найкращою товаришкою... Через це важко було пробиватися крізь текст, я вже думала було навіть кинути читати. (Але я не з таких, ми звикли долати труднощі )
Все змінилося, щойно я почала читати другу частину. Оповідь від імені хлопчика Вовика - і кумедна, і філософська, і несподівана, і щира, і правдива - словом, позитивних епітетів навіть і не перерахувати. На мій смак, це найкраща частина книжки, і я б навіть не відмовилася прочитати цілий роман, написаний Вовиком
Третя частина книжки (написана від імені Лариси) зв'язує між собою всі розділи. Стають зрозумілими мотиви і вчинки героїв книжки, їхні родинні стосунки, їхні слабкі місця. І саме в цій частині найяскравіше виписаний підтекст книжки: родина понад усе. Щемкий, але щасливий кінець. Саме заради такого закінчення історії варто пробитися через першу, дещо важкувату, оповідь.
Рекомендую беззастережно.

Лейпцигська премія за налагодження зв"язків між Німеччиною та Східною Європою була вручена (звісно кому ) - Юрієві Андруховичу.
За твердженням свідків виступ Андруховича був жорстким, але аудиторія після нього аплодувала стоячи.

Юрій Мушкетик, "Гетьманський скарб"
Роман „Гетьманський скарб” – твір, в якому автор чи не вперше заговорив на повний голос, без принизливого озирання на недріманне око цензури. Оповідь ведеться від імені Івана Сулими, сина генерал-хорунжого Івана Сулими, онука гетьмана Івана Сулими. Саме цей прийом – виклад від першої особи – дозволив авторові і висловити власні роздуми над причинами, що призвели Україну до тогочасного жалюгідного становища, і створити яскравий образ „літописця” Івана Сулими, який із соромливого писарчука зробився козаком, і відтворити характер гетьмана Павла Полуботка – мудрого, врівноваженого – на противагу скаженому московському цареві Петру Першому. Романтичні образи гетьманівни Уляни Скоропадської – першого й останнього кохання Івана Сулими, його товариша Пилипа Милі – колишнього козака, потім галерника, потім дрібного злодюжки – і зрештою героя-мученика, зрадника-донощика Ілька Дикого, царевого запроданця Феофана Прокоповича – всі вони творять неповторну атмосферу книжки. Це не захоплива оповідка про загадковий скарб Полуботка, йдеться про скарб духовний, а не матеріальний. Про силу людського духу, про незнищенність народу, про зраду і про вірність. І про те, що „понад той скарб – Україну – більшого немає”.

Видавництво “НОРА-ДРУК” готує нову серію книг української сучасної художньої
літератури "Популярні книжки" ("ПК"). В цій серії будуть видані твори
популярних письменників, першими з них — романи:
Ірен РОЗДОБУДЬКО "Зів'ялі квіти викидають",
Лариси ДЕНИСЕНКО "Танці в масках" та
Наталки ОЧКУР "Янголи, що підкрадаються".
http://community.livejournal.com/ua_books/81352.html

Невже я знайшла місце, де можна поговорити з однодумцями? Є автори у нас, навіть дуже багато: Наталка Очкур, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Ірена Карпа (закінчу, щоб не втомлювати шановне панство перарахунком за згадкою метрів типу Андруховика чи Винничука).

З дозволу шановного панства, поділюся враженнями про деякі книги

Чтиво. Наталка Очкур. "Учора і завжди"





Давно я не читала
- таких гарних оповідок
- книг, написаних такою гарною, багатою мовою
таких заплутаних історій
- книг, від яких у буквальному сенсі неможливо відірватись.

Жіночий роман? Так, трошки. Гарний детектив? І це є. Love story? Безперечно. А разом - "Учора і завжди" Наталки Очкур. Якщо чесно, я була здивована, що мене настільки захопило це чтиво. Бо у ньому - занадто багато жіночого. Хоча, може тому й захопило. Цікава, часом малореалістична оповідь про пані мого віку і її пригоди.

Особливого захоплення викликала мова твору, надзвичайно приємна і багата. Не менш цікаво й глибоко виписані образи. Причому кожен - настільки колоритно описаний, що ці люди буквально стояли перед очима. А ще - гострий язичок головної героїні змушував захоплюватись її розумом і дотепністю.

Не можу не похвалитись - маю автограф авторки :-)

Щоб не втомлювати шановне панство великою кількістю відгуків - ще один, щодо книжки, яка мене досить сильно вразила.




Мабуть, для початку варто сказати, що ця книжка - переможець конкурсу української книги Бі-Бі-Сі. Я купила цей роман ще минулої осені, все ніяк руки не доходили. І ось - прочитала за три дні. Приблизно першу половину роману я довго не могла зрозуміти - невже це переможець літературного конкурсу??? Слід віддати належне автору - володіння словом бездоганне, і якщо відділяти форму від змісту, то форма, а точніш - спосіб її представлення, досить непогана. Але зміст... ну явно не тягнув на вартий уваги твір. На скандальний - безумовно. Але вартий уваги - навряд. В одній розмові я сформулювала - "занадто еротика чи то недо-порнографія".

Роман Іваничук в анотації так написав про це: "Мені, досвідченому в житті, жінках і сексі чоловіку, гидко читати... відверто брудні порнографічні екзерсиси Винничука... Винничуківська порнуха, начитавшись якої, й жінки не захочеш... Автор, може, психічно хворий..." Звичайно, я не настільки категорична в оцінках, та й не маю права так судити. Але якщо про першу чи другу жінку автора ще було більш-менш цікаво, то далі... я заплуталась в їх іменах, уподобаннях, способах сексу, і т.д. Цікаво почитати це людям з більш феміністичними поглядами, аніж мої. Мене, доволі толерантну в цьому людину, багато що бісить. Хоча може автор й ставив собі за мету провокувати...


Отже, перше відчуття - дратує, легка порнуха, і питання - навіщо? Але в якийсь момент, причому, дуже майстерно, не в конкретний момент появи нової героїні на сторінках, а дуже поступово, обережно, починаєш розуміти, що ота неймовірна кількість сексу - це лише фон для чогось іншого, набагато глибшого, набагато цікавішого. Сюжетна лінія з дівчиною Мар"яною, якій, як виявилось, судилось померти від страшної хвороби, в кінці просто захоплює... Кінець вразив. Нічого особливо нового там немає, дівчина дуже по-ремарківськи померла, головний герой дещо місточно, трошки по-коельйовски дізнається про це. Але це все настільки вражає, і цілісне сприйняття від книжки настільки сильне, що це починаєш розуміти, лише перегорнувши останню сторінку.

Дуже вартий уваги твір, хоча, все ж таки, з секс-складовою і відношенням до жінки Винничук, на мій погляд, перестарався.

Мабуть варто додати, що я сприймала Винничука так би мовити "з чистого листа", у мене немає досвіду знайомства з його творчістю. Хоча від львів"ян чула, що цей чолов"яга - не вельми приємна особистість.

Пані Надіє, Винничукова повість "Місце для Дракона" - чудовий, сильний, неоднозначний, трагічний, пронизливий (можу й далі перераховувати епітети) твір. Справді варто прочитати.

Пані Надіє, в тому самому виданні ще має бути повість про пацюків (не пам'ятаю назви). Теж надзвичайно сильна річ.

Лірики немає, як у "Кавовому присмаку кориці", немає того здивування, як у "Забавках з крові та плоті". Є стьоб. Першокласний стьоб, в якому впізнаєш сусідів, знайомих і колег. А ще - оповідки з Ларисиного щоденника bozi;-) Причому оповідки з реального життя.

До речі, мова і вміння побачити у авторки, як завжди, на висоті - в деякі моменти я просто реготала, в деякі посміхалась найбільш влучним порівнянням.

Над-сатира, написана, як завжди, дуже вправно. На початку я була дещо розчарована - ну іще один роман про наше гидотне життя. Так, майстерний, так гарно написаний, але навіщо повторюватись...

Але б це не була улюблена пані Лариса, якби це все просто так закінчилось... Остання глава перевертає весь цинізм, весь стьоб і з ніг на голову... І... і, власне, все. Фантастичний кінець заставляє вас, перевернувши останню сторінку книги, посміхатись, і, як це не банально, вірити, що ще не все втрачено.

Читайте, воно того варте.

А мені автора такоїх рецензії дайте
Я точно прочитаю, видам на неї спеціально гроші. Люблю читати школярок 17-років, які пишуть про життя жінок до 30 і готоються до випускних іспитів зі школи

Чи читав хтось цю книгу? Поділіться враженнями

Якщо ви хочете добряче посміятися...
http://gak.com.ua/creatives/1/1462

Сам собі на подив купив Дяченків "Дика Енергія. Лана". На диво навіть сподобалось. Ні, воно звісно читво, але писано доволі динамічно. Рекомендую для старшого шкільного і студентського віку - приємна фентезюшка з чудовим перекладом. Хоча і в перекладі не обійшлося без русизмів і рутизмів, проте у порівнянні із середньоукраїнським перекладом цей просто відмінний - мова жива, приємна. Ну тільки от не сприймаю я слова щиколотка і розвощик, ну що зі мною зробиш? Та ще й від рути пара слів і зворотів лишилась невиправлених. Взагалі писано під Руслану Лижичко і її новий проект. Обіцяють якісь комікси, взагалі використання стилістики книжки.
Ги, доречі про стиль. Хто з вас, старі піонери, пам`ятає казку про Ларіка і його вірний барабан, який, бувало, виручав малого з біди? Я у малому віці нею захоплювався. Почитавши книжку зрозумів - Дяченки захоплювались так само таке враження, що цілі абзаци видерті.

Але книжка варта... у порівнянні з іншими книжками Дяченків.

Марина Гримич, "Фріда"
Я читала тільки дві книжки Гримич - цю і "Мак червоний в росі...", але вже можу, мабуть, сказати, що мається справа з фірмовим стилем письменниці, а саме: те, що видавалося справжнім і правдивим напочатку, виявиться зовсім не таким наприкінці.
Книжка складається з трьох частин: початок - про те, як бізнесвумен Ірина Ревуцька опиняється в Бердичеві, місті свого дитинства, в будинку-химері на Торговій, 4 - загадковому місці, яке приховує безліч таємниць. Саме з цього будинку починає розплутуватися інтрига роману. Тут з'являється Фріда - нібито шкільна товаришка Ірини, яка й ввела її в загадковий дім-дерево. Друга частина - листи, уривки зі щоденників, старі записи колишніх мешканців будинку на Торговій, 4, з яких постає історія дому-химери, що виховав Ірину Ревуцьку саме такою, як вона є. Третя частина - розв'язка, яку я вам, звісна річ, не видам, але якщо ви раніше читали Марину Гримич, ви зможете самі про все здогадатися ще до останніх сторінок роману...
А книжка мені сподобалася. Є в ній якась загадкова аура, яка не дає відірватися від читання. Письмо ніби таке повільне, плавне, а читається напрочуд швидко. І затягує.

До уваги читачів, моїх і не тільки, а також усіх друзів, у тому числі й з Форуму Рідного Міста:

У зв’язку зі зміною прізвища в шлюбі роман "Янголи, що підкрадаються", а також усі наступні твори, якщо Бог дасть, і вони вийдуть друком, відтепер будуть написані та підписані Наталкою Шевченко.

З точки зору брендінгу чоловік Вам зробив ведмежу послугу. Мати прізвище Шевченко для письменника (і футболіста )- все одно що мати прізвище Іванов у Росії

Вона пише свої книги, і кожна з них здобуває читацькі симпатії. Ірен Роздобудько – одна з найбільш успішних українських письменниць, що спробувала власні сили у низці літературних жанрів. За її книгою «Зів’ялі квіти викидають» зніматимуть художній фільм. Слава оточує цю тендітну жінку, але при цьому Ірен вдається залишатись неймовірно скромною та чуйною. 16 березня 2007 року Ірен Роздобудько приїхала до Львова.

Текст інтерв'ю в повному обсязі тут:
Західна інформаційна корпорація

як мінімум - принаймні, щонайменше
(то не шпилька, а FYI)

На Коресподенті чат з Андруховичем: http://www.korrespondent.net/main/184888/

Я, до речі, вчора випадково бачила Андруховича в Українському домі, коли він піднімався на другий поверх на прес-конференцію. Метр дуже красиво повертав голову від однієї камери до другої Шкода, що через революційні події його прес-конференція не набула належного розголосу.

Нещодаво прочитала "Слугу з Добромиля" Галини Пагутяк. Гарні враження. Навіть попри те, що розхристано і важко написано. Це із тих книг, які потребують повторного прочитання, щоб "влягтися".
Вдале оформлення - світлини з Добромильського монастиря, чи то старі, чи "зістарені".
Що прикро вразило - недбала редакторська і коректорська робота. Траплялися речення, де було вкупу зліпено і початковий, і відредагований варіант.
Але це зараз так часто буває, що скоріше викликає подив відсутність помилок у тексті.

Ірен Роздобудько, "Амулет Паскаля"
наклад 5000 прим.
в-во "Фоліо"

5000 тис. потенційних читачів побачать ОЦЕ (і, боюся, зроблять відповідні висновки про автора, перекладача, видавництво):

Перепрошую, "професор тупий, хоч апаратура при ньом" (шп'яну)
Із чого робити висновки? Тобто, а-а ... де український текст?

2 tysovska
А в чому глюк?
У книзі Ірен Роздобудько, вірш (пісню) з української на англійську переклав (ла) Л.Денисенко.

Та тут укр. текст не має жодного значення. Укр. текст цілком нормальний - переклад на рівні п'ятого класу неспеціалізованої школи. Коли я читала книжку, мені спершу здалося, що Роздобудько цитує якусь відому пісню - але в мене очі на лоба полізли від кількості помилок і просто "так сказати не можна!!!". Вже перший рядок - "Nobody, nobody compares with she" - це абсурд. Потім я подумала, що, може, вона на слух записувала - звідси неоковирності, але коли я дійшла до зноски з іменем перекладача, це мене добило. Видавництво і шановні авторки розраховують, що тупі українці не знають мов і тому їм можна втюхати що завгодно?!

(із розсилки "Норки" )

Софія Андрухович після повернення з Польщі, де закінчився промотур на підтримку видання польського перекладу “Жінки їхніх чоловіків”, продовжує поїздки Україною з презентаціями нової книжки “Сьомга”.
Отже, 31 травня о 19.00 відбудеться зустріч з письменницею в івано-франківському клубі “Хімера” (вул. Чорновола, 23).
1 червня на запрошення гуртівні “Книжкові Джерела” Софія Андрухович відвідає Львів з наступною програмою презентацій та зустрічей з читачами:
12.00-13.00 “Українська книгарня” (пр. Шевченка, 8);
13.30-14.30 Книгарня “Фоліо” (вул. Коперніка, 2);
15.00-17.00 Міська бібліотека ім. Лесі Українки (вул. Мулярська, 2);
18.00-19.00 супермаркет “Літера” (вул. Шевська, 6).

Так що, львівяни, хто хоче подивитися на малу (кажуть, у неї наразі нова куца зачіска, може брешуть ) і "скуштувати" "Сьомги", можете підтягуватися.

Мені подобається графік: Шевченка-Коперніка-Мулярська(?)-Шевська(? - не знаю, де це) - короткими перебіжками під гаслом "що мамо, навіть чаю не поп'єте?"

Яка сувора жінка - ця Елеонора Симонова!

Ось вам ще одна тема для обговорення української (?) письменниці.

Порадьте, хто володіє мовой Кольоровой,
І де можливо Їх знайти
У цифровому вигляді.
За розуміння, вдячний Вам,
Й чекатиму з великим нетерпінням.

Погоджуюся. Тут вилапані помилки в тому тексті, що привела Наталка Тисовська (можливо не всі), і це просто грубі помилки, а не помилки "поетичні".

Не знаю хто такий Денисенко, але переклад просто ... нема слів.

А крім того:
into any company - in any company (хоча так взагалі жоден англомовний не сказав би)
other - anybody else
persfect - perfectly (а краще - what a (perfect/great) dancer she is)
braselets - bracelets
jingleing - jingling
Her skirt is like a flag

Ну коротше далі ясно.

Є укр. оригінал - але він поданий після перекладу - на наступній уже сторінці.

Таа-а-а-ак, цікаво. Я вражений до глибини душі.

Інформація по телевізору пройшла, що Янукович книжку написав, "Рік у владі". Цікаво, чи часом не Германка була редактором, якщо не письменником? Я щось глибоко сумніваюся в письменницькому генії Януковича. Але то все фігня - якою б книжка не була, її все таки анонсували. А прикро те, що багато набагато вартісніших книжок взагалі залишаються без уваги. Книжковий форум у Львові, здіймаю перед тобою шапку.

Ну я просто шизію, ну от черговий ляп - прапор не тим боком. Теж мені письменник і теж мені видавництво: http://pravda.com.ua/news/2007/7/10/61348.htm

Це дуже, дуже дивний ляп. Щось мені взагалі в нього не віриться. За ті гроші, що платяться за такі книжки, виконавці не роблять ляпів - може занадто дорого коштувати.

Інтерв'ю з Любком Дерешом: http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=60302

P.S. Любко Дереш – автор романів “Культ”, “Поклоніння ящірці”, “Архе”, “Намір!”, “Трохи пітьми”.
Перший роман "Культ" написав коли йому було 15 -16 років.
Письменник став редактором нового журналу “Кофе с молоком”.

А на Сумно.ком
з'явилось інтерв'ю з подружжям Шевченків.

Клікаєм, читаємо, згадуєм Наталку та Сашка "на живо", посміхаємось.

До речі, я з ними бачилась на "Медвіні" восени, вони обіцяли на Форум зазирати. Тож будемо сподіватися

Та Наталка і так багато зазирає Принаймі на зараз 2470 зазирань.

Домовлялись, що ще й дописуватиме

Про те скільки заробляють українські письменники можна прочитати тут: http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=62753

Остання книжка яку прочитала була Ірен Роздобудько -Пастка для жар-птиці-, але щось її книжки дуже швидко читаються і дуже швидко забуваються, а то нефайно. Ну , а остання книжка, яка запам*яталась це -Гаррі Поттер і смертельні реліквії-, шкода було дочитувати, маю якісь такі трепетні почуття до цих книжок, першу книжку про Поттера прочитала в років 10, ех , як швидко час біжить

Шикаааарну книжку недавно прочитав!!! Євген Наконечний, "Шоа" у Львові. Вже давно не зустрічав книжки, яка б мене так поглинула, читав бо хотілося читати. Я натрапив на неї в щойно відкритій книгарні "Є" в Києві, і вагався брати чи ні. А зараз сміло можу її рекомендувати до прочитання і решті. Навіть не пошкодував часу і зробив електронний варіант. За ним відправляю сюди.

ПС Дізнався, що автор помер в 2006 році http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/10/23/19031/ . Мені дуже і дуже прикро....

15-17 травня Юрій Андрухович привезе до Львова весняний конгрес Німецької академії мови й поезії, яка проводить свої сесії двічі на рік – восени і навесні.
Інтерв'ю з Юрієм Андруховичем читайте тут: http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=64738

"а не мертву літературну норму" - не згоден. Книжка, зрештою, теж мусить брати участь в загальній мовній нормі. А то буде як Китай - область з областю не розуміється... Просто страшно, якщо появляться книжки, написані на сучасному субкультурному "діалекті".

Ну ось, всі мовчать, а в суботу, виявляється, Василь Кожелянко помер
Шкода

Я коли прочитала в "Літературній Україні" про смерть Кожелянка, то два дні не могла заспокоїтися. У нас так мало талановитих письменників, а вони ще й помирають у такому молодому віці! Таке враження, що він завершив головну працю свого життя - роман "Третє поле" - і помер. Це якась дуже сумна символіка.

Досі важко повірити. І дуже болить...
Царство Небесне...

Помер Юрко Покальчук: http://zik.com.ua/ua/news/2008/09/10/149359
Я думав він молодший, принаймні виглядав він не на свій вік...

Помер Ігор Римарук: http://korrespondent.net/showbiz/603889
Одні сумні новини в цій гілці...

Такий гарний поет, і такий ще молодий... :-(
Царство йому небесне.

Боже...
Царство Йому небесне, земля пухом...
Боляче...

На якомусь сайті написали: "Автомобілі - зброя масового знищення української інтелігенції".

Інтерв'ю з Ірен Роздобудько - http://life.pravda.com.ua/interview/4937aa7056c36/

І нтерв'ю явно нещодавнє. Про кризу, от, згадують. Ну і як можна було писати: "Ірен Роздобудько ... також скаржилася, що подекуди її досягнення абсолютно несправедливо коментують: "Ну, так, в неї ж чоловік - голова Асоціації письменників..."". Та вже не скаржиться і більше не поскаржиться. І не соромно, Лізо Хворс?

Римарук... тепер зрозумів.

Інтерв'ю Андруховича і його погляди на політичне життя України: http://korrespondent.net/showbiz/694626

"По Юлі" наші погляди сходяться

Помер Павло Загребельний.

Так, щойно почула.
Царство Небесне...

можливо вже була тема...

Подкасти з Кабінету від "Дзиги"
http://kabinet.podfm.ru/?page=1

Лугосад, Роздобудько, Білоцерківець та інше...

Дожилася Дзига. До подфм

Інтерв'ю з Софією Андрухович:
http://zaxid.net/article/39067/

Хлопці до чого тут зрада Яворівського у темі "українські літератори"?

Дякую Юрко за інтерву з Софійкою Андрухович, дуже цікаве

Назар Гончар не пив!
Мені буде бракувати його, дивних віршів та того як він курив люльку і при розмові крутив свої вуса...

Ірен Роздобудько варта уваги! Ну звичайно ж і Андрухович..
Серед класиків Панас Мирний*Повія*- the best!!!!

Н-да... Могла потерпіти до року... Втратила вона в моїх очах.

Тоді це, в принципі, трохи змінює стан речей...

Згоден, прокольчик вийшов. Досить тихо розійшлися, при тому, що досить голосні розмови точилися (як для висвітлювання життя українських письменників), коли жили разом. Звісно, звинувачення знімаються
Трохи дивують 2 речі.
1. Гаразд, Роздобудька - проста пролетарська донецька Ірен від сохи із, цілком можливо, атеїстичними традиціями. Але ж у Римарука було, начебто, галицько-поліське виховання. І вони так і не повінчалися? Ігор був одружений 3 рази, і лише з четвертою дружиною пішов під вінець? Не так легко в це повірити, хоча, звичайно, все можливо.
2. Ще дивнішою і безглуздішою стає процитована на горі цієї сторінки фраза із інтерв'ю ІР в УП від 5 грудня минулого року про "чоловіка - голову Асоціації письменників". Мало того, що головою АУП був Федюк, мало того, що Римарука і на світі-то вже не було, так він, виявляється, на той час і чоловіком Роздобудько понад 2 роки не являвся. Брєд!

Дякую, звичайно, за увагу до персони пані Роздобудько.
Вашої дискусії підтримати не можу... Вважаю, що чужі стосунки і життя є темним лісом... І підтримати чи покритикувати вчинки я не маю права!

А щодо творчості....

Ось деякі інтерв'ю:
http://zik.com.ua/ua/news/2007/03/22/68559
http://sumno.com/tags/iren-rozdobudko/

Скажу дещо від себе. Минулого року випадково почула, що І. Роздобудько буде в нас у *Дзизі*, тож як шанувальниця її творчості відвідала цю презентацію. Трішки була здивована тим, що їй було важко висловити свої думки, настільки простою і сухою мовою спілкувалась((( і на питання звідки вона бере свої ідеї для книг толком не відповіла... Можливо я не є об'єктивною через те, що лінгвіст, але це мене конкретно вразило. Невже це можливо, писати такі насичені художні твори і так спілкуватись?(((

Щиро вдячна за інформацію! Вашому джерелу я довіряю більше, ніж інформації, що пишуть на шпальтах газет!!!

Вибачте за наглість, а не скажете коли приблизно прогнозує видати нову книгу пані Ірена, щось після *Двох хвилин правди...* - тиша

Розмова з письменником Юрком Іздриком за результатами зустрічей на Форумі видавців у Львові - http://life.pravda.com.ua/interview/4aa91d68d4af2/

У Львові Наталка Сняданко представить книгу «Комашина тарзанка».

23 жовтня у львівській книгарні «Є» відбудеться презентація книжки львівської письменниці та перекладача Наталки Сняданко «Комашина тарзанка», яка вийшла друком у харківському видавництві "Фоліо" (серія "Графіті").

За словами самої авторки, у книзі майже немає діалогів, проте постійно звучить натягнута струна внутрішнього голосу героїв.

Сама ще не читала, але думаю, що книга виявиться цікавою)

Закарпатська журналістка презентувала роман-репортаж про кохання та КДБ

http://www.zaxid.net/newsua/2009/10/27/174300/

31 жовтня дитячі читання серболужицької літератури з Боженою Антоняк
http://kultura.lviv.ua/31-zhovtnya-dityachi-chitannya-serboluzhitskoyi-litera...

Ірена Карпа вдруге вийшла заміж: http://tabloid.pravda.com.ua/lounge/4af4101160eb2/

Юрій Андрухович: У мене є свої міста-блокбастери http://zaxid.net/article/52763/

Я влітку відкрила для себе нову авторку Люко Дашвар, читала -Молоко з кров'ю- і -Рай.Центр-, надзвичайно сподобалось

*Молоко з кров'ю* мені теж сподобалось

Справа в тому, що книги українською пишуть і досить пристойно,а розмовляти українською вибачте вони не можуть...

2 Лінда

Дякую Вам за цікаві думки. :-) А ще хочу запитати - як Ви вважаєте: "Сарабанда банди Сари" Лариси Денисенко справді заслуговує на визнання Книжкою року?
Я от думаю, що якщо воно - Книжка року, то це лише свідчить, що нічого справді вартісного не пишеться, на жаль.

Якось зовсім пропало бажання читати оте, що, умовно кажучи, складає предмет "Коронації слова". :-) Начебто починаю, а потім все закінчується у кращому випадку прогортанням по діагоналі. :-)

Мені все ж якось ближчі "метри" з покоління 40-50-річних. Але ж вони вже давно в основному мовчать...
З останніх гарних вражень - Галина Пагутяк, "Мій Близький і Далекий Схід", "Урізька готика".
Гарно, що перевиданий Кость Москалець. Знайшла там третю частину "Вечірнього меду", яку раніше не читала.

І найбільше очікування - проза Ліни Костенко, що її Малкович обіцявся видати ще цієї осені. Поки що нема. :-)

Ну-у, я вже не пам'ятаю. Просто, коли до мене вперше долетіли ті чутки, почав трохи аналізувати, відстежувати, порівнювати. Складалося не дуже. Хоча, звичайно, будь-якому факту можна знайти будь-яке пояснення і в житті саме воно, раптом, і справдиться. Але поки що не надто віриться. До того ж сама пані Марина категорично таку версію сппростовує, хоча це і не доказ.

Колись читала, здається 2006 року, Скрябіна "Я, Побєда і Берлін". Насміялась, справді цікава.

Боротьба Олеся Ульяненка та Нацкомісії із захисту суспільної моралі завершилася мировою угодою.
http://vsiknygy.net.ua/news/4765/
Але, холєра - тепер, якщо вам пропонуватимуть "ніжно вкусити за вушко" - пильнуйте!

Це вже перебір.
Якщо це правда, то це якесь дуже упереджене ставлення саме до Ульянченка, бо що тоді говорити про твори І.Карпи? Зрештою і Андрухович, який вже вважається кращим представником сучасної української літератури, вживає такі словечка.

Безвідносно мого ставлення до творчості Ульяненка - від назви "Національна комісія з питань суспільної моралі" мене дрижаки беруть...
Там що, апостоли засідають, у комісії цій? Безгрішні?

Безвідносно до творчості Ульяненка Національна комісія з питань суспільної моралі вже закарбувалася в пам'яті народній (якщо, звичайно, не надумає переплюнути власні подвиги) як така, що ухойдокала Сімпсонів. Наразі воно вже трохи притлумилося, але раптом над "Міністерством правди" "потече дах", йому все і всі пригадають: і нарід загалом, і М1 персонально.

А на матюки їм начхати. Гадаю, в цю ганебну Нацкомісію зібралися люди зі значно суттєвішими постдитячими комплексами.

Оксана Забужко презентує новий роман “Музей покинутих секретів”
http://www.zaxid.net/newsua/2009/12/20/123136/

Мала нагоду почитати уривки з цього роману в журналі "Сучасність". Думаю, що книга варта уваги.

Ага
Але цікаво, скільки вона може коштувати... 500 сторінок - певно > 100 грн., якщо не 200...

До 50–річчя Марії Матіос, яке вона відзначила 19 грудня, Чернівецький академічний обласний музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської зіграв виставу «Солодка Даруся» на батьківщині поетеси – на сцені Путильського районного будинку культури.

Цю виставу «Солодка Даруся» допущено до ІІ туру на здобуття Шевченківської премії.

Цікаво чи вистава така класна, як книжка? Чесно кажучи, фільми за творами Роздобудько мене розчарували....

Інтерв'ю з Юрієм Андруховичем
«2010-й буде кращий за 2009-й»

Оптимістично, як і завжди. Приємно читати.

Українські письменники проти державного захисту суспільної моралі:
http://zik.com.ua/ua/news/2010/01/20/213083
Ініціативна група українських письменників, до складу якої увійшли відомі автори Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Лесь Подерв’янський та Андрій Бондар, закликає контролювати кожне рішення Національної експертної комісії (НЕК) з питань захисту суспільної моралі. Звинувативши офіційну державну інституцію у цензурі, літератори наполягають: НЕК взагалі слід ліквідувати.