- Повернімось до найближчої перспективи, до лідера фракції, у якій ви
перебували. Як ви можете пояснити цей феномен, якого ми побачили на виборах?
Я б виокремив тут два зрізи. Перший полягає в тому, що вона створила сильніший і
яскравіший образ, аніж її опоненти. Друге. Вона розуміє одну просту річ: люди
завжди більше голосують хай за утопічне, проте високе, ніж за хай меркантильне і
короткочасне важливе, але приземлене. Пригадуєте славну фразу, що ті, хто бореться
за свободу, рано чи пізно дістануть хліб, а ті, хто боровся за хліб, не дістануть ні
хліба, ні свободи. Ця фраза не завжди працює, але вона завжди діє на людей. Простим,
короткочасним обіцянкам опонентів вона протиставляє високі, утопічні обіцянки,
що бентежать людську душу.
Нещодавно одна відома французька журналістка сказала мені, що один лише
драматичний придих Юлії Володимирівни людей захоплює сильніше, аніж десять
хвилин аналітики Інни Богословської. Чомусь на людей придих і сльоза діють
сильніше від найпереконливішого аналітичного та математичного викладу. Мабуть,
така вже людська ‘стота, і це питання чесності політика: чи має він право, знаючи
таку людську слабинку, знаючи тремтливі струни їхньої душі, на них загравати. І
третє - є ще такий принцип. Я вже згадував Станіславського щодо феномену Юлії
Володимирівни. Він казав, що ні один найсильніший актор не переграє... кішку, коли
та вийде під час спектаклю на сцену. Навіть коли на сцені декламують
щонайчудовіший текст з „Вишневого саду”, все одно всі дивляться на кішку, якщо
вона вибігла на сцену. Така людська ‘стота, що все незвичайне її манить сильніше
від звичайного, хоч воно і найцікавіше. Так от, є два способи конкуренції актора з
кішкою. Перший спосіб: намагатися зігнати її з сцени, і тоді зала буде на боці
кішки. Усі кричатимуть: „не чіпайте!” Другий - просто далі заходитись коло своєї
роботи, і люди рано чи пізно переставлять свою увагу на актора, тому що в словах з
„Вишневого саду” закладений неабиякий підтекст, а кицька, навіть прехороша, може
продемонструвати, повна грації, лише дві-три пози. Тому треба дочекатися, коли з
зали стануть вигукувати: „Та "замахала" вже та ваша кішка! Заберіть її з сцени!”
Але це мають зробити люди з зали, цього не мають робити актори на сцені. Так от,
усім нашим політикам треба не гонитися за кішкою в темній кімнаті, а більше
дослуховувати, що відбувається в залі. Ось із суми цих феноменів і дістали такий
незвичайний образ, незвичайного політика, в котрого, хай там що б не казали, велике
політичне майбутнє через те, що нині він краще маніпулює виборцем, аніж усі його
опоненнти разом узяті.
- Що ви розумієте під „великим політичним майбутнім”?
Юлія Володимирівна створила собі майбутнє бодай уже тим, що вона ввійде в історію,
як одна з найнезвичайніших політиків, котрі на зовсім незвичному (особистому,
психологічному) ресурсі, на зовсім незвичних програмах (програму солідаризму в
Європі вважають призабутою маргінальною програмою), отже, на незвичних програмах
створює величезний і модний політичний рух. І неспроста її порівнють з Евітою з
однойменного фільму. - її теж згадуватимуть довгий час. Це щодо того минулого, яке
видати у її майбутньому. Плюс до цього можливі найнесподіваніші коловороти долі,
не виняток її президентська роль. Не виняток також, що феномен Юлії Тимошенко
щасливо помандрує Європою. Латинською Америкою він уже мандрує, аж гай шумить.
(Дмитро Видрін. Стаття „Наші політики підійшли вже до
тієї точки, коли вже нема що недобудовувати...”) |
, як за чарівну
Інну!!
Таки до Леді Ю їй ще дуже далеко 
. Але ж добре хоч, що не Раїса Богатирьова, Наталя
Вітренко і Олександра Кужель 
- народ
відповів анекдотом. Не те, щоб вишуканий і шляхетний, але, принаймні, адекватний
першоджерелу.