Юрій Карашівський - 17-9-2004 у 20:11
Вчора став свідком ще одного перфоменсу на Майдані Незалежності. Соціалістична
партія України влаштувала мітинг, присвячений пам'яті журналіста Георгія
Гонгадзе. Як тільки не називали його того вечора - і Героєм України, і рядовим
журналістом, і ще ким завгодно. Виступ кожного політика (Луценко, Шкіль, Г.
Омельченко...) починався з кількох слів про Георгія, а продовжувався суто
політичними декламаціями. Всі говорили одне і те ж, всі проклинали режим. Ніхто
навіть не згадав, що Гонгадзе намагався однаково писати і про опозицію, і про її
противників. Чомусь не було нікого на сцені з верівництва УНП, Руху чи НУ. Серед
виступаючих був лише один журналіст - голова НСЖУ. Не день пам'яті, а день СПУ.
Хіба Гонгадзе був членом СПУ? Чи може його посмертно зарахували до лав
малинових?..
Дивно, СПУ навчилася "підганяти" на мітинги ПТУ-шників: тисячі молодих людей
у спортивних штанцях, мештах і піджаках, одягнених на футболки "Ла Коста"
ходили зі свічками в руках, тримаючи таблиці з силуетами голови Гонгадзе. Потім ци
"силуетики" валялися де завгодно. Мо', ці молоді люди дійсно симпатизують
СПУ та її ідеалам. Але в їхніх очах не було видно й крихти такого інтересу.
Політика, заварена на смерті журналіста. Смерть журналіста від репресивної
політичної машини... Поки тривала акція, в голові крутилась пісня з останнього
альбому групи "Тартак" - "Я не хочу" (...бути героєм України).
На сайті "Українська правда", редактором якої був Гонгадзе, виклали пафосну
статтю, яка починається словами: "Знайшовся один козак на мільйон
свинопасів". А далі - річечка мильних фраз, серед яких теза, що після зникнення
Гонгадзе Україна змінилася. Хіба? За останній час закрили радіо "Свобода" і
"Континент", ряд регіональних телекомпаній, під загрозою закриття
"Сільські вісті" і вже місяць не видно на розкладках журналу "ПіК". Вбили
ще кількох журналістів, переважно - керівників ТРК та інформ-агенцій. Чи обурилось
суспільство після цього, чи влаштувало ще клька акцій "Україна без Кучми"?
На мітингу Омельченко порівняв Україну і Румунію. Мовляв, за смерть Гонгадзе на
Кучму мала б чекати доля Чаушеску. Цікаво. Якби за кожного вбитого журналіста люди
вбивали свого президента, в Україні б змінилося вже близкьо 40 Кучмів. Мабуть, була
б громадянська війна, де по один бік барикад - журналісти, по інший - когорта
президентів. Барикада урочисто зведена на Майдані Незалежності і учасники війни
приходять на неї у вільний від роботи час. Перестрілка проводиться у форматі
прес-конференції. Журналіст викликає президента (одного з) і задає йому гостре
запитання. Якщо відповідь не по темі або неконкретна, за нею йде дуель. Всі
порушення відстежують міжнародін спостерігачі... В одного із сучасних
українських письменників (імені не пригадаю вже) є твір, де перед парадом на
Красній площі в кремлівських курантах засідає снайпер, завдання якого -
"зняти" з трибуни мавзолею Сталіна. Для маскування, він вичікує моменту, коли
куранти починають грати свою музику. І тоді стріляє. Він бачить, як тиран падає.
Але коли димок біля цівки рушниці розсіюється - Сталін знову на своєму місці. Він
стріляє ще і ще, з кожним ударом годинника. А і кожного разу, як в якомусь
ляльковому театрі, на мавзолеї виникає новий і новий Сталін... Отакі асоціації від
слів опозиціонерів.
Луценко знову пригадав старі образи. Спочатку заявив, що в 2000 році для довершення
акції "Україна без Кучми" нам не вистачило єдності, і одразу по тому
звинуватив Ющенка в зраді, мовляв, той так і не вибачився за підпис у документі,
який визначив мітингуючих "фашистськими елементами". А вже сьогодні, 17
вересня, з аналогічним звинуваченням і вимогою вибачитись звернувся до Ющенка
Мороз. То про яку ж єдність може бути мова? Мороз, для коректності, мав би вимагати
пробачення від всіх тодішніх підписантів. Але зараз соціаліст №1 працює проти
Ющенка - завдання партії таке. А рік тому він самий зрадив опозиційну трійку, не
підтримавши протести БЮТ і НУ проти конституційної реформи. Логічно. Колода у
власному оці завжди менше свербить, ніж пісчинка у чужому. Я не стверджую, що дії
Ющенка-прем'єра і Мороза-спікера в минулому сторіччі були дріб'язковими для
долі країни. Я просто не розумію, чому ми знову опинились перед таким дурнуватим
вибором, коли, відверто, поклавши руку на серце чи Біблію, я не можу сказати
"так" жодному з кандидатів, бо жодного правдивого, бо жодного гідного, бо
жодного, хто б не був вихованцем системи.
Можливо, як особистості, а не політики, ці люди дуже хороші. Але ми обираємо не
батька нації, не визначаємо з поміж 26 кандидатів хорошого сім'янина чи
економіста. Ми обираємо президента.
Мабуть Україні слід оголосити тендер на президентів. Кабінет Міністрів спільно з
ВР повинні розробити критерії конкурсного відбору. І провести кастінг під час
конкурсу "Євробачення-2005".