Форум Рідного Міста

Напередодні революції?

Остап_М. - 28-9-2004 у 09:01

Останнім часом досить часто по телдеящику показують сюжети проте, що мовляв українці миролюбні і навіть у випадку надзвичайних подій не будуть протестувати проти неправди і злочинів.
Але ось я надибав на цікавий матеріал і вирішив що то непогана тема для розмови...

Напередодні революції?

Відставка Марчука з посади міністра оборони вкотре примусила заговорити про можливість силового варіанту завершення виборів, до якого, здається, готові вдатись і провладні, і опозиційні сили: влада – якщо перемогу Ющенка мирними методами зупинити не вдасться, опозиція - якщо вибори будуть сфальсифіковані на користь Януковича, або скасовані - на користь Медведчука.


Поведінка Марчука справді була аномальною на тлі того, як інші силовики поводились напередодні завершення виборчої кампанії. Тоді як Генпрокурор Геннадій Васильєв публічно і, навіть, емоційно пов’язав свою долю з долею нинішнього Президента, пообіцявши подати у відставку після виборів, а голова Служби безпеки України Смєшко та один з його заступників “не словом, а ділом” доводили свою відданість нинішньому режимові, Марчук мовчав. Або говорив, що не допустить політизації армії.

Ще раніше інша силова структура – МВС – устами першого заступника глави цього відомства Михайла Корнієнко заявила, що не дозволить після виборів здійснити "грузинський варіант" в Україні і готова "застосувати силу", якщо громадяни захочуть домогтися перегляду результатів шляхом акцій громадянської непокори.

Що спонукало силовиків публічно клястися у вірності нинішньому режимові? Очевидно, політики у погонах в силу своїх службових обов’язків знають про плани влади більше, ніж будь-хто. Усвідомлюючи усю делікатність завдань, які будуть перед ними поставлені, вони розуміють, що лише відверта особиста і публічна прив’язаність до нинішнього режиму може гарантувати їм збереження посад.

За всіма законами політології, Україна має бути якщо не демократичною країною, то, принаймні, країною, в якій постійно існує жвавий рух до демократизації. Сусідство з Європейським Союзом, висока освіта населення, економічне зростання, - основа середнього класу, який не сприймає усяку форму диктатури, - та розкол правлячої еліти- все це створює умови для міцної опозиції, яка буде існувати доти, поки країною правитимуть люди з темним минулим або “темниковим” теперішнім.

Таких сприятливих умов для демократичного руху не існує в безлічі авторитарних режимів Латинської Америки, Азії та Африки, де зріст економіки часто завмер на нульовій позначці, подекуди половина населення не вміє читати, а опонентів влада просто знищує фізично.

Україна з Білоруссю лишилися винятками у регіоні, де з кінця 1980-х, країни, одна за одною, потрапляли під хвилю демократизацію, яка змітала колишніх диктаторів, в кращому разі, у тиху відставку.

Останнім часом нинішня влада лякає українських обивателей “грузинським варінтом”. А чому, власне, грузинським? Адже падіння режиму Шеварнадзе після фальсифікації виборів відбувалось мирно, без застосування зброї і танків на вулицях. Прикладів таких революцій у Східній Європі безліч. Тому можна було би говорити про небезпеку в Україні оксамитового “чехословацького варіанту”, коли комуністичний режим розвалився під тиском громадського руху, або “східно-німецького”, майже оскамитового “варіанту”, де народні демонстрації врешті змели режим Хонекера. Зрештою, можна було би говорити і про недавній “словацький варіант”, коли авторитарний уряд проросійського прем’єра Мечіяра був скинутий не в останню чергу завдяки могутньому громадському спротиву.

Але влада говорить саме про грузинський варіант. Напевно, технологи на Банковій намагаються викликати у обивателя віддалені асоціації з Чечнею, або з особами кавказської національністі на столичних ринках. Це значно вигідніше, ніж говорити про аналогію з успішними громадськими рухами Східної Європи, які швидко призвели до суттєвого покращання життєвого рівня у цих країнах.

Звичайно, було би логічнішим, якби влада лякала українців румунським або югославським варіантом, адже саме там зміна режиму відбувалась під акомпанемент кулеметних черг. Але зрозуміло чому вона це не робить, адже тоді українська влада асоціювала би себе з такими відомими всьому світові особами як Чаушеску або Мілошевич, непоступлива позиція яких і призвела до загибелі мирних громадян.

Втім, світ “грузинським варіантом” не злякаєш. Західна громадськість бачить у грузинському, східно-європейських, навіть сербському рухах спротиву відлунння своїх 1960-х років – коли західний світ стрімко мінявся під тиском тих, чиї політичні свободи різко обмежувала тодішня бюрократична система.

Основним методом політичної боротьби став громадський спротив політичній системі, причому учасники цього спротиву виразно робили акцент на ненасильницькому характері свого руху. Прикметно, що принцип ненасильництва західні шістдесятники позичили на Сході – в Індії, де відбулась перша у світі нанасильницька революція під проводом Мухатми Ганді, філософа і політика, який очоливши рух за незалежність Індії від Великобританії, довів, що мирний громадський спротив може бути сильнішим, ніж зброя.

Першою країною, де вдалось здійснити запозичену в колоніальному світі технологію мирного спротиву виявилась наймодерніша країна сучасності – США.

Саме там принципи ненасильницької боротьби проти режиму чудово збіглися з пацифістським настроями доби В’єтнаму, хіпі, та рок-музики.

Досконалості, однак, ненасильницькі методи боротьби спротиву досягли не у хіпацькому, приправленому анархізмом середовищі, а у активістів антираситського негритянського руху. Прихильники видатного правозахисника Мартіна Лютер Кінга розробили чимало успішних технологій спротиву, які потім часто використовували в усіх частинах світу.

Головним політичним ноу хау негритянської меншини було те, що протестанти ніби все і робили за законом, але якось випадково ставалось, що біля поліцейської дільниці, де перебували заарештовані кілька протестантів, з’являвся натовп людей, який ніяк не рухався з місця, або – це була, напевно, найоригінальніша технологія винайдена на той час, - у туалетах великих аеропортів закривалися з десяток людей, залишаючи список своїх вимог на дверцятах. При цьому, формально, закону, ніби ніхто і не порушував, але вже через кілька годин про вимоги протестантів знала вся країна: пасажирам паралізованого через кілька годин у такий спосіб аеропорту було про що розповісти по прибутті на місце призначення... Зараз, між іншим, день народження Мартіна Лютера Кінга, який заклав основи расової рівності найпотужнішій країні світу, вважається в Америці національним святом.

На пострадянському просторі аналогами правозахисного ненасильницького руху були і є сербський “Отпор”, грузинський “Кмара”, албанський “Мфят” (і “кмара”, і “мяфт” означає “досить!”). Всі вони були міцно замішані на молодіжному середовищі, мали зв’язки з окремими колишніми представників влади, – це той самий розкол правлячої еліти, - та суттєву міжнародну підтримку.

Українська опозиція нині відверто заявляє, що готова відповісти актами громадської непокори, якщо до того її буде штовхати непоступлива влада. Лідер партії "Батьківщина" і парламентської фракції “БЮТ” Юлія Тимошенко вже заявила про те, що у випадку масштабних фальсифікацій на виборах глави держави представники її партії готові очолити повстання. До рішучих дій готовий, здається, і лідер електоральних симпатій Ющенко – принаймні, після замаху на його життя він готовий до цього як ніколи.

По великому рахунку, до акцій громадської непокори можуть вдатись і комуністи, - звичайно, не лідери КПУ, а їхній електорат, який, на відміну від своїх лідерів, завжди був дуже рішуче налаштований проти нинішньої влади. Змичка між лівим електоратом та демократичним рухом можлива лише тоді, якщо праві зможуть вгамувати своїх окремих представників, які, змагаючись за прихильність свого лідера, пов’язуватимуть акції протесту виключно з іменем Ющенка.

Найгірше, що може статися для влади – це якщо до невдоволених результатами виборів приєднається керівництво парламенту та особисто Володимир Литвин. Саме вісь Бурджанадзе – Саакашвілі, або парламент - вулиця була вирішальною для режиму Шеварнадзе, бо надавала діям вулиці підпору цілковитої легітимності. До радикалізації Литвина може підштовхнути усвідомлення того, що у випадку фальсифікації виборів, наступною жертвою буде саме парламент, - куди відступлять опозиційні сили, - та він особисто, який це допустить. Представники колишньої більшості вже озвучували погрози змінити керівництво парламенту одразу після виборів.

Які організаційні ресурси може отримати радикально налаштована опозиція?

На сьогодні, в Україні існує кілька громадських рухів, здатних стати осереддям масових акцій громадської непокори. По-перше, це кампанія ПОРА, яка умовно ділиться на “жовту” та “чорну” ПОРУ, які де юре об’єдналися, але де факто продовжують діяти окремо одна від одної. Окрім різних кольорів символіки відмінність між ними зводиться до різних лідерів, хоча на регіональному рівні мережі обох “ПОРІВ” часто перетинається і являє собою середовище ентузіастів готових ризикнути своїм благополуччям заради благополуччя країни.

По-друге, ресурсом широкої демократичної опозиції можуть стати просвітницькі кампанії “Чиста Україна” та, певною мірою, “Я знаю”. “Чиста Україна” має добре вишколені кадри, які гуртуються переважно в студентському середовищі західного регіону. “Я знаю” – має непоганий творчий ресурс, і їх просвітницькі листівки візуально присутні у багатьох містах України.

Нарешті, до громадського спротиву, без сумнівів, долучаться неформальні групи охорони, які опозиція вимушена була створити для попередження провокацій під час проведення масових акцій. Роботу цих груп вже можна було помітити, принаймні, під час виступів Ющенка у Києві.

Оцінка кількісних параметрів революційно налаштованих груп – справа невдячна. Якби математичне обчислення їхніх ресурсів щось значило, то жодної революції у світі взагалі би ніколи не відбулось, бо за владою - завжди незрівняльно більші ресурси. Започаткувати революційний рух вдавалось навіть невеликій групі людей – наприклад, Фідель Кастро та Че Гевара започаткували повстання на Кубі, маючи в розпорядженні кілька десятків соратників, а українська революція на граніті починалась з сотні студентів.

Не так давно кілька провладних ЗМІ переможно повідомили, що, за даними соціологів, у випадку фальсифікації результатів президентських виборів в акціях цивільного протесту готові взяти участь 22% українців, а 50% - не мають наміру протестувати. Насправді, це дуже багато, і ті, хто цю інформацію розповсюдив, наврядчи усвідомлюють, що проти путчу в Москві, який призвів до розпаду Радянського Союзу, взяло участь не більше 3% населення колишньої імперії, а на вулиці Праги під час наймасовішої оксамитової революції, виходило не більше 20% городян.

Вирішальним чинником успіху чи неуспіху громадських акцій в Україні є вправність і харизматичність лідерів, а також ступінь довіри громадян до влади, яка – це вже давно не секрет – є непристойно мізерною.

Якщо цей вкрай непопулярний режим зважиться на фальсифікацію виборів, в Україні постануть барикади. На одному боці стоятиме зневірена у своїй владі міліція, на боці інших – невпинна історія.

Сергій Таран
Джерело: Інститут масової інформації
http://www.imi.org.ua/?read=242:2

saLAVado - 4-10-2004 у 06:11

Хто від цього виграє?

Остап_М. - 4-10-2004 у 08:43

Що ти маєш на увазі??
Залежно як будуть розвиватись події!!!

Сергій Бєляєв - 4-10-2004 у 11:10

Все добре написано, але не про Україну.

jaguara - 4-10-2004 у 14:33

Не знаю, принаймні серед моїх колег тільки й чую про можливість автоматів (це така метафора на позначення активного виявлення громадської непокори), якщо вибори закінчатся президенством Януковича. І за себе можу напевно сказати, що якщо до цього таки дійде, я заб"ю болт на дисертацію і рвону на зелену Україну на барикади. Якщо через кордон пропустять...

Юрій Карашівський - 4-10-2004 у 15:16

Мене завжди веселить фраза "грузинський варіант", коли чую її від вищих міліцейських чинів. Чомусь вони її сприймають тільки як акцію непокори, а в даній ситуації - ще й "повалення влади". Однак ніхто з них не замислюється, як в Грузії після виборів повелась міліція: не було побиття громадян кийками, ніхто не йшов "стінка на стінку", а врешті-решт МВС стало на бік Саакашвілі. Може й наші "погоничі" (тобто люди в погонах) так хочуть повестись?..

Остап_М. - 4-10-2004 у 15:53

Так а от про білоруський чи казахстанських сценарії розвитку країн телеекрани мовчать. А це ж цікаво, нє???

Користувач Олесь - 4-10-2004 у 16:26

Цитата:
Першим відправив користувач Юрій Карашівський
Мене завжди веселить фраза "грузинський варіант", коли чую її від вищих міліцейських чинів. Чомусь вони її сприймають тільки як акцію непокори, а в даній ситуації - ще й "повалення влади". Однак ніхто з них не замислюється, як в Грузії після виборів повелась міліція: не було побиття громадян кийками, ніхто не йшов "стінка на стінку", а врешті-решт МВС стало на бік Саакашвілі. Може й наші "погоничі" (тобто люди в погонах) так хочуть повестись?..


Україна - не Грузія :D:(

Не хочу каркати, але чи вигідним би було демократичне суспільство з чіткими прозорими законами і громадським контролем над органами державної влади, як це є в Европі, українським силовим структурам? Тій же міліції, податковій і іншим, які наскрізь просякли корупцією, які постійно знаходять причини невиконання своїх прямих обов'язків?

Сергій Бєляєв - 4-10-2004 у 16:37

І все ж для революційного розвитку подій потрібна соціальна база. Революція без рушійних сил неможлива.

Акція "Україна без Кучми" вже продемонструвала, що максимум, чого можна чекати - це локальні заворушення у центрі Києва (і то, як правильно було зауважено, "якщо пропустять";).

jaguara - 4-10-2004 у 17:02

Цитата:
і то, як правильно було зауважено, "якщо пропустять";).

Вам, п. Сергію, може й весело, а я от на повному серйозі не уявляю, чи зможу я спокійно і без проблем на кордоні приїхати на Україну, якщо попри Ваш скептицизм "революція" таки почнеться.

tetyana - 4-10-2004 у 18:29

якщо люблять нагадувати, що "грузинський варіант" в Україні не пройде, то не треба забувати й іншу сакраментальну фразу - "Україна - не Росія" і висновок з цього: українській владі не вдасться посадити на трон свого приємника, як то було в росії.

Сергій Бєляєв - 4-10-2004 у 21:25

To jaguara: Тут не до сміху. Просто деякі комбінації символів автоматично перетворюються на смайліки, а я цього не врахував. Перепрошую, що несвідомо ввів в оману щодо мого емоційного стану.

Думаю до України Ви в'їдете без проблем (якщо тільки автомат з собою не візьмете :))) <- ось це вже смайлік).

А щодо мого скептицизму. Для революції потрібний соціальний конфлікт, рушійні сили, зацікавлені групи інтересів... Але, на мою думку проблема ще й у тому, що Че Гевар у нас повно, а от з Фіделями Кастро проблема (і це вже абсолютно серйозно).

Остап_М. - 5-10-2004 у 09:27

2 Сергій Бєляєв:
В якому розумінні проблема???Просто Че був ідеалістом а Кастро прагматиком. Ти вважаєш, що в нас мало прагматиків. Я думаю, що їх навпаки аж забагато. Ще не перемогли а вже чубляться...

Сергій Бєляєв - 5-10-2004 у 11:21

Так у тому ж і справа, що чубляться. Немає тандему ідеаліст-прагматик. У Фіделя з Че теж відносини непрості були, але вони спочатку владу здобули. Та й після здобуття влади, коли виникли протиріччя, Че відійшов у бік (поїхав далі народи на боротьбу підіймати), а не став боротися проти своїх товарищів (колег, союзників, ... ) .

Остап_М. - 5-10-2004 у 11:42

Може й так. Але тут треба думати тепер і про нас трішки. Адже складається враження, що "верхи" не можуть а "низи" не хочуть більше так жити...

saLAVado - 6-10-2004 у 08:00

"Ми проти фальсифікацій І ІНОЗЕМНОГО ВТРУЧАННЯ"
ги

Остап_М. - 6-10-2004 у 13:38

Ну та може ти ще й в синій футболці з літерою "Я" ходиш по місту...
:baddevil:

Олексій Мачехін - 22-10-2004 у 11:11

А тим часм в Києві почались облави:


Як повідомляє з місця подій головний редактор інформагентства "Гаряча лінія", уранці в п’ятницю, 22 жовтня, люди в цивільному, як передбачається, співробітники СБУ, прийшли в офіс коаліції "Свобода вибору". За його інформацією, зараз співробітники СБУ також намагаються прорватися у квартиру глави коаліції Владислава Каськіва. Про обшук у власній квартирі повідомляє також один з редакторів опозиційного сайту "Майдан".



За словами головного редактора "Гарячої лінії" Василя Шульги, співробітники оперативно-слідчої групи СБУ в цивільному прийшли до офісу коаліції "Свобода вибору" на вул. Десятинній, 1/3 сьогодні вранці і поки з офісу ніхто не виходив. Скільки представників коаліції перебуває всередині офісу – невідомо.

На цей момент на місце подій прибув народний депутат Юрій Павленко (фракція "Наша Україна";), який намагається на законних підставах потрапити в офіс "Свободи вибору". Однак йому не відчиняють двері.

За словами Василя Шульги, слідчий Олександр Косенко, який перебуває в офісі, посилає всіх, хто намагається прорватися до офісу, у СБУ, наголошуючи, що там їм нададуть пояснення стосовно того, що відбувається.

Шульга також повідомив, що раніше "Гаряча лінія" одержала інформацію про те, що в офіс "Свободи вибору" повинна бути підкинута вибухівка.

Крім того, повідомив він, зараз такі самі люди в цивільному штурмують квартиру глави коаліції "Свобода вибору" Владислава Каськіва, який живе в районі станції метро "Палац спорту".

Тим часом, Михайло Свистович, один з редакторів опозиційного інтернет-видання "Майдан", повідомляє, що міліція і СБУ зараз проводять обшук у його квартирі в Ірпені під Києвом. Шукають вибухівку, зброю і наркотики.

При цьому, за інформацією Свистовича, вони звертають основну увагу на друковані матеріали, документи, комп’ютер.

Редактор "Майдану" повідомляє, що ці люди принесли із собою постанову Шевченківського суду Києва про проведення обшуку, яка була винесена в справі, порушеній після "виявлення" вибухівки в київському офісі кампанії "Пора!".

Сам Михайло Свистович у цей час розповідає співробітникам міліції і СБУ, які проводять обшук, про принципи ненасильницького опору і важливість боротьби за права людини.

Редакція сайту "Майдан" вважає, що "цей обшук є частиною сценарію масових облав і провокацій стосовно активістів різноманітних опозиційних рухів, які намагаються не допустити фальсифікації виборів".

Пізніше редакція сайту повідомила, що представників міліції серед осіб, які проводять обшук, немає. Таке повідомлення зроблене "на прохання співробітників СБУ... А то вони ображаються".

За останньою інформацією, обшук на підставі аналогічних санкцій суду зараз проходить також у квартирі члена коаліції "Воля вибору" Юрія Полюховича і у квартирі активіста кампанії "Пора" Олега Яценюка.

http://www.korespondent.net/main/31054