Юрій Карашівський - 14-10-2004 у 13:00
Група „Щастя” давно визнана однією з найяскравіших команд середнього покоління
наших рокерів (тих, що вийшли на сцену в середині 90-х). Енергійний український панк
кожного разу „підриває” зали, які майже одразу починають підспівувати і
пританцьовувати, як на головному рок-фестивалі країни „Рок-екзистенції”, так і
просто в клубах. Виявивши „Щастя” ще й серед организаторів одного з найцікавіших
національних „культурних” проектів України останнього часу — фестивалю
„Рейвах”, я остаточно зрозумів: „Треба барти!”. Бо з ким, як не з музикантами, які
на наших очах створюють дійсне і найближче майбутнє сучасної української
рок-музики, про неї розмовляти? Незмінного лідера „Щастя” Дмитрия Остроушко
вдалось віднайти через спільних знайомих. До речі, за професією Діма, який знає
декілька іноземних мов, виявився перекладачем.
— Почнемо „аб ово”. Чему ваша група називається „Щастя”?
— Я колись придумав назву „Продинамив щастя”. Ми на той момент вже існували 6
років під іншою назвою („Блябба”») і мали певну популярність серед відвідувачів
київських клубів. Але захотілось шось змінити. Жартома, я поділився ідеєю з другом
— Андрієм Дейнеко, фотографом, він зараз в Італії мешкає. А він каже: „Знаєш, а
просто „Щастя” — краще”. На тому і порішили.
— Знаю, що "Щастя" і ти, зокрема, крім, власне, концертної діяльності, ще і
придумали й організували рок-фестиваль "Рейвах".
— Не зовсім так. "Рейвах" створений не нами, а групою ентузіастів з
Тернополя на чолі з нашим хорошим другом Зоряном Безкоровайным. У нього, до речі,
відмінна група - "Неймлес" називається. Саме вони придумали рух на підтримку
незалежного мистецтва - музики, живопису, кіно, літератури і т.д. До речі,
"Рейвах" ніякого відношення до рейву не має. Це українське слово, що є
присутнім у будь-якому нормальному словнику. Суть ініціативи - об'єднати людей
творчості. І надати їм вихід на аудиторію (з чим у вітчизняних "незалежних"
творців вічні проблеми.) "Рейвах", власне кажучи, це такий собі "мережний
клуб", не прив'язаний до якої-небудь адміністративної структури: люди, що
мають бажання приєднатися до руху , самі роблять те, що їм цікаво, у своєму місті, і
користуються тими можливостями, які клуб надає (організований обмін артистами,
доступ до ЗМІ, реклама акцій, друк афіш і т.п.). На сьогодні ініціативні групи руху
вже діють у Житомирі , Сумах, Полтаві, Миколаєві, Запорожжі, Рівнму, Львові і т.д. У
тому ж Тернополі акції фестивалю - концерти, виставки, літчитання і т.п., мають
велику популярність. "Рейвахівські" заходи не є регулярними - все залежить
від наявних можливостей, ресурсів, зрештою, вільного часу для того, щоб цим
займатися. "Щастя" брали участь у багатьох акціях "Рейваха" і активно
займалися організацією презентації фестивалю в Києві. На мій погляд, вийшло
непогано. Зараз я саме готую чергову акцію, присвячену кіно. Як тільки усе буде
більш-менш конкретно, обов'язково повідомлю.
— Як думаєш, чим обумовлена сьогоднішня активізація рок-музики в Україні? От, й
нові класні групи на слуху з'являються, і "дідки" пожвавішали, і фестивалі
знову проводяться...
— Не знаю. Грати дуже хочеться. Та й менше про гроші мріяти стали. Це ж не
найголовныше. Усіх грошей не заробиш, а творчість набагато більше приносить
задоволення.
- Групі "Щастя" досить багато років. Але, незважаючи на це, а також на
постійну участь у тій же ж "Рок-Екзистенцыъ", "Таврійських іграх" і т.д.,
про ваше - як, утім, і практично усіх вітчизняних рок-груп дев'яностих -існування
фактично знають тільки рок-меломани...
— Насправді, причин багато. Тут варто говорити і про рівень економічного
розвитку країни в цілому, і про „турботу” наших депутатів і влади про рідну
культуру, і про рівень розвитку самого так званого українського шоу-бізнесу, і про
бізнес-логіку наших бізнесменів. (Навіщо розкручивати свого артиста, вкладаючи в
нього десятки тисяч ненаших грошей, якщо можна взяти російського виконавця, якого
вже розкручує хтось інший, заплатити відносно мало і одразу „стригти капусту”?).
Немалу роль в цій ситуації відіграє і абсолютно природня політика культурної
експансії наших сусідів. Та й врешті-решт, відсутність самої інфраструктури
незалежної музики. (Погодься, що остання може з’явитися тільки при розвинутій
інфраструктурі поп-ринку). А ще є питання активності самих виконавців. Багато хто
просто лінується займатися „просуванням” себе „в маси”. Це, до речі, стосується
і особисто мене.
— Наскільки я знаю, на відміну від багатьох колег, „Щастя” ніколи не планувало
„завоювати” Москву.
— У нас взагалі немає бажання що-небудь завойовувати. Але поїхати в Москву і
пограти там, сподобатись публіці, отримати там свою аудиторію — що ж в цьому
поганого? Це стосується не лише Москви. Однаковою мірою і Нью-Йорка, Пекіна або
Цюрупинська. Випустити альбом у Москві, а не в Києві? Чому б ні. Де завгодно, де
запропонують нормальні умови. От зараз, практично власними силами випустили
альбом - називається "Pіensas ya en el amor". Нажаль, гідних умов, що дозволили б нам
приступити до запису наступних плит, у нас немає. Однак, якщо завтра нам
запропонують видатись на Північному полюсі і нормальні умови - альбом вийде на
Північному полюсі.
-- Останнє питання. Діма, скажи чесно — бути рок-музикантом в сучасній Україні —
це „щастя”?
-- Однозначно. Бути рок-музикантом — це завжди щастя.
Антон КЛОЦ.
P.S.: 15 жовтня у київському клубі "SORE 205" відбудеться презентація альбому
"Pіensas ya en el amor", після якої він надійде у продаж.