Форум Рідного Міста

Виборча математика: мова на дві державні не ділиться. Громадянство к...

Юрій Карашівський - 14-10-2004 у 17:40

На очі потрапив цікавий матеріал, який згодом кожен зможе використати в суперечках з прихильниками Януковича (якщо раптом натрапить на таких).


Подвійне громадянство: блеф чи борг Януковича?

Максим Стріха, для УП , 13.10.2004, 12:06



Один із провідних українських соціологів професор Валерій Хмелько, відповідаючи на запитання кореспондентки "Бі-Бі-Сі", нещодавно зізнався: він не знає, як наші громадяни ставляться до ідеї подвійного громадянства. Адже, за неактуальністю питання, жодна із соціологічних служб не включала його досі до своїх опитувань.

Нині, після відомих заяв Віктора Януковича, ситуація змінилася – і вже найближчим часом науковці презентують нам перші цифри: скількись там відсотків "за", скількись там – "проти", решта – не визначилися. Проте чи матимуть ці цифри бодай якусь реальну вагу?

Адже, як показують експрес-опитування тих-таки журналістів, абсолютна більшість українців мають щодо подвійного громадянства найфантастичніші уявлення. Дехто вважає, що ухвалення такої норми автоматично зробить всіх громадян України – громадянами Росії, і навпаки. Дехто, натомість, переконаний, що подвійне громадянство наблизить нас до цивілізованого Заходу, де ця норма є, начебто, чи не загальноприйнятою.

Тому певний правовий лікнеп для навіть "просунутого" читача може виявитися незайвим.

Як відомо, громадянство визначає належність особи до певної держави, окреслюючи перелік її прав, і водночас – обов’язків. Переважна більшість держав світу (й Україна в тому числі) встановлюють сьогодні єдине громадянство – адже саме цей принцип забезпечує однаковий правовий зв’язок кожного громадянина зі своєю державою.

Водночас у ряді країн в силу історичних причин зберігся й інститут подвійного громадянства (а в окремих випадках одна особа може мати три й більше паспортів!)

Юристи виокремлюють три головні підстави для виникнення подвійного громадянства:

1) при народженні дитини від громадян держави, яка застосовує при визначенні громадянства принцип "права крові" (латиною - ius sanguinus), на території держави, що застосовує принцип "права ґрунту" (ius soli);

2) при шлюбі жінки з іноземцем, якщо за нею за законом однієї держави залишається власне громадянство, а за законом іншої – автоматично надається громадянство чоловіка;

3) при зміні громадянства шляхом натуралізації, коли цей процес не супроводжується обов’язковою відмовою від попереднього громадянства.

Зрозуміло, що саме цей третій випадок становив би практичний інтерес для мільйонів українців, які шукають сьогодні заробітку за кордоном. Якби українське законодавство припускало б можливість подвійного громадянства, то вони, в принципі, могли б натуралізуватися в країні перебування, не втрачаючи водночас свого українського громадянства.

Але – за умови, якщо ця країна перебування так само визнає можливість подвійного громадянства. А число таких країн постійно скорочується – теж із доволі очевидної причини.

Адже інститут подвійного громадянства породжує суперечності й правові колізії внаслідок різного обсягу прав і свобод, якими біпатриди (особи з двома громадянствами) можуть реально користуватися за місцем проживання, і на які вони мають право відповідно до законів своєї етнічної батьківщини, громадянами якої вони також залишаються. Внаслідок цього протягом минулих, принаймні, ста двадцяти років, у практиці міждержавних відносин склалася тенденція уникати застосування інституту подвійного громадянства, користуватися ним тільки на основі двосторонніх угод.

Звідси – висновок перший. Жодна держава демократичного Заходу угоди про подвійне громадянство ані з Україною Кучми, ані з гіпотетичною Україною Януковича не укладе (аргументувати це твердження немає потреби, гадаю, воно й так доволі очевидне).

І норма про можливість подвійного громадянства (якщо вона з’явиться в нашому законодавстві) стосуватиметься чи не виключно українсько-російських відносин (благо, російська Конституція можливість подвійного громадянства припускає).

Втім, на території сусідньої федерації постійно проживають і працюють мільйони наших співвітчизників – то ж, можливо, варто піти на цей крок, щоб захистити їхні інтереси?

Але звернімося до Гаазької конвенції з питань громадянства, укладеної ще 12 квітня 1930 року. Вона проголошує: держава (в нашому випадку Україна) може вважати своїм громадянином особу, яка перебуває в громадянстві іншої держави (в нашому випадку – Росії). Але, якщо ця особа перебуває на території Росії, то жодного дипломатичного захисту надавати їй Україна не має права.

Отже, ні про який правовий захист наших співвітчизників не йтиметься. Росія милуватиме й каратиме їх, як своїх громадян. Більше того, у відповідності до тієї ж Гаазької конвенції, на території третьої держави за потенційним українсько-російським біпатридом визнаватиметься громадянство лишень однієї з двох держав. І, вгадайте з одного разу, якої…

Не забуваймо й про те, що громадянство - то не лише права, але й обов’язки. Наведімо ще одне положення Гаазької конвенції: біпатрид на території держави, громадянином якої він є, не може відмовлятися від виконання своїх громадянських обов’язків, посилаючись на свої обов’язки щодо іншої держави.

Отже, простою мовою, українсько-російський біпатрид на території РФ не може відмовлятися від служби в російському війську на тій підставі, що він колись уже відслужив в українському…

(А це, до речі, автоматично робить Україну учасником збройного конфлікту на Північному Кавказі, внаслідок чого наша територія стає потенційною мішенню для терористичних атак шахідів)…

Звідси очевидно: ідея Януковича (в разі її втілення) не здатна нічим покращити життя української діаспори в Росії. А на українську діаспору на Заході вона взагалі не матиме ніякого впливу – бо жоден тамтешній уряд не захоче мати справи з авторитарним корумпованим київським режимом (можливість чесної й "прозорої" перемоги Януковича – з розряду ненаукової фантастики).

Принагідно зауважу: проблеми "західної" діаспори легко було б вирішити за умови, коли б українці стали одного чудового дня ще й громадянами ЄС – але кандидат від влади рішуче проти такої перспективи.

То що ж стояло за заявою українського прем’єра: голий передвиборчий популізм, чи все ж таки далекосяжний розрахунок?

На користь першого припущення говорить начебто те, що жоден тверезий політик не стане робити кроків явно на шкоду собі ж. І тому, перемігши, Янукович забуде цю свою обіцянку (тим більше, що її втілення потребуватиме не лише 300 голосів у парламенті, а й проведення всеукраїнського референдуму – йдеться бо про зміну першого розділу Конституції).

Але якщо ступінь авансів, що їх видав український прем’єр у "білокам’яній", вищий, аніж прийнято думати, ідею подвійного громадянства (разом із ідеєю двох державних мов) можуть справді спробувати реалізувати. Й ціною в цьому випадкові можуть стати зовсім не мільйони українських заробітчан по всіляких сибірах.

Ставкою для Москви може стати легальне надання російського громадянства значній кількості українських громадян з метою творення потужної п’ятої колони, яка навік убезпечить Кремль від українських спроб рушити колись у самостійне плавання (вже сьогодні, за даними місцевої держадміністрації, консульство РФ у Севастополі видало понад 50 тисяч російських паспортів мешканцям міста, не вимагаючи від них попереднього виходу з українського громадянства; а коли така оборудка стане цілком законною, її обсяги незміренно зростуть).

Іншою ставкою може стати надання українського громадянства різним високим представникам російського політичного й бізнесового істеблішменту. І тоді який-небудь Фрадков чи Касьянов цілком зможе стати в разі потреби ще й прем’єром України…

Звичайно, описана вище ситуація є гіпотетичною і стосується виключно можливої перемоги Віктора Януковича. Втішає лишень те, що Україна - таки не Росія, і шанси цієї перемоги виглядають наразі (попри весь фінансовий, адміністративний та інформаційний ресурс кандидата від влади) не надто переконливими.

Автор: Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики

rost - 14-10-2004 у 20:08

Цитата:
Першим написав Максим Стріха
висновок перший. Жодна держава демократичного Заходу угоди про подвійне громадянство ані з Україною Кучми, ані з гіпотетичною Україною Януковича не укладе (аргументувати це твердження немає потреби, гадаю, воно й так доволі очевидне)


Загалом виважена стаття, але цей "висновок перший" абсолютно не зрозумілий. Країни, що толерують подвійне громадянство, не роблять це шляхом двосторонніх угод. Є тільки певна різниця в підході до подвійного громадянства в Європі і Америці. Якщо іноземець захоче дістати громадянство скажімо Німеччини, то там існує вимога відмови від його попереднього громадянства, незалежно українець він чи австралієць. Зате такої вимоги немає ні в США ні в Канаді.

Жодна з демократичних країн, і Україна і Німеччина в тому числі, не позбавляє свого громадянства автоматично при отриманні громадянства другої країни. Але в більшость країн, як і Україна, грозяться позбавлення свого громадянства людям, що стають на військову службу в іншій країні.

Взагалі не зрозуміло, що "проффесор" має на увазі при обмусолюванні питання подвійного громадянства, особливо в стосунках з Росією.