Вночі біля дільниць

Розповідали спостерігачі, що були в селах, що до оголошення результатів люди не просто стояли під вікнами дільниці, а співали стрілецьких пісень. Чуючи спів (та ще й таких пісень) члени комісії, які будуть мати злі наміри може і не посміють їх реалізувати. Спостерігачі з Донецька на цій дільниці з слізьми на очах казали: "такий народ ніхто не переможе!"

З досвіду своєї дільниці скажу, що члени комісії не знали про людей, які таки мокли під дільницею, поки мені не подзвонили на мобільний, і я не повідомила про це всім. В голови комісії були дуже великі очі.

Ще є час повчити призабуті слова, або навіть підготувати слова для інших, які захочуть прийти на дільницю.

Партизаны бегали по деревне и нечаянно подожгли фашистский штаб. Утром немцы пришли в лес и спрашивают у партизан: 'Кто поджигаль наш фашистский штаб?' Все партизаны сказали: 'Не я!', и даже командир сказал: 'Не я!' Немцы поняли, что такой народ им не сломить и заплакали. А партизаны засмеялись.

А що, спостерігачі з Донецька себе українцями не вважають? Чого б це вони думали перемагати народ, коли вони свято вірять в те, що народ це вони?

Давайте не будемо робити з Донецька міфічну зону по якій ходять самі бандюки і розмовляють винятково па панятіям. Там теж нормальні люди живуть.

Ну, не все аж так смертельно.
Я півтора місяці вишиваю по місту з "Так"-івським пакетом, і ще жодного разу не побили (між іншим, минулого місяця ві Львові в ЛНУ ця інфа зробила фурор). Може, справді "всі бояться", причому всіх і всього? Раптом у мене в пакеті відеокамера, а під плащем машігевер?!

Dmy а на якого з братів Кличків ви подібні найбільше?

Цитата:

Першим відправив користувач Олексій Dmy а на якого з братів Кличків ви подібні найбільше?

Я так довго сміявся, що не міг втримати мишку.
Колись німецьки студентки (ще НДР-ськи, з Магдебургу) казали, що я схожий на папу Карла Маркса. Не знаю, не знаю, їм видніше, принаймні, ті часи давно минули да і бороди не ношу. Наразі точно відповідний прототип підібрати буде важкувато.
Але то пусте, бо я таки згадав один наїзд, буквально днями! (та що там днями - вчора!)
Заходжу в магазин по пиво (щось я останнім часом багато про градуси постячу - і справді, в алкаші запишуть ) Раптом продавшиця, що ніколи нічого поганого мені не робила, надто здачу завжди правильно давала, запитує: "А чого це ви до нас раптом і з ющенківським пакетом? У нас тут усі - за Януковича!" Довелось кивнути на холодильник і зауважити, що чому тоді вони продають "Оболонь" - Слободян-то - за Ющенка? Треба все вилити і негайно!
Але факт політичного тиску мав місце. Тепер гадаю, чи вже варто в Раду Європи скаржитись, ачи трохи зачекати?

Все залежить від того хто і при яких обставинах запитує.
Якщо б мене, наприклад, десь в Мексіці запитався зустрічний китаєць, "звідки я, де, мол, живу?", то я б відповів, що живу в Україні.
Якби мене це саме запиталися в Києві - я б відповів, що я живу в Станіславові.
А якби мене запитав про це колега по роботі, то я б йому відповів, що живу на вулиці Коновальця, навпроти супермаркету Вопак.

Цікаве пояснення, але я щось його не зрозуміла. Крим - не Україна, але в складі України? Я всіляко шаную і поважаю кримську автономію, але впевнена, що Київ - це теж не Україна, а столиця України, і Львів, певно, не вся Україна, але якщо мене питає іноземець, звідки я, я говорю "З України". А що до того дядечка - так я готова дати руку навідсіч, що він якраз впевнений, що живе в Росії, і кримську автономію шанує не більше, ніж мене, яко туристку, мою мову і ту країну, до якої, як йому не прикро, належить Крим - Україну.
Крим - це Україна. Донбас і Галичина, Слобожанщина і Київщина, Черкащина і Миколаївщина, де зараз мій чоловік - це все Україна. Автономія - це прекрасно, повторюся, я всіляко її підтримую, але все це - Україна.