Туристичні маршрути

Найкращий маршрут

У газеті “Експрес” за 17-18 травня 2005 року була опублікована гарна стаття про туристичний маршрут гірським масивом Горганів. Сподіваюсь вона буде цікавою як туристам-початківцям, так і досвідченим екстремалам

71-річний пенсіонер з Івано-Франківська Володимир Якович Собашко зробив докладні описи понад півтораста маршрутів, уклав напрочуд точні карти гірської місцевості, позначивши найнепри-мітніші стежки, напівзруйновані лісничівки, джерела з водою - все, що потрібно туристові в поході.
На прохання репортера "Експресу" Володимир Собашко розповів про один із найпривабливіших маршрутів Головним вододільним хребтом, який пролягає гірським масивом Горганів - від селища Осмолоди до села Бистриці.

ПЕРВОЗДАННІ КАРПАТИ
Виходити в гори у багатоденний похід найкраще наприкінці травня — на початку червня, вважає Володимир Собашко. І не тільки тому, що в цю пору року вже майже скрізь у горах сходить сніг, але й тому, що в цей час гори стають обжитими. На полонини виганяють худобу, а отже в ко-либах, які обов'язково траплятимуться на маршруті, можна буде купити в гуцулів бринзу, масло, молоко — продукти, якими не запасешся перед мандрівкою, бо вони швидко псуються. Зрештою, і на нічліг краще ставити намети неподалік пастухів: ніч мине спокійніше.
Щоправда, пан Володимир радить ночувати під час кількаденного походу не в наметах (хоч їх треба мати зі собою), а в надійнішому прихистку. На щастя, серед лісу ще залишилось досить напівзруйнованих колишніх мисливських будиночків, лісни-чівок та колиб. До речі, найбільше дошкуляє туристам те, що немає облаштованих місць для ночівлі та відпочинку. Зупиняючись, де випаде, вони частенько мусять вислуховувати докори лісників. Якби ж і тепер були такі "оази цивілізації" на зразок туристичних притулків, які були в горах за часів австрійської та польської влади, де за скромну плату можна було б обігрітися, перехопити гарячої страви та й просто відпочити, тоді б, уважає Володимир Собашко, проблеми засміченого туристами карпатського лісу просто не було б.
Туристам, яких найбільше приваблює у Карпатах можливість побути наодинці з дикою природою та помилуватися мальовничими краєвидами, Володимир Собашко радить ходити тими маршрутами, що лежать трохи осторонь таких великих туристичних центрів, як Яремча чи Ворохта. Майже неторкнута людиною первозданна краса Карпат залишилася нині в Осмолодському масиві Північних Горган, де заготівельники лісу кориртува-лися вузькоколійною залізницею і не будували грейдерних доріг, та в Чивчин-ських горах, які лежать у прикордонній з Румунією смузі і донедавна туристам ходити тут було заборонено.

СЛІДАМИ МЕДУЗИ ГОРГОНИ
Отож, похід Горганами варто розпочати з селища Осмолоди. Доїхати сюди можна автобусом з Івано-Франківська (96 кілометрів). Селище невелике, лежить на березі, як кажуть, найчистішої річки в Європі — Лімниці. Тутешні люди живуть з лісу і
того, що вродить скупий гірський грунт. Є тут невеликий продуктовий магазинчик, в якому можна запастися харчами, адже похід попереду тривалий — йти доведеться чотири дні. Перед мандрівкою можна заночувати в робітничому гуртожитку лісорубів, якщо, звичайно, буде на те дозвіл.
Першою вершиною, яку доведеться підкорити, буде Кінь Гро-фецький. Від Осмолоди це шість з половиною кілометрів, які треба пройти, спершу тримаючись правої притоки Лімниці річки Молодої, а потім — берега ще меншого потічка Котельця, який вливається у Молоду, повернувши ліворуч. Трохи далі праворуч буде плай, яким можна піднятися на гору Кінь Грофецький, а далі — на Грофу.
Піднімаючись пологим хребтом, уже через два кілометри можна впевнитися, що ця дорога завела вас у справжні Горгани. На плаї починають з'являтися кам'яні розсипища, які горяни і називають власне горганами. Походження цього слова деякі фольклористи виводять від імені потвори з давньогрецьких міфів— медузи Горгони, погляд якої змушував кам'яніти все живе. Пейзажі вже починають зачаровувати, але похід іще тільки почався... За Конем Грофецьким на шляху височіє гора Грофа, що піднімається на 1750 метрів над рівнем моря і лише на триста метрів нижча від Говерли. Іти на Грофу можна двома шляхами — прямо через зарості альпійки і направо обхідною стежкою-чіпа-шем. Дорога навпростець вдвоє коротша, але обхідний шлях таки легший.
І ось — гора Грофа! Позаду десятикілометровий марш-кидок від Осмолоди, а навколо неймовірна краса карпатських краєвидів. На південному сході видно гору Сивулю, на горизонті видніється Чорногірський хребет із красунею Говерлою. Але тут нам варто глянути просто на південь, де височіє гора Попадя — наступний пункт мандрівки.

З ГОРИ - НА ГОРУ
Стежкою донизу виходимо на полонину Плісце, на якій є пастуша колиба, джерело з доброю водою. Тут можна зробити привал і добре відпочити, адже цього дня доведеться підкорити ще три вершини — Паренку, Малу Попадю та Попадю. Перехід доволі складний, треба пройти понад шість кілометрів, а частина стежки між Паренкою і Попадею заросла альпійкою.
Від Попаді дорога пролягатиме по старому чесько-польському кордону, який був тут до 1939 року. Подекуди збереглися бетонні прикордонні стовпчики, тож орієнтуватися буде простіше. Якщо б з цієї вершини заманулося піти вздовж колишнього кордону на південний захід, то можна було б дійти до То-рунського (Вишківського перевалу), а далі, через Бескиди — до Польщі. Дорога в протилежному напрямку вивела б на Чорно-гору, а звідти Чивчинськими горами — до Румунії. На вершині відстані здаються такими незначними, що почуваєшся велетом, який, переступаючи з гори на' гору, вмить пройшов би туди й назад.
Шкода, але час уже й злазити з Попаді, щоб приготуватися до першої ночівлі. Пройшовши ще два кілометри плаєм, звертаємо ліворуч на стежку, яка приведе до місця ночівлі біля гирла річки Дарівки. А зранку тим самим шляхом повертаємося на хребет і йдемо кордоном на південь, минаючи Німецький перевал (стару дорогу з Осмолоди до закарпатського села Усть-Чорна), гори Пробиту, Буштул, Кепуту
Велику, Берть, Тересянку. Кордон, якого треба триматися під час другого дня мандрівки, повертає то на північ, то на схід.
Орієнтуватися треба за стовпчиками: на Буштулі стоїть стовпчик № 49, на Кепугі Великій — стовпчик № 45. За горою Тересянкою, залишивши за плечима 20-кіло-метровий маршрут, можна пошукати місце на нічліг у верхів'ях потоку Сітного, зійшовши на роздоріжжі стежкою наліво.

КІНЕЦЬ ГОРГАНУ
Вранці третього дня походу знову повертаємося на хребет-кордон. За орієнтири правлять ті ж таки бетонні прикордонні стовпчики: нагорі Плитці (№36), на горі Горбку (№32), на вершині Явір (№28). Прочимчикувавши кілометрів тринадцять, можна зробити перший досить цивілізований привал. На плаї розходяться стежки. Зліва стоятиме лісничівка, а праворуч, метрів за двісті — колиба над потоком. Після перепочинку ще якихось півкілометра і... кінець Горгану. Ні, на цьому місці Горгани звичайно ще не закінчуються, але гора, на якій стоїть прикордонний стовпчик № 24, називається саме так.
Ще два з половиною кілометри по гірському хребту — і пора прощатися зі старим чесько-польським кордоном. Останній орієнтир — стовпчик № 20 на горі Кругла. Тут же — розвилка, на якій треба повернути на північ, зійшовши з хребта у напрямку гори Сивулі. Там, під цією двогорбою красунею, стоять руїни сторожівки, де й можна заночувати.
Від руїн під Сивулею вранці останнього дня мандрівки треба йти стежкою-чіпашем урочищем Бистра на південний схід. Майже одразу буде розгалуження: одна стежина побіжить наліво через урочище Жолоби в напрямку знаменитого села Гути, а друга — поведе прямо до села Бистриці, кінцевого пункту цієї мандрівки. Через кілометр на шляху трапиться поперечний хребетик, за яким — полонина Негрова. До речі, якщо розглядати із цього хребта урочище Бистра, то здасться, що поверхня Бистрої не похила, як є насправді, а має форму чаші. Та й річка Бистриця Солотвинська, яка тут починається, здається, тече... вгору.
Ще далі треба буде вибрати ту стежку, котра веде вправо і вниз, на полонину Боярин. Пройшовши полонину до краю, знову потрапляємо на розвилку, біля якої стоїть колиба. А поряд б'є джерело. Скористайтеся нагодою і зробіть один з останніх у цьому поході привалів. Від колиби слід повернути направо і вниз до урочища Салатручів. Через кілометр шлях перетне поперечна дорога, вийшовши на яку знову ж таки треба йти направо і, звичайно, униз, адже ми повертаємось з гір!
Через три кілометри на шляху трапиться урочище Салатрук. У ньому можна влаштувати останній перепочинок перед семикіло-метровим марш-кидком у Бистрицю. Місце для привалу чудове. Тут є колибка, а на протилежній стороні — водоспад з невеличким озерцем. Далі заблукати просто неможливо: урочище Салатрук, яке місцеві люди знають краще як "сьомий кілометр", лежить на території Бистриці. А від автостанції в цьому селі курсують навіть прямі автобуси до Івано-Франківська.
Богдан СКАВРОН

to Роман Голощук
В гори ще ходили енну кількість років тому, але ніхто це ЕКСТРІМОМ не називав. Екстремали, а я забув це тепер модно все що більше як проїзд у маршрутці в час пік це ЕКСТРІМ, хоча..... З табуретки стрибати теж екстрім???????????

to Tempika
Виберіться в Тухлю, на гору Беркута, потім на Парашку, ясна річ, якщо ваші кіндери бойові, якщо пощастить то на вокзалі місцевого гіда знайдете - Юзика, крикніть "Юзик німці!" котрий пес ляже то він і є, миле і нерозумне створіння.

А взагалі я пропонував організувати одноденний похід форумців на гори (міг би бути гідом) але не виходило. Коли я можу тоді не можуть інші, нас було десь 4 чи 5 , вже не памятаю але узгодити час та день нам так і не вдалося, от і пропало все. Я можу взяти на себе роль гіда для початківців, але чи вийде воно знову

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Влодко to Роман Голощук В гори ще ходили енну кількість років тому, але ніхто це ЕКСТРІМОМ не називав. Екстремали, а я забув це тепер модно все що більше як проїзд у маршрутці в час пік це ЕКСТРІМ, хоча..... З табуретки стрибати теж екстрім???????????

З табуретки? Ну якщо вона стоїть над прірвою - це точно екстрім
Але загалом погоджуюся - "повівся" на модне словечко

Гора Ільза.
В Славську ідете до церкви. Далі іде дорога на ліво (асфальтова) як на Верх іти та троха так вгору і на ліво побачити іншу дорогу. Ось нею треба іти, троха підніметеся і вона буде іти паралельно асфальтовій. Йдете нею нікуди не звертаючи до поляни з якої гарний вигляд та на поляні є футбольне поле. Повертаєете на право вгору (іде роздоріжжя на ліво та на прав), вам - направо. і далі по прямій...маршрут легкий ідуть підйоми круті потім рівна дорога, як у парку. Так треба іти по, орієнтир маркери (здається синій, інших там нема). В кінці ви будете іти довго по прямій, потім коли дойдете до лісопилки чи то що там дорога повертає на право це вже майже кінець. повернувши направо побачите підйом вгору на верх гори. На горі стоїть радіотранслятор та ......стовпи для волейболу, можете взяти сітку та побавитися.

Виклав наразі тут http://www.marco.lviv.ua/YSitnycky/index.htm описи маршрутів Ю. Сітницького (збережена версія з неіснуючого вже сайту Юрка Гудими).
На жаль, ніяк не доходять руки зробити повноцінну ілюстровану онлайн-версію книжки

Можливо знайдете щось цікаве.

Також варто глянути на Походи вихідного дня на сайті Українські Карпати

Але слід мати на увазі початківцям, що по опису не так то легко іти особливо якщо нема карти і не знаєш де правий хребет де лівий... В нас є подекуди маркери але куди вони ведуть іноді не відомо. Ось наприклад в Чехії чи Словакії з місця звідки починаєш рух написано який маршрут яким кольором позначено, яким кольором, це дуже зручно,особливо якщо ще й знати що означають між двома рисками (так маркери позначаються) наприклад дві точки чи три...
І мобілки не всюди тягнуть, хіба у вас Турая.

Ну для мандрування цими "простими" маршрутами початківці повинні бути фізично загартованими - доведеться долати по 30 км за день.
Або збільшувати час походу

Про особисті враження від маршруту №2 (Воловець-хр.Боржава-м.Міжгір'я) можна почитати тут: Враження від мандрівки Боржавою

Мандрівка від Говерли до Чорної Гори