"Цойщина" Про непоєднанне в одному дописі

Можна ще революції робити

Як на мене, "проблема" Влодка-Цоя того не варта. Хтось іще окрім автора бачив нові масові зацікавлення "Кіном"? Особисто я - ні. А нагло вигулькнути на паркані може кто-завгодно.
От зберемось ми з хлопаками, нап'ємось "у дим", написаємо з тюбіка: "Кот Мурчик і зараз, зараза, живіше за живих!" та й почнемо співати йому осанну на 3 аккордах. А повз саме проходитиме Влодек, почує, зацікавиться і написає з тюбіка в журнал.
Так і народжуються філосопськи концепти...

Попри зазначене, визначене і призначене:
БЮРОКРАТАМ - ГАНЬБА!!!

>Хтось іще окрім автора бачив нові масові зацікавлення "Кіном"?

Масові-не масові, але захоплення у молоді є. При тому, що Цой загинув 15 років тому, його пісні тримають конкуренцію у вуличної шпани із піснями (кілька років тому) модних Чиж, Чайф, тощо. Тобто російська культура досі нічого навзамін не породила. Власне, Цой дійсно свого часу став не те щоб прапором, але одним з засновників культури спортивних штанів, кед/кросівок і шкіряних курток, культури початок якаої співпав з перебудовою. Звісно, певне значення у розповсюдженні пісень Кіно зіграла його смерть, проте не слід забувати що ця хвиля принесла "живі" (на відміну від брейку, металу і техно), не цукрово/прилизані (на відміну від Машини часу, Секрету а також радянської естради) і не експерементаторські (тогочасний Акваріум і АукнЬІон) пісні, пісні на межі блатняка, проте блатняком їх назвати все ж не можна.
Тоді в совку це було чимось дуже новим і свіжим, так воно і залишилось - музикою певної молодіжної культури.
А пісні Цоя співають, Дмитре Не широко, але знає їх переважна частина підлітків.

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Олексій Масові-не масові, але захоплення у молоді є. При тому, що Цой загинув 15 років тому, його пісні тримають конкуренцію у вуличної шпани із піснями (кілька років тому) модних Чиж, Чайф, тощо. Тобто російська культура досі нічого навзамін не породила. Власне, Цой дійсно свого часу став не те щоб прапором, але одним з засновників культури спортивних штанів, кед/кросівок і шкіряних курток, культури початок якої співпав з перебудовою. Звісно, певне значення у розповсюдженні пісень Кіно зіграла його смерть, проте не слід забувати що ця хвиля принесла "живі" (на відміну від брейку, металу і техно), не цукрово/прилизані (на відміну від Машини часу, Секрету а також радянської естради) і не експерементаторські (тогочасний Акваріум і АукнЬІон) пісні, пісні на межі блатняка, проте блатняком їх назвати все ж не можна. Тоді в совку це було чимось дуже новим і свіжим, так воно і залишилось - музикою певної молодіжної культури. А пісні Цоя співають, Дмитре Не широко, але знає їх переважна частина підлітків.

Та згідний я майже з усім.
Я чудово пам'ятаю, наскільки популярним був під кінець Совка Цой, навіть (як не дивно) будучи ще живим - те, що є наразі і порівнювати важко.
По переспіву в переходах він, мабуть, був поза конкурецією. А кого співати: в Акваріума (менш знаменитого, хоча, на загал, із трохи дорослішим контигентом) революційної фрази було суттєво менше, та й не усі Борькини пісні було так легко заспівати; його більше хотілося не співати, а слухати, хоча певного часу без "Полковніка Васіна" Труба не могла обійтися жодного вечора. Пісні Шевчука без відповідного вокалу багато чого втрачають - а не кожний тінейджер може похвалитись. Власне, музика Цоя була досить проста (тому і співали), хоча в того таки Гребенщикова ним було запозичено чимало (Послухав чукча втретє групу Акваріум і нарешті все зрозумів. Ось так і народилась група Кіно).
Правда і то, що руський рок-н-рол вмер (а ми, якось, ще ні ), і за останні років 15 практично нічого суттєвого не народив.

Але я трохи не про те. Не про те, що й досі "співають", а про "нову масову хвилю захоплень", навколо чого і почала грунтуватися дискусія, ретрансльвана сюди Тролліним. Доречі, про не таку вже й чинну популярність Віктора Цоя свідчить той факт, що щось там (я по діагоналі читав) було приурочено до святкування його чергових уродин (які насправді ще аж 21 чи 22 червня). Нічогенька собі популярність, поєднана з цілковитим незнанням засад біографії кумира.

Щоб було зрозуміло, про що йдеться, я завантажу сюди допис п. Володимира Улянця (Wlodka) від 12.06.2005, на який є посилання в першому повідомленні цього треду.

"Сьогодні бачив непропорційно багато надратих у дзуськи молодиків, що ледь трималися на ногах. Наше місто аж ніяк не назвеш осередком масового захоплення здоровим способом життя, проте, все ж, кількість п’яних молодиків, часом у доволі незвичних місцях, вражала. Поводили вони [ті, яких бачив я] себе, щоправда, відносно мирно.

Імовірну відповідь дав телевізор, з якого я й взнав про день народження Віктора Цоя, якому б виповнилося наразі 42 роки, якби не передчасна смерть в автокатастрофі 1990 року. Подивився біографію в Інтернеті: кажуть, народився 21 червня. А згадують, ніби це йому саме сьогодні 42 роки виповнюється. У будь-якому разі...

Творчість гурту „Кіно” мене майже не зворушує, за винятком однієї пісні - „Мы ждем перемен”, що стала гімном нашого покоління молоді, не в останню чергу завдяки фільму „Асса”. У роки феноменального сплеску радянського року куди з більшою цікавістю я ставився до творчості „Наутілуса Помпиліуса”, Акуваріума, ДДТ.
Цой здавався якщо не насправді примітивним, то, принаймні, таким собі примітивістом, що від пісні до пісні на трьох акордах виконує один і той же самий монотонний мотив. Втім, його простенькі пісні куди легше відтворити на поганенькій гітарі, аніж куди складніші композиції того ж „Наутілуса”.

Тим більше було моє здивування десь із рік тому, коли на паркані будмайданчику на сусідній вулиці побачив графіті „В. Цой жыв” За останні пару років у різних місцях бачив кілька подібних написів, присвячених кумиру молоді 1980-х. В одному місці навіть побачив два написи недалеко одне від одного, виконані однаковою фарбою й однією рукою: один присвячений Цою, а другий - "СССР forever". (Навіть важко уявити, яка каша-малаша мусить бути в голові такого прибічника Цоя й СРСР-а в одній особі). І це притому, що у середині 1990-х мені здавалося, про Цоя забули назавжди – як раптом у співака виявилося чимало шанувальників серед тих, хто за віком не пам’ятає ні того часу, ні атмосфери перебудовних років. Радянський рок як феномен – це продукт геть іншої доби; продукт певних історичних умов, певних очікувань, якщо завгодно.
Цікаво, що нинішні підлітки шукають і що знаходять у творчості пафосного романтика 1980-х?..
"

Власне, на це (& коментарі) я й реагував. Єдине, чого не торкався, це "складнішої музики" Наутілуса. Навпаки, мені завжди здавалось, що Бутусов співає одну довгу пісню. Просто іноді трохі міняє слова.

Суть-то в чому: ну який тут до біса фазовий перехід укупі з його про- і передзвісниками. Шум у каналі зв'язку тай годі
(це не Цой мається на увазі, а пост-Цой)