Зіронька - 27-7-2005 у 22:19
Настрій якийсь такий...
Я три роки тому саме іспити вступні склала і мусила відпрацювати “вступну
практику” (ну, знаєте, як ще-не-студенти вікна миють і в бібліотеці книжки
складають). Приїхала чомусь раніше, ніж треба було—десь в середині серпня, тому в
моєму гуртожитку було ще тихо і майже порожньо. У сусідня кімната була зайнята
сім'єю—я спочатку подумала, що відпочивальники (гуртожиток практично на
Французькому бульварі, до моря—7 хв пішки, влітку порожні кімнати дуже дешево
здаються). Мама, татко і хлопчик років п”яти. Згодом зрозуміла, що то батьки
привезли дитинку в офтальмологічну клініку Філатова (теж зовсім поруч). З мови
було чутно, що галичани, та поводились дорослі замкнуто і далі ранкових вітань на
спільній кухні знайомство не йшло. Але з Остапчиком ми заприязнились—такий
товариський розумничок трапився! Казав, що я на лікарку схожа, яка йому операцію
на очку робила. Про літаки все говорив, хоч я і просила того не згадувати...
Через тиждень, помивши свій віконний наділ, я їхала додому догулювати літо.
Остапчик статечно провів мене сходами, парасолю по-джентельменськи допомагав
нести. На прощання попросив: “Помолись за мене. Хай більше такого не
станеться...”
І я молюсь.
Він уже, певно, школярик, цікаво було б відшукати. Так хочеться, щоб йому той літак
ніколи не згадувався...
Олексій Мачехін - 28-7-2005 у 13:12
Здрастуй, Зіронько, давно тебе вже тут не чути 
Так а що йому той літак, я так і не збагнув?
Наталка - 28-7-2005 у 13:22
Скнилів, Олексію... Учора виповнилося три
роки з дня Скнилівської трагедії...
Олексій Мачехін - 28-7-2005 у 13:53
Зрозуміло.