dr.Trollin - 20-3-2006 у 22:40
Volodymyr Ulyanets (wlodek) пише,
@ 2006-03-20 16:14:00
wlodek.livejournal.com/136223.html
За тиждень ми матимемо щастя припинити дивитися в чесні й
відкриті обличчя різноманітних кандидатів у депутати всіх рівнів. Торгівля
фейсами й обіцянками-цяцянками нарешті скінчиться. Не те, щоб напружував самий
факт цієї кампанії – навпаки, якщо порівнювати пост-радянські терени, то я вельми
радий жити в Україні, а не в Білорусі чи Росії (де виборів взагалі немає), на тлі
яких наше суспільство виглядає ще доволі цивілізованим. Напружує радше
тривалість самої кампанії, лише офіційна частина якої займає три місяці, а
неофіційно перегони почалися ще влітку.
Наразі хотів би поговорити не про саму кампанію, а – через її призму - про те, як
змінюються в часі уявлення пересічних громадян про свій власний добробут, про
власний рівень життя – коротше, про те, чи гарно вони живуть чи погано.
Пару днів тому я саме й мав слушну нагоду пересвідчитися, як змінюються
очікування й уявлення простих людей у цій царині.
Усім мешканцям України добре відома теперішня реклама партії донецьких бандитів,
яким півтора року тому не вдалося нав’язати свої специфічні порядки й зробити з
України один великий Донбас. Будучи вкрай зацікавленими висвітлити згубну
політику помаранчевих протягом останнього року, блакитні донбасята для того, щоб
переконати, наскільки громадяни стали жити гірше, запустили передвиборчу
рекламу, де зазначають, що яловичина наразі коштує 32 гривні за кілограм, в той час
як за прем’єрства Януковича – лише 16 гривень. Вдвічі.
Слід пам’ятати, що подорожчання яловичини в два рази, напевне, має бути
агітаційним „гітом” донецьких, бо якби пацани мали ліпші дані (зростання втричі,
вчетверо, вп’ятеро; не яловичини, а молока чи хліба, чи бензину – того, що для
виборців звучало б наочніше), вони, безперечно, наводили б ті дані. За браком
ліпших даних, зупинилися на яловичині.
Виглядає ніби справді кричущо-переконливе. Для простих недалеких людей. Яких
більшість... Втім, кілька днів тому я мав прекрасну нагоду об’єктивно оцінити
рівень життя простого народу.
На кондфабриці, де в мене наразі черговий проект, одна зі звичайних працівниць
поскаржилася мені на тяжке життя.
- Наволочі, – сумно сказала мені Марина. – Хоч звільняйся...
- Що сталося, Марино? – питаюся.
- Та ось: мені мало закрили. Ти знаєш, скільки мені закрили? 560 гривень!
- За ... місяць? - сахаюся я.
- Ну, ні: за 15 днів...- Марина потупила очі. – Але ти вважаєш, це достатньо?
- Ні, Марино, звичайно ж, це дуже мало...
Тож, я поспівчував працівниці Марині, бо 1100 гривень з гаком на місяць в Україні –
це справді мало... особливо, якщо ти матір-одиначка з двома неповнолітніми
дітьми.
Втім, для себе зробив певні висновки, бо прекрасно пам’ятаю рівень зарплат
некваліфікованих працівниць два-три роки тому за уряду Януковича, прем’єрство
якого совки вже ледь не обожнюють. Так ось, за цю ж некваліфіковану працю люди
отримували тоді на кондфабриці 500-600 гривень... за місяць. Кваліфіковані слюсарі
шостого розряду скаржилися мені на зарплати в 700 гривень...
Якщо спитати пересічного українського громадянина, чи гарно йому живеться, то –
ну, така вже в нас ментальність – перед ваші очі розгортатиметься фільм жахів:
країна апокаліпсису, де нічого їсти, де нічого одягти, де все руйнується і продиху
нема, хоч вовком вий. Нещодавно я навіть полаявся з одним користувачем з
Московської області, колишнім харків’янином, якому цей фільм жахів оповіла його
тітка, що живе на Новій Баварії. Газ із перебоями, життя – „жопа”, все дорожчає,
хоч вірьовку – й вішайся. Тьотя-мотя ... Звісно, електорат Бандюка.
Але мені-то й моїм друзям в очі впадає не лише низькі розцінки некваліфікованих
працівників (що справедливо), але й той простий факт, що кількість кафе й
ресторанів неупинно збільшується. Кількість супермаркетів неупинно
збільшується – причому не лише продуктових, але й електроніки. Подивіться,
наприклад, на мережу гіпермаркетів електроніки МКС чи на мережу UNITRADE – обидві
лише місяць тому відкрили нові магазини. Для людей, що звикли мислити логічно й
без істерики, це є чітким сигналом: прибутки людей в цілому збільшилися, причому з
урахуванням інфляції. І це ж не єдині великі магазини електроніки... Не будуть люди
купувати дорогу побутову електроніку, коли їстоньки нічого. Не будуть – і все тут!
Значить, багатіють. Скиглять, скавучать і плачуть про тяжке життя, проклинають
уряд і країну – і ... багатіють потихеньку. Недавня розмова з простою працівницею
Мариною лише переконала мене, що об’єктивно навіть незаможні прошарки живуть
принаймні не гірше, бо можуть купити стільки ж тієї горезвісної яловичини імені
Януковича, скільки й кілька років тому. Але ж не лише яловичу споживають такі як
Марина та їхні діти, а масу інших продуктів, ціни на які зросли аж ніяк не в два
рази.
Стикаючись по роботі із багатьма підприємствами, я бачу, що ті, які працювали
нормально три роки тому, працюють або так само, або краще зараз; ті ж, які були
напівдохлі тоді, напівдохлими є й зараз.
Є ще одна цікава деталь. Три роки тому, коли означені працівниці отримували по 600
гривень не за два тижні, а за місяць, у бюро кадрів кондфабрики шикувалася черга.
Натовпів біля відділу кадрів вже немає – хоч зарплата навіть для
некваліфікованих зросла вдвічі, а з урахуванням інфляції – десь в півтора рази.
Не треба пояснювати, індикатором чого це є. 2005 року, починаючи новий проект, я з
подивом помітив тут оголошення про те, що підприємству треба кранівників, водіїв
автокару тощо. Себто найбільш кваліфіковані робітники вже в змозі найти собі
кращу роботу. Це є свідченням певних позитивних змін на ринку праці.
Але мене так само дивує, наскільки мало людей тут на Сході, принаймні, в змозі
тверезо оцінювати тенденції у зміні рівня власних прибутків, щоб не піддаватися
загальній апокаліптичній істерії. Совок завжди думатиме, який він нещасний і
скільки йому, брильянтовому, не додали.
До речі, знову повилазили совкові шмаркачі підліткового віку в шапочках „СССР”
– дітки цих убогих.
Tempika - 21-3-2006 у 08:14
...не знаю, як там на сході, а ось на заході зарплати (можу казати тільки про свою
сферу, що стусується висококваліфікованої праці) стали нижчі... часто ставка є
прив*язана до курсу зеленого, а він ж упав... постійно вислуховую щось на зразок (бо
цікавлюся вакансіями і десь сподіваюся, а вдруг вискочить така вакансія, що не тре
буде працювати вже вдома, і піду за нормальні гроші в хороший колектив), так ось:
*ситуація на ринку праці львівщини така, що дизайнери готові з радістю працювати
за 850-1000 гривень на повний оклад*... якщо недавно крута нафтова фірма пропонувала
дизайнера оклад 300 долярів (кінцево і безповоротньо), то що можна казати про інші
фірмухи... а це ДУЖЕ ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНА праця, мабуть... часто чую подібні скарги з
інших галузей нашого львівського народного господарства... ну не ростуть тут
зарплати, хоч стріляйся, а ціни виросли, що казати... щодо росту мережж
супермаркетів електроніки - то не ми стали багатші, то просто нарід розпробував
систему кредитування.. та ж у львові нема жодного пристойного великого магазину
готового одягу, а взуттєвий Інтертоп робить обороти тільки під час розпродаж...
про який рівень можна казати, якщо магазинів для середнього класу практично нема
(бо класу нема),