Серіал „Star Trek” (той, що найперший)

Ото вчора, надивившись аж допізна всяких новин і передвиборних передач, вже було зібрався йти „до ліжанська”;-), як випадково надибав на „Ентер-фільмі” на гарну стареньку фантастику - „Star Trek”.

Приємний серіал, щоби подивитися! Навіть, коли засидітися допізна...
Трохи наївний, тупуватий, але... гарна, проста гра акторів, чудернацькі пейзажі роблять фільм гарним до перегляду!
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/en/2/20/STWayEden.jpg
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/en/d/de/STReqMeth.jpg

Ну, хто бачив ще взагалі – в кого які враження?!
(Бо є сила сайтів з прихильниками цього серіалу!..)

До 40-річчя початку показу на екранах культового кіно присв’ячується


STAR TREK


This is space. It’s sometimes called the final frontier.
Космос. Останній рубіж, як його іще називають...
(Тері Пратчет, “Образки, що рухаються”)


Чогось останнім часом перестав „нормально” дивитися телевізор – так, новин деколи трошки, там просто поклацати, „перемикаючи канали”... А ото не так давно, як позавчора, вернувши пізно з села, знов натрафив на Ентері на „Стар Трек” – отакої!
Завжди маю на думці десь дістати на диску серії... чи, радше, розбиті на серії епізоди (як їх там називають), та якось не виходить... Але нє, щоб взяти і в програму подивитися!..

Хоч і попав на половину фільму, та проте... це той самий старий-добрий „Стар Трек”
Його створив Джін Роденбері, а вперше у ефір він вийшов 8 вересня 1966 року. Дія відбувається в другій половині XXIII ст. (2264-2269 р.р.) і оповідає про п’ятирічну дослідницьку місію екіпажу зорельота Об’єднаної Федерації Планет. Серіал тривав упродовж 3 сезонів (79 серій), і був знятий з ефіру 1969 року. Та на цьому історія аж ніяк не завершилася – радше, тільки почалася. Пригоди команди зорельота „Ентерпрайз” NCC-1701 спочатку мали продовження в анімаційному серіалі (Star Trek: The Animation Series, 1973 р.), а згодом було відзнято іще шість повнометражних фільмів.

Головні герої та виконавці: Капітан Джеймс Т. Кірк (Вільям Шатнер), напівземлянин-напіввулканець містер Спок (Леонард Німой), головний інженер Монтгомері Скот, чи просто „Скоті” (Джеймс Дуган), лікар на кораблі Леонард Маккой на прізвисько „Боунз” (де Форест Келлі), лейтенант-зв’язкова Ніота Угура (Нішель Ніколс), стерновий Гікару Сулу (Джордж Такей) і навігатор Павєл Чехов (Волтер Кеніґ)

„Веаm me up, Scotty!” - коронна фраза, яка йде червоною ниткою через увесь фільм. Щоразу, щойно екіпаж корабля „Ентерпрайз”, сівши на яку-небудь планету, виявляв, що вона заселена якимись гидкими тварюками, з котрими ліпше не мати справи, слідувала коротка команда, яку напружено очікував пілот, що зоставався за пультом керування. „Телепортуй мене, Скоті!”. І той слухняно смикав кількоро важелів. Астронавти розчинялися в мерехтливому тумані і в ту ж хвилю з’являлися в іншому, приємнішому місці.

Нині фраза "Beam me up!" в англійській набула таких значень, як: „шляк би трафив!", „чорт забирай!", „дідька лисого!"...

Позавчора серія була про то, як члени екіпажу опинилися на кораблі якогось космічного відлюдника-дитини, що одинцем борознив простори космосу...

А вчорашня серія називалася „Мадові жінки” (Mudd’s women).
Один галактичний контрабандист на ймення Гарі Мад (й до того ж без права керування зорельотом) віз на борту своєго човника трьох красунь-наречених для поселенців-чоловіків космічної станції на планеті Офіукус-6 далеко-далеко в космосі, щоб ті їм були за жінок (ну, гадаю, зрозуміло: хлопам бракувало жіночого товариства..:-). Але тут їх перехоплює екіпаж нашого зорельоту, і ті спокусливі (та не хтиві – тут увага!)жінки намагаються спокусити тутешніх хлопів. ("Ви вживаєте незвичайні парфуми, або щось радіоактивне, моя люба?"(с) Проте виявляється, що в „Ентерпрайза”, коли він переслідував Мадове „корито”, вийшли з ладу майже всі зорелітні двигуни – тільки один і зостався! Та енергія літієвого кристалу (на якому працює двигун) й того вичерпувалася. Тому капітан Кірк приймає рішення по дорозі „заскочити” на планету Ригель12, на якій видобували літій. А Мадовим кралям того й треба: нащо пертися так далеко, коли хлопи-гірники є поблизу!

Хай живе Стар Трек!

Чергова серія „Star Trek” - „Пастка” (The Man Trap, 1966).
Це був найперший епізод „Стар Треку”, що вийшов на екрани того пам’ятного 8 вересня 1966 року. Початок усього „Зоряного шляху”!

Сього разу зоряна команда „Ентерпрайз” телепортувалася на планету М113, де впродовж 5 літ жили науковець Боб Кратер зі своєю дружиною Ненсі, для того щоб перевірити, чи все там у них гаразд. І до того ж, Ненсі – колишня пасія доктора Маккоя - тож дохторове серце закалатало частіше, коли вони входили до оселі Кратерів. Але як виявилося, кожен із членів екіпажу бачить Ненсі по-своєму, „різну Ненсі”: то для одного вона стара, то для іншого - гарненька-молоденька... У чім тут річ? А річ тут у тім, що справжньої Ненсі, як такої, давно вже немає: її вбила рік тому страшна потвора, якийсь двоногий „ бізон” (sic!), один із останніх на цій планеті, популяція яких була на грані вимирання, і яка виживала за рахунок того, що поїдала... сіль - тож, як можна здогадатися, на М113 із сіллю був „напряг... Вона взяла личину красуні Ненсі, а доктор Кратер, удівець по своїй жінці, не вельми то й гидував: потвора доволі вишукано обернулася на Бобову жінку, яку він за її життя дуже любив.

Тож, як то буває в таких фантастичних фільмах, обернена на Ненсі істота вбиває згодом одного хлопаку-члена команди, забирає собі його подобу і методом телепортування проникає (разом із містером Споком та капітаком зорельота Кірком – які, власне, вже забили на сполох) на борт корабля, де почергово перемінюється то в одного, то в іншого – аж поки його/її не вбиває фазером доктор Маккой.

Хай живе „Star Trek”!

Отже, знайомство з „Зоряним шляхом” триває!
(Адже так, певно, по-нашому буде „Star Trek”... Ну, по-іншому... може, дещо, влучніше, я б сказав „Шлях у зорі” або „Зоряна путь”.)

„Кинжали розуму” (Dagger of the Mind, 1966)
Тут ідеться про болісне втручання в людський розум, у мозок людини.
На планеті Танталус, у тамтешній виправній колонії одни такий собі доктор Трістан Адамс застосовує на людях, власне на в’язнях, прилад до промивання мізків, такий собі „нервовий нейтралізатор”.
Ось тому сам капітан Кірк разом із лікарем-психіатром (молода жінка, колишня капітанова пасія з часу останнього Різдва... спец. добір для капітана бортового лікаря Маккоя..:-) Геленою Ноель телепортуються туди, щоб, урешті, розвідати все там, як є.

Ов, ледь не забув сказати!.. А як же вони довідалися про оті неподобства, які там учиняються? А просто до них на борт надійшла посилка (так само методом „телепортації”! Класно, нє?.:-) з Танталуса з якимсь вантажем, замість якого всередині був Саймон Ван Ґелдер – колишній асистент того дохтора Адамса, якого за непослух той піддав його дії каталіт... ой, нервового нейтралізатора. І поведінка якого нагадувала якогось первісного дикуна. І він раз-по-раз, прив’язаний до ліжка, горланив як зварйований (вдала акторська гра – 5 балів!), щоби туди - в колонію на Танталусі - ніхто й носа не показував – бо так само відберуть розум, як і йому.

Але б не було кіна, якби не відважний капітан Кірк разом із сексапільною дохторкою Гелен Ноель (та проте їй ще далеко до тих краль, що їх показують зараз по перегляді фільму...) вирішили самостійно все гарненько з’ясувати, і щоб, як завжди буває, настав хепі-енд!

„Завтра було вчора” – ‘Tomorrow is yesterday’ (1967 р.в.). Показували на „Ентері” вчора...

Корабель „Ентерпрайз” раптом провалюється в часі з 23 сторічч в 20-те (у кінець 60-их р.р., коли, власне, й знімався Епізод), точнісінько на територію США, де корабля американські ВПС успішно пеленгують як НЛО.
Сього разу капітан Кірк та його команда намагаються знищити сліди своєї з’яви в 20 сторіччі, розуміючи, що це може невідворотньо змінити хід часу, а отже історії. Перша „часова пригода” в епопеї Star Trek. В дальшому їх буде пребагато...

Як на мене, забійний епізод! Передовсім, через надзвичайно вдалу акторську роботу Вільяма Шатнера – просто-таки тріумф незмінного капітана Джеймса Т. Кірка! Він тут постав у ролі безстрашного та мудрого командира, який блискавично приймає рішення, і, як то кажуть, першим кидається в бій задля порятунку екіпажу “Star Trek”. Той епізод, де його, після тривалої з ним „рукопашної”, врешті пов’язали, посадовили на табуретку і якийсь божевільний офіцер ВПС став’го допитувати – цілковитий супокій і неабияка витримка були тоді присутні на його обличчі.

Слава капітанові Кірку!

Напівдикуни

Від фільму до фільму, від чергового епізоду до епізоду червоною ниткою через увесь серіал “Star Trek” простягається не тільки згаданий повище ударний вислів “Beam me up, Scotty!”, а й розуміння доконечного існування інших позаземних цивілізацій як подібних до нашої (біль-менш), так і набагато вищих за розумом. І ті другі завсігди дають у фільмі землянам, а саме - нашій зоряній команді «Ентерпрайз», зрозуміти це, що називається відчути на власній шкурі – наскільки вони – ми! - відсталі від них, і скільки нам іще потрібно всього досягнути на шляху земного поступу, щоб бодай наблизитися до їхнього рівня розвитку. (А зрештою, такий був задум самого творця «Стар Трека» Джіна Роденбері (власне, чому не «Жене»? Либонь, через те що жив і творив у Штатах…): одвічний пошук позаземних цивілізацій, постійне прагнення до пізнання та вивчення нових світів.).

Відступ.
Як уже було сказано раніше, серіал сам відзнято на дуже мізерні кошти: ну бракнуло Роденбері на той час сили й наснаги переконати босів «Парамаунт Пікчерз» у доцільності потужного фінансового вливання (нагадаємо, на дворі була середина 60-их минулого сторіччя) у невідомий і незрозумілий проект наукової кінофантастики. Але, як то буває нераз (немає такого зла, щоб на добре не вийшло? або ж (у вільному цитуванні): «ваші погані діла я оберну вам на користь») таке ужимання бюджету стало причиною до написання сценаріїв до кожної із серій, які, коли забрати нехитрий сюжет, подібні одне до одного, як серії латиноамериканського «мила», і є простенькі до розуміння; чужопланетні краєвиди буквально в кожній серії (на різних планетах) знімалися не десь у «місячних» ландшафтах пустелі Невада чи мароканської Сахари, а тут же, на знімальних майданчиках студії «Парамаунт», із вельми ординарними декораціями, щоб мали означати поверхню кожної із численних планет, на котрі довелось завітати команді «Ентерпрайз».

Як уже також було сказано передніше, аби не задіювати складний (і дороговартісний!) спосіб транспортування екіпажу від основоно космічного корабля (властиво, зорельота «Ентерпрайз») спеціальним космічним човном (аналог шлюпки на морі) на ту чи іншу планету, було просто вигадано… отак просто, по-дитячому, телепортування… матерії. (Крапка тобто) Що означає, що транспортувати в просторі (а згодом і в часі) можна буде все що завгодно! Перемістити сталеву капсулу на віддаль скількись там світлових років (тільки у межах однієї галактики – а події у фільмі відбуваються в 200-их роках нинішнього сторіччя) – будь ласка! (На момент створення фільму – минулого: мо’, за двісті з гаком років планет у нашій Сонячній системі додасться? Он уже тепер почали по-новому визначати й рахувати досі відомі нам ще зі шкільної лави планети). Телепортувати людину – немає проблем! І пішло-поїхало! Можна вважати, новітня космічна пошта. Всього лиш потрібно було стати в одне з кількоро кіл, окреслених на підлозі транспортувального відсіку (який нагадував радше естрадну сцену), завмерти нерухомо в одній позі, і оператор за пультом управління способом простих як поліно маніпуляцій звукорежисера туди-сюди, натиснувши на дві-три кнопки, відправить людей у потрібне місце! А як визначається оце «потрібне місце»? А дітько його знає! Може, там у нього є кнопки з переліком кожної з планет, на які треба переміститися, але нам того не показують. Просто, тумблером взад-уперед, кнопку-другу натиснули і тільки тебе й бачили! Отакий гарний спосіб переміщення в просторі. (Як уже було сказано, згодом - і в часі.)
Добре, досить уже відступу… На потім ще зоставимо.

Отже, позаземні цивілізації, вищі за розумом… але, чорт забирай, як їх представити в кіні?!
Якось у серії «Чарлі-Ікс» (Charlie X) наш екіпаж прийняв на борт одного незвичного гостя: з невеличкого космічного гідрографа Антарес, який досліджував незаселену планету Тазус, передали на „Ентерпрайз” виявленого там, на планеті, хлопчину, років 16-17, юнака на ймення Чарлі X (не “десятий”, а „ікс” – бо невідомий). Oдно слово, який народився і жив там цілком самотньо. За його словами, нікого там, на Тазусі, окрім нього, не було, і йому, немовляті (!) свого часу, пощастило якось вижити. А мову людську (англійську, звісно! ще б пак…) йому вдалось опанувати, балакаючи…. з комп’ютером, у пам’яті якого містилося чимало баз знань. Щось тому не надто йняли віри капітан Кірк та інші члени екіпажу, бо в Всесвіті ходили легенди про таємничу, стародавню позаземну біологічну цивілізацію, що ймовірно була на Тазусі – тазійці... Але менше з тим, хлопака на кораблі, і треба ‘го якось інтегрувати в зоряну команду «Ентепрайз». Щоб він став новим членом екіпажу і допомагав вивчати нові світи, або нехай вертає к бісової мами на Землю.

Як з часом виявилося, хлопчина отсей, Чарлі, був не вельми спокійно вдачі – а все через те, що переживав свій перехідний вік. Але мало того, з’ясувалося, юнакові зовсім не було прищеплено нормальних земних стосунків, як ото буває межи людьми в його віці! Одно слово, на «Ентерпрайзі» з’явився такий собі Мауглі, ну, чи Тарзан: жодного виховання, культури поводження та спілкування немає, під час розмови перебиває старших, б’є по сідницях члена екіпажу, старшину Дженіс Ренд, гарненьку білявку, і коли хтось йому не подобається – чаїть на того злобу. А перманентні прояви отієї „злоби” проявляються в пацана в тому, що він може (звісно, коли тільки захоче) силою однієї лише думки зробити з людиною все що завгодно: обернути красуню на потвору, чоловіка - на кроля або взагалі зробити так, що людина взагалі... зникне! А передує такому телепатичному втручанню страшне закочування очних білків Чарлі – моторошне видовисько.
Епізод завершується тим, що врешті розгадують таємницю того Чарлі. Хлопець попросту втік з тої планети, втік від... від тих самих таємничих тазійців, які його виростили. І тільки по деякому часі вони помітили пропажу і якимсь своїм дивовижним способом зразу здогдалися, де може бути Чарлі. Ось чому вони вийшли на контакт із судном Об’єднаної Федерації Планет “Ентерпрайз” – забрати назад свого вихованця, людину-землянина...

Ви спитаєте, а як хоч виглядає бодай один представник отієї древньої позаземної раси? От я вам і скажу: звісно, як зелений чоловічок. Щоправда, той тазієць, що вийшов на контакт, зумисне прийняв найбільш підхожу форму: на екрані візуального спостереження за курсом на командному мостику замигкотіли якісь дурнуваті кольорові цятки, а в повітрі, поруч з екраном засвітився зеленкуватий і також миготливий контур самої лише голови тазійця. І за його словами, проказаними металевим голосом, він уперше прийняв таку фізуальну форму, щоб сконтактуватися. Отакої! (А як насправді вони виглядають, того ані жадна земна душа не відає. Але, шляк би трафив, мороз по шкірі проймав, коли дивився на то!..). Наостанок він вибачився за всіх за те, що завдали клопотів своїм неслухняним дітваком, забрали Чарлі-Ікс (так само якимсь незбагненним для нас способом) до себе на корабель і полетіли собі кудись у своїх незбагненних справах.

(Про інші контакти з позаземними цивілізаціями Далі буде...)

(Продовження ”Інших контактів з позаземними цивілізаціями”...)

В „Арені” (Arena, 1967) капітан Кірк, переслідуючи зореліт, який напав на форпост Федерації на планеті Цестій 3, й сам до кінця не розуміючи яким чином це сталося, опиняється на дикій, безлюдній планеті і змушений там битися не на життя, а на смерть з капітаном ворожого корабля, злим гуманоїдом Горном.

А запроторили його і того гуманоїда метрони – вища раса, до сонячної системи яких наблизилися на небезпечну віддаль обидва зорельоти, капітани яких влаштували собі скажені перегони через усеньку галактику: хай ті нижчі істоти там виясняють свої стосунки, сам на сам, а не влаштовують шарварок у них удома, в їхій галактиці!

Ще один, як на мою скромну „табелі з рангів”, забійний епізод! (я думає, вже не виникає непорозуміння, що тут „епізод” – те саме, що в “нормальних” фільмах „серія”..:-)

Я б сказав, один із шедеврів наукової кінофантастики.
От вам, шановні поціновувачі, кортить дізнатися, а хто ж такі, насамперед, оті гуманоїди горни? (А хто метрони – то вже пізніше...). Ну, що ж, за гуманоїдів класу Горн детально описано на [url]http://www.memory-alpha/StarTrek/.[/url] Як бачимо, цьому чудернацькові біологічному видові присвячена ціла інтернет-сторінка зі стежками до всяких їх особливостей!

Отже, Горн – це агресивний, двоногий підвид рептилії. (На мій чисто суб’єктивний погляд він є двоногим... ящуром – таким самим, який здавався мав бути, коли ще в дитинстві, пригублюючись до кухля з пивом, мене дорослі – при тім там суворо! – застерігали: а „ящура” в тебе не буде?..)


Історія та культура
Зі слів найманого оріонця з космічного корабля „Гарад-Сар” 2154 року уряд Горнів, відомий ще як урядовий орган „Панування Горнів”, „варив чудовий Мерідор у п’яти сонячних системах”. (Отой «Мерідор» був напій блакитного кольору, його виробляло «Панування Горнів» і збувало поміж інших галактик. Коли 2154 р. капітан Джонатан Арчер, лейтенант Малкольм Рід і двоє МАКІ'вців побували на Гарад-Саровому кораблі, командир судна, сам Гарад-Сар, представив прибулим гостям горнівський напій «Мерідор». Капітан Арчер при тім відзначив, що напій «дуже смачний».)

Перший контакт з горнами відбувся 2267 року, коли вони напали на колонію Федерації на Цестусі 3. Горни вбачили страйк колоністів як крок до дії, відтоді вони стали вважати систему Цестус за частину своєї території. Під час перебування на „Ентерпрайзі” 2268 року, Бенджамін Сиско, офіцер Зоряного Флоту, зізнався Джазі Дакс з Трилю, що йому кортіло поспитати Кірка про бій з капітаном горнів під час їхньої сутички.

Наприкінці 23 ст. горни були членами Ради Старійшин крихітного утворення Елисія. Проте невідомо, скільки членів їхнього виду утримувалися в цьому всесвіті.
(Про фізичні характеристики горнів Далі буде...)

Отакий він, горн...
Коли капітан Кірк на „Ентерпрайзі” переслідував ворожого корабля, що дуже вправно ухилявся від атаки потужними фазерами, то всім нам ані на гадку не прийшло, що його командиром може бути такий специфічний ящуроподібний біо-організм як горн...
Вже там, на планеті, на яку закинули Кірка разом із тим капітаном горнів вищі істоти метрони, допіру вздрівши, як на ділі виглядає отой горн, шляк би трафив, подумав, ото трафунок стався в капітана Кірка! Як супроти того ящура битися? Наскільки він є сильним?

Метрони поставили умову: раз ви, земляни і горни, такі войовничі натури, то во, маєте планету, на якій нікого немає, окрім вас, бийтеся одне з одним не на життя, а на смерть тут, не в космосі, і хто переможе, тому ми дозволимо повернутися на свій корабель і хай би собі забирався гет звідси.

Отож, безстрашний капітан Кірк і страшний та підступний горн зосталися самі на пустельній, безлюдній планеті...

Місія милосердя

Федерація Об'єднаних Планет вирішила заслати зореліт "Ентерпрайз" на Органію, щоб перешкодити клінгонцям її завоювати і влаштувати там свою базу. Щоб відтак вигідно було атакувати з неї кораблі Федерації.

Довідка. У Всесвіті планета Органія лежала на перехресті зоряних шляхів. Попри 2267 рік на дворі, цивілізація органців вважалася найвідсталішою у Всесвіті (за шкалою культури Ріхтера вона належала до класу D). Також вона була одною з найстаріших планетних утворень: вік Органії налічувався від 3 до 10 млрд. років.

Телепортувавшись туди, капітан Кірк і містер Спок зобачили правдиве середньовіччя: населення Органії перебувало в повній стагнації, застій там тривав от уже десятки тисяч років. Та попри те, що органці жили на такому примітивному рівні, вони були дуже мирні та дружні. Тож коли земляни-місіонери запропонували членам Ради Старійшин свою допомогу в обороні планети від злих намірів клінгонців, аборигени з дурнуватими усмішками на обличчі (які, схоже, ніколи не сходили з них) знизали плечима: мовляв, немає жодної загрози – загроза може бути тільки для вас і вашого корабля.
Дивина, та й годі: за кількоро тисяч миль сканери на «Ентерпрайзі» вже зафіксували зорельота клінгонців, а ті тупі органці торочать, що все буде гаразд! І капітан Кірк став виявляти все своє красномовство, щоб переконати органців прийняти їхні благі наміри: ми вам запропонуємо цілу програму, щоб надолужити втрачені цінності, яке людство нагромаджувало віками. Одно слово, ми, земляни, зробимо вас культурними людьми і т.д. і т.п.. А й справді: на Органії обробляли землю щонайпримітивнішими знаряддями праці, жили в халупах з глини, та проте зовсім не нарікали на долю, ба більше – виглядали щасливими!

А тим часом клінгонці прибули на планету, і капітанові Кірку та містерові Споку, не встигнувши домовитися з аборигенами, не зоставалося нічого робити, як вдавати з себе... значних представників місцевого населення: капітан став одним із громадських достойників, а Спок – міжпланетним торговцем.

Прибувши, командир клінгонців – злий та підступний Кор – зара-но запідозрив щось зле в тих двох - тож містера Спока він звелів перевірити на фільтрі розуму з силою дії 4! Та вулканець Спок витримав таке віроломне втручання в свій розум, не давши ворогові ані найменшого сумніву щодо щирості своїх слів.
Та врешті-решт, голова Ради Старійшини Ейлборн сам виказав двох землян клінгонцям: мовляв, це ж таки на вашу користь!

Два капітани: командир корабля «Ентерпрайз» землянин Джеймс Т. Кірк і командир корабля клінгонців Кор – постали один перед одного, як два рівноправник завойовники Всесвіту! Тільки з невеличкою заввагою: переваги все-таки була на боці клінгонців – бо їх було на Органії ціле військо, тим часом як землян було двоє, та й то в них повідбирали комунікатори та фазери. Та як часто буває межи досвідченими полководцями, недостатньо є для одного легкої перемоги над супротивником, тож обидві сторони, ясна річ, не стали шарпати один одного, а зав’язалась між ними бесіда справжніх чоловіків. Та яка, проте, призвели до того, що пристрасті закипіли, і обидві сторони повиймали фазери і вже ладні були перестріляти одне одного, але... Раптом уся зброя опинилася на долівці:
- Вони гарячі! – закричав один із солдатів-клінгонців. Крик його потонув у ревінні їхнього командира, який намагався взяти в руку ніж на те, щоб розрізати папір.

***
Секунд десять по тім супртивники здивовано видивились одне на одного. Тишу спотворювало лише важке дихання.

Затим до кімнати ввійшли Ейлборн та інший член Ради - Клеймар. На обличчях у них застигнули їхні повсякчасні усмішки, від яких уже навіть Кірка стало нудити.
- Нам дуже шкода, джентльмени, що ми змушені були втрутитись, - мовив Ейлборн.
- Але ми не могли допустити, щоб ви заподіяли одне одному лиха. Вже доста було насилля.
- Про що ви торочите, ви, барани?
- Тільки це, що ми повинні були припинити вашу бійку, - сказав Клеймар.
- Тобто, - повільно проказав Кірк, - це ви її припинили? Ви хочете сказати, що дали нам по руках?
- Прошу Вас, капітане, - мовив Клеймар. – Ви вже знаєте відповідь. Не тільки ваші фазери, але й усі інструменти знищення на цій планеті налаштовано зараз так, що на всяку спробу використання їхня поверхня в один мент розжарюється до триста п’ятдесять градусів.
- Мій флот… - сказав Кор.
- Ті ж самі умови діють і на кораблях обидвох флотилій, - сказав Ейлборн. – Битви не буде.
- Що за бздури, - прогарчав Кор.
- Можете зв'язатися зі своїми кораблями. Ви теж, капітане. Ваш корабель зараз знаходиться в зоні дії Вашого приладу зв’язку.

Кірк відкрив жабку-комунікатор.
- Кірк викликає „Ентерпрайз”. Відгукніться.
- Капітане! Це Ви?
- Так, я. Доповідайте, містере Сулу.
- Я навіть не знаю, що доповідати, сер, - почувся Сулів голос. – Ми наближалися до корабля клінгонців, як ураз кожна кнопка та кожен перемикач розжарилися настільки, що до них стало неможливо діткнутися. Всі, окрім приладової дошки. Якщо це якась нова зброя клінгонців, то чому вони не розжарили й її?
[font=Century Gothic]- Не знаю, - з важкістю в голосі проказав Кірк. – Будьте на зв’язку, містере Сулу. Ейлборн, як ви це робите?
- Я б не міг це пояснити жодному із вас так, щоби мене зрозуміли, капітане. Досить буде сказати, що я є тут і також є на командному мостику Вашого корабля, і на мостику кожного корабля, і на Клінгоні, і на Землі. Частину своєї енергії я спрямував на вашу зброю – я й решту наших людей. Ми покладаємо кінець цій безглуздій війні.
- Як ви смієте?! – закричав Кор.
- Ви не можете просто отак взяти й зупинити наш флот, - не менш гнівно промовив Кірк. – Ви не маєте права...
- Те, що відбувається в космосі, вас не стосується, - додав Кор.
- Ми припинили це, - сказав Ейлборн. – Обидві сторони мають негайно відмовитися від своїх ворожих намірів. В інакшому разі, збройні сили обидвох сторін, де б вони не знаходилися, будуть приведені в цілковиту непридатність.
- В нас є законні претензії до клінгонців, - мовив Кірк. – Вони вторгнулися на нашу територію, вбили наших громадян...
- Спірні території не є вашими, - прокричав у відповідь Кор. – Ви намагалися взяти нас у кільце, відрізати нас від життєво важливих ресурсів, паралізувати нашу торгівлю.
- Послухайте, - звернувся Кірк до органіанців, силкуючись говорити спокійно. – Ми не прохали вас втручатися, та раз така справа, вам слід пристати на наш бік. Двісті вбитих заручників...
- Нікого не було вбито, капітане, - спокійно промовив Клеймар. – На цій планеті ніхто не гинув і не вмирав вже багато тисяч років. І ми не збираємося допускати нічиєї смерті.

- Дозволю собі спитати Вас, капітане: що Ви захищаєте? – сказав Ейлборн так м’яко, якби говорив з дитиною. – Право вести війну? Вбивати мільонів ні в чому невинних людей? Знищувати життя в маштабах планети? Це „право” Ви маєте на увазі?
- Ні, я… - Кірк затнувся. – Звичайно, ніхто не хоче війни, та іноді все ж доводиться воювати. Коли-небудь, я сподіваюсь, ми...
- Так, коли-небудь ви укладете мир, - сказав Ейлборн. – Та лише, коли загинуть мільони. Ми встановлюємо мир сьогодні. У майбутньому вам і клінгонцям належиться бути вірними союзниками. Межи вами встановиться взаємовигідне співробітництво.
- Бздури! – заявив Кор.

Зауваживши, що весь цей час він простояв пліч-о-опліч з клінгонцем, Кірк поспішно відсахнувся.
- Звичайно, нині межи вами існують доволі серйозні розбіжності, - вів далі Ейлборн. – Через те вам навіть доведеться покинути нашу планету. Сама лишень присутність таких істот, як ви, нам дуже шкодить.
- Що означає „шкодить”? – спитав Кірк. – Суттєво ви не відрізняєтесь од нас, попри всі ваші оці „штуки”.
- Колись ми дійсно суттєво не відрізнялися від вас, - сказав Клеймар. – Та це було мільони років тому. Тепер же ми досягли в своєму розвиткові такого рівня, що стали вище над потребою в фізичному тілі. Отсей образ, якого ви бачите, ми взяли винятково для вашої ж зручності. Зараз ми скидаємо його.
- Гіпноз! – закричав Кор. - Капітане, наша зброя зовсім не гаряча! Схопіть їх!

Ейлборн та Клеймар лише усміхнулись у відповідь, а затим стали мінятися. Від них стало відходити якесь світіння. Воно яснішало і яснішало, доки вони не стали подібними на металевих статуй у печі. За хвилю людські обриси щезли: в кімнаті світилося два сонця.

Кірк примружився, затулив очі руками, та яскраве сяйво не щезло. Врешті воно поволі стало затухати.
Органіанці щезли.

- Дивовижно, - сказав Спок. – Чиста думка – або чиста енергія? В усякому разі, цілком безтілесна. Як ані жодна форма життя, допіру нам відома.
- Але планета, - сказав Кірк. – Халупи, фортеця...
- Планета, щонаймовірніше, цілком реальна. Та все решту, без сумніву, створено, як вони сказали, для нашої зручності. Порожня ілюзія для них – антураж для нас. Гадаю, з погляду еволюції вони настільки ж перевершують нас, наскільки ми перевершуємо амеб.

Настала довга мовчанка. Нарешті Кірк повернувся до Кора.
- Що ж, командере, - сказав він. – Виходить, війна не відбудеться. А вже як органіанці не збираються дозволити нам воювати, ми цілком можемо помиритися.
- Так. – Кор протягнув руку. – Та все ж, капітане, це по-своєму дуже прикро.
- Прикро? Через те що вони набагато досконаліші за нас? Прецінь на це пішло мільони років. Навіть боги постали не за одну ніч.
- Ні, - мене засмучує не це, - відповів Кор. – Мені шкода через те, що вони не дозволили, щоб відбулася наша битва. – Кор зітхнув. – Це б була файна битва.
***

Вітаємо на форумі ромуланців.