Форум Рідного Міста - Так, є таке слово!

Так, є таке слово!

Іван Лихобор - 30-10-2006 у 16:03

Отак, шукаючи в інтернетрях усякі діялектні говори, натрафив я на одне „посилання” (авжеж!), яке стосується однієї „гордости” не одного представника сильної половини людства...

Політичний прутенізм як прояв малоросійського комплексу меншовартости
(До дискусії про генезу національного мату)

Взятися за перо мене змусила щира тривога за майбутнє дійсно української лайки, яку всі ми б хотіли бачити, а вірніше чути національною за формою і патріотичною за змістом. Одначе, незважаючи на великі зрушення і велику кількість уболівальників цієї безперечно всенародної справи, останніми роками почали вимальовуватися певні тривожні тенденції. Маються на увазі настирливі спроби деяких сил вкоренити в побут та трудові будні українського народу слово „прутень” яко замінник відомого великодержавно-шовіністичного слова із трьох букв.

Змушений, із всім усвідомленням почуття громадянського обов`язку, звернути увагу всіх справжніх патріотів на підступні заміри натхненників цієї провокації, на котру, на жаль, вже попалося багато чесних і національно-свідомих громадян.

Адже річ іде про повторення вже відомої московської загарбницької акції, в результаті якої Москва свого часу присвоїла виключно для себе нашу предковічну назву - Русь, перекрутивши її згідно зі своєю варварською звичкою в чудернацьке слово «Россия». Те ж саме сталося із відомим словом із трьох букв, яким часто користується малосвідома частина українського населення, а трохи свідоміша схильна вважати його корінно москальським або ж навіть монгольським.

Та чи ж є таке слово у нас, скаже наївний скептик, або несвідомий саботажник процесу відродження української лайки?

Так, є таке слово!

Це слово з великою історичною традицією державотворчості, символ вічного чоловічого начала нашого славного племені, слово, врешті-решт, увічнене в назві нашого стольного граду. Це слово – „КИЙ”.

Як же сталося, що ми втратили цей величний і магічний водночас термін, та почали користуватися спотвореною жалюгідною копією, подарованою сусідами з півночі? Судячи з усього це сталося в трагічні часи татаро-монгольської навали на Київську Русь.

Як відомо, усякий загарбник щонайперше старається перебрати на себе від переможеної чоловічої частини саме ту функцію, знаряддям якої є орган, назву котрого аналізується в даній статті. Історія вчить, що всі переможці опісля захоплення чужого міста чи країни, спочатку займаються саме цим (у формі масового ґвалту), а вже потім мародерством, грабунком, скиданням пам'ятників та перейменуванням вулиць. Власне несправжність і неповноцінність перемоги українських національних сил у теперішній ситуації демонструється тим що вони після перемоги (1 грудня 1991 року) цілковито проігнорували цю фазу, мародерство та грабунок віддали колишнім комуністам, а самі зосередились на другорядній справі пам'ятників та перейменувань. Очевидно, що при татаро-монгольському завоюванні цивілізаційний рівень та високий ступiнь технічного виконання цієї справи жіночою частиною підкореної Руси-України справив настільки сильне враження на варварів, що зумовив певну українізацію їхнього словникового запасу щодо понять та термінів із цим пов`язаних. З другого боку первинні слова були перекрученні як щодо звучання, так і щодо істинного високого поетично-еротичного значення.

З ще іншого боку, як це встановлено останнім часом українською історичною наукою, саме ці монголо-татарські орди, ослов`янені нашим славним жіноцтвом, є прямими предками теперішніх москалів. Від них вони успадкували свою перекручену і звульгаризовану назву з трьох букв, настільки знеславлену, що вже навіть не можна її писати в друкованих виданнях.

То що ж пропонують прихильники терміну „прутень”, які стали вже настільки активні та зорганізовані, що можна казати про появу нової політичної течії – „прутенізм” ? Ця течія, так само як прихильники політичного русинства або різномасті проповідники легалізації федерастії на сході, та введення неньки-України в стан багатократного, багатоступеневого і повного федеразму, є нічим іншим як результатом провокаційних закулісних інтриг наших недругів, спецслужб тих іноземних держав, які зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. Себто ми маємо справу з продуманою, добре спланованою і підкріпленою неабиякими сумами компартійних рублів та американських доларів, ідейною диверсією супроти становлення української незалежної ментальності. Невипадково і те, що поширення ідей прутенізму розпочалося в ідейно нестійкому та хисткому львівському міщанському середовищі, органом якого (друкованим) довгий час служила газета „Пост-Поступ”. Звичайно, на цю вудочку попалося дуже багато порядних людей, справжніх патріотів і кваліфікованих фахівців таких, наприклад, як редактор відділу „Пост-Поступу”, пан Павлів. Я далекий від думки заперечувати величезний доробок цих людей у справі створення словникового запасу лайливих слів і граматичних правил їхнього вживання. Більше того, гадаю що ця, безумовно довершена і відшліфована лайкова система прутеноїдального типу прекрасно надається для початкової лайкової та сексуальної підготовки підростаючої української молоді, приготування її до впровадження у величний і могутній світ істинно українського лихослів`я. Всі ці терміни можна рекомендувати для вживання у молодіжних групах „Пласту” та „СУМу”, в українсько-англійських ліцеях, де, як відомо, вже готується майбутня правляча верства.

Однак, чи може тендітний "прутик" реально протистояти могутньому, істинно богатирському „києві”? Більше того, у випадку словесного зіткнення із великодержавним російським шовіністом, виключне використання лише "прутенізмів" прирікає українського патріота на неминучу поразку! Адже ці терміни, які поєднують в собі важковимовну громіздкість із емоційною невиразністю, абсолютно не надаються для ефективного словесного фехтування. Поки наш українець вимовить хоч одне із цих слів, його московський суперник вже вивершить кілька поверхів агресивної наступальної лайкової конструкції, користуючись замашністю відомого трибуквового слова.

Необхідність відродження бойової праукраїнської форми "кий" вимагається ще і реальними процесами державотворення. Адже таке слово є завжди надійним і ефективним інструментом для керування трудовими колективами, військовими з`єднаннями та координаційними радами політичних організацій. Особливо зростає роль цього воістину стратегічного управлінського і державотворчого інструменту в умовах відновлення державного управління в промисловості, торгівлі, та сільському господарстві. Хіба була б можлива така інфляція купона коли б український народ, уряд, президент та голова Національного Банку могли б у короткий та сконцентрованій формі виразити все що вони думають про моральні та фахові здібності один одного?

В цих умовах відмова від терміну „кий”, добровільне віддання його на відкуп москалям (у їхній вимові, звичайно ж) нагадує таке ж саме злочинне, провокаційне і нелегітимне передання Росії тактичної ядерної зброї.

Не можна не звернути увагу і на поважний геополітичний аспект цієї проблеми. Логічним наслідком прутенізації українського блудослів`я стане невмолима прутенізація назви нашої цілої країни - Русь - Рутенія - Прутенія! В самій цій аналогії нема нічого поганого, якби не певні, некорисні для нас, геополітичні висновки. Адже коли кий – Київ сприймається як символ певного направляючого, керуючого і життєдайного органу (уряду, столиці) в контексті оточуючої Київ країни, то ототожнення самої країни з таким органом, незважаючи на загалом позитивне звучання, зразу ж ставить питання про те, що Україна є частиною якогось більшого організму. Це вже готова ідеологія відродження СРСР і навіть Варшавського договору.

Окрім того, можна прогнозувати різке загострення політичних пристрастей на Буковині, Молдавії і Румунії (вздовж ріки Прут). Адже населення цих районів, звісно, претендуватиме на монопольне використання назви „прутени”, що неминуче призведе до розвитку подій у цьому й так неспокійному регіоні за Югославським сценарієм. А чи потрібно це тепер оновленій Україні та об'єднаній Європі?

Не можу оминути й ті могутні, культурні історичні та філософські пласти, які в'яжуться із словом „кий”. Адже зразу відпадають і стають безглуздими різні суперечки щодо князя Кия. Це підтверджує наше арійське походження, на відміну від інших звироднілих спотворень. Так наприклад назва київський князь – „каган” (насправді кий-хан) стає цілком зрозуміла і дає нове розуміння щодо суті його величезної могутності та авторитету. Зразу ж стає ясним справжнє значення слів „кохана” і „коханий”. Нарешті відновлюється первинна єдність духовного і чуттево-тілесного начала в самому „процесі кохання”. Адже століття чужоземного ярма привели до того, що приємна складова (мається на увазі тілесна) стала привілеєм лише окупаційних військових та чужоземців, а нещасним українцям залишилися лише зітхання, страждання та писання слізливих віршів (дивіться поезію українських романтиків ХІХ-го сторіччя).

Відкривається, наприклад, абсолютно новий погляд на етимологію слова „козак” (у тюрків „кий-сак”). Якщо з києм тут усе ясно, то „сак” у тюрків значить матню у штанах (шароварах). З вищенаведеного стає ясно, що так може сприйматися лише могутній воїн-переможець, який, на відміну від своїх нікчемних нащадків, не пропускав важливих стадій процесу закріплення своєї перемоги, задля повалення тюркських кам`яних баб на курганах та перейменування захоплених юрт і караван-сараїв.

Власне частка -кий і досі значить чоловіче начало у таких словах як, наприклад, та-кий, ся-кий, я-кий; відповідно жіноче начало -ка: та-ка, ся-ка, ка-ка. Стає зрозумілим походження таких слів як „кайло”, „кивати” і навіть „каятися”. Вражає філософська глибина слів „спокій” та „покій”. Безмежна і сувора правда життя проступає в слові „покійник”. Чи можемо упустити історичний шанс відродити безпосередньо-божественне життєстверджуюче світосприйняття наших легендарних предків?

Адже це слово у нас можуть забрати не лише колишні старші брати. Наприклад у англо-американців є слово "кей" („ключ” по-нашому), яке означає фактично орган, який доводить жіноче начало (двері) до оргастичного стану відкривання. Це ж походження має "кейс", який, як відомо, є важливою вторинною статевою ознакою сучасного мужчини. Наші інші сусіди та історичні суперники - поляки, також можуть у будь-який момент приватизувати це слово. Адже польські комуністи завжди писали на лозунгах одне лише слово: "Покуй!", там де наші квацяли аж три – «Мир, щастя, дружба!». І не в браку фарби тут справа!

То ж кий з нами, дорогі читачі та вболівальники етнічно-чистого мату!
Володимир Мартинюк
Київ

Почерпнуто з невеличкою правкою звідси.

Роман Голощук - 30-10-2006 у 17:21

Ну добре, Є таке слово! Ура!

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 09:56

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Іван Лихобор
Це слово з великою історичною традицією державотворчості, символ вічного чоловічого начала нашого славного племені, слово, врешті-решт, увічнене в назві нашого стольного граду. Це слово – „КИЙ”.

А в якій ще країні назвали князя на честь чоловічого начала??? А князь сам про то здогадувався, що автор такого примітивного дослідження, яке претендує на науковість назвав місто на честь "чоловічого начала". Є таке місто на західній Україні, Київець називається. То начить, на честь малого чоловічого начала???

Перед тим як таке передруковувати, Ви Іване, як людина з мовним чуттям, а може і відповідною освітою, мали би задуматись над правдивістю, науковістю та моральністю такої розвідки. Ну є українські пейоративи. Але не мусять вони бути з 3х букв і нагадувати російські, а ще паралельно існувати в назвах міст. Це все такі глибокі бздури.

Андрій Пелещишин - 31-10-2006 у 10:46

Не поділяю скепсису попередніх дописувачів.
Попри бездарно-антиросійський з зайвою претензією на політологічність тексту лінгвістична складова статті видалася мені цікавою.
Щоправда, я смутно пригадую, що читав якісь матеріали з указаних словотворів колись давно, тому можливо, якихось відкриттів тут і не було зроблено.
Крім того, я зазначу, що чув колись давно (від сільських людей у розмовній мові) усталені словосполучення, де "кий" мало абсолютно однозначне трактування. Тоді мене це здивувало, хоча звучало досить органічно.

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 10:50

Нагадаю, що автор статті не надто задоволений окупацією монгольською, російською, але пише:

Цитата:

Всі ці терміни можна рекомендувати для вживання у молодіжних групах „Пласту” та „СУМу”, в українсько-англійських ліцеях, де, як відомо, вже готується майбутня правляча верства.

певно його про слова "прутень" і "кий" в Англії навчили

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 10:53

Цитата:

Адже це слово у нас можуть забрати не лише колишні старші брати. Наприклад у англо-американців є слово "кей" („ключ” по-нашому), яке означає фактично орган, який доводить жіноче начало (двері) до оргастичного стану відкривання. Це ж походження має "кейс", який, як відомо, є важливою вторинною статевою ознакою сучасного мужчини. Наші інші сусіди та історичні суперники - поляки, також можуть у будь-який момент приватизувати це слово. Адже польські комуністи завжди писали на лозунгах одне лише слово: "Покуй!", там де наші квацяли аж три – «Мир, щастя, дружба!». І не в браку фарби тут справа!

А з цього абзацу випливає, що українці придумали гарне слово "кий", яке в нас нагло крадуть америкоси, поляки і інші...

Іван Лихобор - 31-10-2006 у 11:04

Авжеж, випливає...

А як вам отака думка:

Цитата:

Окрім того, можна прогнозувати різке загострення політичних пристрастей на Буковині, Молдавії і Румунії (вздовж ріки Прут). Адже населення цих районів, звісно, претендуватиме на монопольне використання назви „прутени”, що неминуче призведе до розвитку подій у цьому й так неспокійному регіоні за Югославським сценарієм. А чи потрібно це тепер оновленій Україні та об'єднаній Європі?

Як на мене, то є в ній раціональне зерно.

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 11:05

А сайт-джерело викликає у мене взагалі негативні емоції. Там на стартовій сторінці енаписано:

Цитата:

Дотримуємось думки, що останнім часом (років так зо 300, принаймні :-)) ідея духовної єдности руських людей надто часто використовувалась (і використовується досі) в якості інструменту примусу й асиміляції - переважно, з боку Московської імперії. Це, до часу, підтримує імперію, однак, на превеликий жаль, губить близьку нам ідею. Але прагнемо дійсної єдности - в розмаїтті і багатстві наших культур та мов.

Вони нас об"єднають всіх, але зі своїми мовами і культурами. Ото в когось ідеї виникають...

Андрій Пелещишин - 31-10-2006 у 11:06

Ну я висловився щодо "політологічної" складової статті.
Хоча факт існування прамови індоєвропейських народів я думаю ніхто не буде заперечувати.
І переважна більшість односкладових слів, я так підозрюю, була уже в ній, і відповідно - успадковані усіма індоєвропейськими мовами зі збереженням загального смислу.
Тому цілком можливо, що слова "кий" та "кей" походять від одного. І в принципі між ними є семантична схожість (в звичайному сенсі, а не лайливому).
Звичайно, що "кий" має і могло мати десятки різних значень, і окреслене в статті напевно далеко не головне.

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 11:10

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Іван Лихобор
Авжеж, випливає...

А як вам отака цитата:

Цитата:

Ото невже ви вірите, що війна починається через право на використання "матюка"? Я вважаю, що автор цього придуркуватого тексту повинен задуматись ше над прикметниками української мови на "-кий"... Швидий, солодкий, низький.... Там всюди йому ввижається пеніс?? Прошу панства, то вже хвороба якась... Може в слові "християнський" чи "український" теж воно має оте авторове значення. Чи то нове відкриття в українському словотворі? Прикметники утворюються додаванням слова, яке "позначає чоловіче начало." То жіноче начало в нас буде "ка"?????

Аналогія якась така вийшла. я тепер не зможу пити кави, читати дітям про удава Ка (ото вкрали наше слово), а слово "українка" у автора означатиме українська *вона???

:mad:

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 11:11

А більярдного кия я в руки точно не візьму, а то скажуть, що збоченець

Іван Лихобор - 31-10-2006 у 11:16

Тарасе, потрібно з розумінням поставитися до такого глибокого осмислення сутности української ментальности та етносу.

Ось пропоную поміркувати над такою тезою:

Цитата:

З ще іншого боку, як це встановлено останнім часом українською історичною наукою, саме ці монголо-татарські орди, ослов'янені нашим славним жіноцтвом, є прямими предками теперішніх москалів. Від них вони успадкували свою перекручену і звульгаризовану назву з трьох букв, настільки знеславлену, що вже навіть не можна її писати в друкованих виданнях.

Щодо мене, то я цілком згоден із нею.

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 11:18

Ну не може слово кий означати того... А метафоричні назви типу прутень і кий існувати точно можуть. Називайте його хоч молотом, хоч сучком... Але то не значить, що хоч одне з цих слів матиме таке значення. У всіх мовах пейоративи намагаються виражати метафорами, тому Андрій міг чути "кий" у значенні "начала".

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 11:21

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Іван Лихобор
Тарасе, потрібно з розумінням поставитися до такого глибокого осмислення сутности української ментальности та етносу.

Ось пропоную поміркувати над такою тезою:

Цитата:

Щодо мене, то я цілком згоден із нею.

Та про що ви говорите? Яка тут сутність етносу? Яка ментальність?

Краще ха би автор називав джерела, з яких він довідався про ті історичні науки... Може з книжок Канигіна?

Я колись чув, що Ісус Христос не з Галілеї, а з Галичини. А гуцули відкрила Америку.

Оця стаття посяде почесне місце в колекції таких ідіотизмів.

Я також хочу, щоб моя нація була першою серед рівних і могла похвалитись чимось. Але давайте будемо справедливими.

Іван Лихобор - 31-10-2006 у 12:01

У серіалі „Star Trek”, від епізоду до епізоду, раз по раз проступає тема... раю. Так, колись першолюди справді жили немов у раю - тільки знай собі поклонялися незнаній їм істоті Ваал (епізод 'Apple'). І жили собі горя не знали. Все було в них стерильно: жодних помислів, лихих учинків. Рай. Але, як то кажуть, до пори до часу...
І тільки із з'явою в них на планеті землян зорельота „Ентерпрайз” гармонія їхнього буття кардинальним чином була порушено: земляни стали причиною їхнього падіння, яке сталося через... просто усвідомлення „райськими людьми” чоловічого і жіночого начал. От вам і перша „лиха” думка в історії людства, та з якої, власне, й почався його розвиток.
А якби не було того усвідомлення, що б тоді було? Рай би тривав, мабуть, і понині. А чи потрібен би був нам такий „рай”?

Ось чергова цитата-теза про те, як розвивалося суспільство:

Цитата:

...Очевидно, що при татаро-монгольському завоюванні цивілізаційний рівень та високий ступiнь технічного виконання цієї справи жіночою частиною підкореної Руси-України справив настільки сильне враження на варварів, що зумовив певну українізацію їхнього словникового запасу щодо понять та термінів із цим пов`язаних. З другого боку первинні слова були перекрученні як щодо звучання, так і щодо істинного високого поетично-еротичного значення.

Відоме народне прислів’я „Буде хліб, буде й пісня” можна перефразувати так: „Не одним хлібом та піснею живе українська душа”!

Тарас Задорожний - 31-10-2006 у 12:19

Я так розумію, що якщо буде мат, - то буде нація??? Чи не "києм" єдиним?..

tysovska - 3-11-2006 у 09:28

Всі так серйозно сприйняли цю "наукову" розвідку. А я от щиро посміялася. Певна, що автор все писав "по-приколу". Але дещо з цього - дуже влучно.