Форум Рідного Міста

Історичні крапки над „і”

Іван Лихобор - 30-1-2007 у 14:23

Валько КРАВЧЕНКО
АБЕТКА ДЛЯ „СТАРШОГО БРАТА”

Вступ.
Всi роки iснування незалежної України позначенi безперервним шаленим економiчним, полiтичним й iдеологiчним тиском Росiї, її прагненням повернути Україну у своє ярмо. Важливим знаряддям у цiй боротьбi є мiф про спiльне походження росiйського й українського народiв. Це абсолютна брехня вiд початку й до кiнця. Москвини не мають жодних пiдстав називатись нашими братами - нi старшими, нi молодшими.

Перш за все, цi два народи не є ровесниками, навпаки - мiж ними величезна вiдстань у часi. Якщо росiйський народ почав формуватися порiвняно недавно, у ХII ст., український народ є одним з найстарiших народiв свiту. Про це свiдчить не лише наука, iсторiя - це визнають навiть сучаснi полiтики. Президент США Бiл Клiнтон, приймаючи Президента України Леонiда Кучму, назвав його посланцем наймолодшої незалежної європейської держави i найстарiшої свiтової нацiї. Вiн мiг про це прочитати в журналi «Сайентифiк Америкен» (червень 1974 р.) «Скiфи-українцi - це найстарiша нацiя Європи, а може й людства». Або в книзi американського вченого Герберта Дж. Мiллера, виданiй в 1961 р. в Нью-Йорку: «Вченi нинi вважають Україну найбiльш правдоподiбною батькiвщиною iндоєвропейцiв». Могли повiдомити про це Президенту США його радники. В кожному випадку це йому робить честь.

Ще римський iсторик Помпей Трог (I ст. до н.е.) писав: «Скiфи - це найстарiша нацiя свiту». «Батько iсторiї» Геродот писав про них: «Вони є мудрiшi вiд будь-якої нацiї на Землi». Найдавнiша стоянка стародавньої людини на територiї нинiшньої України була знайдена над Днiстром, бiля сучасного мiста Кам’янця-Подiльського - там жили люди за 300 тисяч рокiв до н.е. Iсторiя України i разом з нею всiєї iндоєвропейської цивiлiзацiї починається з трипiльської культури за сiм тисячолiть до Христа. Вона була вiдкрита бiля села Трипiлля неподалiк вiд Києва в 1896 роцi українсько-росiйським вченим чеського походження Вiкентiєм Хвойкою. На землi України жили землеробськi племена, якi орали землю i звались орiї, або арiї, або арiйцi. Вони мали свою державу Аратту. Ця культура замовчувалась в Росiї, СССР, бо «старшим братом» був оголошений росiйський народ. Її замовчували й нiмецькi фашисти, бо арiйцями вони оголосили себе - без жодних пiдстав. Пiсля Хвойка iншi археологи знаходили численнi стоянки трипiльцiв. На початку ХХ ст. археолог М.М. Шмалiй вiдкрив на Черкащинi новi скупчення трипiльських поселень.В 1909 р. український археолог Сергiй Гамченко дослiджував пам'ятки трипiльської культури в басейнi Пiвденного Бугу. Поселення орiїв були знайденi в рiзних мiсцях в Пiвнiчнiй Таврiї. Розкопанi могили пiд Чаплинкою й Каховкою дають змогу простежити перехiд до пiзньоарiйських - кiмерiйських поселень. Ю. Шилов у книзi «Брама безсмертя»(K., 1994) твердить, що 500-метрова могила Гарман на Чонгарi (в Iндiї - було плем’я чангар) - найдовша з дослiджених могил Європи й Азiї, а може й цiлої планети.Орiї жили тут наприкiнцi III тисячолiття до Рiздва Христового. «За 5-15 км вiд могили Гармана нам пощастило, - пише Ю. Шилов, - знайти поселення, в них мешкали орiї, якi лишились тут пiсля часткового переселення до Iндiї i ввiйшли згодом до племенного союзу кiмерiйцiв».

В 1943 роцi, коли самозваннi aрiйцi з Нiмеччини намагались через Кавказ вийти «на шлях предкiв до Iндiї», в Англiї була надрукована стаття австрiйського вченого П. Кречмеpа, в якiй вiн писав, що арiйцi - це були давнi мешканцi України i «гiрськi орiї» жили також в Криму. Пiсля вiйни про нижньоднiпровських орiїв, що жили вiд Дунаю до Кубанi, писали болгарський дослiдник В. Георгiїв, росiйськi вченi О.М. Трубачов, В.А. Сафронов, Г.М. Бонград-Левiн - дослiдник iсторiї давньої Iндiї, український археолог В.М. Даниленко та iншi знанi вченi. Крiм археологiчних пам’яток, дуже важливi ще пам’ятки мовнi. Їх дослiдження розпочались в серединi ХVIII ст., i одним з перших дослiдникiв iндоєвропейської прамови - давньоукраїнської - санскриту був Ломоносов. В 1880 р. росiйський фiлолог польського походження Михайло Красуський видав в Одесi книжку «Древность малороссийского языка», в якiй вiн переконливо довiв, що українська мова є найдавнiшою з усiх iндоєвропейських мов. Кiмерiйцi Аратти дали абетку iндiйцям, у них її перейняли еллiни i заснували крiто-микенську цивiлiзацiю, а пiсля падiння Трої - Етрурiю, вiд якої пiшла римська латинська культура. Та книжка Красуського також була замовчана в Росiйськiй iмперiї.

На змiну скiфському перiоду в давнiй iсторiї України настав перiод Київської Руси. Великi князi Київськi пiдкорили значнi територiї на пiвнiч вiд Київської землi населенi рiзними племенами, яких не так давно Геродот називав андрофагами, тобто людожерами. Головним чином то були угро-фiнськi племена, що примандрували сюди за доiсторичних часiв з пiвночi Азiї i були етнiчно близькi племенам ханти i мансi. В ХI ст., коли київськi мiсiонери рушили розповсюджувати християнство серед тих племен, почалась їх слов’янiзацiя, але вона була в основному релiгiйною i мовною, бо з релiгiєю упроваджувалась церковнослов’янська мова замiсть мов окремих племен. Київськi великi князi призначали своїх синiв князями окремих фiно-угорських територiй. На превеликий жаль, деякi з цих удiльних князiв зневажили заповiт батькiв i дiдiв про родинну єднiсть, зрадили свою батькiвщину i стали найлютiшими ворогами України-Руси. Четвертий син Володимира Мономаха Юрiй Довгорукий, котрий отримав вiд свого батька в управлiння Суздальщину, населену в основному фiнськими племенами, все життя вiв уперту боротьбу за велике київське князiвство, на яке вiн не мав права. Його син Андрiй Боголюбський, котрий до хрещення називався Китаєм, 10 березня 1169 року напав зi своїми головорiзами на Київ i знищив дощенту велику столицю. 1169 рiк, коли Суздальська земля вiдокремилась вiд Київської Руси, можна умовно вважати початком формування народу, який пiзнiше став називатися московським - за назвою мiста Москви, що було засноване Юрiєм Довгоруким в 1147 роцi i згодом стало центром держави, яка називалась Московщиною. Пiзнiше москвини вкрали у нас назву i стали називати себе «русскими», росiянами, а ще пiзнiше вирiшили вкрасти у нас i iсторiю - деякi їх т.зв. вченi стали твердити, нiби їх народ походить з Київської Руси - України, хоча звiдти походили лише кiлька їх князiв, котрi зрадили Україну. Московськi «вченi» стали створювати мiф про «дружбу» українського i росiйського народiв, який спростовується вже тим, що стосунки мiж нашими двома народами почались з ворожнечi в ХII ст. Андрiй Боголюбський започаткував московський геноцид вiдносно України, а потiм iншi князi i царi його справу продовжили.

В ХIII ст. москвини зазнали могутнього впливу з боку татаро-монгольських завойовникiв. Способом iснування московського царства, як i Золотої Орди, стали завойовницькi вiйни. Кочовий спосiб життя монголiв передався i москвинам: замiсть iнтенсивної працi на своїй землi - поневолення або винищення своїх сусiдiв з метою захоплення їх маєтностi, вiдрив вiд виробництва в часи воєн великих мас людей. Слушно вважає український публiцист Юрiй Борець, що «не буде помилкою стверджувати, що Золота Орда створила росiйську iмперiю. Не ззовнi, а зсередини татарська стихiя опанувала Московщину i проникла її наскрiзь». Монгольська Орда надала їй головних елементiв майбутньої росiйської держави: самодержавство, централiзм, рабство в формi крiпацтва. Москвини запозичили у монголо-татар також вбрання, звичаї, тисячi слiв, спосiб життя особистого й громадського, полiтичну систему - московський цар, як i золотоординський хан, поєднав у собi всю владу - законодавчу, виконавчу й судову.

Русь-Україна звiльнилась вiд татаро-монгольського iга в 1362 роцi i далi перебувала у складi Литви, у Польсько-литовськiй державi - державi європейської культури. Що ж до Московщини, то твердження, що вона звiльнилась у 1480 роцi, невiрне: просто Москва перейняла естафету вiд Золотої Орди i стала її наступницею та так i залишилася нею до цього часу. Москва - християнiзоване татарське царство, «хамське ханство», як назвав її вiдомий совєцький вчений-фiлолог Мейлах-молодший. Московський народ - азiйсько-фiно-угорськi племена, колонiзованi слов’янами, - прийняв мову слов’ян, страшенно спотворивши її, а характер, вдачу слов’ян зiгнорував i вiдтак залишився в полонi своїх хижацьких iнтересiв, жадоби пiдкоряти iнших, володiти чужим i жити з чужого. Росiйський народ - то є величезний i тяжко осяжний конгломерат десяткiв угро-фiнських i тюркських народiв. Домiшок кiлькох слов’янських племен розчинився в тому конгломератi ще за середньовiччя. Народ, який склався, не є слов’янським. Про це писали i пишуть зараз багато вчених. Знаменитий росiйський мовознавець, етнограф i фольклорист, професор князь Микола Сергiйович Трубецькой (1890-1938) вважав, що росiяни лише за мовою пов'язанi зi слов’янами.

Слов’янcькiсть росiян - це фiкцiя. Росiйський iсторик Михайло Миколайович Покровський (1868-1932), член большевицької партiї з 1905 р., голова Московської ради з листопадa 1917 р., заступник наркома освiти РСФСР з 1918 р., академiк Академiї наук СССР, першi 15 рокiв совєцької влади - визнаний голова совєцьких iсторикiв i офiцiйний iсторик комунiстичної партiї, писав: «В жилах сучасних росiян тече щонайменше 80 вiдсоткiв фiно-татарської кровi». Те саме стверджували знанi росiйськi iсторики В. Мавродiн, П. Третьяков, А. Спiцин та iншi. Деякi росiйськi вченi пiдвищували цей показник до 85 вiдсоткiв. Що вже казати про українських вчених. Видатний український етнограф, археограф, археолог i антрополог професор Петербурзького унiверситету Федiр Кiндратович Вовк (1847 - 1918), автор 455 праць, вказував, що росiяни й українцi - це рiзнi народи за антропологiчним типом, рiзко вiдмiннi.

Хоча багато сучасних росiйських вчених i публiцистiв й стоять на шовiнiстичних позицiях, але й чимало з них вiрно розумiють суть справи. Старший науковий спiвробiтник iнституту свiтової лiтератури Академiї наук Росiї Вадим Кожинов пише: «Я взагалi не думаю, що росiй–ський народ є слов’янським з точки зору антропологiчної (надто розбавлений вiн тюркськими i фiнськими впливами), в ньому дуже мало слов’янського, не кажучи вже про iсторичну долю». В 1994 р. в Москвi вийшла книга Мурада Айджи «Полин половецького поля», в якiй автор пише: «Приблизнi пiдрахунки показують, що половина росiян є степовики-тюрки, записанi «русскими», а половина другої половини «русских» є фiно-угорськi народи». Великий росiйський iсторик Василь Йосипович Ключевський (1841-1911) називав росiян - «обрусiла чудь». «Фiзiономiя росiянина, - писав Ключевський, - жодною мiрою не вiдповiдає жоднiй рисочцi, характернiй слов'яниновi». Академiк Федiр Євгенович Корш (1843-1915) писав: «Вже на перший погляд можна вiдрiзними українця вiд росiянина».

Великий росiйський фiлософ Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948) писав: «Пошкребiть душу росiянина i ви обов’язково знайдете там татарина».
Герцен називав московську державу «православним ханством». Єсенiн писав: «Загубилась Русь в мордвi i чудi». Класичним твором росiйської поезiї є «Євгенiй Онєгiн» Пушкiна, але Онєга - фiно-угорська назва рiчки, отже й герой Пушкiна носить фiно-угорське прiзвище. Географiчнi назви є безумовними вказiвками на те, який нарiд заселяв в минулому ту чи iншу територiю. Поглянувши на карту Московщини, побачимо, що там майже нема слов’янських назв. Навiть столиця росiян Москва - фiно-угорська назва (каламутна, гнила вода).

Нинiшня Росiя - це єдина «євразiйська» країна, яку не вельми прихильно сприймають нi в Європi, нi в Азiї. Говорити про «слов’янську єднiсть», маючи на думцi Росiю, неможливо ще й тому, що величезнi простори Росiї населяють неслов’янськi народи в Поволжi, на Уралi, в Сибiру, на Пiвночi. З iншого боку, в Українi живуть кримськi татари, поляки, молдавани, євреї та iн. неслов’янськi народи i розмова про т.зв. «слов’янську єднiсть» бринить вiдносно них образливо. За висунутим росiйськими шовiнiстами гаслом «слов’янської єдностi» криється бажання росiйської зверхностi. В цивiлiзованiй Європi нiхто не ставить питання, наприклад, про «романську єднiсть», або германську, чи якусь iншу. Прикриваючись словами «Ми - слов’яни», «Ми - кровнi брати» i т.п., росiйськi шовiнiсти нав’язують нам своє панування, мову покiйної вже iмперiї, намагаються вiдродити росiйськомовний т.зв. «совєцький народ». Росiйськi «брати» настiльки нас «люблять», що готовi забити останнiй цвях в домовину для нас, яку будували 337 рокiв. Якби я не знав росiйської мови, я б не вивчив її лише за те, що нею розмовляв кат України Ленiн. Вiн писав «о национальной гордости великоросов», а нацiональної гордостi малоросiв натомiсть, мабуть, не могло бути. Коли росiянин любить свою батькiвщину, його називають патрiот, коли українець - нацiоналiст, коли ж кримський татарин - екстремiст. «Старшого брата» нiякою силою неможливо примусити вивчити мову «братнього народу» - українцiв. Цю мову вони не визнають за мову, не визнають її вiдрубностi вiд росiйської мови, зневажають i ненавидять нас, i разом з тим пропонують нам «об’єднатися». Логiки тут годi шукати. Кримськi росiяни написали на створеному ними гербi облудне гасло «Процветание в единстве». «Єдинство» було за часiв СССР, але де «процветание»?

Голова севастопольської державної адмiнi–страцiї пан Жунько, виступаючи на спiльному українсько-росiйському парадi в Севастополi на честь т.зв. перемоги, сказав: «у нас общие корни, общая история и, я уверен, общее будущее». Мабуть, нам залишається лише подякувати представниковi Президента за те, що вiн пообiцяв нам в майбутньому вiдновлення росiй–ського ярма. Що ж до минулого, до iсторiї, то, мабуть, пан Жунько знає її такою, якою її викладали в совєтськiй школi, де бiдолашних дiтей примушували повiрити в мiф про «колиску трьох братнiх народiв», з якої вивалились троє близнюкiв, один з яких дивним чином виявився «старшим братом».

Цю байку вигадали М.М.Карамзiн i М.П.Погодiн, щоб присвоїти iсторiю Київської Русi i вивищити задрипанку Москву над Україною i Бiлорусiєю. Цю вигадку спростували тодi ж численнi росiйськi вченi i її вiдкидав голова совєцької школи iсторикiв академiк Покровський. Але її реанiмував Сталiн («Об антиисторической концепции Покровского»). А нинi цю карамзiнсько-сталiнську маячню нам пропонує пан Жунько.

На протилежнiсть йому, великий український вчений М.Грушевський писав про «ту велику iсторичну, культурну, психологiчну, всяку, яку хочете, межу, яка вiд вiкiв роздiлила Україну вiд Московщини, український нарiд вiд московського». Вiн пiдкреслював, що «Київська держава, право, культура були витвором єдиної народностi - української». Iснування єдиного давньоруського етносу в IХ-ХII ст.ст. одностайно заперечують провiднi росiйськi сучаснi iсторики В.Зимiн, В.Пашуто, А.Сидоров та iн. I в часи Богдана Хмельницького Україна i Московщина - це були два рiзних свiти. Московська дiйс–нiсть тiєї пори була чужою українським iсторичним традицiям, культурi й самому духовi українського народу, вона рiзко контрастувала з українським свiтом iдей, народним характером, українськими побутовими й господарськими звичаями. Це - два рiзних свiти, з рiзним суспiльним ладом, рiзними взаєминами мiж людьми. Цi два народи характеризувало абсолютне взаємонерозумiння i рiзнi ментальностi. Росiйський нацiональний характер сформувався абсолютно несхожим з нацiональним характером українцiв та iнших слов’ян. Цiла низка рис, якi росiйський народ особливо в собi цiнує, не властивi жоднiй iншiй слов’янськiй нацiї. I перш за все це ненаситне бажання росiян заволодiти всiм свiтом. Всi кочовi народи мають однакове бажання - захопити якомога бiльше земель. Цю рису виховала в росiянах Золота Орда. З ХIV по ХХ ст. за 525 рокiв, Росiя воювала 329 рокiв - двi третини своєї iсторiї i майже всi її вiйни були загарбницькi. Але українцям все це стало зрозумiлим значно пiзнiше (деяким не зрозумiло навiть зараз). До середини ХVII ст. зв’язки України з Росiєю були незначнi i на Українi до того часу не було жодного росiянина (а зараз їх скiльки мiльйонiв?!). Гетьман Богдан Хмельницький, уклавши вiйськовий союз з Росiєю в боротьбi проти польських феодалiв, ясно бачив величезну культурну перевагу України перед Росiєю i сподiвався на те, що культура українська, прийшовши до Росiї, вплине i на її полiтику i моральнiсть («Вони - гарматами, а ми - атраментoм»). На жаль, попри весь український культурний вплив, так не сталося.
Московська держава пiсля свого виникнення, починаючи з ХII ст. практично не мала власної культури, бо племена, якi створили цю державу, перебували на низькому культурному рiвнi. Тому культура московської держави формувалась головним чином шляхом запозичень з культур Сходу, Вiзантiї i пiзнiше - Заходу.

Москвини зустрiли українську культуру з недовiрою i ворожнечою. Притаманною рисою в Москвi з давнiх часiв була цiлковита нетерпимiсть до всього чужого (ксенофобiя). Все несхоже з московським було зрадою православ’я. Українська та т.зв. великоруська культура мали рiзнi гносеологiчнi та iдеологiчнi пiдстави, тяжiли до рiзних цивiлiзованих парадигм, в них домiнували рiзнi свiтогляднi iнтуїцiї. Українська культура ХVII ст. була тiсно пов’язана з вiзантiйсько-православною i римо-католицькою культурами. Така її вiдкритiсть, на вiдмiну вiд закритостi московської культури, стала передумовою могутнього впливу України на Московщину. Але для України їх вплив на Росiю впродовж всiєї iсторiї, особливо в ХVII-ХVIII ст.ст., мав i негативнi риси. Знекровлювалась українська культура, дiячi якої нерiдко переставали служити своїй батькiвщинi. Московити ж, замiсть вдячностi, присвоювали собi iмена українських дiячiв i оголошували їх «русскими», росiйськими, створюючи мiф про «старшого брата» i оголошуючи український народ, а також бiлоруський, «молодшими братами».

Зараз, коли ми, нарештi, дiстали змогу повернути собi нацiональну пам’ять, яку Росiйська iмперiя знищувала протягом бiльш як трьох вiкiв, коли ми повертаємо iсторiю свою i культуру, настав час повернути нашому народові численнi iмена його великих синiв, привласненi чужинцями.


Як українець вивищив Москву. Митрополит Петро.

В російській історичній літературі широко поширено твердження, що вивищення Москви на початку XIV століття було спричинене тим, що в цьому маленькому і мало кому відомому містечку серед лісів і боліт Північно-Східної Русі поселився Київський Митрополит, голова Руської православної церкви. Ось як про це пише, наприклад, один з чільних російських істориків і відомий письменник Микола Михайлович Карамзін у IV томі свого грунтовного 12-томного твору "Історія держави Російської" в главі ІХ: "Святой Пётр, имев несколько раз случай быть в сем городе, полюбил его красивое местоположение, оставил столицу и переселился к Иоанну. "Если ты, - говорил он князю, - успокоишь мою старость и воздвигнешь здесь храм, достойный Богоматери, то кости мои останутся в сем граде, святители захотят обитать в оном". Иоанн исполнил желание старца и в 1326 году, 4 августа, заложил в Москве церковь каменную во имя Успения Богоматери. Митрополит, собственными руками построив себе каменный гроб в её стене, зимою преставился в городке, дотоле маловажном".

Хто ж такий був Митрополит Петро і які були мотиви його вчинку?
Святитель народився на початку другої половини ХІІІ століття в селі, розташованому у верхів’ях невеличкої річки Рати, лівої притоки Бугу. Ця річка довжиною 75 км бере початок у Польщі і тече з заходу на схід територією сучасної Львівської області в її північній частині. На ній нині стоять міста Рава-Руська і Великі Мости. В російських джерелах говориться, що його батька звали Худор - ясно, що він був Хведір. Дванадцяти років Петро став послушником в одному з галицько-волинських монастирів. Після багаторічного чернечого служіння він пішов в усамітнення на річку Рату, заснував в безлюдному місці власний монастир і став в ньому ігуменом. В тому монастирі він побудував церкву в ім’я Спасителя. Братію, що зібралася, він повчав чесному життю. Добре відомий в середні віки Ратський Спасо-Преображенський монастир знаходився там, де зараз по обидва боки річки Рати розташоване велике село Спаське. Минуло майже 700 років, а пам’ять про Святителя Петра живе там в топоніміці: частину села називають Петровим кутом; гай на правому березі Рати - Петровим лісом; є також Петрова долина. Навчившись іконописанню ще в юнацькі роки, Петро весь свій вільний час присвячував цьому мистецтву і досяг в ньому значних успіхів, був "иконник чуден", як свідчив літописець. Зокрема він створив ікону, яка стала зразком одного з іконописних типів образу Божої Матері під назвою "Богоматір Петровська" (святкування 24 серпня (6 вересня). Існує величезна кількість списків цього образу, найдавніший датований XIV століттям. Свої ікони ігумен Петро роздавав прочанам.
Після смерті в 1305 році Київського митрополита - грека (прибув з Греції в 1283 році), великий князь Юрій Галицький, онук Данила Галицького і син Лева, відрядив до Царгорода ігумена Ратського Петра з проханням висвятити його на Київську Митрополію. Незважаючи на протидію, що йшла з Північно-Східної Руси, передусім з Твері, патріарх Афанасій поставив Петра митрополитом на Русь. Це було в 1308 році.

Прибувши з Греції до Києва, Петро довго в ньому не затримався. Дощенту зруйнований в 1240 році монгольськими наїзниками, Київ все ще лежав в руїнах. Залишивши сплюндровану столицю, Петро навідався на батьківщину в Галичину і наступного літа поселився у Володимирі на Клязьмі - головному місті Північної Русі, як і його попередник Максим, котрий сів у Володимирі в 1299 році. Та Петро в столиці довго не затримувався. Весь час він роз’їжджав по митрополії, виголошуючи проповіді, "навчаючи всіх". Свої думки він викладав коротко, але образно, у висловах, зрозумілих кожній звичайній людині. На основі цих проповідей він писав послання-повчання. До нас дійшло шість його послань. Наш краянин Петро першим почав виступати з повчаннями. За його прикладом в XV-XVI століттях цей звичай набув широкого розповсюдження в Україні і за нею - в Росії. Перш за все святитель Петро виступав проти княжих усобиць і закликав до злагоди й миру.
За Володимирське князівство тоді саме точилася боротьба. На нього претендували тверські князі. Митрополит Петро засудив їх домагання. Тверський єпископ обмовив його перед царгородським патріархом. Той не повірив, але надіслав одного з своїх кліриків, і в 1311 році в Переславлі-Залеському було скликано собор. Наклеп було спростовано. Святитель Петро дарував тверському єпископові: "Не ти це вчинив, а диявол", - сказав він. Та все це не побільшувало симпатій митрополита Петра до великокнязівського міста Володимира. Бажаючи раз назавжди припинити ворожнечу між Володимиром і Твер’ю, митрополит Петро врешті-решт вирішив поселитися в місті, яке не мало тоді жодних претензій, ніякого впливу - в Москві.

На Володимирському столі в 1304-1318 р.р. сидів Михайло Ярославич Тверський, в 1319-1322 р.р. - Юрій Данилович Московський, з 1322 року - знову тверські князі. Молодший брат Юрія Даниловича Іван сидів на Москві. Москва була виділена у самостійне князівство ухвалою великого князя Володимирського (був ним з 1252 року) Олександра Невського для його наймолодшого сина Данила. Після смерті Данила у Москві княжив його син Юрій, а після загибелі останнього московським князем став Іван Данилович, пізніше прозваний Калитою (1325-1341). Москва була маленьким містечком на горі, оточеним дерев’яною стіною, і не кожний на Русі навіть знав про її існування. Тому перенесення до неї митрополитом Петром в 1325 році першосвятительської кафедри здивувало всіх, руські князі розгубилися.

Незабаром, 21 грудня 1326 року, митрополит Петро помер. Після його смерті будівництво Успенського собору було закінчено, і він став головним собором Московської держави. За прикладом Петра наступні митрополити також мешкали в Москві, хоча митрополія продовжувала іменуватися Київською. "Союз Петра с Москвой привёл к возвышению князей московского дома", - визнає "Советская историческая энциклопедия"(том 11). На Русі князів було тоді чимало, а митрополит - один, і він жив у Москві.
Україна з Києвом на той час опинилась у складі литовської держави. З 1315 року Великим князем Литовським став Гедимин, котрий ще за життя митрополита Петра, в 1321 році, оволодів його рідною Галицько-Волинською землею.

Житіє митрополита Петра було написане ще його сучасником Ростовським єпископом Прохором. Через 13 років після смерті митрополит Петро був зарахований до лику святих - спочатку місцевих, а 1652 року він був канонізований офіційно як загальноросійський святий. Пам’ять його святкується 21 грудня, в день його відходу у вічність, і 24 серпня, в день перенесення його мощей до новозбудованого Успенського собору в 1471 році, а також 5 травня.
Це лише один російський святий-українець, та ще й галичанин, "западенець". Були й інші.

(Джерело, а також дальше провадження теми на Українське життя в Севастополі)

Олексій Мачехін - 30-1-2007 у 15:26

Після "найстарішої нації світу" читати далі якось не хочеться. Не смішно, словом.

Тарас Задорожний - 30-1-2007 у 15:41

Картина ясна... Ми арійці, гуцули відкрили Америку, трипільці винайшли колесо... і так далі О, забув, Ісус Христос - галичанин

Dmy - 30-1-2007 у 16:01

Воно, безперечно, віддає канигіними-шиловими. Подібних текстів було чимало в перші 5 років незалежності (особливо потішило, що найстаршість української нації визнають не лише науковці, а НАВІТЬ ПОЛІТИКИ! Це вже точно - остаточні крапки над "ї")

Але наявний перебір і мітингова популізма - то, очевидно, захисна реакція проти московського кримського бульдозера.

Ярема П. - 30-1-2007 у 16:41

А я думаю, що ми не повиині лаха дерти з подібних статтей. В росії подібного змісту статтей пишуть купа, причому мало хто насміхається з них - вважається природним, що подібні речі, але з точки зору росіян і з вихвалюванням росіян, є нормальними і не протирічать єству російської нації. До речі, в багатьох народів є подібне явище. І має на меті підкреслити значущість власної нації над іншими. І природньо теж, що це єднає і дає почуття незалежності і значущості. А українцям це ой як потрібно - не плазувати перед так званим старшим братом. І мати що йому протиставити. Хай хоч якою стаття абсурдною не виглядала, але вона звернена власне до нас самих - ми теж НАЦІЯ, а не якісь там мало та ще й роси. Хочете сміятися - можете сміятися, але знайте, що в даному випадку сміх найімовірніше викликаний власне неусвідомленням того, що ми теж чогось вартуємо в слов'янському і не тільки світі. Фу!

Остап Шумин - 30-1-2007 у 16:48

Повністю підтримую, пана Ярему. Правда, прочитавши перших пару абзаців, я би не назвав статтю абсурдною.

Олексій Мачехін - 30-1-2007 у 17:07

Кожна ідея, доведена до абсурду, є абсурд. А піднімати абсурдом національну свідомість це вже не абсурд, а клініка.
В Росії є подібне явище? Ну то йщо? У них оно наркоманів і скінхедів пів Москви, давайте збільшувати свій відсоток?

Не псевдонауковими байками, з яких лише сміятимуться всі сусіди (коли мені 10 років тому російську книжку подібного штибу показали, я поліз під парту), треба виховувати суспільство, а корисними справами, якими народ не зможе не пишатися.

Ярема П. - 30-1-2007 у 17:15

А я і не вважаю її абсурдною. Спілкувався з багатьма істориками, і вони хоч і неохоче, але признають справедливість подібних суджень. Та і взагалі, невідомо ще достеменно, якою історичною байкою нас кормили всі ці роки - і до і після незалежності. Історія - гнучка наука, і ду-у-у-уже пов'язана з політикою, тож не дивно, що викривлення і переписування історії - не поодинокий факт. І широко використовується в світі для оправдання своїх дій і амбіцій - колись царями, потім секретарями, потім президентами і т.д. Невідомо, що колись напишуть про наш перід років так за 50.
Ось вам ще одна стаття http://n-europe.eu/content/?p=49

Ярема П. - 30-1-2007 у 17:18

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Олексій
Не псевдонауковими байками, з яких лише сміятимуться всі сусіди (коли мені 10 років тому російську книжку подібного штибу показали, я поліз під парту), треба виховувати суспільство, а корисними справами, якими народ не зможе не пишатися.


Байка байкою, та в ній натяк. А до речі, не кожен полізе під парту, а багато хто і буде з відкритим ротом слухати і вірити безвідмовно. А до речі, ви перевіряли що це абсурд? А раптом правда? Ви можете навести докази? Просто сказати "це фігня" і я можу, але це не аргумент.
Щодо того, що треба робити корисні справи, я згоден, але пропаганда теж потрібна.

Остап Шумин - 30-1-2007 у 17:53

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Олексій
Кожна ідея, доведена до абсурду, є абсурд. А піднімати абсурдом національну свідомість це вже не абсурд, а клініка.
В Росії є подібне явище? Ну то йщо? У них оно наркоманів і скінхедів пів Москви, давайте збільшувати свій відсоток?
........

Абсурд - ні, може трохи перегнута палиця.
Чому скінхеди, а америкаси? та їм би нашу історію..... і непогано живуть люди.
Хоч з іншої сторони і скінхеди краще ніж комплекс меншовартості перед "старшим братом".

Dmy - 30-1-2007 у 18:16

Та нє, звісно, і такі статті потрібні (причому, далеко не найгірші). Реклама - страшна сила. Якщо після показу по телевізору "Бригади" чи ротації по радіо шансону нарід починає куди поблажливіше ставитися до бандюків, то тут сам Бог велів. Я, приміром, досить непогано ставлюся до книг Івана Білика, попри те, що історики на них лаються. Інша трилогія - пана Генріка Сєнкєвіча - теж не конче історична, а скільки зробила для становлення патріотизму поляків? Побільше би тих книг, навіть у школи (тільки в курс літератури, а не історії), і більше користі було би.

Ця кримська стаття не дуже цікава, бо є вторинною. Як я вже казав, все це вже було понаписано, понадруковано і відкритиковано. Читати другим заходом нема бажання. Але ж багато хто не читав. Треба із чогось починати.

Андрій Пелещишин - 30-1-2007 у 23:01

Та нормальна стаття, не гірша за статті наших сусідів ;)
З ляпів, які усе псують - звичайно ота "найстаріша нація" (типу це про щось свідчить?), згадки про перші поселення людей 300 тисяч років тому на території України (воно може і правильно, але трохи не дуже аж так до нас відноситься).

Дивна також часова дира між скіфами та Київською Руссю. Я не розумію, чому автор забув про Богдана Гатила :):) (жарт), про антів та Божа (не жарт) та інше. Там же півтори тисячі років упущено! Доскіфський період також змазано. Ніби скіфи трипільців замінили.. Кажу - ляпів багато... Попса!
До речі, а лемурійці хіба не українцями були?? Автор забув!! :D:D

Олексій Мачехін - 30-1-2007 у 23:10

2 Ярема П.
Тобто ви без жартів вважаєте що росіяни неслов'яни? Окрім подібних статей що вас на таку думку наштовхнуло - неслов'янське слово "глаз" і неслов'янська конструкція "у меня есть", щось ще? Ні, без сумніву, росіяни асимілювали багато неслов'ян, проте зауважте - росіяни їх асимілювали, а не навпаки.

І ви так само серйозно вважаєте українців прямими і єдиними нащадками скіфів? Чому тоді не гунів, не кельтів, які теж проходили цими землями?

Ви взагалі в курсі що українська мова - одна з наймолодших європейських літературних мов? Що в той час, коли Колумб відкривав Америку, українські козаки ходили Чорним морем уздовж берега? Скажіть, чому не Великі Українці вчили писемності маленьких невігласів-греків, а навпаки? Взагалі, де українські писемні пам'ятки до Русі? Чому їх так багато у євреїв, у арабів, у єгиптян?
Як при цьому і при нашій матеріальній культурній спадщині можна стверджувати що ми древніші і величніші за Рим і Візантію?

Олексій Мачехін - 30-1-2007 у 23:20

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Пелещишин
Та нормальна стаття, не гірша за статті наших сусідів ;)


Та вже несмішно. Ще у 90-95 (в мої 10-15) сміялись, а тепер наче вже і час пройшов.

Але, звісно, до росіян недотягує - у них походження державності ведеться від утворення континенту.

Ярема П. - 31-1-2007 у 01:19

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Олексій
Тобто ви без жартів вважаєте що росіяни неслов'яни? Окрім подібних статей що вас на таку думку наштовхнуло - неслов'янське слово "глаз" і неслов'янська конструкція "у меня есть", щось ще? Ні, без сумніву, росіяни асимілювали багато неслов'ян, проте зауважте - росіяни їх асимілювали, а не навпаки.


Буду тут сперечатися. Хто такі росіяни? Мовна приналежність тут ні до чого - мова наклалася як засіб спілкування, що не виключає асиміляції тих же "росіян" іншими народами - читайте дослідження щодо російської мови, на яке я дав лінк вище. Воно не поодиноке.
Цитата:
І ви так само серйозно вважаєте українців прямими і єдиними нащадками скіфів? Чому тоді не гунів, не кельтів, які теж проходили цими землями?


Не вважаю прямими, але до створення їх вони приклалися. Читайте ічторичні дослідження.
Цитата:
Ви взагалі в курсі що українська мова - одна з наймолодших європейських літературних мов?


Подивіться Словник української мови XIV-XV століть (Наукова думка 1977-78)
Цитата:
Що в той час, коли Колумб відкривав Америку, українські козаки ходили Чорним морем уздовж берега? Скажіть, чому не Великі Українці вчили писемності маленьких невігласів-греків, а навпаки? Взагалі, де українські писемні пам'ятки до Русі? Чому їх так багато у євреїв, у арабів, у єгиптян?


Вважаю це міфом, і багато що свідчить про те, що греки не така вже і самобутня цивілізація, і кирилиця - не основний аргумент в цьому. А щодо літописів, то тут цікава штука - дійшли вони до нас не як оригінали, а пізніші копії. Та і то не всі. Та і на рахунок історії є сумніви - історія Росії писалася все таки німцями, а не слов'янами - Шлецером, Міллером і Байером. Ще до цього приклався Татищев -однак його праця чомусь щезла, хоча посилання на неї є.

Цитата:
Як при цьому і при нашій матеріальній культурній спадщині можна стверджувати що ми древніші і величніші за Рим і Візантію?


Що вам не подобається в нашій культурній спдщині? Її що, нема? Для вас існує тільки російська спадщина і решта спадщин культур світу, тільки не своє? Чи може не ваше? Про М-ський указ вам пригадати? Може тоді не буде питань щодо того де поділися пам'ятки.


І поясніть взагалі, яку позицію ви займаєте?

Взагалі мова йшла про те, що і у нас є чим пишатися, біда в тому, що не вміємо це подати, на відміну від інших.

Ярема П. - 31-1-2007 у 01:31

До речі, як на то пішло, недавно в могилянці захищалася дисертація про туринський літопис - дослідження переконливо свідчить, що він був переписаний з Повісті врємєнних лєт, хоча вважалося, що він набагато древніший. А в Англії взагалі не існувало мови - була латинь, французька і вульґата (діалекти). І за основу взяли лондонський діалект, тобто ним було написано Джефрі Чосером "Кентерберійські оповідання". І вважається, що це є точкою відліку для англійської мови, old english.
А щодо українських писемних пам'яток, прошу дивитися http://litopys.org.ua/

Олексій Мачехін - 31-1-2007 у 02:17

От як ви вважаєте, кельти доклалися до утворення чехів? А тим часом назва Богемія - серце Чехії - носить ім'я кельтського племені. Це що до скіфів.

Що до росіян. Хто б там не писав які історії і безглузді статті, у росіян, чия мова належить до слов'янської групи, присутня самобутня культура - пісні, казки, літературні джерела які ніяк не пізніші за українські аналоги. Мені здається ідіотською думка, буцімто російська мова штучна чи то її до 18 століття наче і не існувало. Існувала. А літературна російська з'явилася набагато раніше за літературну українську. Це не надає статусу меншовартості українській, проте різні спекуляції що до "мордви, чуді і фінів" нічого не варті - російський народ існував спочатку разом із ними, а потім успішно нав'язав їм свою мову і культуру, не забувши їх збагатити заразом.
В решті решт в українській мові татарської і латинської лексики більше ніж в російській. А дурнуваті розбори прізвищ (це я про Онєгіна) иожна успішно провести і серед видатних українців, навіть не в літературі. Один Сагайдачний чого вартий.

Що до спадщини. Так, матеріальні пам'ятки одного Риму перевершують все, що зараз існує в Україні. Це закид до найстарішої нації. У нашої найстарішої нації, вибачте, до середини 20 століття не було жодного міста, де б переважна більшість розмовляла українською мовою. І тільки коли німці вирізали євреїв а росіяни поляків, на заході України з'явились українські міста. Це не погано - у чехів було так само! Різниця тільки в тому, що чехи не зазіхають на розташування пупа землі десь в околицях Праги.

Моя позиція полягає в наступному - спроби піднесення національної свідомості за рахунок приниження Росії, її історії і кільтури виглядають не просто смішними, а навіть ідіотськими.
Я багато спілкуюся з росіянами з різних міст і мушу констатувати, що рівень нашої культури (не духовної мається на увазі), нашої науки, рівень розвитку суспільства, самосвідомості суспільства там значно вищий за наш. Нажаль. І російські скінхеди, які ведуться на подібні статті, тут ні до чого.
Україна залишається культурно російською провінцією. І подібні протиставлення це лише зайвий раз підкреслюють.

Іван Лихобор - 31-1-2007 у 10:16

Вибрати кукіль

Так: провадимо далі нашу тему з очищення історичного брудного нашарування з української минувшини!

Отже, досить цікавою видалась книжка-дослідження Ігоря Каганця „Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень”, 2005 р. Я б навіть сказав, вражаючою (принамні для мене) – з огляду на те, що досі ще не знайомився з отими всякими „шляхами аріїв”, „арійськими стандартами” та иншими “велесовими книгами”, маючи їх просто за кон’юктурні твори, написані на догоду певної категрії суспільства.

Червоною ниткою, яка простягається через увесь твір, є прадавність української – арійської в своїй основі! - нації. Ба більше, наша цивілізація бере свій початок з самих витоків людства!

Та основне в книжці, звичайно, саме дослідження Євангелії, яке на позір виконано доволі скурпульозно і якісно. І хоч там автор явно принизив увесь жидівський світ, звівши його життя до якось кочового, напівдикунського існування (свого часу), не може не вразити ця якісно проведена робота з аналізу ледь не кожного речення з Доброї Новини, в якій показаний і чітко доведений (сучасною мовою сказати) факт масових фальсифікацій жидами історії.
(Щоби це не скидалось на антисемітизм, варто також прочитати „Сотворення світу” Івана Франка, де наш Мойсей розвінчує міф про нібито автентичне єврейське написання створення світу, ставить під сумнів їхнього авторства оцих т.зв. „скрижалів жида Мойсея”)

Та вернімо до нашої пшениці разом (поки що) з куколем. Для того, щоб добре збагнути природу отого фальшування, автор пропонує послуговуватися давно вже відомими визначеннями.
Цитата:
З книжки „Пшениця без куколю:...”
Війна за розум
Чим більше ви занурюватиметесь у дослідження Євангелія, тим більше наражатиметесь на свідомі, цілеспрямовані фальсифікації. В результаті раніше чи пізніше дійдете висновку, що від самого народження хрестиянства проти нього велася і донині ведеться масштабна і систематична духовно-інформаційна війна. Багатьом це здається просто неймовірним. Узагалі, сьогодні доволі поширене уявлення про те, неначе найсуттєвіший вплив на життя здійснюється грубою матеріальною силою, а сила ідей є зникаюче малою. Насправді ж усе з точністю до навпаки.

Якщо головним простором війн минулих століть була земля, а у 20 столітті велике значення мали вода і повітря, то бойовий простір сучасних і майбутніх війн — це передусім ноосфера, розум людини і плоди її інтелектуальної діяльності. Але почнемо з відповіді на запитання «Що таке війна?»

Якщо давати узагальнююче визначення, то війна — це рішучі дії, спрямовані на зміну поведінки супротивника у потрібному напрямку (і, відповідно, захист власної поведінки від зовнішнього втручання). Людство знає величезну різноманітність способів бойових дій, проте всіх їх можна звести до семи основних видів. Стисло розглянемо їх у порядку збільшення ефективності.

1. Технологічно-силова війна
Найпримітивнішою формою зміни поведінки людини, групи людей чи народів було і є технологічно-силове (надалі — силове) протистояння за допомогою кам’яних сокир, мечів, списів, вогнепальної зброї, літаків, ракет, лазерів, радіоелектронних засобів, комп’ютерних вірусів тощо. Спосіб доволі дорогий і ризикований, оскільки на будь-яку дію завжди знайдеться ще сильніша протидія (скажімо, у вигляді тероризму, в т. ч. комп’ютерного).

2. Економічна війна
Значно ефективнішим і водночас безпечнішим способом змінити поведінку супротивника є економічна війна. Що не кажіть, а голод є потужним інструментом для керування людиною, народом, цивілізацією. Це зброя другого рівня ефективності. Прикладом її застосування є економічні блокади і санкції, «антидемпінгові розслідування», нееквівалентний товарний обмін, пограбування через підкуп і корупцію державного апарату тощо.

3. Прихований геноцид
Проте економічне середовище може змінитися, і супротивник може вийти з-під економічного контролю. Для того щоб корінним чином, назавжди підірвати його здатність до опору, застосовується зброя третього рівня ефективності — геноцид. Ідеться про цілеспрямоване руйнування генофонду шляхом наркотичного, алкогольного, тютюнового геноциду, широкого застосування штучних харчових добавок, штучних і генетично модифікованих продуктів, сумнівних фармацевтичних препаратів, цілеспрямованої зміни культури харчування. Ефективність цього виду зброї криється в її непомітності і дешевизні, більше того — на тютюновому, алкогольному, фармацевтичному і наркотичному бізнесі заробляються величезні гроші.

Розглянуті три види зброї змінюють поведінку супротивника, впливаючи передусім на фізичну сторону його існування. Наступні чотири види спрямовані на руйнування ментальності і всього способу життя.

4. Організаційна війна
На найпростішому рівні вона здійснюється шляхом імплантації в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм — від усіляких «благодійних фондів розвитку науки та освіти» (технологічний шпіонаж і «випомповування мізків») до структур — накопичувачів нелегальних мігрантів і прихованої работоргівлі. На більш системному рівні проявом організаційної війни є насадження непритаманних народові системи управління і способу життя. Наприклад, традиційною (отже, перевіреною часом) для України є виборна демократична модель – Гетьманат, яка передбачає персональну відповідальність керівників за плоди свого управління. Замість неї нам нав’язують «найкращу в світі» систему горизонтального розподілу влад з цілковитою безвідповідальністю і безкарністю. З погляду законів менеджменту такого роду система державної організації є повним абсурдом, оскільки розділити можна роботу і правá, але відповідальність не ділиться в принципі (там, де відповідає більше одного, вже не відповідає ніхто). Розпорошення влади і, як наслідок, її безвідповідальність та корумпованість створюють сприятливі умови для прихованої агресії з боку сконсолідованої і цілеспрямованої сили (іншої держави, ТНК, тоталітарної секти), яка не переймається псевдодемократичними ілюзіями.

5. Інформаційна війна
Терміном «інформаційна війна» позначають масоване просування вигідної інформації і замовчування невигідної, а також тенденційну інтерпретацію поточних подій. Ефективність цього виду зброї можна проілюструвати дивовижним фактом ядерного роззброєння України (інформаційне зомбування «на добровільне роззброєння» тут було одним з ключових чинників) чи, скажімо, «трастовим психозом». Інший приклад — масовий психоз навколо Чорнобильської катастрофи: як тепер виявилося, понад 90 відсотків постраждалих вмерло не від радіації, а від примусового переселення з рідної землі, руйнування сільських громад і штучно створеної радіофобії — насправді дещо підвищений радіаційний фон є навіть корисним для здоров’я, оскільки підстьобує природний імунітет .

6. Хронологічна війна
Ще потужнішим впливом володіє зброя шостого рівня ефективності. Її об’єктом є не інтерпретація поточних подій, а інтерпретація характеру цивілізаційних процесів, а також руйнування родової пам’яті і зв’язку поколінь. Прикладом застосування цього виду зброї є закидання в масову свідомість деструктивних вигадок про те, що «слов’яни» означає «раби», що трипільці були семітами, що Україна — це «окраїна», яка завжди була прохідним двором, що наша історія — це трагедія ворожнечі та взаємознищення українців, що наша наука і духовність — це постійні запозичування якщо не із Заходу, то зі Сходу, що писемність нам приніс грек Кирило і так далі. Хронологічна зброя дозволяє тримати людину в покорі шляхом переконання її в тому, що її батьки, діди і прадіди завжди були рабами, тож їй не лишається нічого іншого, як змиритися і самій все життя бути рабом.

7. Духовна війна
Сьомим — фундаментальним, найвищим рівнем ефективності володіє духовна зброя. Її могутність полягає у спотвореному висвітленні не поточних подій чи історичних процесів, а у накиданні збочених життєвих цінностей, руйнуванні мотивації до життя, викривленні уявлень про саму природу видимого і невидимого світу, про добро і зло, життя і смерть. Головний удар спрямовується на руйнування істинних уявлень про природу людини. Згідно з арійською традицією і Хрестовим Євангелієм, людина є втіленою божественною сутністю, яка розвивається шляхом палінгенезії, тобто багаторазового земного втілення, вдосконалюючи себе і навколишній світ. Натомість ворог стверджує, що людина є твариною, яка живе визначений їй час, вмирає і на цьому її земне існування закінчується. Звідси популярне нині гасло «Після нас хоч потоп!», безвідповідальне ставлення до дітей, культури і навколишнього середовища.

Важливим елементом духовної війни є тенденційна інтерпретація священних книг і священної історії з програмуванням народу на самознищення. Чого варта вигадка про те, що Ісус Хрестос був юдеєм, хоча всі історичні, антропологічні та євангельські джерела стверджують Його належність до галлів-галілеян — народу арійського кореню, а Його «юдейське походження» найбільше заперечують самі ж правовірні юдеї. Сьогодні масова свідомість зомбується ідеями «нормальності» гомосексуалізму і «корисності для здоров’я» міжрасових змішувань, а українців енергійно переконують, що вони генетично нездатні до вольових вчинків, сильної політики і швидких рішучих перетворень.

Розвиток людства і еволюція методів боротьби держав за ресурси супроводжується перенесенням головних зусиль в напрямку застосування організаційної, інформаційної, хронологічної та духовної зброї. В літературі для позначення трьох останніх здебільшого використовується узагальнюючий термін — «інформаційна зброя». У війні проти Хрестового вчення головною мішенню застосованої ворогом інформаційної зброї стало поняття реінкарнації, тобто багаторазового втілення людського духу.


Cтягнути твір можна тут.

Ярема П. - 31-1-2007 у 11:39

Олексій:
1. Я не принижую росіян, десь в якомусь пості навіть десь казав що захоплююсь їхньою здатністю підкоряти.
2. Щодо пам'яток - мені набагато більше подобаються пам'ятки Львова і Києва і ще багато чого на Україні. І "перевершують", не "перевершують" - це справа смаку, якщо в чиїсь голові перевершують, то в моїй нє. І чим мірялося це "перевершення", як його міряли?
3. Щодо української мови - читайте книжок історичних побільше. І архівів, якщо маєте доступ.
4. "Я багато спілкуюся з росіянами з різних міст" - міст України? Чи Росії?
5. Щодо статті і статтей, подібних як оця - це означає тільки одне - історією треба займатися, зокрема українською. Історія - гнучка, історію пишуть переможці. І дійшла вона до нас не такою вже й правдивою. І цілком можливо, що багато чого, того що вчили і вчать в школі, це або часткова правда, або взагалі неправда. Стаття ця покликана зацікавити людей, щоб був якийсь поштовх до пошуку. Перевіряти факти, шукати нові факти.
6. Може, досить, перепрошую, какати? Не подобається тобі Україна - не живи на ній.

Я хочу сказати, що до нас будуть ставитися так, як ми самі до себе ставимося. Якщо ми зараховуємо себе до нездарних, меншовартісних і т.д., то такими ми і будемо в очах інших. Просто треба любити землю, на якій ти живеш, і називати себе українцем з гордістю, незважаючи ні на що - тоді тебе будуть поважати інші народи.

Олексій Мачехін - 31-1-2007 у 12:11

2 Ярема П.
// Може, досить, перепрошую, какати? Не подобається тобі Україна - не живи на ній..
Затямте собі - я дуже люблю свою країну. І саме тому я в ній живу, хоча маю багато можливостей звідси вшитися куди покраще. І саме тому мені неприємно коли мій народ і його історію принижують подібними однобічними вузьколобими поглядами. Для того, щоб любити свій народ, зовсім не обов'язково його вважати найстарішим і найголовнішим у світі. Тим більше що, об'єктивно, він далеко не наймудріший і не найрозумніший.
А какати, даруйте, на папір можна скільки завгодно.
Подобається вам таке - читайте, звісно.

Ярема П. - 31-1-2007 у 12:49

Все дискусія зайшла в нікуди. Я бачу, що ми говоримо про різні речі. Цю дискусію спровокувала стаття.
Так от підкреслюю свою точку зору ще раз щодо статті, я ані стверджую ані заперечую, що це так.
Я говорю одне - що ця стаття провокує людей більше вивчати свою історію і перевіряти факти чи це дійсно так чи інакше. А звідки Ви можете це знати напевно? Ви самі перевіряли факти, сиділи в бібіліоетках читали літописи, порівнювали їх з іншими літописами, проводили аналіз? А саме процесом пошуку збагачуються власна історія, культура і наука. Гріш ціна тим книжкам і статтям, які проходять просто непоміченими. СТАТТЯ є добра тільки ТОМУ, ЩО ВОНА ЗБУДЖУЄ ЦІКАВІСТЬ. А те, що Вам хочеться вбачати в цьому якусь однобокість чи вузьколобість, це вже Ваше справа.

Тарас Задорожний - 31-1-2007 у 12:56

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Ярема П.

Я хочу сказати, що до нас будуть ставитися так, як ми самі до себе ставимося. Якщо ми зараховуємо себе до нездарних, меншовартісних і т.д., то такими ми і будемо в очах інших. Просто треба любити землю, на якій ти живеш, і називати себе українцем з гордістю, незважаючи ні на що - тоді тебе будуть поважати інші народи.


Абсолютно погоджуюсь з такими думками, підтримую і пропагую їх.
Правда, аж ніяк не можу погодитись з тим, що така література, яку нам сватає пан Лихобор є вартою уваги. Від того, шо зулуський писака напише історичне дослідження про те, що аріями є зулуси і про те, що Ісус Христос зулус, чи про те, що зулуси винайшли ядерну зброю першими не примусить ні тебе, ні мене вірити в ці бздури. А навпаки, повір, якшо в нас буде нагода прочитати таке, то ми будемо сміятись до втрати свідомості.

ПС. До всіх зулусів форуму і світу: пробачте за аналогію, не хотів вас ображати. Я нічого не маю проти зулусів чи інших африканських народів.

Тарас Задорожний - 31-1-2007 у 13:15

Не знаю, як Вас, а от мене зацікавила книга Каганця, яку пропонує Іван Лихобор. Ото зайшов на сторінку, де її можна скачати, потім вийшов на головну сторінку сайту і прочитав:
"Цей веб-сайт розміщений в Інтернет безкоштовно за підтримки Програми розширення доступу та навчань в Інтернет (IATP). Програма розширення доступу та навчань в Інтернет (ІАТР) - це проект Бюро в справах освіти та культури (ЕСА) Держдепартамента США, який фінансується в рамках Акту на підтримку свободи (FSA). ІАТР адмініструється Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). "

А ще на сайті родинне дерево Смакоти, автора цього сайту. Ото подумав собі, за які заслуги урядова програма США профінансувала таке диво :D Думаю, що тут і ЦРУ, і Массад і.... Коротше мене повеселило.

Hanor Narasson - 31-1-2007 у 13:30

Ви не праві:mad: ЦРУ до Держдепу не має ніякого відношення. Я сам вчився у на Інтернет-курсах за рахунок США в межах цієї програми. А в львівському медінституті був (може й далі є?) пункт безкоштовного (для користувачів ) доступу в Інтернет. Крім того вони фінансували багато різних інших проектів.

Hanor Narasson - 31-1-2007 у 13:36

Ocь умови хостінгу в ІАТР: ( http://ua.iatp.net/index.php?id=hosting&lang=ua )

Послуги хостінгу надаються тільки для освітніх некомерційних ресурсів, персональних ресурсів випускників американських програм (ECA alumni) та веб-сайтів громадських організацій.
Послуги хостінгу надаються тільки громадянам України.
Послуги хостінгу НЕ надаються: розважальним, ігровим та фан-сайтам, файловим архівам, чатам та форумам, "неофіційним міським порталам", "порталам для програмістів", "сайтам про Інтернет", сайтам, де планується розміщення будь-яких аудіо- чи відео-файлів. IATP не надає підтримку проектам без власного контенту; використання платформи ІАТР тільки для тестування будь-яких технічних рішень забороняється.
На сайті не можна розміщувати:
- політично заангажовану інформацію;
- інформацію образливого характеру (порнографія, нецензурні вислови, расизм і т.п.);
- інформацію без дозволу її автора.
У хостінгу може бути відмовлено або сайт може бути закритй без пояснення причин.
IATP не несе відповідальності за пошкодження чи втрату інформації що знаходиться на хостінгу.
На першій сторінці сайту мають бути розміщені логотипи ECA та IREX з відповідними лінками, а також наступне повідомлення:
This web page is hosted free of charge through the Internet Access and Training Program (IATP). The Internet Access and Training Program (IATP) is a program of the Bureau of Educational & Cultural Affairs (ECA), US Department of State, funded under the Freedom Support Act (FSA). IATP is administered by the International Research & Exchanges Board (IREX).

Можна використовувати наступні інклюди:
<? include "/var/www/logos/ecatext_eng.php" ?> - для англійської версії тексту;
<? include "/var/www/logos/ecatext_ukr.php" ?> - для української версії тексту.

Технічні параметри:
платформа: FreeBSD
дисковий простір: необмежений (за умовою доцільного використання)
веб-сервер: apache
SSI, CGI, Perl, PHP дозволені, MySQL - можливо
надається FTP доступ (Shell-доступ: Telnet та SSH не надається)
можливість самоcтійно регулювати доступ до певних файлів та каталогів на сайті через .htaccess
url: yourname.iatp.org.ua, інше ім'я*.
Встановлені версії програмного забезпечення:
FreeBSD 4.11-RELEASE-p12
Apache/1.3.34 (Unix) mod_ssl/2.8.25 OpenSSL/0.9.7d mod_auth_pgsql/0.9.12 PHP/4.4.0 rus/PL30.22
Perl: 5.008007
MySQL server: 4.1.14

Олексій Мачехін - 31-1-2007 у 13:44

2 Тарас Задорожний
Тут Ви неправі - iatp надає безкоштовний гост фактично всім бажаючим. Я сам користувався їх послугами певний час.

Тарас Задорожний - 31-1-2007 у 14:35

Ну звиняйте, не знав. Забираю свої слова назад :) На сайті нема агентів ЦРУ :)