Форум Рідного Міста

Хронологія Волинської трагедії

Тарас Сорока - 31-5-2007 у 11:51

СЕРГІЙЧУК В. Історичні витоки волинської трагедії 1943 року
http://warhistory.ukrlife.org/3_4_03_3.htm

ХРОНОЛОГІЯ ВОЛИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ (укладач В. Сергійчук)
http://warhistory.ukrlife.org/3_4_03_4.htm

Dmy - 31-5-2007 у 17:53

Звісно, будь-яка інформація є корисною, але я би з обережністю ставився до речей, пропонованих паном Сергійчуком, відомим навіть в Україні та навіть серед колег-істориків своєю відвертою полонієфобією. Добре, що він хоча би в МЗС не працює.

Ярема П. - 1-6-2007 у 00:09

Я б так не говорив. Професор Сергійчук дуже відома людина, і виявився єдиним опонентом, який дуже добре оперував фактами при комісіях польсько-українських щодо примирення і стосовно спорудження пам'ятників, і єдиним, хто міг достойно протистояти полякам у спірних питаннях, коли вони пробували відверто тиснути на українську сторону. До сорому наших, історії мало хто знає добре, а тим більше історії, підкріпленої фактами, а тут йому рівних немає. Якби він працював в МЗС, то я думаю, що відверто проти українських лозунгів на цвинтарі орлят, які до сих пір дратують львів'ян, не було б, і в польщі б давно стояли пам'ятники жертвам винищених сіл, а не тільки в Павлокомі - таких місць є аж предостатньо.

Dmy - 1-6-2007 у 19:54

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Ярема П.
Професор Сергійчук дуже відома людина... історії мало хто знає добре, а тим більше історії, підкріпленої фактами, а тут йому рівних немає

Ніхто і не сперечається, що професор Сергійчук - людина відома (майже як Вєрка Сердючка). І те, що знає багато - теж. Тільки от використовує він свої знання так, що історія іноді перетворюється в "історії". Відомий, напр., випадок, коли відомий професор знайшов якусь архівну польськомовну листівку часів окупації Львова, в якій закликали нищити клятих українців. Попри те, що такі дацзибао тоді хто тільки не штампував, він цілком серйозно видавав її за офіціну позицію АК і на цих засадах будував свою аргументацію.
(Доречі, в тій книжці, що я рекомендував у треді про УПА, проф. Сергійчуку присвячено щось близько аж 1,5 абзаців, але цей випадок згадано і там - бо і без того багато хто в курсі)
Я не знаю особистої історії Володимира Сергійчука - можливо, йому і його родині поляки колись відтоптали мозолі, але історик, особливо в таких делікатних справах мусить бути гранично безпристрасним - це профмінімум.
Цитата:
Професор Сергійчук ... виявився єдиним опонентом, який дуже добре оперував фактами ... єдиним, хто міг достойно протистояти полякам у спірних питаннях, коли вони пробували відверто тиснути на українську сторону

Це він сам таке про себе сказав? Тобто, можна джерело? Бажано, об'єктивне, а не яструбінське. А щодо "доброго оперування фактами", то вище я приклад навів. Хоча таке "оперування" доречніше назвати "маніпулюванням".
Цитата:
Якби він працював в МЗС, то я думаю, що відверто проти українських лозунгів на цвинтарі орлят, які до сих пір дратують львів'ян, не було б, і в польщі б давно стояли пам'ятники жертвам винищених сіл, а не тільки в Павлокомі - таких місць є аж предостатньо

Водили мене на Личаків, причому ретельно "накачавши" стосовно клятих ляхів із їхніми клятими підписами. Читав я ті підписи, уважно читав, потім рефлексував на них. Ризикую тут нарватися, але антиукраїнських гасел я ніде не побачив.
То що щось дратує окремих львівян, перепрошую, не аргумент. Окремих поляків, наприклад, дратують надписи в Павлокомі, а також те, що всіляки там лемки не бажають сидіти на "Повернених землях", а сунуть у свої підкарпатьськи ліси. А декого взагалі дуже дратує, що Львів і Волинь з якогось дива належать Україні. І що нам тепер робити з їхньою роздратованістю?

Справді, поляки паціфікували не тільки Павлокому, м'яко кажучи. А що, в Україні багато пам'ятників на місці винищення польських сел? Якби вони тільки і робили, що тисли всім скопом на самотнього професора Сергійчука, то на тій же Волині кроку не можна було би ступити, не наштовхнувшись на польський пам'ятник. А зась!

Ярема П. - 1-6-2007 у 22:10

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Dmy
Це він сам таке про себе сказав? Тобто, можна джерело? Бажано, об'єктивне, а не яструбінське.


Я не даю суб'єктивну дкмку, я просто переглядав Матеріали ІІ міжнародного семінару “Українсько-польські відносини в 1918–1947 роках” Варшава, 22-24 тра­вня 1997 року і ще якісь матеріали українсько-польських дискусій, вже зараз не пригадую. Справа в тому, що цьому питанню поляки почали присвячувати час вже давно, тоді як українці почали серйозно відстоювати свої позиції тільки пісдя 1992 року, після незалежності. Я не знаю теж, що там сталося з ним чи його родиною, однак я знаю одне - своє треба відстоювати, і не давати нікому поблажок, бо на цьому базується власна повага до себе і свого народу. Я хочу сказати, що ні один поляк спуску в тому питанні не дасть НІКОЛИ. Особливо зі старшого покоління. Повірте вже мені на слово...

Щодо Личакова і т.п., то я хочу сказати, що якби на сході робили було б більше розвинуте почуття національної самосвідомості, то б і Росія ставилася більше з повагою, так само як Польща мусила робити багато поступок. Сусід сусідом, але своє треба завжди пильнувати і свій город не давати кидати каміння.

Dmy - 4-6-2007 у 15:56

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Ярема П.
я знаю одне - своє треба відстоювати, і не давати нікому поблажок, бо на цьому базується власна повага до себе і свого народу. Я хочу сказати, що ні один поляк спуску в тому питанні не дасть НІКОЛИ... Сусід сусідом, але своє треба завжди пильнувати і свій город не давати кидати каміння

Та ніхто не сперечається, що треба своє відстоювати. Але для цього - в мирний час - призначаються політики і дипломати і питати треба з них. Завдання науковця полягає в іншому. Це за комуністів наукові результати були правильними, якщо вони йшли на користь диктатурі пролетаріата, і неправильними та навіть шкідливими - у протилежному випадку.
Начебто, вже час відходити від такої оцінки. Науковці чи, приміром, журналісти мусять бути, насамперед, об'єктивними (окрім того, що їх діяльність має власні критерії якості - вирогідність, доказовість, але аж ніяк не політичну чи там національну доцільність).
Так само твори мистецтва слід оцінювати за їхнім рівнем, а не за тим, співається в пісні про важку працю шахтарів чи мовою балету розповідається про непрості стосунки повії та сутенера.