Політичний супермаркет
Чи є сенс у з’яві нової Верховної Ради? Чи не станеться так, що співвідношення сил
у ній буде сливе таке саме, як і в теперішній, і ситуація просто піде по колу?
Готовність Віктора Ющенка клонувати свої ж власні укази, не надто розважаючи про
їхній дальший вислід – ось що спадає на думку. І ще запитання: за кого голосувати
на цих виборах, що немов із неба так нагло звалилися на нас?
Є, певна річ, велика верства громадян, котрі покінчили з цими клопотами раз і
назавжди: вони увірували в чиюсь харизму. Український політичний супермаркет
пропонує широкий добір харизм швидкого приготування. Є на будь-який смак, сезон і
погоду – як то кажуть, до кольору до вибору. Тут і попсова пародія на Жанну д’Арк,
і оправославлений ленінець, що лякає капіталістичним пеклом, і жінка-торпеда,
поцілена в борт НАТО-вського авіаносця, і вайлуватий „сильний господар” зі
сповненою шармом „усмішкою привітною”, і хуторянини-бджоляр, який мислить, на
жаль, лише мірилом власної пасіки, хоч і теж широко усміхаючись, щоправда, трохи
по-американській, і шляхетно-сивий колекціонер рідкісних звукозаписів...
Блаженний, хто увірує і хто знайшов свого Бога – вони вже досягли Раю, а які
сумніви можуть бути в тих, хто вже в Раю? Тож мої міркування звернені не до них.
Вони для інших – для тих, хто ще не осягнув абсолютної істини й тому вагається.
[…]
А ще Партії Регіонів дорікають за те, що їх, мовляв, „фінансують олігархи”. Та
політика – це завжди заняття для дуже заможних людей. Ще не було такого, щоб
партія, яку фінансують бомжі та жебраки, ставала при владі – і партія більшовиків,
ідейні послідовники якої так переймаються чистотою фінансових джерел
регіоналів, також не була виняток. Як, до речі, й самі ці послідовники в особі
нинішньої КПУ.
Російську мову за другу державну? Дуже легко кинути гасло і пообіцяти – мовляв,
виконаємо. Зовсім не важко вивести людей на вулицю. Протягнути такий закон через
ВР трохи важче – та, припустімо, що заперлися і протягнули? Що далі? А далі – з
одного боку, українська мова на Сході зникає взагалі, а з другого - на Заході
демонстративно саботують новий закон. Ще одна розмежівна лінія, а радше, лінія
розлому. Невідворотнє президентське вето. Ще одна внутрішній конфлікт, що
загрожує перейти в гарячу фазу.
Протистояння щодо НАТО: щоб ноги „натовця” не було на території України. Та знов
таки – заради чого? Заради дружби з Росією? Але Росія сама проводить з НАТО
спільні навчання. У чому сенс загальної протинатовської гістерії? Чи не в тому,
щоб показати: партії, що не спромоглися бодай на якесь одне корисне для країни
діло, також для чогось та й потрібні? І чому в питаннях щодо НАТО так багато розмов
про зиски як Заходу, так і Росії, і так мало про інтерес України? Чи не час уже
поговорити поважно: в якій мірі, в яких галузях і на яких умовах зближення з НАТО
відповідає українським інтересам, а де потрібно схаменутися і непозибко сказати
„ні”?
Доба Меровінгів
Найлегше є, з висоти чистої теорії, закинути практикові в нехтуванні підвалин та
зрадництві ідеалів. Так само гладенько вистругана палиця могла б докоряти живому
дереву в покрученості та сучкуватості. Але дерево росте, а палиця мертва... Спільне
ж лихо українського політикуму в тому, що аніжодна партія, що його становить, не
здатна ні вислухати, ні спромогтися зрозуміти іншої сторони. Жодна з них не готова
сягнути рівня загальнодержавної відповідальності – й тому всі довкола такі
принципові, що не чують нікого, крім себе самих рідних.
По суті, суспільна свідомість більшої частини наших депутатів погрузла десь у
ранньому феодалізмі доби Меровінгів. І це, до речі, ще не найгірнший випадок: отак
як стій, я легко можу перерахувати щонайменше зо два десятки фігур, які думають
винятково категоріями верхнього палеоліту, причому „фігур” усіх барв
політичного спектру. Як наслідок, всі намагаються очолити війну одних проти
інших: Заходу зі Сходом, російськомовних з україномовними, бідних з багатими,
ветеранів Радянської Армії з ветеранами УПА. Мету при цьому ставлять різну і
завсігди шляхетну. Та істня мета в усіх одна: паразитуючи на чужих страхах та
ідейному блуді, прорватися до влади.
Я зовсім не маю регіоналів за ангелів у білих тогах – янголів у політиці взагалі
немає. Та бачу, що найдошкульніші удари Партія Регіонів дістає і діставатиме саме
за спроби вивищитися понад інтриг і взаємних підсиджувань. Гляньте-бо: КПУ вже
звинувачує їх у фінансуванні з боку олігархів, СПУ – у домовленості з
помаранчевими, ПСПУ – в тому, що повернули в небуття заклик про російську мову і
протистояння з НАТО.
Показово, що аніжодна з перерахованих партій ні за яких, навіть найнеймовірніших
обставинах, ніколи не візьме понад чотири, від сили – чотири з половиною відсотка.
Їхній авторитет і ступінь упливу якнайменші, та зате скільки гонору! А прецінь
вони насправжки можуть порозтягувати голоси ПР, відкусивши по 1-2% кожна. Пройти до
Верховної Ради по кістках регіоналів і поринути з головою в інтриги та непевні
союзи в боротьбі за краще крісло.
Чи є сенс у нових виборах, якщо вони будуть такими? Ані найменшого. Бо, з одного
боку, на Банковій, теж сидить людина, що не сягнула ще рівня відповідальности за
цілу країну вповні – поза межами своєї пасіки. Йому, взагалі-то, все одно, як
відіб’ється на всій Україні розпуск ВР. І коли результати виборів його не
задовольнять – а вони його не задовольнять напевно – все може просто повторитися
спочатку, причому вже в згіршеному варіанті. |
)
Людина, що так щиро гамселить себе колінками в груди і безстрашно (
)