Ярослав Гашек "Пригоди бравого вояка Швейка"
[...]
Одинадцята рота виступила о пів на шосту на Турову-Вольську. Швейк брів позаду із
штабом роти й санітарним відділом, а надпоручник Лукаш об'їжджав усю колону,
щохвилини повертаючись назад поглянути, що діється в санітарному відділі, де на
підводі під брезентом везли в незнане майбутнє поручника Дуба на нові геройські
подвиги, а також щоб скоротити собі дорогу розмовою із Швейком, який терпляче ніс
свій заплічний мішок і ґвинтівку, розповідаючи фельдфебелю Ванекові про те, як
свого часу приємно було марширувати на маневрах біля Вельке Мезіржичі.
- Місцевість там була, ну, просто на диво подібна до цієї, однак ми йшли не в такому
бойовому порядку, бо тоді ми навіть і не знали, що це таке запасні консерви, а якщо
наш взвод коли-небудь і одержував консерви, то ми на найближчому ж нічлігу їх
пожирали, а замість них у мішки напихали цеглу. В одному селі з'явилася інспекція,
перевірила наші мішки й геть повикидала всі цеглини. Їх було стільки, що якийсь
чолов'яга потім збудував собі з них будиночок.
За хвилину Швейк карбованим кроком марширував поруч надпоручника Лукаша і
розповідав про польову пошту.
- Гарна була промова, нічого не скажеш. Воно, безперечно, кожному військовому дуже
приємно одержати хорошого листа з дому. Але я, коли свого часу служив у війську в
Будейовицях, дістав до казарми лише один лист; я його й досі бережу.
Швейк витяг із брудного шкіряного гаманця заяложеного листа і, тримаючи крок з
надпоручниковим конем, який ішов легким клусом, почав читати:
- "Ти підлий негідник, розбійник і мерзотник! Пан капрал Кржиж приїхав до Праги у
відпустку, я з ним танцювала "У Коцанів", і він мені розповів, як ти витанцьовуєш у
Будейовицях у ресторані "Зелена жаба" з якоюсь дурною шльондрою і що ти мене вже
зовсім покинув. Щоб ти знав, я пишу цього листа у вбиральні на
дошці біля діри, і між нами все кінчено. Твоя колишня Божена.
Щоб не забути, цей капрал добре вміє те, що треба, а також можеш бути певний, що він
тобі дасть добре прикурити, я його про це просила. І ще, аби не забути, коли ти
прийдеш у відпустку, то мене вже між живими не знайдеш".
Зрозуміло, - проказував Швейк, підтюпуючи поруч з кобилою, - коли я приїхав у
відпустку, вона була між живими, та ще між якими живими! Я її знайшов знов "У
Коцанів". Там коло неї впадали двоє солдатів з іншого полку, а один з них був такий
жвавий, що привселюдно запхав їй руку під корсет, немов хотів, насмілюсь
доповісти, пане обер-лейтенанте, витягти звідти пилок її невинності, як пише
Венцеслава Лужицька, або як сказала одного разу, розплакавшись, молода дівчина
років шістнадцяти на уроках танцю одному гімназистові, коли він ущипнув її за
плече: "Ви, пане, стерли пилок моєї невинності". Всі, звичайно, зареготали, а її
мамуня, що за нею наглядала, відвела її в коридор у "Бесіді" І аж ногами затупотіла
на ту свою дурну Каську. Я, пане обер-лейтенанте, дійшов такого висновку, що все ж
таки сільські дівчата куди щиріші, ніж оті заморені міські дівульки, які ходять на
всякі там уроки танців. Коли ми свого часу стояли табором у Мнішеку, я ходив
танцювати до "Старого Кніна". Там і познайомився з такою собі Карлою Векловою, але
я їй не дуже подобався. Якось у неділю ввечері пішов я з нею до ставка. Сіли ми на
греблі й сидимо. Коли сонце стало заходити, я її спитав, чи любить вона мене. А
навколо, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, рай земний: повітря тепле,
птахи співають, - а вона зареготала, як сатана, і відповіла: "Я тебе так люблю, як
кольку на дупі. Ти ж йолоп". А я справді був йолопом, та ще й яким! Я, насмілюсь
доповісти, пане обер-лейтенанте, доти, гуляючи з нею по полях між високим збіжжям,
де нас не бачила й жива душа, жодного разу навіть і не сів, а лише звертав її увагу
на божу благодать і, як послідущий бовдур, пояснював сільській дівчині, що це жито,
а це пшениця, а он там овес...
[...] |
;
Кожному свій рецепт.