Форум Рідного Міста

Чи розділяти дітей у НЗ за мовною ознакою?

Олексій Мачехін - 10-12-2007 у 20:34

У Києві за сприяння Львівського товариства в одному з дитсадків Оболоні відкрилась окрема група для україномовних дітей.

Ініціатива батьків, які не хочуть чути від дітей суржику, очевидна. Такі групи, звісно, сприяють вихованню у маленьких українців впевненості у повноцінності своєї мови, формують змалочку україномовні спільнотки. Я сам би дуже хотів віддати свого сина в подібну групу.

Проте поширення такої практики, очевидно, матиме і зворотній — негативний вплив, принаймні у містах, де більшість населення залишається російськомовною.

По-перше, розбиття дітей за мовною ознакою сформує різні дитячі спільнотки, які будуть мало перетинатися і таким чином вплив україномовних дітей на російськомовних буде знижено. Така ситуація сама по собі спричиняє розмежування між російськомовними і україномовними дітьми, а останні опиняються в меншості.

По-друге, очевидним бачиться підняття наступного питання — чому у російськомовних групах треба вести навчання і виховання українською? У толерантному Києві батьківських голосів за російськомовне навчання буде мало, проте в інших містах прибічників офіційного закріплення практики викладання російською для російськомовних дітей, як це де-факто відбувається у більшості східних і південних міст, буде значно більше.

В результаті ситуація може повернутися на 16 років назад, коли в школах і садках набирали російські і українські групи, в яких, відповідно, навчання проводили тою чи іншою мовою. Я оцінюю такий підхід негативно.

Однак з іншого боку моя дитина опиняється заручником — якщо я хочу бачити подальше розповсюдження прихильності чи бодай толерантності до української, я маю свого сина вводити в російськомовні середовища, щоб показати їм, що українською можна і треба спілкуватись. Можу і не вводити, сподіваючись на інших... Але давно затямив що сподіватись на інших завжди марно.

Отже, питання дуже просте: який підхід Ви бачите для себе найкращим — розділяти групи і класи, чи робити їх змішаними? І якщо розділяти, якою мовою вести викладаня?

marco - 11-12-2007 у 09:31

Моя думка: розділяти треба не дітей за мовною ознакою (це відносне і безсенсовне), а заклади за мовою навчання/викладання/спілкування.

Відповідь "так, навчати українською". Це повинно стосуватися шкіл і ВНЗ.
Дошкільні заклади доцільно наразі мати рідною мовою (батьків).

Люда - 11-12-2007 у 10:46

marco
Мабуть, не згодна. Потрапивши з україномовного середовища в російський дитячий садочок я швидко та ефективно навчилася спілкуватися російською. Діти з російських сімей, які зараз йдуть до україномовних виховательок інтуїтивно сприймають мову і слова, сама не раз спостеорігала, як говорять такі дітки, коли батьки їх забирають з дитячого садочку. І, що характерно, самі батьки здебільшого це підтримують. ;)
Тобто, навчання в дит. садках робити тільки на державній, українській мові. Дітям тут жити - тож в інтересах батьків дати їм можливість вивчити мову раніше і природніше.
В той же час я тільки вітала б якісь спеціалізації: як заняття з рідної мови батьків, російської, української, польської, вірменської - байдуже, так і іноземних - інглішу, німецької, японської - скільки вистачить фантазії ;)
Зараз на користь бі- та полілінгвальності написано стільки схвальних праць психологів та фізіологів, що просто не хочеться втрачати таких шансів для дітей.

Катерина Задорожна - 11-12-2007 у 11:05

Погоджуюсь з Людою щодо державної мови у дитячих садках, але у будь-якому випадку завжди треба лишати можливість для різних національних меншинств, які за Конституцією мають право на власну мову. А з Марком згодна щодо розділення закладів... якщо в одному закладі є і українські, і російські групи, а на додачу якщо російських більше... то велика імовірність, що з часом українська мова може витіснитися внаслідок спілкування між "спільнотками".

А якщо вводити дитину у російськомовне середовище, то вона дуже легко перейде на російську - так як і казала Люда. Зате на користь білінгвізму не можу сказати нічого позитивного, оскільки таке явище, на мою думку, викликає певний психологічний дискомфорт. Але щодо занять іншими мовами, які не спричинять виникнення білігнвізму, але просто призведуть до знання інших мов, так це дійсно позитив.

marco - 11-12-2007 у 12:42

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Люда
marco
Мабуть, не згодна.


Я писав:
Дошкільні заклади доцільно наразі мати рідною мовою (батьків).

Тобто як тимчасове компромісне рішення в тих випадках коли батьки наполягають на тому, щоб в садку дитина спілкувалась рідною.

Люда - 11-12-2007 у 14:32

marco
Вибачте, але я висловила власну думку а не продиктувала всім свою волю ;)
Тобто я вважаю, що якраз наразі компроміс такого штибу не може бути вирішенням проблеми, бо провокує ланцюжок інших компромісів. Наприклад, гіпотетична ситуація: у дитячому садку, замість досить легкого входження у простір державної мови (навмисне не пишу "української" уявимо знову ж таки гіпотетичну країну з схожою проблемою) - а що воно легке, я відчула нам власному досвіді та досвіді багатьох однолітків, у дітей мовні центри у стані розвитку, туди 10 мов засунути можна :) Вибачте, відволіклася. Так от, дитячий садоук заість державної дає рідну мову, те ж роблять батьки. Приходить час йти до школи і батьки кажуть :"АХ, він же ні слова не розуміє, тут і так стресс від школи, а ви ще про якусь мову кажете... Ні, нам давайте програму на рідній, і не гребе, мою дитину ображають, мої права утискають!" Потім дитя доросте до ВИШу...
І не говоріть, будь ласка, що така ситуація не виникне. Або що її легше подолати, ніж просто мати дитсадки з єдиною мовою.
Тим більше, що до фанатизму ніхто нормальний не доходить, і в наших державних садочках вихователі спокійно вчать діток, входять в проблему, пояснюють незрозумілі слова - принаймні я таке бачу. А якщо не так - варто шукати інший садочок. Там, де вихователь не розуміє дитину, і не йде назустріч - то не мовна, а особиста проблема :mad:, імова дитини навряд чи врятує від бздурів. :(


Катерина Задорожна
Ніхто не притісня нац меншини, в мене сусіди азербайджанці - мають свою мову, коло спілкування, земляцтво, але їх діти навчаються в звичайній школі і з друзями говорять російською і українською... І не вимагають азербайджанського дит. садка - тому що власними силами в змозі зберегти рідну мову. Гуртки, секції, зенмляцтва, недільні школи для нац. меншин - вважаю, дасть вирішення питання і потребує нормальної державної підтримки. Але вони вирішать питання, якщо батьки теж пам’ятають, хто вони, якою мовою говорять і передадуть це дітям. А коли приходить щось, одарюе вас неповторним колоритом Сердючки і вимага російського дитсадка, тому що "ребенок в языках путается" - :mad:
А щодо проблем полілінгвальності - скоріше за все ми маємо на увазі різні речі. Я білінгв, досить багато моїх знайомих - теж. Це - перевага! А фахівці ще стверджують, що полілінгви за рахунок утворення більшої кількості логічних зв’язків у мозку мають більш варіативне мислення, краще адаптуються до змін.
А ще я читала результати серйозного наукового дослідження. Там стверджувалося, що наявність додаткових мовних центрів позитивно вплива на роботу мозку при старечих змінах, зокрема, у полілінгвів віддалюються процеси старечого склерозу порівняно з людьми , які володіють 1 мовою. І цифри були досить переконливі.
Тож, потурбуємося про своїх дітей змалечку! ;)

Катерина Задорожна - 11-12-2007 у 14:46

Люда, хоч я і не говорила, що у нас хтось притісняє національні меншини, але все ж відповім. От уявляю, якби мене занесло десь у чужі краї... я би хотіла, щоб моя дитина, хоча би років до 5-ти спілкувалася рідною мовою, а державна мова могла би бути додатковою для вивчення. Зрештою, нацменшини мають право і на створення власних шкіл, тому проблеми з навчанням може і не виникнути.
А щодо полілінгвальності, то напевно ми дійсно розійшлися у розумінні цього поняття. Я вважаю себе білінгвом, бо думаю, говорю, пишу, розумію без проблем і з дитинства дві мови. Знати інші мови це не заважає, але їх я вже не включаю в це поняття. Тим не менше, через саме таке явище двомовства у мене час від часу є проблеми, особливо якщо знаходишся у середовищі, де одна частина говорить однією мовою, а інша - іншою. Це, можливо, смішно звучить, але час від часу почуваю себе не дуже в своїй тарілці :)

Люда - 11-12-2007 у 15:18

Мабуть, спроавді, особисте сприйняття. Якби мене занесло у чужі краї, я б стимулювала вивчення дитиною тамтешньої мови змалечку, і щоб дитина вільніше адаптувалася, і просто - для розширення кругозору. До 5 років - це легше, ніж після... А щодо рідної мови - намагалася б спілкуватися більше сама, пояснювала б чому саме так, власне, як робимо і зараз, коли малий приносить суржик.:( Формувала оточення - власне, як і зараз, починаємо уникати спілкування з одними людьми/дітьми і організовувати з іншими...
А таке питання. Знаходячись в рідних пенатах, маючи родинне спілкування та садочок на цій же мові, невже ви не хотіли б ініціювати в дитини володіння іноземною мовою (і почати до 5 років)? Бо для мене ці питання, взагалі, десь на одному рівні...
А ще - уявіть, що замість володіння 2 мовами Ви маєте 1. Думаю, у змішаних компаніях Ви почувалися б ще напруженіше. Так, певне знання несе певні недоліки - але це не повинно ставати на заваді усвідомлення і користування перевагами ;):)

Катерина Задорожна - 11-12-2007 у 15:57

Якщо чесно, мене загалом напрягає двомовність середовища :). Правда, коли була дитиною не звертала на це жодної уваги - мови дітям дійсно легше даються. І вивчення іноземної мови, зрештою, можна починати дійсно до 5 років (окремі речення, слова і т.п.), але не записувати дітей до дитячих садків, де повністю спілкування відбувається іноземною (типу, поступове вливання... чи як воно там називається?).

А щодо того, що Ви обмежуєте оточення дитини - от в тому-то і проблема. Дитина уже не може вільно спілкуватися, а також впливати на інших дітей, ініціюючи поширення таким чином української мови... Але у такій ситуації дуже важко прийняти рішення, яке було би правильним... бо і так зле, і так недобре.

Люда - 11-12-2007 у 18:04

Я намагаюсь добирати оточення дитини скоріше не за мовною ознакою, а за морально-етичними принципами і поведінковими проявами... Як би це сказати:rolleyes:
Тобто я рада, коли моя дитина грається з хлопчиком, для якого рідними мовами є англійська і російська (а в дитсадку - українська], дівчинкою з українсько-російським спілкуванням, виховательками, які дозволяють собі ;) звертатися до російськомовних дітей їх мовою... Ми живемо серед людей. Але не хочу, щоб в оточення потрапляв хлопчик, який б’є дітей і жбурляє в очі піском, чи дівчинка, яка зіштовхує меньших з гірки... Принаймні доти, поки він не усвідомить негідність такої поведінки і не буде в змозі дати відсіч. Незалежно від мови спілкування цих дітей.:mad:
І ще - я намагаюсь, а не категорично налаштована. І намагаюсь робити це тактовно. І розумію, що з часом мій вплив зменьшуватиметься - і до цього теж треба бути готовою. Як це важко.

До двомовності середовища ставлюся цілком спокійно, навіть не сильно звертаю на це увагу, обираючи ту мову спілкування, яку вважаю за доречнішу. А от щодо іноземних мов - дуже жалкую про своє обмеження. Нажаль, тут я мало здібна (все життя краще давалися точні та природничі науки - кажуть, це залежить від розвитку півкуль мозку), і витратити на вивчення купу зусилль і часу просто не змогла.:(
Можливо, тому б і хотілося дати таку можливість дитині. Тим більше, бачу навкруги купу позитивних прикладів...

А щодо спілкування - людина спілкується своєю мовою не тоді, коли вона нею володіє, а коли вона має коло спілкування і пишається нею. Тобто, треба мови не просто навчити, а ще й навчити гнідності. Багато людей старшого покоління забуло мову дитинства, тому що відцуралося від "селюківської говірки", соромилося її. Ми в якомусь сенсі починаємо по-новій.
І, чи стане наше суспільство говорити, також залежить від того, якими людьми ми будемо, чи захочуть нас наслідувати. Не знаю, до чого це я, мабуть, до того, що зараз треба робити якнайбільше і якнайкраще - тоді буде діло.:saint:

Лєна Дадукевич - 17-12-2007 у 17:48

Я в дитинстві у садок не ходила, але жила в будинку, де жили переселені з різних міст і країн, тому з дитинства чула досить багато мов. Спочатку не знала, що то різні мови, а зараз це все мені аукається кращою стороною, бо три мови знаю досить не зле, ще кілька, як виявилось , розумію,та і взагалі маю непогану здатність до мов. Думаю це з дитинства дісталось.