dr.Trollin - 10-1-2008 у 11:23
Голошу поштиво шановному форуму, що ото у нашім місті
була така критична презентація критичного відео-утвору
створеного 
за підтримки 
на підтримку "Ратуші" 
Відеофайл {56Mb} (з дозволу автора) виставлено тут
http://s188.photobucket.com/albums/z134/grom_forum_lviv/?action=vie...
--------------
http://community.livejournal.com/grom_forum_lviv/58651.html
Роман Голощук - 13-1-2008 у 13:41
Хто бачив? Які враження? Цікаво скільки коштував фільм і хто дав ці гроші
незалежним профспілчанам?
dr.Trollin - 13-1-2008 у 17:07
ну Я бачив 
враження... ну _щиро_сердно - то "не Тарковський", звісно.
а гроші... я, правда не рахував...
але а За що гроші-то??
як на мій смак - звичайнісінькі репортажні зйомки...
ну, правда, так,- таки якісні, ретельні.
але не менш правда,- тривіальні таки.
dr.Trollin - 15-1-2008 у 08:30
10 січня
“Ратуша”
Страшні сни київського журналіста про Львів
Київський журналіст і режисер Ігор Чайка привіз до Львова кіно. Це не просто ще
одне зняте у Львові документальне кіно про наше місто. Це стрічка також про
байдужість львів’ян, які мовчки спостерігають за його руйнацією...
Пролог до фільму — лікнеп про львівську ґвару, зокрема про три атракційні слова,
що є в назві стрічки. Отож, „Від атракції до шмельцу. Львівський віц” (де атракція
— принада, шмельц — непотріб, а віц — анекдот). Прем’єрний показ — 8 січня,
кінозал Музею ідей. Представляють — Незалежна медіа-профспілка та студія „Тайм
продакшн”. Назвати цей фільм повноцінним фільмом, звісно, не можна. Це, радше,
витяги з великої картини про конкретну проблему: взаємовідносини „мер Львова
Андрій Садовий — львівські засоби масової інформації”.
Під музику Бреговіча й Кустуріци двоє львівських журналістів — Микола Савельєв
та Вікторія Садова — оповідають свої львівські історії. Чи, радше, одну львівську
історію, що триває від березня 2006 року — часу, коли майже 160 тисяч львів’ян
віддали ключі від міста генієві піару Андрію Садовому.
Кіно Ігоря Чайки — його погляд на свободу слова у Львові та її утиски з боку
львівської влади, на прикладі цілеспрямованої боротьби міського голови Андрія
Садового проти газети Львівської міської ради “Ратуша” та її керівника. До
слова, свого часу зі специфікою взаємин Андрія Садового та ЗМІ Ігор Чайка вже
ознайомився — на прикладі газети „Поступ” та її то¬дішнього власника директора
Інституту розвитку міста... Андрія Садового (пан Чайка двічі у різних іпостасях
приїжджав до Львова вирішувати інциденти „Андрій Садовий — співробітники
газети “Поступ”). “Поступ” — моя дитина, а я дітьми не торгую”, — заявляв тоді
пафосно директор Інституту розвитку міста. А потім свою “медіа-дитину” банально
ліквідував, не сплативши навіть боргів перед партнерами.
Попри мінімальну присутність у стрічці міського голови Львова, саме він є його
головним героєм, чи, радше, як зазначено в прес-релізі кіно-презентації, його
антигероєм. Непредставленість прямої мови мера в цих кадрах підтверджує казані
не раз слова (і в “Від атракції до шмельцу...” зокрема) про вибіркове спілкування
Андрія Садового з пресою: мер віддає перевагу загальноукраїнським ЗМІ або тим
медіа, засновником (чи співзасновником) яких є чинний львівський мер або його
оточення. Відмовив Андрій Садовий і журналістові Ігорю Чайці, який під час своїх
приїздів до Львова намагався зустрітися з міським головою, але його найбільше
“досягнення” в цих майже дон¬кіхотівських намаганнях — спілкування з
начальником управління інформаційної політики та зовнішніх відносин ЛМР Остапом
Проциком.
Звиклі до таких відмов львівські журналісти навчилися торувати шляхи до
потрібної їм інформації. Тому під час обговорення фільму журналістка Софія
Кохмат зазначила: „Шкода, що ви не скористалися популярними, не раз повтореними в
ефірах словами Андрія Садового про те, що він просить журналістів його
критикувати. Про те, що у Львові — свобода слова... Адже у фільмі дуже бліда лінія
саме міського голови”.
Координатор Громадського форуму Львова Олег Мацех наголосив, що територія для
критики дій міської влади значно ширша, ніж це подано у фільмі: “Нині ситуація
набагато страшніша, ніж за Буняка. Тому що тепер нема ворога. Є болото. Раніше
можна було їздити на танках і стріляти. А в болоті танки грузнуть. І це дуже
правильна тактика Андрія Івановича. Бо не зрозуміло, як можна це болото здолати.
Через пресу — нереально, бо вона, з одного боку, дуже квола, а з іншого — навіть
якщо є публікації, то на них нема жодної реакції. Через прокуратуру неможливо,
через суди теж практично нереально”. Тому, констатував Олег Мацех, залишаються
тільки акції на межі закону чи акції відчаю: прикувати себе наручниками до
батареї в коридорі Ратуші (наступного дня жінка з трьома дітьми одержала
квартиру), перекрити центральні вулиці Львова (у такий спосіб підприємці
домоглися прийняття ухвали про МАФи), голодувати в приймальні міського голови...
“То все-таки, якщо вдаватися до якихось дій, можна чогось домогтися. Адже
порятунок потопельників, як відомо, — у руках потопельників... Це стосується і
взаємин мешканців міста та влади, і журналістів та свободи слова. Тому якщо
говорити про „замовлення”, то можу назвати цей фільм замовленням
журналістського цеху. Адже дуже часто, на превеликий жаль, доля одного з колег
байдужа більшості. Це прикрий момент, бо, на моє переконання, ЗМІ, якщо вони
згуртовані, — досить потужна сила. Я зробив це кіно, тому що хотів надати ситуації
ще якоїсь публічності. Планував зробити дещо інший фільм і значно більший, багато
героїв, на жаль, наразі не ввійшло до стрічки, однак робота над цим триватиме”, —
прокоментував Ігор Чайка. І розповів про один свій страшний сон, який час від часу
йому сниться і лякає перспективою бодай частково здійснитися: буцімто під час
чергового його приїзду до Львова замість старовинної архітектури — поторочі на
кшталт будівлі “Укрсоцбанку” чи будинку фірми “Консоль”...
Під час обговорення стрічки пролунала думка про важливість домогтися
кримінальної, адміністративної відповідальності за порушення закону у Львові.
Адже дотепер на критичні публікації у львівських ЗМІ не було жодної реакції.
Жодної відповіді на звинувачення в корупції, розкраданні коштів, руйнуванні
пам’яток архітектури... Жодних заперечень, просто глухе мовчання. І це стало
тактикою міських чиновників. Громадський діяч Юрій Волощак поцікавився, чому це
на початку фільму лунають єврейські мелодії, і наголосив, що газета “Мікроскоп
пана Юрка” нічим не гірша, ніж газета “Ратуша”, бо в ній теж багато сміливих
публікацій. Ніхто не став йому заперечувати, тим паче, що в “Мікроскопі...” часто
друкується пан Волощак...
P.S. Фільм Ігоря Чайки „Від атракції до шмельцу. Львівський віц” є продовженням
документального циклу, роботу над яким журналіст розпочав кілька років тому:
фільми „Свобода „джинси”? Український контекст...” (студія „Тайм продакшн”,
ІМІ, 2005 р.), „Соло для медіа” (студія „Тайм продакшн”, ІМІ, 2006 р.), телевізійний
спецпроект „Обережно, „джинса”!” (студія „Тайм продакшн”, Фонд Розума, 2007 р.).
Андрій Пелещишин - 15-1-2008 у 11:28
Сергію, ти трохи невдало назвав тему - незрозуміло про що вона. Чесно кажучи, я лише
тепер заглянув сюди.
dr.Trollin - 15-1-2008 у 11:40
сенсовне зауваження.
назва змінена