Двадцять тисяч кілометрів, або Індія очима українця

Пройшло декілька місяців від поїздки і публікації цього допису, нарешті дійшли руки, зібрав усі ці враження в себе на сайті. Думаю, не порізане на частини коментарями буде читатись легше.
Враження від поїздки Індією в мене на сайті

Оновлений поїзд Львів-Харків вирушив від платформи львівського вокзалу точно о 17:05. Ще у вересні це була стара радянської доби розвалюха, а тепер нові чисті вагони, вікна, з яких не дує, хороші дивани, нарешті підйомний кронштейн, який не дасть необережному пасажиру упасти з верхньої полиці, декілька варіантів освітлення, навіть індикація занятості туалетів в кожному купе. Та й самі туалети біо, тому відчинені всю дорогу, поняття санітарної зони залишилось в минулому. Правда близько дванадцятої ночі штучний інтелект унітазів (а в них постійно щось клацало і чмихало) не справився з відходами нашої української життєдіяльності і розпочався невеликий потоп, так що ходити довелось в сусідній вагон о пів на третю ночі, щоб умитись після короткого сну. А о третій уже столиця зустрічає нас свіжим снігом та морозом. І рейсовим автобусом "Політ", який вирушив від південного вокзалу о 3:40, добравшись пустинними вулицями до бориспільського аеропорту рівно через 50 хвилин.
Посадку ще не оголосили, тому є час зважити сумки на точній вазі - ручна кладь не має бути важчою за вісім кілограм, інакше доведеться її здавати в багаж, а це зайвий клопіт. Правда, якщо у вас набереться зайвих пів кілограма, ніхто придиратись не стане...
... Після короткого розбігу 737-й круто подерся в небо. Нічне місто, вкрите імлою тихо дрімало внизу, а ми уже снідали. Мушу сказати, що сніданок українські авіалінії пропонують скромний, не об'їшся. Але згадались слова одного мудрого чоловіка, що в дорозі треба мало їсти, тому це напевно і на краще. Якось непомітно сплинув час, поки допивали хто каву, хто чай, політ підійшов до кінця, навіть подрімати не вдалось. Зрештою, це всього три години.
Що вам розказати про Париж? Велике місто. В сенсі розмірів. Інші сенси дослідити не вдалось, в Парижі тільки пересадка на інший літак.
Аеропорт імені мосьє де Голя величезний, від терміналу, де приземлився український літак до терміналу відправлення довелось мало не пів години їхати рейсовим автобусом. Саме рейсовим - їздять там такі поміж літаків. А часу обмаль, між приземленням і наступним взльотом всього півтори години. Проте на табло висвітлювалась уже годинна затримка.
Ну як, будучи в Парижі, хочаб тільки в аеропорту, не посидіти в кав'ярні за філіжанкою кави? Тим більше, що літак затримується, як стверджує інформаційне табло, уже на дві години.
Кава... ну як - кава... бурда, яку вам запропонують в будь-якій львівській піцерії тут коштує 7 американських доларів. Просто філіжанка еспресо. Європа... Збагативши французьких капіталістів на 14 доларів, переключились на спостереження за людьми, так дешевше. Французи - це цікава мішанина власне правдивих французів, негрів та арабів. У всьому проявляється їхня емоційність, наприклад оголошення робить не спеціально вишколений диктор поставленим голосом, як у нас, а просто той працівник, якому є що сказати, через мікрофон, що просто висить на стіні. По-французьки вони, звісно ж, говорять усі добре, а по англійськи через одного, а це напружує - іди здогадуйся, чи не про твій рейс ішла мова.
Зробив деякі висновки стосовно китайської зовнішньої політики. Наприклад, сидите ви з дружиною в кріслах залу очікування. Поруч примощується пару китаянок в студентських костюмах, а ще зграйка стоїть довкола. Дружина встає, щоб трохи розім'яти ноги, на її місце ставиться пакет. Німці, поляки, турки, навіть яскраві представники афро-американської спільноти розуміють, що раз пакет, значить зайнято і йдуть на пошуки вільного місця. Але не китайці. Ось одна примощується біля сидячих подруг на межі крісел, наступна через хвилину на краєчку біля неї, потім ще одна, і ти кліпнути оком не встигаєш, як в кріслі дружини уже три вузькоокі красуні роблять вигляд, ніби все так і має бути. Це, до речі, не єдине такого роду спостереження за поїздку, тому довелось зробити висновок, що попри показну зовнішню ввічливість китайці таки конкретні нахаби. І саме в такий спосіб вони вирішують питання перенаселення власної держави...
На борту Аеробуса французької Ейр Франс ми опинилися ближче п'ятої пополудні. Розганяється цей літак значно довше за Боїнга, взлітає пологіше і шуму в салоні напевно рази в два менше, але зрештою він і значно більший.
Обід куди ситніший за український сніданок, вегетаріанське меню індійської кухні запропонувало якийсь овочевий салат, який довелось розбавляти залишками рідних бурячків з хроном, щоб не був таким гострим. Рис зі спеціями пішов легше. А традиційно хороше французьке червоне вино було дуже доречним з огляду на мою недоречну перед самим від'їздом застуду засобом зігріву. При чому настільки ефективним, що від коняку я вже відмовився.
Рівень обслуговування на французькиз авіалініях на голову краще нашого доморощеного, але поклавши руку на серце, хочу зізнатись, що дуже шкода цих стюардів та стюардес - вони викладались до повного виснаження. Розповіді знайомого працівника Ейр Канада, який гостював у нас недавно, про те, що всі вони сидять на антидепресантах виявились правдою - дружина, заходячи в їхню кухоньку, щоб попросити для мене гарячого чаю, застала одного за поїданням пригорщі таблеток. Просто довелось на власні очі пересвідчитись в жорстокості західного бізнесу.
Проте все має свій кінець, нарешті висвітилась піктограма застебнутих ремнів, навігаційна система "роуте мапс", монітори якої для кожного пасажира вбудовані в спинках передніх сидінь, показала, що 7800 кілометрів залишились позаду, висота з 11800 повільно поповзла вниз, забортова температура з -57 поступово перетворилась в +15 за Цельсієм і о третій ночі за місцевим часом колеса шасі торкнулися злітної смуги...


Далі буде...

Цікаво!
Тепер питання і коментарі
То той випадок, коли ти хотів ночувати в Борисполі? "Польоти" їздять в такий час?
Ручний багаж важать дуже рідко. Так що і всі 10 кг можна запхати
Така ж кава у тому ж Борисполі обійшлася б Вам у приблизно такі ж гроші (коли долар був 5 - кава була 30).

Мабуть йдеться про перший Б-737. Б-747 мабуть злітав би ще повільніше

Судячи з опису - важкувата подорож. О третій ночі встати(хоча що там за сон в потязі), о 17-ій вилетіти з Парижа, тобто ще з 8 годин в повітрі... А якщо ще далі...

Невже в Канаду нема простішого маршруту подорожі? Наприклади Львів->Варшава->Торонто->куди_треба. Невже настільки дешевше?

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Юрій Сєров Цікаво! "Польоти" їздять в такий час?

Ні, я ж писав, Аеробус.

Взагалі подорож нелегка. Маршрут через Париж вибрали через якість. Грошей на двох заплатили більше доларів на 500-600, ніж якщо б добиралися іншими маршрутами, наприклад, через Москву, або взагалі не доведи ташкентськими авіалініями. Як ти уже здогадуєшся, мова не про Канаду

Зрозумів
Я мав на увазі, що справа не в моделі (розмірах), а не бренді.

Назаре, дай хоч до Львова доїхати Я ще у Києві зараз. Плівки проявити, відсканувати треба.
Хіба маєш на затравку з цифровика парочку, тільки інших засобів редагування фото, крім паінта в мене зараз під руками нема, вибачай

Отже, стосовно китайців

Зупинка в дорозі до Путтапарті в якомусь Крішною забутому містечку Храм Шиві

Якщо я відповім - пізнавально-пошукова, це задовільнить твою цікавість?

Caмo coбoю що ні!!!

PS Просто опис дивний - їду, їду, лечу, щось за вікнами і навколо бачу, прибуваю на місце (куди?), вертаюся. Отаку безцільна подорож, описану як "пізнавально-пошукова", можуть позволити собі багаті люди, яким нема на що гроші викинути, або романтики, які просто їдуть, бо їм так ся хоче.
Того я і запитав, що ж було кінцевою ціллю. Просто не повірю, що її не було, а "пізнавально-пошукова" для мене звучить як відмазка, щоб не приставали всякі

Яремо, не сердись Якщо чесно, я ще напевно і половини всього не усвідомив, з того, що відбулося, на разі потихеньку розкладаю по поличках. А звіт пишу більше зовнішній, якщо когось зацікавить глибина, можна спокійно буде тут на цю тему поговорити.

Добре. До Львова я вже прибув, плівки посканував, можна писати далі. Вдогонку до написаного раніше декілька світлин.

Після багатогодинного очікування в Парижі нарешті оголосили посадку, ура, панове, от мій квиток



В Індії напів військове становище. Про їхні постійні міжусобиці з Пакистаном через Кашмір ви, думаю, знаєте. В повсякденному житті навіть такого віддаленого від проблемних областей міста, як Бангалор, це виражається в присутності на всіх важливих об’єктах озброєних військових. На фото видно укріплений мішками з піском військовий пост.



Але я теж озброєний. Можна вас клацнути?

Продовження.

В Путтапарті, кінцеву точку нашої подорожі, ми приїхали уже повністю завидна, годині о восьмій ранку. Перші враження від індуських містечок приголомшуючі. Не втомлюся повторяти, що в Індії немає практично нічого від нашого життя, там усе інше. Переключка для свідомості повна.
На шляху до ашраму проїжджаємо декілька символічних воріт.



Це перші. Наступні багатше оздоблені, і зверху красується знак Саі Баби, який символізує об’єднання усіх релігій планети Земля. Це те, що ми уже знаємо про дане місце. Щоб усвідомити все, що тут відбувається, переживши на власному досвіді, маємо три тижні – поки що не знаю, багато це, чи мало.



Останні, треті ворота – це вже безпосередньо ворота в ашрам, на цей раз не символічні, а цілком з металу. На фото видно їх, але це ті ворота, через які проїжджає сам Сатья Саі Баба, а для його гостей в’їзд трошки правіше. На в’їзді нас зустрічає охорона, прискіпливо перевіряючи наші паспорти та поблажливо сумки. Дізнавшись, що ми з України вони стають значно привітнішими, виявляється, в українців в Індії так би мовити позитивний імідж



Індуси як правило не дозволяють фотографувати свої святині, тому довелось робити це тихенько і здалека, благо об’єктив довгофокусний Я так розумію, що ця заборона скоріше пов’язана з бізнесом, тому що готові знимки будь-якої святині можна купити в крамничках на вулицях без будь-яких перешкод.

Ашрам.
Ашрам являє собою дуже добре доглянутий пансіонат радянських часів. Ні, до наших славних комуністів він не має жодного відношення, я просто кажу, на що він подібний. Прості корпуси, досить спартанські номери, проте в них є все необхідне: як правило два ліжка, ніша в стіні, яка виконує роль шафи, душ, туалет. Мужчини та жінки здебільшого живуть окремо, разом можуть поселити лише одружених. Хоч номери і двомісні, але кількість бажаючих приїхати така велика, що часто в кімнатах живуть по троє-четверо. Для спання в такому випадку використовуються матраци, просто постелені на підлозі, навіть вночі тут добряче тепло, ми спали з прочиненими настіж вікнами, накриваючись лише простиралом, і то іноді було гаряче.
Територія ашраму дуже доглянута, всюди газони, клумби, багато квітів, усе підстрижене і причепурене, поливається двічі на день, де просто зі шлангів, а де зі стаціонарних систем орошення.

















На наступному фото видно центральне приміщення ашраму – мундір, де, власне, відбуваються так звані даршани, тобто воспівання хвали Богу в присутності Саі Баби. Співаються Веди, баджани – все це настільки нетипово для нас, що спершу навіть не знаєш, що про це все думати



Народу в ашрамі величезна кількість, постійно там проживає не одна тисяча відвідувачів з без перебільшення усіх куточків планети. Ми зустрічали там не лише турків, китайців, та інших представників географічно не дуже віддалених країн, але й австралійців, аргентинців, американців, бразильців, болівійців, усіх мастей європейців, прибалтів, багато росіян, українців під час нашого візиту було 35. Центральна вулиця ашраму завжди багатолюдна:



Печера вогнедишного дракона. Або про індійську кухню.
Якщо говорити про суто індуську їжу, то вислів напрошується один: що індусу добре, то українцю смерть. Без вогнегасника правдиву індійську їжу краще не пробувати – усі внутрішні органи можуть згоріти у вогні. Проте, як я уже й казав, в ашрамі все чудово продумано і розраховано на всі смаки. Є три їдальні, одна круто індійська, друга північно-індійська, після якої в принципі вижити можна, і європейська. Хтось для гостроти відчуттів ходив їсти до індусів, але ми не ризикували, тим більше, що вегетаріанське меню (а в ашрамі немає ніякої їжі тваринного походження, за винятком хіба буйволиного, адже корови тут священні і їх ніхто не доїть, молока) таке різноманітне, а їжа приготовлена настільки якісно, що слів не вистачає, аби виразити захоплення. Я скажу, поклавши руку на серце, в Україні таку якісну їжу я не їв ніде. Це і чудовий фруктовий салат з папаї, бананів і ананасів, це смачна молочна каша, мінімум 3-4 варіанти рису кожного разу, з овочами чи різними приправами, при чому чистий рис теж присутній, як білий, так і нешліфований. Це картопля, запечена, піджарена, пюре, це піца, лазанья, якась вермішель з підливкою і спагетті, тушковані, варені та ще казна-які овочі, піджарені хлібці з сиром, помідори, огірки та інші сирі овочі, йогурти, чай, кава і морозиво – у нас такого смачного навіть за союзу не було, напевне тому, що воно тут з того ж буйволиного молока, а навіть самий зачуханий буйвіл дає молоко жирністю 8%, а правильні буйволи і всі 10% - це прямо одразу вершки готові Перший тиждень, тратячи по 4 (чотири) долари в день ми буквально об’їдалися, поки я неймовірним вольовим зусиллям не припинив це неподобство, звівши витрати на їжу до двох з половиною – трьох доларів, а то питання постало, чого ми власне сюди приїхали, не животи ж наїдати
На фото європейська їдальня.



Жінки і чоловіки, до речі, в ашрамі як правило, за винятком жилих корпусів, заходять в приміщення з різних входів, їдальні взагалі поділені на дві частини, одна для леді, інша для „гентс”, тобто джентельменів. Окремо чоловіки і жінки сидять в мундірі. В магазинах, тільки чомусь за винятком овочевого, до обіду час для відвідин жінок, після обіду для чоловіків. І на митниці, коли ми відлітали з Бангалору, черги для чоловіків і жінок були різні І ви знаєте, може європейські борці за свободу і рівноправ’я могли б побачити тут якусь дискримінацію, порушення свобод, але мушу сказати, що в такому підході явно прихована велика мудрість. Наприклад, на Богослужінні чоловіки не п’яляться на жінок і навпаки, а всі зайняті справою, заради якої зібралися – моляться
До речі, життя в Індії значно чистіше в сексуальному відношенні, ніж у нас – я не помітив ніякої не те, що порнографії, але й будь-якої еротики на вулицях міста. Я не дивився їхнього телебачення, але ніде нема реклами з оголеними тілами, ніде нема цілковито розібраних панянок, як у нас. В індусів не прийнято виносити інтимні стосунки на люди. Дрес-код стосовно жінок в Індії строгий – плечі, руки, груди (в сенсі декольте) повинні бути прикритими. Основний одяг жінок – це сарі та пенджабі. Але при цьому всьому індуски виглядають напрочуд жіночними і красивими. Тоді як оголеність нашого жіноцтва на цьому фоні виглядає просто похабністю. Говорю це цілком щиро!
Трохи про життя індусів в фотографіях.







На попередній світлині дуже популярні в Індії кокоси, якими можна втамувати спрагу та голод – кокосовий сік прохолодний, дуже поживний, а м’якіть ситна.



Живуть в Індії не лише індуси. Є тут і наші трохи менші брати, як стверджував Чарльз Дарвін При чому їх тут дуже багато. І поводять вони себе часто не лише сміливо, але й нахабно. Наприклад, якщо просто нести в руках фрукти, вони можуть і спробувати їх у вас відібрати
Ось вони:



Правда, оскільки в ашрамі усе незвичне, мавпи тут теж не з простих, як я помітив. Наприклад, ця явно практикувала медитацію: „Ом Саі Рам... Ом Саі Рам... Ом Саі Рам...” – явно повторяла вона подумки.



Далі буде...

Вау! Красота, екзотика!!! І, взагалі, як Ви це витримали?

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Горват Корнелія Вау! Красота, екзотика!!! І, взагалі, як Ви це витримали?

Було важко, але ми проявили мужність

Продовження.

Ще трохи про різних тварючок.

"Ах, не даєте банана? Тоді я з'їм електричний кабель і ви залишитесь без світла! Ну що, даєте щось смачненьке? Раз, два... "



Усі вікна в ашрамі за решітками, але не тільки металічні прути привертають увагу, але й протимоскітні сітки - вони металічні. Тому що вони не лише протимоскітні, але й протимавпітні Бо ці влізливі створіння цілком можуть влаштувати митний огляд ваших речей. Тому відкривати внутрішні вікна, в яких замість скла сітка дуже не рекомендується, а вже тим більше йдучи з кімнати.





Це корпус, в якому ми жили усі три тижні (з вахтерами ):







Декілька дерев в ашрамі були покриті дивними "плодами".



Які при ближчому знайомстві виявились летючими лисицями (приближено наскільки дозволяв об'єктив, бо вони любили висіти на самих кронах).





Від фауни перейдемо до флори.
Дозріваючі кокоси.



В ашрамі та інших закладах Саі Баби величезна кількість квітів.









та інших красивих рослин, як наприклад це пухнате чудо:



а це його гілки зблизька:



День сьогодні недільний, щось ліньки мені писати враження, тому обмежуся викладанням світлин індійських краєвидів.





вдалині, за річкою, яка тече околицями Путтапарті помітив Хрест, від нього доносилось "Алилуя", але було далеченько і моторікші поблизу не знайшлося, тому що там і як не знаю.



Багато індуських жінок заробляють пранням, тому всі береги ріки завішані різноманітними речами, що сохнуть на сонці.





Там внизу, між деревами рисові поля.









Дуже поширений транспорт - упряжка буйволів.



До речі, на останньому фото можна спостерігати поширену в Індії подвійну суцільну лінію висотою сантиметрів двадцять, яка часто зустрічається на дорогах - дуже ефективний, я би сказав, засіб в боротьбі з виїздом на зустрічну смугу

Далі буде...

Продовження.

Містечко Путтапарті невелике, щось на кшталт нашої Жовкви, напевно. Живуть індуси зовсім не так, як ми. Гірше живуть. А значна частина населення Індії взагалі живе, як наші бомжі. Тобто, житло - це дах з листя пальми, підпертий якимись тичками. Звісно, їм легше, холодніше +15 вночі і +20-25 вдень у них практично не буває. Ну а до +50 влітку вони звикли. Правда. основна причина, здається мені, це лінощі. В Індії практично неможливо померти від голоду. Кокоси, ананаси - тут постійно щось родить, врожай збирається тричі на рік, тільки встигай поливати. Для індусів їжа коштує пару рупій в день. А при різних храмах її взагалі роздають безкоштовно, як прасад, тобто освячену їжу. Наприклад, в Бангалорі, в храмі Крішни я це бачив на свої очі. При виході з храму всім, хто бажав, вручалася мисочка з пальмового листя з рисом. А якщо цього виявиться мало - можна ще раз пройти ці 108 сходинок і на виході знову отримати порцію.
Чесно кажучи, Індія як ілюстрація старого анегдоту, багато хто знає, але все ж нагадаю.
Лежить собі негр під пальмою, розвалився. добре йому. Тут проходить мимо європеєць (американець, не суть важливо). Ну і бачить таке неподобство ліниве. Ну і давай чіплятися до негра:
- Чоловіче, чого ти лежиш без діла, дивися, в тебе над головою кокоси ростуть, заліз би, зірвав, їх же можна продати! На виручені гроші насадив би ще пальм, буде більше врожаю, знову позбираєш, продаш, купиш ще пальм. Потім буде грошей достатньо, наймеш інших людей, вони вже будуть на тебе працювати, збирати кокоси, продавати, а ти будеш собі лежати і в вус не дути.
Той подивився на європейця, та й питає:
- Ну а зараз я що роблю?
Ось так індуси і живуть. Не дивно, що в них стільки просвічених духовно - сів собі під баньяном, лотосом прикинувся і медитуй скільки влізе, ніякої гризоти, що "скоро зима, зима, а грошей нема, нема"

Так виглядає центральна частина Путтапарті:









Вона являє собою фактично суцільний ряд магазинчиків, розрахованих здебільшого на приїжджих. Як тут ведуть торгівлю - це окрема тема. Як і в багатьох країнах азії вас мало не за руки будуть тягнути в свій магазин, але тут це все відбувається без будь-якої агресії, дуже привітно. Почувши ціну, її сміливо можна збивати вдовоє. Бували випадки, коли оцінене в 500 рупій продавалось за 100. Коротше, цікавий процес - покупка в Індії. З другого боку продавці здебільшого щирі і відкриті. Вони можуть вивалити на прилавок перед вами дорогоцінностей на десяток-другий тисяч доларів, і залишивши вас самих, побігти в інший свій магазин за річчю, що вас цікавить. Або кредит. Реальна історія. Ми приглянули одну хорошу річ, але це вже було під кінець нашого перебування в Індії, ну і гроші теж закінчувалися. Так що ви думаєте, продавець (Раджа, людина з великим серцем, привіт тобі з України ),
погодився, щоб ми переслали йому після повернення додому 300 доларів, яких нам забракло. Це практично половину вартості покупки. Як вам такий підхід до бізнесу?

А це індійський шиномонтаж, щоб ви знали.



До речі, як вже зайшла мова про шини, то скажу пару слів про машини і про те, як їздять в Індії
Машини тут здебільшого місцевого виробництва - ТАТА, Махіндра і т.п. Трапляются зовсім "викопні" екземпляри, а є і досить сучасні. Багато джипів, теж індійського виробництва.
Поруч з цим немало японок, наприклад Судзукі. Тут вони носять ім'я Маруті-Судзукі, бо двигуни на них ставлять індуси свої. Основна маса машин дизельні, солярка коштує порядка 5 рупій літр. 1 американський долар = 48 рупій. Тобто, на наші гроші - це менше гривні. Ми замовляли таксі, коли добиралися з Бангалору в Путтапарті, це 160 км, воно обійшлося нам в 1300 рупій, тобто менше 30 доларів.
Іздять в Індії... Тут лівосторонній рух, як в Англії чи Японії. Це основне правило руху. Ще індуси здебільшого зупиняються на червоне світло. У всьому іншому вирішує сигнал, хто голосніше дудить, той проїжджає. Тому сигналять індуси постійно. Іноді навіть їдучи по пустій трасі - просто так, для душі В місті кожен норовить втиснутися перед іншим, не оглядаючись на розмітку, знаки, машини роз'їжджаються в міліметрах. Як при цьому кожної секунди не стається аварія я зрозуміти не зміг. Єдине пояснення - це те, що в індусів є якийсь бог дорожнього руху, який все це тримає під контролем При цьому всьому агресії на дорогах жодної, ніхто не криє матом того, хто його підрізав, трактор може вирішити розвернутися зненацька через чотири смуги, при чому всі машини змушені відгальмуватися в підлогу - думаєте тракториста поб'ють? Ага, зараз! Навіть поганим словом не назвуть!
Ще я не помітив там такого поняття, як понт. Як у нас - я крутий, маю мерседеса, чи якогось там кукурудзера, тому я їду перший, а ти там на таврії сиди і тихо сопи в дві дірки. Ні, в Індії підрізають усі усіх, моторікша впхається перед мерседесом, і це у них нормально, ніхто пальці не гне.

Те, що Путтапарті - містечко, де живе Саі Баба робить його унікальним в Індії. Сатья Саі взяв на себе соціальну місію підняти Індію.



Він відкриває школи, де можуть безкоштовно навчатися індуські діти. В Путтапарті є ліцей, коледж, Університет, до речі, ось його фото:



А це холстел для сеньорів студентів:





Є тут цілий палац спорту. На фото пагода перед ним (сам палац спорту не поміщався мені в об'єктив, тут я пошкодував, що не взяв зі собою ще й щось короткофокусне):



Є стадіон з великою дитячою площадкою:



Є тут також музичний коледж, і навіть планетарій. До студентів Баба відносить дуже уважно, приділяє їм багато часу, але і строго. Розгільдяйства він не допускає.
Окрема тема - це госпіталь. Хто не знає, той обов'язково прийме цю споруду за палац якогось шейха:









Як і всюди, територія дуже доглянута, з великою кількістю красивих клумб.



Так виглядає центральний холл:



В госпіталі, як і всюди в закладах Саі Баби вас радо зустрінуть Севадали, щось типу служби секюріті, але з розширеними функціями, завжди готові вам допомогти, що потрібно підказати. Якщо ви спробуєте зробити щось всупереч правилам, вас зупинять, але надзвичайно ввічливо і м'ягко.



Ага, найголовніше. Лікування там безкоштовне. Для всіх. Отаке.

Ну що ж, і я там був, мед-пиво пив...



Післямова.

Індія - країна потрясна. Своєю глибиною, древньою культурою вона просто вражає. Я вважаю, нам є багато чого повчитися в індусів, як нації. Наприклад, мені тепер точно відомо, чому ми живемо погано Може це не єдина причина, але одна з основних. Ми дуже багато нарікаємо на життя. Наприклад, поверталися ми додому. Літак уже приземлився в Борисполі, чоловік зі 100-150, які летіли цим рейсом, вистроїлись в чотири колєйки на паспортний контроль. Митники працювали швидко, взяв паспорт, звірив з фотографією. глянув по комп'ютеру. чи не числяться за тобою якісь грішки і наступний. Секунд 20 на людину в середньому. Стою я в черзі і чую позад себе друзів киян, які з Парижу вернулися: "Ну от, только прилєтєли домой, сразу очєрєді, нічєго нормально нє могут організовать..." і так далі. В Парижі ми стояли в чергах, при чому довших, ніж у нас, в Індії ми стояли в чергах, усі, німці, французи, американці, голандці, італійці. Всі стояли і спокійно чекали. Нарікань я не чув. І після цього я почав себе постійно ловити за язик, бо це стало нашим другим я - нарікати на те, що нас оточує. Індуси ж відносяться до всього філософськи - основне, це наш внутрішній стан, це шлях до Бога. А те, що коїться довкола - це, як вони кажуть, Майя, суєта. Як вони праві!
Духовність в Індії є. Бог тут виражається зовсім в іншій формі, ніж ми звикли. Тому досвід дуже цікавий. Попри це я зміг оцінити, яким діамантом ми обдаровані. Якщо порівнювати, то тут це як повітря тропічного літа, сповнене сильних, гострих, різноманітних запахів, сповнене неймовірно різноманітних форм життя, а християнство - як високогірне повітря, яке майже ніяк не пахне, але неймовірно чисте і свіже.
Так що, якщо ви теж захочете поїхати в Індію, відмовляти вас я не стану, проїхатись цією країною корисно. Можливо і мені закортить ще раз поїхати туди, але вже знаючи місцеву специфіку, проїхатись більш різноманітним маршрутом, проклавши його через інші цікаві місцини. Хто зна...

Безкоштовне лікування в цьому госпіталі. Нашому знайомому з Голандії, наприклад, відремонтували зуб. Казав, що ніби незле зробили.
А харчування коштує по різному, де дешево, де ні. Я мав на увазі, що є місця, де можна спокійно поїсти і на халяву. Правда їжа буде індійська, не кожен українець виживе після її вживання

На рахунок заздрості не певен Я достатньо наїздився, правда в Індії ще не був. Однак, на мою думку, ціль якась та мусила бути, і мені просто цікаво було її знати, от і все.

Цитата:

Правда їжа буде індійська, не кожен українець виживе після її вживання

Цитата:

Цитата: Оригінальне повідомлення від Ярема П. Правда їжа буде індійська, не кожен українець виживе після її вживання А що ти з того їв? Мені індуська їжа не зовсім припала до смаку. До речі, про ціни. Чи треба було міняти валюту на рупії, чи можна було прямо розраховуватися доларами? Чи казали щось на євро (ходять єврики в них)? Чи англійські фунти далі в них в пошані?

Довелось спробувати трохи індуської їжі, рису з місцевими спеціями, купували їхні булочки з овочевою начинкою - все, на що вони вказували, що воно взагалі не гостре. Як це виглядає. Кусаєш раз, пережовуєш, ковтаєш. Нормально. Кусаєш вдруге, жуєш - ха! а воно таки трохи гостре! Кусаєш втретє - маамммаа! І біжиш шукати, чим би запити При цьому це ще в уявленні туземців не гостра їжа!
Індуська кухня мені теж не особливо подобається, вона чомусь вся якась солодкава, навіть якщо солена. Але попри це деякі страви зовсім нічогенькі. Думаю, якщо довше пожити в цій країні, то звикнеться.

Стосовно валюти. В Індії ходить тільки рупія. Обміняти на рупії долари чи євро можна без проблем в будь-якому канторі. Ми мали зі собою долари, міняли по курсу 47-48 рупійй за один usd. Якщо буде потреба поміняти назад, з рупій на долари чи євро, при виїзді, скоріш за все знадобиться квитанція першого обміну. В мене правда при виїзді залишалось в кишені всього яка сотня, міняти її на два долари було якось ніяково А чи шанують там фунти - не знаю

Ще трошки неземної краси