Форум Рідного Міста

Що спричиняє вже традиційну внутрішню усобицю

Тарас Сорока - 5-3-2010 у 11:23

Чому так сталося?

Розколи, міжусобиці, внутрішні протистояння впродовж тисячі років не давали українцям збудувати сильну державу. На жаль, і тепер відсутність єдності руйнує наші зусилля. Що спричиняє вже традиційну внутрішню усобицю – індивідуалістична психологія українців чи слабкість українських еліт?
Відповіді на ці запитання львівська газета “Експрес” шукала разом з істориками Сергієм Білоконем, Романом Ковалем, Тарасом Чухлібом та Станіславом Кульчицьким.

Р. Коваль: Людина або нація, шукаючи причину своїх нещасть за межами себе, за межами своїх кордонів, ніколи її не знайде. Так, у житті українського народу не бракувало загарбників: татари, поляки, росіяни, німці та інші відігравали негативну роль в історії України. Але причина таких реалій не тільки в їхній силі, а й у наших слабкостях. Біда й у тому, що ми ніколи не прагнемо з’ясувати, чим зумовлені наші невдачі, та ще не хочемо визнати власних помилок. А за таких умов вони повторюватимуться. І далі матимемо негативний результат. От, скажімо, якщо на позаминулих виборах Москва нахабно втручалася в наше внутрішнє життя, намагалася сформувати громадську думку проти українського кандидата, то на цих виборах її вплив не був такий явний. У тому, що московська п’ята колона на чолі зі своїм лідером офіційно прийшла до влади в Україні, провина не чия-небудь, а наша, насамперед українських націоналістів і демократів.

С. Білокінь: Ми часто нарікаємо самі на себе. Дехто навіть каже: “Мабуть, дерево наше таке плохе”. Але це не так. Бо мало хто знає, що під землею із залученням спеціальних землерийних машин підрубують коріння цього дерева, і нищиться все українське. Отже, нарікати треба не на менталітет і не на рівень освіти. Говорити треба про конкретних людей, конкретні ситуації та конкретні причини. Перекладати провину на всіх українців не варто.

С. Кульчицький: Чвари завжди були і будуть. Так само, як і союзи. Тобто створюватимуться спілки і домовленості між тими, хто вважає, що спільними зусиллями можна щось зробити. Біда в тому, що наша політична еліта недосконала. Чому за весь період незалежності України, чому за ті п’ять років після Помаранчевої революції миру у владі так і не вдалося досягти?

Р. Коваль: Нинішні протистояння в Україні спричинені амбіціями політичних лідерів та інтересами наших сусідів, які зацікавлені в політичній нестабільності в Україні. Чому ми програли ці вибори? Тому, що Віктор Ющенко поставив свою особисту антипатію до Юлії Тимошенко понад національні інтереси, і фактично приєднався до команди того, проти кого виступив Майдан 5 років тому. Людина, яка постійно говорила “моя нація”, “мій народ”, яка демонструвала, що мислить національними категоріями, врешті-решт зійшла на банальний шлях ворожнечі зі своїми колишніми соратниками…
За десятиліття так званої радянської влади, насправді диктатури чужинців, Москва винищила мільйони українців та заселила в українські хати мільйони росіян. Мільйони українців нащадків по собі не залишили, а чужинці дали щедре потомство. І ось тепер нащадки окупантів обирають собі президента. Не за його програму голосують вони, не за розумові здібності, а за те, що він пообіцяв запровадити російську мову як державну – нащадки окупантів бажають комфортно почуватися на завойованих територіях, хочуть залишитися в соціокультурному російському полі.

М. Білокінь: Справді, Голодомор у радянську епоху не минув безслідно. Це відклалося на нашому генетичному коді. Зіпсовано наш генетичний фонд. Якщо хтось, незважаючи на це, каже про якісь дефекти нашої ментальності, то це чистісінький расизм. Ми – велика, міцна і мудра нація. Але ті історичні проблеми, які ми мали протягом тисячі літ своєї історії, вилазять нам боком у конкретних випадках. Тож треба думати, як бути, гуртуватися, вистоювати проти викликів сьогодення.

Р. Коваль: Інші нації вирішили свої національні проблеми, тож і займаються політикою. Їхні конфлікти не мають апокаліптичних наслідків. У нас же не політика, у нас триває Національно-визвольна боротьба. Це підтверджує те, що на території, де проживає український народ, сьогодні найзаможніші люди – іншої національності, тієї, що раніше становила більшість у керівництві ЧК, ҐПУ та НКВД. Завдяки чужоземній олігархії утримуються “українські” телеканали, виходять у світ сотні проросійських газет та журналів, які й формують настрої електорату, що потім за них голосує. Якщо наші надра, наші гроші належать нащадкам окупантів, значить, ми не визволились.
Мир може бути лише на наших умовах. Усі заклики до миру, коли ворог керує в нашій державі, це капітулянські, антинаціональні заклики. Ми не маємо права жити в мирі, якщо лишаємося паріями на своїй землі. Якщо ти на своїй землі парій і закликаєш до миру, значить ти раб. Ми мусимо стати панами на своїй землі і зберегти буття нашої нації.

Т. Чухліб: Треба мати опертя на власну історію. Так роблять у всіх країнах світу. У Німеччині в кожному маленькому містечку видають історичний журнал. А в нас на всю 46-мільйонну країну їх два-три виходить. Шанують свою історію і поляки, і росіяни. Нам треба брати з них приклад. Бо, не знаючи свого минулого, не збудуємо майбутнього.

Наталія ВАСЮНЕЦЬ, кореспондент газети “Експрес”
http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=433

Іван Андрєєв - 15-3-2010 у 01:14

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Тарас Сорока

Р.Коваль: ...За десятиліття так званої радянської влади, насправді диктатури чужинців, Москва винищила мільйони українців та заселила в українські хати мільйони росіян. Мільйони українців нащадків по собі не залишили, а чужинці дали щедре потомство. І ось тепер нащадки окупантів обирають собі президента. Не за його програму голосують вони, не за розумові здібності, а за те, що він пообіцяв запровадити російську мову як державну – нащадки окупантів бажають комфортно почуватися на завойованих територіях, хочуть залишитися в соціокультурному російському полі.



Що тепер? Панове історики пропонують їм сказати, що їхні батьки були окупантами, а вони за це нехай або не висовуються зі своїми "правами нацмєньшинств", або нехай пакують валізи??? Чи може треба позбавити їх можливості приймати участь у виборчому процесі?
Згідно з Конституцією, всі громадяни України мають рівні права та обов’язки, незалежно від віку, статі, віросповідання та національної належності. І крапка!!!

romano - 15-3-2010 у 11:01

Згідно з тієюж Конституцією єдиною державною мовою є українська мова. І крапка.
І взагалі, історики нічого тут вам не пропонували. Ішов аналіз причин ситуації, що склалася. Ви можете щось заперечити, з того, що було сказано?

Іван Андрєєв - 15-3-2010 у 20:42

Цитата:
від romano
Згідно з тієюж Конституцією єдиною державною мовою є українська мова. І крапка.

Я згоден з усім, що написано в нашій Конституції. Державна мова – українська і крапка.
Цитата:
від romano
І взагалі, історики нічого тут вам не пропонували. Ішов аналіз причин ситуації, що склалася.

Перечитайте уважно ось цей абзац:
Цитата:
Р. Коваль: …на території, де проживає український народ, сьогодні найзаможніші люди – іншої національності, тієї, що раніше становила більшість у керівництві ЧК, ҐПУ та НКВД. Завдяки чужоземній олігархії утримуються “українські” телеканали, виходять у світ сотні проросійських газет та журналів, які й формують настрої електорату, що потім за них голосує. Якщо наші надра, наші гроші належать нащадкам окупантів, значить, ми не визволились.

А це уривок з Mein Kampf Адольфа Гітлера (привожу чисто для порівняння):
Цитата:
А.Гітлер: Повсюди в моїй країні євреї. Найбагатші люди – євреї, всі автори соціал-демократичних творів – євреї, одні євреї. Кого не візьмеш – депутатів рейхстагу, секретарів профсоюзів, голів місцевих організацій, вуличних агітаторів – всі євреї. Куди не глянь – всюди та ж огидна для німця картина.


Продовжу цитувати Р. Коваля:
Цитата:
Р. Коваль: …Мир може бути лише на наших умовах. Усі заклики до миру, коли ворог керує в нашій державі, це капітулянські, антинаціональні заклики. Ми не маємо права жити в мирі, якщо лишаємося паріями на своїй землі. Якщо ти на своїй землі парій і закликаєш до миру, значить ти раб. Ми мусимо стати панами на своїй землі і зберегти буття нашої нації.

Це взагалі поганенько так завуальований заклик до боротьби.
А не подобається мені це все, бо я не хочу, щоб моя країна повторювала огидні помилки інших. Не забувайте історію.

romano - 16-3-2010 у 12:14

Іван ФРАНКО

СУПОКІЙ

Супокій — святеє діло
В супокійнії часи,
Та сли в час війни та бою
Ти зовеш до супокою —
Зрадник або трус єси.

Бо коли народи в згоді
Враз працюють, щоб природі
Вирвать тайну не одну,
В тьму життя влить світла досить, —
Горе тому, хто підносить
Самовільную війну.

Та коли в робучу пору
В нашу хату і комору
Закрадаєсь лиходій,
Щоб здобуток наш розкрасти,
Ще й на нас кайдани вкласти, —
Чи й тоді святий спокій?..

15 іюля 1883

Не забувайте, що зараз не 1883рік, і крім збройного втрогнення тепер існує купа інших способів поневолення: важелями економічними, культурними, політичними.
Тому не бачу нічого сторашного в заклику до боротьби. Вона теж може відбуватися цивілізованими методами. Ніхто ж в цій статі не закликав бити чи різати когось.
А от, до речі, сучасний стан українсько мови (і культури взагалі) є досить невтішним власне завдяки "биттю і різні" (маю на увазі під цим репресії і розстріли і заслання інтелігенції, голодомор селян, акцї "Вісла" і т.д.)

Іван Андрєєв - 16-3-2010 у 17:43

Скажу простіше. Я ненавиджу націоналізм. А ще більше мені не подобається, коли дехто плутає націоналізм з патріотизмом. Вважаю, що треба бути патріотом своєї країни, а не своєї нації.
І до супокою я не призиваю, я призиваю до боротьби з націоналізмом! Бо Україна - то багатонаціональна країна (дивіться дані з останнього перепису населення). І наших громадян, до якої б національності вони не належали, ні в який спосіб (економічно, культурно, політично і таке інше) принижувати неможна.
Вам би було приємно, якби у Канаді до наших мігрантів, що виїхали на початку ХХ ст. відносилися б як до народу другого сорту? Мабуть ні. Але там з цим, слава Богу, все на висоті, і ставлення до всіх націй - толерантне, бо Канада – це цивілізована, культурна країна, до якої нам, нажаль, ще треба еволюціонувати.

romano - 17-3-2010 у 09:53
Цитата:

Скажу простіше. Я ненавиджу націоналізм. А ще більше мені не подобається, коли дехто плутає націоналізм з патріотизмом.


Вже десь хтось цитував вікіпедію, я повторю:
В своей основе национализм проповедует верность и преданность своей нации, политическую независимость и работу на благо собственного народа, объединение национального самосознания для практической защиты условий жизни нации, её территории проживания, экономических ресурсов и духовных ценностей[2]. Он опирается на национальное чувство, которое родственно патриотизму.

А от ви явно плутаєте націоналізм з шовінізмом, типові сов'єцькі штампи. Ще скажіть "український БУЖУАЗНИЙ націоналізм" для повноти картини.

Відносно Канади - ну це взагалі ситуація не до порівняння. Навіть не буду заглиблюватись. Та й не так там вже і радісно все теж - в Квебеку 50% населення виступає за відокремлення від Канади. І в них єдина офіційна мова - фрацузька, і великої толерантності до англійскої нема.

І на останок - ця дискусія починає нагадувати перепалку в коментах УП. Так що з мене досить. Краще я в іншій гілці з вами на тему електромереж поспілкуюсь.

Іван Андрєєв - 17-3-2010 у 12:25

Добре, дискусію закрито. Мене було виховано в демократичних традиціях, тому я навчився поважати кожну думку, навіть якщо я зовсім її не розділяю.
І штампи в мене не совкові, а сучасні. Бо деякі мої знайомі, з якими ми часто дискутуємо на цю ж тему, дуже вже задовбали мене питанням: "Чому ти не гордий свєю національністю? Ти ж Українець! То ВЕЛИКА НАЦІЯ!" На це я відповідаю дуже просто: я горджуся тими речами, в яких є моя заслуга.

Андрій Пелещишин - 17-3-2010 у 12:49

Питання цікаве, але на жаль, воно завжди зводиться до обговорення конкретних історичних персоналій та подій, які самі по собі деформують ці поняття.

От я наприклад, розумію твердження "я горджуся тими речами, в яких є моя заслуга". Воно мені близьке по духу.
З другого боку, щоби мати якісь заслуги в чомусь, до того "чогось" потрібно відчувати якісь почуття - потяг, любов, солідарність. Поясню на прикладі - щоби я міг гордитися своїми дітьми, я повинен на них попрацювати (хоча би в плані виховання). Але щоби працювати - в мене є почуття. В даному випадку батьківське.
Тобто спочатку почуття - а потім дії.
То чому в цьому контексті не може бути саме "національного" почуття? Мені подобаються і я відчуваю спільність з людьми моєї нації і етносу, мені подобається культура цього етносу, його мова і мистецтво (я думаю, в цьому нічого поганого нема?). То чому я не можу робити щось для цих людей? І чому якщо я це зроблю я не можу саме цим гордитися?
І чому це не може називатися націоналізмом?
Аналогічно і з державою. Тільки тут об'єкт почутів не етнос, не нація, а саме держава. Якщо мати бажання, то до почуття роблення блага державі (саме державі, як системі управління, "насильства" (с)Маркс ) також можна мати багато претензій. Бо держава зазвичай (особливо наша) дуже далека від ідеальної, і часто заслуговує навіть ненависті. Та й люблячи і працюючи (воюючи, захищачи) во ім'я своєї держави, ми неминуче робимо комусь шкоду та притиски.
Тобто "патріотизм" і "націоналізм" для мене стоять на одному щаблі моральності.

Можна звичайно говорити про роботу і почуття для "просто людей". Тоді це або абстрактний загальнолюдський гуманізм або якась "народовольність", яка не далеко втекла від патріотизму чи націоналізму.

Навіть гуманізм - це питання неочевидне. Бо гуманізм закликає працювати во ім'я людини. "Взяти милостиню від природи" - ось вінець гуманізму. У нас на Форумі була свого часу жвава дискусія між гуманістами та прихильниками прав бездомних тварин. Гуманісти виглядали дуже жорстокими, їх можна було і ненавидіти.

Тому усі розмови "націоналізм - погано, патріотизм добре" в мене викликають скепсис. В них ніколи не буде знайдено істини, бо вона є суб'єктивною.

Іван Андрєєв - 17-3-2010 у 18:53

Знаєте, пане Андрію, перечитав ще раз геть усю дискусію і прийшов до висновку, що ваші аргументи наймудріші… Особливо вразило ось це:
Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Пелещишин
Тому усі розмови "націоналізм - погано, патріотизм добре" в мене викликають скепсис. В них ніколи не буде знайдено істини, бо вона є суб'єктивною.