Vlad sirotenko - 20-10-2010 у 20:32
ВІНОК ПРОЩАЛЬНИЙ «БАТЬКІВЩИНІ»
Наближаються місцеві вибори. У Львові, вперше за останні 10 років «Батьківщина» не
йде на вибори. Замість її кандидатів буде балотуватись збірна команда шахраїв
набрана перевертнем Іваном Деньковичем, родичем колишнього зама Тимошенко по
кадрам, а до цього колишнього зама по кадрам Лазаренко, а до цього колишнього
першого секретаря І-Франківського міськкому КПУ Федорчука.
У політичному житті Львова партія «Батьківщина» вмерла, як вмерла вже колись
«Громада». То ж дозвольте розповісти історію цієї партії. Адже серед засновників
«Батьківщини» був мій батько, а я сам став членом «Батьківщини», коли вона на
Львівщині не налічувала і десятка членів…
У грудні 1992 голова Комітету з роздержавлення і демонополізації виробництва
Дніпропетровської облдержадміністрації, колишній викладач марксизму-ленінізму
Дніпропетровського університету. Олександр Турчинов створив громадське
об’єднання «Громада», яке нібито повинно було відродити «Громаду», 60-тих років 19
сторіччя Шевченка, Куліша і Драгоманова ( це Марсельєза Громади вірш «Ще не вмерли
України» стала нашим Гімном). Він користувався підтримкою представника
Президента у Дніпропетровщині Павла Івановича Лазаренко, з яким його познайомив
колишній комсомольський шеф, а тепер голова правління створеного ним
Українського відділення Російського «Приватбанку» Сергій Тигіпко. Коли ж у 1994
Лазаренко очолив владу Дніпропетровщини, до «Громади» приєднались дрібні
об’єднання правого політичного сектору, адже створений західноукраїнськими
комуністами «РУХ за перебудову»(потім , просто, РУХ) на Сході не користувався
популярністю. От саме тоді, в січні 1995 Дніпропетровські об’єднання комуністів,
соціалістів та інших лівих об’єднались в лівий «Союз миролюбних сил
«Батьківщина», головною метою якого була боротьба з націоналізмом. Головою
організації обрали одного з творців радянської «Сатани», академіка, ректора
Дніпропетровського університету Володимира Федоровича Пріснякова. У грудні 1995
«Батьківщина» була зареєстрована, а вже в 1996на неї почались репресії. Не
продовжили контракт з ректором і викладачами університету, які були серед
засновників «Батьківщини». Мій батько, професор кафедри історії університету,
всесвітньо відомий медієвіст. Був викинутий у 1996 на 70-гривневу пенсію. Така ж доля
чекала його побратимів, членів «Батьківщини» з других вузів. Батько вимушений був
прийняти запрошення з Армавірського Держпедуніверситету і переїхав до Росії. Те
ж саме вимушені були зробити і інші викладачі. Так актив «Батьківщини» було
знищено і вона замовкла на довгі роки, поки на літній конференції 1999 її не
відновив і не очолив колишній секретар Дніпропетровського обкому КПУ Віктор
Драченко. На конференцs]ии було вирішено перетворити громадське об’єднання у
партію і провести у грудні її установчий з’їзд. Тим же літом перший замісник
голови «Громади» Павла Лазаренко спочатку розіслав всім організаціям «Громади»
наказ від імені Лазаренко(який і сном і духом про це не відав) голосувати проти
Симоненка за Кучму. А через місяць після цього надіслав у первинні організації
«громади» лист про її саморозпуск, хоч таке рішення повинен приймати з’їзд а не
замісник голови партії. Майже вся Політрада правої «Громади» терміново
вступила в «Батьківщину» і коли в грудні 1999 провели її установчий з’їзд, Драченко
заявив про самовідвід і головою партії обрали колишню Голову тіньового Кабміну
Громади Юлю Тимошенко, а її замом по кадрам став колишній зам.по кадрам Лазаренка
– Федорчук. Так з ним розплатились за зраду і знищення «Громади». Якщо «Громада»
йшла на вибори під гаслом «Геть Кучму», то «Батьківщина» обрала союз з владою
заради реформ.
Я це розповідаю не з пліток. З 1989 я був членом Конституційно-демократичної
партії, програма якої була розроблена Академіком Сахаровим. Та коли керівництво
партії у 1994 підтримало на Президентських виборах Кучму, а член Політради професор
Гриньов навіть написав для нього передвиборчу програму, я скликав конференцію
ЛОО і ЛМО і на них ми прийняли рішення про саморозпуск ЛОО та ЛМО
Конституційно-демократичної партії. То ж, коли в 1997 у Львові була заснована
«Громада», то я вступив до неї. За два з половиною роки, що я був у ЛОО Громади,
змінилось три керівника – Іванюта, Пахолюк Слобода. Кожного попереднього голову
знімали не ми, а Федорчук.
Та от у 1999 Конституційний суд визнав другий термін президентства кучми першим і
він знову пішов на вибори, провівши голову Громади Павла Лазаренко на літак до
американської тюрми. По телефонограмі Федорчука був скликаний актив Громади і
від імені Лазаренко(який в своїй комфортабельній буцегарні і слухом і духом про
це не відав) було зачитано наказ голосувати не за Симоненка, а за Кучму. Взагалі то,
ніхто з Громадівців і так не збирався голосувати за Симоненка, але голосувати за
головного ворога «Громади» Кучму, це вже було занадто! Люди підходили до столу й
кидали свої партквитки. А потім прийшло повідомлення від Федорчука про
саморозпуск «Громади». Я в цей раз як раз по завданню сусіда – редактора «Вільної
України» Євгена Шевціва брав інтерв’ю у голови бюджетного комітету ВРУ Юлі
Тимошенко, заодно передав їй і свої думки про розвиток агросектору України. Саме
від її помічника Шаго я й дізнався про те, що актив «Громади» перейшов до
«Батьківщини» і що у Львові офіс Батьківщини знаходиться на заводі «Ремо», де
Голова ЛОО працює комерційним директором. Так я познайомився з Олександром
Білоусом і тут же подав йому заяву про вступ в «Батьківщину». Він запропонував
мені взяти участь в установчому з’їзді, але їхати у Київ треба було за свій
рахунок. Міжвузівський агроконсорціум, заснований нами при Агроуніверситеті
збанкрутував після ліквідації основних замовників – колгоспів та радгоспів. Від
фермерів моєму неприбутковому агро-інжінірінговому науково-технічному центру
Агроінтех гроші за виконані роботи не поступали, то ж на виїзд до Києва у мене
коштів не було. Поїхало 7 чоловік на чолі з Білоусом. Партію було створено і з
січня 2000 нам навіть прийшли партквитки. От тільки ми вже не проти Кучми виступали,
а за перебудову господарки. Я, як і в Громаді відповідав за зв’язок з іншими
партіями. Виступав на мітингах.(На фото я між Головою «Батьківщини» Біловусом та
головою «Молодої Батьківщини» -Шмигельським. Майже одночасно з ЛОО утворилась
незалежна міська організація «Батьківщини» на чолі з головою об’єднання
помічників депутатів Анатолієм Забарило. Білоус мотався по районам і довів
численність ЛОО майже до 9000. Забарило не їздив, та численність ЛМО досягла біля
12000. Та в 2001 році, задля «підвищення авторитету партії на місцях», головами
обласних організацій керівництво вирішило поставити нардепуків. Терміново для
цього перевели з ПОРП у Батьківщину професора Ромовську, тещу Забарило. Та ЛОО
блискуче програли вибори 2002, зате мером став рекомендований ЛМО Буняк, який і
забрав Забарило у мерію. На його місце по рекомендації Федорчука обрали депутата
міськради, директора школи №18 Івана Деньковича, якого тут же прийняли в партію. На
жаль, у бюро ЛОО після програшу виборів почались чвари і звинувачення Ромовської
у всіх смертних гріхах. Вона не витримала і подала заяву про відставку. На її місце
Федорчук перевів Івана Деньковича. На місце Деньковича у ЛМО ми одноголосно
обрали красуню-розумницю Мілю Подляшецьку, голову найбойовішої районної
організації. Обрали, не чекаючи рекомендації Федорчука. Ясно, що і у нього, і у
Деньковича були інші плани на цю посаду. Тим часом Буняк віддав «Батьківщині» під
офіс приміщення колишньої контори М’ясоторгу в самому центрі міста по вул. Івана
Франко. Якщо раніше у обласної і міської організацій «Батьківщини» були різні
приміщення( у ЛОО трикімнатна спочатку по вул. Стефаника , а потім по
Нечуй-Левицького) то тепер вони обидві зайняли приміщення по вул. Івана Франка.
Денькович рідко виїжджав до районів, хіба що у батьківську Турку. Всю роботу там
здійснювали районні голови, обрані ще Бвлоусом. Та поступово, на обласних
конференціях ці голови були замінені на вірних Деньковичу. А потім настав час
Президентських виборів 2004. Настав час Майдану. Мілечку Подляшецьку ( вона мені у
дочки годиться, тому не можу її звати Емілею Володимирівною) зробили
координатором дій з іншими партіями і вона поїхала на Майдан, організовувати
разом з Парубієм побут. Домовилась з Кирпою про виділення потягів. Одним з таких
потягів на Майдан виїхав і мій син, який був там з Мілею від початку, до перемоги
Майдану. Вони чесно мерзли, відстоюючи перемогу Ющенка та Юлі. Денькович в цей час,
на всякий випадок повернувся до школи, на тиждень з’їздивши до рідних у Турку.
Поки Міля і активісти воювали на Майдані, Денькович провів кілка розширених
засідань Політради і замінив склад бюро ЛОО і ЛМО на своїх «людей». Коли ж Міля
переможницею повернулась з Майдану, її чекало два удари. Помер батько. Коли ж вона
була на похоронах, скликали позачергове об’єднане бюро ЛОО і ЛМО, на якому
виключили її з партії. Справа в тому, що невдоволені напливом у партію
перекинчиків з СДПУ(о) та НДП , Майданівці з Одеси, Дніпропетровська, Донецька та
Львова поїхали в Київ і влаштували демонстрацію під вікнами Юлиного Кабміну з
вимогою до Юлі очистити партію від перекинчиків. У відповідь Юля дала вирішила
звільнитись від тих, хто привів її до влади, а значить, міг у неї ту владу і
відібрати. То ж коли Міля , яка через смерть батька, ніякого відношення до тієї
демонстрації під Кабміном не мала, поїхала до Юлі, та її не прийняла. Вслід за
Мілею були виключені з партії і всі ветерани-активісти та Майданівці. Їх місце
зайняли перекинчики з партій влади. Мене виключили у травні 2005. За виключення
голосували члени бюро, які стали ними і членами партії у 2005, після перемоги
Майдану. Голова Галицького бюро Тарас Вовк говорив за мене, що я думаю і яку мету
маю. А Людмила Козак заявила, що перебуваючи в партії я можу виносити сміття з
хати, поза неї буду нейтралізований. Що ж партія очистилась. Стала зовсім іншою.
Стала «Білим братством». На місце Мілі Федорчук з Деньковичем "обрали"
Лозинського, якого вичистили з мерії з-за підозри у корупції. Я не знаю, як тепер
живе «Батьківщина». В останнє опублікував про неї нарис «Бізнес-партія з вулиці
панормальних явищ» і забув про неї. Я позапартійний вільний журналіст, власкор
тижневиків «Технічна газета»(Луганськ» та «Cascad»(Балтімора) і онлайн-видань
«Інтерліт»(Мінськ), «Русский переплёт»(Москва), «Хроно»(Петербург), «Россия в
Красках»(Ієрусалим).
Нині ж нагадала старе програма «Доміно» у «Zik» 10.10.10, на якій одночасно були
Мілечка Подляшецька. Іван Денькович та Іван Стецькович. Той самий Стецьвович,
якого ми прийняли на конференції в члени Батьківщини за те, що він розшукав адресу
офісу по Інтернету, тут же був запрошений, а не делегований на конференцію, тут же
прийнятий в партію і тут же рекомендований Денговичем у Політраду. На передачі
вони ледь не поскублись,під зневажливу посмішку Мілі, яка добре пам’ятала. Як
«чесний» Стецькович не пускав її осінню 2005 на фестини біля ТуроджуПідкаменю, які
проводились під патронатом правих партій, у тому числі і «Батьківщини», яка на той
час з лівої стала правою.
Зараз у Львові на вибори йде «Деньківщина» замість «Батьківщини». Адже
Деньковича давно вджже виключили з партії за зраду. Та він львівським
заврич-судом заборонив проведення конференцій, то ж конференції, проведені
навіть за участю Тимошенко, виявились нелегітимними ( хто їй заважав дати нашим
«чесним» суддям пару мільйонів і відмінити заборону проведення конференцій?), як
нелегітимним виявилось і обрання головою ЛОО Романа Ілика. Те ж саме сталось і з
Київською, Одеською та іншими парторганізаціями, де сама Юля санкцію вала у 2005
виключення з партії Майданівців і заміну їх перекинчиками. Тепер ці перекинчики
знову перекинулись до партії влади.
Колись Юля з першим секретарем Івано Франківського міськкому КПУ Ярославом
Федорчуком поховала Громаду, а с серетарем Дніпропетровського міськкому
Віктором Драченко перетворила лівий «Союз миролюбних сил «Батьківщина» у партію,
то праву, то лівоцентристську, то взагалі ніяку. Тепер і цю партію у судовому
порядку можуть відібрати у неї клони, створення яких вона сама санкціювала у 2005.
То ж кладу прощавальний вінок «Батьківщині», створеній Героєм соціалістичної
праці, одним з творців могутньої «Сатани», ректором Дніпропетровського
університету, академіком Володимиром Федоровичем Пресняковим, вкраденої
перекинчиками – комуністами колишнім секретарем з пропаганди та ідеології
Дніпропетровського обкому ВЛКСМУ Олександром Турчиновим, та колишніми
секретарями міськкомів КПУ Федорчуком і Драченко.
Ту «Батьківщину» мого батька я завжди буду згадувати незлим тихим словом, як
згадував і батько у далекому Армавірі, де і помер почесним громадянином міста,
полковником Російської Армії ( за те, що колись врятував від Сибіру Карела
Войтиллу і його друзів-семінаристів, батько так і залишився майором. По
представленню воєнних років особисто Путін надав йому звання підполковника, а
потім полковника Російської армії)
Володимир Сиротенко(Вербицький)
Правнук автора «Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам браття молодії
усміхнеться доля»