Цей театр такий вже 70 роківDmy - 25-9-2012 у 02:30
Гм...
Сиджу і мозок собі висаджую: яке морозиво гарячіше? Чи те, що київський театр
російської драми називається йменням Українки (а його генеральним директором і
головним режисером є Міхайло Ієрухімовіч Рєзніковіч - це так, до купи)?
Або те, що люди лише зараз вперше дізналися про існування цього, здається, другого
за потужністю в Україні театру - театру, в якому в різні часи на постійній чи
сесійній основі грали, напр., Ада Роговцева, Кирил Лавров і його батько, Олег
Борисов і Павло Луспекаєв, незрівняна Любов Добржанська, врешті?Рост - 25-9-2012 у 10:06
Або те, що люди лише зараз вперше дізналися про існування цього, здається, другого
за потужністю в Україні театру - театру, в якому в різні часи на постійній чи
сесійній основі грали, напр., Ада Роговцева, Кирил Лавров і його батько, Олег
Борисов і Павло Луспекаєв, незрівняна Любов Добржанська, врешті?
Раз пішла така пиятика, цікавіше інше. Ми кожен день користуємось десятками,
сотнями, тисячами речей, які придумали талановиті, іноді геніальні науковці,
інженери... Що ми знаємо про них? Чи можемо назвати хоча би половину імен авторів
винаходів, що оточують нас в нашій квартирі? Чи це не висаджування мозку?
Зате незнання про якогось актора, співака, про існування театру - це
прирівнюється до ... підставте самі, до чого.
Ні разу не недооцінюю роль талановитого актора чи співака, але і не треба цю роль
перебільшувати на фоні інших.Dmy - 25-9-2012 у 15:15
Ну чому? Про когось знаємо, про когось ні. Але чому ми мусимо знати не менше 50% імен
авторів винаходів? Ми іх і не запам'ятаємо навіть. Йшлося то не про десятки, сотні,
тисячі театрів, а всього про один, приблизно другий в Україні.
Але я - без єхидства. Зрозуміло, що кожен чогось обов'язково не знає, і не має
списку, який мусять знати всі. Просто, здивувало, що таке трапилося саме з театром
ім. Л. Українки - він, крім власне театральності, встиг і скандально "прославитися"
після Помаранчової революції, коли Оксана Білозір акі фурія почала мести всіх
незгідних, зокрема, директора студії Довженка і головрежа Російської драми. Там
була тривала судова і позасудова тяганина, протести, наїзди, угрупування і
формування. По-моєму, тоді про театр дізналися навіть ті, кому взагалі все
мистецтво по фіолетовому боку.сумна - 25-9-2012 у 21:33
Ну і як не згадати приму цього театру -- мадам Табачник, сиріч Тетяну Назарову.
Це я так просто... безвідносно. :-) Dmy - 26-9-2012 у 00:22
Та ні, чому "безвідносно"? Бачите, який модний театр: не те, так інше - суцільні
інформприводи. Як його не знати?Андрій Пелещишин - 26-9-2012 у 07:42
Здається з суспільним значенням цього, справді знаменитого театру, розібралися.
Але питання про те, чому театр російської драми назвали в честь Лесі Українки не
зовсім очевидне. Називали у глибокі сталінські часи, якщо вірити вікіпедії
, сумна - 26-9-2012 у 09:18
Здається з суспільним значенням цього, справді знаменитого театру, розібралися.
Але питання про те, чому театр російської драми назвали в честь Лесі Українки не
зовсім очевидне. Називали у глибокі сталінські часи, якщо вірити вікіпедії
,
Ну, мабуть навіть у сталінські часи знаходились діячі з глибоко "оксюморонним"
мисленням на грунті дружби народів. :-) А потім рука не піднялася перейменувати.
Хоча бути поставленою на сцені театру свого імені Лесі Українці, я так розумію,
ніяк не світить.
Зрештою, Лесі Українці загалом не щастить з втіленням на сцені. Рівно ж як і з
публікацією академічного видання творів, і з літературознавчими дослідженнями. А
там такі неорані перелоги... Дуже раджу книгу Оксани Забужко "Notre Dame d'Ukraine: Українка
в конфлікті міфологій". Леся Українка -- найвизначніша жінка у нашій історії, а те,
що подосліджувало радянське "лесезнавство", далеке від справжнього прочитання.
Тож нехай Лесі Українки буде якомога більше, навіть в такій якості -- пустого знаку
на вивісці театру, який їй глибоко чужий. Dmy - 26-9-2012 у 18:18
питання про те, чому театр російської драми назвали в честь Лесі Українки не
зовсім очевидне. Називали у глибокі сталінські часи, якщо вірити вікіпедії
Гадаю, можна знайти і просте пояснення, без оксюморону.
1. Комуністична Москва завжди намагалася демонструвати політику "турботи та
розвитку" національних провінцій: на різноманітних фестивалях мистецтв
обов'язково було до балди пісень і танців кого-тільки-душа-забажає: обов'язково
представників всіх республік, багатьох автономій, аж до областей. У спортивні
збірні за можливості вводили й узбека, і чеченця, й естонця - але по 1 шт.
Звичайно, що все це поєднувалося (хоч і не афішувалося) з ретельно продуманою
політикою уніфікації та вирощування "совєцького чєловєка". Але зовні...
Тому і театрам (і площам, і містам) намагалися давати імена "мєстних".
2. Водночас, всі видатні мистці минулого партійною пропагандою ретельно
позиціонувалися, насамперед, не як національні, а як пролетарсько-селянські. В
першу чергу розкручувалися твори, в яких оспівувалася боротьба народу проти
гнобителів (а в кого таких творів не знаходили, тих просто "забували"). У Шевченка,
Франка чи Лесі таких творів вистачає, тому вони цілком вписувалися в рамки.
3. У сталінські (та й пізніші) часи в Києві було мало театрів, це вони наприкінці 80-х
плодитися почали. Бо товариш Сталін так і вважав, що треба небагато (аби зручно
керувати), але якісно, тобто у відповідності до генеральної лінії. А кінофільмів
народу потрібно було взагалі 1 на рік. А навіщо більше? Хай цей як слід
роздивляться, обговорять на зібраннях, правильно тему-ідею виділять.
Тому цілком логічно, що 2 київські театри (української - національної, та
російської - міжнаціональної драми - все як положено) отримали імена 2 із 3 "лиць"
"української народно-соціалістичної культури 19 століття": Шевченка, Франка та
Лесі Українки. Чому Франко та Леся? Важко сказати. Можливо, Тараса Григоровича
було на той час вже добряче "зайорзано". В будь-якому випадку, суперечностей у цих
рішеннях по назвах із політикою партії, якихось відхилень від "курсу на світле
майбутнє, прийнятого черговими з'їздами КПРС і КПУ" я не вбачаю.
Хоча зараз поєднання звучить дико, згоден.Dmy - 26-9-2012 у 18:25
Хоча бути поставленою на сцені театру свого імені Лесі Українці, я так розумію,
ніяк не світить...
Тож нехай Лесі Українки буде якомога більше, навіть в такій якості -- пустого знаку
на вивісці театру, який їй глибоко чужий.
Не все так смурно.
Те, що театр називається російської драми, ще не означає, що він не ставить нічого
іншого. Це видно хоча би з афіші, на яку тут Соломія лінку кидала.
І було, було!
Сам(!) Михайло Резникович свого часу вже
"заплямував собі сорочку", особисто поставивши "Камінного господаря".сумна - 26-9-2012 у 22:18
Було... :-)
"В плену страстей (Каменный властелин)". Таки ж не зовсім "те". :-) Андрій Пелещишин - 27-9-2012 у 20:59
Мені згадалося, що в кінці Союзу тема назви театру використовувалася
націонал-демократами у контексті "Дивіться, вони у нас і Лесю Українку хочуть
забрати"