Тарас Сорока - 20-3-2009 у 21:09
На сайті гумору "Смішного!"
http://humour.ukrlife.org/
нова сатира
Євген ДУДАР
ЧУМА В УКРАЇНІ
Замість фейлетону
“Комсомольская правда в Украине” зробила світове відкриття: “Вот мы удивляемся,
почему современные дети так рано приобретают всевозможные вредные привычки. А
причина, оказывается, лежит на поверхности! Не надо далеко ходить: в учебнике по
украинской литературе имеется пародия современного юмориста Евгения Дударя на
“Красную шапочку”. В его варианте героиня употребляет вино, курит и перебивает
аппетит у Волка страшным перегаром. А еще забирает у несчастной бабушки пенсию и,
судя по всему, “даже идет на мокрое дело... ”
Отже, все “на поверхности”. Три найбільші біди сьогодні в Україні: світова
фінансова криза, російський газовий сморід і пародія Дударя на “Червону
шапочку”... Яка нав’язує дітям “всевозможные вредные привычки”. І “какая шумиха
в прессе... КАКАЯ ШУМИХА”...
Слід відзначити, що “шумиха в прессе” переважно проповідує “братолюбіє”. Де
заголовки, чи окремі “братські“ вислови свідчать самі за себе: “Пьяная красная
шапочка у ов”, “Для украинского “Минбыдлообразования” пьяная красная шапочка
— это нормально“, “Сказка написана еще и на мове. Что и сказать, уровень
интелекта, что автора, что минобразования”... І далі у цьому ж
“братсько-інтелектуальному” дусі.
Великий Пушкін, у якого деяким сучасникам “інтелектуалам” варто було б дечого
повчитися, писав: “...и не оспаривай глупца”. Суть не в пародії на “Червону
шапочку”, і не в Дудареві. Хоча деяким інтернет-дебілам треба було підказати, що
сатира малює не героїв, яких варто наслідувати. А, як вчили у “світлі совкові
часи” — антиподів комуністичної моралі“. До речі, цю пародію я написав ще у 1985-му.
І ніхто мене не питав, чому Червона Шапочка співає блатненьку пісеньку
російською, не звинувачував у русофобії. Навпаки, казали, що в цьому — “...нотки
интернационализма”. І була вміщена “шапочка” у збірнику, який вийшов у ті роки в
перекладі на російську в “Советском писателе”... І ніхто мені не ліпив, що вона
розбещує дітей. Хоч такого рівня розбещеності, як сьогодні, світ ще тоді не знав.
То ж “смотри в корень”, як казав Козьма Прутков... А корінь-то географічно сягає
туди, поза Хутір Михайлівський, історично ж — до костей валуєвих і кагановичів, а
політично — в сучасні імперські московські “сортири”. І до вирощених у тих
“cортирах” сучасних кагановичів в Україні.
У часи “холодної війни“ совкова пропаганда активно засуджувала бактеріологічну
війну “янкі” в Кореї. А деякі поети констатували, як американський імперіалізм
“… самольотами в Корею закидає чумних бліх, наказавши Ріджуею зачислить до
війська їх... ”
Радянські “чумні лабораторії” також не дрімали. Вони виводили кузьку духовної
чуми. Це завдяки їхнім старанням маємо зараз в Україні стільки “професорів”,
“докторів”, “академіків“, які сіють чуму розбрату, шматують нашу землю на
“регіони”, баламутять людей страшилками про “нашествие галичан”, чи про
“русскопринадлежность востока и юга”... Відробляючи “юдин гріш”, ця паразитарна
твань готова пожертвувати навіть долею своїх дітей та онуків.
Чума найбільше активізується в часи перемін. Тоді ослаблений імунітет. Чумні
блохи дуже чутливі до політичних вітрів... їм здається, що вони ті вітри змінюють.
Насправді ж вони — всього-навсього блохи. Паразити. Перенощики зарази...
Це з “теорії чумознавства та блохознавства”.
Тепер з практики боротьби проти “шапочок”. Хоч, правду кажучи, “шапочка” —
маленька штучна кісточка, кинута в пащеки імперським щенюкам, аби тренувати їхні
зуби та голосніше дзявкотіння. Насправді ж боротьба спрямована... Але
сконцентруймо увагу на “бесчестии” однієї “чесноти”“, яку виверг на свої
шпальти постійнокип’ячий “вулкан” українофобської брудомазії...
“Ющенко создал в Украине квази-государство тоталитарного аморализма, вполне
достойное таких предшественников, как полпотовская Кампучия или Гаити времен
правлення семейства Дювалье” — це пише “історик” з сімейства табачників,
роздаючи “права”... любити й поважати “Екатерину Великую”, благодаря которой
сейчас в составе Украины находятся Новороссия и Крым, основаны Одесса, Николаев,
Херсон, Днепропетровск...” І вчить, як поборювати “...тотальную
националистическую пропаганду”.
Щодо “квазигосударства тоталитарного”, то, видно, Ющенко ще не зовсім “создал”,
якщо “п’ята колона” в Україні веде себе так розперезано. Але щось у квазівченого
не зовсім ладиться з наукою та логікою. “Квазі” — означає несправжній,
фальшивий... Отже, виходить, несправжнього, фальшивого, табачниківського
“тоталитарного аморализма”. Виходить, те, що насправді моральне, для
квазіісторика — аморальне. Та якщо квазіісторик упевнений, що вже таки “создал”,
то чого тобі, чоловіче, тут мучитися? Як казав один “глашатай свободи“: “Чемодан,
вокзал, Москва”. Там не “полпотовская Кампучия”, а путінські райські сади. Нема
“оголтелого национализма”, “дикого фашизма”, “пещерной ксенофобии”. Там ніхто
не натякає на “москальско-жидовскую мафию”. Ні в кого “в глубинах мозга” не
“дремлет синдром варварства”. Там нема нашестя “галичан“ і ненависних
“оранжевих“. Самі тобі голубі. Не життя, а голуба мрія. Але на біса ти там кому
здався? Навіть якщо ти запопадливий “історик”. Читай Гітлера — розумій Путіна:
провокатори потрібні імперіям в “зонах жизненно важных интересов”...
Квазіісторик прочитав “Бесы“ Достоєвського. І загорівся патріотичним поривом:
звільнити Україну від тих, “...кем бесы все-таки завладели”. Та коли ти вже відчув
себе “освободителем” від цих “бесов”, то починай із себе. Але ж ні. Свого шкода.
Вирішив вигнати їх із “ксенофоба” Вовкуна і “последователя геббельсовской
педагогики” Вакарчука. Для яких “главным критерием профессионализма” є
“владение галичанским диалектом”. Ось тут вишколений компілятор знайшов “место
и потрясающему воображение шедевру галичанского “юмориста”, где Красная
Шапочка курит, пьет, проводит ночь с волком”. Та не у цьому основна вада
“бессмертного творення”. А в тому, “что идя по лесу, девочка поет шансон на
русском языке. Вот, дети, смотрите, до чего русский язык доводит”. Я ж хочу сказати:
діти, дивіться, до чого доводить “науковця” лінь або ж тупість. Він моєї
“Червоної шапочки” не читав або не зрозумів. У пародії не написано “проводит
ночь с волком”. У моїй казці Вовк служить як “транспортний засіб”. І ні Вовк, ні я,
ні Червона Шапочка не винні, що збочений читач, навіть з науковим ступенем,
сприймає усе “в меру своей испорченности”. Та й немає там “мокрого дела”, як
мариться газеті... Тут згадуєш істинно російське: “Дуракам закон не писан, если
писан, то не читан, если читан, то не понят, если понят, то не так”. Але в потрібній
політичній ситуації, особливо перед виборами, принюхавшись до вигод і баришів,
принауковий шулер може використати будь-яку невинну деталь для “классовой
борьбы” за повне корито. Завтра його від цього корита відженуть. І він буде
“клеймить” тих, кого зараз так ревно захищає, і прославляти тих, кого сьогодні
опльовує. Така порода...
Можна здогадатися, звідкіля у “вченого-бесоведа” так багато рис Іудушки
Головльова, Чічікова і Собакевича. Чи не тому, що, вивчаючи у школі сатиру
Салтикова-Щедріна та Гоголя, він недотумкав, що сатиричні персонажі
змальовуються для того, щоб застерегти читача таким не бути. Або ці риси настільки
рідні його натурі, що він не мав сил і бажання їх позбутися... То ж не дивуймося, що
для хамовитих собакевичів, які возсідають у парламенті держави України і жирують
на праці українського народу, навіть української нації не існує. За їхніми
“понятіями”, в українську націю Ющенко “хочет превратить неразрывно связанный
с Россией украинский этнос”.
До речі, у тому ж шкільному підручнику, поруч із “Червоною шапочкою”, є невеличка
баєчка у прозі “Слон і Мухи“. Де ось такі “вчені” Мухи сидять на спині Слона,
п’ють його кров і запевняють, що Слона взагалі нема. Чи не впізнає себе
квазіісторик в одній із тих гидотних мух? Звичайно, у демократичній державі
навіть депутат має “право на бесчестие”. Та, за словами Конрада Лоренца,
“брезгливость к злому, безобразному — важнейшее условие сохранения homо sapiens як
вида”... Видно, що “вчений-історик” дуже прагне сягнути рівня цього “вида”.
Тож дай, Боже, нашому теляті та вовка впіймати. Може, тоді брехогенної
зачумленості в Україні поменшає...
Літературна Україна, 12 березня 2009 р.
http://humour.ukrlife.org/dudar_lu.html