Група нейрофізіологів з Німеччини під керівництвом Катрін Хеглер провела досить
екстравагантний експеримент.
Була відібрана група канатохідців-новачків, які мали послужити донорами поту. Під
пахви їм прив’язали ватні тампони і скерували в парк екстремальних розваг
займатися акробатикою на дев’ятиметровій висоті. Щоб запах поту був без домішок,
їм приписали строгу дієту і на дві доби заборонили всяку парфумерію і душ. Рівень
страху оцінювали за допомогою спеціальної анкети; мета була – налякати якомога
більше. Потім тих же донорів посадовили на велотренажери в дощовиках (щоб краще
потілося) і отримали звичайний піт, який згодом використали в контрольному
досліді. Всі зразки поту розмістили в кріокамері при -40°С.
Наступну групу піддослідних посадовили перед комп’ютером грати із ним в карти на
віртуальні гроші. Кожному під ніс прив’язали пакетик з-під чаю, в якому
теліпалася чиста ватка або ватка, просочена потом – звичайним чи із «запахом
страху». Так от: ті, хто вдихав «запах страху», частіше робили ставку на
малоймовірні комбінації карт, котрі обіцяли більший виграш, тобто відверто
ризикували. А гравці, які нюхали чисту ватку або звичайний піт, поводили себе
розумно – віддавали перевагу тим комбінаціям, які обіцяли скромніший виграш, але
з більшою певністю.
Коментар Катрін Хеглер: це пов’язано з реакцією fight or flight, тобто боротьби чи втечі.
В природі він працює наступним чином: якщо хтось чогось злякався, то ті, хто поруч,
сприймають його запах як сигнал до дії: кинутися на спільного ворога чи втекти.
Під дією чужого страху мозок переходить в режим, коли потрібно спасати життя
будь-якою ціною. Це в природі; а в людській цивілізації цей запах штовхає на ризик
– йти ва-банк, блефувати на переговорах, ризикувати на біржі. І приймати ці
рішення дуже швидко, без роздумів.
Вчені не намагаються виділити «молекулу страху» в чистому виді. В чому
особливість поту наляканої людини, біохіміки не знають. Але механізм працює, і
незалежно від того, чи є це «страхом ворога» чи «страхом друга» - чужий страх
мобілізує наш мозок, і відбувається це неусвідомлено.
Запах іншої людини ми чуємо з відстані 15 метрів.
Відразу спадає на думку армія: скупчення немитих тіл у казармі. Це має штовхати на
ризиковані витівки. Або маргінальні підліткові компанії: будучи разом, вони
ризикують значно більше, ніж кожен ризикнув би зокрема.
Треба їм запропонувати ще щоб нюхати кал - типу випущений зі страху і який
виходить по потребі
Людям нема чим займатися...
До певної міри я з Вами згідна :-), але не все так просто.
Такі суто "теоретичні" дослідження часом можуть знайти незвичне застосування.
А тут - зовсім прозоро: це ж готовий засіб маніпулювати натовпом, навіть
провокатора не треба.
Катерина Слобода - 29-11-2010 у 16:38
Цитата:
До певної міри я з Вами згідна :-), але не все так просто.
Такі суто "теоретичні" дослідження часом можуть знайти незвичне застосування.
А тут - зовсім прозоро: це ж готовий засіб маніпулювати натовпом, навіть
провокатора не треба.
Так, то ви маєте рацію! Використання запахів для маніпулювання людськими діями
дуже навіть ефективне, будь-який топ-менеджер супермаркету знає, що якщо потрібно
збільшити кількість продаж слід використовувати цитрусові запахи, а також запах
свіжовипеченого хліба...
то використання такого роду технологій цілком може забезпечити успіх і у інших
сферах (як ви і навели приклад)сумна - 29-11-2010 у 18:30
Ех, маніпулюють нами... :-)
І ще - цей експеримент стосувався внутрішньовидового ефекту. А якщо казати про
міжвидовий, то тварини можуть дуже допомагати людині.
Наприклад, те, що собаки чують запах наркотику чи вибухівки, - то все байка. Вони
чують запах, коли до людини, хворої на діабет чи епілепсію, наближається приступ, і
попереджена людина має досить часу, щоб зажити ліки або принаймні зайняти таку
позицію, щоб не травмувати себе при падінні.
Але є і ще фантастичніші речі – собака розпізнає меланому на ранньому етапі!
Важко в це повірити.
Але є і ще фантастичніші речі – собака розпізнає меланому на ранньому етапі!
Важко в це повірити.
Це якась конкретна собака, чи вони усі таку здатність мають?Іван Андрєєв - 2-12-2010 у 00:05
Відчувати запах раку можуть всі собаки, окрім декоративних порід, в яких нюх
набагато слабший. Але як песик зможе повідомити свого хазяїна про рак? А ніяк. Він
просто відчує специфічний запах і все. Можливо запах його зацікавить (як у тої
жіночки, собака якої увесь час намагався облизувати її родимку), можливо ні. Для
того ж, щоб в собаки з цим запахом виникали погані асоціації, та бажання
сигналізувати певним чином, його треба спеціально навчати. А це дуже складний та
довготривалий процес. Тому, щоб не мордувати песиків, вчені створили спеціальний
прилад "електронний ніс", який навіть переплюнув можливості чотириногих. http://tsn.ua/nauka_it/stvoreno-prilad-yakii-diagnostuye-rak-za-zapahom-z-rota.html
