Про Церкву

Я трохи почитав тему про дітей і Церкву.
І от вирішив створити таку тему.
В кожного існує багато наболілих питань з приводу тих чи інших вад що ми бачимо в Церкві.
Мені б хотілося почути від Вас дорогі форумчани, власні думки. Але прошу бути якомога більш конкретними.

Власне тему відкрив не для дискусії (хоча шо я таке кажу її не уникнути) а для скажімо так - збору інформації.

О, паралельно хтів би почути і Ваші думки з приводу того що Вам дуже подобається в Церкві.
Одним словом пишіть все шо болить і радує

Дякую

Це утопія, тому що при владі стоять цілком проросійські гм... якби їх назвати - людьми не хочеться. РПЦ - то є автокефальна церква (що означає - "сам собі голова". Вона за це боролася і має це. Але їй мало, і з’явився у нас такий монстр, як УПЦ МП, нові храми будуються - їм, підтримка держави, від якої ніби-то відділена церква - теж московському патріархату. Парафій в Україні щось близько 9 тисяч, а в Росії - 6 тисяч. Порівнюючи території Росії та України, не важко здогадатися, що від такого жирного кусню УПЦ МП не відмовиться. У неї за спиною "наша" влада, яка спить і бачить, як би під корінь винищити все українське. Я чула, у Почаєвській лаврі лаврська ж газета відкриття зробила - українська мова не годиться для спілкування з Богом! Їм, певно, це сам Бог і переказав... російською

В тій церкві, куди я ходжу, мені подобається все. І панотець, який ніколи не читає тобі лекцій, але завжди цікавиться, що в тебе на душі, і парафіяни, які "не вміють" розмовляти російською , і те, що ніколи тобі ніхто не скаже, що ти без хустки, в штанях, нафарбована, нема отого фарисейства, як у багатьох церквах. Прийшла до храму, до Божого дому - це головне.

Принаймні бачити в церкві жінку з непокритою головою мені особисто трохи неприємно... В церкві треба бачити не жінку з непокритою головою, а Бога

Данину треба віддавати таки Богові, а не людям.
Народні традиції ввібрали в себе багато з справжньої живої віри людей, але відновлювати релігію на базі традицій це абсурд. Це знову ж таки лише зовнішнє.

Я взагалі-то завжди в церкві покриваю голову, окрім тих випадків, коли мені раптом стало погано, гірко, і я йду повз церкву, а хустки не маю. Та все ж вважаю, що Бог мене любить не за те, покрита чи ні в мене голова.

Зупиняйся там, де серце підкаже. І те, що ти перелічив, не зовсім традиції, а, скоріш, частина ритуалу. Якщо священник вийде до пастви у джинсах та майці - це буде порушенням ритуалу, а на те він і пастир, щоби цього не допустити. Що ж стосується прихожан... Знаєш, Олесю, якось мені в тій церкві, що біля мого будинку, бабця прокричала посеред служби "Не стій до Бога ЗАДОМ!!!". Я якось не тим кутом до ікони повернулася. Це теж традиція? Не варто підміняти віру фарисейством - у мене був випадок, коли я прямо з пляжу в шортах, більше схожих на купальник, кинулась до церкви, бо мені подзвонили на мобільник і... ну, не важливо, що сказали, але одне я точно знаю - якби панотець мене тоді з церкви вигнав, наслідки могли б бути трагічними. Щастя - як мені здається - що він зумів розгледіти відчай, а не те, що на мені топік, шорти і хустки нема.

Та ні, говорилось перше про те, що подобається і що не подобається у Церкві (див. вище). А що до всього іншого, то йде підміна понять - на мій погляд. Віра в оточенні ритуалів красиво, вони їй блиску трохи надають, глянцю, а люди слабкі (і я в тому числі) - вони це люблять. А ось ритуали замість віри - це нікуди не годиться.

Раз ми заговорили про ритуал. То давайте трохи розберемо це поняття.
На мою думку потрібно зрозуміти природу ритуалу і наше зокрема українське розуміння.
Все що ми бачимо в нашій східній традиції не виникло просто так. Якщо говорити про знак хреста. То наприклад перші християни робили просто маленький знак хреста на чолі. Але з часом це переросло в те що ми маємо зараз. Тут перш за все треба розуміти що цим ми показуємо що ми християни. Тому що самі розумієте в перші віки за такий знак можна було б попасти до клітки з левами.
Літургія виросла з першохристиянських вечерь любові "Агап". В часи перших століть "агапи" відбувалися в катакомбах де як правило були могили мучеників і ці трапези власне відбувалися на їхніх гробницях, адже мученики це стовпи християнства, воно поширилося завдяки їм. Тому гробниця була немовби престолом, з того часу маємо традицію "антимінса" це кусок матерії в якому зашита частинка мощів мученика, і він лежить під час Літургії на престолі,
Так як перші християни були здебільшого євтеї тому вони на цих вечерях "Агапах"вживали молитви єврейські там було певна послідовність пісень та псалмів. Якось я читав послідовність єврейських молитв я вам скажу що дуже схоже є все що ми маємо в християнстві наприклад початок "Благословен Бог наш нині і присно і во віки віків" в євреїв дуже схоже. Але з часом все нашаровувалося і природньо хритияни складали свої молитви (ці молитви що ми використовуємо в богослужінні чи читаємо в молитвослові в свій час вирвалися з сердць багатьох святих).... Але от тут і повернемось до ритуалу і цих молитв. Дуже часто люди розуміють ці молитви як певні магічні формули, магічна формула як знаємо передбачаю певну серію ритуалів і за це отримуємо певний результат. Говорячи молитву як магічну формулу людина вже очікує певний результат не отримуючи результатом буде зневіра...
На мою думку це сталося тому що християнство ми то прийняли але в нас залишився магічний світогляд, християнство наклалося на магічний світогляд, так би мовити форма змінилася а зміст залишився. Від цього і пристрастна любов до всякого роду предметів і предметиків, ритуальчиків. Власне ми вже так закадили христянство так обклали його свічками що нам вже й не видно тієї свободи тієї Благої Звістки Христа.
Це не означає що що нам не потрібен культ, просто потрібно придивитися як він виникав, і повірте коли зрозуміти його глибше тоді й зрозуміліше стане


Але от ще б хотів подати дуже гарне пояснення о. О. Меня про богослуження, тому що краще в мене не вийде
Вибачте що російською але це мова оригіналу
Наша жизнь — от рождения до смерти — малый отрезок. Человек, который попытался бы отвергнуть опыт предшествующих поколений, вряд ли смог бы продвинуться в труде или знании. Это касается и веры. Пренебрегая многовековым наследием Церкви, опытом ее святых, учителей и мудрецов, христианин легко оказывается в плену субъективного мистицизма, смутных «религиозных переживаний», представляющих собой немалую опасность для души. Даже самая искренняя личная вера рискует остаться без опоры, если она не связана с прочным фундаментом подлинного церковного опыта. Только со смирением принимая путь ученичества, мы можем избежать как поверхностной рассудочности, так и лжемистической «прелести»*. Не отрицая храмового богослужения, не упраздняя ритуалов, Господь учил, что «важнейшее» — это справедливость, милосердие и вера. Он дал пример непосредственной сыновней молитвы, которая дороже Отцу любых всесожжении и жертв.

У некоторых может возникнуть естественный вопрос: почему Церковь, исповедуя религию «духа и истины», все-таки сохранила культ? Не лучше ли было совсем отказаться от него, отбросив даже само слово «богослужение»? Не достаточно ли носить Бога в сердце и стремиться исполнять Его волю в повседневной жизни?

Рассуждающие так забывают, что человек — существо не только духовное, что дух в нем теснейшим образом связан с душевной и телесной жизнью. Именно поэтому дух ищет своего воплощения. Любовь и ненависть, радость и горе, одобрение и восхищение — разве не проявляются они в жестах, в своего рода «ритуальных» действиях? Возглас, рукопожатие, поцелуй, положение тела, мимика лица выражают наше внутреннее состояние.

Слово «обряд» происходит от слова «обрядить», «облечь». И в таком смысле обряд пронизывает жизнь человека.