Форум Рідного Міста

Шевченко

Volodymyr - 9-3-2004 у 13:36

Сьогодні день народження Тараса Григоровича Шевченко

Код:

НЕ НАРІКАЮ Я НА БОГА...

Не нарікаю я на бога,
Не нарікаю ні на кого.
Я сам себе, дурний, дурю,
Та ще й співаючи. Орю
Свій переліг - убогу ниву! -
Та й сію слово. Добрі жнива
Колись-то зійдуть.
І дурю Себе-таки, себе самого...

Орися ж ти, моя ниво,
Долом та горою!
Та засійся, чорна ниво,
Волею ясною!
Орися ж ти, розвернися,
Полем розстелися!
Та посійся добрим житом,
Долею полийся!
Розвернися ж на всі боки,
Ниво-десятино!
Та посійся не словами
А розумом, ниво!
Вийдуть люде жито жати
Веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж,
Убогая ниво!!!

Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?
Дурю! Бо лучче одурить
Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить
І всує нарікать на бога!

Тарас Шевченко 1860 р.

Цікаво, а яке Ваше ставлення до Кобзаря?

Captivitas - 9-3-2004 у 14:16

Розпочалося!

З ГАСЛАМИ "КУЧМУ ГЕТЬ" І "ВОЛЮ СЛОВУ" ОПОЗИЦІЯ РУШИЛА ДО ШЕВЧЕНКА

http://www.pravda.com.ua/archive/2004/march/9/news/9.shtml

Як можна ставитись до людини, яка після смерті стала символом політичних протистоянь?
Чому з цими гаслами не ходять до когось іншого?
Чому всі великі "нашеукраїнські" акції розпочинаються саме 9 березня?
Шевченко - прапор опозиції?

А що стосується культурного боку справи, то Шевченко підлаштовував мову під ходожні засоби, які він збирався використати у творі. Тому й нема у нього жодної україномовної прози.

Олексій Мачехін - 9-3-2004 у 14:25

Цитата:

Першим відправив користувач Captivitas
А що стосується культурного боку справи, то Шевченко підлаштовував мову під ходожні засоби, які він збирався використати у творі. Тому й нема у нього жодної україномовної прози.

Та-а-а-ак?????

Дивно..... А чому Котляревському ще до Шевченка нічого не завадило використовувати українську в прозі?

Volodymyr - 10-3-2004 у 19:56

А сьогодні роковини його смерті...

Павло Тимофійович - 10-3-2004 у 21:06

Де можна переглянути малюнки ШЕВЧЕНКА ?

Odarka - 11-3-2004 у 13:54

У нас у ЛЬвові в національному музеї

Те що Шевченко "символ плітичних протистоянь" а власне нашоукраїнців і взагалі всіх свідомих українців це ж зрозуміло чому, варто лишень прочитати його твори, але не так я к в школі нас вчили. а дійсно вдумливо прочитати і тоді ви знайдетте відповідь на свої запитання. Він великий поет і це не тільки через те, що нам так говорили в школі...а це ідйсно так є!

tysovska - 9-3-2007 у 12:14

Може, я занадто чутлива, але кордони міліції довкола Шевченківського скверу, які пускали до пам'ятника тільки за перепустками, бо ж там якраз виступав пан Президент, мене остаточно добили. Такого приниження я ще не переживала у своєму житті. (Цей допис можна назвати так: "Про те, як Ющенко втратив останнього прихильника").
Щойно роз'їхалися чорні мерси з мигавками, до пам'ятника підтягнулися люди.
Вітренчиху й комуністів не пустили до пам'ятника хлопці з УНА-УНСО і зі "Свободи", не знаю, як буде далі, мені довелося вертатися на роботу.
Вітаю всіх з прекрасним святом! Ми все одно переможемо!

Іван Лихобор - 9-3-2007 у 15:27

Всі покланяються Кобзареві, мають його за українського пророка (на кшталт єврейських старозавітніх), а дехто просто взяв і дослідив минувшину... І от що з цього всього вийшло.

Олесь Бузина і його "Вурдалак Тарас Шевченко":
(Скажете, осквернення і блюзнірство над нашою історичною та творчою спадщиною? Вже тоді розумілися над чорними PR-технологіями... просто то трохи не так називалося...)

Цитата:

Цитата з твору
Цель этой книги - развенчать миф о Шевченко. Вы узнаете совсем другого Кобзаря - не гения и святого, а алкоголика и завистника. Неуклюжего ловеласа, отбирающего у бывшей невесты подарки. Блюстителя нравственности, шпионящего за женой друга. И раскаявшегося «революционера», выпрашивающего у властей прощение.
Эту темную сторону Тараса всегда тщательно скрывали. Но она есть. Он был именно таким - в своих дневниках, письмах и десятках мемуарных свидетельств, не переиздававшихся после 1917 года (року, коли "власть" захопили більшовики на чолі з жидівської клікою. - І.Л.).
Я начинаю там, где другие заканчивали.

...далі

Гарячий диспут про Шевченкову творчість - тут.

Іван Лихобор - 9-3-2007 у 16:03

Цитата:

Тарас ШЕВЧЕНКО "Кобзар"
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!

За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,—
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,—
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою,—
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
[1839, С.-Петербург]

У чому, власне, феномен Тараса Шевченка? Чому й навіщо з-під його пера виходили отакі рядки, як повище?
Євген Сверстюк підмітив раз був, що світогляд Івана Франка цілком підпорядковувався інтелектуальній складовій української нації. Натомість Шевченків феномен завжди апелював до національної емоції, по-простому кажучи, тупо силувався достукатися до людської свідомості українця. Образно це можна уявити, як примітивну амебу штрикнути голкою - слід очікувати найпервіснішої реакції...
Гей, пробудися, народе! Годі спати - час уставати!

Василь Яворський - 10-3-2007 у 02:07

Хто що б не казав, а якщо вірші поета актуальні через майже 150 років по його смерті, який би там москалик (попрошу модераторів це слово залишити у спокої) чого б не скавулів, вірші своє все одно говорять... Нехай Шевченко був п"яничка, позатим власною сірою речовиною він володів так, як отому Бузині (чи Бузіні, чи може Бузирману) не буде дано навіть на 1/1000 долю... Шевченко не був "Сином Бога Живого", не був втіленням Духа Святого, він був звичайною людиною, відповідно і всі притаманні людям недоліки були для нього природні... Зрештою Шевченка зробило ШЕВЧЕНКОМ те, що він залишив пособі, а не те що він робив у "вільний від творчості час"... Що зосталося по Шевченкові всі ми знаємо, а подібних Бузіневичів і Бузинманів вистачало і тоді, коли Шевченко був живий, про них ми чули виключно завдяки Шевченкові, такщо...
"Пророк", "прапор революцій"... називайте як хочете... наврят схибите... головне у Шевченкові те, що він зумів народитися, прожити, померти і воскреснути у своїх творах справжнім Сином Свого Народу.

Мені однаково чи буду
Я жить в Україні чи ні
Чи хтось згадає чи забуде
Мене в снігу на чужині
Однаковісінько мені

І чи згадає батько з сином
Чи скажу синові: "Молись!
Молися сину за Вкраїну...
Його замучили колись..."

Мені однаково чи буде
Той син молитися чи ні
Та не однаково мені
Як Україну злії люде
Присплять лукаві і в огні
Її окраденую збудять
Ох не однаково мені...

Іван Лихобор - 10-3-2007 у 19:09

Перепрошую, але це не Сверстюк був сказав, а Євген Маланюк у анотації до повісті Івана Франка „Перехресні стежки”:

Цитата:

Цитата Євгена Маланюка
„... коли Шевченко був у поезії явленням майже демонічної – в своїм творчім діонісійстві – національної емоції (якої жар, до речі, так відчував і так подивляв Франко), то Іван Франко був явленням у ній національного інтелекту”.

А в кого які думки на відомий ще зі шкільної лави вірш „Мені тринадцятий минало”?
Який ще інший прихований змисл приховано в рядках?

Тарас ШЕВЧЕНКО

N. N.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога ......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята!
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала .....

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. а й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим,
Людей і бога не прокляв!

[Друга половина 1847,
Орська кріпость]

Іван Лихобор - 11-3-2007 у 18:30

Що то за такий дивний перехід у Шевченка - від світлого до темного? Що сталося там, у бур'янах, з малим Тарасом, якому, проте, вже мав ось-ось піти 14 рік? Що він відчув такого, що так його це вразило?

Цитата:

...А я собі у бур'яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
----------
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло...

???

сумна - 11-3-2007 у 21:55

А яка Ваша версія, п.Іване? Сподіваюся, це не що-небудь в дусі Бузини?
Шеченко цілком міг провидіти щось, чи зі своєї особистої долі, чи долі України (на поверхні лежить - Чорнобиль).
Навіть пересічні люди можуть деколи провидіти, не розуміючи того. Аж потім, коли стається, кажуть - я знав...

Іван Лихобор - 27-3-2007 у 15:04

Журнал [Щоденник] Тараса Шевченка
Переклад Леоніда Білецького
За редакцією П. Зайцева, В. Якубовського й О. Лотоцького
© Канадський Інститут Українських Студій 2001

(Завважте, щоденник, як і низка його творів, писаний російською мовою ... - І.Л.)

Shevchenko-1853.jpg - 11kB

Юрій Сєров - 14-3-2013 у 11:41

Тарас Григорович знав?

Якъ побачите Табашникова, то заплюйте ему всю его собачу морду. Дыво мени, що таку подлую, гнусную тварь земля носыть. Другымъ разомъ я вамъ напышу, що винъ хотивъ зо мною зробыть.

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/9/30370/