Українські письменники

А чому в списку немає такого досить популярного серед молоді, як Лесь Подерв'янський ?
Власне останньою я читав його книгу

Всіх решту в принципі чув, але не читав. Хіба що в Поступі.
Читаю переважно газети.. А а серйозні книги не вистачає часу.. Неможливо читати таку книгу і думати як здати курсову, або залік .

"А чому в списку немає такого досить популярного серед молоді, як Лесь Подерв'янський ?
Власне останньою я читав його книгу "

А тому, що твори Подерев'янського не варто розглядати як повноцінну літературу. Називати його письменником просто смішно, бо навіть він себе письменником не вважає. Це просто провокативний експеримент, єкий є самоціллю. А причиною популярності його його творів є не особлива літературна вартість, чи глибокий зміст а епатажність, а також неймовірна влучність деяких нецензурних висловів, повя'язаних із східним сусідом. Популярність серед молоді взагалі коментувати не варто, зважаючи на рівень її інтелектуального розвитку і обізнаність в літературній сфері. Тексти, м'яко кажучи, доступні. Особливої підготовки не потрібно.
А щодо часу на літературу, то в студента "Політехніки" його справді обмаль, але з власного досвіду скажу: основне - це бажання. Дечим можна пожертвувати. Це того вартує. Хоча як кому...

Як би там не було, а в житті він нормальна людина яка спілкується без матюків. Я читав його інтерв'ю в "Високому Замку" . Існує конференція де спілкуються його прихильники - UA.PODERVYANSKIY

На подібну тему ще щось вроді писав Юрій Покальчук - "Те що на споді".. Але я того не читав, хіба в газетах огляди бачив...

Ну, не буду далі дискутувати по темі в якій я некомпетентний
Цікаво було би послухати сам знаєш кого. В нього тато письменник. Може чогось цікавого сюди додасть .

Давай про компи

Вибрав Андруховича. Прочитав усіх. Не мій земляк.
Про Подерев'янського див. вище.

Wormene

Залюбки читаю твої дотепності))))
Вибрав Андруховича. Прочитав усіх. Не мій земляк.
Про Подерев'янського див. вище.
І ти ще потім будеш казати, що тебе не людить світ?????
Тонкий гумор поважаю найбільше.
Іноді й у мене вихїодить
Та не завжди!!!
Андруховича зараз читаю. Здається він був Львів'янином. Чи я помиляюсь?
А Леся Подерев.... не сприймаю!

Або в мене важко з тонким гумором, або в мене погані дані, але завжди думав, що Андрухович зі Станіслава (за радянської України то був Івано-Франківськ).

Але абсолютно погоджуюсь з Крісті, бо якщо хтось читав "Моя Європа"(то спільно з Анджейом Стасюком) то пан Юрій писав як справжній львів"янин...

А взагалі коли читаю "Четвер" і "знайомлюсь" з наступним автором, то за тим що він пише стараюсь визначити з якого він міста і постійно помиляюсь..., хоча деколи вгадую, особливо коли образи синхронізують свою романтику із "старими кам"яницями", або ж коли теж саме місто давить своєю політикою вузьких вуличок...

А про Андруховича, то я погоджуюсь з паном Василем - мені найкраще "смакує" під музику Мертвого півня.

Люди здатні помилятися!!!!

Христинко!

Юрій Андрухович справді найславетніший представник т.зв. "Станіславського літературного
феномену".
"Читаючи "Перверзію" я чомусь вирішила, що він Львів'янин. Там так контретно про це пише. "
Усі твори Андруховича частково автобіографічні але ж це не означає, що Стах Перфецький - це втілення автора й увесь цей карнавал відбувся насправді. Зрештою п. Юрій одружений (доречі у нього дуже симпатична донька) і було би дещо необачно з такою майстерністю описувати в своїх романах реальні любовні пригоди. Хоча хто його зна...
Загалом, до написання цього твору автора справді спонукала подорож до Венеції.
У Львові ж Андрухович жив у студентські роки.

Ну і звичайно дякую за комплімент. Страшенно ся тішу. Просто мій довгий язик часом мені шкодить, ще із шкільних часів

http://vitaly.rivne.com/andrukhovych/ - авторський сайт Юрія Андруховича
http://poetyka.uazone.net/andrukhovych/ - багато поезії

Wormane

Біжу до вас, лечу до вас

Даруйте, що вклинююсь, але "Василь Кожелюнко" слід було би написати через я - Кожелянко.

До kristi

?

ZT

А навіщо нам тенденційність?

повністю погоджуюсь

те недоладне словосполучення я вжив замість слова мода, яке не хотів і нехочу використовувати. Думаю, що про модність\немодність варто говорити в контексті певних кіл ("тусовок").
а щодо потрібності тенденцій - цікаве питаннячко ( п. Ворман у свому дусі - треба ше подумати

наразі...

ага, ще дещо: ВИЩЕ ПРАПОР ЮРКА ІЗДРИКА

... нарахунок тенденцій

потрібні вони, і не стільки вони потрібні\непотрібні, скільки природні. Важко уявити без них будь-який розвиток, хоча тут потрібно конкретизувати, бо тенденції - надто ефемерне слівце як на мене, то вже сфера культорологів й літераторів.

наразі...

ага, ще дещо: (зрештою не буду повторюватись)

Василь КО-ЖЕ-ЛЯН-КО

Зачепили ви цією темою хворого за здорове - тепер начувайтесь. Як книгознавець за фахом і деякою мірою письменниця (чесно-чесно, у мене навіть диплом конкурсу "Коронація Слова" є, за роман, присвячений місту Лева хочу сказати, що перелік прізвищ для голосування мав би бути куди більшим, бо за останні три роки з’явилось багато молодих цікавих авторів, але враження складається таке, ніби видавці бояться слів "масова література", як чорт ладану, і вважають, що від якісної книжки неодмінно має боліти голова. А я переконана, що і на Україні, як і в більшості країн, має бути підгрунття - масове "чтиво", якщо завгодно, яке повинно бути написане легко, захоплююче та інтригуюче, а вже на ньому повинна базуватися висока література, яка нині висить у повітрі і ніжками, бідна, теліпає, бо їй ні на що опертися. Та думаю, що десь за рік, якщо "Форум рідного міста" проведе наново таке опитання, прізвищ у переліку буде хоча б десятків зо два

Спробую при нагоді

думаю що він заслуговує окремої теми в розділі Культура...

...
хм, а можна зразу дві теми - по одній на кожен роман

Пане Андрiю, щиро дякую за запрошення, за увагу i теплi слова. Ось трохи розв’яжуся з основною роботою, i неодмiнно завiтаю i до роздiлу "Творчiсть", i дещо про себе напишу, певно, вiдредагую трохи бiографiю. Мене "Форум Рiдного Мiста" приваблює i, не побоюсь цих слiв, приємно вражає надзвичайною iнтелігентністю його дописувачiв. Мов бальзам на рани Ви просто молодцi.

розриваюся між Іздриком та Андруховичем. Проголосувала все-таки за першу любов То, з чого почалася для мене сучасна укр. літ...
Люди, що думаєте про Прохаська? Вже певен час ходжу як кіт коло гарячої каші - купувати чи не купувати?
Покальчука - взагалі нафіr зі списку: письменник, який вживає звороти на кшталт "але найбільше вражали очі"...

спробую пояснити щодо Покальчука.

вислів "але найбільше вражали очі" поганий тим, що це типовий штамп. Штамп із шкільних творів, оповідань в районних газетках і письменників 19 століття (яких за то в жодному разі не треба судити, бо тоді такі фрази ще не були затерті до дірок).
Це лиш приклад. У мене є книжка Покальчука "Час прекрасний" на 600 сторінок. З них 500 сторінок - оповідання із одним сюжетом: як доросла тьотя зваблює хлопчика-підлітка. Нюанси і обстановка вар"юються. Інтимні сцени описані одними й тими самими словами - перевірте! Все йде за одним сценарієм. Нудьга страшенна! У Андруховича на половині сторінки "Рекреацій" більше чуттєвості і вигадливості, ніж на всьому тому 600-сторінковому гральному конвейєрі.

Чекаю на заперечення

Абсолютно погоджуюсь з fish. А такої бездарної еротичної прози, як "Те, що на споді" ще треба пошукати!

Так, штампи - це погано. Але повністю позбутися їх, як мені видається, неможливо. Вони чимось скидаються на прописні істини - затерті до масного лиску, але вірні. Звісно, коли весь твір - один великий штамп, то вже нікуди не годиться. Але якщо їх (штампів, тобто) помірна кількість - це не значить два, чи три, чи десять, а лиш те, що вони не ріжуть мені внутрішній зір - то, я вважаю, ще можна пережити. Так що... список складений дуже добре, не треба нікого викидати

я б усе-таки викинув... Забужко наприклад.

Я в трансі Люди, ви не зарано ховаєте українське не-поцмодерністичне письменство?
Запевняю вас, що
Валерій Шевчук більший письменник за Любка Дереша
Павло Загребельний - за Василя Кожелянка
Ліна Костенко - за Оксану Забужко
і навіть думаю, що Юрій Мушкетик більший письменник за Юрія Покальчука...

То не є застаріла, безнадійна і непотрібна література; то просто література, яка не відхилилась у нео- та пост-модерністичний степ. Ви заперечуєте її як таку?

Я автоматично проголосував за Андруховича )))

"всі підряд помішані на божвіллі і сексі і алкоголі. Література вимирає. Епоха така? ну, тоді НЕХАЙ"

2 Гриці: Перепрошую, а що ж ви читаєте? Згодна з тим, що книжковий ринок (не в значенні "базар" завалений трупами безвинно вирубаних дерев, та повірте мені, як людині, котра трохи вариться у цьому середовищі, не все так безнадійно. І не вимирає якісна література, а просто їй дуже важко пробитися на поверхню того моря макулатури, яке нині маємо. Ще Оскар Уайльд сказав, що немає аморальних книг, а є книги, написані добре, і ті, які написані погано. Звужувати сучасну українську літературу до понять "божевілля-секс-алкоголь" все одно, що зводити людьське життя до віх "родився-вчився-помер". Це теж правильно, але чи є це ВСЯ правда? Епоха така? Ні, вибачте, я переконана, час створюється людьми. Станьмо іншими - і епоха буде іншою. Демагогічне гасло (або придуркувато-романтичне, як кому більше подобається , але то є факт такий - ми творимо своє оточення. Може, якщо ми будемо критичніше ставитись до доріг, які ми вибираємо , то не буде звучати оте безнадійне "нехай"... Що то значить - "нехай"? Яке ще "нехай"? Нехай конає в конвульсіях культура, а ми декадантськи зітхнемо "О, така епоха"? Якщо хочеш щось змінити - змінюй! Принаймні, будеш знати, що зробила усе, що від тебе залежить!

Шановна Гриця
- ні не всі підряд
просто забудьте на деякий час про Андруховича й Іздрика і ваші занепадницькі думки зникнуть самі собою..

2 тихий вечір

Хммм... Аргумент щодо шкільної програми - дуже поширений; але ж ми не віримо у фройдизм, то як ми можемо вірити в те, що дитячі травми змушують розумну, розвинену й самоактуалізовану людину відкидати величезний масив якісної літератури?
Антонича ви визнаєте, бо його любить Андрухович А Вінграновського або там Тичину - нє. А Стуса ви визнаєте? Стус, як на мене, перший український постмодерніст (це можна навіть обґрунтувати), але ж його вчать у школі... А Ліна Костенко теж стала жертвою шкільних жахів?

Я не кажу про літературу 19 століття; це окрема тема, її взагалі можна не любити й не читати з принципу, бо вона створювалась в умовах зовсім іншої свідомісної парадигми. Але наші українські шістдесятники, література Розстріляного Відродження, зрештою, наші сучасники поза "Станіславським феноменом" - вони що, нічого не варті?
Що тоді є українська література?

якщо чесно, Стуса в школі ми чомусь вивчали досить-таки побіжно. Я взагалі не пригадаю, що там було. Ну реферат, біографія (і то в курсі історії України), а які вірші читали - хоч убий не згадаю. Так шо Стус навряд чи асоціюється у мене особисто зі шкільною програмою...
Тичину відкрила для себе сама - щось дуже подобалося, як на мої тодішні смаки...
Але загалом мабуть, так. Незалежно від того, яка була вчителька. Просто прочитане невчасно - такі й висновки. Зі шкільних уроків я тоді винесла українській літературі цинічний дитячий вердикт: сентиментальна шо соплі по коліна і геть усе про те як пан виграв наймичку.

ps. приємно тепер і тут тебе бачити.

2 fish

Ну аякжиш, раз уже закликали, то я і тут повиступаю ))
Я про тебе особисто і не кажу, бо не сумніваюсь, що ти знаєш як Ту, так і Ту українську літературу. А може, навіть і Тууууу, про яку я скромно мовчу, тобто про "премодерністичну".
Я собі думаю, що предмет "українська література" не має права на існування. Повинна бути "історія української літератури", а також вільне "читання". На читанні діти нехай би вчилися читати і оцінювати, добирати і вдуплятися; на історії - зубрили біографії і періодизації. Але це окрема тема.

З іншого боку, якби вони дітям не вбивали цвяхи в голову змалку, то як би вони дітям довели, що, приміром, коломийково-примітивний Тарас Шевченко є Найкращим Українським Поетом? Хіба можна давати маленькій людині право вибору й оцінки?

2 тихий вечір

Не знаю, коли ти закінчив школу, тобто - чи давно... Але з роками враження можуть трансформуватися. Спробуй, може, щось перечитати з зіпсованого шкільною програмою? Крім того, література ХХ століття вивчається в 11 класі, в пору тотального забивання, а в нас вона взагалі закінчилась на Ліні Костенко.

Щодо популярності, ти теж трошки не так ставиш акценти. Так, усі знають ім'я Андруховича і майже всі його читали; так, народ переважно прочитав "Польові дослідження" Забужки, рівно як і "Зелену Маргариту" Пиркало або "Ключ" Шкляра, хоча я б не сказав, шо то є література високої проби, як "Стежка в траві" Шевчука. Але український аванґард (до якого чи й можна тепер зараховувати неомодерністів/Бубабістів) є популярним серед тисяч і друкується тисячними тиражами; звісно, звісно, читачі його - "луччі люди".

Ставити знак "=" між постмодернізмом і сучасністю є жорстока помилка. Український постмодернізм - не період, а окремий дискурс, який прийшов до нас із запізненням і мав дуже специфічне, фрагментарне, "креолізоване" втілення. Світова свідомісна парадигма вже проминула постмодернізм і вступила в якесь нове... мгм...

Гриця: Чим ти можеш збагатитися від того чи іншого письменника або поета, можеш знати лиш ти сама. Що до того, буцімто ніхто з них не вивчатиметься в школах - ну, перше, це ще бабця надвоє ворожила, а по-друге, школа... о, школа - то круто! То серйозний показник! Я в школі не вивчала Олександра Олеся, я навіть не знала, що є такий поет, а нині щиро вважаю, що, як лірик, він АС Пушкіна за пояс заткнув, як кажуть ті маленькі друзі, що верещать під моїми вікнами російських блатних пісень, "льогко"!

"я пишу, але шо з того?"

А шо з того має статися? Це ж добре! Пиши.

Просто бути собою, Грицю. І в творчості і в житті. І не здаватися, якщо відчуваєш - те, чим займаєшся, твоє. Знаєш, я, коли починала писати прозу, вважала десь так, як ти - куди мені пробитися, і нічого нового я не скажу, і нащо мені ровера наново придумувати, і взагалі... все погано... але не писати не могла. Папір переводила зі вражаючою впертістю А коли мені зателефонувала координатор "Коронації Слова" і сказала (цитую) "давно я не читала такого світлого і романтичного твору", я розплакалась. Від щастя і від того, що оті недоспані ночі, оті кола під очима, ота зима на картоплі, щоби грошей вистачало на картріджи, на інтернет, на папір і каву, отой постійний напівнепритомний стан - все не дарма. Бо, принаймні, одна жінка цілу ніч (бо сказала, що читала запоєм) була щасливою. Що вона не дарма згаяла час. Що вона сміялась і плакала над романом, у який я вклала душу, і від того - від її добра - мені теж було добре.
(Вибач за патетику, прошу, на мене інколи находить

Угу. Застрогу прийнято, тільки від чого вона, я так і не зрозуміла. Від того, щоби перестати писати "чтіво" (це від слова читати?) і почати писати розумні речі, від яких у людей прогресує головний біль? Я не вмію, не хочу і не буду того робити. Я не філософ, я просто люблю життя і пишу про те, що мені подобається. Твоє право на упередження я підтримую, але навряд чи я стала б узагальнювати одним епітетом твори, з якими я не знайома. І мені байдуже, чи валяється книжка на кожній розкладці, чи її читають просунуті люди Я не на цьому базую свою думку. Доки роман (повість, оповідання) не прочитаний, нічого сказати я не можу.

"але мені здається вірші важче сприйняти. чи може й ні"

2 Гриця: я б сказала, що все залежить від рівню прози та поезії, а ще - від чутливості людини, яка це сприймає. І ще одне... вірші зараз важко надрукувати, справді цікаві є, я такі речі чула, що в мене аж мороз по шкірі біг, а от з видруком - проблеми. Не знаю, як у Львові, а в Києві крутять по всіх FMах, у багатьох газетах є також реклама такого собі Юхніци. Вірші не читала (окрім одного, на календарику, що кинули у поштову скриньку. Саме цей нє ) Але ж така потужна рекламна кампанія... навіть на фірмі один чоловік, який у поетичному розвитку зупинився на дитячих віршах Агнії Барто, питався, чи я не знаю, що то за Юхніца. То ж хлоп або сам нє бєдний, або має дуууже багатих спонсорів. Тобто в цьому проблема, на жаль, але талантів багато
А що до мого роману... має вийти десь у листопаді, ще не скоро, і можеш мені повірити, я вже хочу, щоби був листопад! Божевілля! Я обіцяла Форуму примірник, а де один, там два, три і т.д. (десь до 10, бо більше не вийде. Мені обіцяно щось 65 авторських примірників

Ще про Андруховича та шкільну програму

...і всю "пропала грамота" /вперто додала fish /

Про Забужко мені казав колись знайомий редактор, що вона непогана есеїстка, та й потому. Чесно кажучі, "Польові дослідження..." я не осилила. Зів’яла. Може, хтось таке читає, а я не сприймаю. Інші її твори теж особливого враження не справили. Знову ж таки, суб’єктив, але...

згідно зі сподіваннями такої собі Ірени Карпи, "мощі Забужко і їй подібних колись таки перегниють, і ми все-таки матимемо справжню українську літературу".

це так..., повністю суб’єктивно звичайно...

ось тут є її "Сни Ієрихона" : http://www.ii.lviv.ua/chetver/n16/erena.htm
(правда там немає "50 хвилин трави"...)

ці речі я ше не читав... (якось так вийшло). але має бути чимось вартісним. Бо на живо Карпа справляє вражання крутої інтелектуалки (шось типу доктор філології; викладає...).

А ще, якщо не помиляюсь, вона є вокалісткою гр. "Фактично самі" !

Молодець, Назаре!

Але того мабуть ніхто не помітив. ВАСИЛЬ КОЖЕЛЯНКО через "Я", а не "ю". Модераторе, виправте недоречність, Кожелянко того вартий!!!

Про Ірену Карпу можу сказати лише одне - це навіть не бульварне чтиво. Їй разом з Пиркало треба ще вчитись і вчитись писати ДЛЯ ЛЮДЕЙ, а не для себе. Хоча в цьому плані Пиркало на голову вища. Звичайно, кожен сприймає літературу по-своєму. Комусь те навіть подобаться. Але нашарування всіх тих образів у "ЗнесПаленого" - це саме те, за що я не витримую Станіслава Лєма. Тим більше, що легко прослідковується їхня природа (і це, як не прикро, не плюс, а мінус). Тим більше, надто Карпа пише схоже на Іздрика. Ви пробуйте спочатку почитати його, а потім її твори. Вас виблює на асфальт простісінько під колеса першого ліпшого трамвайчика.

З укрсучліту мене вразив ТАРАС ПРОХАСЬКО. Гігант. І без блюзнірства і самовихваляння про якийсь там "станіславський синдром", який існує виключно в головах бу-ба-бістів. Основне правило літератури (і журналістики теж, до речі) - писати треба ДЛЯ ЛЮДЕЙ. І звання "магістра філології" (Ірена Карпа) ще не дає людині право називатись письменником. Це всього-навсього - вища освіта. Це я до того, що рано їй ще книжки писати. Он, Кучма теж "письмменник". І зараз готує нову книгу. Вам цікаво її читати буде?

Молодець, п. Юрію!

"ЛЄМ" українською - ЛЕМ, через "Е", а не "Є". Модераторе, виправте недоречність, Лем того вартий!!!

і взагалі я в шоці. Ви певно не знаєте про що говорите. Або говорите просто так. Щоб щось сказати і когось зачепити.

направду, ваші вище наведені думки "висмоктані з пальця"


П. С. Невже ви справді думаєте що письменник повинен виконувати якісь правила!? Писати для людей? Та ви що... Хто вам таке сказав.
Ви хочете сказати що Прохасько бере і пише спеціально для людей? Тобто що він турбуєтя про те чи їм буде цікаво, чи вони зрозуміють його образи, настрій, БАЧЕННЯ, ... ?? Та ніколи в житті. Справжні пишуть для себе, тому що це їм потрібно. І люди це читають не тому що це написано для людей, а тому що це їм теж потрібно.

А мені не важливо, чи пише письменник для себе, чи для людей. Я від нього хочу одного: щоб він писав ДЛЯ МЕНЕ. Всіх, хто пише не ДЛЯ МЕНЕ, автоматично заношу до нездар і ставлю жирну крапку.

Цитата:

Першим відправив користувач fish А мені не важливо, чи пише письменник для себе, чи для людей. Я від нього хочу одного: щоб він писав ДЛЯ МЕНЕ. Всіх, хто пише не ДЛЯ МЕНЕ, автоматично заношу до нездар і ставлю жирну крапку.

А ти для мене пишеш?

Цитата:

Першим відправив користувач тихий вечір Молодець, п. Юрію! "ЛЄМ" українською - ЛЕМ, через "Е", а не "Є". Модераторе, виправте недоречність, Лем того вартий!!! і взагалі я в шоці. Ви певно не знаєте про що говорите. Або говорите просто так. Щоб щось сказати і когось зачепити. направду, ваші вище наведені думки "висмоктані з пальця" П. С. Невже ви справді думаєте що письменник повинен виконувати якісь правила!? Писати для людей? Та ви що... Хто вам таке сказав. Ви хочете сказати що Прохасько бере і пише спеціально для людей? Тобто що він турбуєтя про те чи їм буде цікаво, чи вони зрозуміють його образи, настрій, БАЧЕННЯ, ... ?? Та ніколи в житті. Справжні пишуть для себе, тому що це їм потрібно. І люди це читають не тому що це написано для людей, а тому що це їм теж потрібно.

Я з Вами дуже погоджуююся!!!!

Цікава дискусія. Я оце замислилась (письменницею себе називати не буду, бо боюся ) чи для себе пишу, чи для людей? Для себе - і так, і ні. Для себе - це як графоман, його ніхто не читає, а він все пише, пише, і - в шухляду! І водночас... як бути з тими моментами, коли нікому вилити душу, або просто на душі такий тягар, що нікому й сказати не можеш? Навіть собі боїшся зізнатися? Хто що робить, а я - пишу. Отже, для себе. А з іншого боку - хочеться, щоби люди читали, щоби їм це подобалось - отже, для людей!

О, моя мама спить і в своїх рожевих снах бачить, як її доня покине "оту дурню", сяде за баланс і почне орати бухгалтерську ниву. Я вже писала - батьки просто проігнорували моє нагородження на конкурсі. Не прийшли. Не змогли - дуже були зайняті. Подруга з іншого міста змогла приїхати, а вони - нє. (Шкода, до слова, що я тоді ще не бувала на Форумі Рідного Міста - ото б мала групу підтримки, уявляєте? Там і концерт був для переможців - переважно попсовий, а так... ех, могло би бути краще!!! ) Та розуміння або не розуміння батьків мене вже не зупинить. Я безнайдіно зіпсована людина Я - маніяк, як сказала та ж мама!

А "тихий вечір" - це письменник?

Геніальна сентенція. Вас треба занести в енциклопедію якусь. Тільки от яку - я не знаю. Або "Пафос та словоблуддя українського народу", або "Неприший кобилі хвіст". Можливо, товариство підкаже ще якісь збірки "перлів всезнайок"?..

Графоманство закінчується тоді, коли людина починає усвідомлювати, для ЧОГО і для КОГО вона пише. Є мета, меседж, концепція. Нехай вона навіть звучить для початку як "творення нової української літератури на мощах Забужко"...
Але воно ніколи не перетвориться на письменництво, якщо графоман намагається видати все накрапане лише з метою самовираження. Як у випадку з Іреною Карпою.

Фіш, твої казочки я б не назвав графоманськими

Не можу не погодитись

Дякую. Юрку, але я хіба називала?

Будьте самостійними!..

А може б пан Олексій саменький спробував якось? Я вже ніби все сказав...

2 fish
тобто? я читав. нарпиклад, про рибу

На рахунок чиєїсь розумності

Не думав, що змушу Олексія комплексувати стосовно розумових здібностей. А говорили про письменництво...

Олексію, ти спочатку уважно перечитай власну біографію. Стосовно "розумності". А потім дійсно, спробуй потрапити на зустріч з кимось із письмменників. Ти ж, сарако, навіть не знаєш, про що ж тут більше написати, крім якихось "колючих" шпиньок на мою адресу...

Давай, попускайся легенько і займайся своїми справами, бо Андрій Пелещишин ще цю тему закриє

В тебе унікальний дар балакати не по темі. На кожен аргумент має бути контраргумент. Тоді можна сперечатися. А не "ну давай починай нас тут всіх вчити як дітей робити!.." Сам вчися. Для чого переводити час і гроші на пояснення?

Привіт усім!
не знаю шо тут ще додати, але щоб уникнути "розборок" з п. Юрієм скажу лише дві речі:

1. так я читав Воннеґута, я теж вважаю його великим і т. д. і я маю досвід (хоч і невеликий) спостереження за літ процесом і т. д.
Але що з того. Це складно в цьому всьому розумітися...

2. а ще я читав Моcкальця і не можу не зацитувати:
"І це важко. Але це чесно. Неможливо бути легким, неможливо мати власний простір, якщо ти опираєшся на ті або ті авторитети, якщо ти посилаєшся на когось, а не на самого себе. І справді: на кого можна покликатися? На кого можна покластися? Ні на кого. Відтак робота триває, січень закінчується сьогодні, а лютий розпочинається завтра".
Так от, хочу сказати, що мені байдуже хто пише прозу, сивий дядько чи одноліток. Навіть якщо там немає меседжу і це здається графоманством – якщо там є душа автора я це буду читати і насолоджуватись. Це ж наша література! Це ж все ілюстує певні процеси в нашому суспільстві. І чим більше таких ілюстрацій, тим краще. Я не буду казати що от тій-то книжки ще зарано писати, а от після того і того вас знудить під перший-ліпший трамвай і т. д.
розумієте?

наразі

2 Олексій
Попустись.

2 Наталка
Дякую за комплімент. Питання дійсно нудні. Тому я на них не реагую. І чого це тебе так зачіпає? Бачиш в моїх месагах гонор - ігноруй!!! Нема чого і нема кого (головне!) повчати.

Тихий вечір правду пише: все неоднозначне. І підхід в кожного різний. Комусь Карпа до шмиги, комусь ні. Література - це мінеральна вода. Випив - і освіжився... Але не кожна водичка смакує. Таке враження, що ви загіпнотезовані тут і в вас також існує дві думки: наша і неправильна. Колективізм=революція=тоталітаризм=стадні інстинкти=смерть особистості.
Поважайте особистість і вона вас не зачепить своїм ЕГО. Повага - це дистанція. Тримайте дистанцію, люде!!!

Цитата:

Першим відправив користувач Юрій Карашівський 2 Наталка Дякую за комплімент. Питання дійсно нудні. Тому я на них не реагую. І чого це тебе так зачіпає? Бачиш в моїх месагах гонор - ігноруй!!! Нема чого і нема кого (головне!) повчати. Поважайте особистість і вона вас не зачепить своїм ЕГО. Повага - це дистанція. Тримайте дистанцію, люде!!!

Повага - це як відображення в свічаді; якщо немає свічада, або у нього ніхто не дивиться, відповідно немає і відображення. Ігнорувати гонор... я б неодмінно так і вчинила, якби він поступово не переростав у зневагу.

Я вас не повчаю, п. Юрію. Для цього ви надто дорослий.
З усіх сил намагаюсь тримати дистанцію.

От я і кажу, що думку краще висловлювати, а не плюватись нею вже вибачте...

Василь Шкляр, "Кров Кажана"

Попередження прийняте. Хоча з буркотінням в животі та почухуванням маківки всією п'ятірнею

п. Юрію Карашівському: Дякую за інформацію про новий роман Шкляра - дуже зацікавилась, куплю.
Олексію: назагал, я з твоїм враженням згодна. Як плюси, так і мінуси ти окреслив добре. Для оповіданні "Катеринка" я запропонувала мужу альтернативне закінчення: жінка залітає в квартиру і вбиває невірного чоловіка (як саме - то вже багато варіантів), а його коханка має hard time, пояснюючи міліції, що до неї в кватирку влетіла гола відьма і прибила любчика. Ну, тут або в’язниця, або психлікарня... Чоловік цей варіант вислухав, якось так засумував і сказав, що я дуже вже присікуюсь до авторської розв’язки

Подивився список.І засумував. Список дрібненьких письменничків. Отака вона укрсучлітература.

Укладачеві списка. Ви б туди хоч для годиться ввели Валерія Шевчука. Чи він за віком не проходить

Не погоджуюсь, з тим, що "ось така вона дрібненька укрсучлітература" Просто - і про це вже говорено - сто тисяч разів - письменники, молоді і не дуже, не мають підтримки від держави, я говорю навіть не про фінансування творів, держзамовлення і т.д., а про те, що не існує (вірніше, не виконується) певна квота - в якій ще країні 85% відсотків літератури - іншомовна? Тому з українських авторів пробиваються ті, яким є чим зацікавити читача, яким є що протиставити отій навалі. А добре це чи погано - теж, як дві сторони однієї монети...

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка Не погоджуюсь, з тим, що "ось така вона дрібненька укрсучлітература" Просто - і про це вже говорено - сто тисяч разів - письменники, молоді і не дуже, не мають підтримки від держави, я говорю навіть не про фінансування творів, держзамовлення і т.д., а про те, що не існує (вірніше, не виконується) певна квота - в якій ще країні 85% відсотків літератури - іншомовна? Тому з українських авторів пробиваються ті, яким є чим зацікавити читача, яким є що протиставити отій навалі. А добре це чи погано - теж, як дві сторони однієї монети...

Дорогий Інгваре!
В принципі, згодна з Вами, але не в усьому, бо не вважаю, що всі російськомовні книги, які "знайшли дорогу до серця читача", такі вже гарні. Просто є таке поняття, як попит, і є таке, як пропозиція, і коли пропозиція формує попит, виходить те, що виходить - люди споживають низькоякісне "чтиво". Кажу це, не як противниця "масової літератури", навпаки, вважаю, що без неї не буде інтелектуальної літератури. Повинні ж видавці на чомусь заробляти гроші - це нормально, а у нас цього чомусь бояться. Зізнатися в тому, що хочеш заробляти гроші на книжках - ледь не поганий тон. Я впевнена, що у нас багато цікавих авторів, і за рік-два в цьому списку для голосування будуть нові прізвища.

для Наталі

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка Дорогий Інгваре! В принципі, згодна з Вами, але не в усьому, бо не вважаю, що всі російськомовні книги, які "знайшли дорогу до серця читача", такі вже гарні. Просто є таке поняття, як попит, і є таке, як пропозиція, і коли пропозиція формує попит, виходить те, що виходить - люди споживають низькоякісне "чтиво". Кажу це, не як противниця "масової літератури", навпаки, вважаю, що без неї не буде інтелектуальної літератури. Повинні ж видавці на чомусь заробляти гроші - це нормально, а у нас цього чомусь бояться. Зізнатися в тому, що хочеш заробляти гроші на книжках - ледь не поганий тон. Я впевнена, що у нас багато цікавих авторів, і за рік-два в цьому списку для голосування будуть нові прізвища.

Щоб збудити попит на поезію, треба багато працювати. Треба усвідомити, що гроші, вкладені у випуск поетичної збірки для видавця - то інвестиції в доволі далеке майбутнє. При книгарнях, як це було колись, можна влаштовувати поетичні вечори, зустрічі з авторами, книжкові лотереї, і т.п. Треба пропагувати наших класиків, того ж Тичину, чи Олеся, приділяючи водночас увагу і молодим авторам. Треба видавати тематичні збірки. Бо книга - то книга, при всій любові до інтернету Але оскільки все вищеперераховане держава якщо і буде робити, то дуже не скоро, потрібні меценати.

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка Щоб збудити попит на поезію, треба багато працювати. Треба усвідомити, що гроші, вкладені у випуск поетичної збірки для видавця - то інвестиції в доволі далеке майбутнє. При книгарнях, як це було колись, можна влаштовувати поетичні вечори, зустрічі з авторами, книжкові лотереї, і т.п. Треба пропагувати наших класиків, того ж Тичину, чи Олеся, приділяючи водночас увагу і молодим авторам. Треба видавати тематичні збірки. Бо книга - то книга, при всій любові до інтернету Але оскільки все вищеперераховане держава якщо і буде робити, то дуже не скоро, потрібні меценати.

2 Ingvar Olaffson: Що до збірки - ні, не маю, на жаль... Скоро має вийти мій роман, але то проза З віршами, як ви, безперечно, знаєте, складніше. Мені вже не раз казали, щоби я шукала меценатів, але я не вмію... Тому користуюсь тим, до чого поки що маю доступ - інтернетом.

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка 2 Ingvar Olaffson: Що до збірки - ні, не маю, на жаль... Скоро має вийти мій роман, але то проза З віршами, як ви, безперечно, знаєте, складніше. Мені вже не раз казали, щоби я шукала меценатів, але я не вмію... Тому користуюсь тим, до чого поки що маю доступ - інтернетом.

Чомусь мені здається, що незабаром меценати знайдуться

Цікавий, звичайно вибір: Андрухович чи Дереш (то трохи подібно на вибір, що ліпшіше - Людкевич чи Кіркоров)... Я за Іздрика голосував.

Дужже мене розвеселив аргумент на підтримку невключення Подерев"янського "він себе не вважає письменником": Дереш, очевидно - вважає

От ще ніяк не второпаю , що означає пункт "Хтось ІНШИЙ з НАВЕДЕНИХ"...

пан Нормалайзер порівнює Дереша з Кіркоровим і не вважає його письменником?... Чи можна пояснити why?
(Бо я напевно чогось не доганяю... )

ну... в Кортасара то метеликова хандра, напевно

продовження балачки (інтелектуального спілкування з "Доброго вечора"
Отже Шкляр

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка ... наглий, як бульдозер, Шкляр ... дуже вже він "попускав" своєю поведінкою молодих авторів, половина з яких - жінки

Маю версію.
Шкляр, здається, відхопив якусь чоколядку за "Кров кажана" з жіночим поглядом на всю ту фігню, що діється навкруги. То може пан Василь, як трохо випив, так уявив себе власною героїнею і як великий письменник вважав, жи правдива краля саме так і має поводитися?
Тим паче, підозрюю, зауваження йому ніхто не зробив.

Може, хто знає, як Шкляру написати? Я б написав (спитав би про "бульдозера" )

А, ще. Одне не зрозумів: наглий - то нахабний чи раптовий. І те, і те було б дуже цікаво подивитись (не знаю, як відчути).

Того та іншого потроху А що до зауважень... робили трохи, та є такі щасливі люди, у яких слух вимикає саме тоді, коли їм щось зауважують Кажуть, то є дар Божий А чоколядку він відхопив, здається, за "Елементала" 2001 року - першу чоколядку 2002 року пан Василь Шкляр був в журі (цікаво, чи буде цього року? Може дарма я на нього теє... наїхала? Втім, що зроблено, те зроблено! )

Я зрозумів! Пан гол~ред у такий спосіб просто хтів зазнайомитись із молодими перспективними ( ) дівчатками.

Проте вони не зрозуміли ...
Тепер він знову у журі й знову ніц не отримає, навіть чоколядки.

А тим часом сучукр~ література гине

Урочисто обіцяю від імені молодих перспективних дівчаток докласти всіх зусиль, щоби врятувати сучукр~літ від загибелі

Зокрема. Як на мене, зазначений пан не такий вже злий белетрист (може тому, що він до мене не залицявся). Щоправда відзначеного "Елементала" не читав (чомусь поки що і не збираюсь), але "Ключ" біль-мень нічо. Настільки, що замовив собі "Кажана", сподіваюсь до кінця року дістану (шведам, кажуть, також сподобалось. Тепер от по всіх світах шукають перекладача з дивної та рідковживаної української).
Якби ще отой зазначений менше переймався перекладанням класики в літмило ...

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка Урочисто обіцяю від імені молодих перспективних дівчаток докласти всіх зусиль, щоби врятувати сучукр~літ від загибелі

Чи не за допомоги пана Шкляра?
Доречі, плівочка, яка за сьодні стала на Форумі такою знаменитою, не містить ЧІПлянь живого класика? (боюся, що ні, а шкода )

О, я звикла розраховувати лише на себе! А плівочка - ні, не містить ЧІПлянь... Ох, ми й наофтопили

А я читав саме Елементала
Нічо. Взагалі нічо.
Думаю, на цьому форумі є люди значно талановитіші. Але завважте - враження лише за одним твором.

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка (2/12/2003) Ох, ми й наофтопили

Виявляється, не надто й наофтопили.
(відразу перепрошую за длугий пост, це просто поема - емоції, блін)

Преамбула
Людству нікуди подітися від традицій. Деяки з них є дещо збоченними, хоч і досить милими:

1. хтось на Різдво ходить в Оперу;
   
2. хтось із-під Опери постить на Форум;
   
3. хтось під Оперою влягається спати (бо не має де - це теж традиція).
   
4. Дехто під Новий рік літає до Съ-Ленінграду і назад.
   

Особисто я по четвергах слухаю 2-й канал Державного радіва (десь уже казав про збоченність): по-перше, ввечері там "Укрокнрол", по-друге, зранку можуть дати сякий-такий анонс вечірнього "Укрокнролу" (але це вже інший тред).
Сьодні в нас четвер - тож я сподівався на анонс. І анонс стався! Але не той. Було проголошено, що о 12:10 (в якійсь, здається, гендерозорієнтованій програмі)відбудеться зустріч із письменницею, лавреаткою, переможницею і просто красунею (я не нотував, відтворюю по пам'яті) й т.д. і т.п.

Амбула
Що мене насторожило, звали тую письменницю Наталею, а "грамотку" їй дала "Коронація слова". Я, звичайно, вірую в дива, там, ріжні та збіги, але вирішив дочекатися.
Дива не сталося (чи, навпаки, сталося) - то була ВОНА. Не Морозівсько-Чубаєво-Москальцева кубіта з фарбованим нажовто хаєром, що шклянками жлуктить шмурдяк, а навпаки (ну, всі давно вже здогадалися) - пані Почесний Академік...
Далі розповідати мабуть не варт - що я можу розповісти? Хай Наталка розповідає. Про головне. Я лише зауважив деякі деталі.

1. З'ясувалося, що пані "прекрасна господиня" (чи хтось сумнівався), зокрема, "прекрасно готує" (натяк усі зрозуміли?)
   
2. Наталка своїми тисячами повідомлень встигла вже розкритися на Форумі вельми багатогранно. Але не цілком. От, приміром, якщо комусь потрібна порада щодо сантехніки - звертайтеся - вона є фахівець, жиби не казала.
   
3. Виникло слушне питання: зрозуміло, що маркетингова стратегія передбачає після розкрутки=прогнозованого успіху "Містичного вальсу" видання попередніх 3 романів шаленими накладами за шалену ціну (нехай недолуге журі "КС" на чолі з В.Шкляром потім собі ліктики кусає). Але може якось можна кудись повісити якісь витинки, вирізки, виразки з нетлєнок? Чи тут якісь сторонні люди зібралися?
   

Карочє, особисто мені дужо засмакувуало!

Той прямий етер впав на мене, як сніг на голову, я навіть мусила поїхати зі Львова на день раніше, ніж збиралася, а ще переплутала потяги (певно, Львів не хотів мене відпускати ) Але таки встигла на ту передачу, називалася вона "Мистецтво бути жінкою", прибігла туди прямо з вокзалу, і за 45 хвилин з’ясувалося, що я цілком оволоділа вищезгаданим мистецтвом.

Деякі пояснення:
1. Консультацій щодо сантехники не надаю, бо то було давно, хоч і правда.
2. Запрошую всіх до мене в гості, однак попереджаю (як Міністерство охорони здоров’я): спробував би чоловік в прямому етері брякнути, жи я погана господиня - до кінця життя сидів би на бульбі!!!
3. Витинки, вирізки, виразки з нетлєнок обіцяю повісити кудись навесні - до того часу ще маю готувати поетичну збірку, то є наразі пріорітет.

Шкода, що в розмові чоловік мав бути неодмінно киянином, бо з’ясувалося, що в Києві, окрім рідного мужа, про мене і доброго слова сказати нікому! От якби можна було, щоб Львів...

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка Той прямий етер впав на мене, як сніг на голову, я навіть мусила поїхати зі Львова на день раніше ... прибігла ... прямо з вокзалу... ... з’ясувалося, що в Києві, окрім рідного мужа, про мене і доброго слова сказати нікому!

Цитата:

Консультацій щодо сантехники не надаю, бо то було давно, хоч і правда.

А що я говорив - відмовлятися буде!

Можна сказати, улюбленої.
Про юну - то вона прикололася, і доволі кріпко.
Пане Dmy, спеціально для Вас зроблю виключення - проконсультую щодо сантехники

А Шкляр - не лауреат минулого року... на щастя

Заздалегідь дякую Пригадую, що то мала бути примітка внизу сторінки.

Хомський

Знову Хомський

Хомський в "Рекреаціях" виступає як символ чужинця.

Приміток ніяких нема, тому цитую за текстом
Андрухович Ю.І. Рекреації. Романи. - К.: "Час", - 1996. -287с.

стор. 34. "Ось уже другу добу ти нудишся в цьому поїзді, кинувши на поталу недоумкам свої псевдонаукові розробки і тим ризикуєш дістати копняка з інституту, але їдеш, їдеш..."

стор37. "Саме так, Хомський - довгий і широкий сірий плащ, тижневий заріст на підборідді (бродвейський стиль) , волосся на потилиці зібрано хвостиком, темні окуляри зразка шістдесят п2ятого року, капелюх, саме так, мандрівник, рок-зірка, поет і музикант Хомський, чи просто Хома, веселий скурвий син власною персоною ощасливлює провінційний Чортопіль своїм визитом. "

стор. 38. (Білінкевич) "тримає у правиці високо підняту картонну табличку з написом "Mr/ Khomsky, Leningrad"... "

стор. 55. Хомський читає "Веснянку до сну" Андруховича, але Мартофляк його викриває.

І останнє 13 березня 1960р. - це день народження Андруховича. Тому той же самий 1960 р. як рік народження Хомського у Єшкілєва дуже цікаво.

Та не можна вже так і кращи і мудріший, можливо ви їх знаєте особисто? Вони двоє талановиті, просто різні, ось і все

думаю, що М. Хомський точно вигадана особа...

Варто згадати оповідання Борхеса "Аналітична мова Джона Уілкінса", де в "енциклопедичному стилі" говориться про винахідника власної універсальної мови Уілкінса і теж наводяться деякі біографічні факти...
не читав "Візантійської фотографії", але думаю що це з "тієї ж опери"

І те що і в Андруховича він теж зустрічається підтверджує міфічність... А що рік народження однаковий (1960) - то ще більше

П.С. пан Єшкілєв же ж міфотворець від природи

Ще про Хомського

Пробігся по мережі й ось перші результати

http://www.acta.com.ua/reviews/print/bilorusets-labyr-print.htm

Євгенія БІЛОРУСЕЦЬ

У мовному лабіринті
Ноам ХОМСЬКИЙ. Роздуми про мову.
- Л.:Літопис, 2000.
Ми, як завжди, трішки запізнилися на дискусію, адже Ноам Хомський почав роздумувати про мову ще в 1975. Треба зазначити, що з того часу дослідники мови та інші шукачі скарбів у лінгвістичному просторі тихенько склавши руки не сиділи. Адже були висунуті зовсім нові питання, і деякі мови були досліджені на загальному типологічному рівні. Та все одно "зацікавленого" лінгвіста, що тримає в руці цю маленьку чорну книжечку не може обминути легке тріпотіння: це перший переклад видатного сучасного лінгвіста та філософа на українську мову. Допитливим науковцям та дослідникам когнітивних наук вже мабуть припадало читати деякі праці Ноама Хомського, що були перекладені російською мовою, але ознайомлення з ними не могло бути вичерпним, бо ж видані вони були мізерним накладом та майже одразу стали бібліографічною рідкістю.
(Далі за адресою вище)

Та облишимо емоції і проведемо тверезий аналіз економічних наслідків неоліберальної політики в окремих країнах і покажемо "досягнення" неоліберальної доктрини, яку інтелектуал і провідний борець за демократію і проти неолібералізму Ноам Хомський назвав Вашингтонським консенсусом.

Журнал "ПЕРЕХІД-IV " http://www.perehid.org.ua/n10/18.html

З книги Ернест Гелнер "Націоналізм"
(http://litopys.narod.ru/gellner/gel.htm)
1 Хомський Ноам (Абрам) (нар. 1928 р.) — американський лінгвіст, автор теорії генеративної граматики. Український переклад праць: Хомський Ноам. Роздуми про мову. — Львів, 2000. (Прим. перекл.)

Тобто людина була реальна, а "станіславівські хлопці" інтерпретували її роботу у своїх творах.

Так, і я це бачила на власні очі.

Саме так, в номінації "Красне письменство", сучасна українська проза та драматургія, з 1008 балами проти 932 Андруховича. Подейкують, що поліграфія "12 обручів" жахлива, роман в руках розсипається. Так воно чи ні, невідомо, однак відомий результат.

Головне, як оцінили книгу читачі. Я ще не читала "Мальву Ланду", тому не можу порівняти цей роман з "12 обручами", однак виправлюся найближчим часом!

У мене аналогічно розсипались „Дванадцять обручів”
Шкода, напевно забагато сили в руках мав, бо розвалилась на три частини, і дочитувати прийшлось, тримаючи сторінку в руках.
До-речі також почав з Мальвою виправлятись.
Що не кажіть Наталю, а ми з вами однаково мислемо

Цитата:

Першим відправив користувач Наталка Подейкують, що поліграфія "12 обручів" жахлива, роман в руках розсипається Цитата: Першим відправив користувач Nazar У мене аналогічно розсипались „Дванадцять обручів” У мене (як у Сумної) досі не розипались. Ви подивіться, може у вас якісь інші "Дванадцять обручів"? Ви точно пам'ятаєте прізвище автора? Цитата: також почав з Мальвою виправлятись. Що не кажіть Наталю, а ми з вами однаково мислемо Мисліть-мисліть Нав'язуватися не буду, але в деяких місцях "Мальви" реготав, як скажений. Точніше, як Рябчук із Жолдаком, коли Юзьо читав то хуліганство вголос у Могилянці. Файний відгук на пароль: "Кров по цимбалах" (привіт усім прихильникам В. Медвідя (не Ведмідя)). Щодо "Книжки Року", то якесь дивне голосування за Гран-прі. К. Родик із Д. Стусом і Г. Родиною вихваляються, жи у них система найпрозоріша у світі. Але за правилами (перевіряв), участь у номінації на Гран-прі бере 10 найбальніших книжок із усіх номінацій. Я побачив там і 30-у, і 50-у. Натомість ту саму "Мальву" продинаміли (навіть у списку нема) Дивне щось... Тра сходити на сайт, подивитись, може і полаятись. І ще якось незрозуміло - в Красному письменстві немає "Лексикона" Прохаська Нє, до КР більне питань, ніж відповідей

Ну, я давно підозрювала, що у нас з Назаром думки співпадають та й емоції на одну хвилю налаштовані.
А що до КР - знову ж таки, лише за чутками - говорили, ніби чомусь прийняли рішення видавцям-львів’янам Гран-прі не давати. Я це чула, але не можу поручитися, що це правда, та й, напевне, ніхто не зможе. Все це бесіди в кулуарах... Завжди буде хтось, хто захищатиме голосування, і хтось, хто сумніватиметься у його чесності. Будь-яке визначення найкращого суб’єктивне, як на мене...

Воно, канєшна, не дюже скромно
Ми тут (у гілці із загрозливою назвою Яку останню книжку прочитав) трохо про пана Василя поговорили. Раджу 2 сторінку, повідомлення від 20/2/04 (загалом 3 шт.), а також, звичайно, вчорашнє - останнє.

2 fish: Вже, вже облизуюся...
А остання книжка, яку я прочитала - "Глибинка" Олександра Шевченка. Це роман жахів, про упирів. Сподобалося все, окрім закінчення - воно, на мій смак, зіжмакане, і не обгрунтоване, таке, як грім серед ясного неба. Якщо я вірно зрозуміла закінчення, то... ну не уявляю я собі Бога в чорних окулярах - се ж не агент ФБР! Але у автора хороший потенціал, і якщо цього року вийде його вже фантастичний роман (не містичний, назву сповіщу, як сама дізнаюся) - прочитаю обов’язково!

Василь Шкляр за свої проекти вже отримав призвісько "Вбивця наших пророків". А як ще можна ставитись до редагування того, що вже стало класикою. Які можуть бути "русизми, зайва описовість, повтори"? Якою би ця література не була, але вона є віддзеркаленням часу свого написання. Й "різати" Кобилянську, Мирного, а й ти більше "Декамерон"...???

Чесно кажучи (зараз скажу крамолу) мене смішить та істерія (та й істерика), яку здійняла навколо цього проекту наша спілка письменників. Пам’ятаю, як зараз, у школі ми вивчали "Гаргантюа і Пантагрюєль" Рабле, адаптований для шкільного віку - без сороміцьких сцен і т.д. Можливо, слід було почекати, доки ми виростемо, і дати нам ознайомитися з оригіналом? Але так ніхто не зробив. Пам’ятаю "дитячі", "спрощені" обробки Толстого, Тургєнєва, але не пам’ятаю жодного українського автора. Навіщо? Нам у школі Стефаника (добре, дуже добре, що не обробляли), але ж навіть словника не подали. Я читала його і 30% слів не розуміла - я ж не із Заходу України, на жаль. Добре, жи я така допитлива, ходила в бібліотеку і там рилася у спеціальних словниках. Як гадаєте, багато було таких, як я?
А подібна практика - адаптування та редагування - існує в усьому світі. І якщо на сторінці 10 героя звуть Петро, а ще через 50 сторінок - Павло, то це повинно виправлятися редактором. (Якщо тільки герой не перехрестився! )
Тепер що до Шкляра і його проекту. Як на мене, це прізвисько пахне "совком". Яких пророків він вбиває? Це його проект, його робота, його бачення, хто не хоче читати Кобилянську чи Мирного адаптованими - боже, читайте в оригіналі, хто боронить? Я не велика прихильниця Шкляра (яко людини, бо творчість у нього, безперечно, талановита), та читаю статті про цей його проект, і повне враження, що ще трохи - і Шкляра підсмажать на вогнищі, як шашлик для Азарова і Януковича. Люде, схаменіться, саме цей вереск - і є реклама! Тихо будьте, він же гроші на це проект не з вашої кишені тягає! Моя особиста думка: я проти адаптування, як такого, але не збираюся на Шкляра "анафема" кричати. Я вже досить доросла тьотя для того, аби дивитися, вибирати і бачити, що я читаю.

Взагалі-то той чоловік не більше Бог, ніж старий - Диявол Я лише використав елемент старих вірувань, у яких Доля іноді з'являлася у образі подорожнього.
На додаток пара цитат, які, сподіваюся, мене реабілітують (Даренська Т.В. Символ долі в українському образі світу):

"2. Доля – персоніфікована уявна сила, яка здатна активно діяти й позитивно
чи негативно впливати на життєвий шлях людини. Вона часто виступає у функції
суб’єкта по відношенню до людини.
7. Доля – верховна, розумна, божественна сила, яка здатна судити, карати
людину, керувати її життям."

У будь-якому разі, пані Наталко, ваш відгук був першим, тому він мені особливо дорогий Дякую.

Сподіваюся, я не сильно тут наофтопив

Ні, не сильно, бо ви однозначно - український письменник, дуже здібний, і я чула дуже хороші вигуки про ваш новий роман.
І, на мій погляд, "Глибинку" абсолютно незаслужено позбавили заохочувальної премії - це пишу цілком щиро. Шкода, що я - не журі.
Пишить, будь ласка, ще - я чекатиму ваших нових романів!
До слова, мене в "Літературній Україні" обізвали богохульницею, і сказали, що богохульство і література - це дві речі несумісні.
А ось вам другий відгук про "Глибинку" від мого чоловіка - йому сподобалося. Се ще більш цінніша думка, ніж моя, бо він ну дуууже критичний.

Дякую, дякую Зовсім на таке не сподівався На жаль, ніде не можу знайти "Містичного вальсу" , перерив усю Петрівку, знайшов лише видання "Кальварії"... Невже "Піраміда" до Києва не доїжджає?

Я того Вальсу і у Львові не надибав
А він взагалі-то яким тиражем вийшов?

Взагалі-то - 6000. У Києві "Містичний вальс" є (принаймні, був) у книгарні "Наукова думка", а ось у Львові... не знаю, мусить бути. Хіба що... видавці казали мені, що він добре продається... Невже аж Так добре?

Ласкаво просимо!
Раді будемо познайомитись.
Зараз насправді і всіх на устах, очах, вухах Прохасько, і я абсолютно розділяю ваше захоплення ним, та й не лише я. Багато хто з форумців вже виказував своє захоплення у розділі "Яку останню книжку прочитав".
жаль, але на час створення цього опитування, а це було 1,5роки тому пан Василь ще не був ознайомленим із Прохаськом
Ще оаз хочу вас привітати на форумі, заходьте частіше!

А я зі свого боку, щиро вітаючи на форумі пані Наріжну, зазначу, що естетичні потреби у людей різні, як різні і люди; мене зараз дійсно турбує відсутність якісної масової літератури, і я втомилася відповідати на питання "Ви пишете жіночі романи? А справжньою літературою збираєтеся займатися?". Такі опоненти мене письменницею не вважають, може, я і не є нею, не мені про те судити, але повторюся ще раз - бажано все ж, щоби чужий світ, наскільки він не був би заплутаний, викликав бажання зрозуміти і дослідити його, а не, чортихаючись, зупинити шлях після двох перших кроків. (імхо)
Ну, і звісно, одна моя упереджена думка не робить із Забужко безталанну. Яко і з усіх інших.

Дійсно, приємно. Бо я згодна з Вами на всі 100%, і теж постійно "воюю" за свої "крамольні" думки, на зразок "книги різні потрібні, книги різні важливі". Який-не-який, а я все-таки книгознавець.

2Наталка "Ви пишете жіночі романи? А справжньою літературою збираєтеся займатися?".
Дійсно. На холєри взагалі. Тільки час у людей займаєте!!!
(то я обуренно відпльовуюся після поглИнення "Вальсу"

Просто Жах!!!
Людь (я, цебто) замість статтю у Полоцьк дописувати - усяцькі Баєчки читає!!!
Пару годин нАніц!
Просто Жах!!!

(як на серйо) текст дійсно досить непоганий.
Звісно чисто жіночописаний, але захоплюючий/не дурний.

Загалом романтична "жіночописанність" дійсно "пре валом".
Це спокійно могло би зіпсувати мені сприйняття тексту, якби не розум авторки.
Цебто, загалом - маємо непогане урівноваження тексту об'єдане у досить вартістну сукупність як отой (прославлений тобою) срібний перстеник.

Молодець!

З вище зазначеної "жіночеписаності" хотілося б бідзначити Євенію Кононенко, Т. Зарівну та Оксану Соловей.
Це те, до чого є бажання повертатись.

Що стосується "Вальсу", то ще знайти не вдалося.

2 dr.Trollin: Дуже-предуже дякую за відгук! До слова, у новому романі (якщо його видадуть) вже більше виписана детективна лінія, то такий (слова не мої) "іронічний жіночий детектив". (Щось це мені нагадує... )

І ще - не знаю, чи буде це офт-топ, та по гарячих слідах, у зв’язку з деякими відгуками на "Містичний вальс" почуваюся зобов’язаною дещо прояснити, щоби потім зраджені у своїх надіях читачі не плювалися, згадуючи намарне витрачені гривні і всіх моїх родичів з маминого боку. Отже:
"Містичний вальс" - це любовне фентезі. Поціновувачів динаміки попереджаю (майже як Мінздрав) - у романі немає броунівського руху, космічних піратів, бластерів, трупів на кожній сторінці, натомість багато почуттів, сумнівів, коливань, сліз і усього, що супроводжує не дуже щасливе кохання. І ще одненьке прохання: ви можете не читати книгу взагалі, можете кинути її на першій (другій, сотій) сторінці, можете написати в цю тему все (в межах дозволеного адміном), що ви думаєте про мою дурну писанину, але не читайте книгу "по діагоналі". Не треба. Повірте, почути таке автору куди болючіше, аніж навіть "читав та й кинув". Це означає "книга - фігня, але з поваги то тебе, через наше особисте (віртуальне) знайомство я домучив(ла) її до кінця". Не треба так мучитися. Це не обов’язково.

Що ще? О, так, прошу пам’ятати, що це - фентезі, і не прагнути від роману "історичної достовірності". Її немає і не може бути, це не історичний роман, і не псевдоісторичний, це вигадана країна, і те, як живуть у ній герої, які слова вживають, а які - ні, у що вдягаються та кому моляться - це моя ВИГАДКА. Трохи забарвлена етнографічно, це так, але вигадка. Бо мені вже доводилося чути "Тоді таке не носили!" або "Так не говорили! Це слово з’явилося значно пізніше". Коли "тоді"?! І "пізніше", ніж що? Ніж я вигадала свій роман?

Оце, здається, і все. Якщо, звісно, за той час, доки я писала роман, не відмінили гіперболи та метафори, бо читаю деяких професійних критиків - і повне враження, жи так воно і є. А загалом - буду щаслива, якщо читання мого роману принесе комусь втіху, хоч кілька теплих хвилин - власне, для цього я його й писала. Бо одна критикеса - та, що назвала мене богохульницею - вважає, що раніше письменники писали, щоби висповідатися, а тепер - щоби грошей заробити (Та як вони насмілилися?! - я ). І патетично вигукує "Кому на догоду?!". Відповідаю - вам, усім, бо я пишу задля людей. Я люблю людей, не зважаючи на всі їхні недоліки, я сама - жива людина, і мій роман, як і я, недосконалий - ніхто не досконалий. А своє завдання, яко письменниці (вибачте, якщо я називаю себе так, а на чиюсь думку, я не письменниця, а хтось, хто, не маючи філологічної освіти, шкрябає там щось незрозуміла) я бачу в одному - писати так, щоби людей це зачіпало. Зворушувало. Тішило. Щоби їм було легко читати. Щоби вони посміхалися і сумували разом з моїми героями та моїми відчуттями. Щоби разом зі мною знову і знову доходили до висновку - вигадати у цьому світі можна все, що завгодно, окрім кохання. Бо воно - є. І буде. Завжди. Бо воно створило світ.

Тепер нарешті все. Ух, щось мене понесло. Вибачте, просто зачепило. Книга у чомусь схожа на дитину - ти, як мати, бачиш усі її недоліки, але нехай хтось тільки скаже тобі у вічі, що дитина нездала - будеш захищати з піною на роті.

Наталко, учора отримав листа від представниці "Піраміди", яка дуже хотіла б вам написати, але ваш мейл чомусь не працює. Тому, виконуючи поручення, прошу вас написати мені на alex-dj1978@mail.ru та повідомити вашу працюючу адресу
Вибачаюся перед форумчанами за цей вимушений оф-топ...

2Наталка.
*Щодо Кохального_Фентезі_.
загалом суттю є не ореалюванння/ореалістичнення ситуацієопису, але ж внутрішня непроотирІчивість і незагублення базової думки.
Звісно, у тексті (як на мій, любителя SF, погляд) забагато натяжок/неузгодженнь з реальністю/реалістичністю, але, загалом, ці неузгодження не випадають з загальної барви.

*Щодо "одна критикеса - та, що назвала мене богохульницею"
(загрозливо) радій! раніш би зпалили!
ич! Що Вона (ота от "авторка" собі ПОЗВОЛЯЄ!!!!
Що вона зробила з...
(мало що, що воно Йому подобається)
але ж ЦЕ випадає з КАНОНУ!!!

PS. принагідно відмічу цікаву трактовку образу Лісовика.

Гадаю, вам, Наталко, не потрібно ні за що ні перед ким виправдовуватися. Я, коли сидів над першим романом, також переживав - "а якщо я напишу так, а це комусь не сподобається..." То марна справа. Скільки людей - стільки смаків, і потрібно бути готовим, що будуть лаяти, але ж знайдеться і той, кому книга сподобається цілком і повністю. Ось з уявленнями про такого ідеального читача і потрібно працювати Я от сам готуюся, що коли хтось врешті решт прочитає мої творіння, то посиплються докори - "ааа, жахи, дешевий прийом, йому що - мало жахів у реальному житті?!!" І тп. Тобто, наперед вже знаю, але виправдовуватися навряд чи буду, бо люблю те, що роблю, і зовсім не збираюся комусь щось доводити. В такому дусі
До речі, знайшов-таки "Містичний вальс" у "Сяйві" на Льва Толстого, але не вистачило 2-х гривень, аби придбати Нічого, завтра виправлю цю помилку. Але з того, що встиг прочитати у крамниці, нічого негативного сказати не можу - написано легко і приємно.

Нарешті Наталці сказали все) Нарешті) Дійсно Натлочко не потрібно боятися слова "письменниця" ти пишеш і це чудово. це подобається людям - і це прекрасно, а найбільш вагома причина того, що ти світишся. коли ти пишеш і ти дійсно створена для того)

2 Наріжна: Ну тоді перепрошую за перепрошення!
2 All: Дякую, що ви є. Усі. І ті, хто хвалить, і ті, хто критикує, головне, що ви - є, благослови вас Боже! А за підтримку - то я просто слів не доберу, як не вона, не ця підтримка, не віра в мене на рівному (голому) місці, я б і першого роману не дописала б, зводила б досі дебет з кредитом... Не знаю, що втратила б від цього українська література (ой, знову - все, мовчу!), а я б точно втратила себе. Дякую!

Під цим я підпишуся обома руками Але щось не віриться, що у нас це коли-небудь зрозуміють... Логіка ж така - "Хай в Росії таке пишуть, а в нашій кришталевій укр. літ. ніяких трилерів та інших хорорів бути НЕ ДОЛЖНО!!"
Хоча дуже сподіваюся, що здоровий глузд таки переможе У всякому випадку, тенденції вже є...

Браво! Геніально влучний вислів! Взагалі Шевченко та Україна така містка й болюча проблема, що я навіть подумую – чи не відкрити якусь таку тему на форумі, обмінятися думками. Думається, розмова вийшла б... кх-кх... динамічна.

А щодо всього іншого – я називаю це так: постколоніальний комплекс. Нашу літературу загубила (на щастя, не повністю) потреба виконувати протиприродні для літератури функції, зокрема, функцію віртуальної держави. За відсутності реальної держави саме література взялася за консервацію та підтримання у живому (чи-то животіючому) стані всіх елементів, необхідних для існування нації. За таких умов література просто зобов’язана бути приторно-ідеальною, бо вона ж – ніби якийсь еталон, за яким прийшлі нащадки збудують-таки коли-небудь велику вкраїнську державу!!! (бурниє аплодісмєнти, пєрєходящіє в оваціі) Само собою зрозуміло, що в такій літературі ні масовому, ні елітарному письму немає місця: перше-бо розтліває нрави майбутнього державного українця, друге взагалі не працює на потреби колективу й нічого не допомагає будувати.

От тільки виводить з себе те, що юридично державність вже є, а фактично ні фіґа, пардон, нема! В усякім разі, в головах тих, хто ще й досі пробує спрямовувати кудись бідолашну нашу літературу! В Росії нема жодних проблем з Донцовою і К, тому що Росія була імперією, а не колонією. У них свої проблеми і свої комплекси. Але досвіду державності їм, на наш жаль, не позичати.

Красно дякую! Я цю думку просто давно думаю – викристалізувалася! До речі, навіяв мені цю думку один есей Забужко зі збірки "Хроніки від Фортінбраса". Зараз швидко не згадаю, який саме, але якщо цікаво: скажіть – я його знайду.

Навіть пораджу, де шукать! Мені здається, якщо ми розглянемо літератури інших народів, що мають колоніальне минуле, то побачимо дуже схожу з нашою ситуацію (в когось з латино-американців, по-моєму, в Борхеса, хоча можу й помилятися, є навіть есей про подібні проблеми в їхній літературі).

А от у літературах з плавним розвитком (чи-то в літературах народів з відносно плавним розвитком?) такого не зустрінеш. Німецька, французька, англійська літератури не займаються постійним пошуком нових методів повнішого висвітлення таємниць німецької, французької, англійської душі. Найчастіше твори цих літератур універсальні, не призначені для читання виключно співгромадянами. Подивімося ж на нашу, навіть сучасну літературу: вже такі лаяні-перелаяні за постмодерність автори, як Андрухович або там Дереш, а й ті не можуть відійти від традиції ставити в центр уваги питомо українські проблеми.

Чесно кажучи, я не вважаю, що література справді може виконувати функцію "звичаєвого архіву", і при цьому залишатися повноцінною. У літератури, що є віртуальною державою, розвиток перестає детермінуватися зміною естетичних концепцій. Подивіться на XX сторіччя – воно це дуже наочно демонструє. Екзистенціаліст Камю пише просто про кризу людини у суспільстві; екзистенціаліст Підмогильний (нехай і несвідомий, але ж тепер таки видно, що екзистенціаліст!) змальовує конфлікт українського селянина з українським містом (не просто селянина з містом, зауважте). Художній рівень тексту виявляє дотримання всіх естетичних вимог цього напряму, але філософська концепція твору... Загальнолюдське продовжує лише ілюструвати національне... Теж саме в поезії модерністичного періоду: практично ні для кого з наших поетів (от хіба що Богдан-Ігор Антонич; може, й ще хто, але вони точно в меншості) творчість не стає лише засобом самовираження (як це характерно для модерністів Європи). Вони все-одно час від часу щось намагаються свідомо донести до читача. Манера їхнього письма справді модерністична, але філософське підґрунтя ними не засвоєне, точніше – не відчуте... От і починається пробуксовка розвитку; ззовні література ніби змінюється, а сутнісно – ні...

Отож-бо й воно, що масове має бути страшним, але веселим та "заніматєльним" А от такого читва в Україні ще трохи бракує...

Цитата:

Першим відправив користувач Олександр Шевченко Цитата: ...Не вважаю, що ця література (чи не-література) — для духовних чи фізіологічних збоченців. Під цим я підпишуся обома руками Але щось не віриться, що у нас це коли-небудь зрозуміють... Логіка ж така - "Хай в Росії таке пишуть, а в нашій кришталевій укр. літ. ніяких трилерів та інших хорорів бути НЕ ДОЛЖНО!!" Хоча дуже сподіваюся, що здоровий глузд таки переможе У всякому випадку, тенденції вже є...

А тепер, мої дорогенькі, привітайте мене, будь ласка: щойно стало відомо, що я посіла 5 місце на "Коронації Слова-2003" і скоро отримаю 1000 гривень за "іронічний жіночий детектив", що називається "Учора і завжди".
На цьому цілую всіх і йду пити шампанське!

В І Т А Ю від усієї душі! Майбутнє за нами, як казали в "Матриці"

М-да, добра новина не приходить одна П'ять хвилин тому також дізнався, що зайняв 7-ме місце на тому ж конкурсі з фантастичним романом жахів "Аутсайдери" Якщо бажаєте, підкиньте заразом і мені пару привітань ...

Вітаю, бажаю подальших творчіх визнань.
Не тільки премієдавцями, але й читачами

Вітаємо-вітаємо! То дуже приємно, що поцінували і особливо приємно, що такий славний нарід в нашому колі

2 Олександр Шевченко: ВІТАЮ!!! Прийміть і мої поздоровлення, се чудова новина, а найбільше тішить певне зростання - від звання дипломанта до лавреата, хоча найвища нагорода - це любов читачів!

2 fish: Та річ не в тім, хто вони такі, а в тім, наскільки широко вони відомі, наскільки популярними є їхні твори, а ще - мова йде про ставлення наших рідних критиків до чтива і до тих, хто його продукує. Інтелектуальна література і масова не повинні протиставлятися одна одній, і не повинні одна одною підмінятися. Інтелектуальні твори - се голова літпроцесу, масові - тіло, а "Вершник без голови" та "Голова професора Доуеля", на щастя, існують тільки у фантастичних романах.

Ото нещодавно нарешті прочитав "науково-популярне видання" Миколи Рябчука "Дві України...". І хоч нічого спільного з письменством в чистому вигляді тут нема, проте дуже цікава книга. Може хтось щось про неї напише??? Ну така собі анотація-коментар???

Цитата:

Першим відправив користувач Остап_М. Ото нещодавно нарешті прочитав "науково-популярне видання" Миколи Рябчука "Дві України...". І хоч нічого спільного з письменством в чистому вигляді тут нема, проте дуже цікава книга. Може хтось щось про неї напише??? Ну така собі анотація-коментар???

Остапе ти хочеш сказати, що рябчук не письменник?

Думаю. він просто навертає нас до основної теми

Прочитав нарешті "Містичний вальс", чому дуже радий Хоч я і вважаю себе занадто цинічним для таких книжок, але ця мене приємно вразила - рівно написана, читається на одному диханні і справді щира - одне задоволення. Так що всі виправдання, Наталко, були зайві - абсолютно не шкодую про витрачені гроші З неї навіть вийшов би добрий фільм. Хоча вітчизняне кіновиробництво у нас зараз не в пошані

Дякую щиро! Після таких слів просто крила ростуть. До речі, фільм - це і моя мрія (таємна ), і багато хто з читачів мені про це каже, але, але, але... Та ж Коронація - конкурс романів та кіносценаріїв. Романи, хвалити Бога, виходять. А фільми? За весь час - два чи три вийшло. Та менше з тим, тепер я вповні відчуваю себе українською письменницею. Спасибі!

А, забув додати. Шукав-шукав я там богохульство, але з моїм щастям так і не знайшов... Може, рецензію у тій газеті писав Сам понтифік? Свят-свят-свят...

Я кохаю Андруховича!!!!!! Я хочу з ним одружитись!!!!!!
Але я запізнилася з цим на років 20, мабуть...

Цитата:

Першим відправив користувач Гелена Я кохаю Андруховича!!!!!! Я хочу з ним одружитись!!!!!! Але я запізнилася з цим на років 20, мабуть...

Ти серйозно, якщо так, то викинь це з голови у нього прекрасна сімя і двоє дітей. Доречі у нього дуже гарна дружина і дуже розумна, тобі ніц не світить

Це - офтоп!!!
Андрухович серед "Українських письменників" не буває
Прошу в "Рекламні оголошення"

Чого ти злишся, Андрухович завжди кобітам дуже подобався, тому вони й офтоплять...
Якщо ти такий красивий як і Андорухович, то ми скоро будемо про тебе офтопити))

Цитата:

Першим відправив користувач Odarka Якщо ти такий красивий як і Андрухович, то ми скоро будемо про тебе офтопити))

Власне, я у чоловічій красі некопенгаген і, взагалі, чомусь до неї байдужий Мабуть, виховання якесь...

Та я ж хотів просто допомогти, посприяти, спрямувати (:saint -Рекламні оголошення, Афіша, їх же на головну вивішують. Раптом Юрко і помітить

Юрко помітить, я сама йому скажу

Цитата:

Першим відправив користувач Odarka Юрко помітить, я сама йому скажу

Йой, а я теж Андруховича люблю і, вірогідно, навіть би й вийшла за нього, якби була нагода... може Ви і про мене скажете? А то він у "Моїй Європі" жалівся, що жодна собака-дівчинка його не любить, то хай чувак потішиться, що хтось його таки.

Слухати реґґей, вмирати під небом...

заголосувала на Т. Прохасько (тобто "Хтось інший з наведених".
Сподобались мені "непрОсті".
Хоч я, на жал, читаю ще трохі "напомацьку".

Андрухович одержав премію імені Ремарка

ну пані tysovska і як письменниця і як модератор форуму могла б такі новини дізнаватися не з форуму

Взагалі ця подія якось не впала нікому в очі. Росіяни не радіють бо Дяченки кияни, українці тихо сидять бо Дяченки російськомовні. Тим часом саме Дяченки піднімають проблему російськомовних фантастів в Україні, виокремлюючи їх як "проміжний місток" між українською і російською сучасними культурами і чи не єдині російськомовні українці які беруть на себе труд перекладати власні твори на українську мову.

Ну а що до суті питання - я не думаю що варто комусь опікуватись. Цього року в Києві вже відбувався конгрес фантастів (Шеклі, памятаєте?) і нічого, все було добре. У мене мешкала в той час в хаті білоруська кореспондентка, яка, власне, на нього і приїхала. Наче була задоволена. Інша справа, що рекламувати ми такі події і справді не вміємо. Про конференцію я дізнався від самої кореспондентки, коли вона вже оселилась

Пам'ятаємо ... І справді, все більш-менш нормально закінчилось
Це стьоб - не беріть важкого в голову

Щодо труда перекладу, то яби не був таким категорічним, здається, самі-то вони нічого і не перекладають. Сергій, той, взагалі, складається враження, мову знає на рівні абетки (дай Бог, щоб так, може ж і порядок букв переплутати). Маріна знати мусить - вона театральне мистецтво у театральному ж інституті ім. КК викладала.
Перекладає наразі контора Б. капранових під псевдонвмом Джерела-М (але чомусь не ставить копірайтів - звйозди забороняють?), і робить це не лише з Дяченками, а й із іншими укр~(?)фантастами, що наполегливо длубають папір буквою "твердий знак".
Стосовно Дяченків, то муляють очі кілька фактів.
Кілька років тому пан С. віщав нам дурним, що в Україні, виявляється, мало (!) російських книжок (!!), і вони зроблять усе, щоб таких книжок стало більше (!!!)
Також я знаю, як вони прискіпливо ставляться до редагування своїх творів, особливо під час видання. Так ось у знаменитій серії (АСТівській, здається) про привратників-приємників зі шрамами в анотації було ясним по білому написано, що це наваяли видатні вітчизняні фантасти. Судячи з усього, "видатні" до такого визначення претензій не мали. Тому маю певний сумнів щодо "росіяни не радіють бо Дяченки кияни", бо МСД є втіленням заповітної та провідної російської ідеї:
1) Україна - це Росія, якщо у тебе з головою все гаразд, то в якому зас... Києві ти не мешкав (ну, не пощастило, буває ), розумієш, що вітчизна в нас усіх спільна;
2) знаменитим українцю можна стати тільки засвітившись у Моськві;
3) на фіг взагалі здалася та маргінальна українська мова, бо найкращі представники цієї недонації писали і пишуть на вєліком і могучєм.

У Дяченків?! 500 слів? Я не хочу нікого допікати, колгосп - справа добровільна, але... проженіть, будьте ласкаві, через аналізатор "Відьмину добу". Дуже цікаво...

Пані Наталю, я ніколи не читала фантастики, тому й Дяченки пройшли якось повз мою увагу, але після ваших слів стосовно "Відьомської доби", мабуть, візьму цю книжку в руки... Ох, покритикую! Я люблю, коли мова вишукана, тому сподіваюся, що книжка не розчарує (маю деякі побоювання, бо це ж дійсно - переклад).

Цитата:

Оригінальне повідомлення від tysovska стосовно "Відьомської доби", мабуть, візьму цю книжку в руки... Ох, покритикую! Я люблю, коли мова вишукана, тому сподіваюся, що книжка не розчарує (маю деякі побоювання, бо це ж дійсно - переклад).

Таки варто. Я "Відьомську добу" прочитав саме українською в кальварійському варіянті (потім вже десь скачав орігінал). І мені він також і досі подобається чи не найбільше з усієї їхньої творчості.
А взагалі-то, яка різниця, в якому жанрі пишеться твір? Воно або якісне, або лажове (або десь посередині). А що то за одне: фентезі, детектив чи потічок свідомості та соплів - питання надцяте.

Хоча, з іншого боку, як подивитись (написав і подумав - я, от, жіночих романів чомусь не читаю )

Відкритий кінець (гарне літературознавче визначення)

spark, скажіть, будь ласка, а ця програма на українські тексти теж розрахована? (І де її можна взяти )

Та подібних онлайнових сервісів начеб-то трохи є, але жоден з них не став "їсти" роман. Довелося звертатися до знайомих спеціалістів. Те, чим вони користуються взяти неможна ніде, для внутрішнього вжитку. Українську, звичайно, підтримує.

Якщо цікавлять усілякі такі програмки, то ось добрий лінк на лінки
http://www.rvb.ru/soft/catalogue/c01.html

Цікаво що з наведеного таки підтримує українську, чи треба перепробувати все?

от ще коли кияни будуть скаржитися, що десь чогось нема! все, Наталю, все тепер продається в Донецьку, як свідчить Дми.

Цитата:

Оригінальне повідомлення від fish от ще коли кияни будуть скаржитися, що десь чогось нема! все, Наталю, все тепер продається в Донецьку, як свідчить Дми.

Гарно сказано: в Донецьку тепер ВСЕ продається (і не тільки книжки)
Щодо всього свідчити не можу - не пробував, грошей не вистачить, але Зелені Пси свої Джерела таки поволі просувають, наполегливіше за інших.

Ну вони й закрутили Югославія, блошині ринки, мєнти. Франко мабуть просльозився.

Кінець, наче за Франком, нє? А серіал слабкий за режисурою, на жаль

Володимир Войтенко, "Цирк маленьких людей"
Можна назвати психологічним детективом. Непересічний твір, як на мене. По-перше, гарна мова, стилістика витримана в усій книжці, нема рядків/абзаців, які хочться не прочитати, а побіжно проглянути.
Сюжет складний. Три паралельні сюжетні лінії сходяться тільки в самому кінці, хоча я, як читач, ще приблизно на середині книжки здогадалася, що пов'язує всі сюжетні лінії.
Основна лінія: приватний детектив Антон Корзун отримує завдання розшукати зниклу людину - професора-германіста Андрія Бондаря. Як на мене (бо ж я не знаюся на слідчій кухні), поведінка, дії, кроки, думки приватного детектива - переконливі.
Друга сюжетна лінія: професор-германіст Андрій Бондар в заручниках у мафіозі (назвемо його так ). Тут у мене виникла невеличка претензія: що то за мода, описуючи бандитів, обов'язково змушувати їх говорити російською мовою? Чи бандитами можуть бути тільки росіяни чи зросійщені и? Національно свідомих бандитів не буває?
Третя лінія: Антон Корзун у своїх пошуках натрапляє на рукопис під назвою "Цирк ліліпутів". То спогади професора з його дитинства. Відіграють вельми важливу роль у книжці
Далі не розповідатиму, сподіваюся, що достатньо вас заінтригувала.

Сергій Батурин, "Охоронець"
Книжка вийшла кілька років тому у рамках проекту "Коронація слова". Я не читала раніше, бо, чесно зізнаюся, книжки "Кальварії" завжди були задорогі. Три роки тому за книжку 12 грн. віддати, самі розумієте, викликало внутрішній спротив. Зараз у "Книжнику-ревю" розпродаж, старі "Коронаційні" книжки по 7 грн., купила всі
Отже, "Охоронець". Дві сюжетні лінії, але одна чисто формальна, слугує обрамленням головної лінії. Фактично, перша сюжетна лінія, де дія відбувається в 1919 році, є ніби прологом і епілогом для решти дії, що переноситься в часи Святославової та Володимирової Русі. Завдяки прологу, в якому згадується Ізенбек, читач одразу здогадується, що мова в романі йтиме про "Велесову книгу".
Основна сюжетна лінія: шлях киянина Тура від коваля до сотника княжого війська, а також від пересічного громадянина до людини, яка усвідомлює свій поклик охоронити минуле цілого народу. Я би назвала твір Bildungsroman'ом, бо попри те, що автор неодноразово наголошує на першочерговості, на головування у своєму романі ідеї русовірства й історичної важливості дошок із родоводом русів (принаймні, у мене таке склалося враження), набагато більш виписаним і проникливим (таким, що в душу проникає) є отой другий план - фізичне і духовне зростання Тура.
Є в мене зауваження чисто технічне: автор полюбляє перескакувати в межах одного розділу з точки зору одного персонажа на точку зору іншого, я щораз у таких місцях підскакувала, як на горбках. Тільки звик, що оповідь ведеться ніби вустами Тура, - бах! - тут же даються думки іншого персонажа. Читач розгублений.
Шкода, що зараз не практикується писати на другій сторінці книжки, у вихідних даних, "Рекомендовано для такого-то віку". Я вважаю, що ця книжка - прекрасне читання для старшого шкільного віку. Історія в такому викладі, як в "Охоронці", прекрасно засвоюється, а ще в книзі є виховні моменти, роздуми і т.д. Для підлітків було б надзвичайно корисним і приємним читанням.
Дорослим (вам) теж рекомендую

Павло Щегельський, "Хата-читальня"
Давно так не сміялася. Чи не перший український сучасний твір, під час читання якого мені довелося багато і щиро сміятися.
Нехай вас не відлякує те, що твір - нібито мемуарний. Настільки ж мемуарним можна вважати і "Швейка".
Перша частина - взагалі супер, друга трошки спокійніша.
Автор - справжній "письменник-сортирик". (Коли ви прочитаєте книжку, ви зрозумієте і символізм цього означення, і симовлізм самої назви )

Цитата:

Оригінальне повідомлення від tysovska Павло Щегельський, "Хата-читальня" Давно так не сміялася. Чи не перший український сучасний твір, під час читання якого мені довелося багато і щиро сміятися. Нехай вас не відлякує те, що твір - нібито мемуарний. Настільки ж мемуарним можна вважати і "Швейка". Перша частина - взагалі супер, друга трошки спокійніша. Автор - справжній "письменник-сортирик". (Коли ви прочитаєте книжку, ви зрозумієте і символізм цього означення, і симовлізм самої назви )

Якщо не помиляюся, "Кальварія".

Марія Матіос, "Щоденник страченої"
Скажу відверто, що після "Солодкої Дарусі" цей текст мене розчарував. По-перше, це таки справді щоденник. Принаймні, на 3/4. Остання частина теж мало відрізняється за змістом, хоча й дещо інша за формою. Мотиви і вчинки головної героїні Лариси лишилися поза моїм розумінням. Те, що написано в щоденнику, заперечується ув останній, пояснювальній частині. Щоденник головної героїні - це фантастичний світ, який собі вигадала неврівноважена жінка, і тільки подекуди події зі щоденника таки корелюються з дійсністю, відповідають їй.
Навіть не знаю, кому порадити таку книжку. І психологічною прозою (в моєму розумінні цього терміну) її не назвеш, і "детективний сюжет", заявлений в анотації, тут притягнутий за вуха. Словом, я розгублена

Дякую за розуміння

Дякую

Іван Керницький, "Герой передмістя"
(Юрій Винничук презентує)

Весела, дотепна і цікавенна книжка для дорослих і дітей
Незрівнянні оповідки учня п'ятої нормальної Михася про його інструктора, студента прав Львівського університету пана Макса.
Для того, щоб дати вам уявлення про стиль, наведу хіба один уривок.
(У о. Каштановича, який користувався беззастережною повагою і довірою парохіян, сталася неймовірна приключка: вкрали в чужому районі в трамваї годинник).

Я дала почитати "Мак..." своїй колишній університетській викладачці - і вона теж у захваті. Напевно, то я просто дуже черства з натури

Микола Гоголь, "Тарас Бульба" (у перекладі Василя Шкляра, видання "Кальварії")
За основу для свого перекладу В.Шкляр узяв найпершу версію повісті, опубліковану у збірці "Миргород". Я не ставила перед собою задачі порівнювати два видання - перше й друге, і тому вірю на слові Шкляру, що у першому виданні набагато менше промосковських реверансів. Крім того, у першій версії трошки інакший кінець - але це вже ви самі прочитаєте, не буду вам усіх секретів розкривати.
Переклад Шкляра - прекрасний. Коли я читала "Тараса Бульбу" в оригіналі, у мене завжди було відчуття, що мені хочеться текст перекласти на українську мову - ніби зробити зворотний переклад. От якраз Шкляр і зробив такий зворотний переклад - і книжка читається зовсім гладко, мов оригінал.
Можливо, колись саме це видання вивчатимуть у наших школах

На сайті "СУМНО" проводиться опитування - Хто ваша наулюбленіша писарка
Я проголосувала за Забужко, хоча могла би проголосувати і за Соколян .
Наталка Очкур в опитування не включена, але там пропонується в коментарях називати того, кого ви хочете додати.

Наяди, здається, не тільки морські німфи. В річок та струмків - теж наяди

Василь Слапчук, "Дикі квіти"
Не найновіший роман Василя Слапчука, лауреата Шевченківської премії, який останнім часом дуже плідно друкується, а проте один із нещодавніх. Як завжди, видало в-во "Факт".
Роман про родинні стосунки розділений на три частини: перша оповідь ведеться від імені чоловіка Степана, друга - від імені хлопчика Вовика Степановича, а остання - він жінки Лариси.
Перша частина видалася мені спочатку занадто гротескною. Герой її, безробітний Степан, у мене не викликав жодних позитивних емоцій, бодай співчуття. Ниє, ниє, на роботу влаштовуватися не хоче, ще й зраджує жінку з її ж власною найкращою товаришкою... Через це важко було пробиватися крізь текст, я вже думала було навіть кинути читати. (Але я не з таких, ми звикли долати труднощі )
Все змінилося, щойно я почала читати другу частину. Оповідь від імені хлопчика Вовика - і кумедна, і філософська, і несподівана, і щира, і правдива - словом, позитивних епітетів навіть і не перерахувати. На мій смак, це найкраща частина книжки, і я б навіть не відмовилася прочитати цілий роман, написаний Вовиком
Третя частина книжки (написана від імені Лариси) зв'язує між собою всі розділи. Стають зрозумілими мотиви і вчинки героїв книжки, їхні родинні стосунки, їхні слабкі місця. І саме в цій частині найяскравіше виписаний підтекст книжки: родина понад усе. Щемкий, але щасливий кінець. Саме заради такого закінчення історії варто пробитися через першу, дещо важкувату, оповідь.
Рекомендую беззастережно.

Лейпцигська премія за налагодження зв"язків між Німеччиною та Східною Європою була вручена (звісно кому ) - Юрієві Андруховичу.
За твердженням свідків виступ Андруховича був жорстким, але аудиторія після нього аплодувала стоячи.

Українська література відроджується

Невже я знайшла місце, де можна поговорити з однодумцями? Є автори у нас, навіть дуже багато: Наталка Очкур, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Ірена Карпа (закінчу, щоб не втомлювати шановне панство перарахунком за згадкою метрів типу Андруховика чи Винничука).

З дозволу шановного панства, поділюся враженнями про деякі книги

Чтиво. Наталка Очкур. "Учора і завжди"





Давно я не читала
- таких гарних оповідок
- книг, написаних такою гарною, багатою мовою
таких заплутаних історій
- книг, від яких у буквальному сенсі неможливо відірватись.

Жіночий роман? Так, трошки. Гарний детектив? І це є. Love story? Безперечно. А разом - "Учора і завжди" Наталки Очкур. Якщо чесно, я була здивована, що мене настільки захопило це чтиво. Бо у ньому - занадто багато жіночого. Хоча, може тому й захопило. Цікава, часом малореалістична оповідь про пані мого віку і її пригоди.

Особливого захоплення викликала мова твору, надзвичайно приємна і багата. Не менш цікаво й глибоко виписані образи. Причому кожен - настільки колоритно описаний, що ці люди буквально стояли перед очима. А ще - гострий язичок головної героїні змушував захоплюватись її розумом і дотепністю.

Не можу не похвалитись - маю автограф авторки :-)

Винничук. Книжка року за версією Бі-Бі-Сі

Щоб не втомлювати шановне панство великою кількістю відгуків - ще один, щодо книжки, яка мене досить сильно вразила.




Мабуть, для початку варто сказати, що ця книжка - переможець конкурсу української книги Бі-Бі-Сі. Я купила цей роман ще минулої осені, все ніяк руки не доходили. І ось - прочитала за три дні. Приблизно першу половину роману я довго не могла зрозуміти - невже це переможець літературного конкурсу??? Слід віддати належне автору - володіння словом бездоганне, і якщо відділяти форму від змісту, то форма, а точніш - спосіб її представлення, досить непогана. Але зміст... ну явно не тягнув на вартий уваги твір. На скандальний - безумовно. Але вартий уваги - навряд. В одній розмові я сформулювала - "занадто еротика чи то недо-порнографія".

Роман Іваничук в анотації так написав про це: "Мені, досвідченому в житті, жінках і сексі чоловіку, гидко читати... відверто брудні порнографічні екзерсиси Винничука... Винничуківська порнуха, начитавшись якої, й жінки не захочеш... Автор, може, психічно хворий..." Звичайно, я не настільки категорична в оцінках, та й не маю права так судити. Але якщо про першу чи другу жінку автора ще було більш-менш цікаво, то далі... я заплуталась в їх іменах, уподобаннях, способах сексу, і т.д. Цікаво почитати це людям з більш феміністичними поглядами, аніж мої. Мене, доволі толерантну в цьому людину, багато що бісить. Хоча може автор й ставив собі за мету провокувати...


Отже, перше відчуття - дратує, легка порнуха, і питання - навіщо? Але в якийсь момент, причому, дуже майстерно, не в конкретний момент появи нової героїні на сторінках, а дуже поступово, обережно, починаєш розуміти, що ота неймовірна кількість сексу - це лише фон для чогось іншого, набагато глибшого, набагато цікавішого. Сюжетна лінія з дівчиною Мар"яною, якій, як виявилось, судилось померти від страшної хвороби, в кінці просто захоплює... Кінець вразив. Нічого особливо нового там немає, дівчина дуже по-ремарківськи померла, головний герой дещо місточно, трошки по-коельйовски дізнається про це. Але це все настільки вражає, і цілісне сприйняття від книжки настільки сильне, що це починаєш розуміти, лише перегорнувши останню сторінку.

Дуже вартий уваги твір, хоча, все ж таки, з секс-складовою і відношенням до жінки Винничук, на мій погляд, перестарався.

Мабуть варто додати, що я сприймала Винничука так би мовити "з чистого листа", у мене немає досвіду знайомства з його творчістю. Хоча від львів"ян чула, що цей чолов"яга - не вельми приємна особистість.

Ще один новий роман. На цей раз - Лариса Денисенко. "Корпораці ідіотів"

А мені автора такоїх рецензії дайте
Я точно прочитаю, видам на неї спеціально гроші. Люблю читати школярок 17-років, які пишуть про життя жінок до 30 і готоються до випускних іспитів зі школи

Любко Дереш. "Культ"

Сам собі на подив купив Дяченків "Дика Енергія. Лана". На диво навіть сподобалось. Ні, воно звісно читво, але писано доволі динамічно. Рекомендую для старшого шкільного і студентського віку - приємна фентезюшка з чудовим перекладом. Хоча і в перекладі не обійшлося без русизмів і рутизмів, проте у порівнянні із середньоукраїнським перекладом цей просто відмінний - мова жива, приємна. Ну тільки от не сприймаю я слова щиколотка і розвощик, ну що зі мною зробиш? Та ще й від рути пара слів і зворотів лишилась невиправлених. Взагалі писано під Руслану Лижичко і її новий проект. Обіцяють якісь комікси, взагалі використання стилістики книжки.
Ги, доречі про стиль. Хто з вас, старі піонери, пам`ятає казку про Ларіка і його вірний барабан, який, бувало, виручав малого з біди? Я у малому віці нею захоплювався. Почитавши книжку зрозумів - Дяченки захоплювались так само таке враження, що цілі абзаци видерті.

Але книжка варта... у порівнянні з іншими книжками Дяченків.

До уваги читачів, моїх і не тільки, а також усіх друзів, у тому числі й з Форуму Рідного Міста:

У зв’язку зі зміною прізвища в шлюбі роман "Янголи, що підкрадаються", а також усі наступні твори, якщо Бог дасть, і вони вийдуть друком, відтепер будуть написані та підписані Наталкою Шевченко.

З точки зору брендінгу чоловік Вам зробив ведмежу послугу. Мати прізвище Шевченко для письменника (і футболіста )- все одно що мати прізвище Іванов у Росії

Євген Маланюк

Цитата:

Оригінальне повідомлення від spark З точки зору брендінгу чоловік Вам зробив ведмежу послугу. Мати прізвище Шевченко для письменника (і футболіста )- все одно що мати прізвище Іванов у Росії

Дякую за турботу, але я виходила заміж не з точки зору брендінгу (до речі, а що означає це слово? це черговий запозичений покруч, на кшталт креативних супервайзерів?!). І, вже звісно, не з точки зору брендінгу ношу прізвище, яким пишаюся, а вас надалі прошу утриматися від подібних коментарів, і відповідно - контролювати свій язик, щоби не довелося як мінімум вибачатися.

Інтерв'ю з Ірен Роздобудько

Постать Марка Вовчка за совєтської влади свідомо сповна не розкривали для широкого загалу. Як сторіччя тому, коли Марія Вілінська (справжнє ім’я письменниці) змушена була приховатися під чоловічим ім’ям, бо постать жінки-письменниці в ті часи якось не удостоювало честі усього літературного світу, так і за часів комуністичного нашого минулого радянська влада свідомо замовчувала іншу, цілком не подібну до літературної творчої багатогранну живу... фатальну жіночу натуру...

[…]
«Марка Вовчка вигадав я по созвучному слову Марковичка, та й не помилився, приложивши такий псевдонім...» – писав П. Куліш у листі до О. Огоновського. Про те, чому він «не помилився» – відтак. Поки що нам стане самої ономатопеї (звуконаслідування): Марко Вовчок, бо Марковичка (дружина Марковича), поготів, коли скоромовкою, і не більш[1].

Псевдонім був потрібен для маскування жіночої статі письменни[ка] у тоді ще не звиклому до письменниць-жінок читацькому середовищі (на взір Жорж Занд – чоловічої іпостасі Аврори Дюпен), а також – для скорочення відстані поміж автором-дворянином і читачем «з народу», для ілюзії «народного сказу» «із перших вуст» (Квітчин Грицько Основ’яненко, Гоголів пасічник Рудий Панько) тощо.

Як відомо саме П. Кулішеві судилося ввести Марію Маркович в літературу, а ще – першим з видатних адораторів цієї загадкової жінки закохатися в неї. Звісно, першим опісля чоловіка Опанаса Марковича. Захопившись «Народними оповіданнями», Куліш став їх редактором і видавцем, а далі запросив подружжя Марковичів до Петербурга... «Тепер Марко Вовчок коло мене... Він мені сизим голубом гуде і соловейком співає. Він мене з великої туги визволяє. Він мене на світі задержує...» [2] . Сама ніжність, за якою – любов...

А вже через декілька місяців: «Її легковажність і зрадливість загубили мене. Життя мені обридло...»[3] (варіяціям на цю тему в Кулішевому листуванні несть числа). А на схилі віку, мандруючи пеклом у т.ч. в однойменній скандальній поемі), - щось таке, що межує з прокльонами:

І вовк ... ні, се була вовчиця,
А тільки прозвана Вовчком!..
І не вовчиця, а лисиця
З єхидним ницим язиком...
Тихесенько, як тінь, ступала
І кралася не до курей,
А до сердець прихильно-щирих,
До розумів святих-правдивих,
Губила між людьми людей. [4]

Подробиці метаморфози «вовчка» у «вовчицю» – «лисицю» інтригуюче-»смачно» виписав В. Петров у відомім літературознавчім бестселері «Романи Куліша», переповідати який тут, звичайно, немає потреби; але й цілком оминути так само немає як. Ті подробиці есеїст коментує, з одного боку, суб’єктивними ревнощами «мстивої, себелюбивої натури» (за О. Дорошкевичем) «гарячого» Куліша, котрого Марія покинула, подавшись до Дрездена з І. Тургенєвим; а з друго боку – свідченнями инших, так само ображених і розчарованих, «критична маса» яких, здається, достатня для претензії на об’єктивність.

Бо вже невдовзі й той же Тургенєв «пише Марку Вовчку «свирепые письма», і він читає їй нотації, застерігає, попереджає», й врешті-решт розводить руками: «Ви не без хитрощів, як самі знаєте... Ви химерна істота, й вас розібрати дуже важко» [5] . В той же спосіб реагує на європейські пригоди молодої письменниці й автор «Былого и дум»: «Марія Олександрівна збалувалась зовсім і пішла писать, та не повісті, а «были» [6] . А узагальнює «написане» в цій тональності донька графа Толстого К. Юнге: «Що є в цій жінці, що всі нею так захоплюються? […] Всі мужчини сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею [...]. Марковичева вміє так зробити, що її прихильники скрізь обстоюють її […]. Як мене обурює ця жінка. Де ж справедливість, коли такі створіння живуть на землі, щоб іншим життя псувати?».

«Запитання нездари Сальєрі, в зміненій рецепції, повторене знов і прикладене до Марка Вовчка – цього Моцарта любовних історій 60-х років» [7] – коментує Петров, мимоволі (?) захопившись тією, котра «воліла починати кохання з того моменту, на якому воно, звичайно, губить будь-які прикмети платонізму» [8] , а відтак безжально і швидко те кохання завершувати.

Ці та аналогічні резюмування можна беззастережно приймати (С. Павличко, С. Процюк) чи не приймати (Г. Аврахов) [9] . Однак попри їх наче б документальний базис, у «надбудові» свічки ніхто не тримав і «жучків» у альков не вмонтовував. Позиція тих, що pro- й тих, що contra-, тут визначається радше предметом віри і стартовим запитом: чи то на шанобливо виважений і традиційно «цнотливий», а чи на живий, суперечливий (чим і цікавий) формат української класики. Споріднює ж обидві орієнтації те, що, міркуючи над біографічними колізіями письменників, їх автори переважно обходяться без художньої спадщини. Так, неначе б (тут, приміром), Марія Маркович й Марко Вовчок проживали у паралельних світах, ілюструючи тезу М. Фуко про «смерть автора»; тезу, породивши яку (не забудьмо), сам Фуко ж і спростував.

Під цим оглядом приклад Вовчка мабуть, безпрецедентний. Творчість та згадані щойно факти життя, тут, здавалось би, контрастують настільки ж, наскільки – відгуки про письменницю її другів та недругів, у т. ч. особливо тих, що раніше були «другами» (П. Куліш: «...Розбалували в столиці провінціалку і тим зробили з неї європейську потаскуху» [10] . – Т. Шевченко: «Яке піднесено-прекрасне створіння ця жінка!» [11] ); а ще – настільки, наскільки парадоксально співіснували «зовнішня» й «внутрішня» людини у ній (сучасників, а особливо сучасниць, шокувало, що таким неймовірним успіхом у найкращих чоловіків користується жінка з «невродливою фізіономією» (А. Суслова); «негарна, тільки її сірі великі очі були непогані» (Н. Огарьова); «зовні – проста баба, відбиток чогось commun; гидкі («противные») білі очі з білими бровами та віями, пласке обличчя; в громаді мовчить, ніяк її не розворушиш, відповідає тільки «да» і «нєт» (К. Юнге); «Ні, вона, певно, прикидається, являючись такою простою, ледве-ледве не банальною жінкою в звичайному житті» (М. Карташевська)» [12] ).

Більш того. У рецепції деяких українців цей контраст був таким неймовірним, що О. Огоновський, як відомо, поставив під сумнів одноособове авторство українських творів Марка Вовчка – на користь «ачей самого Опанаса» [13] з відповідним висновком про «подвійне авторство». Цей сумнів безапеляційно поглибила Олена Пчілка: «Бо справді, яке-то колись було неславне для української мови й літератури переконання, що нібито якась перша-ліпша ка, зроду не чувши української мови, ледве захотіла, у два дні перейняла мову зо всіма найтонкішими її властивостями й почала писати по-українськи, - та ще як? – краще всіх українських повістярів» [14] . Акт відчужування творця від творіння продовжили й инші дослідники (Марія Зачірня, Ганна Барвінок, І. Стешенко, В. Гнатюк). І хоча ще инші доводили супротивне (І. Франко, В. Доманицький, М. Зеров)[15], рецидиви давнього сумніву иноді зринають і досі, приміром, у студентській аудиторії (це з особистої викладацької практики), коли декого із майбутніх філологів інтригує спокуса підкинутий власну версію секретів творчої лабораторії отого «сфінкса», «мовчущого божества», «продовжити життя цікавого міфу про жертовного чоловіка, що «прикрашував барвами чудовими»[16] твори коханої дружини, і невдячну дружину, що нікому в тім не признавшись, привласнила авторське право «нахабну ку, що вкрала українську личину, почесний вінець прекрасного українського автора» (за тією ж Оленою Пчілкою[17])… (Ростислав Чопик - Вовчок)

Далі є тут.

Я, до речі, вчора випадково бачила Андруховича в Українському домі, коли він піднімався на другий поверх на прес-конференцію. Метр дуже красиво повертав голову від однієї камери до другої Шкода, що через революційні події його прес-конференція не набула належного розголосу.

Ірен Роздобудько, "Амулет Паскаля"
наклад 5000 прим.
в-во "Фоліо"

5000 тис. потенційних читачів побачать ОЦЕ (і, боюся, зроблять відповідні висновки про автора, перекладача, видавництво):

(із розсилки "Норки" )

Софія Андрухович після повернення з Польщі, де закінчився промотур на підтримку видання польського перекладу “Жінки їхніх чоловіків”, продовжує поїздки Україною з презентаціями нової книжки “Сьомга”.
Отже, 31 травня о 19.00 відбудеться зустріч з письменницею в івано-франківському клубі “Хімера” (вул. Чорновола, 23).
1 червня на запрошення гуртівні “Книжкові Джерела” Софія Андрухович відвідає Львів з наступною програмою презентацій та зустрічей з читачами:
12.00-13.00 “Українська книгарня” (пр. Шевченка, 8);
13.30-14.30 Книгарня “Фоліо” (вул. Коперніка, 2);
15.00-17.00 Міська бібліотека ім. Лесі Українки (вул. Мулярська, 2);
18.00-19.00 супермаркет “Літера” (вул. Шевська, 6).

Так що, львівяни, хто хоче подивитися на малу (кажуть, у неї наразі нова куца зачіска, може брешуть ) і "скуштувати" "Сьомги", можете підтягуватися.

Мені подобається графік: Шевченка-Коперніка-Мулярська(?)-Шевська(? - не знаю, де це) - короткими перебіжками під гаслом "що мамо, навіть чаю не поп'єте?"

Яка сувора жінка - ця Елеонора Симонова!

Закортіло вступитися за Ларису, хоч і давала собі обіцянку не лізти - та все ж не за себе...

Чесно, не розумію аж такого емоційного вибуху. Багато галасу з нічого... Цікаво просто, які такі висновки читачі зроблять про автора? Адже український текст просто чудовий. Чи про перекладача - бо стилізація під пісню Мадонни, як на мене, не мусить бути на рівні володіння мовою британської королеви. Навіть якісна поп-музика не вимагає текстів рівня Шекспіра, імхо. Пригадую, досить давно мене вразило, як Мадонна вимовляє слово island - але чомусь я, така мудра, маю значно менші статки, аніж пані Вероніка Луїза Чикконе, та й знають мене у світі куди менше. І до чого тут перекладач, котра у даному випадку є дзеркалом, що відлунює прекрасну стилізацію? Вже не кажучи про те, що правила, які застосовуються до написання пісень, є дещо спрощеними, не такими суворими, як звичайно. Я ніколи не вважатиму Love Me Do шедевром світової лірики, але це не заважає мені обожнювати "Бітлз".
І ще - чим завинили "погані" видавці? Тим, що видали прекрасний твір? Чи тим, що не переписали простенький текст пісні на щось, подібне до поезій Блейка? І до чого тут тупі українці? Знову нам шалений гонор не дає насолоджуватися справжньої творчістю. Що ми за мазохісти такі?..

Погоджуюся. Тут вилапані помилки в тому тексті, що привела Наталка Тисовська (можливо не всі), і це просто грубі помилки, а не помилки "поетичні".

Ну коротше далі ясно.

За повідомленнями ЗМІ, то є друга книга, написана буцім-то проФФесором. Перша ніби називалася "Два роки в опозиції".
А за повідомленням інформагенції ОБГ (Одна Бабця Говорила) до друку готується третя книга великого державного діяча, шанувальника таланту Ахмєтової та Гулака-Артьомовского. Її попередня назва "Два роки на нарах".

Але! Здивуванню немає меж, правда!
Та звичайний PR то. Щоб привернути увагу до книжки. А заразом і до "автора" (ясна річ, що він не писав її), а ще заразом і до ПР. Передвиборча штука.

пс: (Ото дізнався во-де-во.) "PR" по-українському - "обгром": від "обробка громадськости" (згідно з Караванським). Це таке вільне тлумачення і, як на мене, найвлучніший відповідник англ. PR. Отже, відтепер такі тлумачення, як"вплив на суспільство", вже не кажучи про завуальоване "зв'язки з громадськістю", будуть вважатися евфемізмом.

Вона, як завжди, неперевершена

А на Сумно.ком
з'явилось інтерв'ю з подружжям Шевченків.

Клікаєм, читаємо, згадуєм Наталку та Сашка "на живо", посміхаємось.

До речі, я з ними бачилась на "Медвіні" восени, вони обіцяли на Форум зазирати. Тож будемо сподіватися

Та Наталка і так багато зазирає Принаймі на зараз 2470 зазирань.

Домовлялись, що ще й дописуватиме

Зверніть увагу на невеликий наклад

Цитата:

Оригінальне повідомлення від tysovska Цитата: Тіна Кароль написала книгу Книгу видадуть двома мовами (російською та українською) поки що невеликим тиражем у сім тисяч екземплярів Зверніть увагу на невеликий наклад

Може, вони і на російський ринок косяться, і наклади Сибіром вимірюють?

Ім'я головного слимака щось мені нагадує Пау-Тина? Цікаво, довго думали?

Остання книжка яку прочитала була Ірен Роздобудько -Пастка для жар-птиці-, але щось її книжки дуже швидко читаються і дуже швидко забуваються, а то нефайно. Ну , а остання книжка, яка запам*яталась це -Гаррі Поттер і смертельні реліквії-, шкода було дочитувати, маю якісь такі трепетні почуття до цих книжок, першу книжку про Поттера прочитала в років 10, ех , як швидко час біжить

Ну ось, всі мовчать, а в суботу, виявляється, Василь Кожелянко помер
Шкода

Досі важко повірити. І дуже болить...
Царство Небесне...

Помер Юрко Покальчук: http://zik.com.ua/ua/news/2008/09/10/149359
Я думав він молодший, принаймні виглядав він не на свій вік...

Помер Ігор Римарук: http://korrespondent.net/showbiz/603889
Одні сумні новини в цій гілці...

Боже...
Царство Йому небесне, земля пухом...
Боляче...

Інтерв'ю Андруховича і його погляди на політичне життя України: http://korrespondent.net/showbiz/694626

"По Юлі" наші погляди сходяться

Помер Павло Загребельний.

Так, щойно почула.
Царство Небесне...

Дожилася Дзига. До подфм

Хлопці до чого тут зрада Яворівського у темі "українські літератори"?

Дякую Юрко за інтерву з Софійкою Андрухович, дуже цікаве

http://www.unian.net/ukr/news/news-316911.html

Це ж скільки вони мали випити?

Назар Гончар не пив!
Мені буде бракувати його, дивних віршів та того як він курив люльку і при розмові крутив свої вуса...

Нічого не маю проти Ігора Жука, принаймні, як "автора та виконавця своїх пісень", але... "не долго маялась старушка в высоковольтных проводах".
І року не минуло

Як то кажуть...що і треба було довести...

Згоден, прокольчик вийшов. Досить тихо розійшлися, при тому, що досить голосні розмови точилися (як для висвітлювання життя українських письменників), коли жили разом. Звісно, звинувачення знімаються
Трохи дивують 2 речі.
1. Гаразд, Роздобудька - проста пролетарська донецька Ірен від сохи із, цілком можливо, атеїстичними традиціями. Але ж у Римарука було, начебто, галицько-поліське виховання. І вони так і не повінчалися? Ігор був одружений 3 рази, і лише з четвертою дружиною пішов під вінець? Не так легко в це повірити, хоча, звичайно, все можливо.
2. Ще дивнішою і безглуздішою стає процитована на горі цієї сторінки фраза із інтерв'ю ІР в УП від 5 грудня минулого року про "чоловіка - голову Асоціації письменників". Мало того, що головою АУП був Федюк, мало того, що Римарука і на світі-то вже не було, так він, виявляється, на той час і чоловіком Роздобудько понад 2 роки не являвся. Брєд!

Чесно - не знаю. Можливо, з пані Ірен було й церковне розлучення - не в курсі.

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Dmy 2. Ще дивнішою і безглуздішою стає процитована на горі цієї сторінки фраза із інтерв'ю ІР в УП від 5 грудня минулого року про "чоловіка - голову Асоціації письменників". Мало того, що головою АУП був Федюк, мало того, що Римарука і на світі-то вже не було, так він, виявляється, на той час і чоловіком Роздобудько понад 2 роки не являвся. Брєд!

А саме інтерв’ю свіже? То не передрук якогось давнішого? Бо я ту сторінку відкрити не можу. Але, знаючи деяких людей - то все одно, був уже Римарук чоловіком пані Ірен, чи ні, і хто головував в АУП, теж - чужий язик не зав’яжеш

Дякую, звичайно, за увагу до персони пані Роздобудько.
Вашої дискусії підтримати не можу... Вважаю, що чужі стосунки і життя є темним лісом... І підтримати чи покритикувати вчинки я не маю права!

А щодо творчості....

Ось деякі інтерв'ю:
http://zik.com.ua/ua/news/2007/03/22/68559
http://sumno.com/tags/iren-rozdobudko/

Скажу дещо від себе. Минулого року випадково почула, що І. Роздобудько буде в нас у *Дзизі*, тож як шанувальниця її творчості відвідала цю презентацію. Трішки була здивована тим, що їй було важко висловити свої думки, настільки простою і сухою мовою спілкувалась((( і на питання звідки вона бере свої ідеї для книг толком не відповіла... Можливо я не є об'єктивною через те, що лінгвіст, але це мене конкретно вразило. Невже це можливо, писати такі насичені художні твори і так спілкуватись?(((

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Дякую, звичайно, за увагу до персони пані Роздобудько. Вашої дискусії підтримати не можу... Вважаю, що чужі стосунки і життя є темним лісом... І підтримати чи покритикувати вчинки я не маю права!

Імхо, йшлося не про критику, а про певні моральні нюанси - це звичайна цікавість до популярної письменниці, і тема дає деяке уявлення про неї, як про людину. Це жодним чином не є порпання в брудній білизні - просто пані Ірен напрочуд світла і чиста людина, і мені захотілося трохи за неї заступитися

Можливо, бо мало хто з письменників говорить, як пише. А ще пані Ірен - дуже сором’язлива людина, насправді, як я вже писала, я сама її не знаю особисто, але добре знайома з однією письменницею, яка непогано знає Роздобудько. Так ось, ця письменниця каже, що Ірен важко спілкуватися з аудиторією, добирати слова - важко не тому, що вона не має, що сказати, а тому, що вона відчуває аудиторію, як-то кажуть, шкірою, і настрій на зустрічах передається і їй. Я, можливо, погано пояснюю, з других слів, але, гадаю, зміст усе-таки зрозумілий.
А про ідеї для книг - ця моя приятелька-письменниця каже, що це одне з тих невмирущих, вічних запитань, на яке й неможливо "толком" відповісти, і що б ти не сказала, завжди лишиться хтось, незадоволений твоєю відповіддю.

Щиро вдячна за інформацію! Вашому джерелу я довіряю більше, ніж інформації, що пишуть на шпальтах газет!!!

Вибачте за наглість, а не скажете коли приблизно прогнозує видати нову книгу пані Ірена, щось після *Двох хвилин правди...* - тиша

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Щиро вдячна за інформацію! Вашому джерелу я довіряю більше, ніж інформації, що пишуть на шпальтах газет!!!

Завжди рада

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Вибачте за наглість, а не скажете коли приблизно прогнозує видати нову книгу пані Ірена, щось після *Двох хвилин правди...* - тиша

Обіцяли на цьогорічному Форумі Видавців вже презентувати Це має бути збірка оповідань та невеличка повість. Приятелька казала, що пані Ірен хвилюється, як сприймуть книгу читачі - але особисто мені оповідання Роздобудько подобаються ще відтоді, як вона писала для "Наталі".

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Лінда Коваль Обіцяли на цьогорічному Форумі Видавців вже презентувати Це має бути збірка оповідань та невеличка повість. Приятелька казала, що пані Ірен хвилюється, як сприймуть книгу читачі - але особисто мені оповідання Роздобудько подобаються ще відтоді, як вона писала для "Наталі".

Я відкрила для себе Роздобудько через книгу *Ескорт у смерть*, на мою думку- одну з найкращих!!!
Будемо чекати з нетерпінням форуму

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Лінда Коваль Цитата: Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Вибачте за наглість, а не скажете коли приблизно прогнозує видати нову книгу пані Ірена, щось після *Двох хвилин правди...* - тиша Обіцяли на цьогорічному Форумі Видавців вже презентувати Це має бути збірка оповідань та невеличка повість. Приятелька казала, що пані Ірен хвилюється, як сприймуть книгу читачі - але особисто мені оповідання Роздобудько подобаються ще відтоді, як вона писала для "Наталі".

Вчора якраз я потрапив на презентацію книжок Ірен Роздобудько на Форумі. Навіть дещо купив для дружини і узяв автограф в авторки

*Молоко з кров'ю* мені теж сподобалось

Справа в тому, що книги українською пишуть і досить пристойно,а розмовляти українською вибачте вони не можуть...

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Справа в тому, що книги українською пишуть і досить пристойно,а розмовляти українською вибачте вони не можуть...

Це дивлячись, які письменники. Що значить "не можуть"? Язик віднявся, чи що? Просто немає бажання, та й усе.
Мені Люко Дашвар не сподобалася - не в докір нікому, але - мило милом. Читала "Молоко з кров’ю" - присмак цупкого картону. Більше не читатиму. Власне, в житті пані Чернова, якщо не помиляюся, і є сценаристом "мильних опер".
Прочитала вже три книги цьогорічної Коронації, включно із Гран-прі - також геть не пішло. Звісно, справа смаку, але... З останнього прочитаного узагалі сподобалася збірка оповідань "Кава меланж", автор - Сергій Грабар, і також збірка оповідань - "Гра в пацьорки" Ірен Роздобудько.

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Лінда Коваль Цитата: Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Справа в тому, що книги українською пишуть і досить пристойно,а розмовляти українською вибачте вони не можуть... Це дивлячись, які письменники. Що значить "не можуть"? Язик віднявся, чи що? Просто немає бажання, та й усе. Мені Люко Дашвар не сподобалася - не в докір нікому, але - мило милом. Читала "Молоко з кров’ю" - присмак цупкого картону. Більше не читатиму. Власне, в житті пані Чернова, якщо не помиляюся, і є сценаристом "мильних опер". Прочитала вже три книги цьогорічної Коронації, включно із Гран-прі - також геть не пішло. Звісно, справа смаку, але... З останнього прочитаного узагалі сподобалася збірка оповідань "Кава меланж", автор - Сергій Грабар, і також збірка оповідань - "Гра в пацьорки" Ірен Роздобудько.

Моя викладачка праці (був у нас в школі такий предмет) дуже любила цей вираз. "Діточки, беремо картон, та не простий, а цупкий" (с) Тобто - щільний.
2 Соломія Федушко: Та буває гірше, звичайно. Але намагаюся тепер читати тільки те, що припадає до душі. Часу шкода. Звісно, заважає звичка завжди дочитувати книгу, якщо взялася за неї - думаю тепер, шкідлива це звичка чи ні?

Не знаю, важко рекомендувати Смаки у всіх різні, чужа душа, самі знаєте... А більшість із тих авторів, що припали мені до душі, уже неодноразово були згадані тут, на форумі, зокрема, й у цій темі. Марія Матіос, Ірен Роздобудько, окремі твори Лариси Денисенко, Марина Соколян, детективи Валерія і Наталі Лапікур, ще подобаються книжечки із серії Жіночий любовний роман (але, на жаль, редактура і штучна примітивізація - коли навмисне спрощується авторський текст - сильно псують враження), Марина Гримич гарно пише, ще - на мій погляд - дуже цікава річ "Зло" Людмили Баграт, але це давнє видання. Страшенно сподобався "Великий секс у Малих Підгуляєвцях" Люби Клименко, я навіть не чекала - суржиком написано, така солона тема, але реготала я, мов скажена.
Ще когось згадаю - напишу.

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Лінда Коваль Страшенно сподобався "Великий секс у Малих Підгуляєвцях" Люби Клименко, я навіть не чекала - суржиком написано, така солона тема, але реготала я, мов скажена. Ще когось згадаю - напишу.

Люба Клименко??? Не знаю, про що книга "Великий секс у Малих Підгуляєвцях",хоча назва говорить сама за себе....а я чисто випадково, подруга пожартувала, почитала "Львівська порядна пані", правда щось не дуже, на мою думку, вона була порядною

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Люба Клименко??? Не знаю, про що книга "Великий секс у Малих Підгуляєвцях",хоча назва говорить сама за себе....а я чисто випадково, подруга пожартувала, почитала "Львівська порядна пані", правда щось не дуже, на мою думку, вона була порядною

Ага, книга про ЦЕ. Про великий секс. Розмір Підгуляєвців ні на що не впливає
Взагалі-то, я знаю, хто пише під псевдо Люба Клименко. Але промовчу з поваги до авторки Правду кажучи, для мене самої стало величезною несподіванкою те, що ця книга так мені сподобалася. Але що є, те є.
Ще згадала "Містичний вальс" своєї колеги Наталки Шевченко (Очкур), і Андрія Кокотюхи "Легенда про Безголового" - практично єдина в нього книга, яка мені справді сподобалася.

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Лінда Коваль Взагалі-то, я знаю, хто пише під псевдо Люба Клименко. Але промовчу з поваги до авторки

Прошу. Завжди рада.

Так, у рейтингу журнала "Кореспондент" "Сарабанда" посліа перше місце, як найкраща книга А в "Книзі року" від Бі-Бі-Сі - "Молоко з кров’ю" Люко Дашвар. Що, як на мене, повний капєц. Це лише моя думка, і я боюся когось образити, але абсолютно з Вами згодна - ані "Сарабанда", ані... що там друге місце посіло в "Кореспонденті" - "Пів’яблука", здається? - на такі високі позиції не заслуговують. "Пів’яблука" (глибоке імхо) - звичайний дамський роман, я не кажу, що це погано, сама таке деколи читаю, але всі ці гучні премії - "Дебют року", "Книга року" - я так і не втямила, за що? Але мабуть, як Висоцький співав, жирафові (тобто конкурсу "Книга року" від Бі-Бі-Сі та "Кореспонденту") куди видніше, аніж мені.
А "Сарабанда" - взагалі цікаво, наче й дотепно написано, але відчуття порожнечі якесь дає, дурносміх, що називається. Ледве дочитала. Про "Молоко з кров’ю" вже писала. Взагалі, зі списку Книга року 2008 мені більш-менш сподобалася "Дві хвилини правди" Роздобудько (хоча були в неї й сильніші речі), "Кривава осінь у місті Лева" Шевченків (тут я не можу бути об’єктивною, бо, по-перше, люблю детективи, а по-друге, Наталку, як таку, і з нетерпінням чекаю, коли вона одужає і напише ще щось на кшталт "Містичного вальсу" - одначе я все одно вважаю, що це ніяк не книга року, а просто якісний розважальний твір, що він там робить, у тому рейтингу, невідомо) і "Москалиця" пані Марії Матіос - нехай ця повість і не найсильніший її твір, та щось лишає по собі в думках, у серці та в душі. Ще лежить, чекаючи на прочитання, Життя видатних дітей Кононовича (цю серію, хай вона навіть і дитяча, читаю залюбки, усю). І... що маємо в сухому залишку? Нічого втішного. Звісно, я не літературознавець, не критик, я звичайний читач - ось тому мені й сумно.

Те саме. Перегортую, продивляюся всі видані твори - щось зацікавлює, щось ні, але з трьох останніх років такого, аби сподобалося беззастережно - ну це, знову ж таки, Матіос "Майже ніколи не навпаки" та "Етимологія крові" Ганни Багряної. Малувато, якщо чесно. Читала Михайла Рошко, "Потойбічну суперницю" - повне враження, що взяв чоловік оповідання і чималим зусиллям волі зробив із нього романчик (чи, радше, повість). Потім дізналася, що практично так і було. "Містичну" повість "Ревнощі з того світу" словоблуддям розбавили до потрібного обсягу. Просто додай води... А священник, що на питання "Як ви виганяєте демонів?" відповів "ЛЕГКО" - мене просто нокаутував цим. І таких прикладів багато, можу до ранку писати.
Щоправда, не читала ще "Мексиканські хроніки" Максима Кідрука (2-га премія Коронації минулого року). А раптом - диво?

Смаки збігаються. Надіюся, що буде проза Ліни Костенко. Ще скільки до кінця осені? Десять днів? Маємо час
Я багато тут написала негативного - вибачте, просто накипіло. Я не зла, я просто прискіплива.

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Dmy Цитата: Оригінальне повідомлення від Лінда Коваль Взагалі-то, я знаю, хто пише під псевдо Люба Клименко. Але промовчу з поваги до авторки Якщо ви маєте на увазі Марину Гримич, то, хоч ця думка і досить поширена, але є певні сумніви внаслідок окремих нестиковок.

А які нестиковки? - розкажіть.

Також не зрозумів, за що ця книжка визнана книгою року.
Книга непогана, але швидше відноситься до до категорії "книга щоб провести дозвілля".
Крім того дуже дратувала манера писати діалоги в один рядок - постійно збивався.

Деякі згадані Ліндою книги ми вже обговорювали тут, зокрема "Криваву осінь" з авторами

Перша також сподобалася, а другою поцікавлюся.
Також схиляюся до думки, що гарна книга в укрсучліті - рідкість. Свого часу сподобалася книга Скрябіна "Я, Побєда і Берлін". Цей факт також не на користь сучасних письменників
"Підгуляєвці" також зацікавили.

Про те, що Гримич і Клименко - одна особа, я почула від подруги, якій сказав видавець. Але я ще раніше про це думала. Хай там як, але за приємну несподіванку у вигляді Малих Підгуляєвців я дякую авторці, ким би вона не була.
Хоча - застерігаю - дехто страшенно лає цю книгу і за порнографічні моменти, і за суржик... Ну а мені лише один момент не сподобався, і то я швидко про нього забула. Просто не стала загострювати увагу. Загалом згодна - книга, як один анекдот, але сподобається далеко не всім.
Ось, знайшла на Виделці цілу дискусію:
http://vydelka.com/index.php?showtopic=952&st=0

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Юрій Сєров Також схиляюся до думки, що гарна книга в укрсучліті - рідкість. Свого часу сподобалася книга Скрябіна "Я, Побєда і Берлін". Цей факт також не на користь сучасних письменників

Треба почитати. На тижні поїду на Петрівку - куплю.

Боротьба Олеся Ульяненка та Нацкомісії із захисту суспільної моралі завершилася мировою угодою.
http://vsiknygy.net.ua/news/4765/
Але, холєра - тепер, якщо вам пропонуватимуть "ніжно вкусити за вушко" - пильнуйте!

Безвідносно мого ставлення до творчості Ульяненка - від назви "Національна комісія з питань суспільної моралі" мене дрижаки беруть...
Там що, апостоли засідають, у комісії цій? Безгрішні?

Поясню, та не раніше, ніж Ви поясните мені, чого я маю це пояснювати. Я вже трохи заморилася втокмачувати захопленим прихильникам того чи іншого автора про право на власну думку, про особисті смаки, про те, що усім подобається тільки $ - ну і ще купу тому подібних очевидних речей. Авторка таки має стиль - як собі хоче, так і має - але це МОЯ ОСОБИСТА ДУМКА. Отаке ось.

Так варта! В ній є якась ізюминка!

Ага
Але цікаво, скільки вона може коштувати... 500 сторінок - певно > 100 грн., якщо не 200...

«Солодку Дарусю» поставили на рідній для Матіос Путильщині

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Катерина Слобода Ага Але цікаво, скільки вона може коштувати... 500 сторінок - певно > 100 грн., якщо не 200...

та на Форумі видавців казали, що приблизно 500, але написання книги процес творчий, може і не вмістилися всі думки в 500 сторінок Але я хіба "ЗА"!

Українська письменниця Ганна Ручай, Авторка книжки "Жіночий бокс" скалічила двох грабіжників
http://zaxid.net/newsua/2010/2/13/163049/

Не знаю, як вона пише, але захистити себе вміє, молодець!

"Тепер один ходить у гіпсі, а другий позбувся чотирьох зубів. Їхній товариш втік, вдаривши мене по потилиці шматком асфальту. У райвідділі хлопці заявили, що це я на них напала. Міліціонери посміялися. Справу перекваліфікували на вуличну бійку, а тоді закрили", - зазначила Ганна Ручай. ВЕЛИКИЙ молодець жіночка!

ой, ця і в мене є також... незнаю куди, але частина речення зникла в попередньому моєму повідомленні
Шкода, що з 1961 до 1977 року принципово не друкувалась, хоч тоді було заборонено друкувати, а зараз з власної волі принципово не друкує свої твори.

Також з автографом автора?

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Андрій Пелещишин Цитата: ой, ця і в мене є також... Також з автографом автора?

ну все, наша українська народна зелена тваринка мене задушила...
а "Сад нетанучих скульптур" у Вас є?

Музей перемог і поразок Забужко

http://culture.unian.net/ukr/detail/188314

Ліна Костенко: Всяка наволоч український народ принижує, а він десь загубив у собі відпорність

Вихід нової книжки Андруховича заплановано на грудень

«Нічний політ» у віршах та піснях від Світлани Короненко

Сергій Жадан завершив роман «Ворошиловград»
Уривочок твору можна почитати тут. Книга має появитись у вересні

Ось, раніше, коли бачив Кононенку, ніяк не міг второпати: що не так? Щось неприроднє, якийсь дисбаланс. Нарешті, коли роздивився купу фоток відразу, зрозумів: вона нагадує бабусю. Тобто не виглядає старою - звичайна 50-річна жінка, що не фарбує очі та губи (або взагалі, або ледь), не ховає сивину. Але - ні, річ не у віці. Вона і раніше так виглядала. Стара жінка проступає крізь, попри будь-який вік. До речі, не впевнений, що коли Кононенко врешті справді стане старою, то почне виглядати гармонійно.
А все пише і пише про наших мужуків - "сво" та їхніх - "ух!". Ні, аби вже трохи про вічне

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Dmy А все пише і пише про наших мужуків - "сво" та їхніх - "ух!". Ні, аби вже трохи про вічне

Щодо зовнішності, то, якщо чесно, мені байдуже як вона виглядає. Зате подобається її стиль і звичайно тонкий сарказм у ставленні до нашої сильної половинки людства
Про "вічне" вже багато хто пише. То ж потрібно комусь писати правду про чоловіків, адже не думаю, що чоловік зможе чистосердечно зізнатись у секретах своєї натури і в тому, що він і всі йому подібні "сво"

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Щодо зовнішності, то, якщо чесно, мені байдуже як вона виглядає. Зате подобається її стиль і звичайно тонкий сарказм у ставленні до нашої сильної половинки людства Про "вічне" вже багато хто пише. То ж потрібно комусь писати правду про чоловіків, адже не думаю, що чоловік зможе чистосердечно зізнатись у секретах своєї натури і в тому, що він і всі йому подібні "сво"

А що з укрсучліту взагалі "весело"? Більшість творів взагалі уваги не варті. Я тепер як купую якусь книжку починаю читати першу сторінку- як сподобається - дивлюся ще десь посередині і тоді в кінці. Більшість відкладаю вже на другому етапі...а з тих що навіть купила- багато лежить, бо не можу і не маю бажання їх читати.
Єдине, що прочитала "за три підходи" буквально - останній роман Забужко.
Щодо Кононенко - якось не читала її творів. Але що мене насторожує... начитаєшся, що всі навколо тебе "сво" і думати так почнеш... Імхо, вважати треба що читаєш, бо багато чого впливає на сприйняття світу на рівні підсвідомості. (Ходиш потім зла на всіх чоловіків після прочитання такого твору, і гадки не маєш чого :saint. Не маю бажання того читати...

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Катерина Слобода Щодо Кононенко - якось не читала її творів. Але що мене насторожує... начитаєшся, що всі навколо тебе "сво" і думати так почнеш... Імхо, вважати треба що читаєш, бо багато чого впливає на сприйняття світу на рівні підсвідомості. (Ходиш потім зла на всіх чоловіків після прочитання такого твору, і гадки не маєш чого :saint. Не маю бажання того читати...

На мою думку, Євгенія Кононенко класно пише, мене дуже захопив роман "Зрада", правда я його вже сто років як читала не погане чтиво "Повії теж виходять заміж", а ось “Новели для нецілованих дівчат”... хіба пару новел виявились цікавими для мене, а решта, імхо, не варто навіть читати, схожі на якісь бульварні романчики. А ось "Імітація" - суперовий детектив-роман, раджу вам, Катруся, почитати

P.S. А "Зраду", мені так задається ви читали і навіть можу сказати, хто вам дав цю книгу почитати

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко P.S. А "Зраду", мені так задається ви читали і навіть можу сказати, хто вам дав цю книгу почитати

Що це твориться з мовою наших дорогих сучасних українських письменників. Майже в кожній книзі "нецензурна" лексика Хіба винятками є Матіос, Филипчук, Забужко (хоч деякі словечка в неї не розрізниш до якої лексики їх можна віднести ) та ще декілька. Знаю, що їм не дуже пощастило з поколінням, на відміну від класиків, і часто їм потрібно використовувати "живу" мову народу з всіма дефектами (матюками). Але якже таке поняття як "літературна мова"???? Чого люди які в житті не використовуть ці дефекти мови повинні читати у книгах???
Знаю, що то було б за щастя, якби свої перші мати підлітки знаходили в книжках. І найцікавіше, що це питання нікого не цікавить... Називається дожились.... Якщо в книжках таке друкувати, що вже казати про мову спілкування...
Бачу, щоб не втратити цікавість до нашого укрсучліту потрібно читати не дві, а вже на три-чотири книги класиків одну сучасників.

Соломіє, це який письменник вас так засмутив? Давайте його насваримо!

Якби ж тільки один, а то вже третю книгу читаю українських сучасників і всюди така лексика.
Гадаю, скоро в книгарні буде поділ на "книги без грубої лайки", як зараз в супермаркетах продукти "без ГМО"
А ще образливо, що то й в українській мові властиві лиш деякі питомі лайки: "свиня", "нехай тебе качка копне", "дідько", "собака" і ще там кілька, не пригадую які. А ось ця вся "гидота" перейшла до нас від "братів наших старших" Та й навіщо авторам використовувати сленг іншої країни (Росії)? Вони ж пишуть українською мовою, то нехай нею і пишуть!

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Гадаю, скоро в книгарні буде поділ на "книги без грубої лайки", як зараз в супермаркетах продукти "без ГМО"

Цитата:

Оригінальне повідомлення від Oleksij Kulko Цитата: Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко Гадаю, скоро в книгарні буде поділ на "книги без грубої лайки", як зараз в супермаркетах продукти "без ГМО" Груба лайка - це вже фірмова ознака сучасної української літератури, але навіть іноземна література майже наполовину така сама.

Мене це щось не дуже радує

Не думаю, що вона є в неті Але у книгарнях придбати цілком реально.
Ще в нього є книга "Львів понад усе". А і ще "Кохання та смерть", книга про кохання львівських Ромео і Джульєтти, в якій описано реальні події - варто прочитати, це непересічна книга

А безкоштовно скачати можна Винничука "Легенди Львова", можливо вам сподобається.

Цитата: Початково розміщене учасником Ігор Домін

дякую, Соломіє! подивлюся Винничука. але здається Лемко кращий

Мені стиль Лемка теж більш до вподоби, але Винничуку теж гарно вдається "ліпити докупи слова"

Щодо інтерв'ю Дереша, то мені сподобалась одна його думка:

Імхо, щось в цьому є... Оптимістам набагато легше живеться

Пішла з життя відомий мовознавець Леся Ставицька Дуже рано...
http://zik.com.ua/ua/news/2010/08/11/240768

Вічна їй пам'ять! Я її праці дуже люблю... Але шкода!

Мартиролог невпивно поповнюється

У ніч з вівторка на середу на 49-му році життя помер український письменник Олесь Ульяненко. Причина смерті поки невідома.
Сумну звістку "Українській правді. Життя" підтвердив прес-секретар Національної спілки письменників України Георгій Арабулі. Йому, в свою чергу, про смерть Ульяненка повідомила інша письменниця Любов Голота.
Олесь Ульяненко, чиє справжнє ім'я Олександр Ульянченко, народився 8 травня 1962 року на Полтавщині.
Зі справжнім прізвищем якісь нєпоняткі. УП називає "Ульянченко", а мені пригадується, що, начебто, Ульянов. Але то таке.

Земля пухом!

Цитата: Початково розміщене учасником Юрій Сєров

Пішла з життя відомий мовознавець Леся Ставицька Дуже рано... http://zik.com.ua/ua/news/2010/08/11/240768

Дуже шкода...
Надзвичайно розумна особистьсть була, мовознавець... Скільки би могла ще написати корисних та цікавих робіт, укласти словників...

Вічна пам'ять!

Цитата: Початково розміщене учасником Ігор Домін

... було б непогано залучати до шкільної програми якісь нові імена і твори, а то діти вже бояться Шевченка та Франка ще до знайомства через нудний стиль викладання.

Так, я поділяю вашу думку щодо осучаснення шкільної програми. Але уявити не можу як це потрібно "постаратись" учителеві, щоб твори Франка учневі здалися б нудними чи нецікавими

мабуть є різниця між різними частинами нашої країни. українську у нас викладали на рівні з російською, без жодних утискань, але як то сталося, що це не рідна нам мова? прикро.
А можете щось мені порадити почитати сучасне украінське, що вам подобається, чи щось історичне? дякую, Соломіє

Цитата: Початково розміщене учасником Ігор Домін

А можете щось мені порадити почитати сучасне украінське, що вам подобається, чи щось історичне? дякую, Соломіє

А можна і мені "п'ять копійок" вставити? З історичної літератури завжди мені Іван Багряний подобався..."Тигролови", "Сад Гетсиманський" цікаві, але то тільки моє ІМХО

У Львові стартує акція «Письменник за прилавком»
Першими учасниками акції стануть відомі українські письменники Михайло Слабошпицький та Василь Шкляр. Покупець разом із придбаною книжкою зможе отримати і автограф автора.
http://bookvoid.com.ua/events/culture/2010/08/31/094828.html

Цитата: Початково розміщене учасником Ігор Домін

мабуть є різниця між різними частинами нашої країни. українську у нас викладали на рівні з російською, без жодних утискань, але як то сталося, що це не рідна нам мова? прикро. А можете щось мені порадити почитати сучасне українське, що вам подобається, чи щось історичне? дякую, Соломіє

Прошу вибачення, не побачила Вашого повідомлення швидше...
Звичайно, що прикро. Але пораджу вам почати вникати в українську літературу з класики, бо зараз сучасну потрібно настільки "фільтрувати", з десятків можна виділити, як шедевр, якщо пощастить, то лиш одну А ось класика перевірена роками, або ж століттями. Менше шансів зазнати гіркого розчарування в прочитанні бездарної книги і даремного гаяння на неї часу.
Ой, навіть не знаю з чого почати... Українська класика безмежна у своїй величі і красі. А ще є велика різниця в якому віці ви читаєте книгу. Адже твори, які я читала в школі цілком протилежні емоції та почуття, ніж в зрілішому віці з певним вже багажем знань та іншим ставлення до життя. Здається, що це інша книга Ось такі мої спостереження.
Почну з тих книг та творів, які перші спадуть на думку.

Отже, мене захопили "Повія" Панаса Мирного, "Зачарована Десна" Довженка, щодо Івана Франка, то І. Франко "Борислав сміється", "Захар Беркут", "Украдене щастя", чудова збірка поезії одна з моїх найулюбленіших - "Зів'яле листя", "Дорогою ціною" Коцюбинського та "Тіні забутих предків", Ольги Кобилянської "В неділю рано зілля копала..." (вистава на просто шикарна, в театрі ім. М.Заньковецької ставили, не знаю чи ще є в репертуарі), а ще її "Земля", "Людина", "Царівна", Уласа Самчука "Марія", Ліни Костенко "Маруся Чурай"(зараз недавно видала авторка книгу "Берестечко"), веселі "Мисливські усмішки" Остапа Вишні, Котляревського "Наталка-Полтавка" (вистала теж шикарна)....
Гадаю, поки що досить
Ой, ще обов'язково раджу почитати Лесю Українку "Лісова пісня", "Бояриня", "Одержима" - шедеври, Загребельного "Роксоляна", Кочерга "Яросла Мудрий"...

І щодо Катеринених "5-ти копійок" цілком згідна!

Ось такі мої літературні жіночі смаки.
Зрештою ви можете перечитати дискусію на нашому форумі, гадаю тут ви для себе почерпнете корисне та ціковеньке :
http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=2229
http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=1156

А слабо нашому дорогому міністрові вивчити хоч прізвища українських класиків ("моральних авторитетів") чи для нього нема різниці ???

«Мати все» б’є рекорди
Ось що робить грамотний піар! Ну ніяк не можу осягнути чим та книжка така геніальна чи особлива

Цитата: Початково розміщене учасником Соломія Федушко

Любко Дереш: Люди сприймають серйозно тільки тих, хто притисне їх до стінки

На величезний жаль, Ліна Костенко відмінила зустріч із львівськими читачами … Через провокативні інсинуації...
Гадаю, цим вона показала слабкість, адже через кілька людей, вона розчарувала своєю відмовою багатьох львів'ян
Надіятимемось, що пані Ліна після звернення львівської громади змінить своє рішення

Соломі\, а ви це все читаєте? Дуже цікаво

Цитата: Початково розміщене учасником Odarka

Соломі\, а ви це все читаєте? Дуже цікаво

П'яте через десяте

Цитата: Початково розміщене учасником Катерина Слобода

Цитата: Початково розміщене учасником Odarka   Соломі\, а ви це все читаєте? Дуже цікаво П'яте через десяте

Зустріч із Оксаною Забужко (Львів)