dr.Trollin - 27-3-2006 у 17:48
Игорь Сокальский (igor_da_bari) пише,
@ 2006-03-27 14:42:00
Пісковий годинник з піщинами секунд у кожного свій.
Кому скільки. У середньому по дві з половиною мільярди секунд-піщин на брата.
З першою піщиною приходимо, з останньою закриваємо очі назавжди.
Але це в середньому. Ніхто не відає, з ким його усреднили.
І скільки піску залишилося у його годиннику.
Може бути, на мільярд секунд ще, а може бути і на 10 лишень.
Відомо лишень - скільки висипалося і вже ніколи не повернеться.
Моїх - 1,400,000,000 пішло.
Коли гладко, сито і безтурботно усе - не зауважуємо, як сипляться вони.
Ідуть крізь пальці і не знаємо навіть - скілько і нащо пішло.
А коли упав. Коли знову упав і знову втратив усе. І немає ніц.
Ні шкіри, ні пики, ні батька ні мами.
Кишеня порожня і серце збоїть і немає нікого поруч.
А потрібно встати. Піднятися потрібно.
Піднятися і нагору. Нагору, поки є ще час.
Хоча ніхто не знає - чи є віно.
Тоді секунди як наждаком по шкірі, як сніг-крупа в завірюху по обличчю, до крові.
Не думати про це. Підвестися. І лізти нагору. Не думати - чи зумієш.
Зумієш, сукин син. Не міркувати - нагору.
Униз зась - тобі не дано більше часу на падіння.
Відпадав своє, сукин ти син. Сам винен.
Там унизу - бруд, неправда, забуття, смерть.
Там ти вже був, ти тільки що відтіля. Туди не можна більш.
Нагору. Не думай, чи втримаєшся.
Просто простягни руку нагору і намацай - є чи уступ.
Не міркувати. Покладь руку на нього і підтягнися.
Тілом - уріс, влип у скелю. Розмазався. Щоб не вниз.
Ну, Вище. Ще. Ще.
І хтось чоботом у пузо.
Але хтось і руку тягне зверху.
Багато рук. Багато тих, хто допомогти хоче. Малим.
Великим - не можуть люди. У них свої піщини у кожного.
Але багато тобі і не потрібно. Ти мусиш сам.
Тягни свою долоню до протягненого тобі.
Ще, ще. От кінчиками пальців торкнулися.
Смикнули тебе нагору. Трошки зовсім.
Трошки, але вистачило, щоб ногу поставити вище і не зірватися.
На сантиметр, на міліметр - дурня. Важливо, що вище, а не нижче.
Не чекай багато чого від людей. Будь вдячний за мале.
Тому що ти мус сам. Ніхто за тебе не зможе. Тільки ти.
Тільки злегка, тільки ледь-ледь підтримають коли зовсім не можеш.
Але тобі вистачить і цього.
А ти - нагору. Не стогни, не пхикай. Був молодшим, був здоровішим. Було легше.
Ну, був і був. Ніхто не змушував тебя старіти і серце рвати.
Сам, старий кретин, усе сам наробив. Зумів сам у яму залізти, зумій вилізти.
Ти і зараз ще є. І зараз - зможеш.
Зможеш. Серцю відпочить дай. Нічого.
Ледь-ледь відхоркайся, таблетку під язик - і нагору.
Нехай чоботями по морді тебе - але ж є і руки протягнуті тобі. Їх - більше.
Нехай хтось невидимий і неназваний дзявкає з-за рогу.
Люди, у яких є імена й обличчя, говорять тобі "тримайся". Це - важливіше.
Нехай хтось жере і лисніє пикою та жбурля недбало купюри на стіл у шинку.
І чвАниться тим, що може жерти, лисніти і жбурляти, нічого не створивши за все
життя.
І пальцем на тебе - "здохнеш, лузер!".
Немає тобі діла до них, вони там, де їм потрібно.
А тобі зась туди,- нема чого. Там - бруд. Там ти вже був.
Тобі - наверх. Тільки. Тільки нагору, без варіантів.
Так - _Лузер_. Так - _Здохнеш_.
Але здохнеш хоча б на міліметр ближче до сонця - там світліше.
Повзи, покидьок, мерзотник, сукин син, кретин.
Старий, товстий, лисий, мерзенний виродок. Нагору, говорять тобі !
Сопи, відхоркуйся, витирай піт з лисини, тхни козлом, але повзи нагору.
Повзи хоч по півкроку в день, але нагору.
Дивися, ти вже проповз скільки. Але ж не вірив, що зможеш.
Не вірив, але зробив. Зробив - і ще зробиш. Тільки - нагору.
Не дивися вниз, ти ніколи більше не будеш там. Цей бруд - не твОє.
Твоє - угорі. Сонце, люди. Нагору, сукин кіт.
Ти зумієш. Ти вибирався вже. І зараз виберешся.
Тільки - устигнути б. Ніхто не знає, скільки піщин залишилося.
http://igor-da-bari.livejournal.com/19718.html
Яндрух - 28-3-2006 у 08:34
Гарно, д-ре Троліне.
Але ж є "пісочний годинник" (вона ж "клепсидра"...), "піщинка"!! 
Андрій Пелещишин - 28-3-2006 у 08:49
А мені не сподобалося. якийсь "нервовий" текст, місцями навіть гидкий.
dr.Trollin - 28-3-2006 у 10:37
угу... ("нервовий" текст) саме так.
но, правда іншим чином і не напишеш...
врахуй,- це ж пише не молодик, але ж людина 1961го року,
і то людина, що зсіпана/змучена нервово -- конструктор та експлуатіційник
нейтринних телескопів, що зараз вернувся на Батьківщину і пробує знову піднятися.
Правда вже не по спеціальності 
а текст... що текст...
імхо він цілком у стилі багатьох текстів "Кому Вниз".
теж такий нервовий та часами бридкий.
як саме життя.
Андрій Пелещишин - 28-3-2006 у 11:36
Ну це вже філософська дискусія.
Але мені здається, що якщо постійно займатися "драпанням нагору", то власне на
життя часу і не лишиться.
А "Кому вниз" для мене не авторитет 