Ми ще живі, і нас вже нема
«Мені 18 років. Ось уже два роки, як я хвора на СНІД. У лікарні я не одна, тут у мене
такі ж подруги і друзі. Тепер на все я дивлюся інакше, ніж раніше. Навіщо ви,
дорослі, нас, своїх дітей, під «танк» кинули? Навіщо зім’яли сексом, порнотою,
наркотиками!.. Ви, ви винні в наших хворобах і наших смертях! Вам хотілось
розкутості, розслабленості, свободи. Ви розвели «голубих», проповідуючи вільні
зв’язки, ви афішуєте режисерів-гоміків. Ви лелієте все це, задовольняєте своє
біснування. А ми помираємо!
Ми поволі помираємо, і не треба брехати, що нічого з нами не сталося, що ми будемо
жити... У нас не буде любові, не буде сімей, ми не народимо дітей. Ви розумієте, що
відбувається з нами, з поколінням, яке прийшло після вас? Ми ще живі, і нас вже нема.
Нас позбавили дитинства і відібрали наше майбутнє. Ми не знаємо, що таке любов,
сором, моральність, ганьба. Усе це зникло зі школи, з життя. Але ж ви це знали! Ви
дожили до 70-80 років. А ми не доживемо! Ми помремо молодими! За що? Чому?
Четверо моїх друзів, вчорашніх школярів, вже померли. У моргах лежать молоді. Ми
ховаємо один одного... Чому ви нас не попередили з вашим «безпечним сексом»? Нам
хочеться жити! Краще би нам цілину орати, трактор водити, ніж в іномарках від СНІДу
помирати. СНІД і сифіліс стали у молоді чимось, наче нежить... Ми були маленькими,
ми не знали, як народжуються діти, думали, що їх знаходять в капусті або приносять
бузьки. Нехай би і продовжували знаходити їх в капусті, не знати би нам нічого
іншого якомога довше...
І ніхто вас не буде судити за нас. Ви ж нікого власними руками не вбивали. Ви
розбещували нас вашими «картинками», вашими «творами». Ви блазнювали в школах,
«відкриваючи нам очі, як «добре» займатися «цим» не у підвалах, а «цивілізовано»,
підносили фільми, брошури. Таких гвалтівників нині не судять, їх заохочують, їх
вибирають у владу. І ви продовжуєте це чинити з іншими дітьми, молодшими за нас.
Зупиніться!
Яка б я тепер була вдячна тому, хто вирвав би в мене з рук сигарету, хто відшмагав
би кропивою, коли мене ще можна було врятувати, витягнути з-під «танка».
Допоможіть тим, кому ще можна допомогти, зупиніть те, що відбувається в країні
повсюдно. Прийміть закони і забороніть порнорекламу, порнолітературу, фільми,
наркотики, горілку. Ми гинемо, і ви також. Хто там на «танку»? П’яні, «голубі»,
вільні від сорому і відповідальності? А ми під ними... Нас переїхали. Це кінець».
Людина помирає. У 18 років. Помирає від наслідків розбещеного життя. Старші її не
навчили, не захистили. Де вони — батьки, вчителі та інші дорослі? У нашому
суспільстві втрачена духовна культура, втрачений зв’язок між поколіннями. Усе це
— наслідок атеїзму.
Що ж робити, щоб відновити втрачену культуру? Повернутися до Божих принципів. Усе
інше — шлях в нікуди. |