Форум Рідного Міста

Інтелектуальна забавка на форумі :-)

Чарівник з міста Гамельн - 17-7-2003 у 10:24

Отже, правила:

Той, хто починає, пише будь-які три слова. Його наступник повинен написати невеличкий вірш (хоча б рядочки на чотири), в яких ці три слова повинні бути використані, а також, в свою чергу, пише нові три слова, які повинен використати його наступник і т.д.

--|- перші три слова -|--

птах
вогонь
човен


Love is God

Чарівник з міста Гамельн - 17-7-2003 у 10:41

Примітка:

На написання вірша потрібен час, тому якщо хтось не встиг з відповіддю (тобто чиясь відповідь і нові три слова вже є), то він постить тільки свій вірш (вже без нових слів).


Love is God

Олексій Мачехін - 17-7-2003 у 10:42

Вечір, Карпати, танцює вогонь
Птахом багряним на долі вугілля
Хмара, мов човен, пливе осторонь
Вершини гори.
А духмянеє зілля
Весняного лісу шумить навкруги,
Химери кружляють навколо багаття,
І човен шукає свої береги,
І гори вдягнулись в зеленії плаття.

(Вперше намагаюсь віршувати українською, так що не бийте)

Наступні: камінь вода хата

Чарівник з міста Гамельн - 17-7-2003 у 11:08

Стану водою срібною
Попливу річкою блакитною
По каменях гострих
Крізь ліси темні
Та луги широкі...

Вийде з хати одинокої
Деревами захованої
Доторкнеться долонями
Зазирне в глибину загадкову
Та й згадає мене...


папуга
глечик
Місяць

Олексій Мачехін - 17-7-2003 у 11:12

Просто супер... аж мурашки по спині. Шановні, приєднуйтесь!

Олексій Мачехін - 17-7-2003 у 12:04

У глечику, що в ньому квітка,
Папуга борсався і землю розгрібав.
Так насмітив, сволота дика,
Що я годину прибирав.

А ще воно, дурне й невірне,
Вночі зривається з жердини,
Літа під стелею й лящить.
То місяцеве сяйво будить
То щось насниться, то забуде
Що пір'я випало з хвоста
Перекидається й кричить.

Шибка
Пиво
Тварина

Наталка - 17-7-2003 у 12:25

О, як я запізнилась - а все робота!!! Що ж, тоді без трьох наступних слів...

За вікнами - дощ. А на серці пустеля,
Цілують квітки у вологі вуста
Краплини води; ну, а жорна все мелють,
Мірошник розвозить печаль по хатах.

Чому ти пішов? І чому я щаслива?
Чи час вже збирати каміння мені?
На серці туман, а за вікнами злива,
І те, що наснилось - немов у ві сні...

Рост - 17-7-2003 у 12:34

Білий піде? Люблю я такі...

От пригода - шибка трісла!
Пляшка пива
то зробила!
І скажіть, яка тварина
кидає пляшками в шибку?
Ніби стінки недостатньо!

Слова: сонце, квітка, сором

Олексій Мачехін - 17-7-2003 у 12:38

:D :D :D :D

Суперовий вірш. Дискусія пожвавлюється.

У сонячному промені граливім
Поміж квіток весняних та духмяних
Вони свій перший гріх в житті зробили
Соромлячись гріху, та не кохання.:rolleyes:

Небо щастя луна:sing:

Наталка - 17-7-2003 у 12:50

Ти сказав – сором очима не ласує,
Не пече, але ти не правий...
Він, як сонце палюче,
Від якого зів’яне і листя, і квітка,
І я знову ховаю очі,
Щоб не виїв їх сором...

Чарівник з міста Гамельн - 17-7-2003 у 12:53

Жила в кутку тваринка мила
Хороша, біла і пухнаста
Дивилось чорними очима
Маленьке сонечко вухасте

Одного разу пили з другом
Смачне корисне львівське пиво
Пляшки мінялись щохвилини
Поки не сталось оце диво

І звідки тільки взялись крила?
Великі, сильні як в орла
Не встигли ми зробити подих
Лиш одна мить - її нема!

Тільки шибки шкода...


Бачу, я "трохи" запізнився :-)

Рост - 17-7-2003 у 12:58

Я ще на свої слова написав. Так, натхнення привалило ;)


Купаючись у сонячнім промінні
У білі пелюстки зодягнута цвіте -
троянда,
царівна серед квітів.
І рівних їй нема.
Проте,
тут недалеко, за парканом,
змагаючись з кропивою й бур`яном,
маленька кавітка польова росте, -
без сорому за власну вроду.
Їй сонце батько, вітер - брат.
Земля їй мати, а сестра -
роса ранкова, золота...

Олексій Мачехін - 17-7-2003 у 13:01

Оплески, щирі оплески.

І всім дякую за таку плідну, веселу, чарівливу, ліричну творчість.

Чарівник з міста Гамельн - 17-7-2003 у 13:01

Щастя було так близько
Ще відчуваю дотик руки
Лиш небо - мій мовчазний свідок
Та луна плекає останні слова...

крук
кров
хрест

Рост - 17-7-2003 у 13:09

Вечірня тиша,
в небі зорі,
і місяць зачаровує усе,
але...
вона
не знає щастя.
бо вона - луна,
за звуком ходить лиш вона.

Наталка - 17-7-2003 у 13:14

Я розіп’ята на хресті бажання,
І крук - твої вуста - шматує плоть,
То мить кохання, просто мить кохання,
Яка мине - нехай спасе Господь!

Вона мине - ні крові, і ні болю
Мені не лишить, щоби пригадать,
Коли була проекція двобою,
Який не можна виграть - лиш програть...

сніг, долоні, ніч

Олексій Мачехін - 17-7-2003 у 13:21

Йдемо від хати і до хати -
Вітаємо людей з Різдвом.
А сніг легкий, мов пух, як вата
Кружляє в небі над селом.

В долоні Зірка - свято, Свято!!
Чарівні пісні, кольори,
Веретеп і радості багато.
Де ви, різдвяні вечори?

бетон берізка горобець

Рост - 17-7-2003 у 13:31

Ніч упала у теплі долоні
і разтанула мовчки,
мов сніг навесні.
Сонце
чисте і тихе,
мов подих дитячий
вже всміхається радо мені!

Чарівник з міста Гамельн - 17-7-2003 у 13:31

Ніч, прийми мене
Накрий чорною ковдрою
Священною темрявою
Всели в них страх

Сніг, сховай мене
Не видай мої сліди
Не дай собакам почути кров
Що стікає з моїх долонь

Рост - 17-7-2003 у 13:32

Люди, працювати треба!!!!! :D

Наталка - 17-7-2003 у 13:45

Угу, мене головний бухгалтер приб’є зараз до дідька!!! :D

Користувач Олесь - 17-7-2003 у 13:45

Горобець звив гніздо на бетоні,
На потрісканій брудній плиті.
Ні берізки поблизу, нічого,
Що ж лишалось робити йому?

Монітор, стодола, нирка

fish - 17-7-2003 у 13:47

я хочу бачити більше й глибше
я хочу рухатися углиб...
та в його долонях немає вікон,
в його долонях немає шиб

проходжу німо повз ніч і ранок
мій попіл сивий, неначе сніг
було лиш пара цупких фіранок,
а дві долоні - то прикрий збіг

(мабуть, трошки заплутано, то про те, коли людина боронить пізнавати її)

Олександр Ганущин - 17-7-2003 у 13:55

А на моєму моніторі
темно як у братовій стодолі
В селі не чути криків, тільки б'ються шибки
А десь комусь вже та й відбили нирки

Тьху, і не творчість зовсім...

Олексій Мачехін - 17-7-2003 у 13:57

Це ж майже абсолютно неможливо -
З'єднати в вірші три простекньких слова
Із різних галузей. Хай друге, що стодола
Сховає під собою монітор.
Хай не болить у мене і в нікого
Чудова нирка. Та, що цідить пиво,


Фух, ну і завданнячко.

Слово, м'ясо, ніжність

Чарівник з міста Гамельн - 17-7-2003 у 14:00

Робота... NetGuy як накликав :-(

Рост - 17-7-2003 у 14:12

Нікого я не кликав! Нема чого мене тут винуватити! :)

Вот воно...

Сидячи за монітором
й пиво дудлячи всю ніч,
заодно ти чистиш нирки,
а не тільки пишеш вірш.

Що питаєте? Де "стодола"? Ааа!

За стодолою шукати
віршописець потім буде
бо те випитеє пиво,
проситься надвір зрадливо,
та не зробиш цього всюди,
бо засудять тебе люди!
За стодолу швидко мчи
і міхур свій спорожни!

От! Прямо слоган якийсь з реклами пива :)

Чарівник з міста Гамельн - 17-7-2003 у 14:41

На жаль, вимушений на тиждень попрощатись. Сподіваюсь, за цей час ніякі землетруси, цунамі, виверження вулканів або примхи нашої влади на факт існування форуму не вплинуть :-)


Love is God

Круціфукс. - 17-7-2003 у 15:47

Глухий крик, хрускіт,
там прорізались кути
з м'яса й попелу.
Лапи, шерстю покриті,
перебирали труху, ікла
землю невпевнено гризли,
сухий подих згортався з туманом,
хирів.

Слово -
сигнал, де колись забивали
залізні цвяхи в очі зубрів, поранених
мовчазними кілками...
Наше тліюче сяйво, пуп сірого сонця! -
крізь шкіру котрого з терпінням та ніжністю
проростають у світ старі реп'яхи.

Круціфукс. - 17-7-2003 у 15:52

Слова:

цирк, ящик, захоплення

Користувач Олесь - 17-7-2003 у 16:37

Захоплення цирком - це як ящик
Над яким схилившись злегка
Вдивляєшся в чорноту дна.
Поглинути легко може
Пітьма небезпечної скрині
Недосвідченого спостерігача

Цибуля, телефон, окуляри

Наталка - 17-7-2003 у 18:34

Окуляри рожеві на носі -
Світ прекрасний, мов крапля роси,
І нічого у тебе не просять
Ті безликі німі голоси.

Телефон покривається пилом,
Ти востаннє ридала тоді,
Як для супу цибулю кришила,
Одинока в кухонній біді... :)

Чужий, ім’я, танцюй

Користувач Олесь - 17-7-2003 у 18:44

Танцюй в чуже ім'я
Бо більше ні на кого
Твій знавіснілий танець на вогні
Не справить враження ані якого
А все тому, що надворі - зима.

Огірок, свічадо, пил

Наталка - 17-7-2003 у 19:49

Милується пил у свічаді собою,
І дума, що він – золотий...
Він хоче сподобатись – болем, любов’ю –
Так хоче сподобатись їй.

Та тільки вона так байдуже здійняла
Закоханий пил до зірок...
І порохом небо нічне припадало,
Зелене, немов огірок!

зрада, поклик, вогонь

Круціфукс. - 17-7-2003 у 22:04

Стіна у павутинні
Бар'єр німої тиші часу
Затхлої осені ридання:

Застигле раннє листя
Неприбраний прохід за рогом.
Вітер сховавсь у тріщині...

Де ж свідки фокусів недобрих?
Очікують, в сирих і тихих дзотах -
Поклику з гаслом безсловесним

...Зміїна голова на гербі!
Нехай вже вибухне ефір уламками
Зради далекої, невідворотної!

...Зміїна голова, що пожираєш
дух і тіло приспаних ослів!
Вітер заскиглив з голоду -

Нехай зірве він маски,
І як вогонь пожеж лісних,
Знаки складуться в вічний ряд!

Круціфукс. - 17-7-2003 у 22:07

золото, ртуть, миша

fish - 18-7-2003 у 08:44

Гадалося, хоч раз посміховиськом ставши,
стаєш незбореним, один раз і назавше.
Здавалося, що вже нема тому спину,
хто хоч би раз проламав власним лобом стіну
Гадалось, що коханий, кинувши долі
Додасть якщо не сили, то може волі.

Я вибрала сонет, та пишу верлібри.
Хотіла стати ртуттю, а стала сріблом
І злотом. Мої книги погризли миші
А я й відтак чомусь не навчилась тиші!
Я вибрала силует. Але бачу очі.
Вже знаю, чом це. Не треба. Годі. Не хочу.

fish - 18-7-2003 у 08:49

слова: шляк, накаслик, бомбетль ;)

Круціфукс. - 18-7-2003 у 09:06

Оце так пастка! #)

Олексій Мачехін - 18-7-2003 у 09:11

Хитра! тепер всі побіжуть піднімати старі теми!!!
А вірш чарівний. Почитав зранку - настрій одразу такий ліриииичнииий!.... :)

rost - 18-7-2003 у 09:15

Патрітична пісня.

Де не взявся злий напасник
Загубився десь накаслик
Хай його би трафив шляк
У засніжених полях

Оборону ми готуєм
Барикади все будуєм
Все піде для барикади
Не пройдуть тут вражі гади

Двері знімемо з петель
Розберемо бамбетель
Крикнем ми: No Pasaran!
I з бамбетлем на таран

Вражі фіри зупиняти
Пригодяться нам гранати
Ворог злий тут не пройде
Бо нас партія веде

слова: файл, зупа, транспорт

Олексій Мачехін - 18-7-2003 у 11:31

Похмуре небо, вітер, дика злива
І рівний степ, дорога, люди.
Потяг.

Кватирка, книжка, стіл, горішки, пиво
Та чашка зупи, ложка, вечір.
Протяг.

Позаду - місто, шеф, комп'ютер, файли,
Асфальт, смердючий транспорт, сміття.
Втома.

Чекає - сонце, гори, пиво, краби,
Кохання, літо, море.
Шлях додому.

Наступні - пакет, бійка, гроші

rost - 18-7-2003 у 11:36

Ну Олекса, ...cool!!!
То вам не з бамбетлем на таран.

rost - 18-7-2003 у 11:59

Варіації на завершення теми "Комплекс старшого брата" .

Столітній апача скелет
Сухими ребрами обрій рвав
Між кісток пальців стирчав пакет
Якийсь богохульник туди його вклав :mad:
.....................................................................
Тут бійка з пуебло колись була,
В котрого кривилися вже кістки
До смерті апача вона привела
Подер пуебло його на шматки :mad:

Не треба скелету апача нічого
Йому не потрібні ні гроші ні пиво
Він в прерії має до схочу всього
І ребрами обрій рве красиво :mad:

Користувач Олесь - 18-7-2003 у 12:30

2 rost:
Чоловіче, май совість, я на роботі за компутером як цей вірш прочитав, то дотепер ледве стримуюся, щоб на весь голос не реготати! :lol:

rost - 18-7-2003 у 12:46

2 Олесь.
Що за справи? Я сумний вірш написав, а тобі смішно.

Круціфукс. - 18-7-2003 у 13:20

Ще один на "пакет, бійка, гроші"
------------------------------------------

дев'ятий ранок
скрипіло місто
і раптом стихло
людей нема

нема вже свята,
немає криків,
нема зла й бійки
і спить земля

надворі пусто,
мчать небом хмари...
...і гном з пакетом
збира сміття.


сухі години,
повзуть мурахи
останній подзвін
і все дарма

згорілі гроші
листи і сльози
в сліпих провулках,
де слів нема

в ранковій тиші
рясніє світло...
а гном з пакетом
збира сміття.


як встане сонце,
зійде ласкаве,
старе і бідне,
хранитель дня

завжди спокійне
як Бог, постійне -
буде співати
знов ця земля...

...провулок тихий,
пустий та дивний
лиш гном з пакетом
збира сміття.

Користувач Олесь - 18-7-2003 у 13:23

Варіації на завершення теми "Скільки смітників на площі Ринок?".
пакет, бійка, гроші

Недопалки під ногами,
Вітер бруд жене під брами,
Здохлий щур, старий пакет -
Мов магічний вінегрет.

Магії, щоправда, мало
У грошах питання стало -
Точиться давно вже бійка:
Чистоту тримати стійко.

Тільки чистоті - гаплик,
Не знайдeш ти тут смітник
Щоб свідомо і дотяжно
Сповнив вимогу поважну.

"Чистота" на площі Ринок
мов із мрії диких свинок.
Там болото, там - калюжа,
Де ж це мер наш, любі друзі?

Круціфукс. - 18-7-2003 у 13:25

rost забув передати естафету... ось нові слова:

система, плечі, вождь

Круціфукс. - 18-7-2003 у 13:27

P.S. Щось ці два останні вірші якось дивно перекликаються... і відправлені одночасно! #)

Мабуть, у всьому винен "пакет".

Користувач Олесь - 18-7-2003 у 13:35

система, плечі, вождь

Система "плечей" вождя -
Структура направду складна.
Усі ці приховані впливи
Країну нещасну втомили.

Допоки гаранти й вожді
Та інші державні мужі
Вестимуть подвійні стандарти
Нам щастя й достатку не мати.

вівця, хобот, податки

Гриця - 18-7-2003 у 18:30

Народ! пропоную десь через місяць видавати збірку!

Пробачайте всі за мої наступні слова, просто мої думки змотивовані. Не про всіх звісно йдеться!
Податківці -
То вівці,
Руки-хоботи мають,
Всюди ходять і загрібають -
Збирають податики
У свої лапки.

наступні слова: миска плаття глобус

Дуже прошу вибачення, що перебиваю

Андрій Пелещишин - 18-7-2003 у 21:19
Цитата:
Народ! пропоную десь через місяць видавати збірку!

Так і буде. Може зробимо і акцію якусь відповідну проведемо. Генеруйте ідеї.

До речі ви б у віршах виділяли контрольні слова жирним

Наталка - 19-7-2003 у 01:22

Те плаття, у якому я була,
В той день, як ми зустрілися уперше -
В зеленім листі і червоних вишнях -
Тобі здавалось гілкою живою.

І ти хотів би рвати тії вишні,
І в миску їх складати, щоби потім
Поласувати ними, тільки я
Пішла і гілка та жива зів’яла.

Та ти шукав мене по всіх світах так довго,
Що не лишилось вже такого місця
На глобусі, де б ти не був, і потім
Я мусила до тебе повернутись!

Людоньки добрі, ніч, романтичний настрій, закоханість, хвилююче передчуття чогось надзвичайно світлого і ніжного - я, з вашого дозволу, підберу слова із серії "фатальна любов".
Отже:
безумство, спогад, жар

fish - 19-7-2003 у 09:36

безумство смажити котлети,
коли прийшла любов фатальна.
ти вся у спогадах згоряєш
В пательні жиш самі жарини...

ти вже вибач, Наталко, але у мене вже ранок і настрій веселий і той-во... як мухи на спасівку...

слова: місто, шкляний, риби

Гриця - 19-7-2003 у 21:06

ти тут стоїш. над нашими думками
шалені сни й шалений погляд віч.
твоя свідомість обійма руками
мій стан, та ти стоїш, як річ.
і вії наші непорушним змахом,
і губи наші непорушним "ТИ".
і соїмо, як речі, перед страхом,
хтось без коханя а хтось без мети.
і сніг танцює танго поміж нами,
і трупом падає на стріх.
навіщо ти мені поміж думками,
навіщо я тобі поміж доріг?
ШКЛЯНИМИ стали всі будинки в МІСТІ,
байдужі РИБИ люди пропливають,
бруківка - перламутрове намисто,
сніжинки наче вітра розважають.
ми стоїмо ось так уже 100років,
ми сторонилися любові, хто як вмів.
але ні ти не відступив ні кроку,
і я на тебе дивлюся без слів.
і ніч блищит і сніг під чоботями,
і вії мокрим інієм блищать.
і сніг кружляє танго поміж нами.
ми стоїмо й годинники стоять.
і сніг танцює поміж нами дуже,
і застилає чорно-синю ніч.
і місяць якось мружиться байдуже,
і я стою, і ти стоїш як річ.

...хоч наче літо:o
Слова: місце сон треба

Круціфукс. - 19-7-2003 у 22:37

маю три дні щоб зібратись, три дні щоб покинуть дім
маю три дні щоб зібратись, лише три дні щоб покинуть дім
треба забиратись з міста, бо прийде й на мене лихо як грім

може чули добрі люди, мали чути про вовків
може чули добрі люди, чули про нічних вовків
перейшли одної ночі річку, не злякалися кострів

як виходив хтось із дому, не вертався вже назад
як виходив хтось із дому, не вертався він назад
жінки плакали й стогнали, як знайшли в ріці дитят

сорок дві душі спочило, сорок дві злягло у гріб
сорок дві злим сном спочило, сорок дві злягло у гріб
хто закрився вдома тої ночі, чув лиш гавкіт у пітьмі

от зібрались добрі люди, і до церкви вдень прийшли
от зібрались добрі люди, і до церкви вдень прийшли
лихий знак - сказав отець їм, то не вовки мабуть а чорти...

...опустіли всі доми, гість не стука вже в вікно
опустіли всі хліви і двори, гість не стука вже в вікно
залишив хазяїн сторожити, та втечу я все одно

не знайду собі місця, не знайду от вже три дні
не знайду собі тут місця, не знайду от вже три дні
як прийде вечірній потяг, то відправлюся в Теннесі


(такий блюз, навіяний нічною зміною)

---

вівця, контрабанда, яр

rost - 19-7-2003 у 23:10

Вівця, контрабанда, яр
Прикордонник і пес Мухтар.
Десять баксів йому, свині,
І вівця вже на тій стороні

сало, комунізм, поезія

Наталка - 19-7-2003 у 23:24

Комунізм - то як сало без хліба,
Як поезія - зовсім без рим,
То смердить, як зіпсована риба,
То їсть очі, мов капосний дим.

конвалія, цвинтар, лебідь

rost - 19-7-2003 у 23:44

Конвалія, лебідь, цвинтар...
Що за дивні, я бачу сни?
Треба бігти вже на базар -
Є ж вівця з тої сторони.

прохолода, мінерал, вояк

Круціфукс. - 20-7-2003 у 00:17

Халявщик... O)

fish - 21-7-2003 у 08:15

віршик про rost'а

Якісь мінерали - вояк бачить сни
зв"язавши, вівцю він завдав на підводу
Вона вже втомилась шука прохолоди
і мека, бо з тої вона сторони

слова:
слоїк бруківка губи

rost - 21-7-2003 у 08:55

Вуйко слоїк* впустив на бруківку
І від жалю аж губи тряслись
Мав за бімбер** дістати готівку
Тепер мер прибере шкло колись

* cлоїк - скляна банка
**бімбер - самогонка

слова:
сервер, вила, самогонка

Користувач Олесь - 21-7-2003 у 09:08

Губи слоїка бруківкою склались
Взяв би пензель і намалював,
Як це диво назвати вагаюсь,
Ще-м такого не спостерігав.

Це не губи, це тріщина в склі
Кажуть люди наївні мені
Так і хочеться їм відрубати:
"В мої мрії вам зась влізати".

Хочу, щоб як і колись
Слоїк скляний дививсь
Скляними очима своїми
На світ наш скляний і повільний.

Скляне усе навколо, причім не те, що треба -
Скляні перехожі ходять, не підіймаючи погляду в небо.
Та й небо скляне нависає
Над містом скляним і брудним,
Лиш мер бите скло прибирає,
Але на жаль - він один.

Користувач Олесь - 21-7-2003 у 14:17

Цитата:
Першим відправив користувач Користувач Олесь
Лиш мер бите скло прибирає...


Цитата:
Першим відправив користувач rost
...Тепер мер прибере шкло колись


Просто неймовірно, яка краса! Тільки це вже не треба до міськради посилати...:lol:

Користувач Олесь - 21-7-2003 у 14:54

Цитата:
Першим відправив користувач rost
слова:
сервер, вила, самогонка


Я так зрозумів, що "сервер" - то була затравка в мою адресу? :) Ну, хотіли - маєте: Варіація на тему "Сервери". :lol:


Сервер працює, вентилятор гуде,
Повітря з порохами крізь себе жене,
Хлопчина дівчині е-мейлики шле.

Про те, що кохає, про те, та про се,
Про те як весілля невдовзі буде,
Про перстень весільний, про шинку і мясо,
Про те, що замовив кафе і терасу,
А стрийко уже самогонки нагнав,
А вуйцьо з Канади переказ прислав,
А татко і мамця невістці і сину
Замовили подорож гарну весільну...

І строчить хлопчина, лиш пальці мелькають,
Аж глип - монітори поволі згасають,
Завило щось гучно, а потім лиш дим
Під двері сочитись почав, мов килим.

Хлопака мерщій телефон свій хапає -
Куди це він дзвонить? Ніхто не вгадає!
Пожежникам? Ні. У швидку допомогу?
Він дзвонить у фірму комп'ютерову!
І каже розгнівано, грізно, сердито:
"Ваш сервер горить! Неподобство! Бандити!

Я чемно в кльозеті його заховав
Щоб жоден мій лист "не туди" не попав.
Ну й що, що волого - зате не гарячо,
Ну й що - порохи, ха, це ваша задача.
Я гроші плачу - решта ваші проблеми..."

Таке викрикає хлопака шалений.
А дим не зникає - густіший і чорний,
Кудлатий, смердючий, неначе гумовий,
Залазить до носа, роз'ятрює очі,
Xлопчина вже ледве лише щось бурмоче...

***
Сумний кінець напрошується сам -
Від себе тільки я додам:
Не був би хлопака таким сиромудрим,
Не було б дівчині за ним зараз сумно.

rost - 21-7-2003 у 20:17

А де вила???

Наталка - 21-7-2003 у 21:47

І де наступні три слова? :)

rost - 21-7-2003 у 21:55

Мушу сам тепер дописувати за того Олеся ледачого:

Лежить він в лікарні, заледве не вмер.
Щоб тих фірмачів добре трясця побила!
Як тільки в палаті прибрав йому мер,
Почав вимагати він вила.

Слова: мер, гелікоптер, молодиця

Круціфукс. - 22-7-2003 у 08:43

цокав маятник із бронзи,
у шпарині жук застиг
повз стовпи, каміння й люки
вітер гнав сторінки книг

над дірою у паркеті
мер схиливсь і мимрив в ніс
може це молитва, може
час вже під відкіс?

мокрий лоб, брудні виски у нього,
очі - у більмі
і чума, як молодиця
крає час, мов уві сні

тут чотири паркани, а може
п'ять проб'є висок
лопасті гелікоптера
тут зарилися в пісок

...у провулку Силікатнім
бідний мер наївся скла
з рік повилізали руки
здійнялася сарана

Круціфукс. - 22-7-2003 у 08:48

полин, метеорит, курка

Вила

Користувач Олесь - 22-7-2003 у 09:05

Цитата:
Першим відправив користувач rost
А де вила???


Пояснюю неуважним:

Вила - дієслово третьої особи минулого часу жіночого роду недоконаної форми. В мене використано це дієслово в третій особі минулого часу середнього роду в доконаній формі. Шукайте - і знайдете. :lol:

rost - 22-7-2003 у 10:55

Quote:Вила - дієслово третьої особи минулого часу жіночого роду недоконаної форми.
----------------------------------------------------------------------------------
Ну в принципі, так теж можна сказати. Але, я думаю, що коли є ймовірність різночитання, то все ж іменник превалює. Крім того, коли б я хотів використати дієслово, то звичайно це було б дієслово невизначеного часу і роду (вити, іти, кричати і т. д.). Це є загальноприйнята форма посилання на дієслово, як і іменник в називному відмінку.

Гриця - 22-7-2003 у 21:47

:baddevil: Злому духу, який насправді не злий.
Чого хотітимеш тоді,
коли відмовлю й цього разу?
казатимеш, що то немов
до тебе маю я відразу.

Чого хотітимеш тоді,
коли лежатимем у полі,
коли дощисько на воді
робитиме великі кола?

якщо туди впад зоря -
бажань не хочу говорити.
та навіть і якщо, - дарма,
літають то метеорити.

чого замріяний лежиш,
стидаєш своїм взором небо?
і запитаннями гнівиш
мої бажання коло тебе?

і якщо зникнеш ти, коли
по ночі заспівають півні,
я засміюсь, бо то лише
курка молилася на бійні.

а потім я тебе знайде,
бо ти вполині слід лишив.
тепер вже я тебе питаю:
ти ще мене не розлюбив?

ніж вода глибокий

Круціфукс. - 23-7-2003 у 13:00

Дивовижно!

Гриця - 23-7-2003 у 18:21

Cправді?!

Круціфукс. - 23-7-2003 у 19:08

Дуже сподобалась послідовність образів. Серйозно. А також те, як використані ключові слова. #)

(Слова, до речі, придумав не я, а мій шеф)

Наталка - 23-7-2003 у 22:12

2 Гриця: Вражаюче. Супер!!!
2 all: Обіцялась Олексію, який поїхав на тиждень туди, не знаю куди, не дати згаснути цій забавці на Форумі, але бачу, що мої дорогі Форумівці самі здатні про себе подбати! А я, на жаль, з роботи вже не матиму змоги заходити на Форум – принаймні, поки що. Лише з дому. До слова, для ролі сера Ланселота я написала віршик, у якому є слово “ніж”. Представлю його вам, любі мої, тут, а потім – вірш з усіма ключовими словами. Отже:
Чужа королева, чужа...
Моя королева – моя!
Танцюю на лезі ножа,
І серце в долонях сія.

Ганьбує моїми грудьми,
Бо знає - належить тобі,
Візьми, королево, візьми,
На згадку про право любить.

Бо ти – моя перша душа,
Прекрасна вечірня зоря.
Чужа королева. Чужа?
Моя королева – моя!

А тепер :) - експромт.

ніж, вода, глибокий
Глибокий сум. Очей твоїх глибоких
Сумна вода, що ранить, наче ніж...
Люблю тебе, мій пане синьоокий,
І голос твій, що закликає “ріж!”

І шепіт твій, який належить іншій,
І біль, котрий належить лиш мені...
Глибокий сон. І білий-білий іній,
Що застудив всі сльози уві сні.

І - наступні слова:
прощання, бій, шукай

Гриця - 24-7-2003 у 22:03

дякую!!!

про нещасне взаємне проте кохання
шукай у небі хмар, яких немає,
шукай в очах ці змари, може там
ти їхх знайдеш. я не кажу "кохаю",
не маю сили. відчувай це сам.

шукай, якщо таки знайти бажаєш,
бо я уже й сама не знайду їх -
тих слів, яких від мене ти чекаєш,
в очах, тобою марячих, моїх.

вони мені вже мабуть не потрібні,
їх колір згас, життя в них помутніло.
якісь ми ве-таки дурні і дивні -
я ненавмисне відриваю обом крила.

шукай слова. я не змогла сказати.
шукай. ти виграв бій, шалений бій,
в якому ти залишився кохати,
і я поїхала кохати без надій.

якісь ми все-таки дурні і дивні -
прощатися назавжди й знати, ЗНАТИ!,
що більше не побачимось ніколи,
і будем тим не менш завжди кохати.

пісок хотілось дихати

Наталка - 24-7-2003 у 22:17

Цілунок твій - немов дощу ковток,
Та, я боюсь, сезон дощів позаду,
І я ловлю долонями пісок,
Гарячий, мов твоя невинна зрада.

Хотілось ним напитися, та він
Протік крізь пальці струменями болю...
А сльози змили тисячу провин,
І знову я народжуюсь собою.

І в диханні твоєму я сама
Цілую ніжність: "дихати" - то дія!
Коханий мій, до нас прийшла зима,
Та й миті я про весну не жалію!

жаль, ведмежа, трава

fish - 25-7-2003 у 08:01

fish - 25-7-2003 у 08:35


око окунь смерть

Круціфукс. - 25-7-2003 у 10:22

Космос:
освітлений
окунь у колі.
Навколо - океан
глибокий, він -
полюс:
його жовтий
образ у полосах
нерухомих,
живих.
Світло
епох - полоси:
океан і гора,
марево хмар,
визирає з ікри
немигаюче око:
затемнення.
Коло:
лушпиння,
лінії, грунт,
земля - на ній
темрява, тисячі
стоків у вічність:
смерть і старий,
пальці, голка,
молитва і
морок.

Круціфукс. - 25-7-2003 у 10:25

стіл, яйце, вовк

Sophijka - 25-7-2003 у 10:49

І запізніло і невчасно і абияк але є:)

Має два ока й всього одну смерть
шукав би опертя, але то круговерть
убий або викинь - набридло терпіть
бажання? помилуй, не золота слід

я окунь... ти любиш збирати кістки?
ти втрапив у бездну чужої води?
я риба дивись - не забудь, посоли,
посмаж, нехай вперше цілує пательня
тарільчик... серветка... готово... бери...
бажання твох мені виконать годі,
але передсмертне я маю своє -
залиш мені очі, а хоч би одне -
можливість побачити їх... і тебе?

P.S. - Дуже люблю окунів:(

Чарівник з міста Гамельн - 25-7-2003 у 15:17

Я щиро вражений!

Як казав Кру., просто дивовижно!



Novy Svet

Наталка - 25-7-2003 у 21:42

Хіба це стіл? Це, певно, хрест... Не знаю,
Мов лютий вовк, гризе мене печаль,
І голку-смерть я злякано ламаю,
А де ж яйце? Розбите. Чи не жаль?

І гнуться пальці ув останнім русі,
Тремтить на віях зрадниця-сльоза...
Хіба це хрест? Це просто стіл... Боюся,
Що більше просто нічого сказать!

пальма, серп, замок (себто будівля)

Чарівник з міста Гамельн - 25-7-2003 у 21:48

Вони чекають нового месію
Вони живуть прикметами дива
Вони п'ють воду що стане живою
Вони вмирають та тільки на мить

Яйце котиться по столу
(Все ближче і ближче)

Щури танцюють навколо вогню
Щури звіряють напрямки тіней
Щури малюють майбутнє сонце
Щури засипають останню нору

Яйце котиться по столу
(До самого краю)

Вовки жаліють двоногого звіра
Вовки співають щодня і щоночі
Вовки пильнують новий світанок
Вовки воюють за завтрашній трон

Яйце котиться по столу
(Новим колом спіралі)

Яйце котиться по столу...
Чи востаннє?

Чарівник з міста Гамельн - 25-7-2003 у 22:22

Серпом по пальмі
Тільки волохаті тріски
Горіхи атакують
Летять червоні бризки

Пришкандибали жабки
Заспівали октетом
А тих, хто вижив
Добили балетом

Та що за дурниці
Ніякої втіхи
Ось піщаний замок
Це буде навіки

гомін | блискавка | ганьба

Наталка - 26-7-2003 у 21:51

Щось гомонить... а гомін той - відлуння
Пекучих слів, що вмерли у тобі...
І блискавка, мов тріщина безумна,
Знов розтинає неба голубінь.

І те ганьба, що ти злякався слова,
І те ганьба, що я тебе люблю...
Люблю тебе, такого... боязкого,
Мов м’ятний смак росистого жалю.

тигр, сонце, бій

Чарівник з міста Гамельн - 27-7-2003 у 19:11

Павутиною сховані двері
Не шукай заржавілий замок
Просто штовхни їх рукою
І зроби боязкий перший крок

Вниз вниз вниз вниз
Де Сонцю тебе не знайти
Вниз вниз вниз вниз
Назавжди назавжди

Без жалю забудь обличчя своє
Людську маску навіки зірви
На порозі потойбічного світу
Душу звіра нарешті звільни

Крик крик крик крик
Нізвідкіль
Крик крик крик крик
Звідусіль

Чи в дзеркалі
Тигр грізний?
Чи в дзеркалі
Сокіл шляхетний?
Чи в дзеркалі
Гепард швидкий?
Чи в дзеркалі
Ворон чорний?

Відкрий очі свої і побачиш
Як іде навкруги лютий бій
Серед нього не лев і не тигр
А лише переляканий кріль

Вниз вниз вниз вниз
Де Сонцю тебе не знайти
Вниз вниз вниз вниз
Назавжди назавжди

сузір'я | туманність | пульсар

Nazar - 28-7-2003 у 07:28

Колись.
Прокинулись думки мов зграя вітру,
зеленого вітру одвічних питань.
То де ж вона? Обіцяна книжками,
То мусить бути щонайменше сонце.
Але ж і сонце є дитя сузір"я
Воно хоч птах, та в клітці його воля,
І в вишиванці трав воно блистить росою
Чи тою самою?
Колись.
Туманність поглядів про світло
В зворотнім напрямку горять його проміння
Нащо далеко так її ховати?
Чи дійсно схована вона?
Пульсар думок - вже чути ноти
Вже все зіграло, лиш один акорд...
він все перевернув!
Бо істина то й справді сонце!
А пошук той для вартості.
Колись.

Nazar - 28-7-2003 у 07:30

Сурма, Інтегрований, Личаків

Чарівник з міста Гамельн - 28-7-2003 у 15:00

Робота
Ніби є та насправді нема
Пишу на Форум
Ніби нема але все-таки є
Хочу додому

Windows
Інтернету інтегрована підтримка
Та невже? Я й не знав
Soulseek поглинає весь трафік
Йти додому бажання нема

Вікно
Два дерева та будинку шматок
Могло бути і гірше
Та все одно не Личаків
Знову хочу додому

Winamp
Laibach вже майже годину
Сурми голосно грають "Drzava"
Дух бойовий піднімають
Додому? Навіть не знаю...

Чарівник з міста Гамельн - 28-7-2003 у 15:02

... льон ... пані ... щур ...

Користувач Олесь - 28-7-2003 у 16:07

Цитата:
Першим відправив користувач Чарівник з міста Гамельн
... льон ... пані ... щур ...

На Винниківському базарі,
Що на Личаківській вгорі
Старша пані льон продавала -
Аж тут з'явилися щурі.

Пані мала рядно і обруси,
I штани, і сорочки льняні,
I серветки, і фартух до кухні -
Підійшли до неї щурі.

Вони були багаті і поважні,
Пристійно вбрані, в краватках і перстенях,
В руках мобільні телефони всі тримали,
Проте наводили на люд присутній страх.

Вони хотіли закупити все із льону -
Льняні оці обруси і штани,
Але та пані, що льон продавала,
Спитала, чи не помилилися вони.

Таке ж бо сите і поважне паньство,
В якого ланцюжки блищать з-під сорочок
Навряд чи буде одягати шмаття,
Яке на себе вбрав би і не всяк сморчок.

- Ви, пані, зле нас просто зрозуміли,
Чи ви не зауважили, хто ми такі?
Ми льон їмо, щурі ми, вам це видно,
А ваш товар смачний і в добрій є ціні!

Слова:

Гамельн, Ключ, Коса

Nazar - 28-7-2003 у 17:14

Якщо є Чарівник - то мусять бути чари,
Або вже були, або будуть ще.
Чи має він ключі від міста Гамельн?
І чорний одяг, косу наплече?:lol:

Чарівник з міста Гамельн - 28-7-2003 у 17:26

А де нові слова? :-)



Novy Svet

Nazar - 28-7-2003 у 18:14

Та то був жарт.
Гамельн і надалі в активі, хороша тема.

Круціфукс. - 28-7-2003 у 18:54

...за час вияснення локального політичного стану я вже настрочив віршик на слова "де, нові, слова". :)

. . .


тяп-ляп
слова-словечки
олов'яні чоловічки
саморозбираються,
сегментуються,
гоп!

устав, постав
костел-квадрат:
і храм, і крам
тваринам всім
окрім котів
та кошенят

а там - алтар,
як кубик Рубика
без кольорів,
з кусками букв, прикрас
старих та нових;
а в куті - тамтам
і три канарки

смердить, чадить
і дико тхне
кадило - рубикон
для душ німих і
рук простягнутих
у простір;
карми метроном,
тваринок мідні очі
вмить модифіковані -
обернені монети!
та незавершені
сонети.

отож, мораль
універсальна є:
де дзвякне мідь,
поллється олово -
струмками в труби,
ще й мідяками в відра
і зойками у надра
паралелепіпеда
пробитого,
критого.
хлоп!


. . .

Василь - 29-7-2003 у 07:23

Ось це так тема на форумі; треба швидше повертатись з відпустки.
До Круціфукса: як я зрозумів, нові слова повинен писати ти.

Круціфукс. - 29-7-2003 у 08:01

Ні, старі нові слова ще в силі (Гамельн ітд), як сказав Nazar.

Василь - 29-7-2003 у 08:07

Sorry, я попередньої сторінки не читав

Чарівник з міста Гамельн - 29-7-2003 у 15:04

Померлий син не обніме матір
Холодну труну не зігріє час
І Янка більше не напише пісню
Замріяна фея не згадає нас

І ніби все прекрасно, але чогось нема
І ніби світить сонце, але щось не так
Так хочеться піти і не повернутись
Так хочеться піти і забути про все

Сліпе курча не побачить неба
Наївний Буратіно не знайде свій ключ
У місто Гамельн не вернуться діти
Невдаха-мер не збере сміття

І ніби все прекрасно, але чогось нема
І ніби гріє сонце, але щось не так
Так хочеться піти і не повернутись
Так хочеться піти і забути про все

Підступний вбивця не загубить кулю
Ядерну зиму не розтопить весна
Косу Марени не зупинить камінь
Байдужий Господь не врятує Христа

І ніби все прекрасно, але чогось нема
І ніби світить сонце, але щось не так
Так хочеться піти і не повернутись
Так хочеться піти і забути про вас


Така от вийшла Гражданская Оборона...



Novy Svet

Nazar - 29-7-2003 у 15:15

Дуже сподобалось, кому як не Вам знати про то місто?
Так виглядає, що може є і якісь ноти до того?

Чарівник з міста Гамельн - 29-7-2003 у 15:20

прутень | ґвер | Нава :-)

Чарівник з міста Гамельн - 29-7-2003 у 15:33

> Так виглядає, що може є і якісь ноти до того?

Я, на жаль, не музикант :-(

Але писалось це дійсно як текст пісні.



Novy Svet

Користувач Олесь - 29-7-2003 у 16:32

Цитата:
Першим відправив користувач Чарівник з міста Гамельн
прутень | ґвер | Нава :-)

Нескромне питання:
Нава - це трава під сонячним годинником? Чи малося на увазі щось інше?

Nazar - 29-7-2003 у 18:22

Цитата:
Першим відправив користувач Чарівник з міста Гамельн
прутень | ґвер | Нава :-)


Ти рвеш волосся срібною навою,
ти плачеш, стогнеш, виєш, прутнем б"єш...
І гвером стелишся як дим попід водою,
Підводнимиструмками фарби ллєш.

Нікого ти не любиш, одинокий,
Чим хмари завинили, листя, бруд?
Єдиний друг твій - флюгер однобокий...
Бо ти є Вітер! Сила і абсурд.

Наталка - 29-7-2003 у 19:42

Назаре! Я вражена, просто в захваті! :) Прекрасний вірш.
Тільки де ж наступні слова? Чекаю їх, а поки чекатиму, кину віршик просто так (сподіваюсь, Форумівці не будуть проти :rolleyes:

Мої долоні похололі
Тримають міцно – не впустить –
Цей божевільний згусток болю,
Що народив розлуки мить.

Ту мить, яка триває вічно –
Усе життя, і уві сні...
Таку принизливо-трагічну,
Як п’яний вітер навісний.

І ти береш мене за руку,
А на долоні – знов вона...
Остудна, завчена розлука -
Від сліз солона і сумна.

Nazar - 29-7-2003 у 20:33

Та, приємно читати таке, дає поштовх для подальшої присутності в цій темі.
Наталю, зі своєї сторони помітив, що не виказував вслух (чи то побуквенно) свого захвату від Ваших вторінь, вони мені дуже подобаються!

Наступні слова мала би написати Наталка, бо вірш того вартий. Навіть незнаю. Але обов"язок передання естафети на нічні поетично-дощові роздуми (львів"яни зрозуміють) зобов"зує мене написати наступне:

Тиша, дощ, прозорий.

Наталка - 29-7-2003 у 20:54

Дякую, Назаре! :)

Прозора тиша - дощ холодний,
Холодний, як твої вуста...
Відлуння зваблює сьогодні,
А завтра? Краще не питай!

За хмарами сховались зорі,
І стогне відьма-темнота...
А голос твій - як дощ прозорий,
Небесних сліз дзвінкий кришталь.

зима, забутий, ельф

Чарівник з міста Гамельн - 29-7-2003 у 21:11

> Нава - це трава під сонячним годинником? Чи малося на увазі щось інше?

Трава під сонячним годинником?! Малось на увазі "щось інше" :-)

Навою у снах
Вона лине, а в очах
Страх, птах...

Нава (Навь) - в слов'янському язичництві - "темна" сила, яка керує Всесвітом, і одночасно - "потойбічний" світ. Нава протиставляється Яві. Ява (Явь) - "світла" сила, яка керує Всесвітом, і одночасно - "цей" (реальний, видимий) світ.



Novy Svet

fish - 30-7-2003 у 10:06

що таке нава, я знала (тим паче, маю знайомих рунвірівців)... Але що таке ґвер?

А у мене вже готовий є на Наталчині слова і доволі старий.

Наврочено. Зима плекає нерухомість.
Згортає спритно біс в сувій замерзлу тінь.
Старенький сивий Кай зникає, а натомість
Метелик-білий ельф і первоцвітів синь.

Неначе немовля, від молока сп"яніле,
Немов червоний цвіт, що опада з повік,
Кориди і короrв - наврочено - безсилля
Стікає на пісок і капає на сніг

Тут царство неживих, забутих і прощених
І що вже їм до нас, тим паче, нам до них,
Та завжди є у них холодна, аж до щему
Водиця для батьків й задамо взимку сніг.

На пірсінг йде Вона, щоб проколоть повіки
І начепить рядок шкляних прозорих сліз.
Нечиста сила спить і півень кукуріка
І з місця ані руш старий чумацький віз.

Круціфукс. - 30-7-2003 у 18:08

Клас!
І Назаровий останній вірш теж!

Наталка - 30-7-2003 у 19:19

2 fish: Вірш чарівний :), але де ж наступні ключові слова?!! Мушу обходитись без них :rolleyes:

Я хочу знов побачити тебе
На обрії смарагдових небес,
На перехресті всіх восьми вітрів,
У мрії тій, де ти мене зустрів.

Я хочу знов потрапити туди,
Де квітнуть сяйвом місячні сади,
Перлинне листя яблуневих снів
Колишеться в примарній глибині.

Я хочу повернутися назад,
Туди, де ти “люблю” мені казав,
Туди, де волоока і струнка,
Розгублено весна моя блука.

Туди, де сон гойдає на гілках
Солодкий плід; де спить блакитний птах,
Туди, де сонце морок розжене,
Туди, де ти кохатимеш мене.

Ось такий простенький віршик :) І - наступні слова:

плесо, гнів, світ

Чарівник з міста Гамельн - 30-7-2003 у 20:48

Щось у мене сьогодні ну ніякого натхнення... :-)

> Але що таке ґвер?

Гвинтівка.



Novy Svet

Nazar - 31-7-2003 у 07:48

Нава мною завжди розумілась як дія чогось темного, наприклад як вроки.
Гвер - плющоподібна рослина, що в"ється по камінню. Засміявся, коли прочитав, що йдеться про гвинтівку, якось тоді не подумав, воно б тоді вийшло патріотичніше.

Віршик на Ельфів.

Словами синього кольору співає
Остання пісня, що почув, як привітати шлях додому.
Зима забута, але він літає...
Рясний такий і білий, никне втому...
Хіба то танець? Радше жалюгіддя -
Багато ельфів і всі падають згори...
Одна хвилина розміром в століття
Мережевіє... Тлій, а не гори!

Стихає все, зникають ельфи в танці
І розтають сніжинки в голові
Той жар не втримати, він сочиться крізь пальці,
Одною піснею співається мені.
Один лише фрагмент, а так пролилась,
І аквареллю рвала стіни, стелі, башти.
Фрагмент про те, як "тиша поселилась
В дущі її назавжди."

fish - 31-7-2003 у 09:07

>>а де ж наступні слова?

та от задумалася... Що як нам трошки повар"ювати правила? Наприклад, новий вірш пишеться так, що першим рядком має бути останній рядок попереднього, але не продовження, а щось інакше, самостійне. Ну, як в сонетах, але простіше й вільніше. Як ви на це дивитеся?

До речі, наші колєги на СМІТнику, поки ми тут віршуємо, коломийки складають. Власне, ними спілкуються, десь так. Така файна штука, я з них дурію!

Чарівник з міста Гамельн - 31-7-2003 у 10:41

> Засміявся, коли прочитав, що йдеться про гвинтівку, якось тоді не подумав, воно б тоді вийшло патріотичніше.

Дивно... Звідки я взяв слова "льон, пані, щур" усі зразу здогадались, а те, що слова "прутень, ґвер, Нава" я знову ж таки "повисмикував" з пісень Кому Вниз, ніхто й не помітив :-)


> Наприклад, новий вірш пишеться так, що першим рядком має бути останній рядок попереднього, але не продовження, а щось інакше, самостійне.

Чому б і ні? Я підтримую. Коли надоїсть, щось нове вигадаємо :-)

Тільки давайте все-таки напишемо вірш на слова "плесо, гнів, світ", а вже його останню стрічку і візьмемо за "взірець".



Novy Svet

fish - 31-7-2003 у 12:28

та канєшно, ніхто не помітив. Це просто в очі лізло.

Ок. Плесо-гнів-світ, а тоді міняємо :)

Наталка - 31-7-2003 у 23:52

Цитата:
Першим відправив користувач fish
Наприклад, новий вірш пишеться так, що першим рядком має бути останній рядок попереднього, але не продовження, а щось інакше, самостійне. Ну, як в сонетах, але простіше й вільніше. Як ви на це дивитеся?


Прекрасна думка! Свіжий струмінь! :cool:

Nazar - 1-8-2003 у 08:15

Троха еротики.


Намальовані очі у ночі
Вульгарно, наче у повії.
Звабляє світ, погратись хоче
Диктує снам рожеві мрії.

І плесом місячного світла
З дахівками фліртує вміло
І безсоромно гнівить сонце
Як демонструє голе тіло.

Чарівник з міста Гамельн - 1-8-2003 у 09:27

> Як демонструє голе тіло

Хороший початок для нового вірша :-)



Novy Svet

Олексій Мачехін - 1-8-2003 у 10:45

Мов демонструє голе тіло,
Стоїть без сорому й тремтить
Оголеним гіллям
Рослина.
Чи не рослина?
Тільки глянь -
Її гілки - неначе руки
Та стовбур - тіло золоте.
І дотик мій - для неї мука,
Мій поляд - сором,
Час - пусте.

Є таке дерево безсоромниця. Дуже ця деревина людину нагадує... голу.

Наталка - 1-8-2003 у 11:34

Мій погляд – сором. Час – пусте.
Час – просто вбивця мрій і сміху,
А в мареві очей-пустель
З твоїх очей я маю втіху.

Вони – моря. Любов моя,
Як човен, вдалині зникає,
Мій погляд – біль. А я – твоя?
Я – відгук втраченого раю.

Круціфукс. - 1-8-2003 у 12:25

я - відгук втраченого раю
ти - глиняна гора, залишки пекла
я - терен, дикобраз на скелі
ти - лісом була, і вугіллям стала
мій трон розсипався
на кремневі кристали
твої литанії в минулому,
в землі лежиш.
одвічна тиша
і гра в "істину":
хто шах поставить -
Вітер чи Голем?
стіна до самих хмар
чи стертий знак на лобі?...

Олексій Мачехін - 1-8-2003 у 12:27

А-а-а-а! я вже спізнився! :saint:


Я - відгук втраченого раю -
Він мешкав в раю замість мене.
Я знав лишень що його граю
Натомість він жив там для себе.

Він - лицарем, а я актором
Він Ланселотом, я - гравцем
Він переміг свого дракона
Своїм мечем. Я - олівцем.

Він закохався - я лиш спав
Він мріяв - я лиш бачив сни
Він віднайшов собі Ґрааль
Та його частку дав мені.

Він світлу фею покохав,
Він здобував свій Авалон.
А я тим часом міцно спав,
Я бачив свій казковий сон.

Наталка - 1-8-2003 у 23:14

Я бачив свій казковий сон,
В якому ти моєю стала,
Я мріяв. До чужих ікон
Ти прикладалася вустами.

Я мріяв. Ти до вівтаря
Пішла тим часом – не зі мною...
У небі втрачена зоря
Блищить кривавою сльозою...

Це для Olexiy - втішний приз :)

Наталка - 1-8-2003 у 23:22

А цей - вибачайте, дитячий трохи вийшов - по справедливості.
Стіна до самих хмар
Чи стертий знак на лобі?
Та це не знак – це шрам.
Бо стіну не пробить.
І хтось колись тобі
Розкаже, що є добре...
Не вір йому, не вір.
Нехай в очах – блакить.

Нехай його вуста
Немов від меду, п’яні,
Нехай його слова,
Мов голос чистоти –
Ти все одно не вір –
Що добре, що погано –
То мусиш знати ти.
Дізнатись мусиш ти.

Nazar - 4-8-2003 у 07:46

Дізнатись мусиш ти... - філософія,
Чи не так? Та так, вона сама.
Причепурена та кокетлива,
Ненав"язлива. На перший погляд...
Але то вона - процесор з виникнення питань,
Джерело мордацій багатьох мізків,
Поглинач вільного часу.
Але як від неї не вберігався
Все одно інфікувався.
Як би то заглянути через хмари
І подивитись прямо в вічі небу
І всі знаки питання замінити на знаки оклику.
І нарешту пізнати істину
Дати відповідь на одне єдине питання
1715 це пиво, чи ні????

Круціфукс. - 4-8-2003 у 12:48

Сімнадцять, п'ятнадцять...
це пиво чи ні? Соняхи мої в'януть...
піду виллю. Від гаражів
шинами тхне... спека...
пісок прямо в очі... тьху...
якісь мужики вантажать мішки...
шум, гуркіт моторів
в провулку сусідньому...
бредуть пішоходи... туди, сюди
під загорожею інвалід сів...
таблиця: "Будівництво",
"Аварійні дахи"... водички би...
тут хтось блокнот загубив...
вже везуть вантажі - чути!
Матеріали везуть, інструменти,
ящики з мотлохом якимось везуть,
воду везуть, генератори і
мазут... собаки повибігали
і гавкають на колону...
далі, рухайтесь далі -
куди ж ви, туди-розтуди вас -
куди їдете?! Ну куди?!!

Nazar - 4-8-2003 у 15:18

Браво!
Вже можемо свою "Мову риб" записувати.

Наталка - 4-8-2003 у 22:09

Куди їдете? Ну куди?
Порожнеча скрізь, порожчеча...
Смак довіри чи смак біди?
Чи розлуки важка предтеча?

Чи сумне засихання трав,
Чи криваве калини гроно?
Нащо Бог мені крила дав?
З синім небом я незнайома...

Nazar - 5-8-2003 у 08:58

З синім Небом я незнайома
Бо я не можу просто так
Сказати два простеньких слова,
Подати ніжний теплий знак.
Я буду грати кольорами,
Тремтіти буду коли Ти
Розложиш хмари поміж нами,
Дощем обіймеш з висоти.
Твій кожен подих - жар шалений
У вітрі мужність є твоя
Зведись, звернись, поглянь на мене,
Закохана Веселка я.

Наталка - 5-8-2003 у 22:07

Закохана Веселка я –
Сумна Веселка. День згасає,
І тихі зорі вже горять
Далеко десь - на небокраї.

Та є хіба у неба край?
Хіба є край моїй любові?
Мене торкнися! Не тікай!
Не бий мене глузливим словом!

Та сонце спить. І дощ мине,
Тепер я мушу помирати,
Бо ти не вірив, що мене
Ти міг так просто обійняти! :saint:

Користувач Олесь - 7-8-2003 у 15:45

Ти міг так просто обійняти,
Міг повернутися й піти,
Міг мені в душу наплювати -
Та не зробив нічого ти.

Ти лиш стояв, мов скам'янілий,
Свій погляд скерувавши в даль.
Мені направду страшно стало,
Але мені тебе і жаль.

Якби я вміла розуміти
Цей світ, як розумієш ти,
Могли би ми удвох таке творити,
Щo не насниться й у ві сні.

Та ти стояв. Мовчав. Дивився.
Щоб перервати цей твій стан
До рук твоїх я дотулилась
Але стояв ти, мов який бовван.

Ти вибудував коло себе
Стіну неоковирну і криву
Де кожне слово – це цеглина,
Чим більше слів – тим вищий мур.

Слова, слова. Чим більше розмовляєм,
Тим більше віддаляємся. І вже
Я бачу, що коли б не запізнались,
То було б романтичніше усе.

Йдучи по місту б я на тебе задивлялась,
Коли б назустріч ти ішов по вуличці вузькій.
А ти б у відповідь дивився, я би посміхалась
І в грудях був би цей приємний неспокій.

Якби ми були не спізнались,
То досі, може, й поки я живу,
Мене би гріла думка, що коли б ми запізнались –
Який би був прекрасний цей світ – в ньому я і ти.


2 Fish: от і любовь-марковь :), як Ти писала в темі Віршик-2.

Наталка - 7-8-2003 у 20:38

Який би був прекрасний цей світ –
В ньому я і ти...
Але між нами тільки лід,
І спалено мости.

І ти – чужий, і я – чужа,
Твоєю не була,
А душу їсть облуд іржа –
Я спалена дотла.

Вогонь незграбного “прости”
Знов душу обійма...
Далеко – я, далеко – ти,
А поруч лиш зима...

Любофф-марковь, частина друга... закулісна... :D :D :D

Олексій Мачехін - 14-8-2003 у 14:00

А поруч лиш зима._______________|||__________ Одна.
За склом - лиш біла крейда._______|||_______ Зимно.
В горнятно цукор, чай.________|||_______ До дна.
На донце меду.__________||________Дна не видно.

Приймач ввімкнути._____||___Може ні?
Послухать пісню.__|__ Краще тиша.
І загорнутись. _|_ У вісні.
Не стало кисню. Навіть ліпше.

Даруйте за кострубатість - то мало були дві окремі гілки що зходяться до одного - останнього - спільного рядку.

Наталка - 14-8-2003 у 15:55

Даруємо :) Ми всі тут білі і пухнасті :D

Не стало кисню. Навіть ліпше –
Навіщо дихати? Ти зник…
І обіймає м’яко тиша…
Чи м’яко душить ніжні сни?

Я хочу вибуху! І звуку!
Я хочу дії! І життя!
Ще більше тиші – я зомлію…
Моє кохання – наче тать.

Палає серце. Сліпнуть очі,
Мовчить зруйнована душа…
Порожні дні, самотні ночі,
Даремних сліз пекуча шаль…

Nazar - 14-8-2003 у 20:45

Даремних сліз пекуча шаль...
Думок вчорашніх жменя у кишені
Висиш і дивишся, тобі напевно жаль,
Краплинки сліз - то спогади шалені.
Щоранку плачеш як пророк,
І щогодини стогнеш своїм дзвоном.
І стрілками з обірваних думок
Ти місто вчиш своїм тактовним словом.
І в лоні ратуші аскельником живеш
Чому ж ти плачеш у своїй молитві?
пророцтвом катаклізмів і пожеж
Даєшся чути в часовій гонитві.
...


п.с. наступні роздуми слід починати з трьох крапок.

Наталка - 15-8-2003 у 15:01

Три крапки (урочисто) :D :D :D

Даєшся чути в часовій гонитві,
Твої сліди жагуче пестить сніг,
Та знов плітки кружляють, наче бритви,
По венах всіх занедбаних доріг.

І той танок, побожно-ритуальний,
Спалахує і тоне у пітьмі,
Жевріє кров. І брязкають кайдани,
Гартовані у холоді земнім.

А сни чужі, у крижаній глазурі,
Так безнадійно прагнучи тепла,
Цвіли, цвіли, аж доки не поснули,
Від дотику усміхненого зла.

Користувач Олесь - 15-8-2003 у 16:02

Від дотику усміхненого зла
Оця бридка товста змія
Що попід стелею між павутин
Клубком звиса й неначе руки простяга
(Хоч в змій нема ні рук, ні ніг)
Вхопити хоче, як павук
Хапає муху. Брудний пух,
Ця тополина вата лізе в ніс,
А оси повзають й літають
Довкола. Слимаки -
Їх так багато, я в житті
Не бачив стільки. І кліщі.
Їх повно всюди. Ці гидкі
Створіння оточили звідусіль
Мене. А я безсилий. В мене рук нема.
Відтяті руки - це реалія й біда моя.

Наталка - 16-8-2003 у 21:01

Відтяті руки - це реалія
Й біда моя. Птах не схиля колін...
Обпечені ці руки і зів’ялі,
Твої слова масний рихтує тлін.

Говориш ти – квапливо і багато,
І дивишся – в підлогу, у вікно...
Звучить твій сміх – проціджений крізь вату,
Проте в грудках олжі, мов толокно.

А я не можу руки заламати,
Не можу їх до тебе простягти...
Вони болять – тому вони й відтяті...
Вони тремтять – тому вони й пусті.

Круціфукс. - 17-8-2003 у 18:54

Вони тремтять, тому Вони й Пусті танцюють
в резонансі, обережним поступом крокуючи
у танці - тендітно, тихо. Непомітно. І трохи
боязко, як гризуни в підвалі пробираються
повз закутки, де зачаїтись міг підвальний кіт.

Проходять ночі, і Вони зникають поступово
в царствах шепоту, зітхаючи; Пусті тим часом
відкорковують пляшки і п'ють вино. Тінь відступає,
знову стає світло. А з його появою з'являється
і страх, змія. Пусті крізь зуби щось бурмочуть...

...пітніють руки й ноги; в когось зір зникає, або повертає
світ лихими кольорами; на устах - лиш постулати;
в серцях - символи. В долонях сховані ножі,
або ніщо, або земля. Хто з чим, Пусті виходять в нову ніч,
а мовчазні Вони - ті сплять з роззявленими широко ротами.

Наталка - 17-8-2003 у 22:01

2 Круціфукс: я в захваті. Зробила, сподіваюсь, з Вашого дозволу :), з одного рядка два - для наступного вірша.

А мовчазні Вони - ті сплять
З роззявленими широко ротами.
Прокинувшись, ковтають і мовчать;
І шаром сала вкрито їхню пам’ять.

У мозку ненароджені слова
Кричать “ми тут!” - та язики ледачі,
І правлять лиш байдужості жнива.
А мовчазні Вони мовчать. Не плачуть.

У ката - “кат!” - не кинуть мовчазні,
І ворогу не крикнуть “клятий враже!”,
Полита кров’ю рілля навесні,
Аж пар іде... Та хто про неї скаже?

Ні, сказано: “Мовчання – золоте!”,
А мовчазні Вони - такі багаті...
І небо, від обіцянок пусте,
Цілують палко спалахи багаття...

Олексій Мачехін - 1-9-2003 у 17:27

Цілують палко спалахи багаття
твої замерзлі руки - обіймають
тонкі, прозорі пальці, палко грають
у танці жару і вогню затятім.

На твоїх плечах тепла сіра ковдра,
волосся мокре липне на обличчя.
Цей дощ холодний став для тебе ніччю,
ця ніч створила темний, мокрий покрив.

Але ти вдома - геть холодний спомин
гливкої ночі, втомленої мряки.
У твоїх ніг лежить старий собака
і руки зігріває жаркий комин.

Наталка - 1-9-2003 у 20:25

І руки зігріває жаркий комин,
Та серце все холоне – чистий лід...
Слізьми залите, наче плай у повінь,
Закуте в панцир втрачених століть,

Воно так вперто згадує про весну,
Немов її колись пережило,
Мов вірить в те, що крига раптом скресне,
І що його торкнеться теж тепло.

Та ні, дарма. Цього уже не буде.
Грій руки, грій. І що пусті слова?
Навіщо ж серце вперто прагне чуда?
Всі знають – лід печеним не бува!

Андрій Пелещишин - 20-9-2003 у 14:49

А що вже всі вичерпалися?

fish - 20-9-2003 у 15:01

Андрію, я вже очам своїм не повірила, думала, невже Ви вірша сюди написали?! :)

Круціфукс. - 20-9-2003 у 15:59

Деякі працюють... і системний аналіз читають... Z)

Наталка - 21-9-2003 у 09:19

Цитата:
Першим відправив користувач Андрій ПелещишинА що вже всі вичерпалися?


Сподіваюсь, що ні. Чекаю на нові вірші, бо якось незручно самій свої ж продовжувати, але в світлі останніх подій інтерес у людей до поезії знизився. :( Чи ні? Пишіть, щоб не сталося - тема ж хороша...

fish - 22-9-2003 у 07:47

мені просто асоціацій добрих про печений лід не приходить. Хіба що "падав сніг на поріг".

Чемпіонство у будь-якому разі залишається за Наталею:).
А мені особисто найбільше, мабуть, смакували тексти Круціфікуса.

Круціфукс. - 22-9-2003 у 09:02

Гик!
Дякую.

Круціфукс. - 23-9-2003 у 20:57

всі знають лід печеним
не буває схил затьмареним
урветься в прірву голосіння
мертвим димом стихне полум'я
між хмар і паром затвердіє
небо хлібним грунтом
без зернин та трав і зашкварчить
казан один віддасть іскру
дровам як немовлятам пісню
без вогню вже місяць одинокий
як знамення всім у тиші
ти бредеш по схилу вдалині
по урвищах та чагарях
примарні постаті кіз і овець
мовчать обличчя відвертаючі
поводирі що все ховають
у льодових прорубах світила
тліючі останки покривають
стежки де проходиш ти
а шкіра вся у крихтах хлібу
і одежа знімається зовсім
без вагань ти оминаєш
казани на кам'яних підйомах
та в кратерах місяця хорониш
обережними долонями й словами
захищаєш плід уже навіки.

Наталка - 23-9-2003 у 22:25

2 Круціфукс: Я в захваті!!! Це все - моя реакція! :D:o:saint::rolleyes::sing::cool:

Продовжуємо:

Захищаєш плід уже навіки
Від своїх ненависних тортур,
Від кружляння ласого шуліки,
Від вітрів і знавіснілих бур.

Човником складаєш ти долоні –
Знак молитви – свідок пустоти;
Захисти плід краще від безсоння,
Від кохання й болю захисти!

Хай вогнем освячене прокляття
Ллється з неба зоряним дощем;
Плід – предтеча милого дитяті
В світі безнайдійних теорем.

Nazar - 23-9-2003 у 23:11

В світі безнадійних теорем
Запліснявілий мозок прагне знати
І плями знань, конвульсії дилем,
Бруднять його тендітні білі лати..

Шкода, що пізнання таке болюче
Добро без зла - такого не буває:saint:/:baddevil:
В черговий раз коктейль манливий п"ючи
Хай мозок думає, а серце відчуває.

Олексій Мачехін - 23-9-2003 у 23:38

Хай мозок думає, а серце відчуває,
Хай руки роблять те, що їм властиво,
Хай очі бачать, пісня хай лунає,
Нехай слова з грудей летять сміливо!

Ми всі то прагнемо, але ж де наші думи
Коли нещадна тінь вкриває сонце?
Де наші дії в час страждання, глуму,
Де наша зброя, коли кличе помста?

Він встав над нами тінню... Відвернулись?
Але ж не дарма він над нами став!
Він голову підняв - де ваша мудрість?
Злякались голови? А я віттяв!

Кострубатенько...

Nazar - 24-9-2003 у 15:54

На кострубатенько щось не пішло, зате на голову так пішло, що ледь встиг повідбиватись від всіх асоціацій, щоби хоч перших не забути.

Злякались голови? А я відтяв!
Залив багряною смолою
Свій страх на лють я проміняв
Я переміг... Стою над головою.

Сповзає фарба з заспаних очей,
Я був сліпцем бо вперше бачу сльози -
Вологий стогін - тіні від мечей,
Шокує, кривить, дрижки від морозу!

Я вперше бачу ліс!
Я вперше бачу зорі!
Я немовля...

Чарівник з міста Гамельн - 24-9-2003 у 23:24

Я - немовля
Чисте й прекрасне
В кривавому мороці буття
Ступаю по людських кістках
З невинною посмішкою Сонця

Я - гриф
Чорний і похмурий
В останніх променях Заходу
Роздираю тіло Бога
Щоб нагодувати своїх дітей

Я - змій
Що пробудив од сну
Розрізавши яблуко
Посіяв насіння знань
В скорботну землю

Я - ранкова зірка
Що страшить сліпих
Сяючим світлом темряви
Серед темряви світла
Провіщає новий день

Чорне (крило)
Біле (вино)
Червоне (сонце)
Блакитне (небо)

Я - кат
Урочистий і мовчазний
Що запалює небесне вогнище
В якому згорить Світ
(щоб народитися знову)

Я - немовля...



N.S.

fish - 25-9-2003 у 06:49

я скажу те, що всі подумали:
Риба!

Nazar - 25-9-2003 у 07:30

Кому ж, як не тобі то казати:D

Круціфукс. - 25-9-2003 у 20:19

я - немовля під сонцем...
блакитні очка роздивляються -
загорнуте тепленько, є
м'яка, товстезна ковдра,
поряд пляшечка маленька і
два яблука у в'язаному кошику, -
а ось папірчик загубився,
біля кошика - сандалі,
ось шматинка та кілечко, і
огризок на сходинках,
і тече водичка

Наталка - 25-9-2003 у 22:27

І тече водичка,
Крихка, неначе шкло,
А ще - гиндичка дикою буває.
А ти казав - домашня,
З поламаним крилом,
Яка і не співа, і не літає...

Яка - давно не птаха,
А їжа - та й усе...
Яку годують, щоб зарізать згодом...
І ти лаштуєш плаху,
А я - одне крило...
Даруй мені, я хочу на свободу!

Чарівник з міста Гамельн - 25-9-2003 у 22:39

> я скажу те, що всі подумали:
> Риба!

(з наївністю немовляти)
А що значить "Риба", і чому про це всі подумали? :-)

Мій янгол сказав, що мені "двійка", і що це означало те, що якби вірш писала Fish, то в ньому була би ще одна строфа, в першому рядку якої фігурувало б це слово, але... боюсь я справді заслуговую на "двійку" :-)


N.S.

fish - 26-9-2003 у 07:41

то у дворах дядьки в доміно граються і кричать "риба", коли замикається коло - з усіх боків однакові точки. І у нас такий замкнутий віршик був - на ті ж слова закінчується :)

Круціфукс. - 26-9-2003 у 08:17

Ага!

Значить, "трійка з мінусом" самому янголу. E)

Nazar - 26-9-2003 у 08:28

Та чого ви, і Янголу, і Чарівникові пробачається, враховуючи що вони не бавляться в інтелектуальні забавки, і відповідно не володіють їхніми термінами.

Даруй мені, я хочу на свободу,
Пробач мені за ранок без дощу,
За краплі воску спалені у воду
Що хмарками мандрують досхочу.

Ти бачиш їх? Тоді зведи свій погляд,
На плеєрі постав "Єхидну" Плачу,
Стань так, щоб річка була поряд,
І ще...
Заплющ повіки, лиш тоді побачиш....

Чарівник з міста Гамельн - 26-9-2003 у 09:24

Кру.

Все, більше не буду для тебе на підвіконнику цукерки лишати :-)


N.S.

Наталка - 26-9-2003 у 11:22

Заплющ повіки – лиш тоді побачиш,
Як плаче ніч у зорянім вінку,
Як пада сміх, і як найважча вдача
Холоне, наче замок на піску.

Побачиш ти не темряву, а море,
У метушні зелених теплих хвиль...
Колишній страх вже робиться прозорим,
Прийдешній сон руйнує перший біль.

Заплющ повіки. Душу хай бентежить
Химерний смак пекучого жалю,
Цей світ крихкий, тягучий і безмежний,
Як вічне, не розгублене “люблю”.

Круціфукс. - 3-10-2003 у 18:31

як вічне, нерозгублене "люблю",
як древній "смуток", як холодний "розпач",
незворушне, мовчазне "сміюсь"
і тихий "сумнів", а за ним -
трясеться павутиння,
та заходить сонце -
бачити ж "боюсь",
що буде,
як розгублю,
по безоднях вештаючись -
без лиця й без цілі, як
забутий сонний "гнів"
старого бога із далеких гір -
його знамення чорні -
як убогим битим шляхом
не пройду у сни,
заледенівши у снігах
із криком в горлі
під арктичним сяйвом -
вбогий на краю землі
розколюється навпіл
і щезає - світ
за очі

Наталка - 3-10-2003 у 21:00

2 Круціфукс: Вірш просто фантастичний!!! :)

І щезає – світ за очі,
Шлях торує кораблю,
Маки польові толочить,
Мов кривавий млосний блюз.

Біль розщеплює на порох,
І в бурштинових сльозах
Бачу я тривожні спори
Росянистих перших птах.

Знов танцюють ельфи сонні
Менует чужих небес,
На простягнутій долоні
В’ється лінія Тебе...

Nazar - 23-10-2003 у 09:12

В"ється лінія - тебе її кордони рвуть
На двох, що бачать інших...
Гілки неправди, що у них з очей ростуть
Ховають все, що містить в собі вище.

Чи бачив щирість я у тих обличчях?-
Тримав в руках і каву з них варив!
І сіллю згашував буденні протирічя,
Цідив крізь щирість трудову ланівв та нив.

Чи можна нотами їх кроки зрозуміти?
А звуками побачити їх суть?
Зібрати всіх, молитвою зігріти,
Прорвати терен, жадобу і лють.

І потім ше раз з них зварити каву.

Наталка - 23-10-2003 у 22:25

Назаре, то просто СУПЕР!!! :) Я в захваті! Я бачу, наша забавка виявляє чудових поетів! :)

І потім ще раз з них зварити каву –
З пахучих слів, посолених в журбі,
Розбите скло в крові гуртує млявість,
І падають у небо голуби.

Чужі дороги, вигнуті лекалом,
Ведуть мене у світ грайливих зрад...
У світі тім я теж тебе кохала,
І бачила, як сяяв зорепад.

Ти був моїм. А потім – чи спочатку?
Ти став чужим. Ти просто охолов,
Гудуть вітри, огорнуті печаллю,
І тягне сон поламане крило...

Nazar - 24-10-2003 у 20:23

І тягне сон поламане крило
Я в тому сні побачив очі лісу
Побачив листя, що на них лягло,
І їм від нього важко, темно, тісно.

Побачив я Наталчині слова,
Вони в сопілці грали колискову.
Для лісу й цвіркунів вона нова,
Але дерева знають її мову.

А ще я бачив сьози в джерелі
У тім, що мавки миють білі груди.
Сумні і чисті, й так близькі мені
Зі скронь зривалися й котилися внікуди...

Наталка - 24-10-2003 у 21:56

Назаре, у мене просто бракує слів!
:o - оце мої очі! Сказати, що я в захваті, просто нічого не сказати!
Це прекрасний вірш! Просто - ПРЕКРАСНИЙ!!!! :saint:

Nazar - 24-10-2003 у 22:04

Це тому, що ти мені в ньому наснилась?

Дякую за слова:):):)

Олексій Мачехін - 24-10-2003 у 22:08

Знаєш, Назаре, останні два твоїх вірші - чи не найкраші у всій забавці. Чесно.
За останній взагалі мій респект і віртуальний келих пива.

Nazar - 24-10-2003 у 22:13

Давайте не будемо забувати про інших. Просто ці віршики були останніми цього часу.

Дуже дякую за слова, аж направду дужже приємно та тепло.

А пиво може з віртуального на справжнє якось перенесем. Скажімо на наступнийтиждень?

Наталка - 24-10-2003 у 22:14

Пора нам серйозно замислитись над виданням збірки "Поезії Рідного Міста". Ми не маємо права ховати ТАКІ вірші від народу :)

Олексій Мачехін - 24-10-2003 у 22:27

А є ймовірність твоєї появи в Києві?
Все! Відрядження відкладаються! Одеса та Чернівці ще почекають :)

Наталка - 24-10-2003 у 22:31

Ой, я слово підібрала! :D
Назаре, твій останній вірш - шедевр! (Я серйозно!)

Наталка - 25-10-2003 у 01:20

Зривалися й котилися – в нікуди,
В пекуче “ні” летіли, мов вода,
Цілунок збожеволівшого Юди,
До скронь моїх біль ніжно прикладав.

А дощ безжурний лився знавісніло,
І я тебе шукала серед тих,
Хто шматував небес блакитне тіло,
У пальцях блискавиць та в ситі стріх.

Я так тебе прискіпливо шукала,
Поміж сумних блукаючих вогнів...
Від вуст моїх відлуння помирало,
На плаї, де мене ти не зустрів...

Volodymyr - 25-10-2003 у 10:14

наталці:
@->->--

nazar-у:
\~/\~/

Дякую за пиво! То про львівський рок.

Nazar - 29-10-2003 у 09:54

На плаї, де мене Ти не зустрів,
Такий старий та сивий, щось шепочеш,
Крило поламане, тос лід болючих слів,
Ховаєш ореол від них щоночі...

Ти любиш їх, тому стоїш отут,
Покривджений їх сміхом та знущанням.
Ти кличеш кожного - вони ж тікають в блуд,
І відчайдушно молиш покаяння.

Ти плачеш, мов над мурами пророк,
В озерах твоїх сліз стоять дерева,
Та місто спить під ковдрою думок
що всі врятовані. О грішне місто Лева!

fish - 29-10-2003 у 13:44

агов, грішне місто Лева,
Ти, мабуть, думаєш бруком,
коли опускаю руки
на плечі твої-дерева

зітхає камінна луска
й - чи сонно? - тремтять повіки,
для нього кожне навіки
храниться, на всякий густ

Бо це місто-фотограф, або
старий фетишист, або ще
коли виходиш до Площі,
може скидатись, мабуть,

на око пильного пана,
чи на око пильної панни,
що вийшла на полювання,
але - до першої рани.

бо ж рано, то в першій стрімко -
на другий трамвай, до вокзалу,
а ще ж пан обіцяв показати
свої старі фотознимки...

Nazar - 29-10-2003 у 13:50

Фіш, то чудо!
Ціла пачка брав у твою кишеню, пива та троянд не вмію малювати, тому тобі солодкі пляцки в коробці [{__}].

fish - 29-10-2003 у 14:26

;о9 - це я облизуюся, зазираючи до коробки з пляцками :)

Наталка - 29-10-2003 у 15:17

Назаре, ти просто вражаєш мене своїми поезіями, у тебе талант – сподіваюсь, тобі це відомо? :)
Бачу, що не встигла – та все ж свій віршик кину!


Врятовані. О, грішне місто Лева,
Це ти туманом звабило мене!
Дощем сповита, плаче королева
Над почтом слуг: примар, розлук, тіней.

Той срібний плач, пронизливий, мов вістря
Усіх, колись гартованих, мечів,
Мов поклик твій, засмучений та чистий,
О, місто Лева! Міст правдивих снів!

І Лев, що спить, безпечний, та не зовсім.
Він грішний – так, і велич там, де гріх
Фарбує жовтим розбишака-осінь
Бруківки, листя та клубок доріг!

Nazar - 29-10-2003 у 19:08

"Він грішний – так, і велич там, де гріх"
Суперово, так ніби мої думки, Наталю, не перестаєш дивувати!

fish - 29-10-2003 у 19:57

писати про Львів - то тєма...

Наталка - 29-10-2003 у 21:57

Цитата:
Першим відправив користувач fish
писати про Львів - то тєма...


Ага. І ми в неї "попалі"! :D

2 Nazar: Дякую! :saint:

Nazar - 30-10-2003 у 22:00

Свої старі фотознимки
демонстрував один китаєць так як міг
Там були гори, рута, росяні краплинки,
Бруківки листя та клубок доріг.
:)

fish - 31-10-2003 у 08:10

ізнов риба! Назаре, що ж ти із нами робиш?
Чи то натяк, що час знов правила міняти?

Nazar - 31-10-2003 у 08:30

Я не дуже сильний в про-термінах тої гри, але то певно шось інше. Треба в хлопців запитати, вони напевно вже вивчили всі тонкощі висловів доміно, і до речі - старий китаєць, то ж про одного з них:) Якщо би я закінчив старими фотокартками, ото була б риба, так чомусь захтілось продовжити Наталчин вірш:)

fish - 31-10-2003 у 09:05

я теж не дуже розуміюся на тому, просто трапилася тупикова ситуація - що ж ми маємо далі продовжувати?

Круціфукс. - 31-10-2003 у 09:33

Я за зміну правил!

Гіп-гіп Ура!

Nazar - 31-10-2003 у 09:45

Я ще не знаю, це в залежності до яких змін і яких правил.
А то ніякий не тупик, чому тупик? Слід жиш було продовжувати вірш Фіш, я його продовжив, закінчив іншим віршем, який згідно правил мав би ігноруватись як такий, якого слід продовжувати... Де тут тупик?
І щось Круціфукс не сильно поділився набутими знаннями висловів доміно...:)

fish - 31-10-2003 у 10:57

а, тобто, тепер можна продовжувати, беручи вірш Наталки, так?

Nazar - 31-10-2003 у 11:06

Так. Або мій:)

Олексій Мачехін - 31-10-2003 у 11:27

Тю, господи, риба це коли на дошці складається наступна ситуація - на двох краях змійки лежать однакові цифри і вони є останніми, тобто на руках ні у кого продовження нема.

Така ситуація створюється навмисне, бо якщо вона не вигідна, то її можна уникнути продовживши останнім представником цифри передостанній.

Наприклад:
3-------------4
у вас на руках є 4:3
При чому 3 - то взагалі-то остання. Якщо вам вигідно, то робите рибу:
3------------4|4:3
І підраховуєте очки :)

Nazar - 31-10-2003 у 12:02

:lol:
Ах, коли я вже стану почесним академіком?

Олесю, то було весело. Не знаю, в мене ряд такий - Інтелектуальна забавка -> почесний академік - > доміно з рибою:D

Наталка - 31-10-2003 у 14:13

Назаре, ти неперевершений дипломат! :D (І талановитий поет!) А доки правила ще не змінено... ;)

Бруківки, листя та клубок доріг
З твоїх повернень дивними вузлами
Приніс мені той ніжний спалах – сніг,
Хрусткий, мов спиць поламаних в’язання...

Сплетіння доль – це хто пожартував?
Сплетіння снів, невидиме, як стогін...
Давно пожовкла й скулилась трава,
А осінь знов розплутує тривоги.

В багряних шатах, шитих золотим,
Вона сміється листям шурхотливим...
Клубок доріг, який не розплести,
Лише пройти під спів гортанний зливи... :)

Nazar - 1-11-2003 у 20:37

Лише пройти під спів гортанний зливи,
Лише пройти...
Наш подих в унісон,
Запалить настроєм вечірнім та дощливим,
Вогнем зігріє, наворожить сон.

Роса на шклі, за ним вогні палають,
За ним є місто. Так я бачу це!
Я бачу дощ, краплинки, що згорають,
І миють тим вогнем моє лице.

Я хочу як та камера з "Грифону",
Мов дзига в око зазирнути в дощ,
А з іншого враз опинитись в твому,
Й тобою бачити миття дахів і площ.

Я хочу бути дощем.

Наталка - 1-11-2003 у 22:01

Назаре, це просто ПРЕКРАСНО!!!!!!!!!!!

Наталка - 2-11-2003 у 11:01

Я хочу бути дощем,
Бо дощ – це сльози небес,
Між сотень спин та плечей
Я загубила тебе.

Я хочу бути дощем,
Стікати хочу зі стріх,
Від мене ти не втечеш,
Від снів вологих моїх.

Тоді тебе я знайду –
Якщо я стану дощем,
Тоді я просто піду –
Як докір, що не пече.

Як барви неба, впаду,
На очі, вії тобі,
До вуст твоїх припаду –
Бо дощ ти завжди любив.

Я заспіваю про щем,
Про слів даремну красу...
Я хочу бути дощем,
Я хочу бачити сум.

Наталка - 2-11-2003 у 23:50

Оф-топ, звісно, але... Цікавий підпис пан має... Зі скількома чортами в житті спілкувалися? :rolleyes::baddevil:

Nazar - 3-11-2003 у 17:54

Ну що ж, маємо біса, маємо Янгола - хто кого?
:baddevil: / :saint:

Чарівник з міста Гамельн - 3-11-2003 у 18:19

Звичайно, мій Янгол!


Everywhere and nowhere...

Nazar - 3-11-2003 у 18:26

Шось поки що не видно...

Хоча його віршик про немовля, то шедевр, і в опонентів фактично нема шансів...:D

RTFM!

Круціфукс. - 3-11-2003 у 23:30

Круто, але бажано це писати в іншу тему - тут є правила, все-таки

Nazar - 4-11-2003 у 19:29

Ця доля вас не мине,
І ви разтанете... І вас покинуть...
Ваш білий колір вабить так мене...
Пейзажів шкода - вони теж загинуть...:(

Та зараз ще не час, і не до вас,
Бо зараз ще витають у повітрі
Білявки Осені волосся, що на нас
мов павутиння грається на вітрі.

Ще рано, ви ще в лоні у зими,
В якої от, от, от будуть пологи,
І вас пречистих знов побачим ми,
У білім танці іскряток вологих!

Volodymyr - 4-11-2003 у 20:59

у білім танці іскряток вологих,
у співах вітру в вишині,
в заплутанім мереживі дороги,
у крихках хліба у руці,
зі смаком кави через пам'ять,
засохлою трояндою в столі -
цілунком витравлено: "згадуй",
на серці вибито: "люби"...

Nazar - 4-11-2003 у 21:04

Я би продовжував на комувнизівський підпис, суперово поєднюється з віршем!
:saint:

Volodymyr - 4-11-2003 у 21:06

дякую...

коли прочитаю - Місцезнаходження: Київ, запрошую на пиво або каву :)

каву у "каффі", пиво у "сундуку"...

Nazar - 4-11-2003 у 21:10

Дякую, хоча в мене до п"ятниці Пустомитівський район...

Volodymyr - 4-11-2003 у 21:13

пусте... чекати на приємну людину приємніше удвічі :)

Наталка - 4-11-2003 у 22:39

На серці вибито “люби” –
Це клич прийдешньої доби.
Це поцілунок світлячка,
Це ніч, шалена і м’яка.

Сопілки ніжний перелив –
Так відгукнулося “любив”.
Сміх перламутрових небес -
“Завжди кохатиму тебе”.

Постукав вітер у вікно –
Він крутить жнив веретено...
Ціпами срібними дощі
Молотять ниви та кущі.

Солодка, як твої вуста,
З гілляч малина обліта...
А на моїх вустах – печаль.
Я не скажу тобі “прощай”.

дівчина з зеленими очима...

Volodymyr - 5-11-2003 у 18:46

я не скажу тобі "прощай",
не відпущу надії в вирій, -
хай на столі замерзлий чай,
хай у душі розбиті мрії.

створю із диму цигарок
твоїх портретів сиві тіні.
в тумані слів знайду рядок,
щоб зруйнувати болю стіни.

на перехрестях всіх доріг,
у переходах між дверима,
нестиму образ-оберіг -
ту дівчину, з зеленими очима.

Чарівник з міста Гамельн - 5-11-2003 у 22:27

ту дівчину з зеленими очима
що приходила вночі
стрибаючи у місячному сяйві
з зірки на зірку (й у вікно)

я щойно втратив

ту дівчину зі срібним волоссям
з якою пив абсент
милуючись її посмішкою
та тим що за нею

я щойно стратив

розрубав
спалив
розвіяв
забув

та дівчина з зеленими очима
що не боїться сонця
та лякається холодних рук
більше не зникне

(із мрії перетворившись на реальність)


Everywhere and nowhere...

Наталка - 5-11-2003 у 22:53

Та дівчина з зеленими очима –
Зеленими, мов ряска у ставку –
Мій дивний сон - розчинений спочинок
Танцює вальс, звільняючись від пут.

Розплатує струмка сріблясте лезо
На рвані клапті землю лісову,
І ніч, така пронизливо твереза
Складає в кошик п’яну сон-траву.

Співає вітер хмаркам колискову,
І плаче, бо йому бракує слів,
І падають сніжинки кольорові
Із райдужних замислених мостів...

Усі пам’ятають, що продовжуємо ми чудовий вірш Чарівника, правда ж, Назаре? ;) :saint: :D

fish - 6-11-2003 у 09:18

еге, мені теж сподобався!

Ingvar Olaffson - 6-11-2003 у 10:04

Із райдужних замислених мостів...
на простір неба пурхнула душа
шаради снів спочили десь на дні
каньйону... день прогуркотів
як потяг повз бездонні і сумні
зелені очі з присмаком любові

Наталка - 6-11-2003 у 11:54

Доведеться, мабуть, мені полишити цю шкідливу звичку - кидати свої вірші, навіть якщо вже є продовження :( Sorry...
НЕСПРАВЕДЛИВО ЦЕ! Люди добрі, пропоную продовжити вірш Чарівника та Інгвара - думаю, цього разу в ситуації, що склалася, можна відступити від правил. :) Бо вірш у Інгвара теж чудовий! :saint:

Nazar - 6-11-2003 у 13:15

Гарна пропозиція!
Але я не знаю, чи існує в доміно якийсь відповідний термін, спитаємо в Олеся:)
Наталко, я щось не думаю, що та прекрасна звичка може комусь шкодити:rolleyes:

Volodymyr - 7-11-2003 у 17:03

зелені очі з присмаком любові,
два озера із місяцем на дні...
бажання вголос... місто... ночі...
горнятка кави... тільки ми...

із мрії перетворена в реальність,
загублена у божевіллі днів...
на серці пам'ять... спогад... вдячність...
і голос... в лабіринтах снів...

Наталка - 7-11-2003 у 22:54

І млосний голос в лабіринтах снів,
Він ріже скло на кольорові квіти...
Цей голос - твій. Його ти загубив.
Ти вже не вмієш кликати повітря.

Ти більш не хочеш кликати мене,
У снах твоїх облудний вищир зради...
І мчить табун сполоханих коней
За обрій, до стрімкого небоспаду.

В очах лілових полум’я жаги...
Поглянь на них! Вони живі і досі!
Скажи, що знали ми про береги,
Коли наш човен вирушив у осінь?

Той біль минув, та в тисячах облич
Не бачу я жаги чи навіть тіні...
Знайди свій голос і мене поклич!
В тих лабіринтах повно павутиння...

Чарівник з міста Гамельн - 7-11-2003 у 23:56

Голос в лабіринтах снів
Мене наздогнав
Холодним вітром Балтійським
Слова нашептав:

Аркона палає у вогні

Небо північне умилось
Сльозами Богів
Душить землю священну
Тріумф ворогів:

Аркона палає у вогні

За хмари, за море, за обрій
Кличе мене моя честь
Щодуху на північ лечу я
Туди, де знайду свою смерть


Everywhere and nowhere...

Чарівник з міста Гамельн - 7-11-2003 у 23:59

Наталці:

Тепер ти мене випередила :-)


Everywhere and nowhere...

Nazar - 8-11-2003 у 20:48

В тих лабіринтах повно павутиння,
І вітер там з гримасою дощу,
Слова його німі, вони невпинно
Жестикулюють крики досхочу.

Ая їх бачу!
Вони гіркі на смак, -
А я їх чую!
Вони тріпочуть світлом.

Втопив я свої руки у ріці,
Щоб не писали мої сльози тихим віршем.
Свідомість-птаху, з жалем на лиці
я відпустив. Незнаю - краще, гірше?

Я кличу вас!
А ви співаєте вірші
Я молю вас!
Ви ллєтесь повз долоні...

Ви біль моїх проспіваних рядків!
Ви почуття, що з мене сиплять небом!

Ви квіти ті, що зранку я хотів
щоб проросли вогнем в устах у тебе!

Прийдіть, поплачте кольорами
Прийдіть, змалюйте шум води,
Прийдіть весняними птахами.
Прийдіть усі
Бо я лечу туди...

Ingvar Olaffson - 8-11-2003 у 21:07

і голос... в лабіринтах снів...
відлуння потойбічних марень
марнотність слів, перистість хмарень
пера печать на сконі днів
на скроні цяточка мала
на згадку про дуель минулу
загадку в дзеркалі заснулу
буджу заснувши край стола...
*
палаш і плащ... і тупіт, тупіт
тупий багнет в ребро Адама
дамаська сталь у відповідь...
стилет...
летить як кара Божа
негоже відвертатись
Є...
*
лежить як лялька тіло
сидить на призьбі Тінь
усе що ти хотіло
ти мало, час хотінь
скінчивсь, finita la...
остання нота...
подих...
пара з вуст...

Круціфукс. - 8-11-2003 у 22:26

Назаре: ти мав на увазі якусь конкретну мелодію, коли писав останній вірш? Бо слова так і просять покластися на музику - я тут посидів трохи з гітарою, спробував кілька варіантів мелодії - це bona fide пісня, так кажуть мені ці рядки.

...

Також: дуже сподіваюсь, що Ingvar стане постійним дописувачем до цієї теми!

Наталка - 9-11-2003 у 18:12

Назаре, хай мене хоч поб’ють, але я не хочу аналізувати твій вірш, я хочу його читати і перечитувати, він мені сподобався!!! ААААА!!! Просто так сподобався!!! :D І, оскільки правила скоро зміняться, я взяла на себе сміливість продовжити вірш Інгвара - шедевровий ;) - а твій вірш, Назаре, просто-таки мрію почути, як пісню!!! Може, як буду у Львові, Круціфукс награє? :saint:

Остання нота... подих... пара з вуст...
Останній сон – пожмаканим талоном,
Останній блюз – густий, тягучий блюз,
Пливе, мов дим, над першим полігоном.

Остання мить, яка ще не була,
Останній крок – коли вже треба бігти,
В розчавлених ридає дзеркалах
Останній сміх, розгублений до крихти...

Круціфукс. - 9-11-2003 у 19:09

Ой, мабуть ще не награю. :) Я тільки вчусь, а мої спонтанні мелодії ще не достатньо завершені, щоб хтось їх чув... але постараюсь зробити пісню, якщо Назар не проти використання його слів. Взагалі, я від самого початку чекав, коли на забавці з'явиться такий матеріал.

Nazar - 9-11-2003 у 19:22

А де гостра критика???

Чому це ви хвалите, чи може вирішено, що нас з Наталкою (тілько не подумайте, що я тягнусь до Наталчиного рівня, ми просто однодумці емоційні, такі собі одноемоцники) можна хвалити, раз вже не перевиховаєш, а кому треба, того будуть критикувати?

:)

Погана я людина, раз мене так довго не попускає...:(

Гаразд, я шліфану той спонтанний текст, а Андрій най спробує зробити щось на зразок музики, а може що вийде?
Будуть з"являтись в нас такі віртуальні пісеньки, цікаво:rolleyes:

Наталка - 9-11-2003 у 19:34

Цікаво, звісно, і, скажу чесно, я теж десь може й підсвідомо чекала, на пісенні вірші! :)Так що, Назаре, часу у вас з Андрієм до 20 листопада, вибачте, що обмежую :D
Рівень - то така довга дерев’яна планка, у ній вічко пластикове, а в ньому вода бовтається - мій чоловік-столяр має рівень! ;) Все! Інших рівнів я не знаю! :D
Не попускає, Назаре, бо боляче чіпляє лише те, до чого прикипів душею, а потім його намагаються відірвати... Останній оф-топ, обіцяю :) І - дуууууже прошууууу - зробіть пісню, вірші того варті, для того ніби й писані! :)

Ingvar Olaffson - 9-11-2003 у 20:55

ВІРШІ Наталі мають маґічну здатність надихати на витворювання химерних текстів...
Такий от вийшов асоціативний ряд:

Останній сміх, розгублений до крихти...
дорихтували віко - "світ мене ловив..."
вивчав мій кожен крок пустельний вітер
вівтар скрипів і лис на місяць кволо вив
*
Останній блюз – густий, тягучий блюз,
блюзнірством зранена душа і час, і час...
частинка світла в колі між дзеркал
бурштин кайлує "крапля без прикрас" -
моя душа впродовж тисячоліття...
*
Останній сон – пожмаканим талоном,
в шпарину на підлозі ліг як сміття
та лоном не рожденний Воїн Світла
віт лазурових покладе на гріб -
"і вся ти чистая, і вся ти світла..."

Гриця - 9-11-2003 у 21:06

Можна я просто напишу свій останній? Так давно не була з вами...
Навіщо ти отак стоїш
серед померлого натхнення
і свої руки простягаєш уверх?
ні, забери. дощу не буде. руки жаром
зайдуться вмить. горять, дивись!
дивись, так жовто пламеніють..
палають!
гаснуть...в решті-решт
вже від дощу.
навіщо, дощ
чорні вуглинки
замість простягнутих долонь
залишила твоя відмова її благанням?
навіщо ти отак стоїх,
колінами припнувши землю,
благаєш, плачеш, знов гориш,
не помічаєш: знову темно,
і тільки вже не знати що:
чи ніч прийшла тебе сховати,
чи ти сама закрила очі,
аби не бачити й не знати...
чому ж тоді іще стоїш?
не маєш сили ні піднятись,
ні закричати, ні лягти,
і тільки руки непорушно
до неба можеш простягти.

Volodymyr - 10-11-2003 у 15:48

поясніть мені темному :(, на чому ми зупинилися? ;)

Наталка - 10-11-2003 у 15:53

А давайте продовжимо вірш Гриці :)

Volodymyr - 10-11-2003 у 16:37

точно! ;)

fish - 10-11-2003 у 16:41

Зверніть увагу, шановні панове, в останньому вірші Інгвар трішки показав нам, що можна робити із звукописом. Зауважте, будь ласка, на місяць вив саме лис, а не пес чи вовк. Чому? Бо лис найбільше пасує до фонетики вірша.
Поглянемо, чи не жертвує автор змістом заради звуку. Дивимося, насправді то й не міг бути вовк, бо вовк є уособленням похмурої незалежної й сильної самоти, коли ж лис - істота більш тонка й незахищена. І коли йдеться про почуття сум"яття, лис є цілком влучним образом.
(ото ще, впала на умняк;))

Гриця - 10-11-2003 у 17:28

Продовжити???
Чого ти хочеш?
небо вміє лише дощити.
чи уже
воно саме не розуміє,
чи вміє після тебе щось?
Стоїш, ногами врісши в землю,
очима врісши у ніщо.
не плачеш, не благаєш. темно
і вже до тебе просить дощ.
теплішає й сумнішає
цей випадково залетівши вітер.
його не чути кроків,
чути його спів,
терпкий, солодкий,
такий гливокий і жорстокий
холоднуватий, витончений спів.
і пити той несамовитий дощ
і пити його і ковтати
відкрити рота і чекати
доки краплини по одній
тобі змокають язика.

Олексій Мачехін - 10-11-2003 у 22:42

Перепрошую за офтоп:
Інгвар, глянь у2у

fish - 11-11-2003 у 17:23

нє, Інгварові тексти мене просто плющать... Аж цікаво, хто то є...

Наталка - 12-11-2003 у 17:29

Продовжую вірш Інгвара і Гриці - 2 в 1 :)

І вся ти світла, вся ти чиста,
Тобі змокають язика
Пелюстки білого намиста,
Надій зневоднена ріка.

Ти вся розкришена на мрії,
Ти розпорошена на сни,
Ти вся – фантазія про дію,
Мов перший подих весняний.

Ти – блискавичний гомін міста,
Парад фарбованих планет,
Духмяні пахощі любистку
Троянда пишна прокляне...

Круціфукс. - 12-11-2003 у 17:35

Вимальовується класна тенденція - продовжувати не один, а два попередніх вірша. Може час її легалізувати, тобто, змінити правила?

Наталка - 12-11-2003 у 17:38

Непогана ідея, тільки слід обумовити, хто писатиме другий вірш і з якого рядка його починатиме? Чи ні з якого, а просто собі буде вірш другий? :) Щоб не заплутатись...

Ingvar Olaffson - 12-11-2003 у 22:25

Троянда пишна прокляне...
Не ранок змореного віку,
Не зраду хтиву чоловіка,
А ніч, що вічність не мине

Троянда пишна пригорне
Моїх життів шерег без ліку
Торкнеш вустами ти повіки
І віко вік перегорне

Троянди запах пишнотілий
Ти покладеш на мій поріг
Різдвяним вечором... До ніг
Я покладу пелюстки білі

я безтілесий, без душі
без тіні тіней...

fish - 13-11-2003 у 11:05

Ingvarе, ти до ніг покладеш усе, що лишиться від троянди? Тоді їй справді є за що клясти...

Наталка - 13-11-2003 у 12:25

я безтілесний, без душі
без тіні тіней...
я млявий крок, я – мертвий штиль,
небес падіння

створіння сонячне в дощах,
я – попіл тиші,
на прощу глинобитний шлях,
квітучі вишні.

я – риси моря та війни,
сріблястий гомін...
я – крапля крові на стерні,
і слід любові...

fish - 13-11-2003 у 13:58

нє, не сподобалося.
чому? не знаю. якесь ніяке. Мабуть, знов я в цьому бачу тільки до біса банальне і стократ повторене: я - Жінка, створіння загадкове.

Круціфукс. - 13-11-2003 у 14:11

Я щось цього "банального я - Жінка etc" не побачив - бачу тільки калейдоскоп.

Калейдоскоп "безтілесних" образів - по-моєму, класно.

Volodymyr - 14-11-2003 у 08:39

я трохи того, знахабнію... :)
за інґвара...

я – крапля крові на стерні,
і слід любові...
відомий лиш тобі,
мій князю милий...
я - крапля моря на стерні,
і слід вітрила
в потоках сонячного вітру...
віддам тобі всю силу,
що день Ярило дарував
віддам тобі любові Всесвіт
всевишню мудрість попрошу
мені занести
про тебе звістку...
на крилах голуба...
крихку
я першу кригу розіб'ю
і упаду
на гострі терні...

(с) Ingvar Olaffson
Юридичний Форум
Три Музи
:) ;)

Nazar - 14-11-2003 у 10:57

А ви позасихали як то листя
Бо Яблуня втруїла вас плодами
По філософськи мудра та пречиста,
Рясніша всіх, звеличена садами...

І втруєні плоди поможуть їй
піднятися в очах рясніших яблунь
А втруєні підуть на перегній
Так сталося...
Чим більше яблук, більше буде яду...

fish - 14-11-2003 у 12:22

відко в тебе враження такі темні?

fish - 14-11-2003 у 19:10

о! нам Бог післав ще одного музику?

Круціфукс. - 14-11-2003 у 19:17

більше яблук! більше буде яду!
більше кислих снів про сад і старі вози! -
полягла худоба у смертельній втомі,
худі постаті блукають полем,
і в слабкому оці сонця спить ядро погрози...
більше діжок із холодним пійлом!
більше тісняви і вереску, юрба проходить,
десь за стійлом ниють одинокі п'яні,
жінка, що тягне рядно, за ріг звертає,
пахне паленим. плоди дрібненькі вишня родить,
більше не народить. спить в пісочку кіт.
сарай пустий. дірявий, бачу крізь стіну:
за двором поле, за тим полем ліс,
комета безіменна небом котить -
не впаде вже, не поверне нам святу війну...

Круціфукс. - 14-11-2003 у 19:21

В забавці анархія... я вирішив, що мені небезпечно продовжувати вірш Інгвара. По правилах продовжуйте вірш Біса, ще одна згадка про блюз не завадить.

...

The Critical Fish is welcome!

Ingvar Olaffson - 14-11-2003 у 20:36

Володимире, дякую. Я чомусь не зміг зайти вчора на форум. Цікаво чи довго ще триватиме ця гра?
Шануймося.

Volodymyr - 15-11-2003 у 12:13

він є збирач брудних пустих пляшок...
він є пустельник у мільйоннім місті
мов вітер-протяг він розносить вісті
заносить сум у кам'яний мішок...
І кожен злочин і малий грішок
помітить, покладе, прив'яже бирку
він - марення, він - сон, він -шок
він - змій-петля, що заповза в кватирку...

(с) Ingvar Olaffson
Юридичний Форум
Три Музи

до інґвара: жодних проблем :)
до адміністраторів: проблеми з авторизацією... :(

Volodymyr - 15-11-2003 у 12:42

це буде БЛЮЗ, бо в пеклі його мало,
це буде НІЧ, що з піснею зіллється,
це буде СВІТ, що сам себе штрикає жалом,
це буде МИТЬ, що з вічністю озветься...

(c) Volodymyr
Юридичний Форум
Три Музи

Наталка - 17-11-2003 у 12:18

Цитата:
Першим відправив користувач fish
нє, не сподобалося.
чому? не знаю. якесь ніяке. Мабуть, знов я в цьому бачу тільки до біса банальне і стократ повторене: я - Жінка, створіння загадкове.


Зізнаюсь відразу – офт-топ, і визнаю право модератора витерти се повідомлення.

До лікаря приходить чоловік, і скаржиться, що він – сексуальний маніяк.
Лікар: Чому ви так вирішили?
Чоловік: Бо мені скрізь ввижається секс.
Л: (простягаючи тому листок, білий в чорних цятках) Що ви тут бачите?
Ч: Білий день, і скрізь негри кохаються.
Л: А тут? (простягаючи чорний листок у білих цятках)
Ч: Ніч, темно, і скрізь парочки кохаються.
Лікар: Ви – точно маніяк.
Чоловік: А ви, лікарю – збоченець!
Л: ?????
Ч: Навіщо ви тримаєте в своєму столі порнографічні картинки?!

Згадалося... :rolleyes:

Volodymyr - 17-11-2003 у 13:06

ЦЕ БУДЕ МИТЬ...

це буде блюз... гарячий, вечоровий
через Узвіз, між пагорбами вниз
він потече густим, духмяним трунком
торкнувшись вуст, солодким поцілунком
зітре полин, сновидно на карниз
зійде цей блюз-Господар-Замку...

це буде ніч...липнева, горобина
кресатимуть громи об стертий брук
а блискавиць симфонія дарунком
здаватись буде нам і поцілунком
ми не нап'ємо спрагу, каркне крук,
що вже пора, та буде час до ранку...

це буде світ... світанком оповитий
в густім тумані втопиться Поділ
мов сині мрії в золотавім човні
вквітчані рястом сплинуть поночовні
як спомин нам залишать лише стіл
з двома бокалами на соннім ґанку

це буде мить... помножена на пристрасть
це буде час стриножений на ніч
це буде блюз... гарячий, вечоровий
це буде світ пречистий і здоровий
це буде доля упродовж сторічч
уставлена в життя тоненьку рамку...

(с) Ingvar Olaffson
Юридичний Форум
Три Музи

Круціфукс. - 17-11-2003 у 13:44

Ingvar Olaffson = The King!


Це все.

Наталка - 17-11-2003 у 17:48

він - змій-петля, що заповза в кватирку,
чарують рухи звивистих кілець,
і згаслий день гойда в долонях зірку,
розпечену, мов з печі буханець.

він – вирок твій, підписаний наосліп,
терновий квіт, розквітлий навмання,
він – тінь, яка існує безвідносно
тебе, землі і сонячного дня.

він – вузлувате, скорчене коріння,
артритне гілля вікових дубів,
твоє, давно загублене сумління -
його приспати серпень не зумів...

Олексій Мачехін - 17-11-2003 у 19:03

Лише душа блукає між світів,
Ледь чутним подихом про себе нагадаю
На зірваній струні лишень заграю
Ту музику, що заспівати хтів.

Прийду до ґратки, в очі зазирну,
Підсяду поруч, роздивлюсь обличчя.
Ти посивів, ненайманий мій вбивця?
П'ять куль змінили світ. Чи ти збагнув?

Там, десь несказано давно
Хитає протяг аркуші паперу,
Пісень початих сонячне панно,
Мелодій награних привабливе рядно...
Я вбитий вчасно, тільки для чого?
Хто зна?..
Strawberry fields forever.

Олексій Мачехін - 17-11-2003 у 19:06

Ми колись домовлялися про бодай 2 строфи. Правило було змінено? (читати забагато аби перевірити)

Volodymyr - 20-11-2003 у 18:58

так! рамка є, але розбито скло,
розсипано смарагдами в канаві...
розмитий слід - примхливе зло,
що мститься осені дощами.

мереживна, строката тінь
ховає місто під ночами.
краде у мене неба далечінь,
стріляючи у нього ліхтарями.

а в голові гудять слова,
що загубились десь між нами.
розріжуть наче два чужих ножа,
усе дурне і пустять між дахами.

і пусткою розкриється душа,
і болю крики випустить на вітер.
і в серці вибухне весна,
і тепло стане в цьому світі...

(с) Volodymyr
Юридичний Форум
Три Музи

літо літують, літають

Ingvar Olaffson - 20-11-2003 у 23:50

то
душі мерзнуть, черствіють, старіють,
від трунку вічності відпивши кварту
у Вічнім Місті застають на варту
і на осонні про Нірвану мріють...

то
душі тіло гріють, м'якнуть, мліють
довкола муру хороводять кругом
то з неба пурх мерщій, то понад лугом
літають, лелять, літують, маліють...

то
душі розчиняються і блякнуть
надвечір...сутінки ковтають обрій
і вже ні печеніги ми, ні обри
а лиш баби, що у степах поклякнуть...

день-день

Ingvar Olaffson - 20-11-2003 у 23:54

і тепло, стане в цьому світі...
в цім акварельнім полуденні
в нім квіти будуть гомоніти
повітря буде в нім бриніти
день-день, день-день, день-день, день-денні...


і тепло стане в цьому небі...
в цім полусонні вечоровім
забудем ми свої потреби
такі малі... пусті нетреби
безсонні, неосонні, сонні...

незавершене...

Volodymyr - 21-11-2003 у 13:02

та на шляху завжди впираються в стіну
нерозумінь, що проростають між крапкАми
листів, що не читаються словами,
а лиш стікають жовтосірими дощами
в сум'яттях листопадового сну.

(с) Volodymyr
Юридичний Форум
Три Музи

fish - 21-11-2003 у 16:56

без-сонні, нео-сонні, сонні
пост-сонні квазі-, контра-, демо-
куди ведуть, куди ідемо,
ми, укр-гетто в промо-зоні

нам аусвайсінr, брітніспірсінr,
нам блюз по морді жовтим салом,
нам сіло, впало і пропало.
тут іноходці й іновірці

йдуть на шпацер, закривши вічі
ідуть в кіно, стуливши очі
вони не вміють, хоч і хочуть...
і це - надовго... це - навічно...

Volodymyr - 22-11-2003 у 12:31

і це - надовго... це - навічно...
та вічність не триває довго
віч на віч з Всесвітом - хвилина
і лину знов у світ...єдина
дорога з світу то Нірвана
по ній покликані і звані
летять метеликами в Вирій...

(с) Ingvar Olaffson
Юридичний Форум
Три Музи

Volodymyr - 22-11-2003 у 16:59

шановний Bis-е, в порівнянні з вашим настроєм - мій кепський - то є повні радості життя :).

життя страшна штука, але не до такого ж :)

СКЕРЦО

Volodymyr - 22-11-2003 у 18:49

Коли тебе ногами били
на сотні миль
шляхетности нестало
на сотні миль...
я у Зорі* питала
до тебе шлях
коли втрачав ти силу
а білий лях
і чорний волох рили
тобі могилу
на сотні миль
летів мій крик як ворон
та ти не міг
бороти серце
ти либонь жартував
трагічне скерцо
зависло у повітрі
як жавір над Пречистим
Полем, полем болю...
__________________
* Зоря - Венера (ст.укр.)


(с) Ingvar Olaffson
Юридичний Форум
Три Музи

Ingvar Olaffson - 23-11-2003 у 20:56

Не знаю чи правильно чиню, але треба щось робити з цим настроєм....

АМРІТА

==================================

ірландський віскі, кардамон і кава
вино червоне, мідь твого волосся,
м'які вуста, о ти така ласкава,
чарівна мавко. місяць на колосся
розсипав срібло, ми його збираєм
вливаєм в каву і вино...амріта
виходить в суміші щоб світ зігріти
і нас метеликів барвистих раєм
знов поманити в подорож... у Вирій
і знов метелики і знову вирва
життів, світів, коловороття долі
і знову герць, мечі, а потім "мир вам"
і знов вино, снопи і ми в стодолі...


=====================================

fish - 24-11-2003 у 09:05

2 Bis
гарненький вийшов, хоч і простий (я за попередній) - можна зразу гурту Вій на замітку

Volodymyr - 24-11-2003 у 12:55

як жайвір над пречистим полем, полем болю,
як місяць в хмар дирявім полотні,
загублений, потроху божеволю -
ґендлюючи самотність у вірші.

то звіром встогну між словами, тихо звию,
то з піснею злечу у небеса -
не сказане не відбере надію,
не сказане вбиває нас сповна.

(c) Volodymyr

Юридичний Форум
Три Музи

Ingvar Olaffson - 24-11-2003 у 21:29

Такий страшний привіт, Бісе, що мої метелики аж сполохано посідали на дерева.)))

Nazar - 25-11-2003 у 09:19

Цитата:
Першим відправив користувач Bis
І на ТРЕМБІТАХ янголи заграють...


:D

Василь - 25-11-2003 у 10:41

Ну нарешті ти "родив" 1028 повідомлення

ЩЕ МИТЬ...

Ingvar Olaffson - 27-11-2003 у 21:14

Ще мить і лопнуть
срібні струни...
натужно серце
в Браму стука
померти раптом
то не штука
хрестом на грудях
склавши руки
прошепотіти
древні руни
і забриніти
срібнодзвінно
щоб впало поле
на коліна
щоб впали ниць
ліси і ріки
і встали щоб
на вічні віки
воістину Великі...

©2003 Ingvar Olaffson
http://www.3muzy.com

fish - 28-11-2003 у 07:51

взнати не взнала, наче ми ніде раніше не перетиналися. Але, гадаю, Інґварові є сенс скентуватися з часописом МУ.

Чарівник з міста Гамельн - 28-11-2003 у 19:08

На вічні віки та воістину
Великі сині птахи кружляють
Над чорною прірвою без меж
Втомившись падають униз
Останнім видихом, останнім криком
Кидають виклик пустоті

Співай для мене, Джейн-Мері!
Твій голос вертає назад
В часи світла та янголів
У кожному промені сонця
Співай для мене, Джейн-Мері
Поки є час...

На вічні віки та воістину
Забуду звідки тече ріка
Без жалю розтопчу чорні квіти
Не згадавши їх імена
Саламандрою вогняною
Обпалю твої сандалії

Танцюй для мене, Джейн-Мері!
Ти - чарівниця Всесвіту
Що малює зірки на небі
Для мене, для мене...

для мене для мене для мене
для мене для мене для мене

Танцюй для мене, Джейн-Мері
На чорних квітах голокосту

Ingvar Olaffson - 28-11-2003 у 20:11

Цитата:
Першим відправив користувач fish
взнати не взнала, наче ми ніде раніше не перетиналися. Але, гадаю, Інґварові є сенс скентуватися з часописом МУ.

Мила Рибко,
ми з Вами не перетиналися по одній простій причині - а) я не є людиною літературних "тусовок", б) є аматором в чистому вигляді і мої тексти - то лише гра і не більше в) мій нік - моє справжне ім'я і якщо ви ніколи не зустрічалися з представником майже щезлої з лиця України шведської колонія з Півдня України Інґвара Олафсона, то Ви і не могли з ним перетинатися 8-)))
p.s. Даруйте за невігластво, але що то МУ є ?
Щиро Ваш, Інґвар.

Ingvar Olaffson - 28-11-2003 у 21:17

На чорних квітах Голокосту
банкет юрба лаштує Кату
він повен величі і зросту
вона тримає з краю хату
а поряд прірва, Яр, безодня
щодня, щовечора, щорання
на тебе дивиться... сього дня
ти зрозумів усе.остання
краплина впала на пелюстку -
"юрба - убивця, кат - знаряддя"
плюндрують світ,країну-пустку
залише після себе гаддя
на голод-холод, на коросту
скарає рід наш, під косою
на чорних квітах Голокосту
червоне випаде росою...

пробач кохана, "злая вістка
та все ж не гірша небуття
тому люби, кохай життя
неначе ти його первістка"...

Наталка - 28-11-2003 у 21:23

Підозрюю, що МУ - то є часопис "Молода Україна", чи я помиляюся? Якщо ні, то ось посилання:
http://www.molodaukraina.org/about.asp?IdType=1&Id=410

Чарівник з міста Гамельн - 29-11-2003 у 00:38

Ти Його первістка
Ти Його квітка
Улюблена доня
Перших Богів

Ти йшла крізь віки
Крізь смерть і туман
Проти вітру і снігу
Й ненависть людей

Перша й остання
Всупереч часу
Ти нарешті втомилась
І стала як всі

Мов остання надія
Що тане росою
Мов остання фортеця
Що чекає на зраду

Мов мрія...

Чарівник з міста Гамельн - 29-11-2003 у 14:27

Інгвару

Мені вже страшно подумати, що і дата твого народження теж справжня...

Ingvar Olaffson - 29-11-2003 у 17:20

Чарівникові.
Не бійся, то зовсім не страшно 8-)))

Ingvar Olaffson - 29-11-2003 у 18:28

ОСТАННЯ ВЕЧЕРЯ



мов мрія...
_____мов крила...
_________ мов небо...
__________мо'треба...
_____накрила...
Марія
останню вечерю на стіл
*
посидьмо на призьбі
або на порозі
на цямрині станьмо
погляньмо за тин
ти наче не бачиш
он там на дорозі
не влігся ще слід...
то мабуть не слід
нам сидіти в облозі
бо був серед нас Він
та знову пішов...
*
остання вечеря в кімнаті
зоріє
____закрила
________за треби
________за мрію...
____за крила...
за небо...

©2003 Автор: Ingvar Olaffson

Ingvar Olaffson - 30-11-2003 у 17:09

Отак! Все звелося до банальной випивки 8-)))

Ingvar Olaffson - 30-11-2003 у 17:12

До модератора чи адміна. Цікаво а скільки повідомленнь потрібно залишити щоб змінився номер??? Форум у Вас цікавий... Нігде такого не зустрічав.

Ingvar Olaffson - 30-11-2003 у 17:14

Ага здається вловив закономірність. Мудро придумано 8-)))

Bullet - 3-12-2003 у 15:22

...і це все, на що ви здатні? А я ж чекала продовження...

Наталка - 3-12-2003 у 15:44

Цитата:
Першим відправив користувач Bullet
...і це все, на що ви здатні? А я ж чекала продовження...


Продовження чого? :rolleyes:

Nazar - 4-12-2003 у 16:21

За диханням твоїм я бачу вітер,
Вічний і ніжний, він може зігріти
Наш спокій . Не знаю. Настрахані звірі,
Наш страх сполохали в перейнятій вірі...
Ridny процес глибочить в ритуалі -
Titanic емоцій крізь криги реалі
Банальністю слів б"є на кожному кроці,...
Ніщо не замінить відсутність емоцій...
***
І вітер той-
волоссям стелить шлях,
І посмішки -
У напрямку плекають свою долю.

Олексій Мачехін - 4-12-2003 у 16:28

Впав.

Volodymyr - 4-12-2003 у 16:31

кляс!!! :)

Наталка - 4-12-2003 у 16:41

Так отож! :) Таланти квітнуть! :) Просто супер! :)

Круціфукс. - 4-12-2003 у 18:02

яйкс!

(appended)

fish - 4-12-2003 у 18:37

аплодую!
Чи не час змінити правила, до речі?

Volodymyr - 4-12-2003 у 20:16

І вітер той-
волоссям стелить долю,
і замітає снігом синім
битий шлях
і гне додолу вморену тополю
а ти бредеш по зболених полях
і божеволієш потроху,
і губиш
глузд і віру
в епіцентрі бурі
ти зараз станеш
і коньяк пригубиш
як в скриньку
кинеш лист
в пусту кобуру
і стрілиш у порожню,
глупу ніч...

(c) Ingvar Olaffson
Три Музи
Юридичний Форум

Volodymyr - 4-12-2003 у 23:03

і вітер з півночі, що грає з серцем,
той глухий біль ніяк не застужає.
волоссям перебивши вени,
стелИть у спокій не пускає.
шлях із тернів, простягнутий у небо,
і посмішки, як зорі - маяками,
у напрямку від мене і до тебе,
плекають віру тихими ставками.

***

свою зорю відкривши в небі,
долю
_______не загуби
_______________за мідяками.

(c) Volodymyr
Три Музи
Юридичний Форум

Зумка - 4-12-2003 у 23:28

А де згадані в правилах три слова? Що далі?

Наталка - 5-12-2003 у 00:15

І стрілиш у порожню глупу ніч,
І стогоном озветься порожнеча,
Зостануться з тобою віч-на-віч
Душі твоєї привиди та смерчі...

Загуснуть в апатичному танку,
Неначе кров пораненої ночі,
Розкришаться і провіщують кут
Всього, що ти почути не захочеш.

Співатимуть улесливо тобі
Твоє сумління виклавши, як ноти,
Про голубів та неба голубінь -
Про вже давно похований непотріб.

Бо маєш ти похмурі небеса,
А в них тепер то круки, то сороки...
Як швидко запікається роса
На пелюстках загублених зароків.

Це - продовження вірша Інгвара, а правила, я так, розумію, вже змінилися. Береться останній рядок вірша, і кожне його слово стає початком рядка у наступному вірші. Я правильно зрозуміла? :)

fish - 5-12-2003 у 08:26

Цілком!
Бач, Зумко, ми час від часу міняємо правила на Забавці, щоб інтерес не згасав.

Volodymyr - 5-12-2003 у 18:27

Пролог

На пелюстках загублених зароків.
пуант відбиток чи зелені очі
лишили слід свій, сотні років
він буде закарбованим в повітрі...

*
На захід чи на південь яка тому різниця
пелюстками повік ти вкриєш відьмин погляд
загублених світів відкриєш таємницю
і зачерпнеш водиці із мертвої криниці
покропиш лицаря закутого в булат
лататтям встелиш ложе і легінь занеможе
і буде у пропасниці одну тебе
бажать, хотіть, воліти...
волати і просити
щоб ти прийшла...
а ти в найменше сито проллєшся
Діва Світу
торкнешся вуст холодних, гарячого чола
і лицар оживе і легінь зрозуміє,
що все що ти умієш, уроки і зароки
свічки і обереги ти покладеш
до ніг Єдиного...
*
(епілог)
Амінь.

(c) Ingvar Olaffson
Три Музи
Юридичний Форум

Volodymyr - 5-12-2003 у 18:38

бо маєш ти з останнього набрати в собі віри -
похмурі небеса фарбують сірим сумний світ.
а в них - сполохані незримі чорно-білі звірі
тепер на порох витолочують наш добрий квіт.

то круки осені пообсідали наші думи,
то темінь зим гаптує зІрками цю ніч для нас,
сороки слів не залікують старі наші руни -
як швидко запікається у печах мрій цей час...

***

роса любові упаде і зіркою постане
На пелюстках останніх вимовлених мною слів,
загублених у просторах між днями і ночами
зароків, кинутих у попел давніх снів...

(c) Volodymyr
Три Музи
Юридичний Форум

Наталка - 6-12-2003 у 01:35

Слів твоїх мереживо ще в мені живе
Світ п’янкий розсиплеться, вистрибне з води,
Буде смак черешневий, буде Єзавель,
Завжди мокрі китиці роздирають дим.

Кращим не повторюють, що вони – самі,
Кращі в серці мешкають, там їх дім і стіл...
Буде квіт черешневий, пелюстки зими,
За поріг безмежності ти мене прости...

Наталка - 6-12-2003 у 22:03

Тролейбус. Холодно. Волого.
Мій сміх у скельцях застига,
Іде пошарпана дорога -
На жаль - на чортових ногах.

Гаптує схід перлинні шати,
Для неслухняних королев -
Їм так кортіло заблукати
В саду рубінових дерев.

:saint:

Volodymyr - 8-12-2003 у 16:44

дерева давні, духи чорні, а в небі хмарами круки -
на тіло страченого воя, що встряг між небом та людьми.
гітари тут не розійдуться, лиш скрипка плаче десь в душі -
порУбать б її! та не можуть... мечі й сокири вже в крові...
а зовсім поруч, в хащах диких - небога зходить від журби...
що там боги! коли повсюду - у крові милого хрести!

***
далі буде і софія, те світло, що прийде з пітьми...
все в золоті... все в чистій вірі... і в небо тягнуться церкви...
одно у пам'яті без зміни - багрянцем вдягнуті хрести...
------------------------------------------------------------
соррі за гітари та скрипки - але формат "забавки".
написано у враженні від "дива" загребельного.

(с) Volodymyr
Юридичний Форум
Три Музи

Captivitas - 9-12-2003 у 12:46

одно питання залишає сніг
у пам'яті закарбувало осінь
без зміни кроки як останній вскрик
багрянцем ... містом... може де запросять...
примарним сумом вдягнуті хрести...
нас проведуть у цю забуту браму
залишений листопад - шелести
ти справжній був без барвників та краму

(с) Сaptivitas

:)

ТИ СПРАВЖНІЙ ПОДАРУНОК

Ingvar Olaffson - 9-12-2003 у 20:44

ти справжній подарунок
у сутінкову пору
був твій прихід
таким бажанним і...
зненацьким
без слів сиділи ми
на призьбі ночі
барвінком сплівши
очі і серця
оця нехитра сповідь
тобі вже ні до чого
та все ж
нічним метеликом
я відпущу сей спомин
блукати між зірок
дасть Бог до храму
нашого кохання
він долетить
і задзвенить
струна...

©2003 Автор: Ingvar Olaffson

Ingvar Olaffson - 10-12-2003 у 10:12

Ох, Бісе, хочеш все моїх метеликів постріляти:)
Мабуть треба вкрити їм крильця антирадарним покриттям;)

Ingvar Olaffson - 14-12-2003 у 19:17

За рогом ріг... лихі передчуття
чуттєвість перекинеться на цноту
торкне струну і чисту ноту
у фальш Майдану кине на часину
щоб там знайти того, хто може ще
почути...
нехай довкола гамір карнавальний,
течуть струмками la fiesta,
yesterday, manana
цистерна з пивом вже порожня
юрба впокорена теплом і трохи пяна
вгамуй свій розпач на хвилину
ти тут щоб
просто
бути...

Asmera - 15-12-2003 у 22:48

вгамуй... не вір... мовчи... не треба... -
лиш дощ води клинописом по склу
свій розпач вимальовує портретом -
крізь осінь зим... і повз весну...

на кухнях душ не зготувати
цю страву з почуттів... пустих?
хвилину в тиші не відняти,
і час не пустить за поріг...

ти тут?.. чи там?.. а може всюди?.. –
мій бог без віри у очах - прийди,
щоб просто тільки страх цей перебути,
що ніч несе в твоїх словах.

(с)Volodymyr

Наталка - 16-12-2003 у 15:20

Володимире, мені дуже і дуже сподобалось! :)

Що ти – заклякла, та жива,
І ніч бреде з тобою поруч,
Несе, загорнуті в жнива
Твоїх запрошень осокори.

В словах – хіба що подих твій,
А все – чуже. Думки та спека,
Забутий сміх, і біль – чужий,
Забутий день приніс лелека.

Сповитий тінями і склом,
День захлинеться голосінням,
А човен твій з одним веслом
На тому березі сумління.

Ingvar Olaffson - 19-12-2003 у 18:51

На лихо, чи на щастя
так важко зрозуміти
ті знаки,
що розкидала в пустелі Гра
тому зварю я зела,
порину в простір міту
там келих, спис, герой, Гора
на тому березі - сумління
на цьому - пристрасть,
приворотний трунок
томління Діви, труєний дарунок
і сон, і молодість нетлінна
і кришталевий гріб, і грізна варта...
і Птах, і подзвін, і політ стріли
ти раптом спинишся, спитаєш - "варто
варити вариво?
куди ми забрели?"
питать дарма -
Господар Гри не відповість
лиш натяк заховає в гущі
кави
і поведе тебе
через поля і пущі
ласкаво,
ніжно, твердо, неухильно
щоб ти до скону ніс
як Квазімодо горб
як Сірано горбатий ніс,
Пустелі цій Благую Повість...

Наталка - 23-12-2003 у 18:57

Пустелі важчали обійми,
Зітхав розморений пісок,
А ми лишилися благими,
Бо не засвоїли урок.

Ми не допишемо цю повість –
Нам так давно бракує слів,
Огорнуть сутінки сливові
Двох малодушних злидарів.

В цій порожнечі, просто неба,
Вхопивши промінь на льоту,
Я руки простягну до тебе,
І наштовхнусь на пустоту...

Ingvar Olaffson - 28-12-2003 у 18:07

ТРИ ЛИСТКИ П'ЯТИПАЛІ



пустелі важчали обійми
у надвечір'я птах летів
без бою програвали бій ми
і дух пісків прошепотів
що чаша нас не промине...

а там в країні пишнотілій
де зріс до неба зелен гай
де в росах шаблі ми хрестили
в пустелю лине "почекай...
не помирай, лелеко білий"...

огорнуть сутінки сливові
тіла, що в них життя на денці
торкнеться янгол вуст, любові
то буде знак... і день цей
не промине, бо він є Вічність...

©2003 Ingvar Olaffson
http://www.3muzy.com/clients/Luchenko.nsf/Main_UA?OpenFrameSet

Volodymyr - 28-12-2003 у 18:34

Інґваре та Наталко - моє шанування! чесно-чесно! :)

Ingvar Olaffson - 28-12-2003 у 21:36

Володимире,
дякую, твої добрі слова особливо дорогі мені.
Найкращого бажаю тобі наступного року.
Щиро, Інґвар.

Наталка - 28-12-2003 у 21:45

Я також щиро дякую Володимиру і приєднуюсь до побажань Інґвара від усього серця! :)
Володимире, Ваші теплі слова, Ваші відгуки на мої вірші і Ваше безцінне вміння відчувати є найкращим стимулом для творчості і найліпшою нагородою за неї. :saint:

Олексій Мачехін - 29-12-2003 у 11:04

Я ттобі повішуся!!
Я вже подарунок купив, що мені з ним потім робити?
І до різдва чекаємо на апгрейт компа. ти ж не повісишся напередодні нового процесору?

Volodymyr - 30-12-2003 у 16:11

Інґваре та Наталко - ми можемо ще засперечатися хто для кого чим є ;) , але то пусте, як на мене!

Гарного вам Нового Року та Різдва Христового! Щасти!

Щиро, Володимир.
---------------------------------------------------------------------------------------

Пустелі важчали обійми,
Сховались ми у самоті.
Минуле проростало в зими –
Майбутнє прагнуло весни.

У сховах пам’яті прикуті
Ціпами товстими журби
Слова, що заплітали в рими
Чуття, покинуті на дні.

Ми втратили своє натхнення
Підбилися під хід юрби –
Ми загубили свої ймення,
В нас залишилось лиш „БУЛИ”...

(с) Volodymyr
Юридичний Форум
Три Музи

Ingvar Olaffson - 30-12-2003 у 18:45

Для Володимира

В нас залишилось лиш „БУЛИ”...
Десь там на денці
в чаші срібній
частинки сивої золи
уже нікому не потрібні
на дні, на дні, на дні...
на дні...
пекельні ночі, сизі дні
і клекіт вороння на дроті
в сумному місті ми одні
в пустій кав'ярні
Паваротті
ніяк компакт не доспіва
я ще живий, і ти жива
у місті синім в синім гроті
на жовтім килимі
душа
таїнно вимовляє мантру -
"о, люба, ти не тлінна,
кохана, мила, златодзвінна"
тому і я живий, і ти
рушаймо, вже пора...

Круціфукс. - 7-1-2004 у 16:01

...

Кохана, дивись: вогник згас - підемо темрявою,
мила, ми підемо тихо й хутко попід стінами домів
і склепів, нас ніхто знайомий у пітьмі не стріне.
Златодзвінне свято втратило свій блиск,
чорніє воно, тліє його сяйво. Все... забули свято.

Мчить карета по калюжах, і стуляє матір немовляті рота -
та пробився крик, почув його король, почув і я,
почули навіть коні, головами струснули. "Живий!"
Вже вкотре... Скоро, значить, вирушать на пошуки... чую:
ворота заскрипіли десь в ночі. Перед очима ж - одна ти.

Хто ми? - питаю я в пітьми, коли ти відвертаєш погляд -
невідомі ні собі, ні світу із його царями, свитами й
століттями погонь. Рушаймо, скоро оживе цей ліс.
Нас вже чекає човен. Хто дав човен? - так, ніхто.
Там, за рікою, ми переживемо й цю пору січневої Зорі.

...

Ingvar Olaffson - 11-1-2004 у 19:21

Нас залишилось так мало
вже не зібрати до купи
тих, що так сміло рушали
в Край Невідомий... у купіль
кинуто тих, що упали
в тепле багно обіч шляху...

Нас вже очікує Неньо
спритних чекає вже човен.
хвилі потуги зелені
берег ковтають, то повінь
веснами повнить легені
тих, що рушають в мандрівку

Наталка - 14-1-2004 у 21:09

Морем залиті очі,
Миром ідуть жнива...
Може, ти дійсно хочеш
Вірити у слова?

Пише біда червоним
Перший вітальний лист...
Казку про вирій сонний
Нам журавель приніс.

В мандри рушають вперто
Ланки чужих невдач...
Мабуть, і справді стерто
Пізнє оте “пробач”.

Привиди – чи почвари?
Докір холодних вуст.
Може, це просто старість –
Те, що я їх боюсь...

відповідь Наталі

Ingvar Olaffson - 17-1-2004 у 18:13

ПЛОМІНЬ



Може це просто старість –
Може погана вість
Таро розкинув старець -
нам випадає злість
Нам випадає пристрасть
Лісом гонитва, чвал
А попереду пристріт
Темінь очей, овал
ніжного личка,
вустонь
пломінь -
живий вогонь
холод і шал кохання
з кручі на оболонь...

©2004 Автор: Ingvar Olaffson

Наталка - 17-1-2004 у 19:03

Інгваре, як завжди - дивовижно! Зізнаюсь, я просто зачарована... :)

Ingvar Olaffson - 17-1-2004 у 21:26

Дякую, Наталко, зізнаюсь приємно, але Ви - мій співавтор;)

сумна - 31-1-2004 у 09:55

Пробачте, що збиваю серйозний тон розмови. Занадто довго тут ніхто нічого не писав.

Панове! Зима в Карпатах.
Краєвид, зрозуміло, предивний.
В правилах гарного тону - маленькі свята:
Відпочинок корпоративний.

Та спершу обдумати варто,
Розглянути на нараді:
З'їжджати з кручі на нартах
Чи сидячи на цераті?

А що для настрою брати -
"Рогань", "Славутич" чи "Оболонь"?
Доводять питання трикляті
До спітніння чубів і долонь.

А я не поїду. Гуд бай, майн лібер.
Я не зайчик із "Дюрасел".
Хто не вміє зробити вибір,
Той - буриданів осел.

Олексій Мачехін - 26-2-2004 у 17:20

Той буриданів осел
Давно вже засів у всіх в боці
Яку риму вставимо, хлопці?
Гадаю, що "кульки омел"

Нарешті розрубимо вузел
Нарешті продовжимо далі
Нарешті покличемо музу!!!!
Гей, музо!!! Натисни педалі!!!

Олексій Мачехін - 5-3-2004 у 22:52

Все ж таки ще раз наголошую на 2-х стовбчиках. БОДАЙ двох.

для Сумної

Ingvar Olaffson - 8-3-2004 у 15:43

ГРА З ЖІНОЧИМ НАЧАЛОМ



Я перейшла свою межу.
чи може то лише здалося
тебе собі наворожу
потону в золоті волосся
пірну у глиб твоїх очей
і опинюсь
на Оріоні
торкнуся крилами плечей
візьму три крапельки солоні
побачу в них безмірність меж
і неподоланих Подолів
порину в сутінь площ і веж
і ляжу біля ложа долі
і прокляну і пропророчу
майбутні зради
і розради
тебе, омріяний, я хочу
тебе у ночі я украду
і понесу за сто морів
за сьомий вимір Краю Світла
ти мною в Вічності хворів
тобою я хворіла в Світі...
......
тобі я всього не скажу
лиш поцілую ніжно-ніжно
тебе в собі заворожу
безмежності торкнувшися
краю...

©2004 Автор: Ingvar Olaffson

сумна - 19-3-2004 у 19:57

2 Ingvar Olaffson
Щиро дякую Вам! Хоча я свій текст зняла, щоб не наражатись на глузливі коментарі, - Ви написали на нього чудового вірша, та ще й з присвятою мені. Зайшла на Форум після довгою перерви (хворіла), а тут - така приємна несподіванка! Ура!

2 Bis
Спеціально для Вас яко для женоненависника (Ваше гасло про бабів - супер):

Педалі гальм, кермо й те де - усе на місці.
Вернулась ти, моя любов, із рейду в місто.
Обмию ніжно пил доріг, натру площини.
Благословен хай буде слід твоєї шини.
Покірна ти мені, як лань серед оази.
Торкнусь де треба - затремтиш і пустиш гази.
Ти досконала, мов тромбон, о алилуя.
Хай будуть зайві всі слова. Любов німує.

:)

(наведене вище - просто репліка)

Daos - 20-3-2004 у 04:00

Знов слово матірне лунає -
То дядько Федір (наш м'ясник)
Так ніжно тушу розрубає!
Такий він гострий на язик.

:)

Daos - 20-3-2004 у 04:04

... а про три слова геть забув!
Ось - творіть: пилка, овоч, планета

Олексій Мачехін - 20-3-2004 у 10:18

Тут вже давно гра не по слоавах а по рядках.
І не 4 рядочки а бодай 8

Nazar - 20-3-2004 у 10:52

Ну, можна і повернутись.
Але з тим до Чарівника, він командує в цій темі.

Ingvar Olaffson - 30-3-2004 у 08:48

Дурне діло не хитре...

saLAVado - 2-5-2004 у 23:14

Пропоную віршувати по черзі. Один рядок - одна людина. Варто визначитися з темою.

Asmera - 3-5-2004 у 10:59

ТЕма для буріме - то необов"язково.Головне -почати - перший рядок :) Далі що буде - життя покаже

saLAVado - 3-5-2004 у 20:14

Гаразд, починаю.

Хай вільний рух нас визначить і тема

мій маленький внесок

Ingvar Olaffson - 4-5-2004 у 15:27

Без рамок вільно потекли слова

Nazar - 4-5-2004 у 15:39

це можна і проігнорувати.

Якого коліру були твої слова
коли ти закрадалася у мене?

saLAVado - 4-5-2004 у 18:50

Усе пройде до ночі, та напевно

Asmera - 5-5-2004 у 10:49

Але сховає підсвідомість пам'ять

Nazar - 5-5-2004 у 11:23

І твої очі знов вогонь розпалять

Asmera - 5-5-2004 у 12:59

Затянуть у несамовитий вирій

saLAVado - 5-5-2004 у 16:07

То з ким ти, панночко, вирішуй

Captivitas - 6-5-2004 у 16:19

Цитата:
Першим відправив користувач Nazar
це можна і проігнорувати.

Якого коліру були твої слова
коли ти закрадалася у мене?


не ігноруємо ;)

Безмежність просторову тиша меле
щоб з неї будувати острови.

jaguara - 24-5-2004 у 02:09

Цитата:
Першим відправив користувач saLAVado
То з ким ти, панночко, вирішуй


підкинь монету на орла чи рішку

Dмитрик - 29-5-2004 у 01:31

або не варто - всеодно зависне

jaguara - 29-5-2004 у 02:24

ходімо краще пройдемося пішки

Dмитрик - 29-5-2004 у 23:58

Е, ні - на дворі злива

jaguara - 30-5-2004 у 00:04

а ти така соплива

Влодко - 30-5-2004 у 00:09

тому заглянь до діжки

jaguara - 30-5-2004 у 00:23

в ній поселились мишки

Влодко - 30-5-2004 у 00:28

з портвейном втрапили до кішки

jaguara - 30-5-2004 у 00:33

на закусь з'їли всі горішки

Влодко - 30-5-2004 у 00:43

недобрі хобіти ті мишки -
вкусили мурку за панчішки,

Dмитрик - 30-5-2004 у 00:48

корсет порвали, вкрали шкари

Влодко - 30-5-2004 у 00:51

нажили, власне, геморой
й полізли рачки як ковбой.

Влодко - 30-5-2004 у 00:56

Я ще не стрів кота в корсеті,
хоча й не бачив в лісі єті

jaguara - 30-5-2004 у 01:04

зате я бачив крокодила
він нюхав соняхи під тином

Влодко - 30-5-2004 у 01:09

то був Стефан, у нього горе,
послухай Карну - буде кльово

jaguara - 30-5-2004 у 01:14

давайте краще трохи зміним ритм
бо цей мені вже трошечки набрид

Влодко - 30-5-2004 у 01:16

зякого джерела йде музика така страшна?

jaguara - 30-5-2004 у 01:22

це радіо з інету передає нічні сонети

Влодко - 30-5-2004 у 01:23

чому я сам повинен кидати цей спам?

Dмитрик - 30-5-2004 у 01:31

це радіо з інету передає нічні сонети

Ромео врешті вбив Джульєту?

Влодко - 30-5-2004 у 01:39

Ура, Ура герою слава
вона усіх вже так дістала,
що Гамлет вже не наш герой

Dмитрик - 30-5-2004 у 01:41

:D

а хто тепер - невже знов покімони?

Влодко - 30-5-2004 у 01:44

Карпати - Ворскла десять ноль!!!!

Dмитрик - 30-5-2004 у 01:46

Карпати знов програли в футбол

Влодко - 30-5-2004 у 01:49

Ти злий і ультраси тебе не люблять,

Dмитрик - 30-5-2004 у 01:53

то просто готувати не дано їм
Бурда для них не кулінар

jaguara - 30-5-2004 у 01:54

і шось я явно не в контексті
піду мабуть нап'юся кави

Влодко - 30-5-2004 у 01:57

у мене фобія така -
як бачу ультраса
в пательні то думаю про комплекс неповноцінності Рози Люксебург... до чого це приклеїти????

Dмитрик - 30-5-2004 у 13:37

Чесні люди,не дивуйтесь - то була третя ночі
дело било вечером - делать било нечава :D

jaguara - 30-5-2004 у 13:47

Нарід, підкиньте початок для наступної серії вправлянь! тільки бажано не дурний, а прекрасний і світлий... можете навіть просто відкрити чиюсь геніальну збірку і видрати прекрасний рядок... сама б зробила, да тут напряг із віршами :(

Dмитрик - 30-5-2004 у 23:12

"тільки бажано не дурний"
А де це ти тут бачила "дурний" Останні дві сторінки просто ГНІАЛЬНІ :D

Святослав - 31-5-2004 у 00:43

Цитата:
Нарід, підкиньте початок для наступної серії вправлянь! тільки бажано не дурний, а прекрасний і світлий...
Щось самі дурниці до голови йдуть... мо' то просто така голова?.. :D Тож, тримайте:

Лежу на канапі та й думку гадаю:
Чого ж я прекрасного й світлого знаю?
Дивлюся - а з вулиці муза влетіла,
Й тихесенько тут коло мене присіла.
Тендітна, білява, рум'яна і мила,
Та щось в неї - трохи обскубані крила...

Прошу, вправляйте... :D

jaguara - 31-5-2004 у 00:57

Цитата:
Останні дві сторінки просто ГНІАЛЬНІ :D

а можна подумати, я сперечаюся! :D душу відвела так, що не дай Боже! :D

сумна - 9-6-2004 у 20:08

Цитата:
Першим відправив користувач Святослав
[
Тендітна, білява, рум'яна і мила,
Та щось в неї - трохи обскубані крила...

Прошу, вправляйте... :D


Як муза білява, то й попит великий.
Тому-то у неї й потріпані крила,
що вже не одного вона підкорила,
підсипавши в чай від буденності ліки.

jaguara - 9-6-2004 у 22:15

та й як не замацати пера тендітні
коли лиш півставки блондинкам тим платять?
їй вистачить вранці десь кави попити.
і в тиші нічній власноруч крила прати

сумна - 11-6-2004 у 16:38

Цитата:
Першим відправив користувач Bis
То краще придбати їй новії крила…


Як хочеш, щоб муза до тебе літала,
щоб в твоїй поезії був колорит,
платня була стала і слава зростала, -
не жлобся, купи відповідний прикид.

Щоб будні села відобразити точно,
аграрну реформу без зведень нудних -
купи своїй музі куфайку святочну,
глибокі кальоші і бурки до них.

Якщо ж ти наваживсь писати "про ето",
то мусиш шукати інакші кінці:
купляти для музи шкіряні корсети,
блискучі ботфорти і куці штанці.

:D

Tempika - 12-6-2004 у 09:32

....всіх муз приречену самотність
ти бачиш в квітці і травинці,
всіх муз невиплакана осінь
переливається крізь вінця
віршів, що складені не ними,
віршів, що не для них присвята...
...для муз немає домовини,
ні дня, ні ночі, ні розп*яття...

ОГОЛОШЕННЯ. Муза шукає постійне місце роботи.
:-))

jaguara - 12-6-2004 у 21:57

2 Tempika: музою не раджу. платять мало, хочуть забагато :)

Святослав - 13-6-2004 у 01:18

Вона летіла, аби в тебе
Поезий потекла ріка,
А ти, дурний, питав до себе -
Мовляв, така чи не така...

Але ж Вона до тебе йшла
Крізь океани світла й тьми,
Перо від Фенікса несла
Тобі - і ти його прийми.

Розкриє крила ті Вона,
Якими вкрита Їй спина -
Чи то лелеки, чи дракона,
Чи янгола, чи кажана...

І не дивуйся, не лякайся,
Не заливай вином душі,
Старий п'янчуго-графомане...
Хапай перо. Пиши. Пиши!

У Музу ти свою повір,
Здійми пером бурхливий вир
D'histoire d'amour et de desir,
Qui ne pourra jamais mourir.

Святослав - 13-6-2004 у 02:02

Цитата:
Першим відправив користувач jaguara
2 Tempika: музою не раджу. платять мало, хочуть забагато :)
2 Jaguara
Маєте таку практику?:)

Tempika - 13-6-2004 у 07:15

...гм... взагалі мені потрібен самій толковий *муз* для натхнення... але де ж його знайти?
...боюся, що взамін натхнення змусить вареники ліпити :-(((

jaguara - 13-6-2004 у 16:23

2 Tempika: якщо муз змушує ліпити вареники, то це не муз, а в кращому випадку "музик" (наголос на другому складі) :) не переймайтеся, сам прийде, як треба буде.

jaguara - 13-6-2004 у 16:50

Серед ночі у хату махаючи пляшкою
і хтиво моргаючи ввалює муз
сідає в ногах і тихенько співаючи
наливає вино у старенький картуз
натягає на себе язиком краплі ловить
і гадає що жарт надзвичайно смішний
а ти плачеш ще більш бо від рими коробить
адже муз напідпитку тому й віршик дурний :)

Dмитрик - 15-7-2004 у 23:16

муз вже проспавсь - час кліпати нову поєзію :D
агов! і куди то моє товариство поділось? Спить. І я собі біду. Турбувати лиш з неймовірно цікавих причин!!! Честь!

Dмитрик - 3-10-2004 у 23:46

ні! той вірщик дуже гарний
і муз проспавсь уже давно
поетку бачити бажає
він скучив -- іншим всеодно
але він дуже злий без неї

jaguara - 4-10-2004 у 00:22

...тому й об"ївся карамелі.
:)

Volodymyr - 4-10-2004 у 00:29

... узяв у руки акварелі,
:)

Tempika - 4-10-2004 у 06:07

аж ось – маленький мудрагелик,
амур його на мушку взяв...
і став сумний, а був веселий,
і став шукати небо в стелі,
став не вилазити з постелі, –
ось що з поетом робить *love*...
:-)))