Форум Рідного Міста

Таємні сфери

Яндрух - 15-12-2005 у 21:24

Зазвичай купляю хліб на вулиці, у тих таких маленьких крамничках: він там попросту майже все є свіжим.
Так було й того разу: невеличка, як завше (людне місце), черга до віконечка тієї крамнички, що праворуч від входу до т-ц „Іскра”. І тут чогось крутанувши головою, зауважив одну сценку...

...Безпритульних собак, як і скрізь, є повно, а надто на базарі. Тож не є винятком і сихівський та вся прилегла до нього територія, де й „пасуться” „брати наші менші”. Більша за середні розміри сука, напевно, волочилася собі ринком у пошуках якоїсь поживи, тож і забрела сюди і стала на тому роздоріжжі потоків усякого люду: з усебіч вештаються ті люди – може, щось і перепаде...

Є на світі певний люд, що немов приречений (або що?) розумітися з... собаками. За моїми спостереженнями – це переважно літні чоловіки (рідко майже коли жінки), зазвичай... як би то так по-тактовнішому висловитися?.. о, „невибагливі до життя” (здається, так).

Отже, повернена вбік голова зауважила такого собі „хлопуня”, поганенько одягненого, в армійській шапці-бирці, який простував собі кудись на базар або через базар. І тут ураз на його дорозі й трапилася „вона”, яка окрім того, що всім свої виглядом показувала, що хоче їсти, була ще й така груба, як ото завше бувають геть усі жінки на світі, коли вони є „у стані” (а саме в „ньому” наш безпритульний чотириногий друг людини жіночої статі й перебував). Тож рука того „хлопуня” майже якось автоматично лягла їй на голову і погладила, потім він уже обидвома руками взяв за її собачу шию і так по-сміливому потряс, точно як роблять господарі зі своїми улюбленцями, потім узяв і ще раз погладив по голові. Відтак випростувався і ступив крок у напрямку входу в найближчу продуктову крамницю. Вагітна сука, втішена від того, що їй приділили трохи уваги, так і провела його своєю лапою, сподіваючись якого смаколика від дальшого їхнього такого собі „розвитку теплих стосунків”: мовляв, куди ж ти - може, даси чогось з’їсти...

Дійство се тривало якусь хвилю. Вже відвернув голову, бо став проти віконечка, щоб замовити в тітоньки-продавщиці свіжого батона й житнього хліба. Та відійшовши, погляд таки знову впіймав нашого „друга”, майбутню собачу матусю: вона все ще очікувала чогось проти тих дверей, куди зайшов її добродій: а ну ж вони відчиняться і таки справді чогось перепаде мені?..
Ступивши крок до найдальшого й безпечнішого куточка, звично цмокнув губами: наша „пані” так неквапливо* підвела свої очі, я ж застромив руку в пакет, відламав трохи горбушки духмяного й запашного батона і кинув перед неї – вона все ще роздумливо дивилася на мене, та потім наблизилась до харчу, насамперед звично обнюхала, а відтак узялася за їду. От і добре.

*P.S. Зазвичай чомусь, коли цмокаєш губами, щоб привернути увагу собаки, ті реагують на такий до них вияв уваги майже миттєво. А може, це просто були „прості пси” – бо в нашому випадку ми таки мали справу з „жінкою”, яка ще й до того була „у стані”...