T. S. Eliot: вірші

Остап Дзондза - 6-5-2006 у 11:36

РАПСОДІЯ З ВІТРИСТОЇ НОЧІ
Rhapsody on a Windy Night

Томас Стернз Еліот
T. S. Eliot

Переклад © 2004 Остап Дзондза. Всі права застережені

Ориґінальний текст взято з: http://www.bartleby.com/198/4.html
__________________________________________

Дванадцята година
Поздовж тих вулиці просторів
Що зодягнулися у місяця убрання,
Що шепочуть місяцевисті заклинання.
Руйнуй виміри пам'яті
Чіткі її споріднення,
Всі поділи й уточнення,
Кожна вулична лямпа, котру минаю,
Як барабан фатальности лунає,
І крізь теміні просторення
Опівніччя потрясає тою пам'яттю
Як вар'ят потрясає мертвою ґеранією.

Пів по першій,
Вулична лямпа затріскотіла,
Вулична лямпа забурмотіла,
Вулична лямпа вповіла: “Розглянь ту кобіту
Що завагалася до тебе від дверей зі світлом
Розгорнутих у посмішці до неї.
Ти бачиш що її спідниці край
Подертий і пісками замащений
І бачиш що очей її край
Покривлений як голка повигинана

Тут память вивергає архівальне
Юрбисте скупчення речей погнутих
На узбережжі гілку повигнуту
Розгладжену, та плавно поглинуту
Наче світ виповів
Секрет хребета свого,
Білого й тугого.
Пружину зламану у дворику заводу
Іржа вчепилася у немічний той кшталт
Твердий, і звивистий й готовий щось вхопити.

Пів по другій,
Вулична лямпа сказала:
“Поміть, як кіт розпластавсь у канаві
І висолопить свого язика
І поїдає цюпку згіркленого масла”
Рука дитини ось автоматично,
Вислизла і вкишенила забавку біглу по причалу
Не бачив я нічого крізь дитячі очі
Я бачив як надворі певні очі
Зміряли вбачити крізь жалюзі освітлені
І краба якось пообіді у ставку
Старого краба з окулярами на плечах
Патичок я йому простягнув... він його за кінець хапонув.

Пів по третій
Лямпа зашипіла
Лямпа забурміла у тьмі

Лампа загуділа
“Розглянь місяць
Панна Місяць бо гризот не має
Вона оком злегка моргає
І до кутиків ся посміхає
Волосся трави розчісує
Місяць пам'ять втратила свою
Віспа змита лице її тріскає
Ружу з паперу рука її стискує
Ружа пахне пилком і Кьольном старим
Вона сама
Із запахами ночі усіма
Бо її мозок то запахів перехрестя.
Приходить спогад
Про всохлі сонцеспраглії ґеранії
І у тріщинах порохи
І на вулицях каштанні запахи
І пахощі фемінні у затворених покоях
І цигарки в передпокоях
І фраґранції мішанок у барах.”

Лямпа мовила
“Четверта година
Ось номер на дверях.
Память!
Ключ маєш,
Радіус кола на сходах від лямпи
Вгору.
Ліжко є вільне; зубна щітка висить на стіні
"Мешти під двері постав, і поспи, і готуйсь до життя"

Звершальний вигин ножа.

(Березень 1911)

---

Остап Дзондза - 6-5-2006 у 11:54

ПРЕЛЮДІЇ
PRELUDES

Томас Стернз Еліот
T. S. Eliot

Переклад © 2005 Остап Дзондза. Всі права застережені

Ориґінальний текст взято з: http://www.bartleby.com/198/3.html

I

Зимовий вечір стримисто осів
Із запахами стейків у проходах
Година шоста
Ті вигорілі рештки димних днів
А ось поривний дощ огорне ті
Пітьмяні клапті
Листків зів’ялих біля твоїх ніг
І ще ґазети на безлюдних пустирах;
А дощ побіг
По зламаних віконницях і димарах,
А там де вулиць ріг
Візницький кінь самотньо пріє й б’є копитом по землі.
І от тепер настав час запалити ліхтарі.

II

Поволі ранок отямляється
Від гнітлих запахів зітхлого пива
Від вулиці вимощеної тирсою
Де брудні мешти вперто добираються
До кави що на ранніх столиках парить
Та інші переодяганки
І їх поновний прояв,
Уявимо усі ті руки що за мить
Відсунуть попохмурені фіранки
У тисячах мебльованих покоїв.

III

Ти зажбурнула покривало з ліжка,
Вляглась на спину й зачекала;
А ніч для тебе продемонструвала
Ту тисячу зображень зубожілих
Що з них була вискладена твоя душа;
Вони на стелі твоїй миготіли.
І щойно світ отямився
І світло пролізало у шпарини в жалюзях,
Ти вчула горобців у стічних жолобках,
Ти бачиш вулицю як єдність певних віх,
Та вулиця ту візію твою би не сприйняла;
На краю ліжка сіла ти, ще досі
Ти мала папільотки на волоссі,
Стягнувши їх, жовтенькі ступні ніг
Долонями немитими узяла.

IV

Його душа розтяглась по зів’ялім небі
Що тлом слугує блоковій міській частині,
Чи втоптана упертими ногами
О четвертій, п’ятій, шостій годині;
І набивають люльку пальці квадратові,
І очі ті, що їх ґазети вечорові
Запевнили у певних безперечностях,
І совість вулиці яка із чорними думками
Завзято прагне до акцептування світу.
Я є фантазіями зрушений, що звиті
Довкруг тих образів, і врешті ось:
Той натяк на невимовно породисте
Невимовно змучене щось.
Тож дай собі по писку і засмійся
Світи кружляють як ті бідні бабці
Котрі визбирують вугілля на безлюдних пустирах.

---

Тарас Задорожний - 6-5-2006 у 14:56

Браво Остапе! Дуже навіть незле!

---

Остап Дзондза - 6-5-2006 у 15:47

Дякую
Радий що сподобалося

---