Форум Рідного Міста

Вірші

Лєна Дадукевич - 5-12-2007 у 15:10

Думала я, думала , і таки надумала написати, тим більше , що розділ якраз про творчість :sing:
Якось у 1997 році занесло мене до Італії на місячні гастролі. Під враженням тамтейшої краси з мене вислизнув отакий собі віршик...

Подих

На півдні Італії ночі пахли морем,
Купеллю гір, теплою долонею місяця...
Пливли тумани зі старечої казки,
Гострими шпилями тримали їх замки,
Літаючими примарами дихали гори,
Скелі танули від дотику неба,
Зірки потріскували, боячись впасти,
Пахло різьбленим димом, наче сновидіннями.
-Доброї ночі!,- всміхалось сонце-перевертень,
Свіжим подихом дмухав місяць серпень.
Мов іскорки променіло бажання
Бути ніжністю, солодкавістю, теплом, загальмованим часом,
Зрости до гір і розкритись, розірватись, розлетітись,
І десь там, на краях Безкрайого,
Зостановитись, залишитись, оселитись,
Випростатись і взнати все...

:saint:

Якщо сподобається - ще щось викину сюди...

Богдана Курилюк - 5-12-2007 у 16:07

Таке враження що Вам там дуже сподобалося.;)

романтичний віршик....

Богдана Курилюк - 5-12-2007 у 16:07

Пані Лєно, Ви пишете віршики/прозу?

Лєна Дадукевич - 6-12-2007 у 18:31

Зараз ні... :) Але парочка давніх ще є... :)

Наталка - 7-12-2007 у 13:17

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Лєна Дадукевич
Якщо сподобається - ще щось викину сюди...


Викидайте, пані Лєно. Дуже сподобалося. Неймовірної краси порівняння, метафори... просто чудові.
Дуже гарний віршик.

Лєна Дадукевич - 11-12-2007 у 14:42

Справжні друзі.

Мовчить орган в костелі моєго життя.
Чекає, мабуть, змін на краще в моїй долі,
В якій нема ні каяття, ні вороття
І чудо в іншому кінці землі десь бродить.

Блаженна і самотня по землі іду,
Стрічайте - сонце, дощ, дерева, морок, вітер -
Ви справжні друзі мої - вас в життя беру
І ваша вся з початку віку і до віку.

Я подих ваш підтримки і тепла ковтаю
В життєвих лабіринтах кроків, слів, будов.
Ми йдем разом - і ваші плечі відчуваю
Я завжди поруч себе - це і є - разом.
1997

Ніч в Агрополі
(Гімн Всемогутній Афродіті)

Як добре зараз десь на морі -
Відпочиває німий пляж,
Спокоєм дихає глибоким
Пісок на березі в Агрополях,
Постогнує десь сонна хвиля,
Уткнувши ніс у камінець,
Завис над простором безкрилий
Двурогий жовтий комірець.

В акваріумі енно-тоннім,
Чаруючи себе й сторонніх,
Зі світу всього прийшлих, й кровних,
Аврора - золота зоря
Танцює еротичний танець ночі:
Рифмує простір, думи, гори,
Часи, віки, одежі, мови,
Весь шлях мурашника людей,

Хай божеволіють й шаліють
Разючий Пестум, Рим, Париж,
Чікаго, Токіо, Єгипет -
Кохання опускається з небес
І надихає на оманне,
Просте і вічне як цей світ
Невиправне людське бажання -
Йде Афродіта з моря в ніч.
1998

...
Тінню зависло
над нами прощання -
Життя перепилює
душу нашу навпіл.
Траурна лента
на нашім коханні,
Живім і пропащім,
як осені цвіт.
1998

Прірва.

Затріпотіли мальтійськії тіні
Від дотику часу. Мури стожилі
Гнітюче зависли над прірвою спогадів
Межи столітть. Вдивляються в нас,
Відчаєм повних, пригнічених, кволих,
Муками з"їджених, ослаблених, хворих,
Що принесемо з собою в майбутнє,
То, що несем із собою всяк день?:
Віри зранку і на ніч кусок,
Ну ще в велике свято - свічку,
Днем - суматоху, біль головну
За тисячі всяких дрібниць і проблем,
Депресію вічну за наші невдачі
Чи невезіння, чи просто самотність,
Чи вічне : де взяти хліба кусок,
І ще цей клятий гемоглобін...,
Голова, як чайник, поставлений на плитку,
А тут ще вічність щось хоче від нас...
Де рицярам знати про зміну часу,
про інше буття, про інші форми,
В них панцир стальний і тіло мертве,
В них фоліанти вічних справ
В голові, а не рулони обоїв,
І хто є хто вони знають добре,
Не треба їм, як нам всі роки,
Вишукувать дурний велосипед,
Щоб через сто років взнати,
Що ця людина без слова і честі;
Рицарі знайшли рецепт вічності :
"Сьогодні ти ідеш по мені,
А завтра будуть йти по тобі..."
1998

Несеться ураган...

Несеться ураган,
аж стіни завивають,
Весь світ змітає він
з-під своїх широченних ніг...
Коріннями стають дерева
і вухом стає вітер,
Земля готова
з місця рватись і летіть...
Свист,
Тупіт,
Гуркіт,
Шум,
Пітьма...
Несеться ураган,
аж стіни завивають...
1998

Хай буде так.

Життя, відкрите для семи вітрів,
Розкрилило знов паруса свої
Для вітра путнього благословіння
Й фортуни кочівної повеління.

Лишень північний вітер відгуляє,
Розкрию я долоні всім шляхам
І свіжий подих ранку пролунає
В нових мозолях на моїх руках.

Хай буде так,
мій день хай новим буде.
Бездумної фортуни не боюсь.
І поки мрію я - горить на небосхилі
Моя зоря - а, значить, я живу.
1998

Хочу Париж.

Одиноко і страшно
В самотній квартирі.
Годинник шліфує
Моє забуте життя.
Спокій по-королівськи
Всівся ум"яке крісло
І зазвучала у просторі тиша...
Радість провинилась і
Король - спокій усунув її з двору,
Тепер у його королівстві
Звучить безрадісна тиша...
Впав у сплячку дзвінок.
Затих, наче зляканий вор, телефон
Зі своїм нікому непотрібним циферблатом...
Лиш радіо настирно
Мріє про Париж...
Чому саме про Париж?
Бог його знає,
Чому хтось про когось мріє:
Може розважається,
А може просто відпочиває,
А може й справді мріє.
Цього ще ніхто не осягнув
І не може осягнути,
Бо Таємниця...
Mieux vaut tard, que jamais,
Voici, je sui, j'ai oublie...(1)
Красивого минулого
Шуршать завуальовані слова,
З пап"є-маше фонтаном
Дзвенить шампанського ігра.
Кратаве вухо ловить
Несказаного суть:
Чую Париж.
Шукаю Париж.
Хочу Париж.

(1)Краще пізно, як ніколи,
Ось, я є, я не забув...
1997

Лєна Дадукевич - 17-1-2008 у 17:21

Пеньок мовчить

Зачарований святий пеньок мовчить.
Він жде на нас, хоча і вічність вже минула.
І спеки жар, і мошкара,
І дощ, і сніг, і вже по сто раз все це було.

Без нас його прогризли мурашки
І мох по нім поліз лапатий,
І дідуся від всіх сховав бур"ян,
Щоб він зберіг роман наш непочатий.

Хтось йде весь час направо і наліво,
Бреде, чогось шукає хтось...
Але не ті, чужі всі і не милі,
Не щирі і не справжні,вних бракує щось...

А він сховавсь й засумував. Один.
Не чутно наших легких кроків,
Які і гріють, і летять, і шаленять,
І розсміються і зупинять роки...
1997

Лєна Дадукевич - 17-1-2008 у 17:22

Про сенс

Не випити мені життя,
Хоч я і мрій вже доливала,
На присмак сенс не віднайшла,
Хоч і живу я вже чимало.

Без сенсу ніби все не так , -
Ще не пожив, і не нажив,
І неродив, й не долюбив -
І в час не той,
Та і для чого?,
Вже дивишся - і час пройшов,
А ти стоїш, ніби й не жив,
Лиш дні народження стрічаєш,
(Їх сенс - в старінні планомірнім...)
Життя нечутно йде в кінець.
А в чому ж славнозвісний сенс?..

По нитці йде цей "збіг обставин"
І все життя немов в кіно:
І Бенси всякі, і Ferrari,
Народу тьма, десь казіно,
І бари, і гуляки п"яні,
Всі шарпають життя одно.

Лиш взнати би Для Чого
Нам Богом це життя дано...
1997

Лєна Дадукевич - 17-1-2008 у 17:22

...шукаю тебе...

Шукаю тебе
У чиємусь подиху,
В голосі теплому,
В щасті надломленім,

У далекому і у минулому,
У майбутньому і в потаємному,

У звучанні зірок,
І грі слів без кінця,
І в плиті, і в кафе,
І у дощика теж,

У романі про Шерлока Холмса
І у Баха, й Феліні кіно,

У спогадах, в лісі,
В Монтаньях, в касеті,
У друга в машині,
В запізній Ранеті,

У масивному Forte органа
І в дзюрчанні посрібленім скрипки,

В м"якоті персика,
В ніжнім сп"янінні,
І в жадобі виграти,
В ліліях білих...

Я вже вкотре на Землю приходжу,
Все тебе я шукаю. Ти де?..
1997

Лєна Дадукевич - 17-1-2008 у 17:24

...

Чекала осінь зиму -
Дорогу чорну золотила,
В лісах плакала, тремтіла,
Вітром голосила.

Посипалась зима з неба
Пелюстками білих квітів,
Засяяло враз світлом -
Різдво в повітрі!
1997

Ігор Мацевич - 20-8-2011 у 18:52

Цитата: Початково розміщене учасником Лєна Дадукевич  
Про сенс

Не випити мені життя,
Хоч я і мрій вже доливала,
На присмак сенс не віднайшла,
Хоч і живу я вже чимало.

Без сенсу ніби все не так , -
Ще не пожив, і не нажив,
І неродив, й не долюбив -
І в час не той,
Та і для чого?,
Вже дивишся - і час пройшов,
А ти стоїш, ніби й не жив,
Лиш дні народження стрічаєш,
(Їх сенс - в старінні планомірнім...)
Життя нечутно йде в кінець.
А в чому ж славнозвісний сенс?..

По нитці йде цей "збіг обставин"
І все життя немов в кіно:
І Бенси всякі, і Ferrari,
Народу тьма, десь казіно,
І бари, і гуляки п"яні,
Всі шарпають життя одно.

Лиш взнати би Для Чого
Нам Богом це життя дано...
1997


На ложі смертнім все пізнаєм,
Де істина була, де гріх.
Лиш перед вічністю, перед блаженним раєм,
Простивши боржників усіх
Нам скажуть правду, що на нас чекає.
І Християнина, й Буддиста, - ВСІХ.

Лєна Дадукевич - 1-10-2011 у 10:42

Танок смерті.

Іду додому.
Пізно.
І на душі щемить.
Й згадався мій
колись любимий вірш:
"Ночь. Улица. Фонарь. Аптека..."
І стан такий ж.
Холодний і німий.
За стільки вже давно злинувших літ
Нічого не змінилось,
Аж мутить ...
Мутить так само.
Пасмурно і темно.
І одиноко на душі.
Хоч товпи й галасують
Й насміхаються з людей.

За сонцем - морок,
А за думкою - імла.
Чим жив би був ще чоловік?
Та ні.
Все мало.
Все не те.
І на душі шкробе.
Одверто й тупо.
Все, як завжди:
"Живи еще хоть четверть века -
Все будет так. Исхода нет."

30. 09 2011

Ігор Мацевич - 1-10-2011 у 11:09

Не стримався. Не можу іноді не писати...


Мы уходим весною забытые,
И никто нас не ждет у окна.
Без улыбок, и вечно сердитые.
Почему же на сердце зима?

...Дом построен, детей уже вырастил,
И деревьев насажено всласть
А прошу у судьбы еще милости
Оживить, хоть на миг еще страсть.

Страсть ведь грех, почему ж ее хочется?
Почему без нее жизнь пуста?
Средь семьи и друзей – одиночество,
И вся жизнь без нее – суета?

Ігор Мацевич - 6-7-2013 у 03:27

Мені тринадцятий минає,
Ого, - давно вже сорок сім
Аж дивно інколи буває,
- Таки тринадцять, річ у цім.

Гуляє вітер в стрісі, свище,
- У голові, як в тії дні
Коли була черешня вища
Й була солодшою мені

Я озирнувся, - що ж це сталось?
- Черешні вже давно нема
А як молилось, як співалось...
...Пеньочок... сивина... Зима.

Тоді так серце веселилось,
Тепер щемить, тремтить, - болить,
Тоді всього, що є хотілось,
А зараз все хотіння спить.

Та ні, не спить, бо ж біль терзає,
Бажанню спати не дає.
Як з Прометеєм, - прилітає
Орел, що душу й плоть клює.

А хочеться зовсім малого,
- щоб біля річки, край села
Росла черешня щастя мого
І плодоносити могла.

Щоб дітки весело, юрбою
Смачненькі ягідки рвали.
В тіні гілок, щоб Ви зі мною
Спочити від страждань могли.