Форум Рідного Міста

Телебачення: громадське чи суспільне

Captivitas - 27-1-2005 у 12:26

Чи загрожує небуття УТ-1 зі створенням громадського телебачення під керівництвом Ткаченка?
Наскільки посилиться інформаційна свобода регіонів?

Парламент планує слухати це питання у квітні 2005р.

"В англійській мові є поняття “public TV”, у російській — “общественное телевидение”, а завдяки синонімічному багатству української мови ми перекладаємо його і як “суспільне”, і як “громадське”. Певні групи народних депутатів минулого скликання, просуваючи кожен свої політичні чи бізнесові плани, з цього філологічного казусу свого часу створили... два різновиди телебачення: окремо — суспільне і ще одне — громадське. Вони й досі збивають із пантелику необізнаних. "

"Президент України Віктор Ющенко обіцяє, що однією з найперших змін стане реформа телебачення і радіомовлення. Нинішній голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко вже заявив, що команда Віктора Ющенка створить справді незалежну мовну структуру, тиснути на яку не зможе ні влада, ні комерційні структури. "

Матеріали з цієї теми:
http://www.vlada.kiev.ua/cgi-bin/ums/dispnew1.pl?13731

http://www.upp.org.ua/publ_detail.php?publ_id=624

http://proua.com/digest/2005/01/24/160738.html

Сергій Бєляєв - 31-1-2005 у 10:58

Один із творців "общественного телевидения" у Росії - Борис Березовський нещодавно заявив про наміри оселитися в Україні. Можна йому і доручити. Людина у цих справах досвідчена.

Між іншим, вже перебуваючи у Лондоні, він наводив таке трактування терміну "незалежне телебачення" - телебачення, незалежне від держави (прим. але не від бізнес-структур).

Dmy - 31-1-2005 у 17:30

Цитата:
Першим відправив користувач Сергій Бєляєв
Один із творців "общественного телевидения" у Росії - Борис Березовський нещодавно заявив про наміри оселитися в Україні. Можна йому і доручити. Людина у цих справах досвідчена.
Між іншим, вже перебуваючи у Лондоні, він наводив таке трактування терміну "незалежне телебачення" - телебачення, незалежне від держави (прим. але не від бізнес-структур)

Якби новий паспорт Березовського був на прізвище "Путін", він, напевне, казав би щось прямо протилежне :)

Юрій Сєров - 31-1-2005 у 17:47

Наскільки я чув цим буде займатися Ткаченко, а не Березовський :)

Grabchuk - 31-1-2005 у 19:28

Точніше - не буде займатися, а хоче займатися. Хоча, можливо, і буде:).
Не протів цим зайнятися ще пару-трійко депутатів нашоукраїнців. Поживем-побачим.

Сергій Бєляєв - 1-2-2005 у 09:37

Телебачення, навіть громадське, якщо з розумом підійти, такі прибутки дає. Отже, думаю, список претендентів розшириться.

сумна - 2-2-2005 у 20:26

Гадаю, варто було б в цій темі поділитися думками про те, як ми уявляємо собі програму громадського телебачення як глядачі.
Хотілось би бачити на такому каналі насамперед фільми, які здатні щось дати розуму і почуттям. Розумію, що таке визначення дуже приблизне, бо в кожного свій розум і свої почуття, але існує загальне визнання у вигляді оскарів, медведів, пальмових гілок і т.д., врешті касових зборів. Якщо свіжі фільми занадто дорогі, то нехай будуть кількарічної давності. Ну і щоб демонструвалися не о 3-й ночі, а в прайм-тайм.
Якщо з’являтиметься українське кіно (все ж є така надія), то для нього має бути “зелене світло”. І для художнього, і для документального.
Обов’язково потрібні авторські програми, культурно-просвітницькі передачі, культурологічні дискусії (такою була “Остання барикада”). Країна мусить знати своїх героїв, адже розумних і талановитих людей не бракує. От тільки недолуга форма подачі може все зіпсувати.
Все це банальні очевидні речі. Тим не менше хотілось би їх бачити втіленими.

Юрій Карашівський - 3-2-2005 у 10:34

Гадаю, що наповненні, зміст - це справа мозкового штурму і інтелектуальних запитів тих, хто таки сформує таку структуру, як незалежне громадське теле- і радіомовлення. Однак на підступах до цього одразу падають на голову такі оборонні вали і мури, що поолати їх - завдання номер один. хто впорається - тому й бублик.

Наприклад, в Україні вже є "Громадське радіо". Не пригадаю точно, але воно б мало реєструватись як ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ. Тобто база вже була закладена покійним Кривенком. І це радіо видає доволі гідний продукт. Навіть якщо воно задумувалось не як телебачення, а лише як радіо - все одно, база є. Через існування "Громадського радіо" вже постає питання назви нового каналу. І він або назветься "Громадське ТБ" і дійсно доповнить або всотає в себе "ГР", або буде називатись вже згаданим "Суспільним ТБ". Але навіть не це є проблемою. Назва - справа креативу. Ось декілька важливих моментів, які зараз громадськість не може взяти до уваги через незнання суті. Наводжу частину інтерв'ю виданню "Телекритика" гендиректора телеканалу ТОНІС пана В. Докаленка. Здається, він багато в чому має рацію (публікую мовою оригіналу):

"Категорически не приемлю историю с созданием общественного телевидения"

- Давайте поговорим на популярную ныне тему - общественное телевидение. Вы, как оказалось, считаете, что вряд ли у нас что-то с этим делом получится. Вот недавно и Виктор Лешик мне говорил, что в его доверительных разговорах с разными политиками, ни один из них не верит в идею действительно незаангажированного общественного телевидения, дескать, оно все равно должно быть под кем-то. А вы-то почему не верите?

- Телевидение в любом случае будет чьим-то, даже если будет учитывать общественные интересы.

В данной же ситуации можно субъективно сказать, что, если эти люди, которые сейчас занимаются пиаром в сторону общественного телевидения, будут его делать, то, грубо говоря, группа Пинчука получила еще один канал. Потому что Александр Ткаченко, который возглавлял медиа-холдинг Пинчука, и Татьяна Лебедева, которая в Нацраде отстаивала интересы этого же холдинга, сейчас как раз больше всех и говорят о необходимости создания общественного телевидения. Если со стороны оценить историю, возникает риторический вопрос: чьи интересы будут эти люди отстаивать?

- Не только они говорят об общественном телевидении. Татьяна Лебедева – лишь один из членов Коалиции «Суспільне мовлення», а Александр Ткаченко – один из тех, кто предложил свои концепции.

- Больше всего я вижу и слышу их.

Неоднозначна история, связанная с финансированием этого всего дела. В ситуации, когда людям не хватает на жизнь, вводить дополнительный налог на смотрение, за которое ранее не надо было ничего платить - странная очень позиция.

- Есть и другие формы финансирования.

- Налог с коммерческих каналов? С какой стати коммерческие каналы должны платить за чье-то существование, когда долгое время половине из них не давали развиваться? В таком случае давайте построим успешные коммерческие каналы, дадим им зеленую улицу для развития, а потом поговорим о налогах для общественного телевидения.

Третий вопрос. Кто и как будет определять программную концепцию на общественном телевидении?

- Скажу вам по секрету - Наблюдательный совет.

- Почему именно эти восемь-девять человек будут отвечать за смотрение всей страны и определять, что в этом промежутке времени зрителю, заплатившему свои деньги, нужно смотреть именно этот продукт? Максимально странная история.

- Существует всемирный опыт создания Наблюдательных советов в разных сранах, где количественный и качественный состав (я имею в виду различные слои общества) Наблюдательных советов существенно отличаются. В его состав входят люди, которых можно назвать общественными моральными авторитетами – не политики, не телевизионщики, хотя они, пожалуй, тоже могут входить в состав этого органа. Наверное, у нас есть специалисты, которые могут проанализировать и попытаться создать оптимальную для нашей страны форму.

- Все равно максимально субъективная история. То есть, как изучить? Базируясь на каких данных? На данных GFK? Странно, когда 1300 семей определяют базовое смотрение страны. Делать какие-то общенациональные опросы – опять же, нужны деньги. Кто их будут выделять?

У нас специфическая страна, потому что есть разные регионы, которые, наверное, хотят смотреть разный продукт. Где искать эти компромиссы и где эти люди, которые будут все это определять? Все равно останется 50% людей с другой точкой зрения.

В очередной раз это будет лишь средство влияния, и в очередной раз – это история увода одного из каналов, который собственно и является средством влияния, из сферы политики. Откровенно, получается так: кому-то выгодно, чтобы у нового президента исчезло средство влияния на граждан страны, средство донесения политики новой власти до населения. На самом деле, нам нужно УТ-1, только с сильным честным менеджментом, хорошо поставленной рекламной службой.

Есть еще вопрос. Кто гарантированно будет нести ответственность за работу журналистов на этом канале? Если возникнет ситуация каких-то частных договоренностей с журналистом, то где гарантия, что этот журналист не будет втихаря брать деньги и отстаивать косвенные интересы того или иного политика?

- Наверное, ответственность будет нести руководство канала и тот же Наблюдательнй совет.

- А где гарантия, что руководство канала не будет получать таких денег?

- А где гарантии, что руководство и журналисты любого другого канала не будут этого делать? Надо приглашать профессионалов и платить им не меньше, чем на коммерческих каналах.

- Как минимум. Хотя, опять же таки, человек – существо слабое.

- Вы о себе?

- У меня совесть чиста максимально.

- И все-таки в случае, если общественное телевидение у нас будет создаваться. Как вы считаете, кто должен назначать его директора и кто должен его снимать?

-Я категорически не приемлю историю с созданием общественного телевидения, поэтому мне тяжело говорить о ее реализации. В любом случае, у данного продукта будет свой механизм давления и сила, которая будет оказывать влияние на него.

dr.Trollin - 3-2-2005 у 19:08

уявляємо... ну без реклами, бо:
документальна книга Фелліні "Джінджер та Фред"
(витяжка з ЖЖюзера lopuhov_dmitry)
"Нас атакує телебачення із своїм поспіхом, із жадністю та всеядністю, з своїм широко розкритим скляним вікном, що перетворює наші дні в якесь паралельне, штучне життя, в ніч завжди залиту світлом, що не залишає місця снам.
Потоки зображень. Ніагарський водоспад картинок — взаємозамінних, що тіснЯться, прямо-таки рвуться на цей маленький екран.
І коли між відеокліпами, рекламою, оголошеннями, спортивними репортажами, дебатами, вікторинами, телезабавами вклинюються художні фільми, - їх герої відчувають себе жейби не в своїй тарілці та нагадують старого тенора, котрого запросили заспівати оперну арію у естрадній програмі і чиє перебування на сцені викликає дружний регіт глядачів".